Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі : Указ Президента України від 24.10.03.2008. № 256/2008 // Уряд. кур’єр. – 2008. – 6 квіт. (№ 71). – С. 4.

Київська Русь (Давня Русь) – науково-історична назва ранньофеодальної держави східних слов’ян з центром у Києві, що існувала з кінця ІХ до початку 40-х років ХІІІ ст. Охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя, її площа становила близько 800 тис. кв. км.

Хрещення Русі – процес прийняття і поширення християнства на землях Київської Русі. Основна подія – масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром Святославовичем (р. н. невід. – 1015, правив з 980 по 1015)., у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі. У суспільстві з'явилася сила, яка надавала йому духовної та культурної єдності, та впливала на все соціально-економічне життя. Піднісся авторитет самого князя. Потужний поштовх до розвитку отримала давньоруська культура. Київська Русь стала у шерег провідних християнських держав Європи, забезпечивши собі рівноправні та взаємовигідні стосунки з ними. Діяльність Володимира Святославовича сприяла розвитку Київської держави й зміцненню її міжнародного авторитету. У 13 ст. Руська православна церква визнала його святим і рівноапостольним.

Аркас М. М. Історія України-Русі / М. М. Аркас. – Х. : Вищ. шк., 1993. – 414 c.

Берлинський М. Ф. Історія міста Києва / М. Ф. Берлинський. – К. : Наук. думка, 1991. – 320 c.

Велика Історія України від найдавніших часів : У 2 т. :– К. : Глобус, 1993 – Т. 1. – 352 c.

Власенко О. И. Культурология / О. И. Власенко, Ю. В. Зайончковский – Х. : Парус, 2006. – 512 c.

Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський, С. Ставрояні., Л. Шкляр. – К. : Генеза, 1995. – 608 c.

Греков Б. Д. Киевская Русь / Б. Д. Греков. – Л. : Госполитиздат, 1953. – 568 c.

Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевський. – К. : Либідь, 1991. – 400 c.

Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / М. С. Грушевський; Передм. В. А. Смолія, П. С. Соханя – 1992. – 544 с. – (Пам`ятки історичної думки України)

Грушевський М. С. Історія України-Руси : В 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський – К. : Наук. думка, 1992. – Т. 2 : (XI-XIII віки).– 640 c.

Давня історія України : у 2 кн. – К. : Либідь, 1995. – Кн. 2. – С. 107-108.

Дзира Я. Автопортрет нації / Я. Дзира. – К. : Б-ка українця, 1997. – 143 c.

Дорошенко Д. І. Нарис історії України : в 2-х т. : Т.1 (До половини XVII століття) / Дорошенко Д. І. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1992. – 238 c.

Єфименко О. Я. Історія України та її народу / О. Я. Єфименко. – К. : Мистецтво, 1992. – 256 c.

Залізняк Л.Л. Нариси стародавньої історії України / Л.Л. Залізняк – К. : Абрис, 1994. – 256 c.

Історія України та її державності / Л. Є. Дещинський [та ін.]. – Л. : Бескид Біт, 2005. – С. 29-31.

Історія держави і права України. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 512 c.

Історія держави і права України : У 2 т.– К. : Ін Юре, 2003. – Т. 1. – 656 c.

Історія державності України: Експериментальний підручник / За заг. ред. О. М. Бандурка, О. Н. Ярмиш. – 2004. - 608 с.

Київська Русь // Українська радянська енциклопедія : в 12 т. – 2-ге вид. – К. : УРЕ, 1980. – Т. 5: Кантата-Кулики. – С. 133 .

Київська Русь (Київська держава) // Довідник з історії України (А-Я): посібн. Для загальноосв. Навч. закл. – 2-ге вид., доопр. І доповн. – К.: Генеза, 2001. – С. 301-303.

Киевская Русь // Большая советская энциклопедия: В 30 т. – 3-е изд.. – М.: Сов. Энциклопедия, 1973. – Т. 12: Кварнер-Конгур. – С. 93-99.

Київська Русь // Ілюстрована енциклопедія історії України: В 3 т.– вид. перероб. І доповн. – К.: Спалах, 2004. – Т. 1. (від найдавніших часів до кінця 18 ст.). – С. 92-94.

Коваленко Г. Українська історія : Оповідання з історії України від найдавніших до нових часів / Г. Коваленко. – К. : Велес, 1993. – 176 c.

Крип`якевич І. П. Історія України / І. П. Крип`якевич. – Л. : Світ, 1990. – 520 c.

Кульчицький В. С. Історія держави і права України / В. С. Кульчицький, Б. Й. Тищик. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – 624 c.

Остафійчук В. Ф. Історія України : сучасне бачення / В. Ф. Остафійчук. – К. : Знання-Прес, 2006. – 422 c.

Петровський В. В. Історія України : Неупереджений погляд : Факти. Міфи. Коментарі / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. – К. : Школа, 2007. – 592 c.

Рибалка І. К. Історія України / І. К. Рибалка. – Х. : Основа, 1995. – Ч. 1 : Від найдавніших часів до кінця XVIII століття. – 448 c.

«Слово о законі і благодаті» київського митрополита Ларийона. – К. : Б-ка українця, 2000. – 62 c.

Субтельний О. Україна : історія / О. Субтельний – К. : Либідь, 1993. – С. 53-54.

Тихомиров М. Н. Древняя Русь / М. Н. Тихомиров. – М. : Наука, 1975. – 395 c.

Толочко П. П. Від Русі до України : Вибрані науково-популярні та публіцистичні праці / П. П. Толочко – К. : Абрис, 1997. – 400 c.

Толочко О. П. Київська Русь / О. П. Толочко, П. П. Толочко, 1998. – 352 с. – (Україна крізь віки : у 15 т. ; Т. 4).

Хоткевич Г. М. Історія України (До кінця XVI століття) / Г. М. Хоткевич – К. : Веселка, 1992. – 228 c.

Хрестоматія з історії держави і права України. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 656 c.

Хрестоматія з історії держави і права України :У 2-х т. Т. 1 : З найдавніших часів до початку ХХ ст.. – К. : Ін Юре, 2000. – 472 c.

Шевчук В. П. Історія української державності / В. П. Шевчук, М. Г. Тараненко. – К. : Либідь, 1999. – 480 c.

І просвітився Володимир сам, і сини його, і земля його

Повість врем’яних літ

Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст.) : короткі біогр. нариси, іст. та худож. портрети / В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин, Ю. О. Калінцев та ін. – К. : Вища шк., 2002. – С. 25-29.

Володимир Святославич // Українська радянська енциклопедія : в 12 т. – 2-ге вид. – К., 1978. – Т. 2 : Боронування – Гергелі. – С.377.

Володимир Святославич // Довідник з історії України (А-Я). – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К., 2001. – С. 126-127.

Володимир Святославич [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії — вільної енцикл. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/

Владимир Святославич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. – 3-е изд. – М., 1971. – Т. 5 : Вешин – Газли. – С. 143.

Володимир Великий // Ілюстрована енциклопедія історії України : в 3 т. – вид. перероб. і доповн. – К., 2004. – Т. 1 : (від найдавніших часів до кінця 18 ст.). – С. 44.

Володимир Святославич // Енциклопедія історії України : в 5 т. – К., 2005. – Т. 1 : (А–В) – С. 619-620.

Григорьев Ю. Владимир Красное Солнышко или Перестройка № 1 / Ю. Григорьев // Наука и религия. – 2004. – № 9. – C. 18-22.

Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети / В. І. Астахова [та ін.]. – К. : Ін Юре, 2002. – С. 19-22.

Золота книга Української еліти = Golden book of Ukrainian elite : інформ.-імедж. альм. : у 6 т. – К. : Евроімідж, 2001. – Т. 1. – С. 396.

Історія України в особах : IX – XVIII ст. – К. : Україна, 1993. – С. 46-54.

Капнинский А. Первые киевские князья / А. Капнинский. – Х. : Око, 1994. – 88 c.

Кучерук О. Князі й князівни, королі й королівни... : [міждинаст. шлюби рус. князів] / Кучерук О. // Наука і суспільство. – 2007. – №1/2. – C. 18-19.

Рудницький Ю. Володимир Великий: від байстрюка до імператора / Ю. Рудницький // Дзеркало тижня. – 2008. – 15-21 берез. (№ 10). – C. 21.

Семака Л. Володимир Червоне Сонце / Л. Семака // Слобід. край. – 2005. – 19 берез. (№ 50). –C. 5.

Слабошпицький М. Ф. З голосу нашої Кліо : події і люди української історії / М. Ф. Слабошпицький. – К. : Махаон, 2000. – С. 27-28.

Сліпушко О. Князь Володимир Великий – володар миру на Русі / О. Сліпушко // Уряд. кур`єр. – 2007. – 3 берез. (№ 41). – C. 10.

Толстоевский Е. Князь Владимир Красное Солнышко. Тайны жизни и смерти крестителя Украины-Руси / Е. Толстоевский // Слобода. – 2005. – 27 дек. (№ 103). – C. 18.

