ШВЕЙЦАР Альберт (1875 – 1965) – нім. філософ, теолог, теоретик філософії культури. Головний філос. принцип Ш. – благоговіння перед життям: таке ставлення людини не є суб’єктивістським проявом, воно природно притаманне мисленню і відповідно постулює безмежну відповідальність за все живе на нашій планеті. Культура, за Ш., - втілення гуманістичної сутності людини: людина освоює світ не на основі його пізнання, а завдяки переживанню світу, трагічному за своєю суттю. Основні твори: “Філософія культури” (у 2-х томах), “Цивілізація й етика” та ін.

ШЕЛЕР Макс (1874 – 1928) – визначний нім. філософ. Ш. стверджував, що людині, яка споглядає і пізнає, протистоять об’єктивні, не створені нею предметні світи, кожен з яких володіє власною доступною для споглядання сутністю і власними законами. Останні стоять вище емпіричних законів існування і прояву відповідних предметних світів, в яких ці сутності завдяки сприйняттю стають даними. У такому розумінні філософія – вища, найбільш широка наука про сутність. Діалектика його творчості: від розбудови оригінальних феноменологічних ( до 1920 р.) і реліг.-філос. концепцій (1920-1924) до осмислення засад метафізики із виразним акцентом на віталізмі й пантеїзмі (1924-1928). Головні твори: “Про феноменологію і теорію симпатії”, “Місце людини в універсумі” та ін.

ШЕЛЛІНГ Фрідріх Вільгельм Йозеф (1775 – 1854) – видатний нім. філософ, провідний представник нім. класичної філософії. Ш. створив спекулятивну натурфілософію ієрархії природних сил (“потенцій”), яка кінець кінцем трансформувалась у філософію тотожностей: протилежності суб’єкта і об’єкта, реального й ідеального, природи і духу ліквідуються в абсолюті, який є тотожністю ідеального і реального. Цей абсолют пізнається безпосередньо, у перебігу інтелектуального споглядання і в мистецтві, які або рівноправні з філософією, або часто навіть стають вищими за неї і об’єднують усе розділене. Завершив творчий шлях Ш. “філософією міфології та одкровення”. Основні праці: “Про світову душу”, “Філософія мистецтва” та ін.

ШЕФСТБЕРІ (Ентоні Ешлі Купер) (1671 – 1713) – англ. філософ, засновник теорії морального почуття. Ш. підкреслював самостійний характер моралі по відношенню як до релігії, так і до природного механізму. За Ш., моральне начало міститься у природі людини, зокрема в її естетичних схильностях. На його думку, мотиви надії на винагороду чи страху перед спокутою можуть застосовуватися лише у тих випадках, якщо мова йде про утихомирення людини, а не про те, щоб зробити її моральною. Найбільш відомий твір – “Про особливості людей, звичаїв, думок, плинність часу” (в 3-х томах).

ШИЛЛЕР Фрідріх (1759 – 1805) – великий нім. поет, філософ і історик. Він вважав, що по відношенню до волі і розуму людина є єдиною, а не роздвоєною. Воля, за Ш., – видова характеристика людини, а сам розум є тільки вічним її правилом. За Ш., розумно діє вся природа; відмінність людини полягає тільки в тому, що вона розумно діє за допомогою свідомості й волі. Людина, на думку Ш., – істота, яка прагне свободи; культура повинна сприяти людині у набутті цієї свободи: абсолютно вільною є тільки морально орієнтована людина. Для філософії Ш. головна проблема – виховання морального бажання.

ШИНКАРУК Володимир Іларіонович (1928 – 2001) – укр. філософ, доктор філос. наук, засновник Київської світоглядно-антропологічної школи. Перегляд традиційного філософування в руслі гуманизму пов’язаний у Ш. із прагненням занурити його в світову та вітчизняну філос. і культурну традицію і тим самим повернутися до втрачених можливостей, відродити духовний багаж, забутий у добу панування схоластичної держ. ідеології. Основні твори: “Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання”, “Розум, свобода та долі діалектики” та ін.

ШЛЕЙЄРМАХЕР Фрідріх Ернст Даніель (1768 – 1834) – нім. теолог і філософ. Ш. створив протестантської орієнтації філософію споглядального мислення, пов’язаного з Богом і світом. За Ш., речі вважаються незалежними від світу у такій мірі, в якій вони обумовлені природним зв’язком; тому безпосереднє сприйняття Бога, тобто чудо, неможливе. Людина, як на Ш., включена у божественний природний зв’язок, а тому між моральним законом і законом природи не існує ніякої радикальної відмінності. Всезагальний закон обов’язку, за Ш., гласить: дій у кожний момент, зібравши всі моральні сили і прагнучи до всього моральними цілями.

ШОПЕНГАУЕР Артур (1788 – 1860) – визначний нім. філософ. Ш. вважав, що всі об’єкти згідно з їх внутрішньою сутністю повинні бути тим, що ми називаємо “волею в нас”: воля є річ у собі. Волю Ш. розглядав як внутрішню сутність усіх сил: сили, яка спонукає розвиватися рослину; сили, завдяки якій відбувається кристалізація; сил магнітних, електричних, гравітаційних. Воля, за Ш., лежить поза часом і простором, а також і поза каузальністю; вона не має підґрунтя і мети, вона безпричинна і непізнавана, вона підкоряється принципу індивідуації і завдяки цьому стає волею до життя. Воля, на його думку, завжди повинна знаходитися у прагненні, оскільки прагнення – її єдина сутність. Від страждання немає іншого спасіння, крім знищення волі до життя що в результаті означає зняття принципу індивідуації, перехід у небуття (нірвану). Фундаментом моралі є співчуття, яке стосується не тільки людини, але, що особливо підкреслював Ш, однаково і тварин. Наука, за Ш., розглядає тільки об’єкти, визначені у просторі і часі, і при цьому керується принципом каузальності; тому тільки геній мистецтва – завдяки чистому спогляданню і величезній силі фантазії – спроможний пізнати вічну ідею і виразити її в поезії, образотворчому мистецтві, музиці. Серед ін. творів: “Cвіт як Воля та уявлення”, “Про Волю у природі”.

ШТУЧНЕ НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ – не тільки предмети неживої природи, що створені людиною і в першій природі не існують, але й живі організми: рослини, тварини, які виведені або створені людиною завдяки штучному відбору або генній інженерії.

ШТУЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ – частина матеріального світу, створена людиною за  допомогою технології. Ш.с. вміщує в собі конструкції, створені людиною для задоволення своїх потреб, наприк., автомобільні і залізничні шляхи, фабрики, офіси, житлові будинки та ін. споруди.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ – 1) кібернетична система, що моделює і відтворює за допомогою комп’ютерів деякі види інтелектуальної діяльності людини; 2) образна назва галузі досліджень, яка являє собою сукупність різноманітних методів, прийомів і засобів аналізу процесів мислення з метою конструювання технічних систем, спроможних виконувати дії, які за традицією вважались виключно прерогативою людського мозку.