КОМЕНТАРІ Г Я. СЕРГІЄНКА
Границы вольностей запорожских
низових козаков
Гидрография,
топография и климат запорожского края
Производнтельность
земли, флора, фауна и времена года в земле вольностей запорожских козаков
Число
и порядок запорожскнх Сичей
Состав,
основание и число славного запорожского низового товариства
Войсковое
и территориальное деление Запорожья
Войсковые,
куреные и паланочные рады запорожских козаков
Административные
и судебные власти в запорожском ннзовом войске
Суды,
наказания и казни у запорожских козаков
Одежда
у запорожских козаков
Вооружение
у запорожских козаков
1. Вся
жизнь запорожских козаков состояла в борьбе с поляками. турками, отчасти с
волохами и москалями. — Тут спосіб життя запорозьких козаків подано
однобічно. Адже автор в інших місцях свого твору пише, що вони займались
землеробством, тваринництвом, ремеслами та промислами. Разом з тим запорожці
воювали не проти народів, а проти польських, турецьких та татарських феодалів,
які проводили агресивну політику на Україні, підтримували молдавський народ в
його визвольній боротьбі проти турецького панування, брали активну участь у
селянських війнах Росії під керівництвом І.І.Болотникова, С.Т.Разіна,
К.О.Булавіна, О.І.Пугачова.
Запорожскне
войсковые клейноды
Характеристика
запорожского козака
Домашняя
жизнь запорожских козаков в Сичи, знмовниках и бурдюгах
Церковное
устройство у запорожских козахов
Самарский
Пустинно-Николаевский монастырь
Охрана
границ вольностей запорожсквх козаков
Мусульманские
соседи запорожскнх козаков
3.
Нарбут Томаш Теодор (1784—1864) — литовський
історик, фольклорист і публіцист, закінчив Віденський університет (1803), автор
дев'ятитомної "Історії Литви" (1835—1841), основоположник литовської
фольклористики, археології і нумізматики. Виступав проти засилля польської
шляхти в Литві. Д.І.Яворницький справедливо критикує твердження Лелевеля і
Бантке про те, що Кревська унія (1385) начебто була наслідком "взаємного
тяжіння однієї держави до іншої" (Литви до Польші). Між ними існували
серйозні суперечності, які призвели до повного роз'єднання у XVIII ст. Дату
унії (1386) Д.І.Яворницький дає неточно.
4.
Вітовт (1350—1430) — князь Великого князівства
Литовського (1392—1430), противник Кревської унії (1385) і залежності Литви від
Польщі. На українських і білоруських землях ліквідував удільні князівства і
створив воєводства з литовськими намісниками, прихильник католицької експансії,
заснував католицькі єпископські кафедри на Україні (в Луцьку і Кам'янці-Подільському).
При великому князі Вітовті володіння Литовської держави охоплювали територію
від Балтійського до Чорного морів. У Грюнвальдській битві (1410) він очолював
литовське військо і сприяв розгрому німецьких рицарів.
5.
...польская цивилиаация... не способствовала слиянию
Польши с Русью... — Не цивілізація (рівень суспільного розвитку і культури
польського народу), а жорстока соціальна і національна політика панівного класу
Польщі — магнатів і шляхти — не сприяла об'єднанню з нею Русі (України і Білорусії)
в одній державі. Суть цієї політики: надмірне гноблення народних мас і
позбавлення їх громадянських прав, переслідування православ'я, насадження
католицизму і церковної унії, насильна полонізація українців, прагнення знищити
мову і етнічну культуру української народності, духовно поневолити український
народ і розірвати його зв'язки з братнім російським народом.
6.
...говорит король уже в 1540 году справце Киевского
воєводства князю Каширскому... — Мова йде про представника династії
Ягеллонів Сигізмуида II Августа (1520—1572), який був королем Польщі
(1530—1572) і великим князем литовським (1548—1572). За його правління укладено
Люблінську унію (1569). В останній рік королювання Сигізмунда II Августа вперше
офіційно взято на державну службу 300 українських козаків, що дістали назву
реєстрових (вони були внесені до спеціальних списків — реєстрів).
7.
