ТАВТОЛОГІЯ (грец. tauto – те ж саме і logos слово) ­– 1) повторення тих самих або близьких за смислом і звуковим складом слів; 2) у логіці: логічна помилка у визначенні поняття, яка полягає в тому, що визначення підміняється зміною словесної форми визначеного поняття – присудок лише ін. словами повторює те, що висловлене підметом; 3) у математичній логіці термін Т. вживається поряд з терміном “логічний закон” для позначення загальнозначимих – завжди істинних або тотожньо-істинних – формул, інваріантних можливому фактичному змісту (значенню) перемінних, що входять до них.

ТАЙЛОР Едуард Бернетт (1832 – 1917) – видатний англ. етнограф та культуролог, релігієзнавець, який разом із Г.Спенсером заклав основи еволюціоністської теорії розвитку культури. Найбільш відомий твір – “Первісна культура” (у 2-х томах).

ТАЛІОН  (грец. talio (talionis) – відплата) – принцип рівноцінної відплати злочинцю за скоєне (“око за око, зуб за зуб”).

ТАНАТОЛОГІЯ (грец. thanatos – смерть і logos – слово) –  вчення про смерть.

ТАРСЬКИЙ Альфред (1901 – 1983) – польский логик і математик, один з найвидатніших представників Львівсько-варшавської логіко-філос. школи. Т. започаткував формальну семантику, обгрунтував перехід від синтаксичної до до семантичної парадигми в логіці. Серед головних праць: “Поняття істини в мовах дедуктивних наук”, “Поняття істини в формалізованих мовах” та ін.

ТВОРЧІСТЬ – діяльність людини,  результат якої дещо якісно нове, таке, що раніше не існувало. Вирішальна роль у Т. належить підсвідомим та ірраціональним факторам, проте не можна заперечувати їхній зв’язок з розумом.

ТЕЗА (грец. thesis) – положення, що коротко викладає одну з основних думок доповіді, твору, яку-небудь ідею; 2) у логіці Г.В.В.Гегеля: вихідний ступінь діалектичного розвитку.

ТЕІЗМ (грец. theos – бог) – реліг. концепція, що виходить з існування особистісного, зовнішнього щодо світу Бога, який створив світ і керує ним.

ТЕЙЯРДИЗМ – напрям сучасної філософії, заснований відомим франц. теологом, палеонтологом П’єром Тейяром де Шарденом (1881 – 1955). Концепція Т. (христ. еволюціонізму) наближається до пантеїзму, претендує на роль “нового” – ноосферного - світогляду, який нібито покликаний “врятувати” людство від духовної кризи. Вона викладена, зокрема, у таких творах: “Феномен людини”, “Майбутнє людини”.

ТЕКТОЛОГІЯ (грец. tekton – будівельник, творець і logos – слово, вчення) – всезагальна організаційна наука, що розвивається на основі концепції, яка формулює у загальному вигляді параметри й типи всіх можливих форм організації. Назва Т. дана одним з її фундаторів – А.А.Богдановим у 1922 р. Її загальне завдання полягає за задумом її творців у вивченні процесів організації і дезорганізації в їх нерозривному зв’язку. Відповідно до виробленої методології Т., світ розглядається як реальність, що постійно змінюється: у ньому є дія, протидія та зміна. Підхід до розуміння процесів, що відбуваються у світі, ґрунтується на визнанні тотожності законів, “працюючих” у різних сферах реальності в силу їх структурної подібності як організованих систем. Окремі аспекти Т. розробляються у рамках різних наук, у т.ч. й соц.-гуманітарних (А.Бергсон, К.Поппер, П.Самуельсон, А.Уайтхед, Ф.Хайек та ін.).

ТЕЛЕОЛОГІЯ (грец. telos – мета і logos – вчення) – вчення, що стверджує наявність мети в процесах і явищах природи.

ТЕОДИЦЕЯ (грец. theos – бог, dike – справедливість, право) – 1) реліг.-філос. вчення, мета якого довести, що існування у світі зла не змінює реліг. уявлень про Бога як про абсолютне добро. У тій чи ін. формі Т. входить по суті до всіх богословських систем різних релігій і деяких реліг.-філос. вчень; 2) букв.: виправдання Бога; розроблена Г.В.Лейбніцем філос. мораль, яка доводить непричетність Бога до існуючих на Землі зла та несправедливості.

ТЕОКРАТІЯ (грец. theos – Бог і kratos – влада) – форма правління, за якої вся повнота влади в державі знаходиться в руках глави церкви й духовенства. Мікродержавою теократичного типа є сучасний Ватикан, де Папа Римський має необмежену політ. і духовну владу.

