Примітки

¹ Подібні закономірності визначені А. В. Дуловим (Дулов А. В. Судебная психология. — Минск: Вышэйшая шк., 1975. — С. 15).

² Більш детально див. у § 4 гл. 2 розд. 1 цього підручника.

³ Детально див.: Bogdan T. Curs іntroductiv in Psychologia Judiciara. — Bucurest, 1957; Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей: Учеб. пособие. — М.: НИиРИО ВШ МООП СССР, 1967. — С. 28–29.

⁴ Белый Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория / Под ред. Л. Н. Собчик. — СПб.: Дорваль, 1992. — 200 с.

⁵ Словарь-справочник по психологической диагностике / Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов; Отв. ред. С. Б. Крымский. — К.: Наук. думка, 1989. — 200 с.

⁶ Лучшие психологические тесты / Пер. с англ. Е. А. Дружининой. — Х., 1994. — С. 69–73.

⁷ Тут доцільно згадати слова професора П. П. Преображенського з повісті М. Булгакова «Собаче серце»: «Никого драть нельзя! — волновался Филипп Филиппович. — Запомни это раз и навсегда. На человека и на животное можно действовать только внушением» (Булгаков М. А. Избранные произведения: В 2 т. — К.: Дніпро, 1989. — Т. 1. — С. 483).

⁸ Про це свідчать також результати й інших досліджень. Так, з метою з’ясувати ставлення працівників органів внутрішніх справ до катувань наукові працівники Національної академії внутрішніх справ в 2001 році опитали 84 службові особи (керівних працівників кримінального розшуку і слідства). Майже всі опитані правильно визначили поняття катування як заподіяння фізичного болю і морального страждання, нанесення побоїв, мордування, залякування й приниження гідності затриманих громадян. 30 % опитаних підтвердили, що катування в Україні застосовують досить часто, 36 % вважають, що їх застосовують іноді, 33 % — дуже рідко і лише 3,5 % заперечували такі факти. Серед методів катувань, що застосовують в Україні (про які опитані чули), були названі, крім завдання фізичного болю і моральних страждань, нанесення побоїв і тілесних ушкоджень, мордування, залякування, приниження гідності, погрози, глузування, обман, мучення голодом, спрагою, відмова у відправленні природних потреб. 57 % опитаних визнали припустимість катувань у виняткових випадках; 77 % погодилися з думкою про те, що багато хто в Україні вірить у факт застосування міліцією катувань; 39 % вважають, що міліція не може ефективно працювати без застосування час від часу катувань; 32 % висловилися за застосування заборонених методів допиту, в разі відсутності вибору; 57 % вважають, що, за винятками дуже серйозних інцидентів, офіцери мають захищати один одного в разі виникнення підозри щодо застосування катувань; 45 % погодилися, що іноді корисно тимчасово припинити дію принципів захисту прав людини для досягнення блага для всіх; 50 % опитаних схиляються до думки, що влада в Україні знає про використання правоохоронними органами методів «третього ступеня», однак мало що робить для запобігання їх застосуванню; 33 % вірять у те, що багато працівників міліції застосовують заходи «третього ступеня» для підсилення закону; 61 % опитаних переконані: багато керівників органів міліції України погоджуються з тим, що права можна порушувати або нехтувати ними для належного виконання оперативно-службових завдань, однак не визнають цього; 56 % упевнені у тому, що злочинці заслуговують на все, що одержують, і вважають, що більшість населення підтримала б побої або «грубу справедливість» у таких випадках (Беца А. Аргумент «третьей степени» // Зеркало недели. — 2002. — № 45 (420). — С. 6.).

⁹ Тимофеев А. Г. Речи сторон в уголовном процессе. Практическое руководство (извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 255–256.

¹⁰ Більш детально див.: Словарь по уголовному праву / Отв. ред. А. В. Наумов. — М.: БЕК, 1997. — С. 3–8.

¹¹ Штерн В. Психология показаний свидетелей // Вестник права. — СПб., 1902. — Кн. II. — С. 110.

¹² Шекспир В. Трагедии: Пер. с англ. Б. Пастернака. — М.: РИПОЛ, 1993. — С. 419.

¹³ Яскравий прояв фрустрації можна спостерігати на скорпіонах. Так, якщо з мотузки зробити коло і підпалити, а у колі помістити скорпіона, то ніякої об’єктивної загрози для його існування немає. Однак тварина починає метатися, не бачить виходу з ситуації, що склалася, зрештою своєю голкою б’є себе в голову і гине.