...козаки составляли прочный оплот русской
народности и надежную защиту православия против других народностей и других
вероучений. — Козаки сприяли зародженню державності на Україні, формуванню
української народності, виступали за об'єднання України з Росією, проводили
боротьбу проти загарбницьких вторгнень на українські землі польських,
литовських, турецьких і татарських феодалів. Козацтво захищало православну церкву
від утисків католицизму та уніатства, бачило в ній духовну силу, що сприяє
визвольному рухові українського народу.
8.
...с 1588 года польскую корону принял Сигизмунд
III... — Тут хронологічна неточність: Снгізмунд III Ваза став польським
королем у 1587р.
9.
...на состоявшемся после войны 1620 года Хотинском
договоре... — Хотинська війна (1620—1621) султанської Туреччини проти Речі
Посполитої завершилась повною поразкою турецько-татарських військ і укладенням
Хотинського мирного договору (1621). В цій війні брали участь значні сили
українських козаків (40 тис.) на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Вони
виступали союзниками польсько-шляхетських військ, і сприяли розгрому ворогів
під містом-фортецею Хотином (2—28 вересня 1621). За умовами договору кордон між
Річчю Посполитою і Туреччиною встановлювався по р. Дністер. Туреччина і
Кримське ханство зобов'язувались припинити грабіжницькі напади на українські й
польскі землі, а Річ Посполита — заборонити козакам походи в татарські й
турецькі володіння. Д.І.Яворницький дає неточну дату укладення Хотинського
мирного договору.
10. ...религиозная
уния, введенная на Украине в 1595 году, на Брестском сейме. Брестська
церковна унія (1596) — об'єднання православної церкви України і Білорусії з
католицького, проголошене ва церковному соборі у Бресті. Наведена
Д.І.Яворнипьким дата неточна.
11. Скарга
Петро (1536—1612)— польський громадський і церковний діяч, іезуїт,
засновник єзуїтських колегіумів і ректор єзуїтської академії у Вільно,
проповідник войовничого католицизму в Литві, Білорусії і на Україні, один з
ініціаторів Брестської церковної унії (1596). Автор творів: "Про єдність
костьолу божого" (1590), "Пересторога Русі про жалі і зойки
Ортолога" (1610) та ін. Проти уніатства виступали православні полемісти
Христофор Філалет, Мелетій Смотрицький та ін.
12. Острянин
(Остряниця) Яків (рік народження невідомий — 1641) — гетьман запорізьких
нереєстрових козаків, ватажок селянсько-козацького повстання на Україні (1638).
Обраний гетьманом Запорозької Січі. Весною 1638 р. очолив похід загону
повстанців-козаків на Лівобережну Україну, де до нього приєднались повсталі
селяни і міщани. Повстанці оволоділи Кременчуком, Хоролом, Омельником, Говтвою.
Однак в битві під Жовнином (3 червня 1638) вони були оточені і зазнали поразки
від польсько-шляхетських військ. Я.Острянин з частиною козаків відступив на
Слобідську Україну і з дозволу російської держави поселився в Чугуївському
городищі, брав участь у захисті Слобідської України від нападів загонів
татарських феодалів.
13. ...по
всей Малороссии расставлены были польские войска... — У той час існувала
назва Україна, а не Малоросія, Д.І.Яворницький не дотримується назв, що
історично склалися.
14. Дашкевич
(Дашкович) Євстафій (рік народження невідомий — 1535) — український феодал,
литовський воєвода. Був канівським і черкаським старостою, пропонував урядові
Литви побудувати на Дніпрі ряд фортець для оборони України від вторгнень
татарських феодалів і припинення втеч українських селян у пониззя Дніпра.
Д.М.Бантиш-Каменський та М.А.Маркевич називали Є.Дашкевича засновником
запорозького козацтва і одним із перших його гетьманів. До цієї версії
Д.І.Яворницький поставився некритично. В дійсності Є.Дашкевич з самого початку
проводив боротьбу проти козацтва, що формувалося у пониззі Дніпра. Дата смерті
Є.Дашкевича наведена автором неточно.
15. Август
II Сильний (1670—1733) — польський король (1697—1706,1709—1733) і курфюрст
саксонський (1694—1733). За його правління Польща захопила Поділля з
Кам'яндем-Подільським і всю Правобережну Україну, придушено повстання народних
мас під керівництвом Семена Палія (1702—1704). Роки королівства Августа II у
Польщі Д.І.Яворницький дає неточно.
