Експертизи

Науково-технічний прогрес справляє величезний вплив на всі сфери діяльності людини. Видатні фундаментальні відкриття дедалі більше й ширше проникають у практику, створюючи додаткові надійні передумови вдосконалення досліджень.

Цей процес неминуче зачіпає і таку специфічну галузь людської діяльності, як боротьба зі злочинністю. Рух до правової держави, дотримання законності І правопорядку, поліпшення роботи суду, слідства, прокуратури, адвокатури, захист прав громадян, організацій, підприємств відповідають потребам громадян, задовольняють інтереси суспільства.

У свою чергу, держава повинна робити все для того, щоб викорінювати те, що заважає нам створити нормальні умови життя, забезпечити гідне людини цивілізованого світу правове, соціальне й економічне регулювання її запитів і потреб. І тут боротьба зі злочинністю посідає особливе місце.

Виходячи з цього, необхідно значно підвищити ефективність правоохоронної роботи, особливо на попередньому слідстві і в суді. Одним із дійових засобів поліпшення цієї роботи є продумане і планомірне використання даних природничих і технічних наук у діяльності щодо розкриття злочинів І запобігання їм. Залучення до служби правосуддю цих даних має здійснюватись головним чином через експертизу, яка дає змогу впроваджувати в судочинство досягнення науки й техніки, є засобом наукового пояснення, витлумачення фактів, Усе це значною мірою підвищує надійність і доказову силу зібраних у справі матеріалів, забезпечує встановлення об'єктивної істини.

Стрімкий розвиток науки й техніки вимагає від юристів, що займаються проблемами судової експертизи, швидкої реакції на появу нових наукових даних, технічних рішень і засобів. Цього настійно вимагають Інтереси практики. Водночас залученню до служби правосуддю через експертизу сучасних досягнень науки сприятиме всебічне ознайомлення з ними студентів, які готуються до юридичної діяльності, Цей посібник призначений допомогти поглибленню їхніх знань у галузі судових експертиз па базі сучасних наукових уявлень і можливостей.

Посібник побудовано на основі навчальних програм з криміналістики і кримінально-процесуального права, а також спецкурсів, що читаються в Київському університеті.

При визначенні кола експертиз для включення у посібник автори виходили з того, що з проблем судово-бухгалтерської експертизи останнім часом опубліковано кілька кваліфікованих і досить повних видань монографічного, навчального і довідкового характеру, у зв'язку з чим цей різновид експертиз у пропонованому читачеві посібнику

не розглядається. Навчальний посібник охоплюй питання, які лише частково і менш глибоко розглядаються в підручниках криміналістики і деяких розрізнених виданнях відомчого характеру. З багатьох же експертиз Існують лише уривчасті і суперечливі відомості в періодичній юридичній літературі та інших публікаціях, а з деяких відомості відсутні взагалі.

У посібнику коротко викладено необхідні теоретичні передумови і процесуальні засади організації, проведення, оцінки і використання результатів судових експертиз, а потім за предметною ознакою класифікації по розділах і підрозділах наводяться матеріали окремих видів судових експертиз. При цьому деякі експертизи поєднані (там, де це необхідно) в окремі групи, що мають загальну предметну і методичну основу, але відрізняються об'єктами і деякою специфікою конкретних методик дослідження. Слід підкреслити, що при проведенні класифікації експертиз автори виділили експертизу матеріалів та речовин у самостійний вид і не віднесли її до криміналістичних, як не характерно для Інших класифікацій. Точка зору авторів уявляється більш обґрунтованою і поділяється багатьма дослідниками.

У навчальному посібнику витримано єдиний принцип викладення матеріалу. У кожному розділі (підрозділі) вузловими моментами є визначення можливостей даного виду експертизи; виклад на ґрунті знання цих можливостей досить повного, хоча й не вичерпного, переліку питань у найприйнятнішому з точки, зору компетенції експертизи та теорії доказів формулюванні; обговорення доказового значення експертних висновків залежно від принципових можливостей даного виду експертизи і конкретних, ситуацій, що виникають у процесі встановлення істини в кримінальних справах. Питання оцінки висновку експертизи не викладаються лише тоді, коли оцінка не викликає ніяких утруднень завдяки чіткій визначеності результатів, наприклад, за результатами проведення судово-психіатричної експертизи. У деяких випадках, крім зазначених обов'язкових елементів, при викладенні матеріалу з тих експертиз, для успішного проведення яких важливе значення мають правильний підбір предметів дослідження, добір проб (зразків), забезпечення особливих умов їхніх, упакування, зберігання і транспортування, були дані відомості такого характеру. Крім того, в окремих розділах даються описи метолів, застосовуваних при проведенні відповідних експертиз, що необхідно для адекватної оцінки висновків експертиз з точки зору їхньої науковості та при вирішенні питання про призначення додаткових і повторних експертиз.

Цей навчальний посібник, підготовлений фахівцями .юридичного факультету Київського університету, НДІ адвокатури при Спілці адвокатів України, Київського НДІ судових експертиз та УВС м. Києва, на думку авторів, зможе виявитися корисним як при вивченні криміналістики, кримінального процесу, спеціальних курсів, що розвивають І поглиблюють знання з цих навчальних дисциплін, так і у вирішені завдань доказування при здійсненні професійних функцій працівниками суду, прокуратури, слідства, адвокатури.

СУДОВІ ЕКСПЕРТИЗИ

в кримінальному судочинстві

При здійсненні правосуддя велику допомогу слідству і суду надає судова експертиза. Вона є засобом отримання доказів (ч. 2 ст. 65 КПК*). Проведення експертизи — це процесуальна дія, що полягає в дослідженні експертом за дорученням суду (слідчого) речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних і обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Експертизи можуть призначатися постановою слідчого або ухвалою суду першої інстанції, якщо виникає необхідність у залученні спеціальних знань. У деяких точно встановлених законом випадках (ст. 76 КПК) вони призначаються в обов'язковому порядку. Висновки ж експерта у всіх випадках мають однакове процесуальне значення порівняно з іншими доказами в справі. Високий науковий авторитет висновку експерта не надає йому наперед обумовленої особливої сили. Ця позиція є одним з наріжних" каменів вітчизняної теорії доказового права і спеціальних законодавчих та Інших нормативних застережень не потребує.

Експертами можуть бути співробітники судово-експертних (науково-дослідні Інститути, лабораторії, бюро, що діють у системі Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров'я і т. ін.) або інших спеціалізованих установ (пожежні інспекції, насіннєві лабораторії, торговельно-промислові палати тощо), Однак органи, що призначають, експертизу, не позбавлені права запросити як експерта .'будь-яку особу, якщо вона володіє спеціальними знаннями в певній галузі науки, техніки, мистецтва або. ремесла. Наприклад, окремі судові експертизи, пов'язані, із застосуванням новітніх інструментальних методів (ра-

--------------------------------------------

* Скрізь у тексті посилання даються па КПК України.

діоактиваційний аналіз, лазерна мас-спектрометрія тощо), успішно проводяться у відповідних лабораторіях університетів, у галузевих та академічних НДІ.

Звертаючись за допомогою до експертизи і користуючись її матеріалами в процесі доказування, працівники правоохоронних органів, адвокати повинні чітко уявляти собі різновиди експертиз, що класифікуються за організаційними і предметними підставами. Незнання цих питань призводить на практиці до обґрунтованих відмов у виконанні постанов слідчого, ухвал суду, звуження кола можливих джерел одержання доказів і т. ін. Експертизи можуть бути первинними (призначаються в даній справі і з конкретних питань вперше) і повторними (проводяться з тих же питань у випадку незгоди органу, що призначив експертизу, з її висновками); основними (вирішують коло питань, яке на етапі призначення експертизи уявляється повним) і додатковими (призначаються залежно від ситуації для вирішення окремих питань, що не увійшли в перелік питань основної експертизи, а також у випадках неповноти дослідження або неповних відповідей на поставлені питання чи нечіткості, невизначеності та неконкретності викладу ходу дослідження і висновків основної експертизи).

Експертизи викопуються одним або групою експертів. Дослідження, виконане групою експертів, називають комісійною експертизою. У свою чергу, остання може бути однопредметною (в її проведенні беруть участь експерти однієї спеціальності, наприклад економісти) і багатопредметною, комплексною (дослідження проводять експерти різних спеціальностей, наприклад, криміналіст і судовий медик).

Відповідно до ст. 75 КПК експерт робить висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Тому висновок комісійних експертиз має бути підписаний усіма експертами.

Необхідно зазначити, що поняття комплексної експертизи як процесуального засобу одержання доказів і комплексного дослідження не є рівнозначними: комплексна експертиза завжди являє собою комплексне дослідження, проте комплексне дослідження може бути комплексною експертизою лише за умови виконання його кількома спеціалістами різних спеціальностей. Якщо ж експерт володіє знаннями в кількох галузях, то проведене ним комплексне дослідження не стає комплексною експертизою через непотрібність спеціального процесуального врегулювання його діяльності — цілком достатніми є вста-

новлені для звичайної експертизи гарантії достовірності висновків експерта.

У зв'язку зі стрімким впровадженням у практику комплексних експертиз у теорії судової експертизи і в діяльності експертних установ виникла проблема так званого ведучого експерта. На жаль, при вирішенні цього питання теоретично і на практиці без належної уваги залишаються принципові положення теорії доказів, що призводить до надання «ведучому» експерту певних процесуальних функцій. Тимчасом пі за яких умов процесуальні функції лідера (організатора експертного дослідження) не можуть відрізнятися від функцій кожного з членів експертної групи. Будь-яка нерівноправність експертів, падання одному з них обов'язку (і права) здійснювати остаточну оцінку результатів досліджень, проведених іншими експертами, руйнує гарантії об'єктивності і достовірності експертизи, знеособлює процес формування експертних висновків.

З комплексністю досліджень пов'язане питання про так звані синтетичні експертизи. Поширилася думка, яка одержала практичне втілення в експертній діяльності установ судових експертиз, що один з експертів (як правило, криміналіст), який найбільш обізнаний у галузі методології й методики судово-експертного дослідження, може синтезувати висновки інших експертів (хіміків, фізиків, біологів та ін.) і вирішити завдання встановлення тотожності, а також класифікаційні, діагностичні й ситуаційні завдання. Науковою основою вирішення зазначених завдань прихильники наведеної точки зору вважають теорію криміналістичної ідентифікації, тобто в кінцевому результаті науку криміналістику.

Ідея синтетичної експертизи не має надійної теоретичної основи, хоча на перший погляд може здатися дуже корисною для практики. Справа в тому, що немає (і не може бути) такої науки, яка дала б змогу на об'єктивних даних обґрунтувати частоту, з якою зустрічаються комбінації часток та слідів різного походження й характеру. І ступінь суттєвості цих комбінацій з точки зору теорії ідентифікації. Такі закономірності (якщо навіть припустити, що вони існують) не охоплюються предметом криміналістики і її складової частини — теорії криміналістичної ідентифікації. Практично висновки про тотожність у «синтетичних» експертизах виходять за межі спеціальних знань експерта і ґрунтуються на інтуїтивній статистиці й здоровому глузді. Такі «підстави» не можуть бути визнані об'єктивними і надійними.

Вирішуючи питання про подібні експертизи, слід виходити з того, що їхнім завданням є визначення природи знайдених на знарядді або Іншому об'єкті часток і слідів і встановлення їхньої однорідності зі зразками або матеріалами тих предметів, з якими названі об'єкти-могли-вступати в контакт. Установлення. ж факту тотожності знаряддя за нашаруваннями, якщо немає ознак, які без сумніву індивідуалізують дане знаряддя, має бути віднесене до компетенції слідчого і суду, як і рішення інших питань, коли використовуються достовірно встановлені факти, що почерпуються з різних джерел доказів. Це застереження слід враховувати при практичному використанні результатів комплексних експертиз.

У практиці експертних установ з'явились і так звані ситуаційні експертизи, які в деяких випадках відносять до комплексних. Ситуаційні експертизи давно й успішно проводяться в межах криміналістичної експертизи (наприклад, установлення взаємного положення того, хто стріляє, і потерпілого в конкретних умовах місця події). Для вирішення таких питань необхідні, спеціальні знання в певних галузях науки (криміналістики, судової медицини), і правомірність цих експертиз не викликає сумніву. Однак на практиці виникла, тенденція, коли за комплексне експертне дослідження видається аналіз висновків інших експертиз, даних, відомих з матеріалів справи, тощо. Це слід розглядати як перевищення повноважень експерта і перетворення його в учасника доказування і своєрідного «наукового суддю», що суперечить закону й теорії доказів і може завдати шкоди встановленню істини.

На практиці інколи трапляються випадки, коли експерт у процесі виконання завдання запрошує на власний розсуд консультанта, якщо для вирішення якогось питання необхідно використовувати спеціальні знання з іншої, галузі. При цьому не надсилаються побажання органу, що призначив експертизу, про винесення спеціальної постанови, а запрошений консультант не підписує висновок експерта і взагалі його діяльність не відбивається у висновку.

Подібна практика суперечить процесуальному законодавству, бо вирішувати питання про залучення спеціалістів для офіційної діяльності можуть лише органи, що. призначили експертизу. В юридичній літературі багатьма авторами наголошується, що яке б незначне досліджений не проводила запрошена особа, вона все ж є експертом, і результати її досліджень мають оформлюватись

висновком. Інший шлях залучення експерта до участі в кримінальному процесі не дає необхідних гарантій, пов'язаних з проведенням експертизи.

Вивчення практики показує, що нерідко експертизи призначаються без достатніх для цього підстав. Особливо це стосується криміналістичної експертизи. Експертиза повинна призначатись для вирішення питань, що дійсно^;потребують спеціальних знань експерта. У всіх Інших випадках експерт має право (й обов'язок) відмовитися давати висновок (ст. 62, 75, 77 КПК.). Наприклад, немає ніякої необхідності призначати експертизу для встановлення наявності на контрастних поверхнях відбитків пальців, оскільки такі сліди без особливих труднощів можуть бути виявлені при огляді слідчим чи судом і для пояснення цього факту немає потреби в спеціальному дослідженні. Так само не потребує експертного встановлення факт належності кастета, фінського ножа, кинджала та інших предметів з чітко виявленими ознаками цільового призначення до холодної зброї, бо інший висновок просто неможливий І для нього не вимагаються ніякі спеціальні знання.'

З точки зору ступеня Індивідуалізації досліджуваних об'єктів експертизи можуть бути Ідентифікаційними і класифікаційними. Ідентифікаційні — це в основному криміналістичні експертизи, за допомогою яких установлюється (може встановлюватись) конкретний об'єкт, що відобразився в матеріальному середовищі. Класифікаційні експертизи (експертизи матеріалів, речовин, товарознавча, ґрунтознавча, судово-біологічна, фармацевтична), встановлюють належність об'єкта до якого-небудь класу (групова належність), причому з використанням специфічних ознак клас може бути визначений в дуже вузьких межах. Однак індивідуальність об'єкта ці експертизи не встановлюють.

За характером вирішуваних завдань серед судових експертиз можна виділити велику групу так званих діагностичних експертиз, які встановлюють певні процеси, стани й залежності. До них належать економічна, технологічна, агротехнічна, екологічна, фармакологічна, авто-технічна, психіатрична, психологічна експертизи. Одержувані, за їхньою допомогою висновки можна розглядати як Індивідуально встановлений факт або визначення можливості (неможливості) настання певного результату.

Слід також звернути увагу на класифікацію висновків експерта за ступенем їхньої визначеності. Висновки можуть бути категоричні (позитивні або негативні) та

ймовірні (позитивні або негативні). Перші використовуються в доказуванні як установлені факти, другі — мають пошукове, гіпотетичне значення і не можуть застосовуватись у процесі доказування його учасниками. Існує також своєрідний варіант відповіді на поставлене питання, коли експерт обґрунтовує неможливість його вирішення. Якщо в основі такої відповіді лежить принципова неможливість вирішення питання через відсутність розробленої наукової методики, то цим дослідження питання експертним шляхом вичерпується, і слідчому або суду необхідно вишукувати інші шляхи для встановлення факту, що їх цікавить. У тих випадках, коли вказана відповідь зумовлена неякісного підготовкою матеріалів на експертизу, відсутністю необхідного обладнання або спеціаліста в експертній установі, вирішення питання має бути доведено до кінця експертним шляхом. Для цього слід вжити відповідних організаційних заходів.

У теорії експертизи розрізняють предмет і об'єкт експертизи, які, у свою чергу, слугують підставою для розмежування судових експертиз за видами.

Предмет експертизи повністю визначається питаннями, поставленими слідчим і судом. Предметом кожного виду судової експертизи є факти, які можна встановити за допомогою спеціальних знань у конкретній галузі науки, техніки.

Об'єкт експертизи — зібрані й надані експерту слідчим або судом матеріальні носії доказової інформації, які є джерелом одержання доказів (висновок експерта) в результаті використання спеціальних знань.

Окрім процесуального й організаційного поділу експертиз на первинні, повторні, основні, додаткові, комісійні й комплексні, вони можуть бути поділені на види: криміналістичні, економічні, товарознавчі, технічні, технологічні, експертизи матеріалів і речовин тощо. Останнім часом почали розвиватися вокалографічна й одорографічна експертизи. Іноді в стадіях попереднього слідства і судового розгляду виникають питання, для вирішення яких правоохоронні органи запрошують спеціалістів у галузі санітарно-гігієнічних, метеорологічних, зоологічних знань, мистецтвознавців найрізноманітніших профілів і навіть ремісників.. Тому дати вичерпний перелік експертиз, класифікованих за предметною ознакою,— складне питання, яке практично не вирішується.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ Й ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ

ПРИЗНАЧЕННЯ І ПРОВЕДЕННЯ

СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

Призначення експертизи віднесено на розсуд слідчого і суду (крім випадків обов'язкового її проведення), які приймають рішення, виходячи з конкретних обставин справи, за необхідності застосування наукових, технічних або Інших спеціальних знань і неможливості встановлення фактичних даних іншим шляхом.

Експертиза проводиться в період розслідування або судового розгляду справи на підставі відповідного процесуального документа (постанови слідчого або ухвали суду). Призначення експертизи є процесуальною дією, і тому її проведення можливе лише в порушеній справі.

Разом з тим у літературі і серед практичних працівників існує думка, що окремі види експертиз можна проводити до винесення постанови про порушення справи. Однак у такому разі відсутні реальні гарантії достовірності експертного висновку й істотно ускладнюється реалізація права обвинуваченого на захист. Вважаємо, що наведена точка зору не має наукової основи і суперечить принципам кримінального судочинства.

Не можуть бути виправдані окремі спроби підмінити експертизу дослідженнями, котрі проводяться до порушення кримінальної справи, а потім у формі довідок, складених спеціалістом за результатами проведеного рим дослідження, приєднуються до кримінальної справи. Вищі судові Інстанції неодноразово звертали увагу на неприпустимість такої практики. Більшість учених-процесуалістів також відстоюють чистоту судочинства. Вони виходять з того, що експертне дослідження може бути проведене лише особою, призначеною експертом у встановленому законом порядку, і що акти або довідки про результати відомчого дослідження якоїсь обставини не можуть розглядатись як висновок експерта.

Призначаючи експертизу, слідчий (суд) установлює, до якого виду судової експертизи належать питання, що

його цікавлять, у якій експертній установі проводяться ці види експертиз, чи є необхідність у комплексній експертизі тощо.

Судово-експертні установи системи Міністерства юстиції включають науково-дослідні інститути судових експертиз і науково-дослідні лабораторії судових експертиз, у яких, опріч криміналістичних, проводяться судово-авто-технічні, товарознавчі, бухгалтерські та інші експертизи (в експертних установах перелік окремих не криміналістичних експертиз не є постійним).

Існують також експертні підрозділи в системі Міністерства внутрішніх справ — експертно-криміналістичні управління і відділи.

Судово-медичні експертизи проводяться в бюро судово-медичних експертиз; судово-психіатричні — в спеціалізованих медичних установах.

Згідно із законом експертом може бути будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку. Але в тих випадках, коли конкретний вид експертизи проводиться в експертній установі, слідчий (суд) не повинен залучати як експертів осіб, що Не працюють у даній установі.

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи мають міститися вказівки про те, для встановлення яких обставин вона проводиться, викладатись коротка фабула справи і чітко формулюватись питання експерту. Слід підкреслити, що питання не можуть бути правовими і виходити за межі компетенції експерта. Інакше останній у письмовій формі доводить до відома органу, що призначив, експертизу, про неможливість дати висновок.

За необхідності одержання відомостей довідкового характеру, роз'яснень і консультацій слідчий (суд) може звернутись у відповідні організації до спеціалістів конкретної галузі знань, які зобов'язані надати йому такі відомості. Ці відомості, викладені в офіційній відповіді на запит, будуть міститись у належному передбаченому законом джерелі доказів — документі — і як установлені фактичні дані можуть у повному обсязі використовуватись у процесі доказування.

Експерту можуть повідомлятись обставини справи, що мають безпосереднє відношення до вирішуваних ним питань, або надаватись для ознайомлення матеріали справи. Він повинен бути також поінформований про те, як було виявлено та вилучено об'єкти відібрано проби, що надані йому для дослідження. Для цього експерту можна направити відповідні протоколи слідчих дій.

З метою одержання відомостей, необхідних для дачі

висновку,^: експерт має. право порушувати клопотання про надання йому нових матеріалів, бути присутнім при проведенні допитів та. інших слідчих дій і ставити допитуваним особам запитання, що стосуються експертизи (ст. 77 КПК), а в судовому засіданні, крім того, брати участь у дослідженні доказів.

Доцільно доводити до відома експерта лише достовірно встановлені факти, оскільки під впливом висловлюваних слідчим припущень, сумнівів, неперевірених версій в експерта може сформуватись певна установка, яка згодом-негативно відобразиться на сприйнятті та витлумаченні ним результатів проведених досліджень і може призвести до помилкових висновків.

При проведенні експертизи в суді підсудний, захисник та інші учасники судового-розгляду подають у письмовому вигляді питання, які можуть бути вирішені лише шляхом проведення експертизи. Після їхнього обговорення з урахуванням думки учасників судового розгляду суд формулює поставлені ним за власною ініціативою питання і виносить ухвалу. Якщо питання, подані учасниками судового розгляду, відхилені судом, в ухвалі вказується, на це і називаються мотиви відхилення.

Законом докладно не регламентована участь у суді експерта, що дав висновок на попередньому слідстві. Оскільки вирок може ґрунтуватись лише на досліджених у судовому засіданні доказах, суд у необхідних-випадках має забезпечити участь експерта в судовому засіданні, або, якщо визнає за можливе розглядати справу у відсутності експерта оголосити і дослідити висновок, даний ним на попередньому слідстві.

Виклик у суд;експерта, який дав висновок на попередньому слідстві, є доцільним і у випадках, коли для оцінки обґрунтованості висновків експерта, перевірки правильності застосування ним конкретних методик, наведених у дослідній частині розрахунків та інших даних потрібні роз'яснення експерта або доповнення висновку. На жаль, на практиці трапляються необґрунтовані виклики експерта в суд (наприклад, лише для підтвердження в повному обсязі даного ним раніше висновку) або його присутність протягом усього судового розгляду, яка явно не викликається необхідністю. Для запобігання невиправданим втратам робочого часу експерта суди мають керуватися положеннями багатьох постанов вищих судів про те, що суд за. клопотанням експерта може обмежити його присутність у судовому, засіданні часом, необхідним для дослідження доказів, які мають відношення до пред-

мета експертизи, дачі ним висновку і перевірки його судом.

Треба враховувати, що в стадії віддання до суду проведення експертизи не допускається. Але в цій стадії може вирішуватись питання про виклик у судове засідання осіб, які мають спеціальні знання, для проведення експертизи. Крім того, якщо при відданні обвинуваченого до суду буде встановлена істотна неповнота дізнання або попереднього слідства (зокрема, внаслідок непроведених експертних досліджень), яку неможливо заповнити в судовому засіданні, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування. При цьому в ухвалі необхідно зазначити, які конкретно обставини підлягають установленню шляхом проведення експертизи.

Якщо справа розглядається в касаційній інстанції або в наглядовому порядку, то суди не мають права призначати експертизу. За необхідності проведення експертизи, в тому числі повторної або додаткової, суд скасовує вирок і спрямовує справу на нове розслідування або на новий судовий розгляд. Спосіб проведення деяких видів експертиз, таких як судово-медична, судово-психіатрична, визначає експерт. Іноді за обставинами справи виникає необхідність у проведенні стаціонарної експертизи шляхом поміщення обвинуваченого (підсудного) у відповідну медичну установу.

Під час проведення експертизи можуть бути присутніми слідчий, обвинувачений; у тих випадках, коли вона проводиться в ході судового слідства поза залою судового засідання, право бути присутніми мають судді та учасники судового розгляду.

Слідчий зобов'язаний своєчасно ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи (постанова про призначення судово-психіатричної експертизи не оголошується, якщо психічний стан обвинуваченого не дає змогу це зробити) і роз'яснити права, які надані йому законом. Так, обвинувачений має право заявити відвід експерту. Відповідно до закону експертами не можуть бути особи, що знаходяться у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або були раніше ревізорами у справі (ст. 75 КПК). Відводу підлягає експерт, якщо він є потерпілим, цивільним позивачем або відповідачем, родичем когось з них, родичем слідчого, особи, що проводить дізнання, обвинувача або обвинуваченого; якщо він брав участь у даній справі як свідок, слідчий, особа, що проводить дізнання, обвинувач, захисник, представник потерпілого, цивільного позивача

або цивільного відповідача; якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи; за наявності інших обставин, що викликають сумнів у його об'єктивності (ст. 62 КПК).

Обвинувачений має право просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб, про постановку перед експертом додаткових питань, про призначення нової або додаткової експертизи. Він також може давати пояснення експерту, пред'являти додаткові документи. Реалізація цих прав обвинуваченим може сприяти повнішому й об'єктивнішому встановленню обставин справи за допомогою такого заходу доказування, як висновок експерта.

У ході судового розгляду підсудний має право просити суд про призначення експертизи, ставити питання експерту, заявляти відводи, давати пояснення, просити суд про приєднання документів і про витребування доказів.

Матеріали експертизи мають бути пред'явлені обвинуваченому, про що складається протокол. При ознайомленні з висновком він може давати пояснення, висловлювати зауваження, заперечення і заявляти клопотання, які заносяться до протоколу.

Висновок експерта підлягає ретельній оцінці суб'єктами доказування з точки зору як дотримання норм кримінально-процесуального закону при проведенні експертизи, так і обґрунтованості, правильності висновків експерта. При цьому перевіряється компетентність експерта, його незаінтересованість у результатах справи, встановлюється, чи не вийшов він за межі своєї компетенції, чи ґрунтуються висновки на одержаних ним відомостях і чи не відбирались вихідні дані самим експертом, чи достатньо даних для певних висновків. Підлягають оцінці також наукова обґрунтованість висновку, правильність застосування конкретних методик і дозволеність їхнього використання експертом (наприклад, коли і ким вона рекомендована, її апробованість, наявність більш сучасних методик тощо). Слід проаналізувати, наскільки логічними є висновки експерта, чи на всі питання дано відповіді.

Важливим етапом оцінки висновку є зіставлення висновків експерта з установленими в справі фактичними даними. Наявність суперечностей між ними може стати підставою для проведення додаткових слідчих (судових) дїй або для призначення повторної експертизи.

Відомості, встановлені за допомогою судової експертизи, й оцінка висновку експерта мають знайти відображення в обвинувальному висновку і вироку.

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЕКСПЕРТИЗИ

ПОЧЕРКОЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА

Почеркознавча експертиза — це один з найпоширеніших видів судових експертиз. Вона призначається під час розслідування різних видів злочинів: .розкрадань майна шляхом підробки документів, службових злочинів, убивств тощо. її предмет складають факти та обставини, які експерти встановлюють на основі спеціальних знань у галузі судового почеркознавства, що структурно входять у криміналістичну техніку.

За період існування цієї галузі криміналістики набуто великого досвіду, розроблені фундаментальні теоретичні положення. Вітчизняними і зарубіжними, криміналістами ₍ створена надійна класифікація загальних та окремих ознак почерку. В останні роки було завершено значний етап у розвитку наукових основ почеркознавчої експертизи, особливо пов'язаних з установленням психологічних і фізіологічних закономірностей письма. В практику впроваджено нові класифікації ідентифікаційних ознак письма, розроблено критерії ідентифікаційної цінності ознак почерку, їхньої сталості, вивчено зміни почерку у зв'язку з віком, ступенем впливу природних змін організму людини на стійкість ознак .почерку, вдосконалено методику дослідження письма незвичною рукою, текстів, виконаних друкованим і друкарським шрифтами, .використовуються математичні методи з метою встановлення умов написання тексту і стану людини під час письма. Розроблено методичні рекомендації щодо дослідження літер, цифрових записів обмеженого обсягу, встановлення факту виконання рукопису особою похилого і старого віку, створена комплексна методика криміналістичного дослідження підписів, яка розширює його можливості та підвищує надійність. Широко застосовуються в експертній практиці модельні методи оцінки збігів ознак почерку, встановлення групової належності за його бу-

довою, оцінки розбіжностей ознак під час дослідження подібних почерків, визначення статі особи за навмисно .зміненим почерком. За допомогою цих методів вирішуються такі завдання, які неможливо розв'язати в межах традиційних методик. Почеркознавча експертиза проводиться із застосуванням математичних методів і електронно-обчислювальної техніки. Автоматизувати процес дослідження допомагають алгоритми і програми, розроблені для ЕОМ.

Об'єкти дослідження судово-почеркознавчої експертизи — це досить великі тексти документів, фрагменти тексту, короткі записи, цифрові записи, підписи, які виконані:

а) у звичайних умовах;

б) почерком, який змінився під впливом незвичних умов, незвичного стану або обставин виконання тексту (незручне положення, незвичний письмовий прилад, підвищене фізичне напруження, алкогольне сп'яніння);

в) почерком, який навмисно змінений шляхом наслідування друкованому шрифту, незвичною рукою, при наслідуванні почерку (підпису) певної особи, коли документ складається від її імені, тощо;

г) із застосуванням технічних засобів, зокрема копіювального паперу, шляхом; передавлювання або перемальовування з наступним наведенням та ін.

Коли призначається судово-почеркознавча експертиза, слідчий (суд) має визначити безпосередній об'єкт дослідження: фрагмент тексту, цифровий запис або підпис та індивідуалізувати його в постанові (ухвалі), вказавши необхідні реквізити документа в цілому (назва, номер, дата виконання), початкові або заключні слова рукопису і його розмір (кількість рядків, сторінок тощо).

При дослідженні підпису слід зазначити в постанові (ухвалі) прізвище особи, від імені якої він виконаний, його розміщення в документі (рядок, графа, попередні слова та ін.).

Почеркознавські дослідження залежно від класу вирішуваних завдань можуть бути ідентифікаційними, класифікаційними і діагностичними.

Ідентифікаційні завдання пов'язані з установленням конкретного виконавця тексту (підпису) або виконання однією особою різних текстів, підписів, окремих фрагментів тексту, тексту і підпису тощо.

Значне місце серед Ідентифікаційних почеркознавчих експертиз посідає дослідження підписів. Це — малоінформативні об'єкти, під час дослідження яких у багатьох

випадках буває неможливо відповісти на поставлені запитання. Такі самі складності виникають і під час дослідження дуже коротких записів, наприклад окремих літер або цифр, дописок, виправлень та ін. Найпоширенішими причинами неможливості вирішення поставлених питань під час дослідження підписів та текстів є: відносно невеликий обсяг об'єктів дослідження; конструктивно проста побудова підписів або почерку; виконання підписів або записів уповільненими рухами з елементами малювання; виконання об'єктів з імітацією відомого почерку або підписів; нечіткість виконання письмових знаків (різко прискорений запис); технічна підробка об'єкта дослідження; недостатня кількість однойменних графічних знаків для порівняння їх у різних об'єктах.

З метою вирішення завдань ідентифікаційного характеру перед експертом ставлять такі питання:

· ким з певних осіб виконаний рукописний текст або його частина?

· ким з конкретних осіб виконані цифрові записи?

· чи виконані тексти різних документів або різні частини одного документа однією особою?

· чи виконаний підпис від імені певної особи цією особою або іншою певною особою?

· чи виконаний текст документа і підпис у ньому однією особою?

Рис. 1. Досліджуваний текст

Рис. 2. Зразок почерку М. (стрілками з однаковими цифрами показані ознаки, що збігаються)

Класифікаційні завдання передбачають установлення за допомогою почерку властивостей особи, характерних для певних груп осіб, що пишуть. Необхідність проведення психолого-почеркознавчої експертизи з метою визначення типу і властивостей нервової системи людини (особливо темпераменту), патологічних її особливостей, рис характеру виникла давно. Відомості про кореляційну залежність між фізіологічними властивостями особи і почерком, установлення конкретних ознак почерку, які відображають ці залежності, дають змогу вирішувати ряд класифікаційних почеркознавчих завдань, які можна формулювати у вигляді питань до експерта:

· особою якої статі написано текст документа?

· якого віку виконавець рукопису, підпису?

· яка загальна соціально-демографічна характеристика виконавця — автора даного рукопису: місце формування письмових навичок, рідна мова, професія?

Класифікаційні завдання можуть формулюватися як самостійно, так і поряд із завданнями індивідуальної Ідентифікації.

Діагностичні завдання передбачають розпізнання часу та умов виконання конкретного рукопису, стану виконавця. Об'єктом дослідження є почерк, ознаки якого мають здатність відображати зміни часу та інших факторів. Теорія і методика діагностичних досліджень у судово-почеркознавчій експертизі знаходяться ще в стадії розробки. Структура діагностичного процесу залежить від умов вирішення завдань, які можливо поділити на: завдання, мета яких досягається тоді, коли є досліджуваний об'єкт і порівняльні матеріали (зразки почерку конкретної особи); завдання, які вирішуються лише тоді, коли є досліджуваний об'єкт. Структура дослідження при вирішенні першого завдання включає три етапи: підготовчий, ідентифікаційний і діагностичний. Друге завдання має скорочену структуру дослідження: випадає ідентифікаційний процес, що утруднює оцінку характеру виявлених ознак, а тому завдання не завжди має рішення. В таких ситуаціях висновки про незвичайність письма бувають імовірними.

