§ 2. Розвиток і становлення юридичної психології

Юридична психологія як наука виникає у XVII– XVIII ст. Саме в цей час з’являються перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального судочинства. Так, у Росії І. Т. Посошков (іц652–1726) висловлювався щодо необхідності врахування психологічних особливостей злочинців, пропонував психологічні рекомендації щодо допиту свідків і обвинувачених («Книга про жадобу і багатство»). М. М. Щербатов (1733–1790) у своїх роботах указував, що закони повинні розроблятися з урахуванням індивідуальних особливостей особистості («Історії Російської імперії з давніх часів»).

У XIX ст. виходить серія робіт з юридичної психології: «Нарис судової психології» (А. У. Фрезе); «Психологічні особливості злочинців за новітніми дослідженнями» (Л. Є. Владимиров); «Систематичне керівництво з судової психології» (І. Фрідріх) та ін.

Середина XIX ст. характеризується тим, що в цей час були зроблені спроби у визначенні природи злочинної поведінки та посилюється інтерес до кримінальної психології. Дослідження психології злочинних типів розпочинає італійський професор з судової психіатрії Чезаре Ломброзо (1835–1909). Теорія Ч. Ломброзо одержує відображення в книзі «Злочинна людина в її співвідношенні з антропологією, юриспруденцією та тюрмознавством» (1876). З 1880 р. Ч. Ломброзо і його однодумці видавали журнал «Архів кримінальної психіатрії і кримінальної антропології». Ідеї Ч. Ломброзо були розвинуті в працях його учнів Енріко Феррі (основна праця «Кримінальна соціологія», 1881) і Рафаеля Гарофало (книга «Кримінологія», 1885). Основна ідея теорії Ч. Ломброзо (антропологічної школи кримінального права) полягає в тому, що існує «природжений злочинець» — особливий тип особи, яку, як писав Ч. Ломброзо, необхідно обміряти, зважити і повісити. «Природженого злочинця» можна виявити за фізичними ознаками («стигматами»)¹⁰ .

У XIX — на початку XX ст. виходять фундаментальні праці австрійських і німецьких учених, що ґрунтуються на експериментальних дослідженнях. Ганс Гросс є одним з піонерів кримінальної психології («Кримінальна психологія», 1905). Вільям Штерн проводить експерименти з визначення достовірності показань. За його помилковою думкою показання свідків є принципово недостовірними¹¹ .

Наукові засади юридичної психології формувалися в результаті вивчення фізіології вищої нервової діяльності людини (праці І. М. Сєченова, І. П. Павлова, В. І. Сербського, В. М. Бехтерева та ін.). Перші спроби використовувати наукові дані психології в кримінальному судочинстві належали Л. Є. Владимирову, А. І. Єлістратову, Я. А. Канторовичу, А. Є. Брусиловському, М. М. Гернету, А. Ф. Коні та ін. Ці вчені проводили експерименти з вивчення можливості повного сприйняття індивідом дійсності в екстремальних умовах і подальшого відтворення з метою встановлення даних, пов’язаних із достовірним характером показань свідків.

Судово-психологічні проблеми досліджувалися також ученими-психіатрами. Так, питання психопатології осіб, які вчинили злочини, вивчалися в психоневрологічному інституті (під керівництвом В. М. Бехтерева). В. М. Бехтеревим підготовлені книги «Про експериментальне психологічне дослідження злочинців» (1902); «Об’єктивно-психологічний метод у застосуванні до вивчення злочинності» (1912). У цей же час з’являються праці, присвячені навіюванню і гіпнозу, можливостям їхнього використання в судочинстві.

На початкових етапах становлення юридичної психології з метою діагностики особи злочинців мали місце спроби застосування антинаукових теорій (фізіогноміки, графології, френології та ін.). Діагностика кримінального типу за рисами зовнішності, формою обличчя, за наявністю зморшок, особливостями почерку відображає примітивізм і спрощений підхід до складних наукових та прикладних проблем.

Історія юридичної психології знає періоди, коли створювалися спеціальні кабінети й інститути з вивчення особи злочинця і злочинності. Так, у 1918 р. у Петрограді був створений кабінет з вивчення злочинності і особи злочинця (аналогічні кабінети створюються в Москві, Саратові, Ростові, Києві, Харкові, Одесі). 10 липня 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві й Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них. 25 квітня 1925 р. Раднарком УРСР затверджує нове положення про Кабінети науково-судової експертизи, що передбачає не лише виконання експертиз у судових справах, а й проведення наукових робіт і експериментальних досліджень з питань кримінальної техніки і методології досліджень злочинів і дослідження особи злочинця.