¹⁴ Левитов Н. Д. Фрустрация — один из видов психических состояний // Вопросы психологии. — 1967. — № 6. — С. 120.

¹⁵ Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений — М.: Просвещение, 1989. — С. 446–447.

¹⁶ Відповідно до гуморальної теорії характеристика темпераментів полягає у такому: сангвінік відрізняється перевагою в організмі крові, легко змінює уподобання і звички, настрій швидко змінюється, життєрадісний, рухливий, кмітливий тип; холерик характеризується значною кількістю жовтої жовчі, що виділяється, його емоції чітко виявлені, він запальний, хоча швидко відходить, рухливий і енергійний; флегматик вирізняється великою кількістю слизу в організмі, характерною є низька рухливість, слабке емоційне збудження, його важко вивести із себе; меланхолік характеризується переважанням в організмі чорної жовчі; емоції мають астенічний характер, психіка уразлива, переживання глибокі, невдачі пригнічують.

¹⁷ Характеристика типов темперамента, предложенная И. П. Павловым. Цит. за: Павловские среды. — М.; Л., 1949. — Т. 1, 2.

¹⁸ Опис типів темпераменту та їхні характеристики більш детально див.: Ковалев А. Г., Мясищев В. Н. Темперамент и характер // Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — С. 167–171.

¹⁹ Кони А. Ф. Память и внимание // Собр. соч. — М., 1967. — Т. 4. — С. 89.

²⁰ Л. М. Толстой у романі «Воскресіння» так розкриває сутність характеру прокурора: «Товариш прокурор був від природи дуже дурний, але понад це мав нещастя закінчити курс гімназії з золотою медаллю й в університеті одержати нагороду за свій твір про сервітути з римського права й тому був у вищому ступені самовпевнений, задоволений собою, чому ще сприяв його успіх у дам і внаслідок чого був дурний надзвичайно». У цій гострій сатиричній характеристиці як основна риса характеру взята непомірна зарозумілість, яка разом з недалеким розумом справляє комічне враження.

²¹ Популярная психология: Хрестоматия: Учеб. пособие / Сост.

В. В. Мироненко. — М.: Просвещение, 1990. — С. 377.

²² Ахшарумов Н. Д., Тесников Ф. Ф. Графологія или учение объ индивидуальности письма (объ отношеніи почерка къ характеру. С приложением типичных автографовъ. — Рига, 1894 (текст наведено за орфографією оригіналу).

²³ Історії психології відомі й інші підходи до цієї проблеми. Існувало вчення (френологія), відповідно до якого здібності людини пов’язували з особливостями будови головного мозку. Автор вчення Ф. Галль розробив відповідні «френологічні» карти, які відображають «шишки здібностей».

²⁴ Когда в человеке пробуждается гений // Знание — сила. — 1971. — № 7. — С. 49.

²⁵ Мнемоніка — мистецтво запам’ятовування; існує система прийомів, що полегшують запам’ятовування і збільшують об’єм пам’яті. У Стародавній Елладі богиню Мнемозіну вважали матір’ю дев’яти муз науки і мистецтва.

²⁶ Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти (Ум мнемониста). — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1968. — 88 с.

²⁷ Павловские среды. — Т. 2. — С. 227.

²⁸ Крім того, І. М. Юсупов аналізує такі види бар’єрів негативних емоцій: бар’єр страждання (перекручує сприйняття оточуючих: чужа радість може викликати біль і заздрість, породити егоїзм (через жалість до себе) або, навпаки, альтруїзм як спосіб затамувати у собі почуття вини перед ким-небудь); бар’єр гніву (виникає у відповідь на несподівані перепони до задоволення актуальної потреби, на переривання якогось приємного заняття, на несподівану образу або незаслужену кривду, на примушення вчинити який-небудь неприйнятний вчинок); бар’єр огиди і бридливості (виникає часом як наслідок негігієнічності співбесідника (неохайність, помнутий брудний одяг, неприємний запах тощо), його поганих манер і відсутності самоконтролю в поведінці); бар’єр презирства (призводить до обмеження контактів з людиною, яка викликає негативні емоції); бар’єр страху (може бути викликаний біологічними причинами (побоювання за життя і здоров’я, страх каліцтва, зараження хворобою) та соціальними (побоювання за матеріальне і моральне благополуччя, благоговіння перед суспільним статусом співбесідника, погрози з його боку, побоювання покарання тощо)); бар’єр сорому і провини (виникає як відчуття недоречності того, що відбувається, через ніяковість за себе або інших); бар’єр поганого настрою (не може бути виділений в окрему групу причин, що впливають на успіх встановлення контактів у спілкуванні, оскільки він включає в себе більшість перерахованих негативних емоцій. Тим не менш його слід враховувати, оскільки поганий настрій у будь-якому випадку індукується на партнері) (Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. — Казань: Татарское кн. изд-во, 1991. — С. 15–20).