Благословен господь Ісус Христос, що озлюбив новії люди,

Руськую землю, і просвітив ії хрещенням святим.

Літопис Руський

14 серпня 988 року Хрещення Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://orthodoxy.org.ua/uk/node/3228

Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі / М. Ю. Брайчевський – К. : Наук. думка, 1988. – 260 c.

Вишневский А. А. Киевская Русь: введение христианства и проблема рецепции византийского церковного права / А. А. Вишневский // Изв. вузов. Правоведение. – 1992. – № 5. –C. 62-67.

Відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.askoldova-mohyla.org/node/558

Глухов В. А. Становление церковной юрисдикции в Киевской Руси X – XI веков / В. А. Глухов // Рос. юстиция. – 2006. – № 3. –C. 54-58.

Історія України : навч. метод. посіб. для семінар.занять / за ред. В. М. Литвин - К.: Знання, 2006. – С. 55-56.

Історiя України [Електронний ресурс] / пiд ред. В. А. Смолiя. – К. : Альтернативи, 1997 // Гуманітарні науки. № 5 : зб. на допомогу учб. та наук. роботі студ. – [Х.] : [б. в.], 2007. – 1 електрон. опт. диск [CD-ROM].

Качковський Л. Як відбувалося хрещення Русі [Електронний ресурс] / Л. Качковський. – Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/50555/

Кондратьев А. Як насправді відбулося хрещення Русі князем Володимиром [Електронний ресурс] / А. Кондратьев. – Режим доступу : http://observer.sd.org.ua/news.php?id=12413

Крещение Руси // Большая советская энциклопедия: В 30 т. – 3-е изд.. – М.: Сов. Энциклопедия, 1973. – Т. 13: Конда-Кун. – С. 418.

Кушинська Л. А. Християнський закон і звичаєва правосвідомість / Л. А. Кушинська // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2007. – № 4. –C. 82-89.

Кушинська Л. А. Християнський закон та звичаєва правосвідомість / Л.А. Кушинська // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2006. – № 10. –C. 16-22.

Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.

Моця О. Київська Русь: від язичництва до християнства [Електронний ресурс] : навч. посіб. / О. Моця, В. Рича. – К. : Глобус, 1996 // Гуманітарні науки. № 5 : зб. на допомогу учб. та наук. роботі студ. – [Х.] : [б. в.], 2007. – 1 електрон. опт. диск [CD-ROM].

Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали: довідник. У 2 ч.: /Упоряд. І. О. Кресіна. – К. : Вища школа, 1997. – Ч. 1. – С. 106.

Озель В. І. Вплив християнства на формування сімейного права за часів Княжої доби / В. І. Озель // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К., 2007. – Вип. 37. – C. 150-155.

Президент України офіційно закликав до загальнодержавного відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.hds-kharkiv.org.ua/2008_03_26/606.htm

УКРАЇНА. Указом Президента створено Організаційний комітет з підготовки та святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://orthodoxy.org.ua/uk/tserkva_i_kultura/2008/03/24/15045.html

Рапов О. М. Русская церковь в XI – первой трети XII в. Принятие христианства / О. М. Рапов – М. : Высш. шк., 1988. – 416 c.

Українське державотворення: невитребуваний потенціал : словник-довідник. – К. : Либідь, 1997. – С. 553.

Федоренко Т. Історико-правові аспекти визначення права церкви епохи Київської Русі / Т. Федоренко // Укр. право. – 2000. – № 1. –C. 140-148.

Федоренко Т. М. Історико-правові аспекти визначення права церкви епохи Київської Русі / Т. М. Федоренко // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К., 2001. – Вип.10. – C. 103-113.

Федоренко Т. Вплив християнського світогляду на правосвідомість та правову культуру Київської Русі (кінець X – перша третина XIII cт.) / Т. Федоренко // Право України. – 2001. – № 8. – C. 114-116.

Федотов Г. Християнство Київської Русі / Г. Федотов // Людина і світ. – 2001. – № 8. – C. 2-10.

Харьковщенко Є. "...Воістину Україна нічим не менша": Християнізація земель нинішньої України до початку VIII століття / Є. Харьковщенко // Людина і світ. – 2003. – № 12. –C. 25-29.

Хрещенню Русі – пам`ятник [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://wek.kiev.ua/uk/Хрещенню_Р СѓСЃС–_пам`ятник

Хрещення Русі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//http://wek.kiev.ua/uk/%D0%A5%D1%80%D0%B5%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%96

Хрещення Русі [Електронний ресурс] : матеріал з Вікіпедії — вільної енцикл. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/

Хрещення Русі // Українська радянська енциклопедія : в 12 т. – 2-ге вид. – К., 1985.– Т. 12 : Фітогормони – Ь. – С. 178.

Хрещення України (Русі) // Ілюстрована енциклопедія історії України : в 3 т. – вид. перероб. і доповн. – К., 2004. – Т. 1 : (від найдавніших часів до кінця 18 ст.). – С. 198.

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі

З метою урочистого відзначення в Україні протягом липня – серпня 2008 року 1020-річчя хрещення Київської Русі, на підтримку ініціативи громадськості постановляю:

1. Утворити Організаційний комітет з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі (далі – Організаційний комітет).

Призначити БАЛОГУ Віктора Івановича – Главу Секретаріату Президента України - головою Організаційного комітету.

Затвердити персональний склад Організаційного комітету (додається).

Надати голові Організаційного комітету право вносити зміни до його персонального складу.

2. Організаційному комітету розробити і затвердити в місячний строк план заходів з підготовки та відзначення в Україні  1020-річчя хрещення Київської Русі, передбачивши, зокрема:

проведення в місті Києві урочистого засідання, присвяченого відзначенню в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі;

здійснення правових, фінансово-економічних, культурно-просвітницьких заходів, спрямованих на забезпечення обліку, належного збереження, використання та популяризацію пам'яток сакральної культури;

збереження та популяризацію визначних вітчизняних пам'яток духовної літератури, в тому числі Пересопницького Євангелія, видання наукових та науково-популярних праць церковної тематики, організацію виставок сакрального мистецтва, проведення тематичних конференцій, круглих столів тощо;

створення серії документальних фільмів про визначні вітчизняні пам'ятки сакральної культури та історичний шлях християнства в Україні;

відкриття туристичних маршрутів та організацію подорожей та екскурсій визначними місцями, пов'язаними з історією християнства в Україні;

карбування та введення в обіг у встановленому порядку ювілейних монет, а також випуск та погашення поштових марок, присвячених 1020-річчю хрещення Київської Русі та 900-літтю канонізації Преподобного Феодосія Печерського.

3. Кабінету Міністрів України вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям організувати та провести за участю християнських церков і громадськості заходи з нагоди відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі.

5. Міністерству закордонних справ України забезпечити здійснення закордонними дипломатичними установами України за участю християнських церков та української громадськості за кордоном заходів з відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі.

6. Міністерству освіти і науки України забезпечити проведення в навчальних закладах тематичних заходів з висвітлення історії християнства в Україні з метою виховання у молоді почуття поваги до духовної спадщини Українського народу.

7. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити систематичне і широке висвітлення в засобах масової інформації заходів з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

24 березня 2008 року

№ 256/2008

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 24.03.2008 р. № 256/2008

СКЛАД

Організаційного комітету з підготовки та відзначення

в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі

БАЛОГА Віктор Іванович – Глава Секретаріату Президента України, голова Організаційного комітету

БОГУЦЬКИЙ Юрій Петрович – заступник Глави Секретаріату Президента України, заступник голови Організаційного комітету

АНТОНІЙ (Паканич) – єпископ, ректор Київської духовної академії і семінарії Української православної церкви (за згодою)

БИСТРУШКІН Олександр Павлович – Керівник Головної служби гуманітарної політики та з питань збереження національного культурного надбання Секретаріату Президента України

БОГДАН (Дзюрах) – єпископ, секретар синоду єпископів Української греко-католицької церкви (за згодою)

ВАКАРЧУК Іван Олександрович – Міністр освіти і науки України

ВОВКУН Василь Володимирович – Міністр культури і туризму України

ГРИГОРОВИЧ Лілія Степанівна – народний депутат України (за згодою)

ДЕРКАЧ Андрій Леонідович – народний депутат України (за згодою)

ДИМИТРІЙ (Рудюк) – архієпископ, намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря, ректор Київської духовної академії і семінарії (за згодою)

ДРАЧ Іван Федорович – голова Конгресу української інтелігенції (за згодою)

ЄВСТРАТІЙ (Зоря) – архімандрит, прес-секретар предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату (за згодою)

ЖУЛИНСЬКИЙ Микола Григорович – Радник Президента України

ЛУБСЬКИЙ Володимир Іонович – завідувач кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за згодою)

ЛУЦЕНКО Юрій Віталійович – Міністр внутрішніх справ України

МЕФОДІЙ (Кудряков) – митрополит, предстоятель Української автокефальної православної церкви (за згодою)

МИТРОФАН (Юрчук) – архієпископ, керуючий справами Української православної церкви (за згодою)

МУРАХОВСЬКИЙ Анатолій Леонідович – перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України

ОГРИЗКО Володимир Станіславович – Міністр закордонних справ України

ОЛЕКСАНДР (Драбинка) – єпископ, секретар предстоятеля Української православної церкви (за згодою)

ОНІЩУК Микола Васильович – Міністр юстиції України

ПИНЗЕНИК Віктор Михайлович – Міністр фінансів України

ПОПОВИЧ Мирослав Володимирович – директор Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (за згодою)

РУДИК Сергій Ярославович – заступник голови Київської міської державної адміністрації

САГАН Олександр Назарович – Голова Державного комітету України у справах національностей та релігій

СИРОТА Михайло Дмитрович – народний депутат України (за згодою)

СМОЛІЙ Валерій Андрійович – директор Інституту історії України ПАН України (за згодою)

ТОЛОЧКО Петро Петрович – директор Інституту археології НАН України (за згодою)

ЮЩЕНКО Петро Андрійович – народний депутат України (за згодою)

ЯВОРІВСЬКИЙ Володимир Олександрович – Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (за згодою).