16. Жидовский
гнет на Украине сказался как на метериальных, так й духовных потребностях
южнорусского православного населення. — Мова йде про багатих представників
єврейської національності (орендарі, лихварі), які гнобили народні маси
України. Під час повстань на Україні проти польсько-шляхетського гніту селяни,
міщани і козаки розправлялись не тільки з шляхтичами, але й з багатими євреями
— гнобителями. "Жидівський гніт" Д.І.Яворницький виділяє із
загального соціального і національного гніту на Україні, щоб показати
трагічність становища експлуатованих селян і міщан української народності.
17. Острозький
Костянтин Костянтинович (1526—1608) — український магнат, київський
воєвода, князь, освітній діяч. Володів значними маєтками в Галичині і на
Правобережній Україні. Резиденцією К.К.Острозького був Острог на Волині. За
його ініціативою і протекцією, а також при матеріальній підтримці в Острозі
засновано греко-слов'янську школу, де викладалися слов'янська, грецька і
латинська мови, граматика, арифметика, логіка та інші науки. Першим її ректором
став письменник Гарасим Смотрицький. Школа сприяла розвиткові освіта й
заснуванню братських шкіл на Україні В Острозькій школі навчався майбутній
гетьман Петро Сагайдачний. На кошти К.К.Острозького в Острозі російський
першодрукар Іван Федоров, який прибув зі Львова, заснував друкарню, де
надруковано "Буквар" (1578) і "Біблію" (1581), чимало творів
українських письменників. В Острозі утворився гурток українських освітніх
діячів (Гарасим Смотрицький, Дем'ян Наливайко, Іван Федоров та ін.), які вели
боротьбу проти наступу католицтва і уніатства на українську мову і культуру,
православну церкву. К.К.Острозьсий також відстоював право на існування
православної церкви в Речі Посполитій. Д.І.Яворницький помилково називає
Острозького по батькові "Іванович" і невірно вказує рік смерті
"1620".
Вооруженние
силы н боевые средства запорожских козаков
1.
Грабянка Григорій Іванович (рік народження
невідомий — біля 1738) — український козацький літописець, виходець із
старшини, займав посади осавула, обозного, судді і, нарешті, галицького
полковника. Учасник Азовських походів (1695—1696), Північної (1700—1721) та
російсько-турецької (1735—1739) воєн. Був поранений і помер від ран до
закінчення останньої. Автор літописного твору "Действне презельной и от
начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана
Запорожского, с поляками... Року 1710", опублікованого під назвою "Літопис
Григорія Грабянки" (1,853).
2.
Симоновський Петро Іванович (1717—1809) —
український історик. Освіту одержав у Київській академії, продовжував навчання
в університетах Німеччини і Франції. Служив у Генеральній військовій
канцелярії, сотником, земським суддею. Автор "Краткого описання о козацком
малороссийском народе и о воєнних его делах..." (1847) — твору з історії
України з найдавніших часів до 1750 р.
3.
Кадлец Карл (1865—рік смерті невідомий) —
чеський історик права, професор Празького університету, автор твору сСемейная
община или задруга в славянском праве".
4.
Дашкевич Микола Павлович (1852—1908) —
російський і український фольклорист, літературознавець та історик, професор
кафедри західноєвропейської літератури Київського університету, очолював
Історичне товариство Нестора-літописця в Києві. Автор "Очерков истории
украинской литератури XIX в." (1888). Обраний членом Російської академії
наук (1907).
5.
Маркевич Микола Андрійович (1804—1860) —
український історик, письменник, етнограф, фольклорист. Освіту одержав у
пансіоні Головного педагогічного інституту (Петербург). Автор монументальної
"Истории Малороссии" (1842—1843. — Т.1—5).
6.
...битва козаков с поляками у Желтих Вод и Княжьего
Байрака... — Мова йде про битву в урочищах поблизу Жовтих Вод і Княжих
Байраків (нині Дніпропетровської обл.) селянсько-козацького війська на чолі з
Богданом Хмельницьким і його союзників татар з передовим загоном
польсько-шляхетського війська під командуванням Стефана Потоцького (сина
коронного гетьмана) і комісара Яна Шемберка 19 квітня — 6 травня 1648 р. У цій
битві Хмельницький одержав першу перемогу у визвольній війні украінського
народу 1648—1654 рр.