²⁹ За даними ГСУ МВС України в 1995—1996 рр. у слідчих підрозділах близько 60 % осіб мали вищу юридичну освіту.

³⁰ За нормативно обґрунтованими нормами по лінії МВС України навантаження на одного слідчого — 35 кримінальних справ, що перебувають у провадженні. Реальні показники в 1,5–2 рази є вищими (Науково обґрунтовані нормативи навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної роботи // Питання боротьби зі злочинністю: Зб. наук. праць. — Х.: Право, 1997. — Вип. 1. — С. 10–11).

³¹ Такий поділ вперше був запропонований Г. Гроссом (Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики / Пер. с 4-го нем. изд. — СПб., 1908. — С. 171).

³² За матеріалами прокуратури Харківської області за 1986 р.

³³ Екхімози (від лат. eccheuma — розлив, потік) — вид крововиливів у формі дрібних цяток.

³⁴ Селиванов Н. А., Теребилов В. И. Первоначальные следственные действия: Краткий справочник следователя. — М.: Госюриздат, 1956. — С. 65.

³⁵ Викликають заперечення спрощені підходи фізіогноміки до визначення рис характеру людини. Свідченням цього є такі однозначні зв’язки, що рекомендуються фізіогномікою: лоб людини: вузький і низький, такий, що подався назад, — слабкий розум; високий та широкий — великий розум; широкий і опуклий у кутах — багата фантазія, хворобливе уявлення; круглий, опуклий до середини — серйозність, розум; ніс: великий — гордість, честолюбство, самостійність, енергія; прямий — спокій; ніс, що виступає далеко перед обличчям, з виїмкою — енергія; «орлиний» ніс — честолюбство; тупий, приплюснутий ніс — тупість і розбещеність; вуха: якщо всі частини зовнішнього вуха розвинені рівномірно, — хороші розумові здібності; надто м’ясисті вуха — похмурість, жорстокість; надто маленькі вуха — чуттєвість; загострені догори вуха — розум, поміркованість... (детальніше див.: Томас Ф. Тайны лица: Физиогномика. — К.: Мистецтво, 1991. — 59 с.).Пропонуємо опис типів темпераменту з точки зору фізіогноміки: Сангвінік. У нього жирне тіло і красиве обличчя. Шкіра гаряча і волога. Нігті — красивої продовженої форми. У нього жива міміка, виразні рухи. Мова і рухи швидкі. Холерик. Ця людина з густим, таким, що низько спускається на лоб, волоссям, сухою, гарячою шкірою, швидкою ходою. Говорить і рухається швидко, навіть дещо метушливо. Флегматик. Ця людина з великими руками і вологою шкірою, схильна до повноти. Тіло у нього м’яке слабке. Міміка бліда, повільний темп мови і рухів. Часто хропе уві сні. Флегматика важко розсмішити або засмутити. Меланхолік. Його тіло розвинуте слабко, міміка і рухи невиразні. Боязкий та невпевнений у собі. Голос тихий, погляд покірливий. Завжди похмурий та нелюдяний. Якщо шкіра у меланхоліка суха, холодна, то він, як правило, різкий у висловлюваннях. У таких людей зазвичай великі мочки вух (детальніше див.: Физиогномика. Популярное, самое подробное и наглядное руководство / Сост. Г. П. Кузьмин, И. П. Ржаницына. — М.: Радио и связь, 1990. — 47 с.).

³⁶ Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. — Казань: Татарское кн. изд-во, 1991. — C. 39.

³⁷ Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей / Пер. с англ. — К., 1989. — С. 98.

³⁸ Даний експеримент був показаний у науковому фільмі «Я та інші».

³⁹ Бодалев А. А. Восприятие человека человеком. — Л., 1965. — С. 39–40.