ТЕОЛОГІЯ (грец. theos – Бог і logos – поняття) – 1) богослов’я, теоретична складова реліг. віровчення, покликана узгоджувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх; 2) система обґрунтування й захисту реліг. вчень про Бога, його якості, ознаки і властивості, комплекс доказів істинності догматики, реліг. моральності, правил і норм життя віруючих і духовенства, встановлених тією чи ін. релігією.

ТЕОРЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ – опосередковане, систематизоване відображення сусп. буття, законів його виникнення, функціонування та розвитку. Це система ідей, поглядів, яка свідомо опрацьовується вченими, ідеологами під впливом і в ході сусп.-істор. практики.

ТЕОРІЯ (грец. theoria – дослідження, спостереження) – у широкому розумінні: особлива сфера людської діяльності та її результати, яка включає в себе сукупність ідей, поглядів, концепцій, вчень, уявлень про об’єктивну дійсність, протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності і водночас перебуває з нею в органічній єдності. У вузькому розумінні: форма вірогідних наукових знань, що дає цілісне уявлення про закономірності та сутнісні характеристики об’єктів.

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ – одна з найважливіших теоретичних кон­цепцій сучасної західної соціології; прагне пояснити найрізноманітні­ші соц. явища – від окремих актів індивідуальної поведінки до великомасштабних сусп.-істор. процесів (М.Вебер, Ф.Знанецький, Т.Парсонс).

ТЕОСОФІЯ  (грец. theos – Бог і sophia – мудрість) – 1) реліг.-філос. вчення, що проголошує предметом пізнання божественну мудрість, а джерелом його – містичну інтуїцію та одкровення; 2) філос.-містичні вчення, які розробляють проблеми, пов’язані з практикою безпосередньої взаємодії з потойбічною реальністю.

ТЕОЦЕНТРИЗМ (грец. theos – Бог і лат. centrum – центр) – 1) визначення бога джерелом і основою всього сущого (“все, що є, – все від Бога”); 2) основоположний у богослов'ї і реліг. філософії принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним початком і центром Всесвіту, що зумовлює собою буття і сенс існування всього живого.

ТЕРМІН (лат. terminus – межа, границя) – слово, сполучення слів, що служать для позначення наукових, технічних понять, понять мистецтва.

ТИПОЛОГІЯ (грец. typos – відбиток, зразок, форма і logos – поняття, вчення) – науковий метод, заснований на розчленовуванні системи досліджуваних об'єктів і подальшому їх угрупованню за допомогою узагальненої моделі або типу.

ТИПОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ – якісна змістовна характеристика конкретних істор., етнонаціональних, реліг., регіонально-територіальних та ін. форм культури. Типологічний принцип задає дослідникові колію теоретичного руху, визначає його ракурс і вектор у відборі і вибудовуванні конкретного матеріалу. Осмислення типу культури, визначення його статусу, смислового наповнення детерміновані основоположним принципом, згідно з яким аналізується культурний контекст, внаслідок чого виявляються найзагальніші якісні риси.

ТОЙНБІ Арнольд Джозеф (1889 – 1975) – видатний англ. філософ, соціолог, культуролог та сусп. діяч. “Дослідження історії” – фундаментальна праця Т., підсумком якої став важливий висновок про закономірності соціокультурного розмаїття людства. Т. характеризує природний процес розвитку світового сусп. життя як сукупність дискретних одиниць соц. організації, які він називає цивілізаціями. Їх своєрідність Т. пов’язує з географічним фактором, а динаміку розвитку описує у термінах філософії життя А.Бергсона: “виникнення” та їх “зростання” обумовлюються трансформацією енергії “життєвого прориву”, а “надлам”, “занепад” і “розкладання” пов’язуються з “виснаженням життєвих сил”. Формулюючи закони істор. розвитку цивілізацій (напр.: “закон виклику і відповіді”), Т. дістається висновку про можливість відстрочити загибель існуючих цивілізацій за допомогою раціональної політики правлячого класу, на творче ядро якого він покладає відповідальність за вироблення адекватної реакції на будь-яку зміну ситуації у розвитку суспільства. Основу такої політики, за Т., повинне скласти прийняття до уваги основних постулатів всіх світових релігій, які мають загальну духовну підвалину. Тим самим буде забезпечений діалог культур і цивілізацій заради збереження їхньої цілісності. Переосмислюючи свою позитивну оцінку політики вестернізації різних регіонів світу, Т. акцентував увагу на її небезпечних наслідках для екологічної ситуації і закликав розвинуті держави гуманітаризувати відносини з країнами третього світу.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ (лат. tolerantia – терпіння) – 1) терпимість до різних поглядів, норм поведінки, звичок, відмінних від тих, котрі розділяє суб'єкт; відкритість для будь-яких ідейних течій, відсутність страху перед конкуренцією ідей; 2) у психології: повна або часткова відсутність  реагування на який-небудь несприятливий фактор у результаті зниження чутливості до його впливу.

