§ 2. Класифікація злочинних типів
У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. Дослідження
особистості злочинця передбачає виявлення типового, визначення критеріїв
градації кримінальних типів, встановлення особливостей у кримінальних
відносинах.
Спроба дослідження злочинних типів (соціально-психологічних типів) була
зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників
місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі татуювань. Ч. Ломброзо і
його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2)
«злочинців унаслідок божевілля», психопатів та інших, які страждають на
психічні аномалії; 3) злочинців із пристрасті; 4) випадкових; 5) звичних74 . Патріарх антропологічної школи
кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип особистості можна
розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця
школа виникла у 70–80-х рр. XIX ст.).
Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована психологом О.
Ф. Лазурським. При визначенні типів він виходив з: 1) природних психологічних
можливостей; 2) особливостей соціального пристосування особистості до
дійсності. Причому відповідно до цих ознак він визначив три рівні особистостей:
нижчий, середній і вищий. На кожному рівні визначаються так звані чисті типи,
змішані і спотворені.
Для кримінальної психології важливе значення мають спотворені типи
особистості нижчого рівня (з цих типів виходять злочинні особистості)75 . О. Ф. Лазурський до спотворених
типів відносить: 1) пасивний тип, який виступає у вигляді двох різновидів: а)
апатичного, що характеризується байдуже-млявим ставленням до усього оточуючого,
відсутністю яскраво виражених інтересів і потреб; б) безвільно-боязкого, який
легко піддається навіюванню, з перевагою пригніченого настрою. На думку
вченого, хоча люди такого типу і не належать до кримінального типу, однак
можуть бути джерелом поповнення злочинного світу; 2) тип розважливого егоїста.
Люди цього типу розважливі і хитрі, черстві і злопам’ятні; на першому плані у
них турбота про свої вигоди й інтереси, переважно матеріальні; цей тип дуже
близький до кримінального; 3) афективно-спотворений тип. Його представники —
безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними проявами — п’яниці,
забіяки, скандалісти, дрібні злодюжки; 4) активно-спотворений (ґвалтівник) тип.
Тут два підтипи: а) безладного ґвалтівника, що характеризується рішучістю,
енергією. Працювати не любить, схильний до бійок; б) зосереджено-жорстокий,
який не зупиняється і перед убивством76
.
У 20-ті рр. минулого століття дослідження різних типів злочинців проводив
С. В. Познишев. Усіх правопорушників він поділив на дві категорії — октогенних
та екзогенних (залежно від співвідношення об’єктивних обставин і внутрішньої
особистісної готовності до злочину). Перші — «моральні психоастеніки», яким
чужі норми моралі і здатність до співпереживання. Другі вчиняють діяння під
впливом зовнішніх умов. До цієї категорії належать особи: 1) з недостатньо
розвинутими правовими почуттями; 2) недостатньо самостійні у виборі вчинків,
тобто такі, що піддаються навіюванню, легковажні, слабохарактерні77 .
Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців запропонувала
психіатр А. С. Петрова (1927 р.). Основна ідея полягала у тому, що поняття
особистості розглядалося як тип реакції, обумовленої психологічною конституцією
(будовою) людини. З огляду на це автор розрізняє «примітиви» (нормальна людина,
але внаслідок несприятливих умов нерозвинена, людина низького культурного
рівня) і «непримітиви» (характеризується високою культурою). У межах кожної з груп
були виділені основні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстрактний,
інтелектуально-вольовий) і проміжні78
.
Цікавою є пропозиція О. Г. Ковальова розрізняти основні типи особи
злочинців залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості. За цим
критерієм автор виділяє: 1) глобальний злочинний тип (тип з повною злочинною
«зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і
людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють
основні радощі. Усі їхні помисли, почуття пов’язані з задумами вчинення
злочинів, їхня воля тверда і непохитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює
різні підтипи похітливого розбещувача і ґвалтівника, казнокрада, що, незважаючи
на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита79
; 2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю». Особистість
цих людей ніби роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і
риси злочинця; 3) передкримінальний тип; ці люди мають такі
морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються
в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з
надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний
ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе80
.
Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Зокрема, М. І. Єнікєєв
за ступенем соціальної дезадаптації розрізняє два типи особи злочинця:
антисоціальний тип (особи, які неодноразово вчиняли злочини на основі стійкої
антисоціальної спрямованості, — тип «злісного» злочинця); асоціальний тип
(особи, які вперше вчинили злочин на основі загальної асоціальної
спрямованості, — несоціалізований, «менш злісний» тип злочинця). За
психорегуляційною підставою автор виділяє тип особи злочинця, що
характеризується дефектами психічної саморегуляції (особи, які вчинили злочин
уперше й у результаті випадкового збігу обставин; вчинений злочин суперечить загальному
типу поведінки певної особи, є випадковим для неї, пов’язаний з окремими
дефектами саморегуляції. Це особи, які не зуміли протистояти криміногенній
ситуації; їхньою особистісною особливістю є низький рівень самоконтролю,
ситуативна обумовленість поведінки). За змістом ціннісно-орієнтаційної
спрямованості особистості розрізняються такі групи злочинців: 1) злочинці з
антисоціальною корисливою спрямованістю (корисливо-господарська підгрупа
злочинців; злодії, шахраї); 2) злочинці з антисоціальною корисливо-насильницькою
спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, поєднаними з насильством над
особою); 3) злочинці з антигуманною, агресивною спрямованістю (особи з дуже
зневажливим ставленням до життя, здоров’я й особистої гідності інших людей)81 .