§ 3. Психологія ухвалення рішення судом

У психології ухвалення рішення розглядається як вольовий акт формування дії, спрямованої на досягнення мети. Процес ухвалення рішень заснований на переконаності діяти відповідним чином. Складність ухвалення рішень може бути пов’язана зі ступенем невизначеності ситуації, що припускає настання неоднозначних наслідків — позитивних чи негативних⁶¹ .

Ухвалення рішень судом має ґрунтуватися на внутрішньому переконанні. Зокрема, у кримінально-процесуальному законодавстві встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 323 КПК України). Таке переконання становить собою усвідомлену потребу особи, використання нею власних думок, поглядів і знань. При ухваленні рішень на основі внутрішнього переконання не допускається ніяких сумнівів. Є правило, що сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого (підсудного).

Внутрішнє переконання пов’язане з правосвідомістю судді. Правосвідомість розглядається як форма суспільної свідомості, що поєднує систему поглядів, ідей, уявлень, теорій, а також почуттів, емоцій і переживань, які характеризують ставлення людей і соціальних груп (у тому числі і через фактичну поведінку) до діючої і бажаної правової системи. У структурі правосвідомості виділяються сторони: світоглядна або інтелектуальна (погляди, ідеї, теорії); психологічна (почуття, емоції, переживання); поведінкова (правомірна поведінка, правова активність, правопорушення тощо, які характеризують фактичну реакцію людини на функціонування елементів правової системи)⁶² . Суддя є представником конкретного суспільства на певному етапі його розвитку. Правосвідомість судді багато у чому визначається устоями самого суспільства, умовами життя людей, традиціями. Саме з цим пов’язана заборона щодо можливої належності суддів до політичних партій і профспілок. Специфіка правосвідомості суддів полягає в такому: 1) правосвідомість суддів відрізняється цілеспрямованістю, прагненням установити об’єктивну істину; 2) пов’язана з усвідомленням права й обов’язку ухвалювати й обґрунтовувати рішення у справі; 3) ґрунтується на впевненості у своїй незалежності і самостійності; 4) виходить з необхідності брати на себе всю повноту відповідальності за законність, обґрунтованість і справедливість кожного з рішень вироку і усього вироку в цілому⁶³ .

При ухваленні рішення суддею повинні бути виключені сторонні, сугестивні впливи. Тому суддям законодавчо забороняється вступати в будь-які стосунки на цій стадії. Так, вирок постановляється в окремому приміщенні — нарадчій кімнаті. Існує таємниця наради суддів. Під час наради і постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в певній справі. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається (ст. 322 КПК України).

Існують певні психологічні особливості при ухваленні рішень складом суду під час колегіального обговорення. Тут необхідно пам’ятати про такі психологічні явища, як конформізм і сугестія. У будь-якому випадку судді піддаються груповій поведінці, впливу лідера. Тому необхідні процесуальні гарантії при ухваленні рішень. Кримінально-процесуальний закон містить перелік питань, що вирішуються судом при постановленні вироку (ст. 324 КПК України). При цьому головуючий повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь. При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів (ст. 325 КПК України). Йдеться про формування власної думки суддів й усунення будь-яких сторонніх впливів.

Кожен член суддівської колегії може мати свою позицію, висловити особливу думку. Так, суддя, який залишився в меншості, має право викласти свою особливу думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає (ст. 339 КПК України). Особлива думка — це позиція судді або народного засідателя (викладена письмово), не згодного з рішенням чи вироком суду. Така думка може бути зі справи в цілому чи з окремих питань, що вирішуються судом при винесенні рішення, вироку, ухвали.