7.
На войне козаки били беспощадны: они не щадили ни
врага, ни его жены, ни его детей, и в ожесточении придумывали самые свирепые
казни... — Вигадки про надзвичайну жорстокість козаків містяться у
польсько-шляхетській літературі, а Д.І.Яворницький сприйняв ці відомості
некритично. Документи того часу повідомляють про жорстокість і безпощадність
шляхти по відношенню до повсталого українського народу і гуманність козаків.
Сухопутные
и морские походы запорожских козаков
1.
Пришед к турецкому селению Хаджибею (Одессе)...
— На території сучасної Одеси існувало татарське поселення Качибей, яке вперше
згадується в 1415 р. У XV ст. зруйноване турецькими загарбниками. Потім на
території селища оселилися турки, назвавши його Хаджибей. Уряд Туреччини
поблизу Хаджибея звів фортецю Ені-Дунья (Новий світ) (1764). Під час
російсько-турецької війни (1768—1774) Хаджибей і Ені-Дунью зайняли російські
війська. За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору (1774) селище і
фортеця були повернуті Туреччині. Під час росйсько-турецькоі війни (1787—1791)
загін Чорноморського козацького війська під командуванням старшин Антона
Головатого і Захара Чепіги оволодів Ені-Дуньєю і Хаджибеєм (вересень 1789), які
за умовами Ясського мирного договору (1791) ввійшли до складу Росії. У 1794р.
там почалось будівництво морського порту, а в 1795 р. Хаджибей перейменований в
Одесу.
Хлебопашество,
скотоводство, рыболовство, звероловство, огородничество и садоводство у
запорожских козаков
1.
...общее положение, что в запорожском крае вся
земельная территория представляла собой общинную собственность, и только то,
что построено было козаком на войсковой земле, составляло частную
собственность. — Вся земля на Запорожжі на основі феодального права
належала Кошу Запорозької Січі як власність всього козацтва. Д.І.Яворницький
помилково називає її "общинною". Старшина, заможні козаки і
поспільство володіли відведеними Кошем землями, але не були власниками і не
могли їх без згоди кошовоі старшини продавати, закладати, передавати у спадок.
Вони платили на користь Коша податок, відбували службу і повинності. Будівлі,
худоба, інвентар, пасіки та інше майно в зимівниках і слободах становили
приватну власність, і власники розпоряджались ним на свій розсуд.
2.
Рондо Клавдій (рік народження невідомий — 1740)
— англійський посол у Росії (1728—1739), автор "3аписок о некоторих
вельможах русского двора в 1730 г." (Чтения Московского общества истории и
древностей. — 1861. — Кн.II) і "Донесений" за 1728—1733 рр. (Сборник
императорского исторического общества. — 1889. — Т.66).
Торговля,
промыслы и ремесла у запорожских козаков
1.
По договору 1649 года турецкого султана "с
войском запорожским и народом руеским"... — У лютому 1649р. на Україну
з дорученням оголосити Богдану Хмельницькому про готовність султана Мухаммеда
IV подати допомогу козакам у війні проти Речі Посполитої прибув посол Туреччини
Осман-ага. На переговорах у Переяславі була досягнута вигідна для України
угода: уряд Туреччини зобов'язувався не тільки подавати військову допомогу, але
й надати українським купцям право вільного плавання по Чорному морю та безмитної
торгівлі в турецьких володіннях протягом ста років, прийняти в Стамбулі
гетьманського посла; гетьман же зобов'язувався перешкоджати донським і
запорозьким козакам здійснювати напади на Османську імперію. Обидві сторони
одержали можливість викупляти невільників.. (Голобуцкий В. Дипломатическая
история освободительной воины украинского народа 1648—1654 гг. — Киев, 1962. —
С.177—178)
2.
...тайный советник, президент Академии наук Григорий
Николаевич Теплов... — Теплов Григорій Миколайович (1711—1779) — російський
державний діяч, письменник і композитор, вихователь, а потім помічник
президента Академії наук і гетьмана України К.Г.Розумовського, академік (1747)
і сенатор (1775), родоначальник російського романсу та автор першого
друкованого збірника романсів "Между делом и бездельем, или Собрание
разных песен с приложенными тонами на три голоса" (1759). У 1750—1764 рр.