Під час вирішення діагностичних завдань експерту-почеркознавцю можуть бути поставлені такі питання:

· чи придатний певний текст, підпис для дослідження з метою ідентифікації особи виконавця?

· чи виконано текст зміненим почерком (скорописним, друкованим, незвичною рукою)?

· чи виконано підпис із зміною його ознак?

· чи було виконано текст з наслідуванням почерку особи?

· чи виконано підпис з наслідуванням підпису певної особи?

· чи виконано рукопис (підпис) за незвичайних обставин: поза межами зорового контролю, в незвичній позі, на вертикальній поверхні, лід час руху тощо?

· чи було виконано підпис у незвичайному стані його виконавця: під час захворювання, травми, втомлення, сп'яніння, хвилювання тощо?

· чи виконано спірний рукопис двома особами одночасно? ф чи виконано рукопис особою, що має навички письма друкованим шрифтом, незвичною рукою?

· який час минув після виконання тексту, підпису (при значному розриві часу)?

Використовуючи під час доказування висновки експерта-почеркознавця, необхідно мати на увазі, що категоричні відповіді на питання Ідентифікаційного характеру можуть розглядатись як установлення достовірних фактів (наявність або відсутність тотожності). При вирішенні діагностичних завдань формулюються тільки ймовірні висновки позитивного характеру. Категоричне встановлення експертом статі, віку, національності повинно розцінюватись як необґрунтоване. Такі висновки можуть використовуватися під час доказування як аргументи лише в тих випадках, коли відсутні істотні суперечності між ними та іншими доказами. Оцінка доказового значення результатів діагностичних досліджень може бути різною: негативний висновок має значення встановленого факту; до позитивного висновку, як правило, додаються деякі застереження ситуаційного характеру, а іноді він формулюється в імовірній формі.

Вирішення питань, які ставлять перед експертом, залежить від наявності порівняльного матеріалу достатньої кількості та належної якості.

На судово-почеркознавчу експертизу слід надсилати три види зразків почерку й підписів: вільні, експериментальні й умовно-вільні.

Подані зразки мають відповідати досліджуваному документу за мовою, часом виконання, цільовим призначенням, матеріалом письма, умовами виконання, засобами виконання тощо.

Під час проведення судово-почеркознавчої експертизи можуть бути вирішені й питання профілактичного характеру. Наприклад, установлюється, які недоліки оформлення документів могли сприяти прихованню розкрадань; які недоліки оформлення платіжних відомостей могли сприяти здійсненню розкрадань; чи сприяла розкраданню

грошових коштів та обставина, що заява і запис про одержання грошей у касових ордерах виконувались особою, що їх виписувала, тощо.

АВТОРОЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА

Під час попереднього розслідування і судового розгляду кримінальних справ Іноді виникає необхідність установлення автора документа. Це такі випадки, коли виконавець і автор документа — різні особи, тобто коли досліджуваний текст виконується під диктовку або переписується з оригіналу, а також якщо досліджуються машинописні тексти.

Кожній людині (автору) властиві неповторні стиль, манера, словниковий запас, загальний рівень грамотності (письменності), граматичні особливості мови. Все це в різних людей своєрідне і, як правило, не може бути змінено за їхнім бажанням. Указані особливості використовуються для Ідентифікації автора тексту.

Науковою основою судово-авторознавчої експертизи є система знань про умови й закономірності складання тексту, поведінки людини, яка обумовлює індивідуальність, динамічну сталість, варіаційність його письмової мови, а також методи дослідження тексту з метою розслідування і розгляду судами кримінальних і цивільних справ.

Судове авторознавство формується І розвивається на базі даних галузевих наук — переважно лінгвістики, психолінгвістики, психології, соціолінгвістики, а також авторознавчих експериментальних досліджень.

У сучасний період розроблені теоретичні й методичні підвалини ідентифікаційної судово-авторознавчої експертизи на основі письмової мови. Предмет експертизи становлять фактичні відомості про автора документа й умови його складання, які єксперт-криміналіст установлює па основі спеціальних знань, досліджуючи документ та інші матеріали кримінальної або цивільної справи. Об'єктами судово-авторознавчої експертизи є: рукописні, машинописні або одержані за допомогою множильної техніки тексти документів різного призначення. Досліджуватися можуть також їхні копії (фотокопії).

Коли вирішується питання про автора документа, тобто особу, яка самостійно склала текст (висловила свою думку), об'єктом дослідження є ознаки письмової мови — характеристики мовних і понятійно-смислових структур

тексту, де відображаються властивості мовних та інтелектуальних навичок автора. Досліджуючи ознаки письмової мови, які відбились у документі, експерт може одержати інформацію про автора: риси його соціально-біографічного і психологічного «портрета» і фактори, які впливали на нього в період складання тексту.

Систему ознак письмової, мови утворюють стилістичні; лексичні й граматичні. Стилістичні ознаки передають

Рис. 3. Схема взаємозалежності предметів і об'єктів почеркознавчої та авторознавчої експертиз

манеру викладання думки, мову й архітектоніку тексту. Стиль документа — це склад слів і побудова речень, логічна послідовність викладу, вживання порівнянь, приказок і т.п. Стиль може бути, зокрема, побутовий, офіційно-діловий, публіцистичний.

Лексичні ознаки — це словниковий запас, вживання професіоналізмів («галс», «румб»), архаїзмів («жалування»), діалектизмів («вивірка», «ґазда»), неологізмів («алгоритм»), жаргонних слів («кусок» — про гроші).

Граматичні ознаки характеризують загальний рівень грамотності.

Автор-виконавець (коли це одна особа) встановлюється комплексною експертизою — спеціалістами в галузі судового почеркознавства і судового авторознавства. В окремих випадках, коли потрібно встановити, наприклад, факт психічного захворювання автора під час складання тексту документа, таке питання може бути вирішене в межах комплексної експертизи за участю спеціалістів в галузі судової психіатрії й судового авторознавства.

Якщо відсутнє коло підозрюваних осіб, важко встановити невідомого автора, бо його пошук не обмежений

ніякими обставинами справи і залишається невизначено широким. У таких випадках необхідно застосовувати оперативно-розшуковІ засоби. Для їх успішного проведення важливе значення має можливість установлення соціально-демографічного образу («портрета») автора-виконавця документа за змістом та ознаками письма (письмової мови й почерку). Це —підготовчий етап до ототожнення виконавця за письмом на основі аналізу почерку, лексико-стилістичних І граматичних особливостей.

Відтворення на основі аналізу рукопису приблизного образу («портрета») автора-виконавця допомагає слідчому у виборі найбільш правильної версії під час розкриття злочинів, обмежує коло підозрюваних осіб. Після встановлення образу автора-виконавця документа і звуження кола подізрюваних шукають уже конкретну особу. З цією метою використовують так звані розшукні таблиці, які складають на основі аналізу загальних І окремих ознак почерку й письмової мови, враховуючи частоту, з якою вони зустрічаються, та ідентифікаційну цінність.

Процес судової ідентифікації значно ширший, ніж заключний акт ототожнення, коли експерт проводить вивчення матеріалів, наданих йому слідчим. Дослідження рукописів для окреслення певного кола можливих виконавців можуть проводити сам слідчий або суддя. Аналіз рукописного тексту завжди починається з ретельного вивчення його змісту, що дає змогу визначити мету і час складання документів. Слідчий або суд установлюють групову належність автора-виконавця, використовуючи спеціальні знання в галузі класифікаційних властивостей письма самостійно або з допомогою спеціалістів — криміналіста-авторознавця або філолога. Такі дослідження допомагають звузити коло можливих авторів-виконавців документів і підготувати необхідні матеріали з метою експертного дослідження.

Письмо слід розглядати як відображення навичок його виконавця. Будь-який рукопис містить інформацію про конкретні факти й події, а також про рухові й граматичні навички автора-виконавця (ознаки почерку і письмової мови), про його загальну культуру, розвиток, освіту, національність, місце проживання, вік, стан, професію. Кожний анонімний документ є джерелом інформації про вказані ознаки, а також про зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на автора в період створення документа. Експерт-авторознавець використовує для обґрунтування висновку тільки ту інформацію, яку він отримує з документа за допомогою своїх спеціальних знань. З цією ме-

тою експерт досліджує структурні особливості тексту документа, що свідчать про мовні й інтелектуальні павички його автора.

Авторознавчу експертизу не слід призначати, коли в документі є конкретні відомості про вік, стать, національність, професію, риси характеру або вчинки автора, а також відомості про ті предмети або особи, з якими він мав стосунки. В таких випадках доказову Інформацію одержує слідчий або суд.

Судово-авторознавча експертиза має науково обґрунтовані можливості вирішити два основні завдання;

Ідентифікаційне — встановлення тотожності автора конкретного документа. При вирішенні цього завдання встановлюють або виключають гаданого автора документа, визначають факт складання різних документів одним автором або одного документа різними авторами, а також установлюють, що автор і виконавець документа (рукописного або машинописного) —різні особи.

Діагностичне — визначення належності тексту конкретного документа до певного мовного стилю, факту навмисного спотворення письмової мови та фактів, які стосуються умов складання тексту документа.

З метою вирішення вказаних завдань перед експертом можна поставити такі питання:

· одна чи різні особи є авторами представлених на дослідження документів?

· який соціально-біографїчний «портрет» автора документа?

· чи не навмисно змінена письмова мова представленого документа?

· чи є автором даного анонімного листа Н. або М.?

· чи складені окремі фрагменти представленого на дослідження документа різними особами?

Успіх криміналістичного дослідження письмової мови з метою встановлення авторства значною мірою залежить від якості порівняльних матеріалів (зразків). Зразки письмової мови мають відповідати певним умовам (однакові з досліджуваним текстом мова і час складання, функціональний стиль мови, стан автора під час складання тексту тощо). Можливості судово-авторознавчої експертизи визначаються обсягом матеріалів, які надсилаються на дослідження (25—30 аркушів, обсяг тексту не менше ніж 500 слів), а також рівнем розробки науково-дослідної методики, яка дає змогу вирішувати питання, що ставляться перед експертом.

Загальні положення методики ідентифікації автора документа (схема, методи), підготовка порівняльних

матеріалів для експертного досліджування письмової мови мають універсальний характер незалежно від мовної належності досліджуваного документа. Розроблено методичні основи експертного вирішення діагностичних завдань, які пов'язані з установленням соціально-біографічних характеристик автора документа: рідної мови, рівня освіти.

Методика судово-авторознавчої експертизи базується на комплексному використанні таких методів дослідження письмової мови:

лінгвістичних, які визначають мовні елементи, структури та явища;

психолінгвістичних, що описують фактори, зумовлені особливостями формування мови;

соціолінгвістичних, пов'язаних зі з'ясуванням зумовленості мови соціальними параметрами досліджуваної ситуації письмового спілкування;

логіко-психологічних, за допомогою яких досліджуються логічні елементи й структура тексту з метою встановлення властивостей дискурсивного мислення автора.

Дослідження лінгвістів показали, що засоби висловлювання думки і спосіб мислення автора проявляються переважно в синтаксисі. Тому в судово-авторознавчих дослідженнях з метою встановлення автора анонімного тексту важливе значення мають синтаксичні ознаки, що відносяться до побудови тексту в цілому і взаємозв'язку його фрагментів між собою, а також характеризують Індивідуальний ступінь і своєрідність володіння синтаксисом мови, якою складений текст (загальні й окремі ознаки синтаксичних навичок письмової мови). Через конкретні речення реалізуються логічність, зв'язність мислення автора; засоби найадекватнішої передачі його думок, характер аргументації і т. п. ЦІ ознаки найменшою мірою піддаються навмисному спотворенню, у зв'язку з чим вони посідають важливе місце у встановленні авторства. Не слід використовувати збіг або розбіжність ознак орфографічних і пунктуаційних павичок й ознак почерку, тому що вони характеризують не лише автора, а й виконавця тексту, які можуть бути різними особами.

Треба зауважити, що в ряді випадків експерт може відмовитися від формулювання висновку. Підстави для цього можуть бути такими: обмеженість мовного матеріалу; різний стиль досліджуваного документа і зразків; недостатня кількість поданих зразків; неправильно сформульовані питання експерту (неточності формулювань, вихід за межі компетенції експерта); відсутність науко-

во обґрунтованих методик вирішення поставлених запитань.

Під час перевірки наукової обґрунтованості й мотивованості висновку експерта-авторознавця слідчому (суду) слід ураховувати, що дослідження має бути проведено в межах компетенції судово-авторознавчої експертизи і згідно з вимогами її методики. Експерт, який вирішує питання про авторство, повинен незалежно від своєї спеціальності, базової вищої освіти мати спеціальні знання в галузі судового азторознавства і досвід проведення авторознавчих експертиз.

Можливості судово-авторознавчої експертизи значно розширюються у зв'язку із запровадженням у практику кількісних методів дослідження. Використання методики статистичного аналізу загальних ознак навичок письмової мови дає змогу на основі кількісних критеріїв категорично заперечувати тотожність автора документа, а під час вирішення діагностичних завдань — установлювати рівень освіти автора документа. Перспективними є дослідження з метою розробки спеціальної методики ідентифікації автора документа на основі використання ЕОМ.

техніко-криміналістичне дослідження документів

Техніко-криміналістична експертиза документів — це сукупність різновидів судово-експертних досліджень (технічних, фізичних, хімічних та ін.), метою яких є встановлення способу виготовлення документів або нанесення тексту і посвідчувальних знаків, факту й виду підробки, а також вирішення питань про властивості застосованих матеріалів і особливості письмових інструментів та інших допоміжних засобів, їхню групову належність, спільність джерела походження або тотожність.

Предмет цього виду криміналістичної експертизи складають обставини, пов'язані з виготовленням, зберіганням і використанням з певною метою конкретних документів, установлення яких необхідне при розслідуванні злочинів та вирішенні судом окремих кримінальних І цивільних справ і потребує застосування спеціальних знань про матеріали письма, способи виготовлення І підробки документів, а також методи їхнього технїко-криміналістичного дослідження.

Об'єкти техніко-криміналістичної експертизи — це рукописні або друковані на машинці, множильних апаратах та інших поліграфічних засобах документи. Виникає

необхідність у дослідженні в різних документах дат; підписів, відбитків штампів і печаток або матеріалів, що застосовувалися при їхньому виготовленні (папір, чорнило, копірка, штемпельна і друкарська фарба тощо), а також письмових інструментів та інших засобів нанесення знаків (перо, олівець, друкарська машинка, печатка, штамп тощо).

У криміналістиці розрізняють повну і часткову підробку документів. При повній злочинець виготовляє необхідний йому документ у цілому (бланк і весь його реквізит*). Найчастіше на практиці зустрічаються підробленими повністю особисті документи (дипломи, атестати, посвідчення, перепустки, довіреності й т. п.). При частковій підробці у справжній документ уносяться окремі зміни шляхом поправок, дописування, видалення окремих записів підчисткою або вишкрябуванням. Часткова підробка нерідко зустрічається по кримінальних справах у документах, якими оформляються матеріальні цінності, грошові кошти, а також різних за характером зафіксованих правовідносин і засвідчуваних фактів угодах, розписках, протоколах, звітах тощо.

В узагальненому вигляді основні завдання техніко-криміналістичної експертизи зводяться до наступного: 1) встановлення способу виготовлення документа або його окремих частин; 2) установлення факту й способу внесення змін у документ після його виготовлення, виявлення слабовидимих і невидимих записів; 3) визначення давності виготовлення документа або хронологічної послідовності написання окремих частин і нанесення посвідчувальних знаків; 4) установлення групової належності матеріалів, застосованих для виготовлення документа; 5) ідентифікація письмових інструментів та інших засобів, які могли бути використані при виготовленні документа (друкарські машинки, штампи, печатки, компостери, касові апарати тощо); 6) встановлення спільності походження документів за способом виготовлення, місцем та умовами зберігання; 7) встановлення розірваного й Іншим способом пошкодженого документа за частинами.

Вказані завдання деталізуються у вигляді питань, що ставляться для вирішення експертом. Так. відносно до способу виготовлення документа можуть бути вирішені такі питання:

-------------------------------

* Реквізит — це сукупність елементів і встановлених умов оформлення тих чи інших документів, відсутність чи порушення яких позбавляє документ юридичної сили.

· яким способом виготовлений бланк?

· чи не використано для виготовлення документа заздалегідь заготовлений бланк або частину якогось документа з підписом та іншими реквізитами?

· чи не складений документ з кількох частин (або фрагментів) інших документів?

· яким способом нанесено відбиток печатки і штампа?

· яким інструментом і речовиною зроблені записи?

· яким був за порядком у закладні примірник документа, надрукованого через копіювальний папір?

Основними питаннями, що вирішуються техніко-криміналістичним дослідженням при встановленні групової залежності матеріалів письма, можуть бути такі:

· чи однакові її за якими ознаками папір, чорнило, клей та інші матеріали, застосовані для виготовлення (підклеювання) досліджуваних документів?

· чи не використаний для виготовлення документа папір певного сорту або партії випуску?

· чи не написаний текст чорнилом, що знаходиться в представленій на дослідження чорнильниці, або пастою даної кулькової ручки?

Порівняльним дослідженням письмових інструментів та інших засобів, застосованих для виготовлення документів, можуть бути вирішені такі питання:

· чи на даній друкарській машинці надрукований досліджуваний текст?

· чи даною печаткою, штампом, касовим апаратом або іншим засобом нанесено відбиток?

· чи даним пером написаний певний текст?

· на одній або кількох друкарських, машинках надруковані окремі частини тексту?

· яким з представлених для дослідження компостерів зроблені позначки на залізничному квитку?

Документи, стосовно яких призначається техніко-криміналістична експертиза, як правило, є речовими доказами в конкретній справі, тому завжди потрібне обачливе поводження з ними. В кожному випадку, коли документ приєднується до кримінальної або цивільної справи. як речовий доказ, слідчий (суддя) має уважно оглянути його н описати в протоколі всі характерні особливості та ознаки. Крім загальної характеристики призначення і змісту документа, повинні бути описані дані про його форму, розмір, стан, а також застосовані матеріали письма (колір паперу, чорнила або стрижня олівця, особливості друкарського шрифту тощо), виявлені пошкодження та інші ознаки можливої його підробки (плями, залишки стертих штрихів і т. д.).

У такі документи не можна вносити будь-які зміни, наприклад робити на них пояснювальні записи або позначки, нові складки і перегини, підшивати до матеріалів справи, підклеювати розірвані і ветхі аркуші тощо. Складати документ можна лише по старих складках і перегинах, які є на ньому. Великі за розміром аркуші (наприклад, креслення, схеми та ін.) можна згортати в рулони.

Документи — речові докази підшиваються до кримінальної або цивільної справи в окремих конвертах. Усі надписи на конверті (номер аркуша, назва документа та ін.) мають бути зроблені до вкладення в нього документа. Розірвані і ветхі документи вміщуються між двома однаковими за розміром пластинками скла або прозорими плівками, обкантованими липкою плівкою. Особливо обережного поводження потребують спалені (обвуглені і зовсім згорілі) документи, враховуючи їхні неміцність І підвищену крихкість.

При встановленні групової належності, спільності джерела походження паперу, чорнила або інших матеріалів письма, а також ідентифікації письмових інструментів та інших засобів, які могли бути використані для виготовлення документа (печатки, штампи тощо), необхідно поряд з досліджуваним документом — речовим доказом надіслати експерту відповідні порівняльні зразки, відібрані з додержанням вимог ст. 199 КПК.

Призначаючи техніко-криміналістичну експертизу з метою ідентифікації друкарських машинок, треба попередньо з'ясувати і в постанові про призначення експертизи вказати, чи піддавалася машинка ремонту, коли та якому саме, чи замінявся шрифт (весь шрифт, окремі знаки і які саме). Порівняльними зразками при ідентифікації друкарської машинки можуть бути лише машинописні тексти, виконані на цій машинці приблизно в той самий період, що й досліджуваний документ (основні зразки), І тексти, надруковані на цій машинці за завданням органу, який призначив експертизу (експериментальні зразки).

Експериментальні зразки, необхідні для ідентифікації печатки за її відбитком, треба відбирати, за можливістю, на схожому з цим документом папері або на білому гладкому папері шляхом нанесення трьох-шести відбитків. Крім того, бажано мати зразки відбитків цієї печатки на будь-яких документах, виготовлених приблизно в той самий період, яким датований досліджуваний документ. Ці правила підготовки порівняльних зразків стосуються і

випадків ідентифікації штампів, факсиміле, трафаретів та їн.

При необхідності ідентифікації касових апаратів як порівняльні зразки мають представлятись чеки, відбиті на даному апараті приблизно в той самий день, що й досліджуваний чек, і однакові з ним за сумою.

У постанові про призначення техніко-криміналістичної експертизи треба викласти встановлені обставини, які мають значення для усвідомлення експертом завдання, зокрема пов'язані з виготовленням, зберіганням, використанням і причинами вилучення досліджуваних документів, чітко визначити об'єкти дослідження і сформулювати відносно до них питання, що підлягають вирішенню.

Дослідження змін у тексті документів. Одним з поширених завдань, що вирішуються техніко-криміналістичною експертизою, є встановлення змін у тексті. Найчастіше на практиці в документах зустрічаються зміни, які зроблені шляхом підчистки, витравлювання, дописування або виправлення.

Підчистка завжди приводить до пошкодження поверхні паперу. В місцях підчистки видно розірвані волокна, відсутній глянець поверхні, папір стає тоншим. При нанесенні нових записів у цих місцях чорнило розпливається.

Пошкодження волокон та інші структурні зміни паперу підчисткою виявляються при огляді поверхні документа з лупою і під мікроскопом, а також напросвіт. У складних випадках (підчищені місця навмисне забруднені чорнилом або тушшю) застосовують бета-радіографію. Якщо видалений текст був написаний олівцем або кульковою ручкою, то на його зворотній стороні може бути виявлене при огляді дзеркальне відображення контурів видалених штрихів письмових знаків.

Для встановлення змісту видалених підчисткою записів застосовуються: мікроскопічне дослідження залишків штрихів, вивчення рельєфу з обох боків документа в косопадаючому освітленні, кольороподільна фотографія із застосуванням світлофільтрів, методи посилення контрастів зображення на негативі й позитиві для виявлення залишків барвника штрихів, що проник у товщу паперу, та ін.

Витравлюванням називається такий спосіб видалення тексту, при якому обезбарвлення речовини штрихів наступає від дії на них певними хімічними реактивами (кислотою, лугом тощо). Різновидом цього способу видалення тексту документів є змивання, при якому речовина

штрихів спочатку розчиняється, наприклад спиртом, гліцерином або іншими розчинниками, а потім змивається з поверхні документа водою.

Ознаками витравлювання і змивання можуть бути плями І забруднення па поверхні паперу, його шорст-

Рис. 4. Загальний вигляд фрагмента документа зі слідами підчистки.

Рис. 5. Знімок того ж фрагмента документа з відновленою попередньою цифрою «3», яка була видалена підчисткою.

Рис. 6. Загальний вигляд документа

Рис. 7. Витравлені штрихи, виявлені при дослідженні в ультрафіолетових променях.

кість, відсутність глянцю, порушення і зміна кольору захисної сітки, розпливи штрихів, написаних на витравлених (змитих) місцях, залишки речовини штрихів попереднього тексту тощо.

Для виявлення витравлених і змитих записів застосовують огляд поверхні документа з лупою та зі світлофіль-

трами, фотографування у відбитих ультрафіолетових променях, а також люмінесценції, збудженої фільтрованим світлом або променями лазера.

Дописування зустрічається в практиці найчастіше без будь-якої попередньої підготовки. Але іноді заздалегідь ще при оформленні документа навмисно залишають у

Рис. 8. Люмінесценція в ультрафіолетових променях змитого дощем тексту на тканинній упаковці поштової посилки.

ньому певне місце для майбутнього дописування якихось фрагментів, слів і цифр.

На наявність дописування в документі можуть указувати такі ознаки; 1) суперечності в змісті документа або розбіжності з іншими пов'язаними з ним документами; 2) розпливи чорнила у місцях складок на документі; 3) відмінність у відтінку барвника і структурі штрихів, оскільки при дописуванні підроблювач документа не завжди може підібрати таке саме чорнило, олівець.

Дописування часто виявляється при звичайному уважному огляді поверхні документа або за допомогою лупи й мікроскопа. Різниця в застосованих матеріалах письма може бути встановлена при вивченні документа в ультрафіолетових променях та при копіюванні штрихів на зволожений світлочутливий шар фотоплівки або фотопаперу.

Додрукування в тексті машинописних документів установлюється при порівняльному дослідженні шрифту, інтервалів між словами і рядками. Ознаками його мо-

жуть бути розбіжність у лініях рядків, здвоєні відбитки знаків у кінці слів основного або початкових літер додрукованого тексту, відмінність у відтінках та інтенсивності забарвлення штрихів знаків тощо.

Виправлення найчастіше використовується щодо близьких за конфігурацією цифр і літер. Наприклад, цифра «1» переробляється на «4» або «7», цифра «З»- — на «8», а «6» — на «0» або «9». Літера «и» переробляється на «п» або «н», «о» — на «б» або «а» та ін. Ознаками виправлення можуть бути: відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у літерах, цифрах і словах, різна товщина штрихів або наведення в літерах, словах і рядках, Інколи пошкодження паперу в місцях виправлення тощо.

Для виявлення виправлень у тексті застосовуються мікроскопічні дослідження розподілу барвника в штрихах і щодо волокон паперу в прохідному і відбитому світлі при різних збільшеннях, мікрофотографування в променях видимої та ближньої інфрачервоної частини спектра, вивчення кольору штрихів через світлофільтри і за допомогою інфрачервоного перетворювача, вологе копіювання штрихів на цигарковий або фотографічний папір, фотографування люмінесценції речовини штрихів.

Дослідження слабовидимих і невидимих текстів. Техніко-криміналістична експертиза порівняно часто призначається з мстою дослідження документів, в яких текст обезбарвлюється внаслідок їхнього старіння через давність виготовлення або дію різних природних факторів. У криміналістиці такі тексти називаються згаслими. Але в їхніх штрихах завжди залишається прозора для неозброєного ока лейкооснова барвників та інших продуктів розкладу і взаємодії письмових мас, по яких, використовуючи фізичні й хімічні методи, можна встановити зміст документа.

Поверхня згаслих текстів вивчається за допомогою ультрафіолетової лампи й електронно-оптичного перетворювача, фотографується в ультрафіолетових, червоних та інфрачервоних променях. У ряді випадків можна посилити контраст між обезбарвленими штрихами і відтінком поверхні паперу із застосуванням світлофільтрів і таким чином прочитати згаслий текст. В інших випадках дослідження невидимих текстів використовують кольороподільну фотографію та інтерференційний світлофільтр зі смугою пропускання променів 580—590 ммк, а також, фотографування червоної й інфрачервоної люмінесценції.

Згаслі тексти слід відрізняти від тайнопису. Тайне,

або так зване симпатичне чорнило— це прозорий або слабо забарвлений розчин солей, візуально невидимий після висихання на папері (розчин хлористого кобальту, залізного купоросу, хлористої або бромистої міді тощо). Для тайнопису застосовуються також різні органічні речовини: соки рослин, молоко, слина і, звісно, спеціально

Рис. 9. Згаслий текст у трудовій книжці, виявлений фотографуванням інфрачервоної люмінесценції

виготовлені тайнописні засоби. Найпростішими методами виявлення тайнопису є огляд поверхні документа напросвіт і в косопадаючому світлі, прасування поверхні паперу, запилення порошками (сажа, графіт та ін.) або обкурювання парами йоду, аміаку, сірчаної кислоти тощо.

У складних випадках для виявлення тайнопису застосовується огляд в ультрафіолетових променях, дослідження червоної н інфрачервоної люмінесценції, особливо збуджуваної лазерами. Використовуються також рентгенографія в м'яких променях або фотоелектронографія та хімічні методи:

Дослідження закреслених, замазаних і залитих документів. Нерідко з метою маскування підробки документів у них навмисно закреслюються, замазуються окремі слова і рядки або заливається весь текст чи окремий його фрагмент чорнилом, тушшю та іншими речовинами.

Найпростішими методами дослідження таких текстів є огляд поверхні документа напросвіт і в косопадаючому світлі, а також із застосуванням світлофільтрів того самого кольору, що й речовина, якою залитий текст. Якщо записи зроблені пером, кульковою ручкою або олівцем, їх можна виявити оглядом зворотного боку документа за допомогою дзеркала або фотографування в косо падаючому світлі.

В інших випадках можуть бути застосовані, залежно від властивостей матеріалів письма і речовини, якою залитий текст, кольороподільна фотографія, спостереження і фотографування Інфрачервоної люмінесценції, а також дифузно-копіювальні методи, електрофорез.

Установлення ознак заміни фотографічних карток та інших фрагментів документів. До заміни фотографічних

карток злочинці вдаються з метою використання чужих особистих документів (паспорта, посвідчення, перепустки).

Кожний з відомих експертній практиці способів заміни фотографічної картки залишає на документі відповідні сліди. Так, на заміну цілої фотокартки можуть указувати виявлені при огляді документа розбіжності в лініях обідків у тексті відбитку частини печатки на фотокартці й поверхні документа, а також різниця в розмірі й конфігурації літер і відтінку штемпельної фарби; сліди обведення відбитку печатки і дорисовування окремих елементів, відшарування волокон паперу, пошкодження захисної сітки біля фотокартки та ін.

При приєднанні пової фотокартки до частини старої з відбитком печатки помітна різниця фону поверхні, лінія розтину й сліди її маскування (ретуш, забруднення, наведення або дорисовування в обідку і літерах печатки).

Ознаками наклеювання знятого з однієї фотокартки емульсійного шару із зображенням на іншу (наприклад, що була на паспорті) є зморшки і розриви на його поверхні, різна товщина окремих частин фотокартки, розпливи барвника та ін.

Рис. 10. Фрагмент атестата а) із залитим чорнилом прізвищем; б) з відновленим за допомогою електрофорезу прізвищем.

На підробку відбитків рельєфних печаток на паспортах та інших документах можуть указувати виявлені розбіжності в лініях обідків печатки на фотокартці та зовнішньому і внутрішньому боках обкладинки паспорта, а також у розмірі й формі літер, несиметричність їх розміщення, сліди проколів вістря циркуля в центрі відбитку.

Вказані ознаки заміни фотографічних карток розпізнаються при огляді документа з лупою і під мікроскопом. Дослідженням в ультрафіолетових променях і хімічними методами може бути виявлена різниця клею, що застосовувався при заміні фотографічної картки.

Дослідження справжності підписів. При криміналістичному дослідженні підписів на документах першочерго-

ним є вирішення двох основних питань: 1) справжні воші чи підроблені; 2) чи не підроблені вони шляхом копіювання з інших справжніх документів.

Перше питання вирішується порівнянням ознак почерку досліджуваного підпису з ознаками підписів особи, під імені якої він значиться, та відшукуванням ознак підробки (наприклад, слідів копіювального паперу, олівця, вдавлених борозенок, дорисовування штрихів тощо).

Ознаками копіювання напросвіт є нетвердість рухів і часті їх перериви при виконанні елементів підпису. При використанні для підробки копіювального паперу на першому примірнику документа видно слід його обведення. Якщо ж підпис перебивався загостреним предметом (голка, сірник тощо), істотною ознакою будуть вдавлені борозенки, які в окремих місцях підпису не збігаються з чорнильним або олівцевим його обведенням. Сліди копіювання загостреним предметом помітні при уважному огляді І на зворотному боці документа у вигляді випуклого контуру елементів підпису.

Для виявлення описаних ознак підробки підписів застосовуються мікроскопічне дослідження їхніх елементів, візуальне спостереження в червоній частині спектра, а також фотографування в інфрачервоних променях.

Дослідження відбитків штампів і печаток. Відбитки штампів і печаток є одним з важливих елементів реквізиту документів і засобом захисту їх від підробки. Печатки і штампи виготовляються в спеціальних граверних майстернях, за погодженими з органами внутрішніх справ зразками. Печатки бувають каучукові й металеві. Каучукові використовуються для засвідчення офіційності документа нанесенням відбитків їхнього рельєфу штемпельною фарбою або іншою, подібною їй забарвленою речовиною. Часто замість штемпельної фарби застосовують чорнило певних кольорів. Металеві печатки виготовляються з латуні або подібних за міцністю сплавів і вживаються для нанесення рельєфних відбитків па сургучі, пластиліні (опечатуються пакунки, речові докази та інші предмети) або тиснення на картоні, папері тощо. Рельєфними, так званими конгревними печатками засвідчуються фотографічні картки в паспортах і посвідченнях.

При нанесенні відбитків з печаток і штампів, виготовлених з дотриманням установлених правил, па документі залишаються чіткі, правильно геометрично побудовані зображення, в яких рівномірно розміщені символи, текст і витримані належні пропорції й інтервали між словами і літерами.

В експертній практиці зустрічаються різні способи підробки відбитків штампів і печаток на документах.

У відбитках на документі печаток і штампів, підроблених рисуванням зображень, помітні сліди письмового інструмента, проколи від вістря циркуля, нерівні лінії обідка або рамки, неоднакові інтервали між літерами і словами, нестандартні за розміром і конфігурацією однойменні літери, помилки у відтворенні зображення герба або емблеми.

Такі ж ознаки, за винятком слідів від письмового інструмента, спостерігаються і у відбитках, нанесених за допомогою попередньо нарисованого на картоні або папері кліше.

Крім описаних ознак підробки, у відбитках, нанесених за допомогою паперового кліше, може бути помітною нерівномірність забарвлення літер та їхніх елементів, блідість і розмитість контурів, відшарування волокон з поверхні паперу.