⁴⁰ Почему профессор выше студента // Знание — сила. — 1975. — № 4. — С. 49.⁴¹ Дані наводяться на підставі результатів створення комп’ютерних фотороботів у Інституті вивчення проблем злочинності АПрН України.

⁴² Такі залежності досліджувалися Ф. В. Глазиріним з огляду співвідношення характеристик особи й обрання місць і способів приховування слідів і знарядь злочину.

⁴³ Перша відома спроба проведення судово-психологічної експертизи в Росії припадає на 1883 р., яка застосовувалась при розслідуванні кримінальної справи щодо обвинувачення московського нотаріуса Назарова у зґвалтуванні актриси-аматорки Черемнової. Як повідомила слідству Черемнова, у день злочину вона дебютувала на сцені. Виснажливе чекання спектаклю, хвилювання, пережите на сцені, викликало у Черемнової, за її словами, такий глибокий занепад фізичних і душевних сил, що, залишившись наодинці з Назаровим, вона не була спроможною чинити йому опір. Бажаючи одержати об’єктивні відомості щодо впливу на психіку переживань, пов’язаних із першим виступом на сцені, слідчий вирішив допитати двох відомих актрис М. М. Єрмолову і А. Я. Гламу-Мещерську. Була здійснена спроба отримати інформацію про психологічний стан актора у день дебюту (більш детально див.: Крылов И. Ф. Судебная экспертиза в уголовном процессе. — Л., 1963. — С. 31–34).

⁴⁴ Психіатрія (від грец. yuch— душа та itreia — лікування) — розділ медицини, що вивчає психічні захворювання людини, причини виникнення їх, методи запобігання й лікування

⁴⁵ Сидоров Б. В. Аффект, его уголовно-правовое и криминалистическое значение (социально-психологическое и правовое исследование). — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1978. — 160 с.

⁴⁶ Зміст деяких тестів див. у § 3 гл. 2 розд. 1 цього підручника.

⁴⁷ І. Я. Фойницький вказував, що всі судові рішення постановляються ім’ям верховної державної влади, за указом Його Імператорської Величності. Ця основа державного суду має силу як для кримінального, так і для цивільного суду. В обох випадках суд служить не приватним інтересам окремих осіб, окремих громадських гуртків чи окремих відомств, а загальним державним інтересам правосуддя (Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. — СПб.: Альфа, 1996. — Т. 1. — С. 8 (Отпечатано по третьему изданию, СПб.: 1910)).

⁴⁸ Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 46.

⁴⁹ Вплив на особу судді різних негативних чинників, надто великі емоційні навантаження дійсно сприяють деформації її психологічної структури. Водночас незадоволення рішеннями суду, у певному ступені озлоблення діями суддів породжують гостро сатиричні характеристики їх процесуальної фігури. Так, прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі продовжує дивувати світ своїми незвичними висловлюваннями на адресу суддів: «Лише розумово неврівноважені люди, люди з психічними проблемами можуть робити цю роботу. Вони це роблять тому, що з антропологічного погляду відрізняються від інших представників людської раси» (Велик и могуч итальянский язык // Событие. — 2003. — 2–8 октября. — С. 5). А ось як описує Віктор Гюго психологічний стан суддів, які винесли смертний вирок: «Судді сиділи спереду із задоволеним виглядом — мабуть, раділи, що справа доходить кінця. На обличчі голови, м’яко освітленому відблиском віконного скла, був мирний, добрий вираз; а молодий член суду, смикаючи свої брижі, майже весело патякав з гарненькою дамою у рожевому капелюшку, яка через знайомство сиділа позаду нього. Лише присяжні були бліді і похмурі — слід думати, втомилися від безсонної ночі, деякі позіхали. Так не поводять себе люди, які тільки що ухвалили смертний вирок; на обличчях цих добродушних обивателів я читав лише бажання поспати» (Гюго В. Собрание сочинений в 6 т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. — С. 89).

⁵⁰ Слід зазначити, що чинний КПК України регламентує такі судові дії: допит підсудного (ст. 300); допит неповнолітнього свідка (ст. 307); допит потерпілого (ст. 308); пред’явлення для впізнання (ст. 309); проведення експертизи в суді (ст. 310); допит експерта в суді (ст. 311); огляд речових доказів (ст. 313); огляд місця події (ст. 315).

