§ 2. Фізіологічні основи темпераменту
і його поняття

Стійкими і властивими людині від народження психічними властивостями є властивості темпераменту. Темперамент (від лат. temperamentum — належне співвідношення частин, домірність) — характеристика індивіда з боку його динамічних особливостей: інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів. Однакове за значенням зі словом «темперамент» грецьке слово «красіс» увів давньогрецький лікар Гіппократ (V—IV ст. до н. е.). Під темпераментом він розумів анатомо-фізіологічні і психологічні особливості індивіда. На його думку, темперамент визначається порушеннями в пропорції чотирьох рідин у тілі людини: крові (латинською sanguis), лімфи (грецькою jlegma), жовчі (грецькою colh) і чорної жовчі (грецькою : elahcolia) (гуморальна теорія). Теорію Гіппократа удосконалив римський лікар Гален (200–130 рр. до н. е.); з того часу людей стали поділяти на чотири групи відповідно до чотирьох типів темпераменту. Згодом виникли назви чотирьох типів темпераменту — сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік¹⁶ .

Існують й інші теорії темпераменту: а) світоглядна теорія (представник — англійський психолог і філософ Е. Кречмер, який встановлював прямий зв’язок між темпераментом людини і її світоглядом); б) моралістична теорія (представник — І. Кант; зокрема, у книзі «Міркування над почуттям прекрасного» (1764 р.) він писав, що флегматик вирізняється нестатком морального почуття, а меланхоліку більше ніж будь-кому притаманна «справжня чеснота»; почуття прекрасного найбільш розвинуте у сангвініка, а почуття честі — у холерика; в) конституційно-морфологічна теорія (представник — У. Шелдон та ін.; вважається, що темперамент залежить від конституції, будови людського тіла (повна людина зазвичай добродушна, на противагу худій)).

Наукове пояснення природи темпераменту запропоноване І. П. Павловим у вченні про основні властивості нервової системи (неврологічна теорія). У процесі вивчення вищої нервової діяльності тварин він встановив, що собаки, які відрізняються за характером утворення умовних рефлексів, розрізняються також і за темпераментом. Тому був зроблений висновок, що в основі темпераменту лежать ті ж причини, що й в основі умовно-рефлекторної діяльності — властивості нервової системи. Неврологічна теорія І. П. Павлова визначає три основні властивості нервової системи: 1) силу процесу збудження і гальмування, що залежить від працездатності нервових клітин; 2) урівноваженість нервової системи, тобто ступінь відповідності сили збудження силі гальмування (їхній баланс); 3) рухливість нервових процесів, тобто швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки.

Ці властивості пов’язані з виконанням функції вчасно врівноважувати нервову систему людини. І. П. Павлов установив, що темперамент залежить від сполучення властивостей нервової системи (від її типу). Учений розглядав чотири основних типи нервової системи: 1) сильний, неврівноважений (з перевагою сили процесу збудження); 2) сильний, урівноважений, рухливий; 3) сильний урівноважений, інертний; 4) слабкий. Іншими словами, три властивості нервової системи в класифікації І. П. Павлова в різних сполученнях дали чотири типи вищої нервової діяльності, що визначають чотири типи темпераменту (холеричний (1); сангвінічний (2); флегматичний (3); меланхолічний (4)).

Слід зазначити, що тип нервової системи — це поняття фізіологічне; тип темпераменту — психологічне. Темперамент є динамічною характеристикою діяльності людини (що виявляється в активності й емоційності).