§1.  Основні підходи до розуміння суспільства.

Людське суспільство - одне із найскладніших з відомих науці явищ дійсності. Питання:  чому виникає суспільство, за якими законами воно розвивається, чому на зміну одного суспільства приходить інше,  хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін “суспільство” –  поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У вузькому розумінні  він має такі три значення:

1)        суспільство як сукупність суспільних відносин. Відомо, що суспільні відносини – це те специфічне, що відрізняє соціальні утворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2)        суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3)        окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб'єктом історії  (українське суспільство, американське суспільство і т.д.).

Суспільство в  широкому розумінні – це відокремлена від природи частина матеріального світу, що являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей, основою якої є  людська праця,  суспільне  виробництво. Іншими словами, це все людство в цілому, тобто вся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті.

Суспільство вивчає безліч наук: соціологія, історія, археологія, історія держави і права та багато інших, кожна з яких має свій аспект вивчення суспільства. Має такий аспект і філософія. Соціальна філософія при вивченні суспільства акцентує увагу на сутності і закономірностях розвитку суспільства, на цілях, рушійних силах, змісті і спрямованості історичного процесу. Соціологію ж в основному цікавить соціальна структура суспільства, тобто спосіб організації і зв'язку елементів суспільства в єдиний організм,  історія вивчає розвиток матеріального і духовного життя суспільства в різні історичні періоди тощо.

Поряд з поняттям «суспільство»,  існують і такі поняття як «спільність», «народ», «нація», «держава». Хоча ці поняття  досить близькі і на рівні повсякденної свідомості часто вживаються як синоніми, їх необхідно розрізняти. Термін «спільність» вживається для позначення сукупності людей, пов’язаних спільним походженням, мовою, культурою,  долею.  До найважливіших спільностей належать: Батьківщина, рід, плем'я, народність, нація.

Соціальна філософія під поняттям “суспільство” має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття “суспільство” – ширше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будь-яке суспільство має риси спільності.

Поняття “народ” означає спільність людей, пов'язаних, насамперед,  походженням, мовою, культурою і, як правило,  певною територією.  Під поняттям “нація”  мають на увазі форму організації життя одного народу (чи кількох близьких), пов'язаних державністю, економічними, політичними і духовними відносинами людей. Держава ж являє собою продукт історичного розвитку людського суспільства, форму організації життя народів і націй, засновану на праві і законі.    Усі розглянуті поняття, як це ми бачимо з даних визначень, тісно пов'язані між собою і взаємно перетинаються.

Отже, коли ж  виникло суспільство і що  воно  собою являє?

Встановлено, що суспільство на нашій планеті не існувало споконвічно. Воно має свою історію виникнення і розвитку. Першими відомими науці соціальними організмами були первісні племена, потім рабовласницькі державні утворення Древнього Сходу, створені людьми наприкінці IV тисячоліття до н. е. в родючих долинах рік Нілу (Єгипет), Тигру і Євфрату (Месопотамія), Інду і Гангу (Індія), Хуанхе і Янцзи (Китай). Звідси можна зробити висновок, що перехід людства від общинної форми  існування до суспільства відбувся понад 5 тисяч років тому.

Існує безліч точок зору на суспільство і причини його виникнення.  Можна припустити, що різних інтерпретацій суспільства стільки ж, скільки існує філософських напрямків в історії філософської думки (схема 11.1). Усі їх розглянути досить складно, однак, при певному спрощенні,  їх можна об'єднати в кілька теоретичних концепцій (моделей).

Однією з перших концепцій розуміння суспільства і джерел його розвитку є релігійно-міфологічна модель, що виникла в епоху рабовласництва.  Суспільство, як і окрема людина, через призму даної моделі розглядалися в системі загального світового (божого) порядку – космосу (Бога),

 

Схема 11.1.Теоретичні моделі розуміння суспільства

 

що виступає джерелом і першоосновою всього сущого. Стихійна  реалізація історичної необхідності породжувала і підтримувала в людей впевненість в існуванні долі,  у Божій обумовленості існуючих відносин, порядків, а також усіх змін, що відбуваються.  Тому Боже (космічне) першоджерело існування суспільства і діючих у ньому законів і моральних норм – основна тема древніх міфів. Історики і філософи античності також розглядали суспільство не як особливе утворення, що розвивається за власними законами, а як компонент космічного буття. Звідси витікає релігійно-міфологічний характер їх поглядів.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті античної філософії, то теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії, філософії середньовіччя. Антична філософія, при всіх розбiжностях у поглядах її представників на суспільство, мала космологічний характер, оскільки тим цілим, у яке включалося все суще, у тому числі і суспільство, була природа (космос). Середньовічне ж мислення було теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у тому числі і в громадському житті, для нього була не природа, а Бог.