⁵¹ Не можна забувати, що прокурор — це обвинувач з притаманною йому психологією. Мальовничу психологічну характеристику прокурора дає нам Віктор Гюго: «Не можна спокійно говорити про те, що таке королівський прокурор з кримінальних справ. Це людина, яка заробляє собі на життя тим, що відправляє інших людей на смерть. Це штатний постачальник ешафоту. І водночас це пан, який претендує на освіту і літературний стиль, а головне, на ораторське красномовство, який прагне справити враження і потішити своє жалюгідне самолюбство там, де для інших вирішується питання життя; у нього свої класичні зразки, свої недосягнені ідеали, для нього Белар і Маржанші те саме, що для іншого поета Расин або Буало. Він схиляє судові дебати в бік гільйотини, саме така його роль, його посада. Обвинувальна промова для нього — літературна вправа, він розцвічує її метафорами, прикрашає цитатами, турбуючись про те, щоб причарувати публіку, а головне дам. У нього в запасі є набір непристойностей, які сприймаються недосвідченими провінціалами як новина, він хизується вишуканими прийомами, манірністю і кривлянням» (Гюго В. Собрание сочинений в 6 т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. — С. 71–72).

⁵² Левенстим А. Речь государственного обвинителя в уголовном суде (Извлечения) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 157.

⁵³ Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. — К.: Вища шк., 1987. — 152 с.

⁵⁴ Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. — СПб.: Альфа, 1996. — Т. 2. — С. 59.

⁵⁵ Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. — М.: Норма, 2001. — С. 201.

⁵⁶ Муж добрий і справедливий (лат.).

⁵⁷ Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 58.

⁵⁸ Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 67—70.

⁵⁹ Кожний, хто хоче бути промовистим у цивільній справі, має бути і доказовим, і приємним, і захопленим. Доказовість — необхідна, приємність породжує задоволення, захопленість приводить до перемоги (лат.).

⁶⁰ Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 81–82.

⁶¹ У цьому разі йдеться про наявність ризику при прийнятті рішення. Терміну «ризик» в психології відповідає три основних взаємопов’язаних значення: 1) ризик як міра очікуваного неблагополуччя при неуспіху діяльності, яке визначається сполученням неуспіху і ступеня несприятливих наслідків в певному випадку; 2) ризик як дія, яка в тому або іншому значенні загрожує суб'єкту втратою (програшем, травмою, збитком); 3) ризик як ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш привабливим, проте більш надійним, і більш привабливим, однак менш надійним (результат якого є проблематичним і пов’язаний з можливими несприятливими наслідками) (більш детально див.: Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Политиздат, 1990. — С. 344–345).

⁶² Більш детально див.: Словарь терминов по теории государства и права: Учеб. пособие / Под общ. ред. Н. И. Панова. — Х., 1997. — С. 119–120.

⁶³ Надь Л. Приговор в уголовном процессе / Под ред. В. М. Савицкого. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 9.

⁶⁴ Сутність психологічних станів розглянута в § 4 гл. 1 розд. 2 цього підручника.

⁶⁵ Кони А. Ф. Избранные произведения. — М., 1956. — С. 34–35.

⁶⁶ У судовій практиці спостерігаються випадки виклику на судове засідання і допиту слідчих, які розглядали певну кримінальну справу. На нашу думку, така практика є недопустимою.

⁶⁷ Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей: Учеб. пособие. — М.: МООП СССР, 1967. — С. 225

⁶⁸ Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982. — С. 271.

⁶⁹ Долгова А. И. Особенности правосознания и правового воспитания лиц, совершающих преступления // Правосознание и правовое воспитание осужденных. — М., 1982. — С. 20–23.

⁷⁰ Ратинов А. Р. Правосознание и преступное поведение // Материалы III Всесоюз. науч. семинара по проблемам криминологии. — М., 1975.

⁷¹ Злочинець — це людина, яка перейшла межу закону, порушник закону, винуватець перед законом.

⁷² Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 9.

⁷³ Більш детально див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. — С. 17–18.

⁷⁴ Фэрри Э. Уголовная антропология и социализм // Проблемы преступности. — Х., 1924. — Сб. 2-й. — С. 31–32.

⁷⁵ Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. — С. 46–52.

⁷⁶ Лазурский А. Ф. Классификация личностей. — Пг., 1921.

⁷⁷ Познышев С. В. Основы пенитенциарной науки. — М., 1923. — С. 107–112.

⁷⁸ Петрова А. С. Психологическая классификация личностей. — М., 1927.