Глава Секретаріату Президента України В.БАЛОГА

http://www.president.gov.ua/documents/7630.html

Володимир Святославич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Володимир Святославич (рус. Володимеръ Святославичь, 958? - 15 липня 1015) — князь новгородський, великий князь Київський (980 — 1015). Син великого князя Київського Святослава Ігоровича і його коханки Малуші, дочки Марка Любечанина і ключниці княгині Ольги. Канонізований Західною і Східною християнськими Церквами. Хрищене ім'я — Василь. Відомий також як Володимир Великий, Володимир Святий, Святий рівноапостольний князь Володимир, Володимир Красне Сонечко.

Короткі відомості

Народився не пізніше 963 р., бо близько 978-979 р. у нього вже була дружина Олова. До прийняття християнства Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 — у Білгороді, 200 — у Берестові. Але літописці фіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них. У 970 р. він був посаджений батьком у Новгороді, де від його імені управляв брат його матері Добриня. Перший шлюб Володимира можна датувати зимою 978/979 рр. Зимою 980 р. після невдалих переговорів про союз з полоцьким князем, котрий мав бути скріплений шлюбом Володимира з Рогнедою, Добриня виступив проти Полоцького князівства. Полоцьк було взято. Сім'я Рогволода була знищена, а Рогнеда, зґвалтована на очах у батька і братів, стала дружиною Володимира. Володимир дав Рогнеді слов'янське ім'я Горислава. Від неї у нього було кілька дітей. Після прийняття християнства Рогнеда відмовилась скористатись своїм правом заміжжя. Вона виїхала з старшим сином Ізяславом в родинну Полоцьку землю, де стала черницею під іменем Анастасії і померла близько 1000 р. З літа 980 р. третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка Святославича. Коли від цього зв'язку народився Святополк, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.» Подальша доля «грекині» невідома. У 981 р. «йде Володимер на Ляхи и взя грады их Перемышль, Червен и иныа грады, иже есть под Русью». Успіх Володимира пов'язаний також з тим, що йому вдалося порозумітися з окремими з хорватських племінних князів. У 985 р. Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і скоро обидві сторони погодились на мир. Умови його влаштовували більше Булгар, бо булгари клялися, що «тогда не буди межди нами мира, егда камень начнет по воде плавати, а хмель погрязнути». Мир з Булгарією був скріплений черговим шлюбом.

Головним же результатом Херсонеської війни (осінь 987 - весна 988 рр.) було не тільки прийняття християнства на Русі (988 р.), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом з принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (959-963 рр.). Анна народилася у 963 р. і померла у 1011 р.

Володимир Святославич першим з київських князів став карбувати власні монети. Златник Володимира важив 4,2 г і був рівний по вартості візантійській номісмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою. На зворотному боці було зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі — а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замісь зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб.

Володимир-Василь Святославич помер 15.07.1015 р. у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві.

Портрет Володимира Святославича зображено на банкноті номіналом 1 гривня.

Діти

+ Олова: Перший шлюб Володимира стався ймовірно зимою 978/979 рр.

• Вишеслав Володимирович (* бл.980 † бл.995?до 1010)

+ Рогніда: Зґвалтована на очах у батька, стала другою дружиною Володимира зимою 980 р.

• Ізяслав (* 981 † 1001)
• Ярослав-Георгій (* бл.983 † 20.02.1054)
• Предслава Володимирівна (* між 983/986 † п.1011 до 1042)

+ «Грекиня»: Вдова Ярополка Святославича, стала третьою дружиною Володимира з літа 980 р.

• Святополк-Петро (* 981 † після 1019) супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера.»

+ Малфріда ( † 1002) дочка туринського князя, нащадка легендарного Тура. Шлюб близько 981 р.

• Святослав Володимирович (* бл.982 † 1015)

+ Адель донька перемишльського князя одного з хорватських князівств. Шлюб близько 981 р.

• Мстислав-Костянтин (* бл.983 † 1036)

+ Булгарська дружина Шлюб після тривалої війні проти Волзької Булгарії у 985 р.

+ Анна Порфірогенета (963 - † 1011) Шлюб з сестрою імператора Василія ІІ (дочкою імператора Романа II) після Херсонеської війни у 989 р.

+ дочка графа Куно фон Енгінген ( † після 14.08.1018 )

Князь Володимир на грошах

Князь Володимир зображений на лицевій стороні всіх різних видів одногривневих банкнот і двох монетах. Також пам'ятник Володимиру Хрестителю на Володимирській гірці в Києві був зображений на купюрі 100 000 купонів.

Монета 1 гривня 2004 року.	Пам'ятна монета.	1 гривня зразку 1992 року.	100 000 купонів.

14 серпня 988 року Хрещення Русі

І просвітився Володимир сам, і сини його, і земля його

Повість врем’яних літ

Сьогодні Православна Церква святкує пам'ять Хрещення Русі у 988 році. Як нам розповідають літописні свідчення великий князь Володимир, за прикладом своєї бабусі княгині Ольги, вирішив змінити язичницьку віру. Дізнавшись про його намір, до нього приходили посли від надволзьких хозарів-магометан, від латинників, від кримських юдеїв і від греків: кожен з послів пропонував йому прийняти його віру.

Віра хозарів-магометан не подобалася князеві, бо забороняла пити вино, їсти свинину і вимагала обрізання. Латинникам Володимир відмовив, бо і раніше Русь не приймала віри від Пап. Юдеїв запитав: "Де ваша батьківщина?" Вони відповіли: "В Єрусалимі, але Бог, розгнівавшись, розпорошив нас по чужих землях." Володимир сказав їм: "Як же ви, засуджені Богом і розпорошені по чужих землях, смієте пропонувати прийняти ваш закон?" Прийшов, нарешті, грецький проповідник-філософ і почав доводити неправоту інших вір і вчити великого князя закону християнського. На закінчення своєї проповіді він показав Володимиру образ Страшного суду, на якому були намальовані праведники, які йдуть до раю, і грішники, що йдуть до пекла на вічні муки. Великий князь, зітхнувши, сказав: "Добре тим, що йдуть до раю, а горе тим, які йдуть до пекла". - "Хрестись, - сказав філософ, - і будеш у раю з праведниками". Відпустивши грецького проповідника, Володимир скликав бояр і міських старійшин і просив у них поради, яку віру прийняти. Бояри відповіли великому князеві: "Кожен свою віру хвалить, князю; а хочеш добре довідатися, пошли розумних людей дізнатися на місці, яка їхня віра, як вони служать Богу".

Володимир за порадою бояр послав десять мужів спочатку до надволзьких хозарів, потім до латинників і, нарешті, до греків у Константинополь. Побували вони скрізь. У Константинополі Патріарх, довідавшись про їх прибуття, повелів приготувати все потрібне для урочистої служби Божої: запалили у величному Софійському соборі панікадила, зібрали хори співаків, і сам Патріарх з усім духовенством відправив літургію. Ця урочистість справила на послів велике враження. Коли вони повернулися до Києва, доповіли великому князю, що вони не задоволені іншими вірами, а про грецьку сказали: "Ми не знали, стоячи у храмі, на небесах ми знаходимося, чи на землі: на землі немає такої краси, там дійсно Бог перебуває з людьми. Всяка людина, скуштувавши солодкого, не захоче їсти гіркого; так і ми не можемо бажати іншої віри, крім віри греків". А бояри при цьому зауважили князеві: "Якби не добрий був закон греків, то бабуся твоя Ольга, наймудріша з людей, не прийняла б його".

