Глава 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
§ 1. Психологія судді
Відповідно до Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді
та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ст. 127). У
цій же нормі Основного Закону держави, у зв’язку з особливим статусом судді,
визначається, що професійні судді не можуть належати до політичних партій та
профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати
представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати
іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Суддя — посадова особа відповідного суду, носій судової влади. Це та особа,
яка уповноважена виносити судові рішення від імені держави47 . З цим пов’язане її підкорення
тільки закону, заборона впливу на неї будь-яким способом.
Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов’язано з
необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших
людей, їхню винність чи невинність у вчиненні злочинів. Тому суддя повинен
нести високу відповідальність за свої вчинки і дії.
Пізнавальна діяльність судді спирається на вже зібрані матеріали (докази з
кримінальної справи) на досудовому слідстві. Суд повинен перевірити пред’явлені
докази, їх «зважити» і винести відповідне рішення. Йдеться про професійні
якості судді, наявність відповідного досвіду, вміння розібратися у життєвій
ситуації. Саме з цим пов’язаний віковий ценз судді — не молодше двадцяти п’яти
років. Необхідний також і стаж роботи у галузі права — не менше трьох років.
У процесі дослідження події суддя конструює уявні моделі, висуває судові
версії. Наявність обвинувального висновку у матеріалах кримінальної справи не
повинна справляти сугестивного впливу на суддю. Поряд з версією обвинувачення
можуть висуватися і контрверсії. У цьому виявляється і роль захисту у
змагальному кримінальному процесі. Л. Є. Владимиров зазначав, що суд — не
аудиторія, де читаються лекції, які складаються з узагальнень різноманітного
матеріалу. Суд — розслідування індивідуальної події, і захисник повинен усі
свої міркування будувати на основі певного випадку. Тут не може йтися про
злочинність узагалі, а лише про злочинність саме тієї людини, яка сидить на
лаві підсудних. Перебуваючи у межах того злочину, який засуджується і який він
вивчає, захисник повинен тільки з нього черпати свої дані і доводи, ґрунтуючись
тільки на клінічному вивченні окремого випадку. Йдеться про винність не класу,
не групи, не професії, не партії, а саме цієї окремої людини, проти якої
пред’явлено обвинувальний акт. Не слід змішувати двох трибуналів: наукового і
судового. Перший не знає ніяких строків і умовностей, другий, за самим своїм
завданням, пов’язаний строками й умовностями. Кримінальна справа — це «крапля
води», у якій живе цілий світ істот, здебільшого невидимих для неозброєного ока48 .
Судді у змагальному процесі (обвинувачення — захист) належить регулююча
роль. Така роль полягає у створенні ділової обстановки судового процесу,
визначенні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфліктних відносин,
зниженні надмірного емоційного збудження учасників.
Діяльність судді пов’язана з розглядом різних за своїм характером справ
(кримінальних, цивільних, адміністративних та ін.). Відсутність належної
спеціалізації суддів, високий ступінь інтелектуальних і емоційних навантажень,
перевищення нормативів кількості розгляду справ призводить до виникнення
негативних емоцій, до психологічних перевантажень, а зрештою, і до професійної
деформації (використання схематичності і шаблона в діяльності, негативного
ставлення до людей, спрощення процедури розгляду кримінальних чи цивільних
справ та ін.)49 .
Суддя має відрізнятися високими моральними параметрами, прагненням до
справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне
ставлення до її особистості. Правосуддя зачіпає долі багатьох людей. Судити
потрібно справедливо, з урахуванням всіх обставин справи. Суддя ж повинен бути
об’єктивним.
Пізнання у суді передбачає зіткнення різних інтересів, виникнення
суперечливої інтерпретації тих або інших фактів. У цій ситуації суддя повинен
уміти виокремити головне, усунути перекручування, відрізнити емоції від
існуючих реальностей. Судді доводиться взаємодіяти з широким колом осіб з
різним процесуальним положенням, які по-різному ставляться до справи,
відрізняються за своїм інтелектом, віком, професією, соціальним станом та ін.
Ця взаємодія має бути суворо процесуальною. Суддя не повинен виконувати не
властиві функції у наданні «правової допомоги населенню». У цьому плані
справедливо звучать слова: «Суд довідок не дає».
Суддю вирізняє висока культура мови. За допомогою мови суддя здійснює
комунікативну функцію, регулює спілкування різних осіб, здійснює у допустимих
формах психологічний вплив. Мова судді повинна вирізнятися лаконічністю,
чіткістю формулювань, юридичною грамотністю. У діяльності судді важливе
значення має письмова мова, вміння складати процесуальні документи.
Професійна
діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, вироблення
своєрідних критеріїв відповідності. У психологічній літературі пропонувалася
розробка професіограми судді (необхідний набір якостей залежно від виконуваної
діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Л. Васильєв):
соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупередженість тощо);
реконструктивну (загальний і спеціальний інтелект, пам’ять, уява, аналітичне
мислення, інтуїція судді та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стійкість,
уміння слухати і розмовляти й ін.); організаційну (воля, зібраність,
цілеспрямованість, наполегливість та ін.); посвідчувальну (загальна і
спеціальна культура письмової мови, навички в складанні письмових документів та
ін.).