⁷⁹ Як приклад глобального злочинного типу О. Г. Ковальов наводить соціально-психологічну характеристику засудженої К.: «Неодноразово засуджена, розпусниця. Мріє: «Вийду з ув’язнення, обкраду батьків, погуляю як слід, а там знову можна повернутися до колонії». Цинічна, у неї немає нічого святого. Дуже ледача, трудитися не хоче. Розмірковує: «Робота любить дурнів». Неохайна, ходить брудною, за собою не стежить. Вважає себе найрозумнішою і найосвіченішою, інших — «шавками». Дещо інша характеристика дається парціальному типу особи: «У. за крадіжку покараний вчетверте. Одружений. Стосунки у сім’ї були дружні і турботливі. Працював на заводі, увечері — вчився. До роботи ставився добросовісно. Мав подяки, одержував премії. Перший злочин вчинив у 14 років (кишенькова крадіжка). У колонії поводить себе добре, як і раніше, при перших засудженнях. Перебуває в активі. Обіцяє покінчити з крадіжками. В усьому звинувачує алкоголь» (Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. — С. 50).

⁸⁰ Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. — С. 50–51.

⁸¹ Еникеев М. И. Юридическая психология: Учебник. — М.: Издательская группа «Норма—ИНФРА•М», 1999. — С. 53–55.

⁸² Більш детально див.: Личность преступника. — М.: Юрид. лит., 1971. — С. 183–184.

⁸³ Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. издание. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 170–171.

⁸⁴ Бухановская О. А. Серийные сексуальные садисты: подходы к лечению и его принципы // Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в XXI веке? Медицинские аспекты социальной агрессии. — Материалы ІІІ междунар. науч. конф. — Ростов н/Д.: Феникс, 2001. — С. 76–80.

⁸⁵ Фомина А. С. Расследование убийств, совершаемых по сексуальным мотивам // Расследование преступлений против личности: Учеб. пособие / Под ред. О. Я. Баева. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1998. — С. 71–74.

⁸⁶ Раззаков Ф. И. Бандиты времен социализма (Хроника российской преступности 1917–1991 гг.). — М.: ЭКСМО, 1996. — С. 510–511.

⁸⁷ Белоусов В. Кто убил Влада Листьева? Факты, версии, аргументы. — Минск: Современная лит., 1995. — С. 399–400.

⁸⁸ Бухановский А. О., Гайков В. Т., Байбаков Ю. Г. Серийные сексуальные преступления: психолого-психиатрические сопоставления // Серийные убийства и социальная агрессия: что ожидает нас в XXI веке? Медицинские аспекты социальной агрессии. — Материалы ІІІ междунар. науч. конф. — Ростов н/Д.: Феникс, 2001. — С. 94.

⁸⁹ Малинов Ю. Наемный убийца или Робин Гуд? // Моск. новости. — № 21. — 25 мая — 1 июня 1997. — С. 23.

⁹⁰ Модестов Н. Москва бандитская. Документальная хроника криминального беспредела 80–90-х годов. — М.: Центрополиграф, 1996. — С. 344–345.

⁹¹ Корчинский А. «Леди-киллер» стреляет неважно, но часто // Киевские ведомости. — 1997. — 19 сент. — С. 21.

⁹² Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 186.

⁹³ Більш детально див.: Зелинский А. Ф. Криминальная психология: Науч.-практ. изд. — К.: Юринком Интер, 1999. — С. 188–189.

⁹⁴ Цю галузь ще називають виправно-трудовою або кримінально-виконавчою психологією. Пенітенціарний означає такий, що стосується покарання, виправний, тюремний.

⁹⁵ Більш детально див.: Суліцький В. В. Психологічні аспекти підготовки засуджених до життя на волі // Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. — К.: КІВС, 2003. — С. 230–236.

⁹⁶ Дулов А. В. Судебная психология: Учебник. — Минск: Вышэйшая шк., 1975. — С. 487.

⁹⁷ Гернет М. Н. В тюрьме: Очерки тюремной психологии. — М., 1925.

⁹⁸ Дулов А. В. Судебная психология: Учебник. — Минск: Вышэйшая шк., 1975. — С. 437.

⁹⁹ Психологический словарь. — М., 1983. — С. 51.

¹⁰⁰ Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник. — М.: Юрид. лит., 1991. — С. 454.

¹⁰¹Дулов А. В. Судебная психология: Учеб. пособие. — Минск: Вышэйшая шк., 1975. — С. 453.