У 1927 р. була організована лабораторія експериментальної психології при Московській губернській прокуратурі. У цій лабораторії свої дослідження проводив основоположник нейропсихології в СРСР О. Р. Лурія (1902–1977). Вчений досліджував можливості використання асоціативного експерименту, застосування фіксуючої апаратури, що реєструє реакції випробуваного.

У 30-ті роки ХХ ст. відбуваються політичні зміни в житті суспільства, що негативно відобразилися на розвитку юридичної психології. Установи з вивчення злочинності і особи злочинця ліквідуються або реорганізуються. Психологію перетворюють на додаток педагогіки. Дослідження в галузі судової психології припиняються. В юриспруденції починає домінувати концепція А. Я. Вишинського про примат особистого визнання (особисте визнання — цариця доказів вини підсудного).

Відродження юридичної психології припадає на 50–60-ті роки ХХ ст. У 1964 р. була прийнята спеціальна постанова ЦК КПРС «Про подальший розвиток юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні». А з 1965 р. судову психологію почали викладати в юридичних вузах і на юридичних факультетах університетів.

У 1966 р. Міністерством вищої і середньої освіти СРСР був проведений Всесоюзний семінар з судової психології, на якому обговорювалися проблеми викладання цієї дисципліни. У 1971 р. у Москві відбулася І Всесоюзна конференція з судової психології, а в 1986 р. у м. Тарту (Естонія) — ІІ Всесоюзна конференція, присвячена проблемам юридичної психології.

Про розвиток юридичної психології свідчить вихід у світ фундаментальних праць «Судебная психология для следователей» (О. Р. Ратінов, 1967); «Судебная психология» (А. В. Дулов, 1975); «Юридическая психология» (В. Л. Васильєв, 1974, 1991, 2003); «Психология в расследовании преступлений» (В. О. Коновалова, 1978); «Правовая психология» (В. О. Коновалова, 1990, 1997); «Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы» (М. В. Костицький, 1990); «Юридическая психология» (М. І. Єнікєєв, 1999); «Юридична психологія» (за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва, 1999); «Криминальная психология» (В. Ф. Пирожков, 2001) та ін.

З 1998 р. у науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України створюються підрозділи, що спеціалізуються на провадженні судово-психологічних експертиз. У 1998 р. в Україні був створений Інститут вивчення проблем злочинності при Академії правових наук України, що проводить, зокрема, наукові й експериментальні дослідження, пов’язані з проблемами юридичної психології. Відповідно до переліку ВАК України засновано спеціальність «Юридична психологія» (19.00.06).

Запитання для самоконтролю

1. Які закономірності досліджує юридична психологія?

2. Які завдання вирішує юридична психологія?

3. Яким чином можна розглядати юридичну психологію за її структурою?

4. У чому полягає зв’язок юридичної психології з іншими науками?

5. Які методи застосовуються в юридичній психології?

6. Чи виконують методи юридичної психології пізнавальну функцію?

7. Яке практичне значення має метод тестування?

8. Які методи психологічного впливу допустимі в кримінальному судочинстві?

9. Які основні етапи розвитку юридичної психології?

10. Чи існують особливості сучасного розвитку юридичної психології?

Рекомендована література

1. Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. — Л.: Новий світ, 2000. — К.: Каравела, 2002. — 376 с.

2. Белый Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория / Под ред. Л. Н. Собчик. — СПб.: Дорваль, 1992. — 200 с.

3. Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — 5-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Питер, 2003. — 656 с.

4. Гончаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посіб. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. — 48 с.

5. Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Издательская группа «НОРМА— ИНФРА•М», 1999. — 517 с.

6. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К.: Вища шк., 1990. — 259 с.

7. Леонова А. Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. — М.: МГУ, 1984. — 200 с.

8. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — М.: НИ и РИО ВШ МООП СССР, 1967. — 290 с.

9. Словарь-справочник по психологической диагностике / Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов; Отв. ред. С. Б. Крымский. — К.: Наук. думка, 1989. — 200 с.

10. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. пособие. — М.: Право и Закон, 1997. — 320 с.