§ 3. Психологія тюремного побуту
Відбування покарання у місцях позбавлення волі пов’язане зі зміною людської
поведінки. Соціальна ізоляція негативно впливає на психіку засудженого:
загострюються міжособистісні конфлікти, виявляється агресивність і ворожість у
відносинах, виникають фрустраційні стани. Суворий побут закладу, система
заборон і обмежень, екстремальні умови існування, свавілля міжособистісних
спілкувань сприяли формуванню своєрідних регуляторів відносин — звичаїв і традицій злочинної сфери.
Система злочинних поглядів і ідей називається кримінальною ідеологією. Така
ідеологія проявляється у субкультурі злочинного світу (сукупності духовних і
матеріальних цінностей злочинного елемента) і реалізується через злочинні
інститути («злодійський закон», «общак», «злодійська сходка», «коронування»,
«стигматизація» та ін.). Зазначені інститути становлять стійкі традиції,
суспільні встановлення, ритуали, обряди, правила поведінки.
Позбавлення волі пов’язане з новими умовами мікросередовища, де проявляються
жорстокі відносини між засудженими, насильство, прагнення до самоствердження107 . Так, за час ув’язнення відомий
«злодій у законі» Іваньков (Япончик) 58 разів порушував режим, 35 разів поміщувався
до штрафного ізолятора і карцеру, на два місяці переводився до приміщення
камерного типу108 .
Саме у тюремному житті виникла «злодійська ідея». На перший погляд,
«злодійська ідея» — погано сконструйована
ідеологема. Її важко висловити в декількох словах. Злочинний світ сприймає її
інтуїтивно, як ідею злодійського братерства, як проголошення справедливості
«для своїх» і вираження своєї «правди». При більш детальному дослідженні
виявляється, що «злодійська ідея» у певному ступені послідовна і системна. Вона
відображає інтереси і світогляд касти професійних злочинців — злодіїв — і становить «коктейль» декількох
принципів, життєвих орієнтирів, етичних норм і відчувань109 .
У злочинному світі важлива регулююча роль належить «злодійському закону» і
«поняттям». Зокрема, до заборонних норм «закону» належать такі: злодій не має
права на обман своїх товаришів по касті, на утаювання грошей і речей, що
належать братству, розголошення таємниці, видачу співучасників злочинів чи
заподіяння будь-якої іншої шкоди своїм братам по касті; злодій не повинен
працювати або служити, джерелом його існування є злочинний промисел. Він ні за
яких умов не має права погоджуватися на роботу в місцях позбавлення волі або
займати які-небудь посади, що займають ув’язнені; злодій не повинен виконувати
ніяких суспільних функцій, перебувати в офіційних організаціях, цікавитися
політикою, читати газети; злодій не повинен служити в армії або брати зброю з
рук влади; злодію заборонені будь-які контакти з представниками правоохоронних
органів; злодій не повинен мати контактів з «опущеними», представниками нижчої
«касти» ув’язнених чи зі зрадниками, відступниками, вигнаними зі злодійського
співтовариства («йоржами»); злодій не має права мати офіційну дружину і бути
зв’язаним сімейними узами; злодій — це вічний бурлака, блукач, готовий до
будь-яких мінливостей долі; злодій не повинен носити на собі нічого червоного
кольору; злодій не повинен боятися тюрми й інших місць позбавлення волі: вони
для нього «рідний дім»; відбуваючи покарання, злодій не повинен втрачати своєї
честі і гідності, не повинен порушувати свого слова, уподібнюватися «нижчим
кастам», без потреби лаятися, вчиняти «безпрєдєл», відбирати пайку у будь-якого
зека, без потреби конфліктувати з адміністрацією, грати у карти без можливості
розплатитися110 .
Нині «злодійський закон» зазнав істотних змін. Спостерігається тенденція до
послаблення «закону» (наприклад, боротьба між «злодіями» і «тими, що
відійшли»). Лібералізація «закону» пов’язана з виникненням «понять», що є
досить розпливчастими (їх виникнення припадає на 90-ті рр. ХХ ст.).
