§ 3. Емоції і почуття

Емоції (від лат. emovere — хвилювати, збуджувати) — це переживання людиною свого особистого ставлення до дійсності, його реакції на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників. Емоційне переживання — це суб’єктивне відображення об’єктивної реальності, його виникнення наперед визначене впливом на нервову систему людини об’єктивних явищ. Виникнення емоцій пов’язане із задоволенням чи незадоволенням потреб людини. Ті або інші явища можуть викликати почуття задоволення чи невдоволення, можуть порадувати чи засмутити, подобатися чи не подобатися. Необхідно зазначити, що емоції істотно впливають на діяльність людини.

Поряд з терміном «емоції» у психології вживається також термін «почуття». Емоції і почуття в широкому значенні це синоніми. У вузькому значенні емоції — це переживання, що виникають у певний, конкретний момент, у певній ситуації. Почуття виникають як результат узагальнення багатьох емоцій, пов’язаних з тим чи іншим об’єктом.

Існує різноманіття емоцій (емоційних переживань). Виникнення різних емоцій обумовлене не лише властивостями впливів, але і суб’єктивними особливостями самого індивіда, його індивідуально-психологічними особливостями, станом здоров’я, потребами, прагненнями, бажаннями тощо.

Емоційні переживання можуть бути класифіковані. Так, розрізняють позитивні і негативні емоції (характеризуються наявністю відтінків задоволення або невдоволення). Емоції відрізняються також за ступенем збудження чи заспокоєння.

Є три класи емоцій (рис. 4):

1) настрої — стійкі переживання будь-яких емоцій. Вони є найбільш поширеним видом емоційних станів людини. Їхні характерні риси: а) слабка інтенсивність; б) значна тривалість; в) невизначеність, «неусвідомленість»; г) своєрідний дифузійний характер (вони накладають відбиток на всі думки і дії людини в конкретний момент);

2) афекти — переживання, що вирізняються різко вираженою інтенсивністю і відносною короткочасністю. Характерні риси: а) бурхливий зовнішній прояв; б) короткочасність; в) певна «неусвідомленість» переживання; г) різко виражений дифузійний характер. Слід зазначити, що сильні афекти захоплюють особистість повністю;

3) почуття — переживання, що характеризуються відносною стійкістю і виділяють ті чи інші явища, що мають стабільну мотиваційну значущість. Характерні риси: а) виразність і визначеність переживання; б) обмежена тривалість (почуття тривають не так довго, як настрої; їхня тривалість обмежена часом дії причини); в) усвідомлений характер; г) предметність (зв’язок переживання з конкретними діями, обставинами). Почуття не мають дифузійного характеру.

Почуття у свою чергу можуть бути поділені на нижчі (пов’язані переважно з біологічними процесами, з задоволенням чи незадоволенням природних потреб людини) і вищі (виникають у зв’язку з задоволенням чи незадоволенням суспільних потреб).

Є три види вищих почуттів:

1) моральні (відображається ставлення індивідуума до вимог моралі): почуття обов’язку, дружби, людської гідності тощо;

2) інтелектуальні (пов’язані з пізнавальною сферою діяльності людини): почуття здогадки, упевненості, сумніву, подиву тощо;

3) естетичні (викликані красою чи потворністю явищ чи об’єктів, що сприймаються) (рис. 5).

Виникнення і розвиток емоцій обумовлений впливом таких чинників: спосіб життя індивідуума; особливості його діяльності; рівень інтелектуального розвитку; характер виховання; здатність переживати різні емоції. Емоції людини відображаються в різних емоційних станах. Причому в процесі діяльності одні з них покращують його життєдіяльність (стенічні), інші, навпаки, погіршують її (астенічні). Емоційні стани (радість, страх, гнів, сум та ін.) зовнішньо проявляються у зміні подиху (рис. 6) міміці, пантоміміці (табл. 1) та ін.