Володимир твердо вирішив прийняти віру грецьку православну і почав думати про хрещення. Але, як язичник і войовничий князь, він не хотів принижуватися перед греками і покірно просити у них хрещення. Володимир хотів і віру православну здобути шляхом завоювання. Для цього він з військом пішов на Тавриду і взяв грецьке місто Херсонес, або Корсунь, це недалеко від нинішнього Севастополя. Звідси він відправив послів до грецьких імператорів Василія і Костянтина з попередженням, що він візьме і Константинополь, якщо вони не віддадуть за нього заміж свою сестру Анну. Імператори відповіли, що вона як християнка не може вийти за язичника, але вони згодні віддати її, якщо він прийме християнську віру. Великий князь оголосив через послів, що він любить грецький закон і готовий хреститися. Тоді царівна погодилася вийти заміж за страшного іноплемінника і вирушила до Корсуня з духовенством і своїм почтом, щоб урятувати свою батьківщину від згубної війни. Однак Володимир раптово захворює на очі, втрачаючи зір. Царівна Анна настійно вмовляє його якнайшвидше здійснити святе таїнство, яке неодмінно принесе йому зцілення. «Якщо буде се правда - воістину велик Бог християнський», - мовив Володимир. І повелів готуватися до хрещення. І коли єпископ корсунський, охрестивши його, торкнувся рукою князя, він зразу прозрів. Вражений раптовим зціленням, Володимир сказав: «Тепер пізнав я Бога істинного». Це диво бачили дружинники його, і багато з них також охрестилися. Після цього великий князь з царівною вирушив до Києва. Він узяв з собою священиків, церковне начиння і образи для благословення; коли ж прибув до Києва, то наказав, щоб охрестилися 12 його синів. Одночасно князь повелів знищити ідолів. Частину їх порубали, а частину спалили; головного бога Перуна прив'язали до кінського хвоста, протягли дорогою і скинули з гори в Дніпро. Потім князь оголосив у Києві, що коли хто з багатих і убогих, великих і малих не прийде в призначений день на річку, щоб прийняти хрещення, того він буде вважати за свого ворога. У призначений день усі жителі Києва з жінками і дітьми прийшли на Дніпро. Всі увійшли у воду і стояли: дехто по шию, інші по груди; малі діти біля берега, матері тримали на руках немовлят; священики стояли на березі річки й читали молитви хрещення. Володимир, бачачи це, радів, що він і його люди пізнали істинного Бога. Цього дня, як зауважує літописець, земля і небо раділи. Подія ця сталася в 988 році після Різдва Христового.

Щоб утвердити народ у вірі й законі християнському, Володимир викликав з Болгарії священиків, які відправляли службу Божу слов'янською мовою. Крім цього, князь відкривав школи і будував церкви; так, у Києві він збудував чудовий храм в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. Храм цей звався Десятинним, бо великий князь виділив десяту частину своїх доходів на його утримання.

Хрещення Русі, або прийняття Руссю християнства, було видатною подією не тільки в історії нашої Церкви, але й в історії нашого народу. Воно мало важливі наслідки для нашої країни. Хрещення Русі завершило початий у першому столітті та зміцнений трудами слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія багатовіковий процес становлення християнства в нашій давній державі. Для Руської Православної Церкви Хрещення Русі було початком її офіційного існування.

Християнство створило духовну основу для єдності Давньоруської держави. Вплив Руської Православної Церкви в той період був значним. Церква зіграла величезну роль у припиненні міжусобиць князів, у об'єднанні князівств у єдиній державі та її зміцненні, у закріпленні й розширенні зв'язків Київської Русі з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією та Болгарією. З прийняттям християнства на Русь перейшли наявні тоді на сході форми церковної організації. Руська держава переймала найвищі форми державної організації Візантії. Русь увійшла в родину європейських держав.

Християнство перебудувало давньоруську язичницьку родину на началах християнської моралі. Воно наклало свою яскраву печать на давньоруські цивільні закони, пом'якшило язичницькі звичаї. Християнство не тільки полегшило процес ліквідації родового ладу, але й сприяло прискоренню розвитку феодального ладу. Якщо говорити про вплив Хрещення Русі на культурне життя нашої країни, то він позначився на всіх його сторонах. Насамперед Хрещення сприяло розвитку освіти в нашій Вітчизні. Засновувані всюди монастирі (до речі, чернецтво є невід'ємною частиною православного життя) ставали центрами не тільки духовного виховання православних людей, але й книжної освіти.

Після прийняття християнства на Київську Русь почали впливати література, політична думка, природничо-наукові погляди і насамперед православне богослов'я Візантії. Прийняття християнства в 988 р. поставило вимогу придбання для Руської Православної Церкви багатьох службових та церковно-освітніх книг. Християнство дало стимул для розвитку власної писемності на Русі, що породила незабаром таку видатну пам'ятку літератури, як глибоко патріотичне "Слово про Закон і Благодать" митрополита київського Іларіона. Усе це дозволило великому князеві Ярославу Мудрому заснувати при Софійському соборі першу на Русі публічну бібліотеку. В ХІ ст. в монастирях Києва й Новгорода писалися літописи про події загальнодержавного значення.

За кілька століть на Русі була створена висока християнська культура, яка виникла і зміцніла на ґрунті боротьби з язичницьким спадком. Християнство збагатило східнослов'янські народи новими науковими й філософськими поняттями, досі невідомими слов'янам. Прискорився розвиток древньоруської літературної мови, яка, за свідченнями літературознавців, "на середину ХІ ст. значно перевищувала за своїми виражальними та зображувальними багатствами чимало мов тодішнього європейського світу".

Християнство мало всебічний вплив на культурне життя наших предків: на освіту й літературу, на живопис і архітектуру, на державні закони й політику тощо. Християнство визначило основу середньовічної культури нашої країни і тим поєднало слов'янський культурний світ і Київську Русь з культурними колами християнських народів Сходу і Заходу. Культура, що прийшла на Русь після прийняття християнства з Візантії, продовжувала далі розвиватися на ґрунті власної творчості. Це сприяло історичному самовизначенню Київської Русі та знаходженню нею свого місця у світовому історичному процесі.

http://orthodoxy.org.ua/uk/node/3228

Відзначення в Україні 1020-річчя хрещення

Київської Русі

"Ієрархи нашої Церкви планують найближчим часом обговорити зі священниками нашу участь у цих віншуваннях. Чимало заходів наша Церква буде здійснювати самостійно. Наш владика є у пропонованому складі оргкомітету свята", повідомив "Оранті" ієрей церкви св. Миколая на Аскольдовій могилі Ігор Онишкевич.

Президент України Віктор Ющенко підписав указ "Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі", повідомляє прес-служба глави держави. Своїм указом В.Ющенко доручив утворити Організаційний комітет з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі, головою якого призначити голову Секретаріату президента Віктора Балогу.
Організаційному комітету доручено розробити і затвердити в місячний строк план заходів з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі, передбачивши, зокрема проведення в м. Києві урочистого засідання, присвяченого відзначенню в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі, створення серії документальних фільмів про визначні вітчизняні пам'ятки сакральної культури та історичний шлях християнства в Україні, відкриття туристичних маршрутів та організацію подорожей та екскурсій визначними місцями, пов'язаними з історією християнства в Україні і т.д. Кабінету міністрів України доручено вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручено організувати та провести за участю християнських церков і громадськості заходи з нагоди відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі. Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити здійснення закордонними дипломатичними установами України за участю християнських церков та української громадськості за кордоном заходів з відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі. Міністерству освіти і науки України доручено забезпечити проведення в навчальних закладах тематичних заходів з висвітлення історії християнства в Україні. Державному комітету телебачення та радіомовлення України доручено забезпечити систематичне і широке висвітлення в засобах масової інформації заходів з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі.

http://www.askoldova-mohyla.org/node/558

Лесь КАЧКОВСЬКИЙ

Як відбувалося хрещення Русі

ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ. ІКОНА НА РЕЛІГІЙНУ ТЕМАТИКУ РОБОТИ ВІКТОРА ВАСНЄЦОВА ТА СЕРГІЯ КОСТЕНКА. ХРЕЩЕННЯ КНЯЗЕМ ВОЛОДИМИРОМ КИЯН У РІЧЦІ ПОЧАЙНІ. СЕРПЕНЬ 998 р. (ПРАВОРУЧ ВІД КНЯЗЯ — ЙОГО ДРУЖИНА КНЯГИНЯ АННА, СЕСТРА ІМПЕРАТОРА ВІЗАНТІЇ ВАСИЛІЯ II, ЛІВОРУЧ — МИТРОПОЛИТ МИХАЇЛ)

За церковним календарем, 14 серпня, крім відомого свята Макавеїв та першого Спаса, відзначається також як День хрещення Русі. Першосвятителем традиційно вважається князь Володимир Святославович, названий православною церквою Рівноапостольним і Святим. 988 р. він успішно запровадив християнство як державну релігію. Але до цієї важливої в нашій історії події лежав дуже довгий і тернистий шлях.

Християнство — як і ряд інших сучасних світових релігій — є одним із напрямків духовного повороту в історії людства, здійснених Великими Учителями: Буддою в Індії, Лао- Цзи і Конфуцієм у Китаї, Зороастрою в Персії, грецькими філософами, іудейськими пророками, — в останнє тисячоліття перед народженням Ісуса — періоді, який сьогодні вчені називають осьовим часом Світової Історії. До осьового часу панували магічні релігії і Бога шукали поза людиною; після — прийшли релігії, які визнали людину особистістю, а Бога — Вищою Духовною Істотою.