Слід зазначити, що є певний порядок випробування новачків у місцях позбавлення
волі, їх прийому до злочинного середовища. Це свого роду прописка, що
проводиться за допомогою різноманітних «приколів» (впіймати кого-небудь на
незнанні «законів» злочинного світу). Найбільш поширені «приколи» — загадки
(25,1 % від усіх випадків) — перевіряється кмітливість і спритність новачка,
знання ним норм кримінальної субкультури; спеціальні забави (24,8 %) — з метою
принизити новачка, пожартувати над ним, є також засобом розважання групи;
випробування (20 %); шантаж (15 %); єдиноборство (до 10 %)111 .
Кримінальна субкультура знаходить своє відображення у соціальній
стигматизації або стигмі (встановлення певних відмінностей). Стигматизація — це своєрідне таврування представників місць
позбавлення волі: нанесення татуювань, присвоєння кличок, наділення речовими
атрибутами (відображається в особистих речах, одязі та ін.).
Різновидом стигми є татуювання, наколоті особливою фарбою візерунки на
тілі. Слово татуювання походить від полінезійського «тату», що означає малюнок,
або «тікі» — імені бога полінезійців, який встановив, за переказами,
татуювання.
Татуювання одержали поширення переважно серед злочинців. У злочинному
середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або
«регалкою». Існують різні способи нанесення татуювань. Найбільш поширеним
способом, використовуваним у місцях позбавлення волі, є застосування 2–3 голок,
спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвну речовину використовують
туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Поширення одержали татуювання з зображеннями
хрестів і перснів на пальцях рук, могил і церковних куполів, морського якоря,
жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв
і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів («жена
поругает и простит, любовница ж — отомстит»). Окремі татуювання наносяться у
примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень) можуть
мати певний прихований зміст, указувати на становище у злочинному середовищі,
відношення до злочинної діяльності, судимість і терміни покарання, злочинний
досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб
вчинення злочину, знаряддя злочину (рис.
13).
Абревіатури у татуюванні іноді складаються з перших літер інших слів,
речень (російською мовою): БАРС — бий актив, ріж сук; БЕС — бий, якщо зможеш;
БОСС — був засуджений радянським судом; ВОЛК — волю дуже любить колоніст; ЗЛО —
за все лягавим помщуся; КОТ — корінний мешканець тюрми; ПОСТ — прости, батько,
доля така; СЛОН — смерть лягавим від ножа; або серце любить одну навіки; СОС —
врятуйте від суду; ТУЗ — тюремний в’язень; або тюрма вчить законам; або отут
вчаться зеки.
Татуюються і тексти: «Байдики бити, горілки не пити»; «Будеш уночі багато
спати, перестанеш красти»; «Йду туди, де немає закону»; «Люблю тебе, як мати
рідну» (на середній третині плеча); «Не поспішай на роботу» (на стопах ніг);
«Совість — добре, а червінець — краще» (на ділянці грудей); «В’язниця не
школа, прокурор не вчитель» (на середній третині стегна); «Знову я у хазяїна»
(мається на увазі — у в’язниці) та ін.
Розрізняють татуювання-малюнки, що мають характер прикрашання, і
татуювання-малюнки із прихованим змістом (знаки, символи)112 .
Роль стигми
виконують клички. Функціональне призначення клички полягає у заміні прізвища
особи, закріплює статус особи у групі. Так, у кличках відображаються деякі
об’єктивні дані про особу: 1) характерологічні особливості і звички (Шнирь —
пролазливий; Прищ — зловредний; Вертоліт — базіка тощо); 2) фізичні особливості
і недоліки (Рудий — за колір волосся; Косий — за дефекти зору; Горбань — за
каліцтво та ін.); 3) трансформовані прізвища й імена (Цар — від Царьова; Тхір — від Хорькова та ін.);
4) статус у соціумі (угрупованні) (Король, Князь, Директор — лідери; Клоп,
Бацила, Аскарида — низи); 5) іронія (Інтелігент, Доцент — дурний; Похмурий — веселий; Хокеїст —
кульгавий та ін.); 6) специфіка злочинної діяльності (Вогник — квартирний
злодій; Кат — убивця та ін.); 7) колишня дозлочинна діяльність (Духарь —
музикант; Клістир — медик; Фінансист — бухгалтер та ін.)113 .