¹⁰² Детальніше про це див.: Пирожков В. Ф., Щерба С. П. Формирование коллектива осужденных в ВТК. — М., 1983. — С. 7–9.

¹⁰³ Пирожков В. Ф., Щерба С. П. Формирование коллектива осужденных в ВТК. — М., 1983. — С. 8.

¹⁰⁴ Гернет М. Н. В тюрьме. Очерки тюремной психологии. — М., 1925. — С. 7–8.

¹⁰⁵ Гюго В. Собрание сочинений: В 6 т. — М.: Правда, 1988. — Т. 1. — С. 137.

¹⁰⁶ Китаев Н. Н., Тельцов А. П. Проблемы расследования отдельных видов умышленных убийств. — Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1992.

¹⁰⁷ Щодо цього цікавою може бути стаття «Про те, як російський зек у німецькій тюрмі сидів». Ось деякі уривки: «Прізвище у нього німецьке. Це дозволило йому ще у 1990 р. емігрувати... Він вирішив, що працювати йому все одно не дадуть, до того ж не дуже й хотілося... Результат — чотири роки тюрми. Слід віддати належне його співкамерникам... Вони одразу зрозуміли, що їм краще мовчати... Тому що перше, що зробив І., — роздягнувся. І всі побачили філію Третьяковської галереї. Один із співкамерників виявився поляком. Він таки примудрився перекласти значення його наколок. Значення перекладу зводилося до того, що І. сидів у якомусь страшному радянському таборі під назвою Івдельлаг.У в’язниці вирішили, що він ватажок російської мафії у Гамбурзі. Скориставшись такими чутками, І. конфіскував у наляканих відчайдушних німецьких злочинців «енну» кількість марок... У цій тюрмі був тенісний корт, більярд і пристойний спортзал. І багато хто займався спортом. Адміністрація їх навіть заохочувала. У нас по-іншому: зайнявся спортом, значить, готується до втечі, на твою особову справу тут же наклеюють червону смугу. І ось один з гладіаторів-спортсменів спробував «розкачати права»... Та куди йому, товстобрюхому бюргерові, проти російського зека з Івдельлагу. Як говорять, «і слонам ламають бивні». І. взяв гладіатора «на понт». Тикнув пальцями в очі. І. прокусив шию, адже фікси у нього були зроблені з спецскладу — такими фіксами у нас у зонах дріт перекушують. Потім популярно пообіцяв випити у гладіатора всю кров. І хоча все це говорилося виключно російською «фенею», «гладіатор» і всі інші чудово зрозуміли і повірили» (Иванов А. О том, как российский зек в немецкой тюрьме сидел // Криминальная хроника. — № 6 (81). — С. 12).

¹⁰⁸ Модестов Н. Москва бандитская. Документальная хроника криминального беспредела 80–90-х годов. — М.: Центрополиграф, 1996. — С. 265.

¹⁰⁹ Більш детально див.: Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Под общ. ред. А. Н. Ярмыша. — Х.: Нац. ун-т внутр. дел, 2002. — С. 23–24.

¹¹⁰ Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Под общ. ред. А. Н. Ярмыша. — Х.: Нац. ун-т внутр. дел, 2002. — С. 33–34.

¹¹¹ Про функції, форми і види прописки більш детально див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. — М.: Ось-89, 2001. — С. 146–149.

¹¹² Систематизований аналіз татуювань більш детально див.: Бурик В. И., Пилипчук В. Ф. Признаки внешности человека и их использование в розыскной деятельности: Справ. пособие. — К.: РИО МВД УССР, 1982. — С. 62–112.

¹¹³ Пирожков В. Ф. Криминальная психология: Учебник. — М.: Ось-89, 2001. — С. 144–145.

¹¹⁴ Еникеев М. И. Юридическая психология: Учебник. — М.: Издательска группа «Норма—ИНФРА•М», 1999. — С. 342.

¹¹⁵ Більш детально див.: Суліцький В. В. Психологічні аспекти підготовки засуджених до життя на волі // Теорія та досвід застосування тренінгових технологій у практичній психології: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. — К.: КІВС, 2003. — С. 233–234.

¹¹⁶ Там само. — С. 234–235.

¹¹⁷ Так, наприклад, з 88 тисяч осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі в 2001 р., працевлаштувалося лише 34 % (за Суліцьким В. В.).

¹¹⁸ Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник. — М.: Юрид. лит., 1991. — С. 456.