Глава 3. ІСТОРІЯ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

§ 1. Передумови застосування психологічних
знань у судочинстві

Історія юридичної психології починається з перших спроб застосування психологічних знань у кримінальному судочинстві. Ще з давнини робилися спроби проведення випробувань, механізм яких був заснований на психофізіологічних закономірностях людського організму. У різних народів використовуються певні способи випробувань. Так, на Стародавньому Сході був відомий ордалій. Зокрема, за вавилонським й індійським правом підозрюваного випробовували водою (у річці). В інших народів відомі випробовування «розпеченим залізом» (у європейців), «рисом» (у китайців), «там-тамом» (в африканців).

У середньовічному кримінальному процесі також широко застосовуються випробування. Положення «Кароліни» (Кримінально-судового уложення імператора Карла V, що вийшло в 1532 р.) визначали процедуру «ведівських процесів». У цей період використовується «випробування водою» («купання відьом»). Процедура полягала в такому: руки, ноги і все тіло зв’язували мотузкою, а потім зіштовхували у воду. Якщо стихія не приймала випробовувану і тіло спливало, жінка визнавалася відьмою.

Випробування «розпеченим залізом» полягало в тому, що випробовуваного примушували взяти рукою розпечений на вогні металевий предмет. Після цього рука перев’язувалася і через певний час пов’язка знімалася. Якщо опік був сильним, не загоювався, робився висновок, що особа причетна до вчинення злочину. Психофізіологічний механізм полягав у тому, що особа, яка причетна до вчинення злочину, перебуває в стані емоційного напруження, при якому відбувається підвищене потовідділення на долонях рук. В разі, якщо руки випробовуваного вологі, — рана загоюється довго, а отже, особа причетна до злочину і є винною.

Крім різних випробувань у цей час проводиться «добре дізнання», «допит з тортурами». Широке застосування має психічне насильство — «залякування словами» (показують знаряддя катувань і пояснюють їхнє призначення). У процесі допиту використовуються наполегливі розпитування. Типові запитання зводилися до такого: де і коли відбулася змова з Дияволом, яким чином відьма віддавалася йому, скільки разів гостювала на шабаші, що там відбувалося тощо.

В інквізиційному процесі особисте визнання вважалося основним доказом. Причому таке визнання одержувалося за допомогою катувань і тортур. «Допит з тортурами» (рис. 3) передбачав: використання лещат, якими обвинуваченому поступово стискали пальці; «іспанський чобіт» (металева пластина чи колодка), що стягує гомілку; розтягування за допомогою мотузкових лебідок; підняття «на дибу» тощо.

Певна увага при оцінці показань обвинувачених приділялася спостереженню за їхніми психофізіологічними реакціями на подразник (зміну тембру голосу, міміки, жестів та ін.). Робилися спроби створити відповідні умови, в яких особа відображає свої щирі почуття (обвинувачений у кімнаті біля трупа повинен був говорити правду).

На зміну інквізиційному процесу поступово приходить змагальний процес (буржуазний). Розвиток цивілізації викликає перегляд засобів одержання доказів, використання наукових даних психології. У формальній системі зізнання вважалося кращим доказом, воно було вирішальним. Нині воно, так само як і інші докази, може бути взяте до уваги з урахуванням конкретних особливостей кожної справи. Слідчий процес того часу допускав для одержання зізнання примусові заходи, на сьогодні навпаки, намагаються забезпечити добровільність зізнання, і будь-який примусовий вплив на підсудного в цьому сенсі є незаконним, таким, що нищить значення здобутих таким шляхом відомостей⁹ . У судовому процесі від застосування загальножиттєвих знань психології переходять до узагальнення і використання закономірностей психологічної науки.