Відбитки печаток і штампів, нанесені саморобним кліше на гумі, дереві, шкірі та ін., відображають як указані вище ознаки рисування, так і спотворені контури складних за будовою письмових знаків та сліди надрізів на кліше, які відбиваються у вигляді білих ліній, зазублин тощо.

Ознаками саморобної печатки або штампа з шрифту друкарського набору можуть бути: відмінності в рисунках однойменних знаків, а також в інтервалах між ними, несиметричність розміщення літер у словах, неоднакова форма овалів, півовалів і прямих ліній та нерівномірні ширина й висота основних штрихів, різний розмір засічок кінців літер тощо.

Установлення підробки печатки або штампа, виготовлених гравіруванням, цинкографічним або іншим поліграфічним способом з наступним одержанням стереотипу і каучукової форми печатки, можливе лише за наявності зразків відбитків справжніх печаток і штампів установи, що зазначена в досліджуваному документі.

Дослідження машинописних текстів. При техніко-криміналістичній експертизі машинописних текстів перед експертом ставляться такі питання:

· установити вид, марку, модель машинки і марку шрифту, яким надруковані текст документа або окремі його частини;

· однією чи кількома машинками надрукований текст одного (кількох) документів?

· чи надрукований текст документа на певній машинці?

· встановити кількість примірників, надрукованих в одній зак-

ладці, або порядковий номер у ній окремого примірника машинописної копії певного документа;

· чи внесені в машинописний текст зміни (додрукування та ін.)?

· коли виконаний машинописний текст?

· чи не надрукований текст певною особою?

При криміналістичному дослідженні мають значення тільки ті конструктивні особливості типів, марок і моделей машинок, які відображаються в текстах, надрукованих на цих машинках. Такими специфічними особливостями кожної машинки є: марка шрифту, комплект знаків на клавіатурі, крок головного механізму, величина інтервалів між рядками і довжина рядків. Слід ураховувати, що наявність або відсутність того чи іншого знака на клавіатурі не завжди зумовлена маркою і моделлю з однаковим шрифтом. Крім того, при ремонтах машинок спрацьовані літерні знаки замінюються новими і не обов'язково тієї самої марки. Комплект знаків також може змінюватись, отже, марку шрифту і комплект знаків на клавіатурі при дослідженні машинописних текстів не слід розглядати як постійні ознаки, що характеризують групову належність машинки до певної марки і моделі.

Головний механізм друкарської машинки при натискуванні на знаковий клавіш і клавіш холостого ходу переміщає каретку на один інтервал (крок). Установлення різниці кроку головного механізму — достатня підстава для висновку, що досліджувані тексти надруковано па різних машинках.

Марки друкарських машинок різняться також розмірами інтервалів між рядками. Інтервал визначається відстанню між верхньою і нижньою лініями шрифту двох сусідніх рядків у тексті. Довжина рядка залежить від типу каретки.

Всі ці особливості в сукупності при дослідженні машинописних текстів використовуються як ідентифікаційні ознаки групової належності для визначення певної машинки.

Для вирішення питання про те, чи надрукований текст на даній машинці, крім зазначених групових ознак, детально аналізуються індивідуальні ознаки, що відобразились у тексті: деформація знаків; відхилення від їхнього нормального розташування на лінії рядка та Інші дефекти, зумовлені спрацюванням знаків або несправністю механізму.

При визначенні кількості примірників, надрукованих в одній закладці, чи порядкового номера даного примірника в закладці проводиться мікроскопічне дослідження

контурів знаків, ореолів навколо них, слідів барвника копіювального паперу, форми і розмірів пробоїн на звороті аркуша, здійснюються розрахунки сили удару по клавішах та ін.

На вирішення експертизи іноді ставиться питання, чи не виконаний машинописний текст певною особою. Це дослідження проводиться шляхом порівняння ознак письмової мови (стилістичні, лексичні, орфографічні, пунктуаційні), розміщення тексту на папері (дати, розмір полів, абзаци, підпис тощо), а також ознак техніки й особистих павичок друкування, таких як сила і розміреність удару по клавішах, прийоми виправлення помилок тощо.

Для визначення давності виконання машинописного документа аналізуються його зміст, дата, обсяг досліджуваного тексту, знаковий склад, розміри елементів знаків, особливості їхнього розташування, конфігурація та інші згадані вище ознаки, які за наявності порівняльних зразків зіставляються з ними, а також з даними про марки шрифту, склад маси друкарської стрічки тощо.

Дослідження матеріалів, застосованих для виготовлення документів. До матеріалів, з яких виготовляються документи, в техніко-криміналістичній експертизі відносять папір і спеціальні за складом суміші різнокольорових речовин, що використовуються в письмовій практиці для нанесення тексту та інших елементів, які входять у поняття реквізиту документів. Це — чорнило, пасти кулькових ручок, міна олівців, туш, штемпельна і друкарська фарби, письмова маса копіювального паперу та друкарської стрічки тощо.

Дослідження цих матеріалів проводиться з метою встановлення їхньої групової належності, наприклад, паперу до певного класу, виду або марки, однорідності за хімічним складом речовини штрихів або спільного джерела походження (випуск однією фабрикою, обробка на одній машині).

В експертній практиці як об'єкти досліджень з метою встановлення групової належності або спільного походження найчастіше зустрічаються папір, письмові маси чорнила, копіювального паперу й олівців, а також паст кулькових ручок у штрихах тексту.

Сировина, будова, склад та особливості обробки (спосіб варіння, наповнювання, проклеювання, забарвлення) надають паперу відповідних фізичних і хімічних властивостей, за якими він поділяється на класи, види, групи і марки.

Техніко-криміналістичним дослідженням паперу вирішуються такі основні питання:

· чи однаковий або однорідний папір досліджуваного документа і надісланого зразка паперу?

· чи виконані два або кілька документів на папері одного виду, групи й номера?

· чи складали дані частини паперу до його пошматування цілий аркуш?

· чи виготовлений папір досліджуваного документа і представлені зразки однією фабрикою?

Вирішення цих питань ґрунтується на порівняльному аналізі будови (формат, структура, товщина тощо), хімічного складу та інших властивостей паперу: КОЛЬОРУ, гладкості, еластичності, міцності, пористості, гігроскопічності, вологості, електропровідності, хімічної чистоти, термостійкості і т. д. Папір досліджується комплексно, для чого використовуються фізичні, хімічні, біологічні й технологічні дані про його будову, властивості та споживчі якості. В цих дослідженнях застосовуються різні методи: мікроскопічний при боковому видимому світлі або в ультрафіолетових променях, мікрометричний, електрометричний, колориметричний, контактного фотографування, бета-радіографічний, фото-електронографічний та Ін. Для визначення складу паперу за волокнами і ступенем їхнього розмелу використовують абсорбційний молекулярний аналіз в інфрачервоних променях. За допомогою хроматографічного аналізу встановлюють вміст у волокнах паперу лугових і луговоземельних металів, я спектрографічним аналізом зразків паперу — хімічний склад неорганічних елементів (кремній, магній, барій, цинк та ін.).

Належність шматків паперу до одного аркуша визначається дослідженням зазначених вище фізичних, хімічних та інших властивостей паперу і країв розриву кожного шматка, встановленням його місця в загальній композиції цілого документа.

ТехнІко-криміналістичне дослідження речовини штрихів тексти, нанесених чорнилом, пастою, тушшю, штемпельною фарбою, вирішує такі питання:

· чи належить речовина штрихів до певного виду письмових мас (наприклад, до чорнила для автоматичних ручок або спеціального чорнила певного призначення)?

· чи однакова (однорідна) письмова маса, якою написані тексти одного або кількох документів?

· чи подібна речовина штрихів до чорнила, пасти кулькової ручки, зразки яких вилучено в певної особи?

З метою вирішення цих питань аналізуються і порівнюються склад речовини штрихів та її властивості. Залежно від виду письмових мас при їхньому дослідженні застосовуються: мікроскопічні, спектрофотометричні, дифузно-копіювальні методи; вивчення штрихів тексту за допомогою світлофільтрів, в ультрафіолетовій та Інфрачервоній частинах спектра; люмінесцентний аналіз; електрофорез; бета-радіографія, фото-електронографія та інші фізичні й хімічні методи. Для дослідження кольору застосовують світлофільтри, кольороподільну фотографію або спектрофотометричні вимірювання кольорових тонів речовини штрихів. За допомогою перетворювачів в ультрафіолетовій та інфрачервоній частинах спектра виявляється різниця відбивання і поглинання речовиною штрихів тексту цих променів.

Для визначення подібності або різниці барвників, що входять до складу речовини штрихів, вивчається характер люмінесценції, застосовуються дифузно-копіювальний метод та електрофорез.

Для диференціації речовини штрихів, нанесених чорною тушшю, використовується бета-радіографія чи фото-електронографія, а також хімічні методи, зокрема якісні реакції.

Об'єктами технїко-криміналістичного дослідження часто бувають рукописні тексти, написані олівцем. Стрижні (міна) всіх видів олівців виготовляються в основному за загальною технологічною схемою, але асортимент і склад міни олівців дуже різноманітний. Цим зумовлюються особливості техніко-криміналістичного дослідження речовини штрихів тексту.

Від рецептури, сировини і відповідних властивостей міни олівців залежить І коло питань, що можуть вирішуватися при техніко-криміналістичному дослідженні речовини штрихів зроблених ними записів. Якщо текст написаний графітним і графітно-копіювальним олівцем, то дослідженням штрихів можна встановити" групу І тип олівця, однаковість або різницю складу міни. За штрихами графітно-копіювального олівця можна визначити подібність за властивостями барвника, що входить до складу його міни (колір, відтінок, копіювальна здатність, твердість тощо). За властивостями речовини штрихів, нанесених на папір копіювальними і кольоровими олівцями, встановлюються групова належність, тип, однаковість або різниця складу міни.

Дослідження починається з вивчення під мікроскопом розподілу речовини в борозенках штрихів, розміру й фор-

ми твердих часток, відтінку, блиску тощо. Речовина штрихів графітного олівця має характерний блиск, їхні краї рівні. Під дією води й органічних розчинників речовина штрихів не розчиняється. Для диференціації міни графітних олівців можуть бути застосовані такі методи: електронна мікроскопія, мікрофотографія у відбитих ультрафіолетових променях, вимірювання електропровідності речовини штрихів та ін.

Штрихи графітно-копіювального олівця відрізняються від нанесених графітним насамперед відтінком, а кольорові— кольором. При дії води і розчинників їхній барвник розчиняється і може копіюватися.

При порівняльному дослідженні міни копіювальних олівців вивчаються характер люмінесценції речовини їхнього стрижня, однорідність і природа барвника. Однорідність барвника копіювальних олівців установлюється методами хроматографії, а їхня природа — кольоровими реакціями на хроматограмах і вивченням люмінесценції в ультрафіолетових променях, а також спектрофотометричним вимірюванням відтінку барвників.

При дослідженні речовини стрижнів кольорових олівців застосовуються такі методи: мікроскопічне дослідження, вивчення штрихів в ультрафіолетових, інфрачервоних та синьо-зелених променях, хімічне дослідження.

При техніко-криміналістичному дослідженні речовини відбитків, нанесених на документи фарбою копіювального паперу і друкарських стрічок, яке проводиться з метою встановлення групової належності або визначення складу фарби, застосовуються ті ж самі методики, що й при дослідженнях речовин кольорових олівців.

У письмовій практиці найпоширенішим є копіювальний папір багаторазового використання чорного кольору для друкарських машинок і синього або фіолетового кольору— для письма олівцем.

До складу копіювальних фарб, що наносяться рівномірним шаром на паперову основу при виготовленні цих сидів копіювального паперу, входять сажа, жиророзчинні барвники різних класів; використовуються лаки, пігменти. Склад фарб уміщує як розчинник алеїчову кислоту і наповнювачі — озокерит, парафін тощо. Стрічки для друкарських і лічильних машин виготовляються з тонкої тканини відповідної щільності й ширини. Однокольорові стрічки просочуються чорною або фіолетовою фарбою, а двокольорові — наполовину червоною І чорною (фіолетовою) фарбами.

До матеріалів письма як об'єктів техніко-криміналіс-

тичного дослідження належать також друкарські поліграфічні фарби. Залежно від способу застосування в поліграфії вони поділяються на чотири групи: друкарські фарби для машин з рельєфними формами, літографські, офсетні й для глибокого друку. Розрізняють їх також за рецептурою і призначенням друкованої продукції: фарби газетні, книжково-журнальні, ілюстраційні та ін.

Основними компонентами поліграфічних фарб є: пігменти розчинні і не розчинні у воді, маслі та інших розчинниках; лаки органічних барвників; сполучні речовини; добавки, що надають фарбі липкості, в'язкості, блиску тощо.

При техніко-криміналістичному дослідженні поліграфічних фарб з метою визначення пігментів, що входять до їхнього складу, проводиться передусім мікроскопічне вивчення взаємодії речовини відбитків тексту з відповідними реактивами. При взаємодії краплини реактивів з пігментами виникає характерне забарвлення розчину або осадок, за якими може бути визначена групова належність пігменту.

Якщо фарба складається із суміші пігментів, то для її диференціації застосовуються методи електрофорезу, хроматографічного аналізу тощо.

Встановлення підробок бланків документів та іншої акциденції*. Примітивні підробки бланків документів та іншої акциденції, наприклад шляхом рисування, фототехнічним і навіть поліграфічним способом, але кустарно, некваліфіковано, розпізнаються порівняно легко при детальному огляді й вивченні змісту, а також застосованих матеріалів і способу нанесення тексту.

Значно складніше встановити підробку, якщо її здійснено з додержанням стандартів на документи і технічних умов їхнього поліграфічного виготовлення.

Для виготовлення бланків та іншої акциденції в поліграфії застосовуються форми високого, плаского і глибокого друку. Різняться вони між собою розміщенням друкуючих елементів відносно до поверхні форми, яка виготовляється ручним або фотомеханічним способом. Друкуючими елементами у формах високого друку є виступаючі на їхній поверхні деталі письмових знаків, на які наноситься фарба. При друкуванні виступаючі деталі знаків на формі вдавлюються в поверхню паперу разом із

--------------------------------

* Акциденція — це різні дрібні види поліграфічної продукції (лотерейні, театральні, транспортні квитки, промислові ярлики, бланки різних документів тощо).

фарбою. Характерною ознакою високого друку в документі є деформація поверхні паперу і потовщення шару фарби на краях відбитків літерних знаків.

У поліграфії застосовуються два основні види плаского друку: літографічний та офсетний. При літографічному друкові фарба з друкуючих елементів зображення на формі безпосередньо переноситься па поверхню паперу, а

Рис. 11. Зразок плаского друку Рис. 12. Зразок глибокого друку:

а) кліше; б) відбиток

при офсетному способі— спочатку зображення копіюється на проміжну поверхню, потім з неї — на папір. На одержаних з пласких форм друку відбитках шар фарби в зображеннях літерних знаків тонкий і рівномірний.

Від цих форм плаского друку трафаретні форми (восківка, ротаплівка) відрізняються тим, що на них у місцях розміщення друкуючих елементів є отвори, через які потрапляє фарба і відбивається на папері в момент друкування. На відбитках літер тексту, надрукованого з трафаретних форм, шар друкарської фарби значно товщий, причому в штрихах літерних знаків подрібнений у вигляді сітки або окремих цяток різних розмірів.

Для форм глибокого друку характерне те, що в них друкуючі елементи письмових знаків розташовані нижче поверхні форми. Будучи заглибленими, друкуючі елементи заповнюються друкарською фарбою, їхні зображення під час друкування під значним тиском переносяться з форми на папір.

Останнім часом для виготовлення різної акциденції та розмноження документів часто застосовуються засоби так знаної оперативної поліграфії. До них належать гектографічний, фототипний, ротапринтний, електрографічний, фотоелектричний та інші нові способи швидкого розмноження документів, за яких застосовуються пласкі, трафаретні та інші друкарські форми одержання відбитків на папері. Найпростішими з них є гектографічний і

склографічний. Особливостями цих способів є те, що на друкарську форму фарба наноситься один раз. Друкування зображень з неї можливе до повного вичерпання нанесеної фарби. Ознаками гектографічного друку є нечіткість контурів літер у відбитках, різні тони штрихів літер як в одному відбитку тексту, так і в різних, наявність прогалин у забарвленні штрихів тощо. Для скло-

Рис. 13. Зразок ротапринті друку. Рис. 14. Зразок гектографічного друку

графічного способу друку характерна нерівномірна, перетинчаста структура зображень письмових знаків.

Друкарські форми для ротапринтного розмноження документів виготовляються шляхом негативного або позитивного фотомеханічного копіювання оригіналу документа. Друкування з таких форм провадиться на спеціальних апаратах — ротапринтах, які діють за принципом офсетного друку (фарба з форми спочатку переноситься на проміжну поверхню, наприклад гумовий вал, а з неї— контактом на папір). У текстах, віддрукованих на ротапринті, спостерігаються ознаки, характерні для звичайного плаского друку: однакова товщина фарби в штрихах письмових знаків, рівномірне їхнє забарвлення, чіткі контури літер тощо. Відмінною особливістю фотомеханічної негативної форми копіювання може бути невідповідність розмірів зображення літер па папері і в оригіналі, з якого була виготовлена друкарська форма, оскільки при фотографуванні оригіналу й одержанні негатива зображення тексту може бути збільшене або зменшене. Ознаками ротапринтного друку при застосуванні трафаретної форми є нерівна ширина штрихів письмових знаків на відбитках, забруднення паперу, пропуски окремих літер або прогалини в їхніх штрихах.

Електро-фотографічний процес розмноження документів відрізняється від описаних видів і способів друку-Цей процес здійснюється переважно за схемою «пози-

тив— позитив» і складається з таких етапів: спочатку на наелектризованому шарі фото-напівпровідника напиленням або іншим способом, під дією спрямованого світла формується сховане електростатичне зображення оригіналу документа; потім це зображення проявляється нанесенням на фото-напівпровідниковий шар форми подрібнених часток порошкового барвника, який має протилежний заряд щодо заряду

Рис. 15. Зразок склографічного друку

схованого зображення. Внаслідок взаємодії барвника і фото-напівпровідникового шару форми на пій відтворюється видиме зображення оригіналу, яке піддається закріпленню нагріванням або парами активного розчинника порошкового барвника.

Ознаками електрографічного виготовлення відбитків тексту є зазублини па краях письмових знаків, нерівномірне забарвлення штрихів, наявність у штрихах і біля них сплавлених часток проявляючого порошку.

Дослідженням описаних об'єктів можуть бути встановлені: спосіб нанесення на документ відбитків тексту та інших зображень; спосіб виготовлення друкарської форми; зміни в друкарських формах та їхніх відбитках; поліграфічні засоби, що були застосовані для виготовлення відбитків; обладнання і пристрої, використані для виготовлення друкарських форм та їхніх відбитків.

На вирішення експертизи щодо відбитків можуть бути поставлені такі питання:

· яким способом нанесено текст, відтиск печатки, штампа?

· одним чи різними способами (якими саме?) виготовлені відбитки у двох і більше документах?

· чи не виготовлено відбиток у даному документі шляхом рисування, фототехнічним, фотоелектронним способом з певного оригіналу або копіюванням з раніше виготовленого з нього відбитка?

При необхідності визначення способу виготовлення друкарської форми перед експертом можуть бути поставлені питання:

· яким способом виготовлена подана на Дослідження форма(печатка, кліше, матриця тощо)?

· одним чи різними способами виготовлені надіслані для дослідження друкарські форми?

· з якого виду друкарської форми та яким способом надрукований досліджуваний бланк документа?

· які матеріали застосовані для його виготовлення?

· чи надруковано документ з однієї друкарської форми й одним способом?

Техніко-криміналістична експертиза з метою встановлення змін у друкарських формах або відбитках тексту призначається, коли є дані або виникає припущення про те, що конкретний документ підроблений або в комплектному документі (трудова книжка, паспорт) замінені окремі аркуші. В цих випадках експерту ставляться такі питання:

· чи були зроблені якісь зміни в представленому на дослідження документі (чеку, квитку тощо)?

· чи не замінені в паспорті окремі аркуші?

Необхідність Ідентифікаційного дослідження конкретних друкарських засобів і розмножувальних апаратів за відбитками на документах виникає у випадках, коли виявлено подібну друкарську машинку або апарат, чи інше устаткування і щодо них треба з'ясувати, чи не були вони використані для виготовлення або внесення змін у досліджувані документи. В цих випадках у постанові (ухвалі) про призначення експертизи ставляться, наприклад, такі питання:

· чи виготовлено поданий документ із застосуванням певного друкарського засобу?

· на якому друкарському верстаті або розмножувальному апараті надруковані дані документи?

· з однієї чи різних друкарських форм відтиснуто певний бланк та аналогічні бланки; чи виготовлені вони друкарнею, що вказана із цих бланках?

· чи не нанесений відтиск досліджуваного бланка з цинкографського кліше, вилученого в М.?

Для вирішення вказаних питань експерт поряд з досліджуваними документами має отримати вилучені друкарські знаряддя, розмножувальні пристрої або експериментально одержані за допомогою них відбитки-зразки.

Результатом технІко-криміналІстичного дослідження може бути також установлення конкретної особи, яка виготовила друкарську форму чи нарисувала її зображення на підробленому документі. Вирішення цих питань можливе лише у випадках, коли встановлена конкретна

підозрювана особа і в неї відібрані відповідні порівняльні зразки виготовлених нею аналогічних друкарських форм або нарисованих їхніх зображень.

Встановлення давності документів і записів у них.

У слідчій і судовій практиці іноді виникає потреба встановити давність виготовлення документів і виконання записів у них. У криміналістиці розрізняються поняття абсолютної й відносної давності документів. Абсолютною вважається проміжок часу з моменту виготовлення документа, а відносною — одночасність виконання різних фрагментів одного або кількох документів.

Визначення абсолютної давності ґрунтується на аналізі змісту, особливостей мови і почерку, а також виду, форми, стану та властивостей матеріалів документа (паперу, письмових мас, посвідчувальних знаків тощо). При вивченні змісту звертається увага на то, які факти засвідчує документ, коли вони відбувались, а також особливості мови, назви установ, територіальну і відомчу компетенцію автора, дати в тексті або на відбитку штампа, визначається, до якого періоду належать ознаки письмової мови (лексика, орфографія, стиль тощо), матеріали і знаряддя письма, посвідчувальні знаки і т..д.

Порівняльне дослідження матеріалів письма з метою визначення як абсолютної, так І відносної давності документа здійснюється за методикою дослідження паперу і відповідних письмових мас.

У випадках, коли виникає необхідність установлення давності виготовлення документа, на вирішення експертизи можуть бути поставлені такі питання:

· чи одночасно виконані певні фрагменти конкретного документа або оригінал і його копія?

· що виконано раніше: текст чи відбиток штампа, підпис чи відтиск печатки?

· у якій послідовності виконувалися фрагменти документа — текст, підпис, відбиток печатки, які перетинаються к окремих МІСЦЯХ?

Сучасні криміналістичні методики дають змогу в окремих випадках визначати також час виготовлення певних друкарських форм (наприклад, набору з друкарського шрифту, відливки лінотипних рядків), кількість надрукованих в одній закладці друкарської машинки примірників та їхній порядковий номер тощо. Вирішення цих завдань можливе лише після встановлення конкретного друкарського засобу. В цих випадках експерту можуть бути поставлені такі питання:

· визначити час виготовлення даного набору друкарського шрифту, ,ч якого зроблені відбитки бланка досліджуваного документа;

· в який період на даній друкарській машинці (наприклад, до її ремонту чи після) був надрукований текст певного документа?

Експерту мають бути подані відбитки досліджуваних друкарських форм, які відносяться до різних Інтервалів за весь досліджуваний період (вільні зразки), та їхні експериментальні зразки, а при можливості й самі друкарські форми, машинки та ін.

ТРАСОЛОГІЧНІ ЕКСПЕРТИЗИ

Загальні питання

Вчинення злочину пов'язане з виконанням різноманітних дій, що приводять до певних змін матеріальної обстановки місця події, виникнення різних слідів — відображень зовнішньої будови взаємодіючих об'єктів.

Сліди, що залишені злочинцем (а інколи й іншими особами) на місці події, містять у собі великий обсяг інформації про суб'єкт злочину, про об'єктивну та подекуди про суб'єктивну сторони складу злочину.

Для аналізу інформації, що містять сліди — відображення зовнішньої будови різних об'єктів, і вирішення широкого кола завдань ідентифікаційного та неідентифікаційного характеру призначаються і проводяться судово-трасологічні експертизи.

Об'єктами судово-трасологічних експертиз є сліди рук (пальців, долонь), ніг та взуття людини, транспортних засобів (автомобільних, мотоциклетних, велосипедних, тракторних шин, коліс тяглового транспорту, саней, лиж); сліди знарядь злому та інструментів, зачинюючі та контрольні пристрої (замки, пломби та ін.); сліди зубів та нігтів на пластичних матеріалах, частини розділених предметів тощо.

За допомогою судово-трасологічних досліджень вирішуються питання, пов'язані з ототожненням конкретної людини чи предмета (пристрою, агрегату, механізму), встановленням по слідах спільної групової належності кількох порівнюваних об'єктів чи належності одного об'єкта до певної групи об'єктів, а також виявленням просторово-часових і причинно-наслідкових зв'язків між наявними слідами та подією, що розслідується.

Ототожнення осіб та предметів за слідами-відображеннями дає змогу встановити факт перебування конкретної людини на місці події й виконання нею певних дій: виявити предмети, що були використані для вчинення злочину чи приховання його слідів; вирішити питання про утворення слідів, виявлених у різних місцях, однією чи різними особами та предметами.

Встановлення групової належності об'єкта, що залишив сліди, якщо воно здійснюється до виявлення слідоутворюючого об'єкта, має велике значення для правильної та цілеспрямованої організації роботи з його розшуку. Звичайно дослідження з метою встановлення спільної групової належності слідоутворюючого об'єкта передують його індивідуальному ототожненню.

Шляхом трасологічного дослідження слідів-відображень можуть бути встановлені певні обставини розслідуваної події (напрям руху людини або транспортного засобу, напрямок злому, відносний час або послідовність утворення слідів, спосіб виконання особою певних дій тощо).

Ідентифікаційним дослідженням можуть передувати дослідження з мстою виявлення наявності слідів на певних об'єктах, а також установлення придатності цих слідів для ототожнення особи чи предмета.

Основним методом судово-трасологічних Ідентифікаційних експертних досліджень є роздільний аналіз і послідовне порівняння загальних та особливих ознак зовнішньої будови досліджуваного сліду та об'єкта, що перевіряється (відшукується). Під час порівняльного дослідження вивчаються об'єкти, їхні макро- та мікроознаки, а також моделі (копії, зліпки, відбитки, фотознімки та ін.), які відображують ознаки порівнюваних об'єктів, що цікавлять дослідника.

Оскільки безпосереднє дослідження об'єкті» дає можливість найповніше вивчати їхні властивості (ознаки), в більшості трасологічних експертиз моделі слідів, виявлених па місці події, використовуються лише як допоміжні матеріали.

Якщо виявлений на місці події слід не може бути вилучений чи досліджений безпосередньо, то модель (зліпок, відбиток, фотознімок та ін.) цього сліду є основним матеріалом для порівняльного дослідження.

За слідами-відображеннями можна ототожнювати будь-які предмети матеріального світу, що мають відносно сталу структуру, в тому числі й предмети масового виробництва (взуття фабричного виготовлення, шини та

скло розсіювачів фар автомототранспорту, продукція кабельного виробництва, ґудзики та інша фурнітура, скляні пляшки тощо). Незважаючи на те, що для виготовлення багатьох предметів масового виробництва використовуються одні й ті ж самі агрегати (прес-форми, формо-комплекти, штампи), кожен предмет у процесі його виготовлення набуває зумовленого випадковими факторами комплексу різноманітних ознак його зовнішньої будови, котрий в Іншому однотипному предметі не відтворюється.

Таким чином, кожний предмет масового виробництва має ознаки, що відображують зовнішню структуру конкретного агрегату (наявні у всіх виробів, виготовлених за допомогою цього агрегату), а також ознаки, що характерні тільки для цього предмета і відсутні в Інших аналогічних предметів.

Нині за слідами-відображеннями успішно ототожнюють різноманітні предмети масового виробництва, в тому числі й ті, що не були ще в експлуатації. Якщо ж предмети масового виробництва знаходились в експлуатації, вони, окрім випадкових ознак технологічного характеру, набувають ознак експлуатаційного походження, що також зумовлені випадковими факторами. Наявність у предмета масового виробництва ознак як технологічного, так і експлуатаційного походження істотно полегшує його ототожнення за залишеними слідами-відображеннями.

Для проведення ідентифікаційних судово-трасологїчних експертних досліджень застосовуються візуальні, мікроскопічні, фотографічні та профілографічні засоби виявлення, фіксації й порівняння слідів, експерименти, моделювання та реконструкція. Використання вказаних засобів дає змогу найповніше вивчити механізм утворення кожного сліду й усього комплексу слідів, їхній взаємозв'язок між собою та з навколишнім середовищем місця події, врахувати залежність слідоутворення від зовнішніх факторів (умов).

З'ясування особливостей механізму утворення слідів необхідне не лише для одержання найповніших І придатних для порівняння з досліджуваним слідом експериментальних слідів, а й для одержання інформації про інші обставини вчинення злочину.

Під час проведення Ідентифікаційних судово-трасологічних експертиз досліджуються ознаки зовнішньої будови виявлених на відповідних об'єктах слідів з урахуванням їхнього взаємного розташування, механізму утворення та ін. У разі необхідності проводяться відповідні

експерименти. Коригування умов та процесу експериментів дає можливість найповніше виявляти обставини, внаслідок яких виникли досліджувані сліди.

Для встановлення способів виконання певних дій провадяться реконструкція та моделювання об'єктів, а також порівняльне дослідження слідів, що отримані в процесі відповідних експериментів. У таких випадках частина експертних досліджень може бути виконана безпосередньо на місці події.

Якщо на досліджуваних об'єктах поряд зі слідами-відображеннями є сліди-відшарування речовини (субстрату) слідоутворюючого об'єкта чи сліди — нашарування матеріалу іншого об'єкта, що взаємодіяв у процесі слідоутворення з досліджуваним, комісією експертів за участю трасолога, хіміка, фізика, біолога та інших фахівців може бути виконана комплексна експертиза всіх цих слідів. Так, усі дослідження пошкоджень одягу і взуття, пов'язані з одночасним нанесенням людині тілесних ушкоджень, а також експертизи слідів зубів людини на тілі віднесені до компетенції судово-медичної експертизи і виконуються у відділеннях медичної криміналістики бюро судово-медичної експертизи. В тих випадках, коли для дослідження залишених на тілі та одязі (взутті) людини пошкоджень і слідів, що виникли внаслідок складних взаємодій будь-яких об'єктів з елементами обстановки місця події чи відтворення індивідуальних особливостей конкретних об'єктів (знарядь нанесення пошкоджень, холодної зброї, транспортних засобів), необхідні спеціальні знання з галузей судової медицини, криміналістики, судової автотехніки, провадяться комплексні медико-криміналістичні та медико-автотехнічні експертизи.

Питання, пов'язані з установленням взаємного розташування транспортних засобів у момент зіткнення за пошкодженнями на них та на оточуючих предметах, а також місця зіткнення транспортних засобів, вирішуються шляхом проведення транспортно-трасологічних експертиз, які виконуються експертами — трасологом і судовим автотехніком у формі комплексної експертизи або одноособово експертом, що має спеціальні знання в обох галузях знань та право виконання таких експертиз,

Установлення взаємного розташування пішохода, велосипедиста, мотоцикліста та транспортних засобів (під час наїздів, переїздів, зіткнень) на основі дослідження пошкоджень і слідів на тілі та одязі (взутті) потерпілих, пошкоджень і слідів на транспортних засобам провадиться комплексною медико-автотехнічною експертизою.

Цією ж експертизою (Інколи за участю експертів-трасологів) вирішуються питання про місця розташування потерпілих у салоні (кабіні, кузові) транспортного засобу, що перекинувся, вчинив наїзд на нерухому перепону чи зіткнувся з іншим транспортним засобом.

Судово-трасологічна експертиза на основі вивчення слідів-відображень може також вирішувати питання, пов'язані з установленням статі, віку, зросту людини, наявності в неї різних навичок (зокрема — професійних) чи анатомо-фізіологічних аномалій. Оскільки подібні дослідження здебільшого базуються на середньостатистичних антропометричних даних, висновки експертів у таких випадках викладаються у здогадній (імовірній) формі.

Дактилоскопічна експертиза

Судово-трасологічною експертизою слідів пальців та долонь рук людини (дактилоскопічною) можуть бути вирішені такі питання:

· чи є на предметах, що вилучені з місця події, сліди папілярних візерунків пальців рук (долонь)?

· чи придатні сліди папілярних візерунків на предметі, що вилучений з місця події, для ототожнення людини, що їх залишила?

Звичайно ці питання вирішуються дактилоскопічною експертизою на початковому етапі розслідування, коли особу, підозрювану в скоєнні злочину, ще не встановлено. Висновки експертизи з цих питань мають важливе значення для цілеспрямованого розшуку підозрюваного. Для виявлення слідів папілярних візерунків на предметах, вилучених з місця події, використовується широкий комплекс фізичних та хімічних методів: обробка поверхонь предметів порошками, в тому числі феромагнітними за допомогою «магнітного пензля», парами йоду, розчинами нінгідрину, алоксану, напилення металів у вакуумі тощо. Питання про наявність на предметах слідів вирішуються в тих випадках, коли під час огляду місця події не було можливості застосувати відповідні засоби виявлення невидимих (латентних) слідів папілярних візерунків або якщо застосовані засоби не дали позитивних результатів.

У разі виявлення на об'єктах слідів папілярних візерунків дактилоскопічною експертизою вирішуються питання:

·якою рукою, якими пальцями та ділянками долоні залишені сліди?