У найбільш повному виглядi ця концепція набула розвитку у вченнi  Аврелія Августина  (354 – 430), а пізніше Фоми Аквінського (1225 – 1274). Августин вважав, що вся історія визначається Божою волею, а всі вади суспільства пояснюються первородним гріхом Адама і Євы. Розвиваючи ці ідеї, Фома Аквінський стверджував, що нерівність людей є вічним принципом громадського життя, а поділ на стани встановлений Богом.

У Новий час поширилась натуралістична концепція громадського життя, представниками якої були Ісаак  Ньютон, Рене Декарт, Шарль Луі Монтеск'є, Джон Локк та інші, хоча перші натуралістичні  ідеї можна знайти ще у творах давньогрецьких філософів. Так, наприклад, Демокріт висловлював думку про те, що все громадське життя має природне походження,  Арістотель же висунув ідею про  природне походження соціального розшарування людей.

У чому ж сутність даного підходу? Натуралізм (від лат. natura – природа) як філософський принцип розглядає соціальні явища винятково як дію природних сил: фізичних, географічних, біологічних і т. ін.  Відповідно до даного принципу  тип суспільства і характер його розвитку  визначаються   кліматичними умовами і географічним середовищем (географічна школа – Лев Мєчников, Василь Ключевський та ін.),  біологічними, расовими, генетичними особливостями людей (соціальний дарвінізм:  Томас  Мальтус, Людвіг Гумплович,  Вільям Самнер; расово-антропологічна школа: Жозеф Артур де Гобіно й ін.), космічними процесами і ритмами сонячного випромінювання (Олександр  Чижевський, Лев Гумільов).   Таким чином,  натуралізм  вищі форми буття зводить до нижчих, а людину –  до  рівня тільки природної істоти.  Головний  недолік даної концепції полягає в ігноруванні якісної своєрідності людини, у приниженні людської активності, у запереченні людської волі.

Інший недолік натуралістичного підходу до суспільства заключається в розумінні людини як соціального атома, а суспільства – як механічного агрегату індивідів-атомів, поглинених лише  своїми власними інтересами. Таким чином, натуралізм занадто матеріалістично трактує сутність людини, виділяючи в ній лише природну субстанцію. Внаслідок цього людські зв'язки набувають винятково природного характеру,  ігнорується їхня соціальна і духовна складова.

На відміну від натуралістичної концепції, ідеалістична модель ізолює людину від природи, перетворює духовну сферу громадського життя на самодостатню субстанцію. Таке ідеалістичне розуміння історії виникає в результаті абсолютизації духовного фактора в людському бутті і знаходить своє відображення в принципі: "Ідеї правлять світом".

Верхівкою об'єктивно-ідеалістичної моделі розуміння суспільства є погляди Георга Гегеля (1770 – 1831), який висловив ряд геніальних здогадів про закономірності розвитку суспільства. За Гегелем, історія рухається вперед не як стихійний процес. Вона складається з дій окремих людей, кожна з яких прагне реалізувати свої здібності, взаємовиключні інтереси, егоїстичні цілі. Однак внаслідок дій людей, що дбають за свій інтерес, виникає щось нове, що відрізняється від їхніх первісних задумів. У цьому, вважає Гегель, і полягає «хитрість історичного розуму», саморозвиток і самопізнання якого і являє собою власне історичний процес.

Таким чином, якщо з погляду натуралізму розвиток суспільства визначається дією законів природи, то в ідеалізмі функцію творчого початку  виконує світовий розум (об'єктивний ідеалізм),  нічим не обмежена людська активність, насамперед духовно-вольова (суб'єктивний ідеалізм).

Недоліки натуралістичної й ідеалістичної моделей намагалися розкрити творці діалектико-матеріалістичної концепції розвитку суспільства,  німецькі філософи, соціологи Карл  Маркс (1818 – 1883) і Фрідріх Енгельс (1820 –1895).

У чому полягає сутність соціальної концепції марксизму? З погляду марксизму, що ґрунтується на роботах Чарльза Дарвіна, Льюіса Моргана, процес формування суспільства своїм вихідним пунктом має виокремлення людини з тваринного світу при формуванні у предків людини соціально-спонукальних мотивів у поведінці. Завдяки цьому, крім природнього добору, в силу вступає і соціальний добір. У процесі такого «подвійного» добору виживали і вважалися перспективними ті найдавніші спільності людей, що у своїй життєдіяльності підкорялися певним соціально значущим вимогам,  наприклад, бути згуртованими, допомагати одне одному, турбуватися про долю потомства і т. д.  Так поступово в процесі історичного розвитку людина, образно кажучи, ставала на рейки соціальних законів, сходячи з колії біологічних закономірностей.