На початку IV століття християнство отримало визнання в Римській державі. Потім до Христа прийшли варварські народи Західної Європи: 800 р. папа коронував Карла Великого, і була утворена Священна Римська імперія. На основі християнського світогляду почала формуватися нова європейська цивілізація.

Завдяки місії солунських братів Костянтина і Мефодія в другій половині IX століття нова віра поширилася серед слов’ян. Спершу брати проповідували в Моравії. Їхні учні разом з князями Борисом та Симеоном привели до нового Бога Болгарію. Далі дороги проповідників вели на Русь...

Та за легендами, уперше благу вість на береги Дніпра приніс апостол Андрій, якому випав жереб проповідувати в Скіфській землі. У літописах повідомляється, що він приплив до київських круч і мовив до учнів: «На сих горах возсіяє благодать Божа». Потім апостол зійшов на гори, благословив їх і поставив хреста.

Проте мали пройти століття, щоб справдилося пророцтво. Дехто з істориків припускає, що першим із наших князів нову віру прийняв не хто інший, як сам князь Кий. Підстави для цього дають наші літописи, в яких розповідається, що засновник Києва ходив до Царгорода і прийняв від візантійського імператора «велику честь». На той час візантійські імператори часто укладали союзи зі слов’янськими князями і проводили політику їх навернення до своєї віри.

Наступним хрестився руський князь Бравлин, десь біля 800 року. В «Житії Стефана Сурозького» барвисто розповідається, що «з півночі прийшла рать велика руська» на чолі з князем Бравлином і захопила місто Сурож. Але з церквою Святої Софії трапилося диво: князя несподівано спаралізувало. І тільки після того, як архієпископ Філарет охрестив Бравлина, а руси повернули всі пограбовані коштовності, настало його зцілення.

Згодом християни з’явилися і в самому Києві. На початок IX століття припадають перші звістки про найдавнішу Варязьку печеру (серед Далеких печер). Там молилися ті з варягів, які за час служби в Константинополі хрестилися, а потім, повертаючись додому через Київ, пристали до княжої дружини, зваблені високою платнею. Нову віру також розповсюджували грецькі купці; ймовірно, що саме на їхні кошти було споруджено найдавнішу церкву Святого Іллі на торговому Подолі.

Перше хрещення Русі як держави відбулося в другій половині IX ст., під час княжіння братів Аскольда і Діра. Це взагалі був період інтенсивної місіонерської діяльності Церкви серед слов’янських народів, ініційованої Константинопольським патріархом Фотієм і римським папою Миколою I. Якраз ці найвищі християнські ієрархи благословили слов’янську літургію і слов’янські переклади Біблії, здійснені Костянтином і Мефодієм.

Хоча, як здається, поштовхом до хрещення все ж був похід Аскольда і Діра на Царгород 18 червня 860 року. З візантійських джерел відомо, що напад руси здійснили настільки стрімко, що столицю Візантії врятувало тільки диво: патріарх Фотій виніс ризи Богоматері, які зберігались у Влахернському соборі, опустив їх у воду в затоці, і враз, як стверджує церковна легенда, знялася страшна буря, яка розкидала руські лодії. Вражений Аскольд визнав силу «грецького» Бога, і забажав хреститися.

Після повернення додому, князь почав запроваджувати нову віру в Києві, збудував церкву Святого Миколи: на його прохання патріарх Фотій прислав митрополита. Що в час княжіння Аскольда існувала руська єпархія, свідчить Фотієве послання до східних церков, де в переліку вона згадується за номером 61.

Одначе великого успіху в хрещенні Русі Аскольдові досягти не вдалось. 882 р. антихристиянська опозиція запросила новгородського князя Олега, і з його допомогою вчинила кривавий державний переворот: князь Аскольд і його брат Дір були вбиті, а всі плоди хрещення — знищено. Це на ціле століття затримало входження нашого народу в коло європейської цивілізації. Тим часом інші слов’янські народи, прийнявши світову релігію, уже активно залучалися до загальних духовних процесів Європи. Могутня ж Русь залишалась осторонь і по-провінційному самовпевнено шукала свій, особливий шлях.

Звісно, довго так продовжуватися не могло. Мабуть, київські володарі й самі розуміли це, а під час походів на Царгород на власні очі бачили переваги християнства. Віщий Олег брав участь в облозі столиці Візантії 907 року як союзник князя Симеона, а отже, не міг не відзначити, якої могутності і визнання досягла Болгарія після хрещення. Можливо, уже він усвідомлював неминучість запровадження нової віри і на Русі. Інша справа, чи сприяли цьому обставини у самому Києві.

Олегового наступника, князя Ігоря, дехто з дослідників, особливо з церковних, називає внутрішнім чи таємним християнином. Відомо, що 944 р. руси здійснили вдалий похід на Константинополь і ромейський (візантійський) імператор Роман I змушений був підписати вигідний для Русі мирний договір. Цілком можливо, що зі свого боку він зажадав хрещення володаря Русі. Князь Ігор, без сумніву, бачив вигоду з такого кроку, адже Царгород визнавав рівними собі тільки християнські держави. Крім того, ідея імперії та необмеженість влади християнського царя не могли не імпонувати гордому володареві великої держави. Напевно тоді ж, разом з Ігорем, нову віру прийняла і княгиня Ольга, взявши християнське ім’я Олена.

В очах воєвод і київських бояр такий вчинок було сприйнято як зраду рідних богів. Зрозуміло, Русь закоторилась. Можливо, що й трагічна загибель князя Ігоря в Деревлянській землі 945 року пов’язана з виступом опозиції. Проте княгині Ользі вдалось утримати княжий стіл за собою. Вона не зреклася нової віри і, залишаючись християнкою, самостійно правила майже двадцять років у язичницькій державі. Цього не вдалося навіть такому могутньому князеві як Аскольд. І вона не опиралася на допомогу ромеїв, як болгарський князь Борис, якому теж довелося придушувати повстання язичників.

Звичайно, княгиня Ольга намагалась хрестити своїх підданих. Одначе зазнавала невдач. Невдалою була спроба звернутися по допомогу до візантійського імператора Костянтина VII, заради чого вона навіть їздила в Царгород. Допомоги Ольга просила і в германського імператора Оттона I. Та приїзд християнського єпископа тільки спровокував нову котору в Києві. Хроніки повідомляють, що єпископ Адальберт повернувся додому вже наступного року, значна частина його місії загинула, та «й сам він ледве уникнув смерті». Власне, у Києві відбувся політичний переворот: Ольгу було позбавлено влади, і княжий стіл нарешті посів Святослав, вихований воєводою Асмусом у середовищі дружинників. Про християнство Святослав і чути не хотів: «Адже дружина моя з цього сміятися почне».

Хрестити Русь випало Володимирові — його синові і внукові Ольги. Після кількох невдалих спроб реформувати місцеву слов’янську релігію він звернувся до Христового вчення. 988 року князь Володимир сам прийняв нову віру в Корсуні, затим хрестив Київ і оголосив християнство державною релігією. А відтак Русь нарешті рівноправно влилася до загальноєвропейського Духовного Потоку.

http://www.day.kiev.ua/50555/

Анатолій Кондратьев

Як насправді відбулося хрещення Русі князем Володимиром

Мадам Фіке, тобто російська імператриця Катерина ІІ, добре влаштувавшись на троні, почала цікавитися історією Московії. Зважте, на той час у 60-ті та 70-ті роки 18 століття цілісної історичної імперської науки не існувало.

Десь у 1692 році боярин Лизлов Андрій Іванович написав першу цілісну історію під назвою "Скифська історія". Та московська влада заборонила її навіть друкувати. Хоча вона ходила серед знаті у рукописному варіанті. Уже в кінці 40-х років 18-го століття Татіщев Василь Микитович написав книгу "Історія Російская з самих дрєвніх врємен". Та її теж заборонили, визнавши шкідливою. Згодом навіть рукописи Татіщева були знищені. Багато хто з істориків вважають, що ті рукописи прибрала до своїх рук сама Катерина. Нагадаю, що ще за Петра І вийшов Указ з повелінням звезти до Москви геть усі архіви та першодруки. Катерина ІІ перевидала той указ, але вже з погрозами за невиконання. Отож, всі архіви України-Русі були пограбовані вщент і вивезені до Москви. Щось подібне було вчинено і з архівами інших народів, що тоді входили до російської імперії.