· унаслідок яких дій (дотику, обхвату тощо) залишені сліди рук?

· які особливості має рука людини, що залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів та ін.)?

· чи не залишені сліди рук, вилучені в різних місцях, однією особою?

·чи не залишені сліди рук, вилучені з місця події, даною особою?

Ототожнення людини за слідами пальців (долонь) рук здійснюється здебільшого на основі збігу комплексу загальних та особливих ознак папілярних візерунків. Для категоричного висновку про тотожність достатньо збігу поряд із загальними ознаками 8—12 особливих ознак візерунка. Кількість особливих ознак порівнюваних

Рис. 16. Відбиток нігтьової фаланги пальця, виявлений на склі вікна при огляді місця крадіжки

Рис. 17. Експериментальний відбиток нігтьової фаланги великого пальця правої руки підозрюваного Д. (стрілками показані ознаки, що збігаються, які в сукупності дали експертові підстави для висновку про те, що слід , пальця на місці крадіжки залишений Д.)

візерунків, що збіглися, достатня для ототожнення, залежить від частоти зустрічності деталей візерунків, установленої на основі дослідження великого експериментального матеріалу. Чим рідше зустрічаються ознаки, що збігаються («уривки» папілярних ліній, «крапка», «гачок» та ін.), тим менша їхня кількість виявляється достатньою для ототожнення.

В тих випадках, коли слід пальця (долоні) не містить достатнього для ототожнення вказаним вище методом комплексу ознак, але відображені в ньому деталі візерунка дають змогу локалізувати конкретну ділянку пальця чи долоні, для ототожнення можуть бути використані мікро-ознаки будови візерунка (форма і взаємне розташування йор та країв папілярних ліній). Такі дослідження називаються пороскопічними та еджеоскопічними.

Останнім часом у практику судово-біологічних відділень бюро судово-медичної експертизи запроваджено методику дослідження потожирових виділень людського організму, що входять до складу слідів рук. Ця методика дає можливість на основі дослідження білкових компонентів потожирових виділень установлювати групу крові людини, що залишила сліди. Такі дослідження виконуються лише в тих випадках, коли сліди рук, виявлені на місці події, не оброблялися хімічними реактивами чи дактилоскопічними порошками. Істотною перевагою даної методики є можливість дослідження мазків і неповних чи неякісних слідів папілярних візерунків, що непридатні для ототожнення дактилоскопічними методами.

Експертиза слідів ніг та взуття

Судово-трасологічною експертизою слідів ніг (взуття) людини можуть бути вирішені такі питання:

· чи придатні для ототожнення сліди ніг (взуття), виявлені на місці події?

· який механізм утворення слідів ніг (взуття)?

· чи залишені вони в процесі ходьби, бігу та ін.?

· чи не залишені виявлені па місці події сліди босих ніг даною особою?

· взуттям якого типу (чоловічим, жіночим, фасон, модель) залишені сліди, виявлені на місці події?

· взуттям якого розміру (номера) залишені сліди, виявлені на місці події?

· одним чи різним взуттям залишені сліди, виявлені на місці події?

· чи не залишені сліди, зафіксовані на місці події, взуттям, вилученим у підозрюваного?

· чи однакові елементи ланцюжка слідів ніг, виявлених на місці події, та елементи експериментального ланцюжка слідів, що залишений підозрюваним?

· чи не залишені виявлені на місці події сліди ногами підозрюваного, вдягненими б шкарпетки (панчохи), що вилучені в нього?

· чи не носили калоші, вилучені з місця події, на черевиках, вилучених у підозрюваного?

На судово-трасологічну експертизу, як правило, направляють гіпсові та полімерні зліпки (моделі) об'ємних (вдавлених) слідів ніг та взуття, копії (відбитки на дактилоскопічних та інших слідокопіювальних матеріалах — плівках, папері) поверхневих слідів (нашарування чи відшарування).

Рис. 18. Зліпок зі сліду взуття, виготовленого на місці події.

Поверхневі сліди здебільшого вилучають на місці події й надсилають на експертизу разом з частиною об'єкта, па якому вони залишені. Запропоновані окремими криміналістами засоби вилучення об'ємних слідів ніг та взуття на ґрунті разом з блоком ґрунту шляхом просочування його полімерними матеріалами не дістали поширення на практиці. Недоліком цих рекомендацій є необхідність порівняння в процесі дослідження протилежних за рельєфом об'єктів: слід — вдавлений, низ взуття — опуклий.

Питання про розмір взуття, яким залишені сліди, може бути вирішене лише в разі встановлення фасону та моделі взуття. Без такої інформації висновок експерта звичайно робиться щодо групи двох-трьох суміжних номерів взуття.

Ототожнення людини за слідами босих ніг провадиться на основі збігу загальних та особливих ознак анатомічної будови ступні, а також різних дефектів та пошкоджень. У разі виявлення в сліді папілярних візерунків ступні їхні ознаки також використовуються в процесі порівняльного дослідження.

У випадках дослідження слідів ніг, що були взуті в

шкарпетки чи панчохи, поряд з ознаками анатомічної будови ступні враховуються ознаки структури трикотажу, технологічні та експлуатаційні дефекти шкарпеток (панчіх).

Ототожнення взуття за слідами (об'ємними та поверхневими) провадиться шляхом порівняльного дослідження загальних та особливих ознак підошов, що відображені в

Рис. 19. Знімок підметкової частини черевика, вилученого в М. Експерт зробив категоричний висновок, що слід взуття, з якого на місці події був виготовлений поданий на дослідження гіпсовий зліпок, залишений лівим черевиком, вилученим у підозрюваного М. Цей висновок обґрунтовується встановленою неповторною сукупністю ідентифікаційних ознак виробничого її експлуатаційного походження у вигляді розташування цвяхів один відносно одного, краю підметки й елементів рельєфного рисунку, а також випадково виниклих дефектів на поверхні підметки

слідах і наявні на досліджуваному взутті. При цьому слід мати на увазі, що індивідуально-характерні комплекси ознак зовнішньої будови підошов взуття мають не лише ті його екземпляри, що були в експлуатації й отримали певну кількість випадкових пошкоджень, але й нове взуття, в тому числі масового виробництва.

Експертиза слідів знарядь злому й інструментів

Судово-трасологічною експертизою слідів знарядь злому та інструментів можуть бути вирішені такі питання:

· з якого боку перешкоди (внутрішнього чи зовнішнього) вчинено її злом?

· унаслідок яких дій (розріз, розлом, розруб, розпилювання, свердління тощо) залишені сліди, виявлені на місці події?

· унаслідок яких дій розділено предмет, частини якого вилучені з місця події?

· в якій послідовності і яким знаряддям (інструментом) залишені сліди на предметі, що вилучений з місця події?

· чи не залишені сліди, виявлені па місці події, знаряддям (інструментом), що вилучений у підозрюваного?

Рис. 20. Суміщення сліду на дроті, вилученому на місці події (а), й експериментального сліду, утвореного виявленими і) підозрюваного плоскогубцями (б)

Для проведення судово-трасологічної експертизи надсилають фрагменти предметів зі слідами, що вилучені з місця події, та знаряддя злому чи інструменти, вилучені в підозрюваного. В тих випадках, коли на місці події неможливо з якихось причин вилучити в натурі фрагмент предмета разом з виявленим слідом, з таких слідів можуть бути отримані моделі (зліпки, відбитки, копії), які й надсилаються на експертизу замість слідів-оригіналів.

При судово-трасологічних дослідженнях замків вирішуються такі питання:

· чи справний механізм замка (навісного, врізаного, прирізного та ін.), вилученого на місці події?

· чи може бути відчинений сторонніми предметами (відмичками, підібраними чи підробними ключами) замок, вилучений з місця події?

· чи був відчинений сторонніми предметами (відмичками, підібраними чи підроби йми ключами) замок, вилучений з місця події?

· чи буї! відчинений вилучений з місця події замок будь-яким ключем (відмичкою) з-поміж вилучених у підозрюваного?

· яким способом та за допомогою яких знарядь (інструментів) учинений злом замка, вилученого з місця події?

· чи не вчинений злом замка, вилученого з місця події, знаряддям (інструментом), вилученим у підозрюваного?

· з якого боку (зовнішнього чи внутрішнього) вчинений злом (відчинення) замка, вилученого з місця події?

Для проведення судово-трасологічної експертизи замків мають бути надіслані: замок та його деталі (запірні планки, деталі кріплення тощо), всі ключі, якими постійно користувалися для його відкривання (як ті, що

Рис. 21. Фото-аплікація сліду ковзання на металевій скрині (а) й експериментального сліду, утвореного па м'якому металі кінцем ломика, вилученого в підозрюваного (б)

входять до комплекту замка, так і виготовлені на замовлення користувачів), знаряддя злому, відмички та ключі, вилучені в підозрюваного.

Слід мати на увазі, що при дослідженні слідів на деталях механізму замків можуть бути встановлені факти не лише того, що замок був відчинений певним предметом, але й спроби відчинення його сторонніми предметами, які лишилися марними. Наявність слідів сторонніх предметів на деталях механізму замка не завжди свідчить про тс, що замок було відчинено цим предметом. Інколи такі сліди утворюють з метою симуляції крадіжок.

Щодо крадіжок з металевих сховищ (сейфів, шаф, скринь) експертом можуть бути вирішені такі питаним:

· яким чином пошкоджено (відчинено) металічну шафу (сейф, скриню)?

· за допомогою яких знарядь (інструментів, апаратів для термічного різання металу тощо) пошкоджено металеву шафу (сейф, скриню)?

· в якому положенні (зачиненому, відчиненому, зачиненому па один поворот ключа) знаходилися деталі механізму замка металевої шафи (сейфа, скрині) під час злому її дверцят?

Вирішення останнього питання дає змогу одержати цінну інформацію у випадках симуляції крадіжок.

Для проведення судово-трасологічних досліджень зламаних чи відчинених за допомогою сторонніх предметів металевих сховищ експертові необхідно представити сейф (шафу, скриню), а також усі комплекти ключів, що входили до комплекту сейфа, чи ключі, якими користувались

Рис. 22. Внутрішні поверхні пломби, знятої з контейнера, в якому виявлена нестача товару. На правій частині пломби видний слід від вузла на дроті (слід первинного пломбування)

інколи. Бажано надіслати експерту також протокол огляду місця події, схеми та фотознімки до протоколу.

В разі неможливості транспортування сейфа до експертної установи .дослідження залишених на ньому слідів доцільно провести безпосередньо на місці його зберігання. Природно, до експертного дослідження на місці події мають бути вжиті заходи щодо запобігання пошкодженню залишених па сейфі слідів.

Судово-трасологічну експертизу пломб виконують для вирішення таких питань:

· чи була пломба, вилучена під час огляду контейнера (вагону), після її обтискування пломбувальними лещатами пошкодженою, знятою з дроту (шпагату), навішаною на дріт знову та обтиснута сторонніми предметами?

· яким чином, з використанням яких засобів (інструментів) була пошкоджена, знята з дроту (шпагату) та знову обтиснута пломба?

· чи обтиснута пломба (або кілька пломб) пломбувальними лещатами, вилученими в підозрюваного?

· чи не залишені наявні на пломбі сліди інструментом (інструментами), що вилучений у підозрюваного?

Для судово-трасологічної експертизи пломб експерту мають бути надіслані самі пломби разом з дротом, що в них втиснутий, а також не менш як 3—5 не обтиснутих пломб для експериментів, пломбувальні лещата чи 5—10 експериментальних пломб, обтиснутих цими лещатами, інструменти, що вилучені в підозрюваного.

Судово-трасологічною експертизою можуть досліджуватися відбитки рельєфних печаток па пластичних матеріалах (сургучі, пластиліні та ін.). При цьому вирішуються такі питання:

· чи нанесений відбиток печатки поштового відділення па посилці на ім'я А. печаткою поштового відділення № 15 м. Києва?

· чи відділявся сургучний відбиток печатки з посилки після його нанесення?

· однією чи різними печатками нанесено відбитки па пластиліні на пакетах №1 та №2, що представлені експертові?

В таких випадках експертові необхідно надіслати предмети з досліджуваними відбитками печаток, а також самі печатки, що були, на думку слідчого, використані для опечатування відправлені.

Шляхом судово-трасологічних досліджень можна встановити зміст знищених чи пошкоджених рельєфних маркірувальних позначень, що були нанесені на різних об'єктах (вогнепальній та холодній зброї, деталях авто- й мото- транспорту та ін.). При цьому експертом вирішуються такі питання:

· які маркірувальні позначення були на деталях пістолета «ТТ», що вилучений у підозрюваного?

· яким засобом знищено позначення номера па кузові автомобіля ВАЗ-2101?

· чи нанесено знаки номера па двигуні мотоцикла «Ява-350» за допомогою інструментів, вилучених у підозрюваного?

Рис. 23. Ділянка стебла затвора гвинтівки з видаленим за допомогою шліфування заводським номером

Рис. 24. Номер гвинтівки на затворі, відновлений шляхом електрохімічного витравлення

Для проведення експертного дослідження мають бути представлені об'єкти з видаленими чи зміненими маркірувальними позначками, а в разі вирішення ідентифікаційних завдань — інструменти, що вилучені в підозрюваного.

Судово-трасологічна експертиза слідів транспортних засобів вирішує такі питання:

· чи є на одязі потерпілого сліди коліс автомобіля (колісного трактора)?

· шиною якої моделі залишенні: слід, що виявлено й зафіксовано на місці події?

· чи не залишений виявлений на місці події слід шини одним з коліс даного автомобіля?

· в якому напрямі рухався транспортний засіб, що залишив сліди на одязі потерпілого?

· в якому напрямі рухався транспортний засіб, що залишив сліди шин на узбіччі дороги?

Останнє питання може бути вирішене дослідженням слідів безпосередньо па місці події за умов збереження їх у недоторканості до прибуття експерта.

Для експертного дослідження в таких випадках мають бути надіслані предмети зі слідами коліс (одяг потерпілого, інші речі зі слідами), гіпсові зліпки об'єм-

Рис. 25. Знімок відновленого раніше цілком видаленого номера на основі клинка ножа (як метод відновлення використана фотоакустична мікроскопія).

слідів, відбитки поверхневих слідів нашарування чи відшарування, фотознімки слідів, а також колеса (шини) транспортного засобу (здебільшого задні колеса), експериментальні зліпки чи відбитки цих коліс. На експериментальних слідах має бути відображена повна довжина обводу протектора шини колеса.

Транспортно-трасологічною експертизою (що звичайно виконується у формі комплексної трасологічної та судовоавтотехнічної експертизи) можуть бути встановлені взаємне розташування двох конкретних автомобілів у момент їхнього зіткнення, а також місце зіткнення транспортних засобів на дорозі (смуга руху). Для вирішення цих питань досліджуються пошкодження та сліди на обох транспортних засобах і на предметах дорожньої обстановки, виконуються графічні та натурні моделювання, математичні розрахунки тощо.

Ідентифікація цілого за частинами

При скоєнні злочину, а також при його підготовці і приховуванні слідів нерідко відбувається розділення деяких об'єктів на окремі частини. Коло таких об'єктів надзвичайно різноманітне. Це і відокремлені частки знарядь та інструментів, і розбиті віконні шибки, посуд, розсіювачі фар, і розірвані документи, і шматки деревини, пластмасових виробів, і частини одягу злочинців або потерпілих, і багато інших об'єктів.

У таких випадках для доказування певних фактів перед слідчим або судом стоїть одне завдання: встановити, чи не є досліджувані об'єкти (уламки, скалки, обривки тощо) частинами одного предмета, одного цілого. Для його вирішення експерту мають бути подані всі вилучені частини передбачуваного єдиного цілого з точною вказівкою місця вилучення чи одержання кожної з них (або окремих груп частин). Незважаючи на множинність ситуацій, в яких може виникнути необхідність установлення цілого за частинами, питання в постанові слідчого, ухвалі суду або в клопотанні адвоката може бути сформульовано лише в одному плані:

· чи належать єдиному цілому частина (частка) предмет, вилученого на місці події (при обшуку, в каналі рани тощо), і частина (частини) предмета, вилучена в даного громадянина (виявлена в певному місці, представлена конкретною особою тощо)?

Залежно від механізму й характеру розділення цілого можна виділити два варіанти його встановлення за частинами: за наявності спільної лінії розділення; за її відсутності. В літературі зустрічається вказівка і на можливість третього варіанту — встановлення належності деталі (складової частини) складному цілому. Однак цей варіант не охоплюється предметом криміналістики. Таке

Рис. 26. Ідентифікація цілого за його частинами. Зіставлення, по лінії поділу частини кронштейна ручки замка автомобіля «Победа», вилученої з місця події, і частини кронштейна, знятої з автомобіля «Победа», який належить підозрюваному Д.

завдання справді може виникнути в слідчій і судовій практиці, але її вирішення належить до компетенції тих спеціалістів, які професійно ознайомлені з устроєм та особливостями експлуатації тих чи інших складених (конгломеративних) об'єктів: машин, пристроїв, пристосувань, апаратів, предметів. До таких спеціалістів слід віднести передусім інженерів, механіків, технологів, товарознавців, висококваліфікованих робітників.

За наявності спільної лінії розділення і з урахуванням збігу загальних властивостей та ознак окремих частин належність останніх єдиному цілому встановлюється без особливих труднощів за допомогою спочатку зіставлення, а потім і суміщення частий. Успішному вирішенню цього завдання сприяє й те, що па поверхні суміщуваних частин, як правило, знаходяться додаткові ознаки, що полегшують ідентифікацію і забезпечують її надійність, Такий ідентифікаційний процес практично може здійснюватися безпосередньо слідчим або судом шляхом слідчого (судового) огляду без призначення криміналістичної експертизи. Без сумніву, коли щодо достовірності результатів суміщення є сумніви, то необхідно провести експертизу.

Для встановлення експертним шляхом взаємної належності частин за відсутності, спільної лінії розділення

між ними можуть використовуватись ознаки, що знаходяться на поверхні об'єктів або всередині них (у масі речовини об'єкта), але в цьому випадку об'єкти мають бути прозорими для тих чи інших променів (видимої або невидимої зон спектра). Однак згадані ознаки не завжди можна добре побачити; тому іноді їх фотографують з використанням спеціальних прийомів контрастуючої фотографії. Порівняння ознак об'єктів найкраще проводити не безпосередньо, а на фотознімках.

До ознак, які дають змогу проводити ідентифікацію цілого за частинами за відсутності спільної лінії розділення, належать різноманітні смуги виробничого або експлуатаційного походження, неоднорідності, що розміщуються на відносно великих площах і мають чіткі межі, тріщини і мікро-тріщини, складки, ознаки організації внутрішньої структури різних виробів. Зокрема, такими конкретними ознаками є: на склі — смугастість, свити; на розсіювачах фар — кованість (напливи, розміщені уступами), смугастість, сліди полірування матриці; на дроті, цвяхах — сліди волочіння; на кераміці — мікро-тріщини; на пластмасах — смугастість, «муар»; на металевих виробах—сліди обробки інструментами, сліди гартування; на папері — «хмарність», складки; в деревині — річні кільця (причому річні кільця можна екстраполювати за відсутності досить значних ділянок стовбура дерева); у виробах з непрозорих діелектричних матеріалів — зони переважної орієнтації й залишкових внутрішніх напружень, що виявляються радіоінтроскопічним методом за допомогою радіохвиль надвисокої частоти.

Висновки про належність частин до єдиного цілого мають розглядатись як установлення факту тотожності конкретного об'єкта.

Експертиза слідів зубів

Під час розслідування різних злочинів (убивств, зґвалтувань, заподіяння тілесних ушкоджень, крадіжок, пограбувань, розбоїв) речовими доказами іноді є сліди зубів, їх можна знайти на тілі людини (потерпілого, злочинця), на різних предметах: недокурках, пломбах, пляшкових ковпачках, продуктах. В останньому випадку необхідно вживати заходів щодо їхнього збереження і невідкладної фіксації за допомогою фотографування і виготовлення зліпків.

Найрельєфніші сліди зубів залишаються на харчових

продуктах з пластичними властивостями, наприклад на шоколаді, маслі, сирі і т. д. Сліди укусу зубів на фруктах та овочах спочатку чітко видні, але через деякий час вони заповнюються фруктовим або овочевим соком і втрачають свою чіткість. На тілі живої людини сліди зубів покриваються тонкою кіркою закипілої крові. Якщо укус на тілі людини зроблений після її смерті, ранки від зубів залишаються відкритими і повністю збігаються з формою зубів того, хто вкусив.

В Україні останніми роками трасологічне дослідження слідів зубів на тілі людини, а в ряді випадків і на інших об'єктах проводять експерти бюро судово-медичної експертизи. Ці експерти мають медичну освіту і спеціальну підготовку в галузі дослідження речових доказів, можуть найповніше оцінити специфіку зубного апарату конкретної людини, механізм утворення слідів зубів на її тілі.

Необхідно розрізняти два види слідів зубів: статичні (надкус) і динамічні (сліди, які утворюються під час повного відокремлення частий об'єкта ріжучими кромками зубів верхньої та нижньої щелеп).

У статичних слідах відображаються форма щелепної дуги, розміщення і взаеморозташування в ній зубів, будова робочої поверхні коронок зубів (наприклад, різці залишають лінійні, загнуті назовні, вдавлені сліди; ікла— ромбоподібні вдавлені сліди; малі кутні —два вдавлених сліди від горбів ріжучої поверхні, які розташовані один позаду другого; великі кутні — вдавлений слід у вигляді квадрата або трапеції з відбитками 4—5 бугрів зуба).

В динамічних слідах, які утворені різцями, відображаються трасологічні особливості їхніх ріжучих кромок.

Сліди зубів можуть допомогти встановити конкретну людину, що їх залишила, деякі фактичні обставини події, тобто вирішити ідентифікаційні й не ідентифікаційні питання.

До першої групи належать такі питання:

· чи залишені сліди зубами людини?

· чи не залишені вони зубним апаратом певної особи?

· якими конкретно зубами залишені дані сліди?

· які особливості будови зубного апарату (щелеп, зубів) людини, яка залишила сліди?

· чи залишені сліди зубами однієї або різних осіб?

· чи залишені сліди зуба ми-протез а ми, які представлені на експертизу?

· чи залишені сліди металевими коронками?

· з якого металу були зроблені коронки, які залишили сліди укусу?

· як розташовані коронки в роті особи, яка зробила укус?

До другої групи можуть бути віднесені питання:

· який механізм утворення слідів зубів?

· яким було в момент укусу взаємне розташування потерпілого й особи, яка вчинила укус?

З метою вирішення вказаних питань може бути призначена трасологічна, а в деяких випадках — комплексна трасолого-стоматологічна експертиза. До класифікаційних ознак зубів належать: анатомічні (форма і радіус зубних дуг, кількість зубів і відстань між ними, форма і розмір зубної коронки, рельєф жувальної поверхні коронки та ін.); ознаки аномалії зубів (аномалії форми зубного ряду, розташування, розмірів, чергування зубів, відстань між ними); ознаки, які виникли внаслідок хвороби, зносу, лікування зубів (потертості, переломи коронок, пломби, протези тощо).

Найціннішими для позитивного категоричного висновку є збіги ознак аномалії зубів і придбаних ознак. Суттєві розбіжності дають підставу для категоричного негативного висновку.

* * *

Оцінка висновку судово-трасологічної експертизи, мац метою встановлення можливості наступного використання цього висновку, як джерела, доказів. Тому необхідно, щоб висновок експерта базувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з додержанням, відповідних процесуальних вимог. Дослідження має бути виконаним з використанням науково обґрунтованих, достовірних методів та методик.

Оскільки лід час проведення судово-трасологічних експертиз у переважній більшості випадків досліджуються об'єкти, у виявленні яких на місці події експерт не брав участі, один з перших етапів оцінки висновку має полягати в перевірці додержання процесуального порядку отримання (виявлення, фіксації, вилучення, пакування та збереження) досліджуваних речових доказів і відповідних зразків. Порушення цього порядку може поставити під сумнів достовірність відношення таких об'єктів до розслідуваної події та походження зразків від конкретного об'єкта, що перевіряють.

Оцінка наукової обґрунтованості й достовірності висновку судово-трасологічної експертизи полягає в аналізі та перевірці одержаних експертом фактичних даних, покладених в основу висновку.

Оскільки ідентифікаційні судово-трасологічні експертизи провадяться на підставі порівняльного дослідження макро- і мікро- ознак зовнішньої будови досліджуваних об'єктів і відповідних зразків, від якості й кількості порівнювальних матеріалів значною мірою залежать достовірність та наукова обґрунтованість експертного висновку. В процесі одержання експериментальних зразків мають бути відтворені обставини та умови, що мали місце при утворенні досліджуваного сліду.

Якщо об'єкт з часу слідоутворення до моменту вилучення був у експлуатації, в ньому можуть відбутись істотні зміни, що зроблять неможливим процес ототожнення через неадекватність досліджуваних об'єктів. У таких випадках експерт установлює розбіжності в мікрорельєфах досліджуваного та експериментальних слідів і з урахуванням свідчень про тривалу експлуатацію досліджуваного об'єкта констатує його непридатність для ототожнення або повідомляє про неможливість вирішення поставленого перед ним питання.

Непридатність об'єкта для ототожнення не. слід оцінювати як заперечення факту тотожності об'єкта, що перевіряється. Фактично експерт припускає можливість утворення досліджуваного сліду об'єктом, що перевіряється (констатуючи у своєму висновку збіг певних загальних ознак), однак у зв'язку з можливими істотними змінами макро- і мікрорельєфу об'єкта не може цього довести.

Найбільше доказове значення мають висновки експерта-трасолога за результатами Ідентифікаційних досліджень, у процесі яких за слідами ототожнено конкретну людину або предмет. Однак у більшості випадків судово-трасологічна експертиза не може встановити час та обставини утворення досліджуваних слідів. Тому відношення слідів до розслідуваної події може бути встановлене лише шляхом зіставлення виявлених експертом фактів з іншими матеріалами справи.

Інколи, за несприятливих умов слідоутворення і використання неправильних прийомів фіксації, вилучення чи зберігання в слідах, що є па одержаних експертом об'єктах, відсутня Інформація про ознаки слідоутворюючого об'єкта в обсязі, достатньому для його ототожнення. Водночас у таких слідах можуть бути відображені загальні

ознаки об'єкта, що дають змогу встановити його групову належність. Наприклад, за неповним і нечітким слідом пальця можна встановити, що він належить до завиткового типу; за нечітким слідом взуття— що він залишений взуттям на гумовій формованій підошві фасону ЗА; за слідом протектора на одязі — що він утворений шиною моделі Т-151 автомобіля «Жигулі».

Висновок експерта про однакову групову належність порівнюваних об'єктів не можна розцінювати як висновок про їхню тотожність. Водночас висновок про різну групову належність об'єктів, обґрунтований розбіжністю їхніх загальних ознак, свідчить про те, що досліджений слід не міг бути утворений даним об'єктом.

Якщо експерт у своєму висновку зазначає наявність між досліджуваним та експериментальними слідами як збігу, так І розбіжності, а потім, оцінюючи їх, доходить висновку, що одні з них є суттєвими, а інші — випадковими, необхідно аналізувати достовірність оцінних суджень експерта, зіставляючи їх з іншими матеріалами справи.

Оцінка висновку судово-трасологічної експертизи охоплює також аналіз Ілюстративних матеріалів, що додані до висновку (фотознімків, схем та ін.), з точки зору їхньої наочності, відповідності опису в дослідній частині.

Висновки судово-трасологічних експертиз за результатами неідентифікаційних досліджень (про напрями руху людини чи транспортного засобу, про напрямок злому перешкоди, про послідовність утворення слідів, спосіб виконання певних дій тощо) дають змогу одержати інформацію про окремі обставини розслідуваної події й оцінюються шляхом зіставлення з одержаними з інших джерел даними про ці обставини.

СУДОВО-БАЛІСТИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Судово-балістичні експертизи призначаються для вирішення широкого кола завдань ідентифікаційного та неідентифікаційного характеру, пов'язаних з дослідженням вогнепальної зброї та боєприпасів, слідів пострілу в самій зброї та на вражених об'єктах і на особі, що зробила постріл.

Об'єктами судово-балістичної експертизи є вогнепальна зброя, боєприпаси та їхні частини (набої, гільзи, кулі, шріт, картеч, пижі, прокладки), предмети зі слідами пострілу.

В результаті вирішення ідентифікаційних завдань Може бути ототожнена конкретна зброя за стріляними кулями, гільзами, шротом або встановлено, що кулі (шріт) або гільзи, вилучені в різних місцях, відстріляно з однієї зброї. Визначається також спільна-групова належність зброї, боєприпасів або їхніх частин (калібр, вид, модель зброї). Встановлення групової належності зброї та боєприпасів здебільшого провадиться з метою організації пошуку зброї.

Під час проведення неідентифікаційних судово-балістичних досліджень установлюються: належність досліджуваних об'єктів до вогнепальної зброї чи боєприпасів, їх вид, калібр, модель, зразок; технічний стан зброї (її справність, придатність до стрільби, можливість пострілів без натискання на спусковий гачок за певних обставин); бойові якості зброї та боєприпасів (пробивна дія, максимальна та гранична дальність тощо); обставини пострілу на місці події (відстань, напрямок пострілу, взаємне розташування зброї й ураженого об'єкта в момент пострілу та ін.).

У зв'язку з тим, що до цього часу не розроблені надійні універсальні методи встановлення абсолютної давності пострілу, це питання судово-балістичною експертизою не вирішується. Однак питання про те, чи не було зроблено зі зброї постріли після останнього чищення і змащення каналу її ствола, може бути вирішене шляхом хімічного дослідження нашарувань нагару у стволі зброї.

При виконанні судово-балістичних експертиз застосовуються різноманітні методи досліджень, вибір яких зумовлений видом і характером досліджуваних об'єктів та питань, що вирішуються експертом.

Ідентифікаційні дослідження виконуються з використанням візуальних, мікроскопічних і фотографічних методів, профілографування, експерименту, моделювання та реконструкції. При проведенні експериментів і моделюванні необхідно врахувати різноманітні фактори, що дає змогу одержувати на експериментальних гільзах і кулях сліди, найбільш відповідні слідам на досліджуваних об'єктах, вивчати й оцінювати ступінь стабільності експериментальних слідів, домагатись оптимального відображення в слідах особливостей конкретної зброї.

Під час проведення неідентифікаційних досліджень застосовуються методи, що використовуються у військово-технічних і спортивно-мисливських галузях знань. Обов'язковою умовою дослідження технічного стану зброї та

боєприпасів, їхніх бонових характеристик є проведення різних експериментів, зокрема експериментальних пострілів.

Дослідження слідів пострілу, а також компонентів спорядження боєприпасів провадиться з використанням мікроскопічних, хімічних та фізичних методів (емісійний спектральний аналіз, Інфрачервона спектроскопія, рентгеноструктурний аналіз та ін.). З метою виявлення нашарувань металів на об'єктах застосовуються контактно-дифузійний та електрографічний методи.

Судово-балістичною експертизою можуть бути вирішені такі питання:

· чи є вогнепальною зброєю предмет, вилучений у гр. А.?

· до вогнепальної зброї якої системи, моделі, зразка, калібру належить револьвер, вилученні! у гр. Б.?

· чи справний і придатний до стрільби пістолет, вилучений у гр. В.?

· чи може статися постріл без натискання на спусковий гачок з пістолета, вилученого в гр. Г., при падінні пістолета на дерев'яну підлогу стволом униз з висоти 70 см **?

· зі зброї якого виду, системи та калібру вистрілено кулю, вилучену з тіла потерпілого?

· чи не вистрілено цю кулю з пістолета, що вилучений у підозрюваного?

· чи не відстріляно п'ять гільз, вилучених з місця події, з пістолета, що належить обвинуваченому?

· чи не вистрілено шріт (картеч), вилучений з тіла потерпілого, ;і мисливської рушниці, що належить підозрюваному? 0 чи є частинами одного набою куля, вилучена з тіла потерпілого, і гільза, знайдена на місці події?

· чи провадилися постріли з двоствольної мисливської рушниці, вилученої в підозрюваного, після її останнього чищення і зміщення?

· яким порохом та якими снарядами (шротом, картеччю, кулею) були зроблені останні постріли з кожного ствола рушниці?

· з якої відстані вчинено постріл у двері хати гр. М., судячи з розсіювання шроту?

· яким було взаємне розташування рушниці й дверей хати в момент пострілу, судячи з напрямку каналу вогнепального пошкодження?

----------------------------

* Подібні питання вирішуються здебільшого при дослідженнях предметів, виготовлених саморобними методами, що не мають аналогів серед стандартної вогнепальної зброї. Стосовно саморобної вогнепальної зброї питання про її справність не вирішуються, оскільки справною вважається зброя, що відповідає певним технічним умовам, а на саморобну зброю вимоги нормативно-технічної документації не поширюються.

** Певні параметри умов пострілу вказуються залежно від обставин розслідуваної події.

Всі дослідження вогнепальних пошкоджень одягу і взуття, пов'язані з одночасним заподіянням тілесних пошкоджень людині, віднесено до компетенції судово-медичної експертизи. В тих випадках, коли в процесі експертизи виникає необхідність дослідження таких пошкоджень у сукупності з аналізом незвичайних умов пострілу (специфікою дії конкретної зброї, боєприпасів тощо), може бути проведена комплексна медико-криміналістична експертиза, яку викопують спільно експерт-баліст і судово-медичний експерт.

