§ 2. Культура як специфічна соціальна реальність

Термін ”культура” є одним із найпоширеніших філософських понять. Він вживається в політичному лексиконі та публіцистиці, в галузі духовного життя і в побуті, при аналізі художніх явищ і у філософських дослідженнях. Фахівці займають різні, нерідко протилежні позиції щодо визначення змісту цього терміна. Перші його визначення відносять до 1871 року і пов’язують з ім’ям англійського вченого Едуарда Тейлора. Нині таких визначень існує багато. У 50-ті роки американські культурологи Анрі Кребер і Антоні Клакхом називали 164 визначення поняття культури і близько 100 спроб теоретичного обґрунтування культури. Згодом, через двадцять років, французький культуролог Анрі Моль наводить вже 250 варіантів визначення культури. У сучасній філософії їх  є близько 500. Ця обставина свідчить про пильну увагу дослідників до проблем, пов’язаних з культурою, а водночас і про відсутність у них згоди стосовно трактування проблем культури.

Етимологічно термін ”культура” походить від латинського слова cultivire – обробляти, опрацьовувати, вдосконалювати, поліпшувати. І спочатку воно означало ”оброблення ґрунту, його культивування”. Звідси – ”агрокультура”. Пізніше слово ”культура” дістало більш узагальнене визначення. Культура – це все те, що створене людством, тобто ”друга природа”, надбудована над природою натуральною. У цьому плані культуру і все розмаїття, що до неї належить протиставляють природі, всі складники якої мають натуральне походження, тобто такі, що людиною не створені і не можуть бути нею створеними, як от: моря і ріки, гори і ґрунти, повітря та вода тощо. Отже, слово ”культура” формувалось у прямій опозиції до слова ”натура”. І таке розуміння культури на буденному рівні свідомості залишається і сьогодні. Але воно потребує істотних уточнень.

По-перше, недолік приведеного визначення культури полягає в тому, що далеко не все, що створено людиною, можна віднести до культури. Заміна стріли вогнепальною зброєю, винахід газових камер для знищення людей – не може бути культурою. Тож у понятті “культура” повинен бути присутнім ціннісний критерій. Що це за критерій? Що таке цінність? Етимологічно зміст цього слова дуже простий і цілком відповідає самому терміну: цінність – це все те, що люди цінують. Але таке розуміння слід уточнити. І зробити це краще всього через поняття “значущість”. Значущість більш широке поняття, ніж цінність. Воно включає в себе не тільки цінність, але й шкоду. Війни, злочинства, хвороби дуже значущі для суспільства і особистості, але ніхто ці явища не називає цінностями. Цінність є позитивна значущість.  Таким чином, культура – це сукупність створених людиною цінностей. Світ культури – це світ цінностей. Світ антикультури – це світ антицінностей.

По-друге, приведене трактування культури не придатне для філософського аналізу, оскільки культура при цьому ототожнюється з суспільством в цілому і не виявляє власної специфіки. Річ у тім, що суспільство є також тим, що створено людиною. Його в готовому вигляді в природі не існує. Ось чому поняття “культура” обмежують до сукупності матеріальних та духовних цінностей, які створені внаслідок людської діяльності. Розуміння культури як системи матеріальних та духовних цінностей, відмежовує культуру від природи і водночас не дозволяє ототожнювати її з суспільством. При такому підході культура виступає як певний аспект суспільства.

По-третє, розуміння культури як того, що створено людиною, сприймається однобічно, лише як щось зовнішнє щодо людини. Але ж сама людина, сума її знань, навичок – це також елемент культури. Один бік людської діяльності – це обробка природи людьми, другий бік – обробка людей людьми. Ще видатний римський філософ Марк Туллій Ціцерон висловив думку про те, що дух, розум треба обробляти так само, як селянин обробляє землю. Культурна людина на відміну від дикуна – це людина, у якої внутрішнє життя, поведінка, манери і зовнішність ”обтесані”, ”оброблені”. Тому не буде перебільшенням сказати, що культура представляє собою міру людського в людині, характеристику розвитку людини як суспільної істоти.