жив в Глухові. До запорозького козацтва ставився негативно, вважав його
джерелом непокори селян властям і феодалам. Тут помилка Д.І.Яворницького:
Г.М.Теплов не був президентом Академії наук.
3.
...с принятием татарами ислама и с водворением турок
в Константинополе... — 29 травня 1453 р. після двомісячної облоги турецьким
військом султана Махмеда II Завойовника столиці Візантії Константинополя місто було
захоплене і розграбоване. Імператор Константин загинув у бою. Загарбання
турками Константинополя знаменувало собою остаточну загибель Візантійської
імперії. Місто було перейменовано в Стамбул і оголошено столицею Османської
імперії. Султанська Туреччина захопила (1475) генуезькі колонії Північного
Причорномор'я і установила своє панування над грецькими містами-колоніями
Криму: Кафою, Херсонесом, Гезлевом, Мангупом, Перекопом, Арабатом, Єнікале.
Кримський хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана (1478).
Татарське населення Криму прийняло іслам — панівну в Туреччині релігію.
(Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманекой Порты до начала
XVIII века. — Спб., 1887; Петросян Ю.А., Юсупов А.Р. Город на двух континентах:
Византий, Константинополь, Стамбул. — М., 1981. — С.86—103).
4.
В 1760 году, января 25 дня, указом императриии
Екатерины II... — Катерина II, російська імператриця (1762—1796), проводила
кріпосницьку політику в інтересах дворянства, обмежувала автономію України:
ліквідувала гетьманство (1764), слобідські козацькі полки (1765), Запорозьку
Січ (1775); замість полково-сотенного адміністративного устрою на Лівобережжі
запровадила загальноросійське губернське управління (1781), розпустила
лівобережні козацькі полки, а козаків позбавила привілеїв і прирівняла до
державних селян (1783), запровадила на Лівобережній Україні кріпосне право
(1783), козацьку старшину урівняла в правах з російським дворянством (1785).
Д.І.Яворницький допустив неточність, у 1760 р. Катерина IІ ще не була
імператрицею.
5.
...так называемые чумаки... зачаток нацаонального
малороссийского купечества, основанный на чисто товарищеской ассоциации. —
Чумацтво — торгово-візницький промисел, що існував на Україні у другій половині
XVI — першій половині XIX ст. Чумакували переважно заможні селяни, козаки і
міщани, які володіли кількома парами волів і мажами (возами) для перевезення
вантажів. Чумаками називали також батраків, що наймалися на роботу в
торгово-візницькому промислі. Чумаки доставляли і торгували сіллю з
Чорноморського побережжя, Криму і Коломиї (Прикарпаття), а також рибою з Дону і
Приазов'я. Чумацтво — одна з форм первісного нагромадження капіталу, сприяло
формуванню торгової буржуазії, поглибленню соціальної диференціації селян і
козаків. Д.І.Яворницький помилково вважав чумаків "товариською
асоціацією", оскільки чумацтво мало соціально-класову основу, вело до
збагачення частини чумаків та експлуатації наймитів. (Слабєев І.С. З історії
первісного нагромадження капіталу на Україні // Чумацький промисел і його роль
у соціально-економічному розвитку України XVIII — першої половини XIX ст. — К.,
1964. — 138с.).
6.
...харцызов, гайдамак и всякого рода степных
хищников... — Д.І.Яворницький неправомірно і несправедливо порівнює
народних месників і повстанців-гайдамаків з розбійниками.
7.
...донских козаков, пограбивших запорожцев на
юго-восточной пограничной окраине. — Очевидно, подібні випадки мали місце.
Однак не можна не сказати, що дружні стосунки між запорозьким і донським
козацтвом існували протягом усієї історії їх розвитку
Доходы
войска запорожского низового
1.