Рис. 27. Суміщення слідів від каналу ствола на кулі, виявленій на місці події (а), й на експериментальній кулі (б), вистріленій з пістолета «ПМ», вилученого в підозрюваного

Слід зазначити, що ототожнення вогнепальної зброї за слідами на стріляних кулях (шроті, картечі) дещо відрізняється від ототожнення такої зброї за слідами на стріляних гільзах. Оскільки сліди на кулі (шроті, картечі) утворюються в процесі її руху по каналу ствола і відображають у вигляді трас деталі мікрорельєфу, що розташовані на різних ділянках його довжини, безпосереднє порівняння слідів на кулі з деталями мікрорельєфу каналу ствола зброї неможливе. Тому для порівняльного дослідження в таких випадках використовують сліди на експериментальних кулях, вистрілених зі зброї, що перевіряється. Для експериментальних пострілів необхідно застосовувати кулі такої самої конструкції (за розмірами, матеріалом), як і досліджувана куля, постріли провадити в таких само (або максимально наближених), умовах, як і постріл на місці події.

З метою одержання експериментальних слідів каналу гладкоствольної (мисливської) зброї на шроті та на картечі використовуються або спеціальні снаряди, або картеч, уміщена в набої у відповідному порядку. Для виявлення та аналізу сталих ознак каналу ствола вогнепальної зброї експерт має зробити з леї щонайменше п'ять пострілів (при дослідженні револьверів кількість експериментальних пострілів інколи досягає 15).

В окремих випадках під час ототожнення вогнепальної

зброї за стріляними гільзами деякі сліди на них (статичні) безпосередньо порівнюються з відповідними слідоутворюючими деталями зброї. Такий метод дослідження може застосовуватися при зіставленні . слідів від бойка та від переднього зрізу затвора чи колодки рушниці на капсулі гільзи. В інших випадках для порівняння вико-

Рис. 28. Слід відбивача на гільзі, вилученій на місці події.

Рис. 29. Слід відбивача на експериментальній гільзі, відстріляній з пістолета, вилученого в підозрюваного Б. Індивідуальні особливості відбивача, що відобразилися, дали змогу зробити висновок про тотожність зброї.

ристовуються відповідні сліди на експериментальних гільзах, що відстріляні з досліджуваної зброї.

Певну специфіку мають експерименти при вирішенні питань про визначення дистанції пострілу за характером вогнепального пошкодження на об'єкті. Поряд Із складом і локалізацією на ньому продуктів пострілу досліджуються й аналогічні ознаки експериментальних мішеней. Необхідними умовами одержання достовірних результатів є використання для експериментальної стрільби набоїв, споряджених аналогічно з набоєм, використаним на місці події, мішені з такого самого матеріалу, як і досліджуваний об'єкт, а також додержання відповідних умов пострілів.

Оскільки при експериментальних пострілах звичайно спостерігаються певні розбіжності одержуваних результатів, висновок про дистанцію пострілу здебільшого дається експертом не у вигляді констатації якоїсь певної відстані, а у вигляді визначення мінімальної і максимальної меж.

У процесі оцінки висновку судово-балістичної експертизи необхідно враховувати особливості пострілу і пов'язаних з ним явищ, бо саме від цих факторів найчастіше залежать результати експертних досліджень,

Процес оцінки висновку судово-балістичної експертизи включає аналіз його юридичної та науково-фактичної сторін. Оцінка висновку експерта з юридичної точки зору потребує аналізу процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертного дослідження. Оцінка науково-фактичної сторони висновку полягає у встановленні достовірності й наукової обґрунтованості фактичних даних, що виявлені експертом, їхнього взаємозв'язку та відношення до розслідуваної події.

Треба мати на увазі, що залежно від конкретних умов розслідуваної події факти, встановлені експертом, можуть бути пояснені по-різному. Наприклад, відсутність так званих додаткових факторів пострілу (кіптю, часток пороху, що не згоріли) навкруги вхідного вогнепального пошкодження на об'єкті в одних випадках свідчить про вчинення пострілу зі значної відстані (для пістолетів і револьверів — понад 70 см, для гвинтівок і карабінів — понад 100—160 см), а в інших — про постріл зі значно меншої дистанції, але з використанням прокладок. Якщо експертом не зроблено аналізу зазначених факторів, його висновок про дистанцію пострілу може бути неповним і призвести до помилки.

Найбільшу доказову цінність мають зроблені в категоричній формі висновки експерта про те, що куля (шріт, картеч), вилучена з тіла потерпілого (або якоїсь перешкоди), вистрілена зі зброї, що належить підозрюваному. Однак установлений експертом факт тотожності зброї за вистріленою кулею не завжди свідчить про те, що саме ця зброя є знаряддям злочину. Для такого висновку слід установити, що досліджена експертом куля вчинила поранення потерпілому і саме її вилучено з глибини поранення. Якщо ж кулю не вилучено з тіла, потерпілого, а знайдено в його одязі чи в приміщенні, має бути доведено, що саме вона вчинила поранення. Цей факт установлюється шляхом дослідження часток текстильних тканин одягу на кулі, крові та частин пошкоджених органів тіла людини.

Ототожнення зброї за кулею (шротом, картеччю) також не є незаперечним свідченням того, що цю зброю було застосовано на місці події саме її власником. Практиці відомі випадки, коли зброєю з дозволу або без дозволу власника користувались для вчинення злочинів сторонні особи. Тому аналіз даних про умови зберігання

зброї, можливий доступ до неї сторонніх осіб допомагає правильно оцінити причетність власника цієї зброї до вчинення злочину.

Ототожнення зброї за гільзами може свідчити про причетність конкретної зброї до розслідуваної події лише в тому випадку, якщо судово-балістичною експертизою доведено, що куля, яку вилучено з тіла потерпілого (або з іншої перешкоди), й одна з гільз, виявлених на місці

Рис. 30. Зіставлення слідів від набійного упора на гільзі, що була вилучена з місця події, і на експериментальній гільзі, що відстріляна з пістолета «ТТ», вилученого в підозрюваного М. Для порівняння слідів на гільзах застосований метод фото-аплікації.

події, до пострілу були частинами єдиного набою. Якщо ж цей факт не доведений, причетність зброї до вчинення злочину встановлюється за допомогою Інших доказів (пояснень потерпілого, свідків, підозрюваного). Встановлений експертом факт пострілу з конкретної зброї набоєм, частиною якого є гільза, може бути в таких випадках оцінений лише як непрямий доказ.

Знаходження зброї після вчинення з неї пострілу в несприятливих умовах (у воді, вологому приміщенні та ін.) призводить, внаслідок інтенсивної корозії, до швидкого змінення мікрорельєфу каналу ствола та інших слідоутворюючих деталей і поверхонь, може істотно ускладнити ототожнення зброї за слідами на кулях і гільзах або зробити його неможливим.

Певну специфіку має оцінка висновків експерта про спільну групову належність порівнюваних об'єктів (наприклад, компонентів спорядження мисливських набоїв, вилучених на місці події та виявлених у підозрюваного). Дані висновки не слід розуміти як такі, що свідчать про належність набою, використаного на місці події, саме підозрюваному. Висновок експерта-баліста (або експертів, що провадили комплексну експертизу боєприпасів чи їхніх компонентів) про єдине джерело походження набоїв (спорядження) може бути визнаний обґрунтованим лише в тому разі, коли конкретний обсяг «єдиного джерела походження» встановлено слідчим шляхом і виявлено ознаки, характерні тільки для цього «джерела». Слід мати на увазі, що поняття «партія випуску» стосовно боєприпасів не має чітких криміналістичних критеріїв, І боєприпаси, що належать до однієї (технологічної) партії випуску, можуть бути придбані різними особами. Партія випуску спортивних та мисливських набоїв, зокрема, містить у собі від 5 до 250 тис. набоїв одного виду та калібру.

Судово-балістичними експертизами, якими вирішувалися неідентифікаційні питання, встановлюються обставини, що стосуються об'єктивної сторони складу злочину, або обставини, пов'язані з елементами його суб'єктивної сторони. Так. висновок про можливість пострілу з конкретної зброї без натискання на спусковий гачок у більшості випадків має значення для розмежування навмисних і необережних дій, вирішення питання про форму вини, для правильної кваліфікації дій обвинуваченого (підсудного).

Дещо специфічною є оцінка висновку судово-балістичної експертизи про неможливість установлення фактичних обставин, що інтересують слідство або суд. Аналізуючи підстави неможливості вирішення експертом поставлених перед ним питань, викладені у висновку, необхідно з'ясувати, чи можливо за допомогою нових доказів установити окремі факти, відшукати потрібні об'єкти чи порівняльні зразки.

Якщо ж поставлені перед експертом питання не можуть бути вирішені внаслідок об'єктивних обставин (непридатність об'єктів для дослідження, недостатність ознак, що в них відображені, відсутність науково розроблених методик дослідження), відповідні факти необхідно встановлювати шляхом використання інших джерел доказування.

ЕКСПЕРТИЗА З МЕТОЮ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ОСОБИ

ЗА ОЗНАКАМИ ЗОВНІШНОСТІ

Цей окремий вид ідентифікаційних досліджень, який у літературі називається ще портретно-криміналістичною або фотопортретною експертизою, полягає в аналізі й порівнянні зовнішніх прикмет особи та їхнього відображення на фотографічних знімках та інших об'єктах (кіно- і відеокадри, череп тощо) із застосуванням спеціальних методик зіставлення, суміщення, графічного моделювання І розрахунків взаєморозташування ознак обличчя. Метою цих досліджень є визначення тотожності конкретної особи, зображеної на представлених досліджуваних об'єктах.

Портретно-криміналістична експертиза призначається в ситуаціях, коли органи розслідування або суд не мають можливості Іншим шляхом достовірно встановити особу, наприклад, підозрюваного або обвинуваченого, невпізнаного трупа, факт належності документів, що засвідчують особу, їхньому власникові та інших фактичних обставин, які мають суттєве значення при розслідуванні злочинів, розшуку без вісті пропалих або злочинців. Особливістю портретно-криміналістичної експертизи є те, що проведення її можливе лише за наявності фотографічних зображень або їхніх репродукцій, що можуть бути об'єктивними портретами конкретної особи. З інших об'єктивних відображень людини при комплексному порівняльному дослідженні можуть бути використані рентгенівські знімки І зліпки обличчя, череп, кісткові останки. Не виключається на практиці можливість представлення на портретно-криміналістичну експертизу рисованих, живописних портретів, реконструкцій обличчя за черепом. Однак за такими суб'єктивними за своїм походженням зображеннями, зовнішності людини встановлення конкретної особи не може мати доказового значення в справі, оскільки ступінь і характер відповідності цих зображень дійсності шляхом портретно-криміналістичного дослідження встановити неможливо. Враховуючи це, слід розрізняти портретно-криміналістичну експертизу фотографічнихзображень, які є об'єктивними портретами конкретної особи, І комплексну медико-криміналістичну портретну експертизу, при проведенні якої аналіз і порівняння ознак зовнішності особи на фотознімках поєднуються з дослідженням інших об'єктів (ідентифікація особи за черепом, зліпком обличчя, рентгенівським знімком та ін.).

Найпридатнішими для встановлення тотожності особи

є фотознімки, виготовлені з додержанням правил сигналетичної (розпізнавальної) фотографії, за їх відсутності використовуються також поширені в побуті аматорські й художні чорно-білі та кольорові знімки.

Портретно-криміналістична експертиза призначається у відповідності з правилами, передбаченими в КПК. та ЦПК України; порядок її проведення в цілому не відрізняється від загально встановленого для всіх інших видів

Рис. 31. Загальний вигляд об'єктів дослідження: а) фотознімок з листка обліку кадрів гр. К.; б) фотознімок підозрюваного В.

криміналістичної експертизи. Портретно-криміналістичні експертизи в основному проводяться експертно-криміналістичними підрозділами МВС та інститутами судової експертизи МЮ України. До проведення комплексних медико-криміналістичних портретних експертиз залучаються також судово-медичні експерти.

За необхідності проведення портретно-криміналістичної експертизи в експертну установу мають бути подані досліджувані об'єкти (фотознімки, череп, рентгенограма тощо), розпізнавальні або аматорські та художні знімки, представлені свідками чи вилучені при проведенні слідчих дій. При підготовці порівняльних матеріалів для експертизи необхідно по змозі добирати більшу .кількість фотознімків особи, виготовлених приблизно в той самий період, що й досліджуване фотозображення. Слід також звертати увагу на те, щоб серед них були фотографії з однаковим поворотом і кутом нахилу голови, а також з

аналогічним освітленням обличчя; необхідно також впевнитися, що на відібраних для експертизи порівняльних фотознімках зображена саме та особа, тотожність якої треба встановити за представленим для портретного дослідження фотознімком, черепом або іншим об'єктивним зображенням. Разом з порівняльними фотознімками на

Рис. 32. Репродукція фотознімків К. і В. (стрілками і цифрами показані ознаки, що збігаються. Сукупність їх свідчить про те, що на досліджуваних фотознімках зображена одна особа в різні періоди життя)

дослідження надсилаються і негативи, якщо вони знайдені.

В постанові про призначення експертизи слід зазначити період виготовлення досліджуваного зображення, рік народження особи або її орієнтовний вік, а також специфічні відомості про зовнішню подібність до близьких родичів, зміни ознак обличчя, особливі прикмети тощо.

На вирішення портретно-криміналістичної експертизи можуть, бути поставлені такі питання:

· чи зображена на представленому фотознімку конкретна особа?

· чи є серед осіб па груповому фотознімку певна особа, зображена на представлених порівняльних фотознімках-зразках? 9 чи зображена на представлених фотознімках, виготовлених у різні періоди, одна А та сама особа?

· чи зображений на фотознімку трупа гр. Л.?

· чи не зображений на досліджуваному фотознімку хто-небудь з осіб, чиї фотокартки-зразки представлені на дослідження?

· чи не належав череп людини, представлений на дослідження, особі, зображеній на аматорському фотознімку?

ФОТОТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Судова фототехнічна експертиза покликана встановлювати факти за фото- або кінодокументами (особливо із слабо зафіксованою доказовою інформацією), визначати метричні характеристики предметів, приміщень, ділянок місцевості шляхом дослідження фотознімків або кіноплівок, а також ідентифікувати технічні засоби, світлочутливі матеріали та хімічні реактиви, які були застосовані для їхнього виготовлення. її проводять при розслідуванні найрізноматніших кримінальних справ: фальшування грошей та підробки документів, якщо для виготовлення друкарських форм використовувалися фотопроцеси; поширення наклепницьких або таких, що порочать гідність громадян, зображень, виготовлених шляхом фотомонтажу; виготовлення і поширення порнографічних зображень; розкрадання матеріальних цінностей; заняття забороненим промислом та ін. Нерідко такі експертизи призначають у разі необхідності здобуття додаткової інформації з фотознімків, виготовлених у процесі огляду місця події, випадкових аматорських фотознімків, приєднаних до матеріалів справи (наприклад, для визначення розмірів зображених предметів, взаємного їх розташування, реконструкції матеріальної обстановки за фотознімками).

Об'єктами фототехнічної експертизи є фотознімки і кінофільми, а також технічні засоби й матеріали, що застосовуються для їхнього виготовлення. Фотознімки в судовій фототехніці — це широке поняття, яке включає в себе всілякі кольорові та чорно-білі фотографічні зображення — як позитивні, так і негативні, виготовлені на фотопапері або прозорій основі (плівці, склі) і відзняті за допомогою звичайної або спеціальної фотоапаратури. Отже, фотовідбитки, діапозитиви, негативи, мікрофільми, мікрофіші, рентгенівські знімки є різновидами фотознімків. Кінофільми (фотознімки, одержані в результаті кінозйомки) подають на дослідження цілісно або окремими фрагментами: відрізками плівки чи окремими кадрами. До технічних засобів належать знімальна апаратура (фотокамери і приладдя до них — об'єктиви, насадки, касети ) та лабораторне обладнання (фотозбільшувачі, копіювальні верстати, кадрувальні й копіювальні рамки, фоторізаки, глянсувачі), при використанні яких на фотознімках відображаються сліди (ознаки) від елементів цих пристроїв. Фотографічні матеріали включають світлочутливі матеріали (фото- та кіноплівку, фотоплатівки,

фотопапір) та хімічні реактиви (проявники, фіксажі, тонуючи розчини та ін.), використовувані у фотографічних процесах.

Існують два самостійні види судової фототехнічної експертизи: дослідження фотографічних зображень та аналіз матеріальної частини фотознімка. Завдання, що вирішуються в процесі кожного з цих видів досліджень, можна розділити на ідентифікаційні та діагностичні.

При дослідженні фотографічних зображень вирішуються ідентифікаційні завдання з установлення: конкретних технічних засобів, які були застосовані для виготовлення фотознімків; негатива за позитивом; окремих предметів, будівель, приміщень, ділянок місцевості, що відобразилися на фотознімку (часто під час вирішення цього завдання проводять комплексну експертизу із залученням експерта-фототехніка та спеціаліста, компетентного в галузі науки, до якої належить об'єкт, що його ідентифікують). Діагностичні завдання полягають у встановленні обставин виготовлення фотознімка (наприклад, диференціація репродукцій та знімків, зроблених з натури; виявлення ретуші, фотомонтажу та ін.); визначенні розмірів відображених на фотознімку предметів та відстаней між ними (наприклад, об'єму викраденої ділової деревини, зафіксованої на випадковому знімку); відновленні первісного зображення на фотознімку і визначенні відносного часу виготовлення фотознімка, кінофільму.

Аналізуючи матеріальну частину фотознімків, вирішують завдання з визначення виду світлочутливого матеріалу, що буї) застосований для виготовлення фотознімка; однорідності світлочутливих матеріалів (наприклад, виявлених в обвинуваченого І вилучених зі складу готової продукції); типу проявника, що застосовувався для виготовлення фотознімка; однорідності реактивів, за допомогою яких виготовлено кілька фотознімків; належності негативів (позитивів), представлених відрізками або окремими кадрами, одній і тій самій плівці. Крім того, можуть, визначатися придатність фотоматеріалів для виготовлення знімка певної якості, помилки, допущені під час фотозйомки, фотодрукування, а також характер дефектів на фотозображенні. й способи їхнього усунення.

Судова фототехнічна експертиза вирішує такі питання:

· чи не виготовлений досліджуваний знімок за допомогою даного технічного засобу?

· чи не зроблені подані фотознімки за допомогою того самого технічного засобу?

· чи не віддруковані фотодокументи з даного негатива?

· з одного чи з різних негативів віддруковані знімки?

· чи не використовувався для виготовлення досліджуваного фотознімка поданий експерту оригінал?

· чи не зображений на досліджуваному експертом знімку конкретний предмет, ділянка місцевості, приміщення, будівля і т. ін.?

· апарат якого типу (моделі) застосовувався для виготовлення даного фотознімка (кінофільму)?

· який об'єктив був використаний під час зйомки (нормальний, ширококутний, довгофокусний)?

· яка зйомка проводилася при виготовленні даного фотознімка (натурна, репродукційна, комбінована)?

· чи не виготовлений даний знімок з використанням фотомонтажу?

· чи дотримані технологічні правила під час проявлення даного фотознімка?

· фотоплівка (фотопапір) якого типу (марки) застосовувалася для виготовлення даного фотознімка?

· чи однорідна фотоплівка (фотопапір), вилучена у звинуваченого, з фотоплівкою (фотопапером), на якій виготовлений данин знімок?

· чи не є поданий на дослідження відрізок плівки складовою частиною цього рулону плівки?

· який тип проявника застосовувався при виготовленні фотознімка?

· чи придатні подані на дослідження фотоматеріали для одержання даного фотознімка?

· коли виготовлений даний фотознімок?

Рис. 33. Фотознімок сліду-подряпини на дорожньому покритті утвореного транспортним засобом у результаті ДТП. За відомими, параметрами автомобіля ГАЗ-21 та розмірами кілометрового стовпа, з'ясовані розміри сліду-подряпини та його розміщення на дорожньому покритті відносно до кілометрового стовпа.

За допомогою судової фототехнічної експертизи можна також установити точку зйомки конкретного фотознімка (кадрів кінофільму), визначити розміри предметів (або відстані між предметами), зображених на даному фотознімку, реконструювати матеріальну обстановку місця події, зафіксовану на даному знімку.

Оцінка висновків фототехнічної експертизи не завдає труднощів. Усі встановлені факти, як правило, перебувають у прямій залежності з обставинами справи. Лише в тих випадках, коли у фотографічному процесі застосовуються змінні пристрої (об'єктиви, касети, рамки), необхідно перевірити, чи проведено ідентифікацію на основі дослідження належних об'єктів і чи не зроблено висновків про тотожність за ознаками замінюваних частин об'єкта.

Необхідно, щоб як зразки використовувалися такі самі матеріали, як і досліджувані. У противному разі висновки про тотожність, перебіг фотографічних процесів, однорідність хімікатів можуть бути визнані недостатньо обґрунтованими.

ФОНОСКОПІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Експертиза звуко(відео)записів та фоно(відео)апаратури. Інколи па практиці необхідно вирішити діагностичні та ідентифікаційні завдання, пов'язані з експлуатацією магнітофонів (диктофонів) та відеомагнітофонів. Слідство та суд можуть інтересувати обставини проведення магнітного запису, копіювання фоно- та відеограм, монтажу магнітних стрічок і т. Ін.; іноді виникає потреба у відновленні (виправленні) фоно- або відеограми до рівня, зручного для прослуховування (перегляду).

Перед експертизою матеріалів звуко- та відеозапису, записуючої та відтворюючої апаратури можуть бути поставлені такі питання діагностичного характеру:

· яким є зміст поданої на дослідження фонограми?

· яке походження перешкод на фоно- та відеограмах і чи можна їх усунути? (якщо усунення перешкод можливе, то експерти зобов'язані це зробити);

· на відкритій місцевості чи в приміщенні проводився відео- (звуко)запис?

· які розміри приміщення, де проводився звукозапис?

· чи є подана фоно(відео)грама оригіналом або копією?

· якщо фоно(відео)грама є копією, то чи не містить оригінал склейок (і в яких місцях)?

· безперервно чи із зупинками (і в яких місцях) здійснювався звуко(відео)запис на даній стрічці?

· чи є подані фоно(відео) грами (або одна стрічка, або стрічка із склепками) частинами одного безперервного запису?

Ідентифікаційні питання пов'язані з визначенням конкретного апарату і встановленням цілого за частинами:

· чи виготовлена подана па дослідження фоно(відео)грама на даному магнітофоні (відеомагнітофоні)?

· на якому з представлених магнітофонів (відеомагнітофонів) виготовлена дана фоно(відео)грама?

· на одному чи кількох магнітофонах (відеомагнітофонах) виготовлені подані на дослідження фоно (відео) грами?

· чи не становили раніше дві (або більше) склеєні частини фоно (відео) грами одне ціле?

· чи не змонтована подана па дослідження стрічка Із шматків, записаних па різних магнітофонах (відеомагнітофонах)?

На експертизу цього виду, крім апаратури та магнітофонних записів (відеограм), слід подавати чисті стрічки однієї партії з досліджуваними, вилучені в місці знаходження апаратури (якщо вони є), і докладні відомості про умови та обстановку запису в даному приміщенні або міс-

Рис. 34. Фотознімок візуальної картини доріжки управління відеограми. Стрілками вказані ознаки запису відеограми в режимі «монтажу з продовженням»; 1 —зміщення доріжки запису внаслідок девіації магнітної стрічки в стрічкопротяжному механізмі апарату запису; 2 — відбиток імпульсу «установа», який формується електронного системою управління режимами магнітного запису

цевості (бажано подати також фотознімки місця запису, зроблені способом зустрічної або хрестоподібної зйомки). Дослідження для вирішення вказаних вище питань проводяться в спеціалізованих лабораторіях експертних підрозділів системи МЮ і МВС, а також у відповідних лабораторіях академічних інститутів та вузів.

Рис. 35. Фотознімок доріжок запису досліджуваної фонограми: а) доріжка правого каналу запису; б) доріжка лівого каналу запису; в) інтервал між доріжками запису з відбитками магнітного сліду від головки запису магнітофона, зумовлений порушенням цілісності магнітопроводу її екрануючих пластин (данин слід є індивідуалізуючою ознакою при ідентифікації магнітофона)

Експертиза з метою ототожнення джерел звуку. Дослідження з установлення джерела звуку й обставин, пов'язаних з вирішенням цього завдання, давно привертають увагу криміналістів. Проте тільки останнім часом стали реальними надійні експертизи з цих питань.

Можна виділити три головні напрями експертизи з метою ототожнення джерел звуку.

Вокалоскопічна експертиза — встановлює особу за голосом на основі лінгвістичних та фонетичних ознак, які випиляються в сукупності ознак усного мовлення (за аналогією з ознаками письмової мови авторознавчої експертизи) й артикуляційних та акустичних особливостей мови.

Дана експертиза, яка майже завжди є комплексною, оскільки в ній беруть участь філологи, психологи, акустики,

Рис. 36. Спектральний перехід: а) виділений з досліджуваних зразків мови невідомого чоловіка; б) виділений з експериментальних зразків мови підозрюваного

криміналісти та інші спеціалісти, може дати відповідь на такі питання:

· чоловікові чи жінці належить записана на магнітну стрічку мова?

· які фізичні та соціальні характеристики того, хто говорив?

· чи є фонограма результатом фіксації вільного мовлення, чи текст перед мікрофоном читався?

· який психічний стан того, хто говорив?

· чи не є зафіксована усна мова мовою конкретної особи?

· одній чи кільком особам (скільком саме) належить усна мова, зафіксована па фонограмі?

· яким конкретно особам з представлених належать окремі висловлювання, що містяться па одній і тій самій фонограмі?

Ідентифікація інших джерел звуку, які не несуть словесної інформації. На експертизу можуть бути поставлені питання:

· що є джерелом звуків, зафіксованих на магнітній стрічці?

· чи не належав зафіксований па стрічні звук представленому конкретному (чи такому, що знаходиться в певному місці) об'єкту (наприклад, настінному годиннику)?

· чи не походять звуки на поданих фонограмах від одного джерела?

· який тип, модель мотора, робота якого зафіксована на фонограмі, і чи не має він якихось дефектів?

Установлення інших фактів та обставин за фонограмою. Крім названих ідентифікаційних та діагностичних завдань, за фонограмою можуть бути вирішені такі питання:

· який номер телефону набирався в процесі роботи магнітофону на запис?

· у непорушному стані чи в русі знаходилося записане на магнітофон джерело звуку?

· якою є швидкість руху джерела звуку?

· в якому положенні відносно до мікрофону знаходилися співрозмовники, чиї голоси записані на магнітофонну стрічку?

Необхідно зазначити, що в наш час практично вирішено завдання машинної ідентифікації джерел звуку, в тому числі й людини, за голосом, що створює перспективи для здобуття достовірної доказової інформації за допомогою цієї експертизи.

ЕКСПЕРТИЗА ХОЛОДНОЇ ЗБРОЇ

Криміналістична експертиза холодної зброї, як правило, провадиться в тих випадках, коли вилучені предмети виготовлені саморобним способом і не мають чітко виявлених ознак холодної зброї. Належність до холодної зброї предметів, виготовлених заводським способом (армійських баг-

нетів. кортиків, щабель, мисливських ножів тощо), може встановлюватися за заводськими таврами і маркірувальними позначеннями без проведення криміналістичної експертизи. Якщо ж для справи, що розслідується, має значення походження холодної зброї заводського виготовлення, криміналістична експертиза може вирішити питання про те, до якої вогнепальної зброї штатно належить даний багнет, в якій країні виготовлений ніж і т. д.

До холодної зброї належать знаряддя і пристрої, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам, чи незвичні предмети, що мають колючий, ріжучий, рубаючий, ударний або роздріблюючий ефект і призначені для нападу й активного захисту.

Криміналістичною експертизою холодної зброї вирішуються такі питання:

· чи є предмет, вилучений у підозрюваного, холодною зброєю?

· до якого виду холодної зброї належить ніж (кинджал, кастет, надолонник, кістень, нунчаку тощо), вилучений у підозрюваного?

· в який спосіб (заводський чи саморобний) виготовлений ніж (кинджал, кастет, надолонник, кістень, нунчаку тощо), вилучений у підозрюваного?

· чи є предмет, вилучений у даної особи, заготовкою холодної зброї?

· чи не виготовлений надісланий на дослідження предмет зі спортивної або бойової зброї певного типу (спортивної шпаги, бойової шаблі)?

· чи піддавався переробці ніж (або інший предмет), вилучений у підозрюваного?

Сліди дії холодної зброї на тілі людини й одязі досліджуються судово-медичною експертизою, сліди її дії на інших об'єктах — трасологічною експертизою з використанням методик ототожнення об'єктів за статичними (удари) і динамічними (сковзання) слідами.

В процесі застосування холодної зброї утворюються пошкодження, що часто супроводжуються відокремленням часток об'єктів, на які спрямовується дія зброї. Ці частки (мікрочастки), що одержали назву «нашарування», майже завжди можна виявити на контактуючих з об'єктами поверхнях холодної зброї. Експертиза нашарувань структурно відноситься до експертиз матеріалів і речовин (крім нашарувань судово-медичного характеру).

Оцінка висновку експертизи холодної зброї не має якихось істотних особливостей. Коли у висновку обґрунтовано твердження про те, що предмет не належить до холодної зброї, справа має бути закрита (якщо немає інших обвинувачень) за відсутністю складу злочину.

ТОВАРОЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА

Джерелами доказової інформації нерідко є товари народного споживання, сировина, напівфабрикати, тара, пакувальні засоби. Експертне дослідження таких об'єктів дає змогу визначити можливі їхні параметри, істотні ознаки, властивості, різні обставини, пов'язані зі споживчими якостями, відповідність нормативним документам, зразкам; установити способи фальсифікації зазначених об'єктів і шляхи запобігання різним правопорушенням.

За допомогою судово-товарознавчої експертизи можна: визначити групову належність промислових або продовольчих товарів, час, спосіб виготовлення товару; встановити підприємство-виготовлювач, характер і механізм утворення дефектів товару та їхній вплив на його вартість; перевірити правильність проведеного зниження ціни, переоцінки, розбраковки; визначити розміри природних втрат, причину браку, обґрунтованість списання, попередню і наступну ціни товару.

Товарознавча експертиза визначає також найменування, призначення і якість товарів; правильність їхніх маркірування, транспортування і зберігання; зміни, що відбуваються під впливом інших факторів, та їхні причини.

Необхідність проведення товарознавчої експертизи звичайно виникає при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ про злочини проти власності, про господарські і службові злочини.

Залежно від виду злочину, способу його скоєння, галузі народного господарства, в якій він відбувався, а також з урахуванням особливостей конкретного складу злочину можна виділити найтиповіші питання, що підлягають вирішенню експертом-товарознавцем.

Для одержання загальних відомостей про об'єкт, що має безпосереднє відношення до розслідуваної події, екс-перту-товарознавцю можуть бути поставлені питання про найменування конкретного товару і його призначення, про визначення виду, сорту, артикула, піни, підприємства-виготовлювача, про відповідність маркірування різним параметрам товару (фасону, моделі, розміру тощо). Наприклад:

· чи відповідає фактичне найменування товару, його сорт і ціна тому, що зазначено на етикетці, в ціннику?

· як може бути розшифроване маркірування представленого товару?

· що означають окремі цифри і літери, котрі знаходяться на даному товарі?

Досить часто виникає необхідність у встановленні якості промислових і продовольчих товарів. Наприклад, при виготовленні продуктів харчування і деяких промислових виробів розкрадання майна нерідко здійснюються шляхом недовкладення певних компонентів або заміни на компоненти меншої вартості, порушення комплектності промислових товарів, створення їхньої штучної пересортиці тощо. У цьому зв'язку вирішуються питання про відповідність конкретного об'єкта вимогам нормативних документів і причини виявлених невідповідностей, допущених порушень умов зберігання і транспортування, про характер і механізм виявлених дефектів, наявність або відсутність однорідності партії товару та ін. На вирішення товарознавчої експертизи можуть бути поставлені наступні питання:

· чи відповідає якість виробу вимогам конкретного нормативного документа, представленому зразку? Яких порушень допущено?

· вимогам якого нормативного документа має відповідати даний товар?

· чи складається товар із належних компонентів? Які компоненти замінено? Чи відбулося погіршення якості товару від заміни компонентів?

· чи складають комплект окремі речі з-поміж представлених?

· чи є товар комплектним, якщо ні — які є невідповідності прейскуранту?

· чи є в даному комплекті товару запасні деталі, передбачені прейскурантом?

· який процент вмісту цінних металів (і яких?) у представленому виробі?

· який процент жирності (цукристості, вологості) порівняно з тим, який встановлений даним нормативним документом?

Можуть ставитись питання і для з'ясування сфери і рівня виробництва:

· яким способом (фабричним чи кустарним) виготовлений виріб?

· з якої сировини виготовлений товар? У якій галузі промисловості використовується дана сировина?

· чи є доброякісною сировина, з якої виготовлений товар; якщо ні, то в чому полягає її недоброякісність?

· чи не є упаковка товару кустарною?

Досить часто виникає потреба у визначенні якості конкретної речі, ступеня її зносу, втрати споживчих якостей унаслідок експлуатації та інших причин, належності до певної партії товарів, часу і способу виготовлення. При ньому па вирішення експертизи можуть бути поставлені наступні питання:

· які дефекти є в конкретному об'єкті? Чи можлива його реалізація за наявності виявлених дефектів?

· чи були підстави для списаний товару, його знищення, переробки?

· який ступінь зносу виробу?

· чи однаковий ступінь зносу даних виробів?

· чи належить конкретний об'єкт до певної партії товарів?

· чи не виготовлені представлені вироби з одного й того ж самого матеріалу?

· чи в один спосіб виготовлені вироби?

Про якість товару експерт судить, зіставляючи його властивості з показниками, які нормуються у відповідних документах, порівнюючи зі спеціально зібраними зразками.

Якість товару залежить від безлічі факторів, що виникають випадково або настають у результаті недбалості чи несумлінного ставлення особи до виконання своїх обов'язків або внаслідок її умисних дій. Тому важливо встановлювати причини, які призвели до виникнення змін якості товару. Іноді знецінювання відбувається через порушення пакування, неправильні зберігання, транспортування тощо. У таких випадках необхідно з'ясувати фактичний стан умов зберігання, причинний зв'язок між допущеними порушеннями і виявленими якісними змінами товару, визначити способи їхньої ліквідації І запобігання таким порушенням у майбутньому.