У 1884 році було видано щоденник, що називався "Памятниє запіскі АВ Храповіцкого статс-сєкрєтаря Імпєратріци Катєріни ІІ" (В.О.Ключевскій). За цим щоденником Катерина ІІ 4 грудня 1783 року видала Указ, яким повеліла створити "Комісію для составлєнія запісок о дрєвнєй історії, прєімущєствєнно Росії" под начальством і наблюдєнієм графа АП Шувалова". Читаємо з цього Указу "... назначіть до 10 чєловєк, коториє совокупнимі трудамі составілі би полєзниє запіскі о дрєвнєй історії, прєімуществєнно же касающієся Росії, дєлая краткіє випіскі із дрєвніх рускіх лєтопісєй і інозємних пісатєлєй по ізвєстному (Катирині ІІ — А. К. ) своєобразному плану. Еті учьониє составляют "собраніє" , но їх ізбіраєт Шувалов... і прєдставляєт імпєратріце. Мєжду члєнамі етого собранія должно бить трі ілі четирє чєловєка, нє обрємєньонних другімі должностямі ілі достаточно досужіх, чтоби трудітся над етім поручєнним ім дєлом, получая за етот труд особоє вознаграждєніє. Собраніє будєт состоять под височайшим покровітєльством. Начальствуюшій над нім прєдставляєт Імпєратріце труди собранія, коториє с єйо дозволєнія пєчатаются в вольной тіпографії..."

Там є дуже багато цікавих записів. Один з них зроблено 24 вересня 1791 року. "Позван, і часть врємєні читалі мнє Россійскую Історію. Тут єсть прімєчаніє о Татарах і іх сілє прі нашествії іх на Русь. Жизнь святого Алєксандра Нєвского, без чудєс".

Страшне свідчення. Катерина ІІ та Храповицький знали про існування іншої версії життя Олександра Невського. Але нам повідали саме ті "чудєса". Не стану приводити десятки таких свідчень.

23 червня 1791 року. "Прінялісь за Російскую історію; говорілі со мной о Нєсторє. Я (Храповицький) nous l’avons vri en original"/ Тобто з французької – МИ ЙОГО БАЧИЛИ В ОРИГІНАЛІ. Сподіваюсь, ви пам"ятаєте, що Нестор написав "Повість врем’яних літ".

На сцену фальшування спливає одна особа – Герард Фрідріх Міллєр – російський професор історії, запрошений до Москви ще Пєтром І. Він був винятково догідливою особою всім царям, а особливо Катерині ІІ. Саме Міллєр за наказом Катерини ІІ з 1773 по 1784 рік об’їхав всі міста та монастирі, вишукуючи та звозячи до Москви та С. Петербургу давні руські архіви та золотоординські стародруки.

Про це фальшування писати можна безкінечно, але ми маємо розуміти, що саме Катерині ІІ треба бути «вдячним» за сотні літописів, які з’явилися за часи її правління. Саме М.М. Кармазін пише про те, що саме за Катерини ІІ з’явилися сотні літописів, такі як Пушкінський (Лаврентієвський), Троїцький, Іпатіївський, Хлєбніківський, Кенігсберзький, Ростовський, Воскресенський, Львівський, Архівський тощо. І саме Катерині ІІ ми маємо бути вдячні за остаточну втрату "Повісті врем’яних літ" Великого Нестора.

Ну а повернувшись до "Історії Скіфі" відзначимо, що у бібліографії А. Лізлов не послався на жодний "Русскій лєтопісний свод", бо він тоді не знав про їх існування.

Між іншим, і Пьотр І також не знав про існування "Русскіх лєтопісних сводов" , бо звертався до українця Феофана Прокоповича, аби той написав хоч якусь "Історію Росії"

Нижче наводжу ще один приклад фальшування.

Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення Русі? "Повість временних літ", Лаврентієвський список 1377 р.? Ось цікаве для нас місце у сучасній редакції:

"Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив"язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями".

Ніби-то картина справжнісінької наруги. Але давайте подивимося на цей текст, як він відтворений у справжній редакції:

"...повеле кумири іспроверщи, ови ісещи, а другія огневі придати. Перуна ж повеле прив’язати коневі к хвосту і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем"

У примітках додано

"Усі добавлені чи виправлені слова виділяються курсивом. Пропущені слова (в основному (?) це слова, помилково повторені писцем) не зумовлюються

Таким чином, курсив – це "добавлене чи виправлене". Замітимо також: древнє слово "теті" перекладено "колотити", хоча загалом "колотити" має у староруській приблизну відповідність зі словом "таті", та й слово "таті" означає убивати, різати, розбійничати. Значить, 12 мужів за наказом князя мали різати (убивати) дерев"яного ідола дерев’яними ж палицями? Повний нонсенс. А якщо детальніше розібратися, то древнє "теті" має досить точне значення – шанувати як батька та матір, надавати почесті. Саме тому сьогодні: тато – батько, тьотя – сестра матері, тесть – батько дружини, теща – мати дружини (нажаль, цими перекладами займалися не українці). Таку шану насправді віддавали зображенням богів: русичі завжди сприймали богів, як своїх пращурів

Далі, у сучасній редакції добавлено слово "взвоз", якого не має у оригіналі. Той, хто не знає української перекладає його як "везти". Але будь-який українець знає, що узвозом називається схил, гора. А на Боричивім узвозі якраз і знаходився Пантеон дванадцяти Богів. Літопис же констатує: дерев’яні зображення богів були витягнуті із землі, перевезені Боричевим узвозом (чи перевезений тільки один Перун, що сприймався на Русі як покровитель князівської влади та бойової сили княжої дружини (бо кмети – дружинники – наслідували Синам Грома Гіперборії) і у супроводі почесного ескорту волхвів (жезл – укр. патериця, відзнака волхвів), доставлений до Ручая.

Що зберегла Північна Традиція про це? Відомо наступне. Після витягування зображення богів відбувся турнір витязів і було запалено священний вогонь. Зображення були на колісниці провезені перед капищем Рода, якому віддавали почесті не тільки як Першопочатку, Джерелу, але і як Порогу, Великій Межі. Далі вони були охрещені у Дніпрі, куди були доставлені через Ручай у супроводі 12 волхвів аж до самих Порогів (символічно до Великої Межі).

Дуже цікаво, якби Володимир справді вирішив знищувати і посрамляти богів, глумитися над ними, то як він так "мудро" вибрав ті ж води Дніпра, які наступного дня слугували б знаряддям залученням до християнської віри, хрещення?

Можуть заперечити на це: "Хрещення дерев’яного ідола – неможливо!" Дамо відповідь: таке було і не тільки у нашій землі; більш того, такий обряд регулярно проводять і зараз. У Відичній Індії на Новий рік ставлять ідола на пагорбі біля річки, а за деякий час (між святами Желі та Стрибога (7-19.01) витягують це дерев’яне зображення і кидають у річку. А ідол цей не хто небуть, а Індра, якому тисячоліття вклоняються у Індії. То що це, систематичне глумління?

Періодичне віддання дерев’яного зображення бога воді чи вогню – це дуже древній Відичний обряд. Цей обряд має залучати увагу віруючого до того, що Зображене вище і довговічніше череди своїх конкретних священних зображень, бо його природа коріниться не у властивостях матеріалу, а в Природі Бога Єдиного. Цим розумінням Відизм і відрізняється від язичництва.

Коли на Русі ще до Володимира вибирали місце, де на річці ставити місто, то за водою пускали дерев’яне зображення бога (частіше Перуна – покровителя аристократії) і починали будувати там, де його приб’є до берега. "Де бог вибере", казали люди.

Ось що пише Київський Синопсис про дерев’яне зображення Перуна, яке князь Володимир пустив плисти по Дніпру. Люди, що стояли уздовж берега кричали "Видибай", що означало – випливай і подбай про нас. І бог насправді виплив, і це місце сприйняли настільки святим, що там побудували Видубицький монастир, у найстарішій Михайлівській церкві якого ви можете і зараз побачити зображення зірки Господа Ра, хреста Господа Дажбога та Всевидючого ока - Господа Пана і ще раз пересвідчитися, що наші пращури володіли знаннями Відо-Вістичного Православ’я і вміло користувалися ними.

Благочестивий відо-вістичний закон про священні зображення дожив і до наших днів. Ось що писав про звичаї старообрядців письменник В. Солоухін у документальному романі "Чаша". "Ікони, що вже дуже старі, старовіри знищують двома способами: або пускають за водою у річку, або спалюють".

Ось вам і поругання ідолів, ніби-то очевидне у древньому тексті, але загримоване різними додатками та виправленнями.

Виникає питання, чому ж спеціалісти – історики завжди "добавляють та виправляють" так, що на загал складається гіпнотично стійке зображення протиставлення різних ступеней однієї релігії? Ми не хотіли б приписати тут комусь упередженність чи несумлінність. Причина, гадаю, у іншому. Отже, літописи (тобто копії, що послідовно знімаються з метою розмноження та збереження інформації) починаючи вже з ХІІ століття мають вставки у оригінальні тексти. Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави. Саме таку вставку ми бачимо зразу ж після наведеного раніше Лаврентієвського літопису. "Великий Ти, Господи, і чудні справи Твої! Вчора ще був у пошані у людей, а сьогодні у нарузі". За змістом та стилем ці фрази ніяк не вписуються у хроніку. Це не що інше, як цитата з проповіді про Страсті Христові! Дуже вдало придуманий прийом. Приписаний ніби благочестивий фрагмент не викличе підозру в підробці у християн. Прямо нічого не сказано, а між тим дії Володимира у результаті присутності зразу за їх описом зазначеної фрази асоціюються саме з поруганням. Тому далі поступово вже само собою буде "добавлено чи виправлено" все, що "недостатнє" у цьому сенсі.