...подать "дымовое", взимавшаяся
запорожскими козаками с так называемьіх "сидней" или зимовчаков,
считавшихся поддаными сичевого товарищества и живших в осьми окружных паланках
по селам, деревням и замовникам... — На Запорожжі існувало більше чотирьох
тисяч зимівників старшин і заможних козаків, а також чимало невеликих хуторів
(бурдюгів) де не було навіть хат і будівель. Козаки споруджували тимчасові
житла і вели дрібне господарство (їх називали "сиднями"). Крім того,
на Запорожжі виникло багато поселень — слобід, де проживали не тільки козаки,
але й посполиті, які вважалися, згідно свого правового становища, підданими
Коша Запорозької Січі. За користування землями і угіддями козаки
зобов'язувались відбувати військову службу і відправляти
"загальнонародні" повинності, а посполиті не тільки виконували
повинності, але й платили податки на користь Коша. До посполитих прирівнювались
також наймані робітники і підсусідки, що служили у зимівниках старшини і заможних
козаків. Головний грошовий податок, який січові власті стягували з посполитих,
називався "військовим окладом" (тяглові — 80 коп., піші — 30, наймані
робітники — 70, підсусідки — 50 коп.) Цей податок був головним прибутком Коша
Запорозької Січі. Д.І.Яворницький вважав його "димовим" (так він
раніше називався у Польші). (Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи
свого існування. 1734—1775. — С.162—260.
2.
Еще в 1620 году царь Михаил Федорович прислал...
Петру Конашевичу Сагайдачному "легкого жалованья" 300 рублей...
Гетьман Петро Сагайдачний взимку 1620 р. відправив у Москву казацьке посольство
на чолі з Петром Одинцем. 26 лютого 1620 р. воно було прийняте думними дяками у
посольській палаті Кремля. Посольство повідомило про походи козаків проти
Кримського ханства і привезло в Москву полонених татар, захоплених під
Перекопом. Посольство заявило про готовність запорозького козацтва служити
Російській державі. Все це було прийнято прихильно царським урядом. За
розпорядженням царя Михайла Федоровича 24 квітня 1620 р. гетьману П.
Сагайдачному і всьому Війську Запорозькому було послано через посольство
жалувану грамоту, де згадано, що царем виділено Війську Запорозькому
"легкое наше жалованье — 300 рублев денег. А вперед вас в нашем жалованье
забвенных не учиним, смотря по вашей службе". {Воссоединение Украини с
Россией: Док. и материели в трех томах. — М., 1954. — Т.1. — С.З—7)
Грамотность,
канцелярия и школа у запорожских козаков
1.
...масса сичевого войска, так называемого сичевого
товарищества, по своей грамотности и начитанности, стояла столь высоко, что
превосходила в этом отношении среднее, а может бить й высшее сословие людей
великорусского звания своего времени. — Грамотні люди серед запорожців
були, але не так багато. Тут Д.І.Яворницький дещо перебільшує освітній стан
запорожців, недоречно і безпідставно протиставляє грамотності середніх і вищих
верств неселення (дворянства) Росії. В.О.Голобуцький та О.М.Апанович у своїх
працях не підтверджують думку про масову грамотність серед січового товариства.
2.
Без сомнения, главнейший процент грамотных людей
давала запорожским козакам Киевская духовная академия. — Справді, незначна
частина запорозької старшини та заможних козаків одержувала освіту у Київській
академії. Однак вона не могла дати "главнейший процент грамотних"
людей Запорожжю, тому що академія мала невелику кількість студентів (близько
1000 чоловік), переважно виходців з старшини, шляхти, духовенства Лівобережної
і Слобідської України. Майбутні запорожці могли учитися також у братських
школах, Харківському, Чернігівському i Переяславському колегіумах, початкових
школах при церквах i монастирях. У 1817р. Київська академія перетворилась у
вищий духовний навчальний заклад (духовну академію).
Почтовые
учреждения у запорожских козаков
1.
Долгоруков Василь Михайлович (1722—1781) —
князь, російський полководець, учасник Семирічної війни (1756—1763),
відзначився у російсько-турецькій війні (1768—1774) — на чолі 38-тисячноі
російської армії розгромив ханські війська, оволодів у Криму Перекопом, Кафою,
Арабатом, Керчю, Єнікале, Балаклавою. За ці успіхи одержав титул
"Кримського". У 1780р. призначений головнокомандуючим військами у
Mоскві. Під час російсько-турецької війни В.М.Долгоруков використовував загони
запорозьких козаків для розвідки i військових дій.
Г.Я.СЕРГІЄНКО