З'ясовуючи вплив різноманітних факторів на якість представлених на експертизу об'єктів, перед експертом доцільно поставити такі питання:

· які причини зміни якості товару?

· чи відповідають умови зберігання товару встановленим вимогам, а якщо не відповідають, то в чому конкретно?

· чи є конкретні виявлені дефекти, псування або нестача товару наслідком порушення умов його зберігання?

· чи забезпечують технічні заходи, вжиті на даному підприємстві, збереження певних товарів?

· чи пристосоване дане приміщення для зберігання конкретного .товару?

· чи допустимо в одному й тому ж самому приміщенні {або в безпосередній близькості один від одного) зберігати повні товари, а якщо ні, то чому?

· які можуть бути природні втрати сировини або продукції? Чи не можуть за даних конкретних умов зберігання природні втрати бути більшими, ніж це передбачено нормами?

· чи міг товар, що зберігається в певних умовах, досягти ступеня пологості, який він мав на момент огляду, або це виключається?

· чи правильно упакований товар? Чи відповідає упаковка вимогам нормативних документів?

· чи є порушення упаковки товару, в чому конкретно воно проявилось і як вплинуло на якість товару?

· чи відповідають упаковка і тара встановленим зразкам фабричної упаковки?

· чи є псування товару або зниження його якості наслідком неправильного упакування?

· чи не мають у даному випадку ставитися додаткові вимоги до упаковки?

· чи правильно транспортувався товар?

· чи не псування товару або зниження його якості наслідком неправильного транспортування?

Проведення товарознавчої експертизи буває корисним для оцінки слідчим (судом, адвокатом) правильності дій з оформлення різних операцій, пов'язаних з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями. Перед експертом можуть бути поставлені такі питання:

· чи правильно визначено ціпу конкретного товару?

· чи обґрунтовано проведена переоцінка товару, що не користується попитом?

· чи можлива реалізація в роздрібній торгівлі виробу з конкретним дефектом?

· чи можна усунути у виробничих умовах дефекти, виявлені в товарі?

· чи можна виявити певний дефект при перевірні виробу контролером втк?

Залежно від конкретних умов і характеру товару перед експертом можуть ставитися й інші питання. При визначенні можливостей товарознавчої експертизи і підготовці відповідних питань бажано отримати попередню консультацію спеціаліста-товарознавця.

Вивчаючи матеріали товарознавчої експертизи, основну увагу слід приділити опису у висновку методики проведення експертизи (послідовність дослідження, використаний нормативний матеріал, характер порівняльного матеріалу в натурі) і відповідності висновків проведеному дослідженню.

Визначення якості виробів проводиться як органолептичним методом, так і за результатами лабораторних та інших досліджень. При огляді товарів (речей) експерт звертає увагу на дефекти, що утворилися в процесі експлуатації (в тому числі дефекти природного зносу), їхні розташування, розміри, враховує строк та інтенсивність експлуатації виробу.

Об'єктами товарознавчої експертизи звичайно є промислові і продовольчі товари, сировина й т. ін. Однак вирішення окремих питань можливе і на підставі дослідження представлених експерту документів (наприклад, рахунків, товарно-транспортних накладних, відомостей, актів тощо). Крім того, експерту направляються документи, що не є безпосереднім об'єктом дослідження, але містять орієнтуючу інформацію про товари та інші досліджувані об'єкти.

З цих документів експерт не має права самостійно вибирати вихідні дані для проведення експертизи, так само як і звертатися за допомогою в проведенні досліджень, лабораторних аналізів до інших спеціалістів.

У висновку експерта мають знайти відображення використані методики, дані аналізу і порівняння, підсумки, обґрунтовані нормативними актами та технічними документами. При оцінці висновку особливу увагу слід звернути на відомості, що містяться в матеріалах справи, про вилучення речових доказів і одержання зразків та на опис їхнього стану у висновку експерта. Таке зіставлення дає змогу переконатися в тому, що об'єкти не зазнали яких-небудь істотних змін. Специфіка об'єктів судово-товарознавчої експертизи потребує суворого дотримання правил відбору проб і одержання зразків. Незначні порушення їх можуть призвести до серйозних помилок.

Судово-товарознавчі експертизи проводяться торговельною палатою, бюро товарних експертиз. Як експерти можуть також залучатись особи, що володіють спеціальними знаннями в галузі товарознавства стосовно до відповідної групи товарів або продуктів (будівельної, взуттєвої, галантерейної, кондитерської, бакалійної тощо).

ТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

ТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ

Судово-технічні експертизи призначаються в тих випадках, коли для вирішення питань, що постають перед суб'єктами доказування, потрібні спеціальні знання в галузі техніки. Технічні знання дуже різноманітні, виявляють тенденцію до прискореного розвитку і розширення, оскільки відбивають закономірний процес постійного розвитку практично невичерпної сукупності засобів, які створюються для здійснення процесів виробництва н обслуговування невиробничих потреб людини.

Технічні знання можуть знадобитися при розслідуванні та судовому розгляді будь-якої справи, а тому дати вичерпний перелік технічних експертиз за галузями знань, безумовно, неможливо. Водночас практика показує, що технічні експертизи найчастіше проводяться в справах про транспортні події, порушення правил техніки безпеки, про випуск недоброякісної продукції, пожежі, розкрадання

майна, про обмірювання й обважування покупців. Коло спеціалістів, що залучаються до проведення технічних експертиз, також відносно невелике і стабільне. Це—інженери й техніки, які працюють у тих галузях промисловості і сільського господарства, де можливі порушення правил безпеки праці, злочинне ставлення до зберігання й експлуатації техніки та знарядь праці; працівники транспорту і спеціалізованих інспекцій (бюро, палат тощо), що стежать за правильністю установки й експлуатації засобів праці, приладів, функціональних систем.

Можливості технічної експертизи досить широкі. Це — визначення стану механізмів і їхньої придатності для виконання конкретних технічних операцій, виявлення технічних причин дефектів механізмів і часу їхнього виникнення; з'ясування причин, обставин розслідуваної події й визначення ступеня тяжкості її матеріально-технічних наслідків; виявлення технічних причин порушення технологічного процесу; встановлення відповідності кваліфікації працівника характерові виконуваної ним роботи; вирішення питання про можливість виконання певних дій у заданих технічних умовах; установлення технічних недоліків у роботі підприємства з метою розробки заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків.

Кожне із зазначених завдань може бути легко інтерпретоване стосовно до конкретної категорії справ і навіть до певної справи, а також до тієї чи іншої сфери матеріального і нематеріального виробництва.

Об'єкти технічної експертизи дуже різноманітні; серед них можна зустріти дуже поширені, специфічні й цілком унікальні. Найчастіше такими об'єктами є споруди, верстати, транспортні механізми й апарати, засоби сигналізації та комунікації, прилади управління механізмами І пристроями, вимірювальні прилади І пристосування, інструменти, готові промислові вироби, технічна документація та ін.

Результати судово-технічної експертизи багато в чому залежать від повноти та якості підготовлених для її проведення матеріалів. Насамперед необхідним є ретельний огляд місця події з повною і кваліфікованою фіксацією його результатів у протоколі й додатках до нього (фотознімки, кінострічки, відеоплівки, плани, схеми). При проведенні цих експертиз іноді використовуються дані відтворення обстановки й обставин події; бажано, щоб експерименти, які при цьому проводяться, здійснювалися з участю спеціалістів. У необхідних випадках експертам для дослідження мають бути подані зразки досліджуваної про-

дукції (металу, пластмаси, Деревини, якісних виробів та їхніх деталей тощо).

Успішне проведення судово-технічної експертизи залежить від правильної постановки і формулювання питань. Якщо слідчий відчуває утруднення при формулюванні якихось питань або у визначенні конкретних можливостей технічної експертизи, йому слід звернутися до спеціаліста. До допомоги спеціаліста слід вдаватись і для отримання відомостей довідково-технічного характеру, коли експертиза не потрібна, але спеціальні роз'яснення все ж необхідні. Як правило, такого роду відомості містяться в матеріалах відомчого розслідування, якщо воно проводилось.

При вирішенні технічних завдань і специфічних завдань деяких категорій кримінальних справ можуть виникати такі питання загально-технічного характеру:

· чи перебувають дані об'єкти (споруди, обладнання, прилади, пристосування, тара тощо) в технічно справному стані, а якщо ні, то в чому полягають їхні несправності?

· чи правильно змонтована (встановлена, підлагоджена) дана система (лінія), а якщо ні, то в чому полягають недоліки монтажу (установки, налагодження)?

· яка причина несправностей матеріально-технічних засобів?

· чи є ремонт доброякісним?

· чи відповідає оцінка ремонту його фактичній якості?

· чи можна було провести доброякісний ремонт у певних умовах?

· чи не має дана машина дефектів, що виключають її застосування в конкретних умовах?

· яка причина певного дефекту машини?

· чи не зумовлені дефекти механізму недоліками технічного проекту?

· чи не припинила працювати машина з певної причини?

· чи достатнім є запас міцності споруди, окремих її частин або технічного пристосування?

· чи не допущено перевантаження на певному об'єкті?

· чи є правильною організація робіт на даній виробничій ділянці?

· чи можливе певне явище в конкретних умовах (самовідгвинчування гайки, мимовільне ввімкнення мотора, відкривання кришки оголених струмопровідних частин електроустановки, мимовільне перекидання ковша, пошкодження ізоляції електричного дроту рухомими частинами механізму тощо)?

На вирішення судово-технічної експертизи нерідко ставляться питання, пов'язані з виконанням контрольних функцій, експлуатацією вимірювальних приладів і лічильних пристроїв, наприклад:

· чи відповідає обладнанні! лабораторії вимогам чинної інструкції? Чи можна за допомогою обладнання лабораторії отримати точні відомості про показники сировини і матеріалів на різних етапах виробництва?

· чи є правильними лабораторні аналізи тієї чи іншої сировини або продукції, підготовленої до випуску, а якщо ні, то які можливі технічні причини цього?

· чи забезпечують приміщення й обладнання лабораторії (приймального пункту) точне визначення показників жирності (пологості, цукристості тощо) сировини, що надходить?

· чи знаходиться вимірювальний прилад у технічно справному стані, а якщо ні, то які його дефекти?

· яким чином наявність дефекту вимірювального приладу впливає на його точність?

· у якому стані перебуває вагове господарство підприємства і чи забезпечує воно правильне визначення маси сировини, напівфабрикатів, готової продукції?

· чи правильно проводиться визначення маси сировини, напівфабрикатів, готової продукції за об'ємом або об'єму за масою?

· чи справний даний касовий апарат, а якщо ні, то в чому полягає несправність і яка технічна причина цієї несправності?

· чи не утворилася несправність касового апарата через вплив на ті чи інші його частини, а якщо так, то в чому цей вплив полягає?

· у який спосіб зменшено показники підсумкового касового лічильника даного апарата? Чи можлива зміна таких показників без залишення слідів механічної дії?

· чи можлива зміна даної програми ЕОМ таким чином, щоб це протягом певного часу залишалося непоміченим?

· якщо експертизою будуть установлені обставини технічного характеру, що сприяли тим чи іншим порушенням, то які заходи щодо їх запобігання можуть бути запропоновані?

Досить часто перед слідчими і судовими органами виникають питання технічного характеру, пов'язані з необхідністю встановлення правильності експлуатації обладнання і дотримання при цьому спеціальних правил безпеки праці. Серед цих питань найтиповішими є наступні:

· якою є безпосередня причина нещасного випадку, які обставини її зумовили?

· чи не виник нещасний випадок з даної конкретної причини?

· де відбулось явище, що викликало нещасний випадок (ділянка, апарат, комунікація тощо)?

· чи були захисні пристрої на місці нещасного випадку?

· чи забезпечують захисні засоби (огорожа; ізоляційний шар тощо) безпеку конкретного виду робіт?

· чи не є стан об'єкта аварійним і в чому він виражений?

· чи міг статися нещасний випадок за певних умов експлуатації механізму?

· чи під повідають обладнання і стан даного об'єкта вимогам техніки безпеки?

· чи забезпечується виконання вимог техніки безпеки: за всіх позицій даних механізмів?

· чи є дії особи, що викликали нещасний випадок, необхідними в конкретному виробничому процесі?

· чи відповідає дана інструкція загальним правилам експлуатації обладнання і техніки безпеки?

· чи є інструктаж, проведений для працівників підприємства,

достатнім для дотримання правил безпеки виконання конкретної виробничої операції?

· чи відповідає порядок виконання робіт вимогам технічної ^:документації?

· .які заходи безпеки могли бути вжиті в конкретній ситуації?

· чи не містяться порушення правил безпеки в тому, що _:був застосований певний спосіб виконання вказаної роботи?

· яка технічна документація вимагалась для проведення даних робіт?

· яка посадова особа і на якій підставі повинна була забезпечити виконання тих чи інших правил і чи є вона відповідальною за допущене порушення правил техніки безпеки?

Питання про особу, відповідальну за порушення правил техніки безпеки, завжди тісно пов'язані з установленням причини нещасного випадку і визначенням порушеного технічного правила. Однак висновки експерта і спеціалістів базуються лише на дослідженні конкретних об'єктів ї матеріалів у плані їхніх спеціальних технічних знань і мають відноситися до вияснення обставин технічного, а не правового характеру.

У ході організації й проведення виробничого процесу можуть виникати технічні І технологічні прорахунку що викликають шкідливий вплив на людей і певною мірою на навколишнє середовище. Пов'язані з їх установленням і витлумаченням питання належать до компетенції технічної експертизи, яку іноді називають промислово-санітарною. На вирішення технічної експертизи в таких випадках можуть бути поставлені наступні питання:

· чи можуть (і як саме) шкідливо вплинути на здоров'я працівника сировина, отрутохімікати, обладнання, що використовуються на виробництві, і чи відповідає їхнє застосування вимогам промислової санітарії?

· чи належним чином обладнана і функціонує на даному підприємстві вентиляційна система? Чи не забруднене повітря робочої зони якимись шкідливими виділеннями?.

· чи не створює дане технічне обладнання шум або вібрацію, що перевищують гранично допустимі норми?

· чи достатньо загерметизовано виробничі установки, що можуть виділити шкідливі речовини?

· чи надійно захищає від впливу хімічних реактивів і. технічних відходів обробка стін і стелі виробничого приміщення?

При збиранні зразків для проведення такої експертизи слідчий, як правило, має залучати спеціаліста.

ПОЖАРНО-ТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Своєчасність проведення пожежно-технічної експертизи має важливе значення для забезпечення повноти та якості

розслідування. її рекомендується призначити одразу після закінчення огляду місця пожежі, щоб надати експертам можливість ознайомитися з ним у незміненому вигляді. Тому до проведення огляду з участю експерта необхідно забезпечити охорону пожарища. Як правило, експерт має особисто оглянути пожарище і зібрати додаткові дані.

Основними завданнями технічних експертиз у справах про пожежі є встановлення: причини виникнення вогню; місця початку горіння; напрямку поширення вогню; способу підпалу; стану споруд та механізмів; технічної причини пожежі; стану протипожежної техніки та охорони об'єктів (підприємств, установ, кошар та Ін.); причин, що сприяли виникненню і поширенню пожежі.

Об'єктами експертиз є: обгорілі частини будівель, споруд, протипожежний інвентар, різні механізми та матеріали, залишки згорілих речовин, фотознімки, папери та ін.

Пожежно-технічну експертизу провадять фахівці пожежної справи: експерти науково-дослідних інститутів та лабораторій судових експертиз; працівники пожежно-випробних станцій Управлінь пожежної охорони, фахівці пожежно-технічних частин підприємств, інженери відповідних галузей (електрики, теплотехніки, суднобудівники, будівельники та іи.), викладачі навчальних закладів та наукові працівники лабораторій, що займаються питаннями протипожежної безпеки.

Експерту надається вся технічна документація, яка необхідна для проведення експертизи. Для цього можуть бути потрібні, наприклад, такі документи: акт про пожежу (в обох його варіантах: документ органів пожежної охорони, зокрема команди, що діяла при гасінні пожежі, та технічний висновок фахівців, що представляють підприємство, про пошкодження та причини пожежі), висновок технічного Інспектора, акт обслідування стану протипожежної охорони об'єкта, протокол огляду місця події, протокол слідчого експерименту, схеми та знімки, .виготовлені при огляді чи експерименті.

Для встановлення причин пожежі важливо з'ясувати місце і час виникнення та поширення вогню. З цією метою можна поставити такі питання:

· в якому місці почалося горіння (вогнище пожежі) і як поширювалося полум'я?

· чи є дане місце вогнищем виникнення пожежі (місцем початку горіння)?

· якою була тривалість пожежі?

· який час був необхідний для займання конкретного предмета від відповідного джерела тепла?

· який час має минути від моменту займання до появи відкритого полум'я у конкретних умовах?

· чи відповідає маса продуктів горіння (вугілля, попелу) кількості речей, які вважаються згорілими?

· які матеріали могли горіти, судячи з характеру полум'я і диму (колір і висота полум'я, колір, кількість, запах диму)?

· чи не горіла певна маса речовин (спирт, бензин, нафта, тканина, бавовна, гума та ін.), судячи а характеру полум'я та диму?

· за який час станеться повне згоряння певної кількості предметів?

· яка безпосередня причина виникнення пожежі?

· чи не сталася пожежа з даної причини (наприклад, унаслідок дії блискавки, самозаймання предметів та ін.)?

· яка причина явища, що спричинило пожежу (наприклад, вибух казана, нагрівання металевої поверхні тощо)?

· яка подія сталася раніше — пожежа чи вибух, аварія, катастрофа? 0 які обставини сприяли виникненню пожежі?

Для з'ясування обставин події, визначення кола осіб, причетних до події, встановлення ступеня їхньої відповідальності необхідно вирішувати наступні питання:

· чи можливе самозаймання певних речовин та об'єктів за конкретних умов?

· чи може конкретне джерело тепла призвести до самозаймання?

· чи самозаймається певна речовина за конкретних умов?

· чи може вказана несправність технічного засобу бути причиною пожежі?

· залишками якого матеріалу є подані продукти згоряння?

· чи утворюються іскри при взаємодії конкретних предметів і чи було це причиною виникнення пожежі?

Для встановлення фактів порушень правил техніки пожежної безпеки на розгляд експертів ставляться такі питання:

· яким є стан протипожежної безпеки на об'єкті? 0 чи справний протипожежний інвентар?

· чи відповідають устрій технічних засобів, якість електропроводки правилам технічної безпеки?

· чи правильно експлуатувалися технічні засоби в протипожежному відношенні?

· які запобіжні заходи протипожежної безпеки не були вжиті при здійсненні конкретної роботи?

· з якої причини не спрацював протипожежний пристрій?

· чи правильно використовувалася техніка при гасінні пожежі?

· чи був. причинний зв'язок між допущеними порушеннями правил техніки безпеки і виникненням пожежі?

· які дії не виконала певна особа для відвернення пожежі?

Якщо на місці події знайдений труп, призначається судово-медична експертиза, яка вирішує наступні питання:

· чи піддавалася дії .полум'я жива людина або мертве тіло?

· якою є причина настання смерті?

· в який час настала смерть?

· якими є характер та походження пошкоджень на трупі?

· чи викликані пошкодження падінням частин палаючої будівлі?

· прижиттєвими чи посмертними є пошкодження на тілі потерпілого?

Для з'ясування складу згорілих предметів і віднайдених речовин, їхніх властивостей, Інших питань, що мають значення для слідства, призначається судово-хімічна експертиза. За її допомогою можна встановити вогнище пожежі, вивчити попіл та обвуглені залишки пального на вилучених об'єктах, а також речовину згорілого предмета.

На розгляд хімічної експертизи залежно від обставин можуть бути поставлені такі питання:

· чи немає в попелі, обвуглених залишках домішок пального?

· чи є в предметах, вилучених з місця пожежі, сліди горючих речовин?

· що являє собою речовина згорілого предмета за даними дослідження попелу чи обвуглених залишків?

· чи могло статися самозаймання речовини, що була на місці пожежі, і за яких умов?

· чи подібна речовина, виявлена на місці пожежі (горючі матеріали), до речовини, вилученої при обшуку в підозрюваного?

Криміналістична експертиза, що призначається в справах про пожежі, вирішує такі завдання: встановлення особи за слідами пальців рук та босих ніг; ідентифікація взуття за слідами, зброї — за стріляними кулями та гільзами, особи — за почерком; відтворення змісту згорілих документів та ін.

Групову належність тканин та інших предметів, використаних як засоби підпалу, встановлює товарознавча експертиза.

З метою встановлення причин пожежі доцільно призначати комплексну пожежно-технічну н електротехнічну чи пожежно-технічну і хімічну експертизи'.

БУДІВЕЛЬНО-ТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

При розслідуванні і судовому розгляді справ про розкрадання, порушення правил при виконанні будівельних робіт, деяких господарських і службових злочинів установлюються різноманітні обставини, пов'язані із завищенням вартості ремонтно-будівельних робіт, заробітної - плати робітникам, з надмірним списанням будівельних матеріалів, приписками, порушенням правил техніки, безпеки на будівництві тощо.

100

Завищення вартості будівельно монтажних робіт відбувається за рахунок завищення обсягів і розцінок на одиницю роботи, повторного включення в акти приймання виконаних робіт або робіт, що вже ввійшли в комплект робіт за якою-небудь іншою розцінкою.

За завищення обсягу робіт безпосередньо відповідає майстер або виконроб, які виписують наряди (або приймають роботу) із завищеними обсягами робіт; за завищення розцінок у нарядах — нормувальник, котрий у наряді обов'язково повинен ставити свій підпис, що фіксує правильність розцінки. В результаті завищення обсягу робіт або розцінок іноді необґрунтовано сплачуються гроші за нарядами. На вирішення будівельно-технічної експертизи можуть бути поставлені такі питання:

· чи відповідають фактичні обсяги і вартість будівництва або ремонту обсягам, указаним у двосторонніх актах здачї-приймання робіт?

· чи допущено завищення обсягу ремонтно-будівельних або будівельно-монтажних робіт за актами приймання виконаних робіт і які суми цього завищення?

· ким допущено завищення ремонтно-будівельних або будівельно-монтажних робіт і які конкретно порушення скоєні кожною особою?

· в який період часу порушено правила виконання робіт?

· чи допущено завищення вартості робіт за нарядами і на яку суму?

· чи правильно визначені розцінки виконуваних робіт у нарядах на оплату праці робітників? Якщо оплата завищена (занижена), то в яких межах?

· у випадку завищення обсягу і вартості робіт установити, які недоліки в організації будівництва або ремонту були причиною.

При вирішенні зазначених питань слідчий має розмежувати осіб, безпосередньо відповідальних за завищення обсягів робіт у нарядах, і осіб, що затвердили, але не перевірили їх.

Повна шкода при певних завищеннях у нарядах вираховується бухгалтерською експертизою.

Надмірне списання матеріалів може відбутися за рахунок завищення обсягів робіт, неправильного застосування норми списання матеріалів па одиницю роботи, списання без будь-яких норм.

Матеріальний звіт виконроба (майстра) має складатися на підставі порівняльної відомості на списання матеріалів, яка, у свою чергу, складається ним на основі спеціальних форм звітності (наприклад, ф. № 2 або ф. № 3).

Норми списання матеріалів на одиницю роботи перевіряються виробничими відділами БМУ, РБУ, спеціальними структурами (особами) інших будівельних організацій

101

(фірм), які є відповідальними, за допущені завищення норми списання матеріалів на одиницю роботи.

Допущені завищення в списанні, матеріалів вираховуються шляхом умноження певної кількості надмірно списаних матеріалів на їхню роздрібну ціну, що існує в даний час.

При цьому експерт може вирішувати такі питання:

· які матеріали надмірно списані при веденні будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних робіт?

· у якій кількості витрачені матеріали на фактично виконаний обсяг роботи І чи відповідають фактичні витрати списаній кількості матеріалів?

· хто допустив надмірне списання матеріалів (вартість надмірно списаних матеріалів визначається бухгалтерською експертизою)?

· чи перероблялися виконані роботи і чи не було це пов'язано з додатковими витратами матеріалів?

· чи можна використовувати даний матеріал для виконання будівельних робіт (зазначити, яких конкретно)?

· чи були дефекти в будівельних матеріалах, у чому вони полягали і які причини їхнього виникнення?

Приписки у звітності по будівництву викликають перекручення звітності і можуть в окремих випадках призвести до необґрунтованого нарахування заробітної плати, виплати премій, не говорячи вже про фактичну відсутність начебто збудованого. Вони робляться при складанні звітності за будь-який період, виникають за рахунок збільшення обсягів І вартості робіт за активами (наприклад, ф. № 2) і включення у звітність робіт, які. не виконувались у, звітний період.

Відповідальними за приписки є особи, які підписали звітні документи з наявними приписками. Безпосередня відповідальність за приписки покладається на осіб, що підписали документи з приписками, на підставі, яких згодом складалась звітна документація з виконання запланованих робіт за звітний період. Перед експертом можна поставити питання: ким І на яку суму допущені приписки?

При з'ясуванні різноманітних обставин, пов'язаних з порушенням правил техніки безпеки в будівництві, на вирішення експертизи ставляться питання:

· ким і коли було допущено порушення правил техніки безпеки?

· чи виконано будівельні роботи у відповідності з проектом, а якщо ні, то які допущено відступи?

· чи можливо було і в який період встановити за зовнішніми ознаками, що конструкція загрожує обваленням чи в конструкції наявні приховані дефекти?

· чи не є аварія наслідком порушення правил виконання і приймання будівельних робіт? Які конкретно порушення були допущені?

102

· чи допустив потерпілий порушення правил техніки безпека або даних йому інструкцій з техніки безпеки?

· які правила, техніки безпеки порушено?

· чи не є допущені порушення правил техніки безпеки безпосередньою причиною розслідуваного нещасного випадку?

Залежно від обставин справи на вирішення будівельно-технічної експертизи можуть бути поставлені й інші питання.

Експерту надаються всі матеріали справи і необхідні оригінали актів приймання виконаних робіт (наприклад, ф. № 2), нарядів, звітів з витрат матеріалів, журнали інструктажів з техніки безпеки, накази з техніки безпеки щодо даного нещасного випадку та інші документи, котрі потрібні для дачі висновку в справі.

При визначенні необґрунтованої виплати грошей за актами приймання виконаних робіт, нарядами та необґрунтованого списання матеріалів експерт зобов'язаний провести контрольні обміри всіх виконаних робіт з обов'язковою участю при обмірах осіб, що мають безпосереднє відношення до допущених завищень як в актах приймання виконаних робіт, так і в нарядах,

АГРОТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

У процесі розслідування деяких видів злочинів (крадіжка, халатність, зловживання службовим становищем) виникає необхідність установлення обставин, пов'язаних із псуванням сільськогосподарської продукції в процесі її вирощування, зберігання або доставки до споживача.

Для цього застосовується агротехнічна експертиза, завданням якої є з'ясування причин загибелі, псування або погіршення якості продукції сільського господарства під час її вирощування, зберігання та транспортування.

Етап вирощування цієї продукції займає період від підготовки ґрунту під посів до збирання врожаю. На цьому етапі приводом для проведення експертизи може бути відсутність або зрідженість сходів, загибель посіву під час вегетації, а також низький або нетоварний урожай. Експертиза має встановити причини цих явищ, серед яких для правильного вирішення справи важливо виділити об'єктивні й суб'єктивні.

Об'єктивні причини — посуха, вимокання, вимерзання посівів, загибель від сільськогосподарських хвороб та шкідників.

Суб'єктивні — загибель або пошкодження посівів від унесення в грунт надмірних кількостей токсичних хімічних

103

сполук (добрив, гербіцидів), невідрегульованість садильно-посівної чи збиральної техніки, використання некондиційного садильно-посівного матеріалу, порушення технології обробітку, спаді сільськогосподарських культур. До суб'єктивних причин Слід також віднести невжиття необхідних заходів щодо-врятування, посівів від хвороб та шкідників, накопичення та збереження, ґрунтової вологи, забезпечення нормального поливного режиму вегетуючих культур.

Основою суб'єктивних причин можуть бути крадіжки, халатність, невідповідність займаній посаді. Розкрадаються в основному садильно-посівні матеріали; халатність полягає у відсутності належного контролю за дотриманням технологічних норм в агротехніці, невідповідність — у невмінні виконати необхідні агротехнічні операції, наприклад правильно вирахувати на одиницю площі потрібну кількість добрив або отрутохімікатів, установити норму висіву та глибину закладання насіння, норму полину і. т. д. Наприклад, у справі про загибель картоплі на площі 100 га було встановлено, що на-початку червня з невідомої причини почала гинути картопля і до середини місяця за своїм станом поле вже не підлягало збиранню врожаю, хоч початковий розвиток культури на ньому був нормальним. У результаті проведеної агротехнічної" експертизи виявилося, що на глибині закладення бульб знаходився великий прошарок змішаних органічних та мінеральних добрив, токсичних .для картоплі.

Етап зберігання сільськогосподарської продукції починається із збирання врожаю і закінчується моментом її відправки з місця зберігання-до споживача. Зберігатися сільськогосподарська продукція може в копицях, кагатах, погребах, холодильниках, елеваторах, коморах, па складах і т. д. Установлення причин псування сільськогосподарських продуктів у цей період є одним із завдань агротехнічної експертизи.

Причини збитків у цьому випадку також можуть бути об'єктивними та. суб'єктивними. До об'єктивних належать стихійні лиха, атмосферні явища; до суб'єктивних — порушення технології зберігання продукту, невжиття необхідних заходів щодо .врятування продуктів, які зберігаються, від хвороб, шкідників, і т. д..

Об'єктами агротехнічної експертизи можуть: бути грунт, добрива, отрутохімікати, зрошувальна вода, посівний? ту садильним матеріал, одержаний сільськогосподарський продукт.

Приблизний перелік питань, які вирішує агротехнічна експертиза:

104

· в чому причина загибелі (зрідженості) посіву?

· в чому причина одержання низького (нетоварного) врожаю?

· чи вносилися конкретні добрива під сільськогосподарську культуру І в якій кількості?

· чи була дотримана технологія обробітку сільськогосподарських культур (норма висіву, глибина закладання насіння, строки посіву, доглядання за посівом, норма поливу і т. п.)?

· чи були втрати врожаю під час збирання, якщо були, то в якій кількості і з якої причини?

· в чому причина зниження родючості грунту? Чи не пов'язана вона з унесенням надмірної кількості отрутохімікатів (гербіциді) або добрив?

· який збиток заподіяний спашем (витоптуванням худобою)?

· чи додержана технологія, буртування, (кагатування) коренета бульбоплодів?

· чи відповідає якість кормів за вмістом окремих компонентів нормативним концентраціям?

· в чому причина псування сільськогосподарського продукту, який зберігався?

Для відшукання відповіді на поставлені запитання застосовуються такі основні методи: хімічний аналіз ґрунту, добрив, води, рослин; польові розкопи і бракераж. При вирішенні питання про втрати врожаю в процесі збирання провадиться підрахунок утраченого зерна на одиницю площі; для визначення правильності технології обробітку встановлюються глибина оранки, схожість насіння за контрольними зразками і т. д.

Агротехнічна експертиза може проводитись агрономом: Однак вирішення багатьох питань вимагає залучення й інших фахівців, особливо агрохіміка та ґрунтознавця. Тому агротехнічна експертиза, як правило, має комплексний характер.

При оцінці висновку агротехнічної експертизи слід звернути увагу на кваліфікацію фахівців, які брали участь в її проведенні, роль кожного з них у дослідженні та відповідність загальних висновків висновкам з окремих питань (наприклад, висновок про загибель картоплі від унесення в грунт зайвої кількості органічних та мінеральних добрив має відповідати висновкам агрохіміка про вид добрив, їхню кількість і агронома-рільника про час і норми внесення цих добрив для даного сорту картоплі).

Важливо також оцінити правильність відбору зразків і їхнього використання під час проведення експертизи, тому що від цього залежить достовірність експертних висновків. Зразки з оброблюваних полів мають відбиратися за правилами відбору середніх проб по площі й глибині. За цими ж самими правилами відбираються-зразки посівного матеріалу, добрив, гербіцидів зі складських приміщень, мішків. Усі вони мають надходити на дослідження в окре-

105

мих упаковках, які виключають їхні підміну або змішування, з точною вказівкою місця вилучення. Невиконання цієї умови ставить під сумнів достовірність висновків експерта.

СУДОВО-АВТОТЕХНІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

При розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ про дорожньо-транспортні події (ДТП) важливе значення мають докази, отримані за допомогою судово-автотехнічної експертизи. її проведення в судово-експертних установах було започатковано в 60-ті роки, і останнім часом ця експертиза набула значного поширення і розвитку.

Предметом автотехнічної експертизи є фактичні дані про технічний стан транспортного засобу, дорожню обстановку на місці, події І дії її учасників, механізм ДТП, а також про обставини, що сприяли її виникненню.

Об'єктами дослідження експерта-автотехніка є:

1. Автотранспорт, міський електротранспорт, трактори та інші самохідні механізми, що брали участь у ДТП, їхні агрегати, деталі, сліди на них.

2. Місце ДТП (дорога, поле, двір та інші місця, де здійснюється рух транспортних засобів).

3. Матеріали справи і речові докази, представлені в розпорядження експерта.

Експерт не має права самостійно збирати докази і, зокрема, відбирати або виводити значення необхідних для проведення експертизи вихідних даних з матеріалів справи (наприклад, значення швидкості автомобіля з протоколів допитів свідків). Якщо вказані в постанові (ухвалі) про призначення експертизи параметри виявляються технічно необґрунтованими, експерт має повідомити про це особі, що призначила експертизу. Водночас експерт може самостійно використовувати довідкові відомості, технічні параметри і коефіцієнти, рекомендовані методиками, розробленими й апробованими експертними установами системи Міністерства юстиції, а також відомості, отримані в процесі проведення експертних оглядів, досліджень та експериментів.