По-четверте, недолік визначення культури, як всього створеного людиною полягає і в тому, що науковці випускають з уваги діяльність людини. Відомо, що людська діяльність відмінна від способів тваринної життєдіяльності. Вона включає складну й багатоманітну систему механізмів, вироблених поза біологічними формами. Їх у природі не існує. Вони ”оброблені” людиною Ось чому ”предметне” розуміння культури необхідно доповнити ”процесуальним”. У такому разі культура розглядатиметься як спосіб організації й розвитку людської життєдіяльності, представлений у предметах матеріальної й духовної праці. Проте такий підхід розгляду культури як способу діяльності породжує питання: чи всяка дія людини є культурною? Історія людства знає чимало жахливих дій, що виконувались  людиною, але які неможливо віднести до культурних. Наприклад, сталінський геноцид проти малих народів, фашистська політика і практика Гітлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Минуле й сучасне містить у собі чимало актів некультурного змісту. Нині все наполегливіше стає необхідність  розмежування діяльності на таку, що є культурною, і їй протилежну.

Отже, культуру можна визначити як сукупність усіх видів твочої діяльності людини й суспільства, а також результатів цієї діяльності, втілених у матеріальних і духовних цінностях.

Оскільки до сфери культури належать результати людської діяльності (тобто певні матеріальні цінності, надзвичайно різноманітні за своєю матеріальною формою) та способи, засоби, методи самої людської діяльності (також дуже різноманітні, проте вже мають такі що не матеріальну, а духовну форму), то розрізняють культуру матеріальну й культуру духовну (схема 14.4).

 

                        Схема 14.4. Структура культури

 

Матеріальна культура охоплює дуже різноманітне коло речей, у середовищі яких, власне, й протікає все життя як кожної окремої людини, так і суспільства в цілому. Під матеріальною культурою розуміють сукупність будь-яких матеріальних цінностей, створених людством протягом історії, що збереглися донині. До матеріальної культури відносять: знаряддя і засоби виробництва, техніку, технологію; культуру праці й виробництва; матеріальний бік побуту; матеріальний бік навколишнього середовища.

До духовної культури належить сфера виробництва, розподілу й вжитку найрізноманітніших духовних цінностей.  Галузь духовної культури включає всі результати духовної діяльності людства: науку, філософію, мистецтво, мораль, політику, право, освіту, релігію, сферу керівництва суспільством і управління ним. До духовної культури разом з цим належать також і відповідні установи, організації, заклади (як от – наукові інститути, ВУЗи, школи, театри, музеї, бібліотеки, концертні зали тощо), які у своїй сукупності забезпечують функціонування духовної культури.

Поділ культури на духовну і матеріальну є відносним. Дуже часто неможливо однозначно віднести ті чи інші явища, де галузі матеріальної чи духовної культури. Одними своїми гранями вони належать до культури матеріальної, іншими – до культури духовної. Так, зокрема, виготовлення знарядь праці чи будь-яких предметів, що задовольняють матеріальні потреби людей і суспільства (а це елементи матеріальної культури), неможливі без участі людської думки і, таким чином, цей процес належить до сфери духовної культури, одночасно належачи й до матеріальної культури. З другого боку: продукти духовного життя – ідеї, художні твори, суспільні норми – знаходять своє вираження в певній речовій матеріалізованій формі, тобто в рукописах, книгах, картинах, нотах, кресленнях тощо. Вже через це вони включають у коло елементів матеріальної культури.

Духовна культура – важливий чинник суспільного прогресу. Її рівень визначає ступінь інтелектуального, естетичного, художнього та морального розвитку суспільства. З поняттям ”культура” пов’язаний процес набуття знань та досвіду в тій чи іншій галузі діяльності, засвоєння людиною певної системи цінностей, визначення власної лінії поведінки.

Кожна людина вже з дитинства перебуває під впливом певної культури, а точніше – певного культурного середовища з тим або іншим (високим чи низьким) рівнем культури, опредмеченої у відповідних цінностях чи антицінностях. Виховання і навчання людини полягає в її прилученні до культури, у засвоєнні нею накопичених суспільством знань, умінь, навичок, а також духовних цінностей і норм поведінки тієї країни, в якій вона живе. Характер виховання й освіти, що притаманна суспільству на певному щаблі його розвитку, є показником рівня культури даного суспільства.