Прикладів подібних вставок, дії яких нагадують сучасне нейролінгвістичне програмування, можна навести ще багато. Інформаційна диверсія проводилася і продовжує проводитися за всіма правилами, наслідки "ходів" прораховуються набагато вперед. Ті, хто бажав ослаблення Русі досягли, чого хотіли. Різні рівні одної релігії були протипоставлені, як ворожі. Це привело до духовної слабкості держави, що ми бачимо і до нині. А духовно слабка нація не може побудувати економічно розвинутого суспільства, суспільства для людей, не може створити державу, яка має бути побудована на принципах любові та етики.

http://observer.sd.org.ua/news.php?id=12413

Президент України офіційно закликав до загальнодержавного відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі

Президент України 24 березня підписав Указ «Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі» (№ 256/2008). У документі Віктор Ющенко затвердив офіційний склад Організаційного комітет з підготовки та відзначення заходу. Головою комітету став Глава Секретаріату Президента України Віктор Балога.

Як повідомляє прес-служба Президента, цим Указом Віктор Ющенко уповноважив Організаційний комітет розробити і затвердити в місячний строк план заходів з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі. Серед обов’язкових заходів Глава держави назвав такі:

— проведення в Києві урочистого засідання, присвяченого відзначенню в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі;

— здійснення правових, фінансово-економічних, культурно-просвітницьких заходів, спрямованих на забезпечення обліку, належного збереження, використання та популяризацію пам’яток сакральної культури;

— збереження та популяризацію визначних вітчизняних пам’яток духовної літератури, в тому числі Пересопницького Євангелія, видання наукових та науково-популярних праць церковної тематики, організацію виставок сакрального мистецтва, проведення тематичних конференцій, круглих столів тощо;

— створення серії документальних фільмів про визначні вітчизняні пам'ятки сакральної культури та історичний шлях християнства в Україні; відкриття туристичних маршрутів та організацію подорожей та екскурсій визначними місцями, пов'язаними з історією християнства в Україні; карбування та введення в обіг у встановленому порядку ювілейних монет, а також випуск та погашення поштових марок, присвячених 1020-річчю хрещення Київської Русі та 900-літтю канонізації Преподобного Феодосія Печерського.

Кабінету Міністрів України Президент доручив вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів з підготовки та відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі.

Заходи з нагоди відзначення річниці хрещення Київської Русі Віктор Ющенко постановив провести і Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за участю християнських церков і громадськості.

Міністерству закордонних справ Президент України доручив забезпечити здійснення заходів з відзначення 1020-річчя хрещення Київської Русі закордонними дипломатичними установами України за участю християнських церков та української громадськості за кордоном.

Згідно з Указом глави держави Міністерство освіти і науки України повинно забезпечити проведення в навчальних закладах тематичних заходів з висвітлення історії християнства в Україні з метою виховання у молоді почуття поваги до духовної спадщини Українського народу.

http://www.hds-kharkiv.org.ua/2008_03_26/606.htm

УКРАЇНА. Указом Президента створено Організаційний комітет з підготовки та святкування 1020-ліття Хрещення Київської Русі

Президент України Віктор Ющенко 24 березня підписав Указ про святкування в Україні 1020-ліття Хрещення Київської Русі. Про це повідомляє прес-служба Глави держави.

Організаційному комітету доручено розробити й затвердити в місячний строк план заходів з підготовки та святкування в Україні 1020-ліття Хрещення Київської Русі, передбачивши, зокрема, проведення в м. Києві урочистого засідання, присвяченого святкуванню в Україні 1020-ліття Хрещення Київської Русі, створення серії документальних фільмів про видатні вітчизняні пам'ятки сакральної культури й історичний шлях християнства в Україні, відкриття туристичних маршрутів і організацію подорожей і екскурсій видатними місцями, пов'язаними з історією християнства в Україні тощо.

До складу оргкомітету ввійдуть представники духовенства: від Української Православної Церкви - архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан  (Юрчук), єпископи Бориспільський Антоній (Паканич) і Переяслав-Хмельницький Олександр (Драбинко), а також представники УПЦ КП - Димитрій Рудюк і Євстратій Зоря, від УАПЦ - митрополит Мефодій (Кудряков).

Кабінету Міністрів України доручено вирішити в установленому порядку питання фінансування заходів.

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям доручено організувати та провести за участі християнських церков і громадськості заходи з нагоди святкування в Україні 1020-ліття Хрещення Київської Русі.

Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити здійснення закордонними дипломатичними установами України за участі християнських церков і української громадськості за кордоном заходів з нагоди торжества.

Міністерству освіти й науки України доручено забезпечити проведення в навчальних закладах тематичних заходів щодо висвітлення історії християнства в Україні.

Державному комітету телебачення та радіомовлення доручено забезпечити систематичне й широке висвітлення в засобах масової інформації заходів з підготовки та святкування даного заходу.

Як повідомляє прес-служба Президента України, В. Ющенко й Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ виступають за спільне святкування Україною й Росією 1020-ліття Хрещення Русі.

Прес-служба Президента України

http://orthodoxy.org.ua/uk/tserkva_i_kultura/2008/03/24/15045.html

Хрещенню Русі пам`ятник

Початок 20 ст. Ліворуч видно кам'яну каплицю.

Перший пам'ятник в «освяченому» Києві — колону, звели над каплицею Хрещатицького джерела, «де благовірного великого князя Володимира діти хрещені», писали у «Географічному описі Києва», що складений був 1786 року. 988 року князь Володимир хрестив Русь, як вважається, саме на цьому місті, у Хрещатицькому джерелі — яке стало однією з святинь Православної церкви. Від того над святим джерелом зводили невеличкі каплиці і влаштовували до нього величні хресні ходи. В каплицях, що змінювали одна одну, зберігалися ікони з зображеннями князя Володимира, княгині Ольги, синів хрестителя Русі — Бориса і Гліба.

У 1802 — 1808 роках за проектом архітектора А. І. Меленського на кошти киян збудували кам'яну каплицю. Тоді ж на підніжжі колони, що увінчувала каплицю, нанесли написи — «Святому Володимиру, просвітителю Росії » та «Ретельністю київського громадського товариства, за утвердження прав та привілеїв, Імператору Всеросійському Олександру I-му».

У роки радянської влади каплицю зруйнували, залишивши замість неї тільки арочні проходи. Надписи зітерли. Культовий пам'ятник перетворився на «18-метрову колону тосканського ордера, яку завершує невелика сферична баня. Колона встановлена на постаменті на честь повернення Києву Магдебурзького права». (Саме 1798 року Павло I повернув місту магдебургзьке право, яке Київ дістав у XV ст.)

До тисячоліття хрещення Русі пам'ятник було реставровано — йому повернуто хрест.

http://wek.kiev.ua/uk/Хрещенню_Русі_пам`ятник

Хрещення Русі

Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської влади потрібен був єдиний бог. Стара язичницька релігія з її розлогим пантеоном вже не відповідала вимогам суспільства. Вибір Володимира зупинився на християнстві православного (візантійського) обряду. Це мало кілька підстав: по-перше, історичні підвалини такого вибору вже були закладені Аскольдом і княгинею Ольгою; по-друге, у візантійському варіанті світська влада домінувала над релігійною; по-третє, мова богослужіння фактично була єдиною.

Введення християнства на Русі відбувалося таким чином. Василій II, візантійський імператор, після поразки від Болгарії виряджає до Києва послів з проханням про військову допомогу. Володимир Святославич погоджується в обмін на одруження з сестрою імператора Анною. Але Василій II не виконав обіцянки. Тоді Володимир узяв в облогу місто Херсонес (Корсунь) — опору візантійського панування в Криму — і захопив його. Імператор змушений був погодитися на той шлюб.

Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією, що мало велике позитивне значення. У суспільстві з'явилася сила, яка не лише надавала йому духовної та культурної єдності, а й впливала на все соціально-економічне життя. Піднісся авторитет самого князя. Потужний поштовх до розвитку отримала давньоруська культура. Київська Русь стала у шерег провідних християнських держав Європи, забезпечивши собі рівноправні та взаємовигідні стосунки з ними.

На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство.

Отже, православ'я стало фундаментом для створення централізованої держави. Проте не слід перебільшувати позитивний вплив введення християнства візантійської моделі. Саме вона давала можливість світській владі підпорядковувати духовну згідно зі своїми інтересами. Можна говорити і про певну обмеженість стосунків православної Київської Русі з католицькою Західною Європою. Стримуючим фактором була й церковнослов'янська мова, адже з тодішнього культурного обігу були значною мірою виключені латиномовні джерела. Але разом із тим необхідно визнати, що християнізація Русі є однією з найбільш значних подій в історії нашої землі.

http://wek.kiev.ua/uk/

Хрещення Русі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства на землях Київської Русі.