Процес соціалізації  людини здійснювався в першу чергу в процесі праці, навички до якої постійно вдосконалювалися, передавалися від покоління до покоління, утворюючи таким чином речовинно-фіксовану «культурну» традицію. Праця, стимулюючи людей до спільної діяльності, обумовила виникнення і розвиток різноманітних видів спілкування, виникнення членороздільної мови,  утворення виробничих відносин. Таким чином, праця і виробничі відносини, що виникли на її основі, є головними матеріальними силами, які призвели до появи й вдосконалення власне людської форми існування – суспільства.

К. Маркс, аналізуючи  закономірності розвитку вже сформованого суспільства, значно розширює сферу дії матеріалізму, і поширює її на сферу суспільних відносин. Цей підхід надалі  став називатися матеріалістичним розумінням історії. Відповідно до цього підходу система виробничих відносин становить у суспільстві першооснову – базис, на якому формуються всі інші відносини людей – правові, політичні, ідеологічні і т. д.

Формування соціальної теорії марксизму відбувалося в умовах революційного піднесення, що охопило у середині XIX століття. Західну Європу. Вочевидь саме через це така велика увага в марксизмі приділяється боротьбі між антагоністичними класами, яку він розуміє як найважливішу рушійну силу суспільного розвитку. Багато дослідників цього вчення звертали увагу і на інші його слабкі місця: постулат про диктатуру пролетаріату, абсолютизацію економічного фактора в житті суспільства,  а також роль суспільства в житті окремої людини, що надалі стало передумовою  формування тоталітарних режимів у країнах, які на практиці спробували втілити в життя теорію Маркса.

Тепер кілька слів про сучасні підходи до суспільства. Усі сучасні соціально-філософські і соціологічні концепції людини і суспільства  так чи інакше розглядають його як сукупність соціальних взаємозв'язків і взаємодій людей у процесі задоволення їхніх потреб.  Наприклад, одна з найвідоміших концепцій суспільства, створена Максом Вебером (1864 – 1920), зветься інтерпретацією соціальної дії. Головною ідеєю веберівської концепції, та й усієї його соціології, є обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах людських взаємин. Відповідно до цієї  концепції, соціальна дія має зміст, якого вона не має в природі. Для розуміння цього змісту необхідна відповідна інтерпретація. В цьому і полягає головна ідея Вебера: завжди і скрізь, в усі епохи природу суспільства необхідно розуміти як тлумачення змісту соціальних дій людей.  Необхідно додати, що під соціальною дією мають на увазі не будь-яку дію, а дію, «суб'єктивний зміст якої належить до поведінки інших людей».  Виходячи з такого підходу, не можна вважати дію соціальною, якщо вона є суто наслідувальною, афектною чи коли вона орієнтується на яке-небудь природне явище.

Ще одна з відомих сучасних концепцій людини і суспільства- так звана концепція методологічного індивідуалізму, що склалася на основі ідей марксизму, тейярдизма, неофрейдизма і соціобіологізма, розглядає суспільство як продукт індивідуальної взаємодії. На думку Карла Поппера (1902 – 1994),  суть даної концепції полягає в тому, що кожне колективне явище ми повинні розглядати як результат дій, взаємодій, цілей, надій і думок окремих людей і як результат створених і охоронюваних ними традицій. Відповідно до цього розуміння, соціальна сутність індивіда запрограмована не тільки суспільством, а й космо-природно-товарно-соціальним буттям, оскільки людина є космо-природно-товарно-соціальною істотою. Тут потенційна духовність космосу реалізується людиною в його об'єднаннях.

Цікаві новаторські ідеї в підході до суспільства містять і інші сучасні філософські концепції: герменевтика, феноменологія, аналітична філософія,  постмодернізм та ін.

Таким чином, завершуючи розгляд основних підходів до розуміння суспільства, можна зробити такі висновки:

1. Суспільство можна розглядати в широкому і вузькому розумінні. Предметом дослідження соціальної філософії є суспільство в широкому розумінні слова, іншими словами, це все людство в цілому,  уся сукупність суспільних організмів, що існували й існують на нашій планеті.

2.           У наш час існує кілька концепцій, у яких обґрунтовується походження і розкривається сутність суспільства. Серед них найбільш впливовими є: діалектико-матеріалістична концепція (К. Маркс, Ф. Энгельс), концепція інтерпретації соціальної дії (М. Вебер), концепція методологічного індивідуалізму (К. Поппер) і ряд інших.