У компетенцію судово-автотехнічної експертизи входять: дослідження технічного стану транспортних засобів, що брали участь у ДТП; вивчення обставин, що характеризують механізм ДТП у цілому або його окремі елементи; аналіз дій учасників ДТП; дослідження обста-

106

вин на місці ДТП; визначення технічної можливості запобігання ДТП.

Метою дослідження технічного стану транспортних засобів, що брали участь у ДТП, є встановлення причини і часу виникнення технічних несправностей, можливостей їхнього виявлення до моменту настання події, причинного зв'язку між виявленою несправністю і подією, що сталася, технічної можливості запобігти події за наявності даних несправностей тощо.

При дослідженні технічного стану транспортних засобів на вирішення експертизи можуть бути поставлені питання:

· який технічний стан рульового механізму (гальмової системи та Ін.) автомобіля ВАЗ-2101 № 10-23 СУТ*?

· яка причина несправності гальмової системи автомобіля ЗІЛ-130 Хз 27-31 ДОГ? Коли виникла ця несправність (до події або в процесі події)?

· чи можна було виявити несправність рульового управління автомобіля УАЗ-469 № 15-97 ХАР до моменту ДТП?

· чи була технічна можливість у конкретній дорожньо-транспортній ситуації запобігти події за наявності несправності і при справному стані транспортного засобу?

Слід зазначити, що під справністю автотранспортного засобу, його агрегатів і вузлів розуміється відповідність усіх його параметрів вимогам нормативно-технічної документації. Разом з тим не всяка несправність деталі, вузла або агрегата транспортного засобу призводить до порушення його основних функцій. Деталі, вузли, агрегати, що мають несправність, можуть функціонувати у відповідності з їхнім призначенням. Крім того, несправність тієї чи іншої деталі або агрегата транспортного засобу інколи не є безпосередньою причиною ДТП.

При проведенні судово-автотехнічних експертиз найбільше значення має визначення технічного стану гальмової системи, ефективності її дії. Для встановлення гальмових якостей транспортних засобів використовують такі показники: шлях гальмування (S_Tм). уповільнення при гальмуванні, що встановилося (jм/с²), і час запізнення спрацьовування гальмового приводу (t₃с). Норми ефективності робочої гальмової системи для різних типів транспортних засобів наведено у п. 27.2.2 Правил дорожнього руху (ПДР).Для визначення ефек-

------------------------------

* При дослідженні цього питання можна встановити не лише наявність певної несправності, але й характер і причини її утворення — експлуатаційний знос, злам від утомленості металу, пошкодження в результаті події тощо.

107

тивності гальмової системи проводяться ходові випробування і за допомогою приладів установлюються зазначені величини. В експертній практиці з цією метою використовуються пІстолет-вІдмітчик (визначення шляху гальмування) і деселерограф ВVS-1, який записує на паперовій стрічці початок і кінець гальмування, зусилля натискування на гальмову педаль як величину тиску стисненого повітря, величину уповільнення при гальмуванні. Визначення гальмових якостей без застосування спеціальних приладів і стендів може призвести до одержання неправильних результатів.

Якщо технічний стан транспортних засобів не дає змоги провести ходові випробування, наприклад автомобіль зазнав значних ушкоджень при ДТП, то здійснюється, по-елементне дослідження. Однак у цьому випадів експерт не може судити про ефективність дії гальмової системи (рульового управління) і про її відповідність вимогам ГІДР, він може лише висловлювати думку про наявність (відсутність) зовнішніх ознак несправності.

Причиною заносів може бути нерівномірність гальмових сил по бортах транспортного засобу. Допустимий ступінь нерівномірності встановлений державним стандартом 25478-82. У випадках заносів транспортних засобів для визначення фактичної нерівномірності гальмових сил слід проводити стендові випробування.

Судово-автотехнічною експертизою може бути за необхідності визначений момент виникнення небезпеки для руху в конкретній дорожній ситуації, що вимагає вжиття екстрених заходів для запобігання ДТП.

У більшості випадків при визначенні моменту виникнення небезпеки для руху водія автомобіля, тобто коли він у відповідності з вимогами н. 96 ПДР повинен був ужити заходів до гальмування, не потрібні спеціальні авто-технічні знання. Момент виникнення небезпеки для руху встановлюється слідчим (судом) ,па підставі оцінки всіх доказів, зібраних, у справі, і зазначається в постанові, (ухвалі) про призначення експертизи. ,

При проведенні судово-автотехнічних експертиз, що аналізують механізм ДТП, можуть бути вирішені наступні питання:

· яким був напрям дій сил між автомобілями ЗІЛ-130 № 01-36 ЗПУ і ЗЛЗ-965-Б № м 43-79 ХО в момент їхнього зіткнення *?

------------------------

* Це питання вирішується комплексною трасологічною і судово-автотехнічною експертизою, оскільки в даному випадку поряд з дослідженням особливостей конструкції н динаміки руху транспортних засо-

108

· яким-було взаємне розташування автомобіля «Москвич-407)» № 33-67 НИС і потерпілого А. в момент наїзду на нього автомобіля? (Це питання вирішується комплексною медико-автотехнічною експертизою.)

· якою була, судячи з слідів гальмування (довжиною 23 м на сухому асфальті), швидкість автомобіля ГАЗ-21 № 09-81 ДНА?

· який шлях гальмування і повний шлях зупинки автомобіля ВАЗ-2101 № 25-97 ОДБ при швидкості 40 км/год на мокрій бруківці на горизонтальній ділянці дороги?

· за який час автомобіль «Нива» № 30-91 ЖИМ подолає 40 м шляху зі швидкістю 60 км/год за спідометром на польовій дорозі?

· де відносно меж проїзної частини дороги знаходилося місце зіткнення автомобіля ГАЗ-69 Хе 75-19 КДЛ і мотоцикла МТ-10 беї номера під управлінням П.? (Це питання вирішується комплексною трасологічною і судово-автотехнічною експертизою.)

При вирішенні деяких з наведених вище питань застосовуються розрахункові методи, що дають змогу аналізувати якісну і кількісну сторони події. Слід мати на увазі, що як числові значення коефіцієнтів розрахункових формул можуть використовуватись не фактичні величини, які існували в дійсності, а середні (або граничні) значення, встановлені на основі проведених статистичних досліджень. Тому результати розрахунків викладаються, у висновках не у вигляді абсолютних значень відповідних параметрів, а характеризують межі можливих значень.

Судово-автотехнічна експертиза, яка досліджує дії учасників ДТП, проводиться на підставі технічних даних і врахування об'єктивних закономірностей з метою встановлення, як мав діяти водій у дорожній ситуації, що склалася, з точки зору дотримання безпеки руху; які дії водія з управління транспортним засобом могли запобігти ДТП і якими вимогами Правил дорожнього руху вони передбачені; чи мав водій у момент, указаний органом, що призначив експертизу, технічну можливість учинити дії, передбачені відповідними пунктами ПДР, для запобігання події; чи є причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) водія з управління транспортним засобом" і наслідками, що настали.

При цьому на вирішення експертизи можуть бути поставлені такі питання:

як мав діяти водій автомобіля «Москвич-412» № к 32-47 ЧК у дорожній обстановці, що склалася?

# чи була технічна можливість у водія автомобіля ГАЗ-2410 № 17-63 ВИЕ; який мав у розпорядженні відстань 14 м, запобігти наїздові на трактор МТЗ-50, який стояв і займав 1,5 м проїзної частини?

----------------------------------------

бів вимагається вивчення і зіставлення утворених у результаті зіткнення ушкоджень і слідів.

109

· чи відповідала даним дорожнім умовам і межам видимості дороги (30 м) обрана водієм Г. швидкість руху 70 км/год на автомобілі «Шкода» № 11-69 ТЕМ?

· чи є причинний зв'язок між перевищенням швидкості руху по дорозі, видимістю, що існувала, і скоєним наїздом?"

Експерт-автотехнік аналізує дії водія з точки зору дотримання ним технічних норм і приписів безпеки дорожнього руху, зазначає, як мав діяти в даній дорожній ситуації водій у відповідності з вимогами ПДР.

Питання про те, чи правильно вчинив водій, діючи таким чином у конкретній дорожній обстановці, вирішує слідчий (суд).

Визначаючи причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) водія і настанням ДТП, експерт може досліджувати як технічні зв'язки між діями водія з управління транспортним засобом і ДТП, так і між технічним станом транспортних засобів, організацією руху і ДТП. У всіх випадках експерт не повинен досліджувати причинний зв'язок між діями і злочином.

Автотехнічна експертиза допомагає також установити наявність супутник обставин і таких, що сприяють скоєнню ДТП. Для цього експерт-автотехнік проводить дослід'-ження обставин на місці ДТП з метою встановлення значень параметрів і коефіцієнтів, що характеризують рух транспортних засобів (коефіцієнтів зчеплення, опору ко-тінню, уповільнення та ін.), умов видимості й обзорності та Інших обставин.

На вирішення експертизи можуть бути поставлені питання:

· яке було уповільнення автомобіля ГАЗ-24 № 10,-45 ЛВА .на місці ДТП?

· чи могла сприяти ДТП та обставина, що при виїзді на «головну дорогу» був відсутній знак 2.4 «Звільніть дорогу»?

· чи сприяла настанню ДТП та обставина, що гальмова система автомобіля ГАЗ-53 №97-42 ЗАН спрацьовувала з другого натискування на педаль?

До компетенції експерта-автотехніка входить і визначення технічної можливості запобігти ДТП не лише за вихідними даними, зазначеними органом, що призначав експертизу, а й за одержаними експертом розрахунковими даними. На суперечливість досліджених варіантів експерт указує у своєму висновку. Наприклад, при аналізі механізму події (визначенні швидкості руху за слідами гальмування, встановленні взаємного розташування транспортних засобів у різні моменти часу й т. ін.) експерт одержав дані, які відрізняються від зазначених у поста-

110

нові (ухвалі) про призначення експертизи. У цьому випадку він має вирішити поставлені питання як за даними, зазначеними в постанові (ухвалі), якщо вони технічно обґрунтовані, так і за даними, встановленими в процесі дослідження механізму ДТП.

До компетенції експерта-автотехніка належить також аналіз виконання технічних нормативів особами, котрі перевіряють технічний стан транспортних засобів перед виїздом на лінію, проводять технічне обслуговування і ремонт. Наприклад, експерт може вирішити питання про те; чи не виїхав з гаража автомобіль з установленою несправністю, а якщо так, то чи можна було її виявити при випуску на лінію.

Крім того, згідно зі ст. 200 КПК експерт у висновку має право вказати на встановлені ним у ході дослідження обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання.

Оцінка висновку судово-автотехнічної експертизи включає аналіз дотримання процесуального порядку одержання вихідних даних, наданих експерту, досліджуваних деталей транспортних засобів та інших речових доказів, а також наукової обґрунтованості й достовірності висновків експерта.

Оскільки в процесі виконання судово-автотехнічної експертизи вихідними даними для проведення інженерних розрахунків є матеріали справи, подані органом, що призначив експертизу (протокол огляду місця дорожньо-транспортної події, протоколи огляду І перевірки технічного стану транспортних засобів і додані до них схеми), то насамперед необхідно проаналізувати їхні достовірність і якість. Недостовірність вихідних даних навіть при використанні науково обґрунтованих методик дослідження може бути причиною неправильних висновків експерта.

З 1 січня 1984 р. в експертну практику впроваджені диференційоване значення часу реакції водія і нові параметри ефективності гальмування. Оскільки деякі авто-технічні експертизи проводяться поза державними експертними установами, то при оцінці висновку важливо встановити, чи правильно прийнятий експертом час реакції водія в конкретній дорожній обстановці і чи застосовані чинні на даний час параметри ефективності гальмування. Взагалі й експерти (передусім), і особи, що призначають експертизу (клопочуть про її призначення), мають знати і керуватись найновітнішими нормативними матеріалами І методиками.

При оцінці дослідження деталей, вузлів і агрегатів

111

транспортних засобів та інших речових доказів необхідно аналізувати обставини виявлення, фіксації, вилучення й пакування досліджуваних об'єктів, з'ясувати, чи було вжито відповідних заходів щодо збереження пошкоджених при ДТП транспортних засобів, чи не могла відбулися їх заміна або пошкодження після події.

При оцінці висновків експертів слід звертати, особливу увагу на те, які прилади (стенди) було використано для визначення ефективності гальмової системи. Як уже зазначалося, встановлення ефективності гальмової системи без спеціальних приладів може призвести до неправильних висновків.

При поелементному дослідженні деталі й окремі вузли по можливості необхідно перевіряти на спеціальних стендах. Вимірювання деталей транспортних засобів слід проводити за допомогою вимірювальних Інструментів і при оцінці результатів дослідження враховувати, точність вимірів.

Оцінка висновків комплексних, експертиз (трасологічних, судово-автотехнічних, медико-автотехнічних) поряд із зазначеними вище особливостями . передбачає аналіз дотримання кожним експертом меж його власної компетенції.

ТЕХНОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Судово-технологічна експертиза проводиться в тих випадках, коли в процесі доказування виникає необхідність у встановленні фактів на основі вивчення особливостей обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, що здійснюються в процесі виробництва продукції,, а також для визначення можливостей і використання на практиці найефективніших і економічних .виробничих процесів. Технологічна експертиза може бути корисною при розслідуванні розкрадань, службових злочинів, випуску недоброякісної продукції.

Судово-технологічну експертизу необхідно відрізняти від товарознавчої, котра вирішує питання про складові частини або компоненти сировини й готової продукції, її масу, об'єм, розміри, якість, асортимент і сорт, відповідність вимогам стандартів тощо. Товарознавча експертиза готову продукцію вивчає з точки зору її споживчих якос-

112

тей, а експерт-технолог проводить дослідження готової продукції, щоб визначити технологічний режим процесу її виробництва.

Технологічна експертиза досліджує питання обробки (переробки) сировини, напівфабрикатів і виробів, технологічного режиму перетворення їх у готову продукцію, відповідності продукції технологічним нормативам за кількісним і якісним складом, використаною сировиною і додатковими матеріалами, а також характер і послідовність технологічних процесів, методи їхнього здійснення, вибір необхідного обладнання, пристосувань, моделей, робочого інструменту, розміщення обладнання в межах окремих цехів та ін.

Судово-технологічною експертизою стосовно до кожної з галузей виробництва можуть бути вирішені такі питання:

· яким має бути кількісний та якісний склад готової продукції, що випускається даним підприємством?

· яким чином і На якому обладнанні виготовлена дана продукція?

· яке підприємство є її виготовлювачем?

· чи відповідає готова продукція стандартам, технічним умовам, зразкам; а якщо ні, то які зміни в технології її виробництва призвели до цього?

· чи є правильними корми витрат сировини?

· чи є правильними і допустимими витрати сировини за фактичними затратами в конкретних умовах залежно від оснащення підприємства, кваліфікації працівників, якості сировини?

· чи не було порушень обліку виробничої економії, яка утворилася внаслідок запровадження на підприємстві нового технологічного обладнання, використання нових видів сировини?

· чи утворилась економія сировини і матеріалів за рахунок зменшення їхнього витрачання на одиницю виробу, зменшення витрат, удосконалення технології і в якій кількості?

· які відхилення від технологічного процесу були допущені і як вони відбилися на якості її виході продукції, природних утратах? Як часто і чим це було викликано?

· чи можна на даному підприємстві, крім обліченої продукції, з;і рахунок певних змін технологічного процесу виготовити необлічену продукцію і в яких обсягах?

· яку кількість виробів можна виготовити додатково зі списаної за документами сировини порівняно з оприбуткованою кількістю виробів?

Судово-технологічна експертиза може також вирішувати питання, пов'язані з визначенням вологості, жирності, цукристості залежно від тих чи інших особливостей і змін технологічного процесу.

Для проведення експертизи в розпорядження експерта мають бути представлені зразки сировини, напівфабрикатів і готових виробів, а також документи, що відбива-

113

ють технологію виробництва зазначених виробів на даному підприємстві, норми витрат матеріалів на виготовлення певного виробу.

ЕКСПЕРТИЗА МАТЕРІАЛІВ І РЕЧОВИН

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ

Розвиток судової експертизи супроводжувався виникненням матеріалознавчих завдань, пов'язаних з вивченням складу речовин фізичними, хімічними, біологічними та іншими методами. Такі дослідження проводилась у межах криміналістичних експертиз, проте опрацьовані при цьому підходи мали більш загальне значення і створювали передумови для розширення кола досліджуваних об'єктів і виникнення нових видів експертизи. Цьому сприяли і розвиток аналітичної техніки в експертних установах та накопичення експертами-криміналістами досвіду професійної роботи.

Судово-хімічна експертиза як первинний етап формування експертизи матеріалів та речовин з часом вичерпала свої можливості і вже не могла задовольняти вимоги слідчої та судової практики, оскільки пізнання обставин справи, відображених у невичерпній різноманітності речової обстановки, неможливе на основі методичних принципів тільки хімічних наук. Для виконання матеріалознавчих дослідів у повному обсязі необхідне комплексне вивчення будови об'єкта, структури і складу речовини багатьма методами, в тому числі хімічними, фізичними, фізико-хімічними тощо (мікроскопія, морфологія, спектроскопія, рентгенографія та ін.).

Створення і розвиток необхідного експертам інформаційного фонду вимагали роботи з численними рецептурними, технологічними та іншими виробничими даними. Це передумовило поступове витискання розрізнених судово-хімічних, фізичних та інших досліджень речовин і формування експертизи матеріалів та речовин, заснованої на використанні комплексних аналітичних методів дослідження, накопиченні спеціальної інформації пр) індивідуальні особливості різних матеріалів та речовин. Завданням експертизи матеріалів та речовин є виявлення окремих ознак, які систематично не вивчалися відповідними галузями науки та техніки. Просте використання даних природничих і технічних наук при проведен-

114

ні дослідження складу та структури речових доказів з метою виявлення належності їх до класу, роду, виду матеріалів та речовин, до спільного джерела походження не дає відомостей, необхідних для вірогідного висновку. Наприклад, при розслідуванні ДТП виникає необхідність установлення контактної взаємодії транспортного засобу з іншими предметами, в тому числі і з одягом потерпілого від наїзду. Перед експертом у таких випадках постає завдання: визначити конкретний транспортний засіб за частками лакофарбового покриття чи осколками деталей скляної арматури. Його вирішення залежить від наявності достатнього обсягу даних про асортимент лакофарбових матеріалів та деталей із скла, технологію їхнього виробництва, процеси старіння і зносу. Ці дані, а також результати вивчення та систематизації експлуатаційних ознак конкретних деталей автомашин, мотоциклів уже зібрані в достатній кількості в експертних закладах та установах.

У практиці розслідування кримінальних справ про злочини проти життя та здоров'я людини, крадіжки особистого чи державного майна як речові докази часто використовуються волокна одягу та речовини ґрунтового походження. Основна мста дослідження цих об'єктів — виявити присутність особи на місці події та факт контактування предметів її одягу, взуття з навколишнім середовищем. Ідентифікація конкретного екземпляра одягу (чи комплекту предметів одягу) за окремими волокнами, а також ідентифікація конкретної ділянки місцевості за частками ґрунтового походження — таким є в даному випадку завдання експертизи матеріалів та речовин.

Для рішення цього завдання необхідно мати ряд специфічних знань, без яких неможливо встановити джерело походження волокнистих матеріалів і характер їхньої експлуатації, локалізувати ділянку місцевості, диференціювати ознаки за походженням (засіб обробки, промислові та інші забруднення). Розв'язати дане завдання з позиції технічних чи природничих наук майже неможливо, оскільки фахівці з виробів легкої промисловості мало обізнані в такому питанні, як зміна властивостей волокон у процесі експлуатації виробів, а ґрунтознавці не зможуть локалізувати ділянки місцевості та їхню ідентифікацію за малими частками ґрунтових об'єктів — вирішення цих питань не є предметом названих наук.

На цей час у межах певної природничої чи технічної науки неможливо встановити групову належність матеріалів та речовин і ототожнювати утворені матеріалами та

115

речовинами конкретні матеріальні об'єкти. Жодна галузь науки й техніки не займається систематичним розробленням методів диференціації однорідних матеріалів та речовин за джерелом походження, часом виготовлення та умовами експлуатації. Водночас у межах судово-експертних досліджень матеріалі» і речовин виявлення структури конкретного елемента речової обстановки, відокремлення властивих йому ідентифікаційних ознак можливі шляхом утворення спеціальних моделей, вірогідність яких ґрунтується на оцінці даних, одержаних на основі попередньо виявлених відповідних фізичних, хімічних та Інших властивостей, ідо мають значення практично тільки у своєрідних випадках розслідування окремих категорій злочинів.

Головними завданнями експертизи матеріалів та речовин є: визначення кола об'єктів, що найчастіше зустрічаються у слідчій та судовій практиці, та виявлення можливостей їхньої диференціації за джерелом походження; встановлення і систематизація специфічних ознак об'єктів, що пов'язані з технологією їхнього виробництва й особливостями експлуатації; створення сучасної приладо-технічної бази, придатної для витонченої диференціації матеріалів та виділення їхніх малих об'ємів з об'єкта-носія; створення теоретичної бази для всебічного комплексного, переважно ідентифікаційного, дослідження.

Установлення родової належності полягає у віднесенні об'єкта у відповідності з прийнятою в науці й техніці класифікацією до конкретної множини. Так, досліджуваний осколок скла може бути віднесений до автотехнічних стекол, тобто визначений вид матеріалу. В експертизі матеріалів та речовин установлення родової належності об'єктів пов'язане з використанням найрізноманітніших галузей матеріалознавства і товарознавства. У зв'язку з цим експертні установи спеціально вивчають і систематизують численні рецептурно-технологічні дані про такі об'єкти, як текстильні вироби, лакофарбові та паливно-мастильні матеріали, нафтопродукти, пластмаси і вироби з них, скло, метали, сплави та ін.

Установлення групової належності полягає у віднесенні досліджуваного об'єкта до певної частини однорідних об'єктів, представники котрих мають додаткові ознаки випадкового для даного роду походження. Наприклад, автотехнічне скло (рід) диференціюється за джерелом його виготовлення, за партією виготовлення, ступенем зносу поверхні під впливом зовнішніх умов.

Загальну групову належність можуть .мати не лише

116

однорідні об'єкти. Наприклад, викрадені предмети, то раніше зберігалися в одній ємності із специфічним забрудненням, тим самим набирають загальних групових ознак. Загальною груповою належністю характеризуються матеріали та речовини, які походять з одного джерела, що не є розшукуваним у справі (інакше об'єктом індивідуальної ідентифікації буде це джерело); об'єкти, вироблені з одних і тих самих об'ємів матеріалу за допомогою одних і тих самих приладів; вироби однієї партії її т. Ін.

Таким чином, установлення конкретної або загальної групової належності об'єктів має більше доказове значення, ніж родова належність, і є етапом рішення ідентифікаційного питання.

Ідентифікаційний процес в експертизі матеріалів та речовин —- багатоетапне дослідження, в процесі якого виявляються ознаки не одного, а цілої системи об'єктів, пов'язаних з ототожнюваним елементом речової обстановки. Наприклад, частка лакофарбового покриття є носієм інформації про джерело походження пофарбованої деталі (за технологією фарбування та асортиментом використаних матеріалів), конкретних об'ємів лакофарбових матеріалів у кожному шарі (за компонентним складом), про умови експлуатації транспортного засобу. При цьому важливим моментом є вибір критеріїв оцінки ідентифікаційних ознак і забезпечення вірогідності висновку.

Умовно ознаки можна поділити на зовнішні ознаки самого об'єкта, виробничого процесу його виготовлення га ознаки матеріалів, що використані на його виготовлення. Кожна група, у свою чергу, може мати ряд складових елементів. Будь-який предмет — багатоякісний, і важко виділити якості, індивідуальні для даного об'єкта, тобто котрі дали б змогу розглядати його як окрему і відносно цілісну систему властивостей у межах обставин справи, що розслідується. Наприклад, специфічні властивості предметів одягу утворюються при забрудненні їх різними сторонніми матеріалами — нафтопродуктами, фарбою, волокнами, що мають відношення до суб'єкта злочину, та іншими речовинами.

Коло об'єктів експертизи матеріалів та речовин досить різноманітне: це сліди пострілу, боєприпаси, метали, будівельні матеріали, скло, волокна, тканини, лікувальні препарати, гумові вироби, лаки, фарби, емалі, папір, чорнило, клей, грунт, у тому числі і мікрокількості названих та інших об'єктів. Водночас не всі речові докази є об'єктами експертизи матеріалів та речовин; значна їх частина дос-

117

ліджується судово-медичними експертами. Наприклад, сліди пострілу, сліди металізації, які утворились одночасно з нанесенням пошкоджень на тілі та предметах одягу; виділення людини, сліди крові. Окремі об'єкти підлягають дослідженню пожежно-технічною, товарознавчою та Іншими видами експертиз.

Під час виявлення та вилучення речових доказів необхідно суворо дотримуватися правил їхнього вилучення, пакування і транспортування. Кожний предмет, зразок матеріалу і речовини пакується окремо з урахуванням забезпечення повного їхнього збереження. Крихкі предмети з нашаруваннями мікрочасток та мікрослідів потрібно закріпити в тарі нерухомо, щоб запобігти їхньому ушкодженню. Зволожені предмети необхідно попередньо підсушити при кімнатній температурі в приміщенні, захищеному від протягів. Упаковка має бути чистою; об'єкти, що змінюються під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів, слід консервувати (наприклад, нафтопродукти, пальні та легколетючі речовини). Неприпустимо змішувати речові докази і зразки.

Усі склянки, банки та пакети з окремо упакованими речовими доказами і зразками мають опечатуватись таким чином, щоб неможливо було порушити первинну упаковку; супроводжуватися пояснювальним написом та підписами понятих.

З метою додержання цих умов і забезпечення найефективнішого вилучення речових доказів, необхідно до огляду місця події залучати спеціаліста — співробітника експертної установи МВС або МЮ.

Методи, які використовуються в експертизі матеріалів та речовин, можна умовно поділити на:

методи та технічні засоби проведення порівняльного дослідження (з метою встановлення подібності чи розбіжності .порівнюваних об'єктів);

методи та технічні засоби оцінки одержаних результатів для формулювання висновку.

Перша група найчисленніша і належить переважно до методів та технічних засобів природничих наук і промислового виробництва. В аналітичних цілях найчастіше використовуються наукові прилади загального призначення — спектрографи, спектрофотометри, хроматографи, хромато-мас-спектрографи, лазерні аналізатори, електронні мікроскопи, полярографи та ін. Але методи дослідження, застосовувані з експертною метою, нерідко відрізняються від методів, які використовуються у відповідних галузях науки і техніки. Це пов'язано з необхід-

118

ністю дослідження малих кількостей матеріалів і мікро слідів речовин, виявлення індивідуалізуючих ознак об'єктів та з іншими факторами.

При проведенні експертного дослідження потрібно дотримуватися черговості використання методів. Як правило, воно починається з проведення морфологічного аналізу, тобто вивчення зовнішнього вигляду та внутрішньої будови конкретних фізичних тіл — часток лакофарбового покриття, осколків скла, часток металу, невідомої речовини, предмета, нашарування, Морфологічний аналіз зводиться до опису зовнішніх ознак візуально та за допомогою мікроскопів.

Мікроскопія використовується в різноманітних варіантах: аналіз у відбитому та проникаючому світлі методом світлого і темного полів, фазового контрасту; аналіз у поляризованому світлі; растрова та електронна мікроскопія. Далі проводиться аналіз складу матеріалів та речовин, за результатами якого встановлюється природа об'єкта, його походження чи технологія виготовлення, належність частини до одного цілого, а також елементна структура. З цією метою використовуються спектральний, емісійний, лазерно-мікроспектральний, атомно-абсорбційний, рентгенівський та інші методи аналізу. Коло об'єктів, котрі можуть бути досліджені за допомогою емісійного спектрального аналізу, дуже різноманітне: метали, сплави, папір, скло, волокна, грунт, лаки та фарби, наркотичні засоби рослинного походження тощо. При малих кількостях речовин за умови збереження зовнішніх ознак виробу з успіхом використовуються методи лазерного аналізу та парамагнітного резонансу.

Інфрачервона (14) спектроскопія — один з найважливіших методів, які використовуються хіміками-органіка-ми для визначення будови й ідентифікації невідомих органічних сполук. Збіг ІЧ-спектра досліджуваної речовини зі спектром однієї з відомих сполук свідчить про однаковість цих речовин.

Використовуючи метод інфрачервоної спектроскопії, можна отримати цінну інформацію при вивченні таких матеріалів, як нафтопродукти, мастила, лакофарбові покриття, пластмаси, полімери, пасти кулькових ручок, а також фармацевтичних препаратів, вибухових речовин тощо. Цей метод має багато переваг: швидкість, високий ступінь вірогідності результатів, можливість аналізу складних органічних і неорганічних сполук та їхніх сумішей за наявності малої кількості аналізованої речовини й ін.

119

В останні роки дуже широко використовується хроматографія. Численні хроматографічні методи базуються на неоднаковій адсорбційній здатності речовин, що дає змогу розділити суміші на окремі компоненти. Методи тонкошарової, паперової низхідної та висхідної хроматографії не потребують великої кількості об'єкта І мають експресний характер. Наприклад, крапля пального, чорнила, фарби,

Рис. 37. Інфрачервоні спектри речовин, що були зняті з чеків (1—3) і з дзеркала (4), з також зразків клею (К_б, К_ч). Спектри одержані за допомогою інфрачервоного спектрофотометра «Specord-75IR». Спектри збігаються між собою за кількістю, положенням та співвідношенням інтенсивності .смуг поглинання

невідомого лікувального препарати, нанесена на закріплений шар хроматографічної пластинки, в різних сумішах розчинників поділяється на компоненти, які піднімаються (чи опускаються) на специфічний для кожного з них рівень (R_f). Це дає змогу виявити в об'єкті наркотичні, снотворні чи отруйні засоби.

При використанні газового та газорідинного хроматографа успішно досліджуються рідини з метою виявлення в них алкоголю, пального (бензину, керосину); виявляється фальсифікація цих речовин; встановлюється наявність наркотичних та отруйних речовин. Причому цей метод дає можливість одержати не тільки якісні, а її кількісні показники.

При дослідженні багатьох об'єктів використовуються дані різних наук. Наприклад, ґрунтознавці для вивчення закономірностей формування і зміни ґрунту застосовують

120

дані геології, ботаніки, мікробіології, хімії, фізики. враховуючи дані особистих експериментальних досліджень. Тому експерт, який проводить дослідження, повинен мати глибокі спеціальні знання.

У процесі вивчення матеріалів та речовин виникає необхідність у порівняльному дослідженні, Порівняння виконує функцію зіставлення властивостей шуканого і порівнювального об'єктів. Тут використовується інша група методів, серед котрих можуть бути лише методи, апробовані в криміналістиці і визнані придатними для порівняльних цілей. Це — порівняльна мікроскопія, фотоаплікація і т. ін.

Наслідки порівняльного дослідження мають одержати оцінку, а розбіжності — пояснення. На цьому етапі дослідження використовуються методи, в основу яких покладений принцип каталогізації ознак і частоти, з якою вони зустрічаються.

Одержані результати досліджень матеріалів та речовин викладаються не тільки у формі синтезованого висновку, у й у вигляді фактичних даних, які за необхідності можуть самостійно використовуватись у процесі доказування.

ЕКСПЕРТИЗА НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН

Вживання людиною наркотичних речовин, не пов'язане з медичними цілями, називається наркоманією. Боротьба з наркоманією — одне з найактуальніших завдань суспільства. Наше законодавство переслідує-незаконне виготовлення, купівлю, зберігання, перевезення, продаж, Крадіжку наркотичних речовин і засобів, а також недозволене впрошування рослин, які містять наркотичні речовини.

Експертиза наркотичних речовин і засобів дає змогу встановити належність речовини до наркотиків, джерело її походження.

Специфічними об'єктами судової експертизи є наркотичні засоби рослинного походження. Останнім часом поряд з наркотичними засобами рослинного походження набуло поширення незаконне використання лікувальних препаратів, зокрема снотворних, психотропних засобів, що внесені у Список Б сильнодіючих речовин. Поряд з такими суто синтетичними речовинами, як метадон, амфетамін, одержують напівсинтетичні наркотичні засоби на основі алкалоїдів опійної групи.

121

На вирішення експертизи наркотичних та сильнодіючих речовин і засобів можуть бути поставлені такі питання:

· чи є дана речовина наркотичним або сильнодіючим засобом?

· до якого виду наркотичних (сильнодіючих) речовин чи засобів належить об'єкт досліджений?

· чи мають представлені об'єкти одне джерело походження.?

· чи немає на представлених предметах нашарування наркотичних речовин чи засобів?

· яким чином виготовлені представлені наркотичні засоби—промисловим чи кустарним?

· чи не містяться в слині, в змивах з рук, обличчя затриманого наркотичні речовини?

При дослідженні наркотичних та сильнодіючих речовин і засобів використовуються такі методи: мікроскопічний, електронно-мікроскопічний, краплинний, рентгеноструктурний, емісійний аналізи, тонкошарова та газорідинна хроматографія, Інфрачервона та ультрафіолетова спектроскопія. При цьому можуть бути вирішені питання про групову (видову) належність, про джерело походження.

ЕКСПЕРТИЗА МЕТАЛІВ ТА СПЛАВІВ

Метали, сплави і вироби з них являють собою найпоширеніший вид об'єктів криміналістичної експертизи. Велика, кількість злочинів пов'язана з підробкою ювелірних виробів, антикваріату, старовинних монет, виготовленням зливків під золото та інші дорогоцінні метали. Нерідко на експертне дослідження надходять виготовлені з мідних сплавів зубні протези, гільзи й оболонки куль, ключі та різні деталі замків, а також фрагменти та "частки різноманітних виробів. Ця експертиза може бути доцільною при розслідуванні і судовому розгляді майже всіх категорій злочинів.