Основна подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Загальні дані

Утвердження християнства на Україні – дуже складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища , протистояння і боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, остаточного проголошення християнства державною релігією Київської Русі, створення митрополії, переходу в унію у 16-17 ст., приєднанню до Московської церкви та руху на автономію та автокефалію у 20-21 ст.

Наукові джерела історії староруського християнства

До найвідоміших вітчизняних джерел фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), “Послання до смоленського пресвітера Фоми” наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154р.), “Послання до братії” Луки Жидяти, “пам'ять і похвалу Володимирові” Якова Мнима (11 ст.), “Повість временних літ” і “Житіє Феодосія Печерського” Нестора (бл. 1056-після 1113рр.), “Києво-Печерський патерик” та інші.

Іноземні джерела про християнство у Київській Русі представлені житіями святих ( Георгія Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енцикликою патріарха Фотія, творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських авторів - архієпископа Бруно (974-1009рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших.

Перші християни

Християнизація Русі-України завдяки геогр. положенню країни (суміжність з Чорним м. і невелика віддаль від Близького Сх.), почалася з раннього проникнення християнства вже за перших вв. по Х р. на територію нинішньої України.

Свідчення істориків говорять про появу християнства на території, яку обіймає сучасна Україна, у пізньоантичних містах Північного Причорноморя, які були населені грецькими колонистами та в перші століття нової ери стали зосередженням найбільших вогнищ християнства.

З цього регіону на початку нашої ери починає поширювати християнство на теренах Східної Європи апостол Андрій Первозванний. Його кафедра містилася в Синопі і була апостольським осередком , найближче розташованим з північнопонтійськими землями. Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у “Повісті временних літ”, про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі України апостол Андрій під час однієї з своїх місійних подорожей в середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє.

Чи апостол Андрій був на території Києва, на це нема джерельних доказів, але майже певне, що він, згідно з писанням Євсевія Кесарійського, який ґрунтувався на Оріґені (3 в.), одержав як місійну територію Скитію, тобто землі нинішньої України. Він мав з Синопу податися на Закавказзя, Чорне м. та в Скитію (А. Карташев). Є. Голубінський і С. Томашівський уважають, що розповідь про апостольство Андрія в Україні є твором пізнішим, але М. Чубатий доводить, що перебування Андрія в Україні є майже певне.

Другим легендарно-відомим місіонером на українських землях був учень апостола Петра римський папа Климент I (88-97 рр.). Як опозиціонера до офіційної римської релігії, його було заслано наприкінці І ст. н.е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення. Повертаючись до 867 р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св Климента , щоб представити їх у Римі і Константинополі.

Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміщення після перевезення князем Володимиром (980-1015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988 р. голови Климента, а також тіла його учня Фіва, в спеціальній раці . Автор “Слова” , виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі.

Конкретніші дані про наявність християнства на укр. землях походять з часів перебування на тих територіях ґотів, які прийшли у 3 в. з півн. Ґоти нищили христ. колонії, вони доходили до Малої Азії і брали невільників аж з Каппадокії, які знайомили ґотів а християнством. Єп. зах. ґотів Ульфіляс переклав Св. Письмо на ґотську мову, т. зв. «Кодекс Арґентеус» (тепер зберігається в Упсалі в Швеції). На Соборі в Нікеї 325 брав участь єп. ґотів Теофіль. Одним з наступників Теофіля був єп. Унило, що його висвятив св. Іван Золотоустий. Осідком Унила була Дора в Криму. Наїзд гунів (375) загальмував поширення християнства на укр. землях на довший час, хоч у півд. Криму залишилися ґоти, бо не всі під тиском гунів подалися на Зах. Археологічні розкопи стверджують існування церков на Причорномор'ї у 3 - 4 вв. Найдавніші речі церк. вжитку знайдені в Херсонесі і Керчі, походять з 4 — 5 ст.

Християнство за перших українських князів

Є відомості, що бл. 860, два укр. князі мали б прийняти християнство, бо патріарх Фотій в одному посланні пише, що він вислав на Русь єп. десь бл. 864. Нема, однак, певності, чи то було єпископство в Тмуторокані, чи в Києві.

Наприкінці 9 ст. організаційно в “руській землі” оформлюється церковна структура - митрополія, на чолі якої став болгарин Михаїл (кін. 9 ст.), який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства. За переказами, на могилі Аскольда мала бути збудована церква св. Миколи, що свідчило б, що він був християнином.

Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ .

Наступник Олега на київському столі Ігор (913-945 рр.) сприяв дуалістичному, двомірному характеру релігійного життя в державі. Він толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому проникненню в країні.

Знову ж за Олега поганська реакція придушила християнство, але воно не зникло зовсім, і є свідчення, що за кн. Ігоря існувала в Києві церква св. Іллі, бо при укладанні договору з греками 944 частина його посольства присягала на Євангеліє.

Християнство ширилось в Україні також з Зах., зі Моравії, де місійну працю провадили Кирило і Мефодій та їхні учні. Обидва слов. апостоли в дорозі до хозарів були в Криму і там найшли мощі папи Климентія І. З діяльністю Кирила і Мефодія традиція пов'язує проникнення християнства через Галичину на Волинь, де мали б бути у Володимирі єп. ще перед хрищенням Києва за Володимира В. Припускають, що за тих часів у Перемишлі вже було єпископство (М. Чубатий).

По смерті Ігоря у [945] р. на чолі держави стає його вдова – княгиня Ольга. Під час її перебування в 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше в Києві у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). За свідченням німецьких хроністів , посли від княгині Ольги у [959] р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь він прислав на Русь посольство на чолі з єп. Адальберт. Проте вже в 962 р. він вернувся назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.

Діальність Ольги не знаходить підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег правдоподібно вже були християнами. Більше того у [979] р. папа Бенедикт VII висилав послів до Ярополка.

Хрещення Русі Володимиром Святим

Зображення:Volodymyr nad Dniprom.jpg

Володимир Святий - Хреститель Русі (України), пам'ятник у Києві над Дніпром

Хрещення Володимира. Фреска В.М.Васнецова, Володимирський собор у Києві

Купель у Корсуні (Херсонесі) - місце хрещення Володимира за іншими даними, споруду побудовано 1997 р.

Хрещення киян. Підготовчий ескіз фрески В.М.Васнецова, Володимирський собор у Києві

Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища , де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош.

Але трохи згодом Володимир переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібно нової віри (Київська держава опинилася практично в оточенні християнських держав). Так він вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ.

Хрещення сталося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині (80-х рр.) Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це він мав віддати за Володимира свою сестру Анну (тобто він отримував права на трон) та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому спочатку дістав відмову і тільки захоплення їм візантійській колонії Херсонес (Корсунь) примусило Візантію укласти угоду.

Про те, звідки прийшла ієрархія в Україну є різні теорії. Перша, що ієрархія прийшла з Візантії (Є. Ґолубінський, М. Грушевський, Й. Пелеш, М. Міллер, Ф. Дворнік). Другу теорію (рим.) відстоюють Банімґартен, Жюжі та М. Коробка. Никонівський літопис говорить про посольства до Володимира від папи (988, 991, 1000) та до папи від Володимира (994, 1001). Третю теорію (охридську або македонську) висунув М. Приселков, а з українців її підтримують історики Т. Коструба, С. Томашівський, з росіян А. Карташов, Є. Шмурло, Г. Федотов, П. Ковалевський, німець Г. Кох. Вона ґрунтується на подібності мови. («Номоканон» прийшов в Україну в болг. ред.). Четверту теорію (тмутороканську) висунув Ю. Вернадський і за ним М. Чубатий. Обидва автори є тієї думки, що в межах Київ, держави в часи хрещення Володимира вже існувала ієрархія в Тмуторокані.

Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі-України йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як в Києві. Гол. опір чинили служителі поганського культу «волхви», вплив яких на півд. землях Руси був незначний. Натомість на півн. у Новгороді, Суздалі, Білоозер'ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти христ. свящ. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із христ. (т. зв. двовір'я).

Для унормування церк. життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства: Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візант. Перша згадка про митр. на Русі відома з 1037, хоч- раніше мусів бути архієп., який наглядав над руською церквою. Першим митр., який згадується, був грек Теотемпт (див. Київ. митрополія). Християнство, проповідуючи милосердя та христ. любов -- підвалини цивілізованого і мирного життя, об'єднало релігійне велику державу Володимира і позитивно вплинуло па мораль керівної верхівки і населення.

З прийняттям християнства в Україні поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по ін. містах. Учителями були свящ. з Корсуня, які знали слов. мову. Факт, що з прийняттям християнства не прийшло до безпосереднього політ, опанування Руси-України Візантією, а відкрито новій християнізованій спільноті зв'язки з дальшими і близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення України і слов. Сходу.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Хрещення_Русi