Існує певна типологія культур. Так, зокрема, виокремлюють культуру: національну (українську, російську, французьку, тощо); регіональну (слов’янську, американську, африканську і т. д.); культуру певних соціальних суб’єктів. Вирізняють також певні культурні епохи: культура античної епохи, культура середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т. ін. культури. В літературі називають також такі специфічні культурні пласти й культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура тощо, а також офіційна культура.

Культура як суспільне явище виконує певні функції. Серед основних такі: перетворювальна, пізнавальна (гносеологічна), комунікативна, регулятивна або нормативна, функція емоційного регулювання життєдіяльності людини, ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопов’язані між собою. Але на думку багатьох культурологів, інтегруючою функцією культури є людинотворча функція (схема 14.5):

 

                          Схема 14.5. Функції культури

 

Перетворювальна функція.  Культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства. Ця функція здійснюється людьми за допомогою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо;

Пізнавальна, або гносеологічна функція. Культура, яка концентрує в собі кращий суспільний досвід багатьох поколінь людей, іманентно накопичує знання про світ,  таким чином сприяючі його пізнанню і освоєнню;

Комунікативна функція. Культура – це єдиний механізм передавання суспільного досвіду від одного покоління до другого, від епохи до епохи, від однієї держави до другої. Через це не випадково культуру вважають суспільною пам’яттю людства. Спадкоємність культурної традиції не повинна перериватися, бо це призводить до втрати суспільної пам’яті.

Регулятивна або нормативна функція. У сфері праці, побуту, міжособових відносин культура так чи інакше впливає на поведінку людей і регулює їх вчинки, дії і навіть вибір матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.

Функція емоційного регулювання життєдіяльності людини. Вона знаходить свій вияв у виробленні і застосуванні різноманітних форм емоційного настрою і знімання психологічних напруг, які виникають у процесі розумової та фізичної праці, побутових відносин людей. Засобами емоційного регулювання є співи, танці, ігри, кіно, телебачення тощо.

Ціннісно-орієнтаційна функція. Культура як система цінностей формує у людини певні ціннісні потреби й орієнтації. За рівнем і якостями знань, а також за моральними якостями оцінюють рівень її культури. Моральний та інтелектуальний зміст, як правило, виступає критерієм відповідної оцінки.

 Людинотворча, або гуманістична функція. Це інтегруюча функція.  Культура є способом і засобом саморозвитку індивіда, його матеріального і духовного світу. Вона є мірою “олюднення” самої людини, мірою людяності її ставлення до природи, суспільства, інших людей, до самої себе. Культура є тим виміром людського буття, який відповідає за розвиток людини як людини. Усе, що створене, будь-який предмет цивілізації зберігає в собі здібності і властивості людини, відображує її історичний досвід, потреби, цінності. Саме в процесі предметної діяльності, в історичному процесі соціального життя створюється тіло цивілізації і культури – світ людини, світ її сил, можливостей.

Отже, культура невіддільна від людини як соціальної істоти. Те повсякденне розуміння, з яким ми зустрічаємося, говорячи “це – некультурна людина”, – невірне з філософської точки зору. Тут правильно було б сказати, що людина погано вихована або недостатньо освічена. 3 філософської точки зору, людина завжди культурна, тому що вона є соціальна істота, а суспільства без культури не існує. Ступінь же розвиненості культури може бути різним залежно від умов, у яких розвивається людство, від можливостей, які воно має. Таким чином, культура служить мірою розвитку людини.

Висновки.

1. Культура – це сфера специфічної діяльності людини те, що відрізняє олюднений, гуманізований світ від усього іншого.

2. З яких позицій не підходити до визначення шляхів розвитку суспільства: економіки, соціальної, політичної і духовної сфер – вирішальним фактором завжди буде сама людина і, в першу чергу, її культурний розвиток.

3. Культура – це історично розвинена система створених людиною матеріальних і духовних цінностей, соціокультурних норм, способів організації поведінки і спілкування, а також обумовлений способом матеріального виробництва процес розвитку суттєвих сил людини.