ТОМІЗМ (лат. Thomas – Фома) – найпотужніший філос. напрямок у середньов. катол. богослов’ї, яке склалося під впливом ідей Фоми Аквінського і прагнуло раціонально обґрунтувати догмати христ. віри.

ТОТАЛЬНИЙ (лат. totalis – цілий, весь) – 1) той, що розповсюджується на усіх, стосується всіх чи багатьох; 2) всеохоплюючий, усеосяжний.

ТОТОЖНІСТЬ – відношення речі самої до себе та до ін. речей, сторонами якого є співпадаючі властивості, сили, тенденції.

ТОФЛЕР Елвін (народився у 1928) – визначний амер. філософ-футуролог й соціолог, головною темою творчості якого є обгрунтовання стратегії виживання людської цивілізації в умовах зростаючої соціодинаміки, екосоц. кризових явищ, що породжені зіткненням “хвиль” цивілізаційного розвитку тощо. Він запропонував  у своїй “теорії адаптації” використовувати як стабілізаційний засіб: систематичне управління змінами, що передбачає довгострокове планування, застосування соц. критеріїв оцінки планування, послідовну зміну демокр. Інституцій з огляду на нові соц. цілі. В розвиток своєї теорії він пропонує новий підхід до здійснення політ. інновацій, пов’язаний з методологічно новим характером використання знань та інформації у розбудові всієї сфери владних структур народжуваного глобального інформаційного суспільства. Серед багатьох праць вирізняється науковий триптих: “Футурошок”, “Третя хвиля”, “Переміна влади”.

ТРАДИЦІЯ (лат. traditio – передача, оповідання) – 1) істор. сформовані і такі, що передаються з покоління в покоління, зберігаються у певному суспільстві ідеї, смаки, обряди, правила поведінки; 2) звичай, встановлений порядок у поведінці, побуті; 3) усне оповідання, яке передається з покоління у покоління; переказ.

ТРАНЗИТОЛОГІЯ (лат. transitus – перехід і грец. logos – вчення) – розділ політології, що вивчає процес переходу від авторитаризму (тоталітаризму) до демократії.

ТРАНСАКЦІЯ (лат. transactio – угода, домовленість) – 1) домовленість (політ., юрид.), яка супроводжується взаємними поступками; 2) банківська операція, переказ коштів (у т.ч. за кордон) з якою-небудь метою.

ТРАНСГРЕСІЯ (лат. trasgressio – перехід) – перехід через межу припустимого, відомого, раніше освоєного, порушення норми, міри.

ТРАНСФОРМАЦІЯ (лат. transformatio) – перетворення згідно з певними правилами; перебудова.

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ (лат. transcendo – що виходить за межі) – здобутий не з зовнішнього досвіду, а споконвічно властивий людському розуму, людській свідомості.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ (лат. transcendens – той, що виходить за межі) –  потойбічний, надчутливий, метафізичний; протилежний іманентному.

ТРИВІАЛЬНИЙ (франц. trivial від лат. trivialis – звичайний) – позбавлений оригінальності, свіжості.

ТРИХОТОМІЯ (грец. tricha – на три частини і tome – розподіл) – поділ на три частини.

ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ Михайло Іванович (1865 – 1919) – укр. економіст та соціолог, доктор політекономії, міністр фінансів Укр. Центральної Ради. Для  нього характерні пошуки шляхів поєднання політекономії з етикою, віднаходження у сфері економіки вагомої ролі для людської особистості, схилявся до реліг.-морального обґрунтування перспектив сусп. розвитку. Головні праці: “Російська фабрика в минулому і сучасному”, “Соціальні основи кооперації” та ін.

ТЬОННІС Фердинанд (1855 – 1936) – видатний нім. социолог, один з провідних фундаторів соціології у Німеччині, засновник і президент Нім. соціол. товариства. Т. здійснив одну із перших в історії соціології спроб побудувати систему “чистих” категорий соціології, які б уможливлювали дослідження суспільства та його змін. Його теоретичні здобутки мали суттєвий вплив на становления соціол. концепцій М.Вебера, Е.Дюркгейма, Ю.Габермаса. Серед багатьох правь особливе значения мали: “Спільнота та суспільство”, “Критика громадської думки”, “Поступ та соціальний розвиток: Концепції філософії історії”.