За колом об'єктів експертиза металів та сплавів має деяку схожість з трасологічною, судово-балістичною та автотранспортною, але свої специфічні завдання вона вирішує методами, що відрізняються від методів названих експертиз, а саме: методами структурного, морфологічного і хімічного (фізико-хімічного) дослідження.

При виявленні присутності металу експерту можуть бути поставлені такі питання:

· чи присутні конкретно названі метали на досліджуваних предметах (тканині, терезах та ін.)?

122

· частки якого металу є в поданому на аналіз сліді і для виготовлення яких виробів використовується цей метал?

· чи є сліди металізації конкретного складу на одязі, знятому з трупа? (Це питання вирішується експертами судово-медичних установ.)

· чи є на поданих предметах одягу, рукавичках нашаруванні-ошурок металу?

Якщо вирішується завдання встановлення групової належності, то доцільно поставити експерту такі питання:

· із сталі якої марки виготовлений даний виріб (наприклад, ніж)?

· з якого сплаву вироблені представлені предмети (коронки для зубів, обручки та ін.)?

· чи не з друкарського сплаву виготовлені вироби (наприклад, кастет), вилучені а підозрюваного; якщо так, то якого типу, сорту?

Ідентифікаційні завдання при дослідженні металів та сплавів вирішуються у вигляді категоричного негативно-

Рис. 38. Зовнішній вигляд (а) і відносні розміри (б) обручок, поданих на дослідження

123

Рис. 39. Фотознімок спектрограми обручок, поданих на дослідження

го висновку при їхній диференціації та категоричного позитивного в разі встановлення єдиного джерела походження. В усіх інших випадках висновки даються про однорідність, схожість об'єктів. Категорично може бути вирішене питання про єдине джерело, походження, походження від одного цілого (наприклад, що частка металу, вилучена з голови потерпілого, є частиною клинка ножа, вилученого в підозрюваного, але це питання належить до компетенції трасологічної експертизи). При вирішенні ідентифікаційних завдань перед експертом можуть бути поставлені такі питання:

· чи не виготовлений саморобний ніж, знайдений на місці події, із стальних пластин, вилучених у підозрюваного?

· чи не виготовлені коронки для чубів зі сплаву, вилученого _і(підозрюваного?

· чи не виготовлені листи дахового заліза, вилучені в підозрюваного, і листи, вилучені на складі (базі), на одному і тому самому заводі?

· чи не належать пі листи заліза до однієї партії продукції заводу?

· чи не знаходилися в єдиній масі металічні вироби, вилучені зі складу і знайдені в підозрюваного?

· чи не мають вилучені обручки єдине джерело походження?

Добір зразків слідчим (судом) має проводитися залежно від характеру поставленого перед експертом питання і по можливості за участю спеціаліста.

124

ЕКСПЕРТИЗА ФАРБ І ЛАКІВ

Аналіз лакофарбових матеріалів, предметів з пофарбованою поверхнею, а також відокремлених від них часток речовин лакофарбової природи дедалі більше поширюється при розслідуванні злочинів, зокрема злочинів проти особи, крадіжок державного та особистого майна, автотранспортних подій.

Промисловість випускає широкий асортимент лакофарбової продукції, різноманітної за складом, властивостями, призначенням. У криміналістичній експертизі прийнято розрізняти лакофарбові матеріали (ЛФМ) — складові частки конкретних об'ємів та лакофарбові покриття (ЛФП) предметів. Мета експертизи ЛФМ та ЛФГІ — віднесення досліджуваних об'єктів до лаків та фарб, ідентифікація певних пофарбованих предметів, фарб, посуду з-під них тощо.

Фарба являє собою розчин барвника чи суспензію пігменту зі сполучною речовиною (барвна речовина, що не розчиняється у сполучній речовині, називається пігментом, а розчинна—барвником).

На кожен вид ЛФМ, на всі барвники і пігменти, які використовуються для виготовлення фарб, є державний стандарт, технічні умови. Вони розроблені й затверджені для кожного ЛФМ, у них наведені основні властивості, які мають доброякісні ЛФМ. Наприклад, «емаль МЛ-12-40 — блакитна», де МЛ — матеріал, утворюючий плівку («мєламіноалкід»); цифрові позначення свідчать про групу, відношення до атмосферних та інших впливів І основне призначення.

У виробництві ЛФМ. розрізняють основні матеріали (плівкоутворювачі, пігменти, наповнювачі, розчинники, розріджувачі) та допоміжні (пластифікатори, сикативи, затверджувачі, прискорювачі, Ініціатори).

Призначення основних_: матеріалів — створення лакофарбових композицій (лаків, емалей, фарб, шпатлівки та ін.) різної консистенції, які після висихання утворюють ЛФМ. Для надання ЛФМ та ЛФП певних властивостей (текучості, змочуваності, висихання, еластичності та ін.) до них добавляють допоміжні матеріали.

Об'єктами експертизи лаків та фарб можуть бути: транспортні засоби, сейфи, предмети побуту з пофарбованою поверхнею та інші пофарбовані предмети, які стали знаряддям злочину, або предмети злочинного замаху; частки ЛФМ та ЛФП, відокремлені від предметів з пофарбованою поверхнею, знайдені на місці злочину; пред-

125

мети — носії слідів контактних взаємодій з ЛФМ (наприклад, одяг зі слідами фарби, знаряддя злому пофарбованих перешкод, а також інструмент і пристосування, використані для виконання роботи з ЛФМ); окремі об'єми сипких та рідких ЛФМ (наприклад, банка з фарбою, частина якої використовувалася для фарбування предмета домашнього побуту), а також окремі об'єми компонентів ЛФМ (сполучних речовин, пігментів, наповнювачів тощо), які використовувались для виготовлення конкретного об'єму ЛФМ; певні сукупності пофарбованих предметів чи об'ємів рідких, сипких ЛФМ.

Окрім перелічених об'єктів, цій експертизі можуть піддаватися крупногабаритні предмети, котрі неможливо вилучити (елементи конструкцій будинків, огорожа, дерево й ін.). У цих випадках об'єктами стають сліди — нашарування лакофарбової природи.

Об'єктами криміналістичної експертизи слід вважати і зразки. Як зразки для порівняльного дослідження з місця події беруться вирізки чи сколи фарб, барвного покриття з пофарбованих деталей машин та механізмів, предметів обстановки, до яких міг торкатися злочинець. За правилами вилучення середніх-зразків сколи ЛФП та ЛФМ потрібно брати по можливості у більшій кількості.

Для збереження слідів ЛФП та ЛФМ на речових доказах слід дотримуватися правил вилучення таких об'єктів. Ділянки тканини зі слідами ЛФП (ЛФМ) обшивають шматком білої тканини або обклеюють липкою плівкою з нейтральною липкою поверхнею (типу скотча), знаряддя злому та інші предмети зі слідами ЛФП ретельно загортають. Якщо предмет — носій ЛФП громіздкий і не може бути представлений експерту, з нього слід зіскоблити нашарування на чистий аркуш паперу. Всі речові докази мають супроводжуватися пояснювальною запискою про місце, час та умови вилучення, засвідченою підписами належних осіб.

Пакувати речові докази слід таким чином, щоб під час пересилки різноманітних зразків і об'єктів не трапилося їхнього змішування.

Покриття автомобілів є багатошаровим і, як правило, складається не менш як з трьох шарів: ґрунтовки, шпатлівки та власне фарби. В деяких випадках покриття може складатися із 6—8 шарів. Тому шаруватість є цінною ідентифікаційною ознакою автопокриття. У цілому ж проводити експертизу таких об'єктів досить важко через багатокомпонентність їхнього складу, його варіаційність.

126

Таке дослідження, як правило, має комплексний характер.

Під час проведення експертизи ЛФМ та ЛФП вирішуються такі питання:

· чи с даний об'єкт лаком (фарбою, емаллю)? ф чи є на даному об'єкті частки ЛФП?

· якого виду дане ЛФП (ЛФМ) і яке його цільове призначення?

· яким ЛФМ (фарбою, лаком, емаллю) був покритий предмет до перефарбування?

· чи пофарбований даний предмет фарбою (лаком, емаллю), вилученою в підозрюваного?

· чи залишені нашарування на одязі та взутті потерпілого ЛФП, що вилучені в підозрюваного?

· чи однакові за хімічним складом частки ЛФМ, знайдені під час огляду місця події (на одязі, взутті потерпілого), із зразками ЛФМ (ЛФП), що вилучені з автотранспортного засобу?

· чи є на крилі велосипеда сторонні частки ЛФП, і якщо так, то чи не є вони частками покриття автомобіля, що належить даному громадянину?

· чи мають частки ЛФП, вилучені з дорожнього полотна, та зразки ЛФП автомобіля, що належить даному громадянину, спільну родову або групову належність?

· чи є виявлений ЛФМ частиною конкретного об'єму (поверхні)?

· чи виконано об'єкт художніми фарбами, і якщо так, то якими саме (акварельними, олійними, гуашшю, темперою)?

· чи однаковими художніми (будівельними) фарбами пофарбовані порівнювані об'єкти?

Рис. 40. Робоча частина ломика-«фомки» з нашаруванням білої фарби (вказане стрілкою)

127

Рис. 41. Спектрограми и інфрачервоній .чопі спектра: 1 — нашарування білої фарби на ломику; 2 — лакофарбове покриття дерев'яної вирізки з дверей. Нашарування на ломику утворені масляною фарбою з кальцитом і гіпсом, покриття дерев'яної вирізки — масляною фарбою з кальцитом і сульфатом барію (інфрачервоний спектрофотометр «Specord-75IR»)

Рис. 42. Спектрограми в інфрачервоній зоні спектра лакофарбового покриття, виявленого на одязі потерпілого (І), і лакофарбового покриття автомобіля «Москвич-2140» (2)

· чи є на даному об'єкті сліди, художніх (будівельних, друкарських) фарб?

· чи мають представлені зразки будівельних, лакофарбових матеріалів одне джерело походження?

128

ГІерелічені питання слід вважати видовими, тобто при їхньому вирішенні встановлюється групова та видова належність. Індивідуальна ідентифікація можлива лише щодо джерела походження, котре може бути встановлене як-одне й те ж саме для різних об'ємів або фрагментів ЛФМ та ЛФП.

Ототожнювання об'ємів, пов'язаних з ЛФМ та. ЛФП, можливе при виявленні в них індивідуалізуючих ознак. Ці ознаки можуть стосуватися як .кінцевого об'єкта ідентифікації, так і утворюючих його матеріалів, речовин (промислових об'єктів ідентифікаційного дослідження).

При проведенні багатоступінчастого ідентифікаційного дослідження ЛФП (ЛФМ) усі виявлені ознаки кінцевого та проміжних об'єктів ідентифікації мають бути зведені в систему, що відповідає реальним співвідношенням цих об'єктів (наприклад, ознаки шуканого об'єкта; деталі транспортного засобу; ознаки технології пофарбування; ознаки кожного, з лакофарбових матеріалів, нанесених на деталь).

Кожна група ознак може мати ряд утворюючих її елементів. Так, ознаки деталі транспортного засобу можуть бути зумовлені особливостями пофарбування (утворення смуг від волосків пензля), експлуатації автомобіля (розтріскування фарби, забруднення поверхні).

При проведенні експертного дослідження ЛФП (ЛФМ) використовують широкопрофільний комплекс методів, до яких входять оптична мікроскопія, молекулярний спектральний аналіз, хроматографія, рентгеноструктурний та елементний (хімічний, спектральний, мас-спектральний) аналіз у багатьох його різновидах. Застосовуються й інші методи.

Методи дослідження ЛФП (ЛФМ). поділяються на чотири групи (залежно від вплину па збереженість об'єкта як речового доказу).

1. Група методів, що. не впливають на властивості речового, доказу. До них належать оптична мікроскопія, відбиваюча спектроскопія (наприклад, у видимій зоні)., фотографія і деякі інші.

2. Методи, що не змінюють, зовнішні ознаки ЛФП, зокрема його форму, але частково змінюють внутрішні ознаки об'єкта, властивості його матеріалу, речовини. До цієї групи .належать, наприклад, люмінесцентна спектроскопія у видимій зоні, коли під впливом опромінення прискорюється процес старіння ЛФП, що викликає зміну кольору його поверхні, механічних, молекулярних власти-

129

востей матеріалу; нейтронно-активаційний аналіз, рентгеноструктурний аналіз та інші методи.

3. Методи, застосування яких спричиняється до порушення цілісності об'єкта, руйнування його форми. Це дослідження за спектрами поглинання в інфрачервоній зоні, методи тонкошарової хроматографії тощо.

4. Методи, використання яких викликає знищення речового доказу. До них належить переважна більшість аналітичних методів (газова, газорідинна та рідинна хроматографія, хімічні методи аналізу, всі види елементного спектрального аналізу).

Проводячи дослідження, експерти мають ґрунтуватися на методах, розроблених або апробованих криміналістичними установами. Критерієм, що визначає доказовість висновків щодо групової (родової) належності, є насамперед вірогідність установлених обставин. Найбільше значення для розслідування та доказування мають висновки експерта, в котрих у тій чи Іншій формі встановлюється прямий зв'язок між порівнюваним об'єктом та подією злочину.

ЕКСПЕРТИЗА ПАЛИВНО-МАСТИЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

При дослідженні речових доказів у кримінальних справах різних категорій (дорожньо-транспортні події, пожежі, зберігання і застосування вогнепальної та холодної зброї, розкрадання) виникає необхідність установлення належності речовин до нафтопродуктів (НП) або паливно-мастильних матеріалів (ПММ) з наступним визначенням їхнього виду (типу), а інколи й марки (рідше—джерела їхнього походження).

Переважна більшість мастильних матеріалів, що використовуються для консервації та захисту матеріалів від корозії, виготовляються на маслах нафтового походження. Ця обставина визначає як подібність, так і розбіжність у хімічних І фізичних властивостях мастил різних видів та марок.

Бензини, що випускаються, поділяють на три основні групи: автомобільні, авіаційні та бензини для технічних цілей і побутових потреб. Автомобільні бензини є одним з основних продуктів нафтопереробної промисловості, їх одержують шляхом переробки нафти, природних газів, горючих сланців, вугілля та торфу.

Об'єктами розглядуваної експертизи є: гас, бензин, парафін, воск, мінеральні мастильні масла, дизельне палн-

130

во, газолін, ацетон та ін. Нерідко НП і ПММ являють собою лише компоненти певних виробів, наприклад просочення нитяного обплетення електродротів або сполучну речовину руберойду, що використовується як покрівельний або водонепроникний матеріал.

Слід зазначити, що Інколи НП і ПММ є компонентами речовини, що підлягає виявленню. Так, мастило на поверхні вогнепальної зброї може містити продукти пострілу, лезо ножа на своїй поверхні може мати, крім мастила, Інші нашарування.

Нерідко ПММ досліджуються у вигляді їхніх слідів на речовині предмета-носїя (розпливання штрихів пасти для кулькових ручок при дії на папір рідкого пального; набухання та відокремлення фарби при тій самій дії).

Виявлення слідових кількостей НП та ПММ на предметах-носіях, як правило, проводиться за таких обставин:

коли з обставин справи відомо, який НП або ПММ є шуканим. Наприклад, відомо, що підпал учинений за допомогою певного пального (бензин, гас, ацетон та ін.). У цьому випадку коло речовин, що підлягають виявленню, конкретне;

коли відома природа НП та ПММ, що підлягають виявленню, але їхній рід точно не визначений. Так, на предметі-носії містяться мазки зброї або транспортного засобу, але невідомо, яким саме мастилом відповідні предмети-носії оброблені;

коли коло НП та ПММ, що мають бути виявлені, взагалі не визначене. Наприклад, слідство цікавить питання про наявність на предметах обстановки будь-яких легкозаймистих НП та ПММ.

При роботі з НП та ПММ слід мати па увазі, що багато з них (бензин, ацетон та ін.) мають низьку температуру кипіння, а тому часто без залишку випаровуються при звичайних температурах. Це означає, що невинвлен-ня на предметі-носїї НП ще не свідчить про те, що його не було на момент події, а про наявність НП та ПММ до проведення експертизи можна судити зі специфічного впливу нафтопродуктів на предмети-носІЇ (розчинення фарб, утворення на тканинах розпливів).

Звичайно більшість ПММ знаходиться в рідкому або в напіврідкому стані, внаслідок чого вони не мають власної стійкої форми. Крім того, ці ж самі матеріали передаються споживачеві у вигляді частини якогось більшого об'єму (продаж палива в торговельних точках, поставка фасованих мастил та ін.)-

За таких умов ідентифікаційне дослідження усклад-

131

нюється. По-перше, важко дати індивідуальне визначення тому об'єму матеріалу, котрий є шуканим; по-друге, дуже ускладнюється виділення ознак, що виникають у дослідженого НП після його відокремлення від вихідного об'єму; по-третє, склад багатьох ПММ та НП за конкретних обставин справи, що розслідується, є нестабільним.

Так, під дією високої температури при пожежі може спостерігатися фракційне випарування компонентів гасу та дизельного пального, що відбивається на їхньому вуглеводневому складі. Нафтопродукти часто бувають гарними розчинниками, а тому, потрапляючи на предмети обстановки місця події, захоплюють багато сторонніх речовин.

Слід зауважити, що при пожежах може спостерігатися суха перегонка (піроліз) багатьох синтетичних та інших матеріалів з утворенням продуктів, досить близьких за природою і складом до тих горючих матеріалів, які є шуканими па місці події.

Ці обставини слід ураховувати під час огляду місця події та вилучення речових доказів: необхідно хоча б приблизно оцінити природу речовини, її механічні та фізико-хімічні властивості, ступінь взаємодії з предметом-носієм; вибрати потрібний засіб вилучення, а потім провести саме вилучення, забезпечивши при цьому збереження хімічного складу об'єкта. Так, у справах про пожежі для дослідження мають бути представлені обгорілі предмети цілком. Якщо через громіздкість це зробити неможливо, то необхідно вилучити і представити обгорілу частину разом з прилеглою до неї необгорілою частиною предмета.

На вирішення даної експертизи можна поставити такі питання:

· чи є представлені матеріали нафтопродуктами?

· чи є НП паливно-мастильним матеріалом? Якщо так, то який його вид, тип, марка, група, призначення?

· чи є із ПММ механічні домішки, якщо є, то які їхні природа і можливе джерело походження?

· чи був мастильний матеріал в експлуатації; якщо так, то протягом якого часу?

· чи є на вилученому об'єкті сліди (плями) НП; якщо так, то які їхні вид, тип, група, марка, призначення?

· чи однакові (чи мають загальну родову, групову належність) НП та ПММ, що знаходяться в конкретних об'ємах (на предметах-носіях)?

· яка паливно-мастильна речовина виявлена па місці пожежі? Чи не могла вона бути використаною для підпалу об'єкта?

· чи перебували порівнювані об'єкти в одній ємності?

· чи однакова природа масляних плям, виявлених па одязі, дорожньому полотні, підлозі, і т, ,д.?

132

Рис. 43. Гумові рукавички з нашаруваннями речовини чорного кольору, вилучені в підозрюваних Г. і Л.

· чи є сліди .контактної взаємодії одягу чи іншого предмета, на яких виявлені НП та ПММ, з шуканим у справі об'єктом, що є предметом — носієм цих речовин?

Для вирішення останнього питання може залучатися експерт -трасолог, якщо в слідах спостерігаються ідентифікаційні ознаки слідоутворюючого об'єкта. Оскільки із експертних дослідженнях здебільшого доводиться оперувати малими кількостями НП та ПММ, то з усього комплексу прийнятих у технічному аналізі методів для дослідження групового складу використовують хроматографічні методи і методи молекулярного та спектрального аналізів.

133

Метод газорідинної хроматографії дає можливість частково дослідити вуглеводневий склад на рівні Індивідуальних сполук. Розшифровка вуглеводневого складу НП — дуже складне технічне завдання, тому що навіть

Рис. 44. Спектрограми в інфрачервоній зоні спектра нашарувань речовини чорного кольору на гумових рукавичках (1) і герметика з ущільнюваної гуми автомобіля, з якого було зняте лобове скло (2)

«найпростіші» у цьому відношенні НП — бензини — вміщують у своєму складі понад 600 індивідуальних сполук, більшість з котрих знаходяться в малих кількостях.

ЕКСПЕРТИЗА ВОЛОКОН

Текстильні волокна, волокнисті матеріали та вироби з них складають невід'ємну частину оточуючої нас речової обстановки, а багато з них входять у коло предметів щоденного користування. Вироби з волокнистих матеріалів дуже поширені і в техніці. Значна частина правопорушень виникає в обстановці активної взаємодії суб'єкта злочину та інших осіб з предметами речової обстановки події злочину. В результаті цього на знаряддях злочину, предметах злочинного посягання, на одязі, тілі правопорушника і потерпілого, а також інших об'єктах, пов'язаних із подією злочину, залишаються різні волокна-нашарування.

134

Вироби з волокнистих матеріалів мають пухку структуру, нерівну ворсисту поверхню, завдяки чому при механічній дії з них порівняно легко відокремлюються поодинокі волокна. Тому під час розслідування кримінальних справ кінцевою метою експертного дослідження часто є встановлення факту контактної взаємодії предметів одягу правопорушника та потерпілого, знарядь злочину або деталей транспортних засобів з різними предметами і т. п.

Практика свідчить, що під час розслідування злочину текстильні волокна найчастіше зустрічаються: на одязі, взутті, тілі людини при їхньому контакті з виробам з волокнистих матеріалів; на оббивці меблів і сидіннях автотранспортних засобів; на ділянках підходу до місця події або відходу від нього; в місцях проникнення злочинця через перешкоди (на краях зламаних перегородок, на торцях перепиляних ґрат, на уламках скла розбитих вікон, вітрин, на виступаючих поверхнях речової обстановки, на корі та гілках дерев); на транспортних засобах під час дорожньо-транспортних подій; на знаряддях злочину; на предметах злочинного посягання (волокна від матеріалів, що використовуються для пакування та переміщення).

При цьому об'єктами дослідження можуть бути: поодинокі волокна, відрізки та обривки ниток, тканин, пряжі, а також сукупності волокон; об’єм волокна (ниток, пряжі, тканини) як сировини (напівфабрикату) для виготовлення продукції певного цільового призначення; об'єм волокон (ниток, пряжі, тканини) як виду готової продукції; конкретний шматок тканини, мотузки, шнура, клоччя; комплект предметів одежі.

Кожен різновид виробів із волокнистих матеріалів має комплекс особливостей, що зумовлюється використанням при їхньому одержанні волокон того чи Іншого виду, форми, діаметра і довжини, застосуванням певних прийомів виготовлення матеріалу. Характерні властивості виробам надають і технологічні процеси обробки (фарбування та ін.).

На особливості волокнистих компонентів суттєво впливають ступінь зносу виробу, його забрудненість, дія навколишнього середовища. Конкретний виріб із волокнистих Матеріалів має ряд індивідуалізуючих ознак: вихідна сировина, специфіка її обробки, спосіб одержання виробу, умови його експлуатації. Ці ознаки тією чи іншою мірою відображаються в зовнішній будові, внутрішній структурі, хімічному складі, оптичних та фізико-хімічних

135

властивостях поодиноких волокон. При цьому волокна набувають нових ознак, специфічних для способу їхнього відокремлення від виробу {розріз, розрив, роздроблення і т. п.), що є причиною неможливості ідентифікації конкретних виробів за поодинокими волокнами..

При призначенні, експертизи принципове значення .має не тільки чітка постановка завдання, але й правильне формулювання запитань:

· чи є частки, знайдені при огляді, текстильними волокнами?

· чи є на предметі, вилученому під час огляду місця події, нашарування волокон, і який, судячи з цих волокон, зовнішній вигляд має даний виріб?

· які характерні ознаки текстильного матеріалу мають волокна, знайдені під час огляду місця події (одягу, тіла потерпілого), і від якого виробу вони походять? Чи придатні вони для ідентифікації виробу?

· чи є на тілі або одязі потерпілого (підозрюваного) і на оббивці меблів, сидінні автомобіля волокна, які могли відокремитися при контакті цих предметів?

· чи є на знаряддях злочину волокна, що. входять до складу одягу потерпілого?

· чи є на знаряддях злочину волокна (чи інші мікронашарування) від забруднень, які знаходяться в кишенях одягу підозрюваного?

· яким (і чи однаковим) способом відокремлені знайдені при огляді волокна і які при цьому пошкодження заподіяні вихідному виробу?

· чи мають нашарування волокон на предметах одне джерело походження, (походять з одного комплекту, виготовлені в одному місці, знаходилися в одному приміщенні)?

Для вирішення останнього питання може залучатись експерт-товарознавець.

Останніми роками на практиці дедалі частіше проводяться дослідження в умовах огляду місця події. В цих випадках виявлені текстильні волокна в результаті їхнього дослідження можуть дати корисну розшукову доказову інформацію. В процесі такого дослідження можна поставити такі питання:

· чи є на місці події сліди, утворені текстильними волокнами?

· який одяг могла носити особа, яка вступала в контакт з предметами-носіями?

· які сліди, утворені волокнами, міг понести на собі потерпілий (або обвинувачений) після стикання з предметам» речової обстановки на місці події?

При вирішенні питання про виявлення на предметі-носії мікрочасток волокон від конкретних предметів дослідження має проводитися з урахуванням попереднього вивчення складів матеріалів, що утворюють ці предмети,

136

і нашарувань, і на їхній поверхні сторонніх матеріалів будь-якої природи, оскільки останні часто входить до структури елемента речової обстановки. Одночасно з виявленням вирішується питання про природу і родову належність мікрочасток нашарувань..

Установлення загальної групової належності проводиться щодо певної множини об'єктів конкретного роду із загальними умовами виготовлення, зберігання, експлуатації і т.д. Одним .із випадків її встановлення є віднесення порівнюваних об'єктів, до продукції, виготовленої з одного і того ж самого матеріалу (мотузки, шнура, тканини) за відсутності індивідуально визначеного, шуканого елемента речової обстановки: Індивідуальне, ототожнення даного елемента можливе лише тоді, коли на підставі вивчення властивостей волокнистих матеріалів та виробів з них виділені сукупності ознак, які включають у себе часткові (індивідуалізуючи) особливості. Це залежить від випадкових умов виникнення, існування чи руйнування даного елемента, який складається з волокон, подібних до досліджуваних.

Індивідуалізуючи особливості комплектів предметів одягу окремих осіб частіше виникають у результаті випадкового об'єднання предметів у ціле, (комплект); випадкової дії зовнішніх факторів у процесі зберігання чи експлуатації.

Установлення факту контактної взаємодії елементів речової обстановки можливе, якщо з. матеріалів справа випливає, що виключені випадкові .контакти об'єктів; до і після події, перенесення: мікрочасток а одного предмета на інший, через треті предмети, а також зміна, початкової локалізації накладання мікроволокон.

Факт можливості контактної взаємодії встановлюється при неповторному асортименті взаємоперехідних волокон у сукупності, неповторному морфологічному розміщенні різнорідних поодиноких волокон на обох об'єктах, які контактували, в сукупності, при неповторній морфологічній картині що, виникає внаслідок взаємодії об'єктів, які-контактували, із зовнішнім середовищем.

Для визначення за волокнами, які. є об'єктами експертного дослідження, вихідних виробів-необхідно передусім визначити вид. волокна, потім установити, чи є вони частиною пряжі або ниток. Ці показники дають змогу визначити походження волокон з типів і видів тканини і віднести їх до широкого кола виробів, котрі можуть виготовлятися з установленого матеріалу.

За видом використовуваного волокна пряжу поділяють

137

на бавовняну, лляну, шовкову, (перетину, пряжу з хімічних волокон і змішану (з волокон кількох видів, причому багато які артикули тканин і трикотажних виробів виготовляються із змішаних пряж).

Певні різновиди текстильних матеріалів, до складу яких входять хімічні волокна, мають пряме промислове призначення (наприклад, пряжа з кількох видів суто хімічних волокон використовується, як правило, для вироблення шовкових платтяних тканий, а напівшерстяна пряло застосовується в комбінації з текстурованими нитками для верхнього трикотажу).

Дослідження волокнистих матеріалів та виробів з них здійснюються методами мікроскопії, мікрофотографії, хімічного мікроаналізу, спектрофотометрії, ІЧ-спектрометрії, висхідної тонкошарової хроматографії.

ЕКСПЕРТИЗА СКЛА ТА КЕРАМІКИ

Скло та кераміка, а найчастіше — осколки або окремі фрагменти виробів з них, є об'єктами судової експертизи і посідають значне місце при розслідуванні дорожньо-транспортних подій, крадіжок, злочинів проти особи та ін.

Скло має неорганічний склад, що здатний розплавлятися, а потім тверднути, не кристалізуючись. Утворювати скловидну масу можуть багато елементів: кремній, бор, фосфор, а також солі та оксиди. Найбільшого поширення для виготовлення технічного, будівельного і побутового скла набули силікатні та боросилікатні сплави. Хімічний склад скла і кераміки зумовлюється їхніми призначенням, сферою застосування.

Найчастіше для виробництва скла використовують природну сировину: кварцевий пісок, вапняк, доломіт, польовий шпат, калієву селітру, поташ, глинозем. Синтетична сировина (сода кальцинована, сульфат натрію та ін.) також використовується для виготовлення скла.

Скломаса виробляється в печах безперервної дії, має певний склад, що залежить від способу вироблення скла.

Відомості про хімічний склад скла особливо важливі при проведенні експертизи малих осколків, що позбавлені характерних ознак виробу. За великими осколками скла, що зберегли характерну форму або поверхню виробу. можна за допомогою каталогів або довідників установити тип виробу, його призначення та завод-виготовлювач.

Виявлення виробів із скла та його осколків пов'язане з оглядом місця події або об'єктів, які мають відно-

138

шення до події, що розслідується (осіб, предметів, ділянок місцевості та ін.). При цьому необхідно враховувати деякі особливості виявлення й огляду скляних осколків. Так, при огляді місця дорожньо-транспортної події осколки слід шукати в кюветах, по узбіччях дороги і на самій дорозі, а при затриманні підозрюваного — ретельно оглядати його одяг, особливо одвороти брюк, шапку, кишені, обшлаги тощо. В процесі огляду осколки скла найчастіше виявляються за характерними морфологічними ознаками. При цьому слід враховувати, що скло — тверда речовина, яка прозора у великій масі і непрозора, коли переведена у порошкоподібний стан. Незабарвлене порошкоподібне скло зовнішнім виглядом нагадує цукор або борошно. У зв'язку з цим важливо вже на початковій стадії розслідування кримінальної справи вирішити питання про родову належність виявлених мікрочасток речовини, тобто віднести їх або до скла, або до речовини іншої природи.

Виявлення виробів із скла, їхніх осколків або мікрочасток у конкретній ситуації може бути ускладнене. Наприклад, важко виявити скло в сторонніх об'ємах сипких речовин (борошно, цукор та ін.). При огляді землі, крім забруднення її частками, схожими зі склом (піском, кварцем), і частками скла, не пов'язаними з подією, що розслідується, має бути врахована можливість втискування або затоптування осколків у землю.

Певні труднощі виникають при виявленні скляних осколків у несприятливих погодних умовах (наприклад, під час дощу, коли вода маскує скло). У таких випадках потрібне застосування спеціальних знань, залучення спеціаліста.

Експертиза скла і кераміки вирішує наступні питання:

· чи є даний об'єкт склом (керамікою)?

· до якого виду належить скло (кераміка)?

· чи однакові за хімічним складом осколки скла, виявлені на місці події, та осколки скла, вилучені з транспортного механізму (одягу підозрюваного та ін.)?

· чи мають осколки скла (кераміки) єдине джерело походження?

· чи є на поверхні скла (кераміки) нашарування сторонніх речовин, і якщо так, то яка їхня природа?

Комплексне дослідження скла і кераміки має включати встановлення оптичної однорідності, вимірювання показників заломлення і густини, визначення елементного складу за допомогою спектрального емісійного або лазерного аналізу, вивчення спектрів люмінесценції. Незважа-

139

Рис. 45. Фрагмент спектрограми досліджуваних об’єктів:

1 — залізо; 2 – цегляний пил; 3 – цегла: поверхневий шар рожевого кольору; 4 — цегла: внутрішній шар жовтого кольору; 5 — осколки скла, виявлені на поверхні цегли; 6. — скло з віконної рами в квартирі потерпілої Т.: 7 – скло, що знаходилося в одному пакунку з цеглою

ючи на чутливість і точність різних фізико-хімічних методів, при дослідженні осколків скла і кераміки можуть вирішуватися питання лише щодо групової (родової} .належності.

Методика досліджений скла являє собою сукупність методів аналізу, котрі послідовно застосовуються при вирішенні тих чи інших експертних завдань. При цьому враховуються обсяг інформації, що одержується тим чи іншим методом, черговість застосування методів. Так, початково мають застосовуватись методи, що не змінюють і не знищують об'єкт. Можна рекомендувати таку послідовність накопичення даних:

1. Визначення природи речовини (віднесення об'єкта до скла, кераміки),

2. Встановлення призначення або галузі використання виробів зі скла або кераміки.

3. Установлення способу виробництва та заводу-виготовлювача.

4. Одержання даних, необхідних для диференціації продукції близьких дат вироблення.

5. Одержання даних про індивідуальні особливості окремих виробів із скла або кераміки.

Кожний пункт має свою структуру. Так, для визначення способу виробництва листового "скла потрібні дані про всі способи виготовлення цього скла, про особливості окремих технологічних процесів, про методику аналізів, за допомогою котрих відповідні ознаки виявляються. При проведенні експертизи об'єктів зі скла або кераміки слід

140

використовувати методи технічних та природничих наук, пристосовуючи їх з урахуванням специфічності досліджуваних речових доказів (їхні змінення, мікрокількості та ін.).

Необхідно враховувати, що вироби зі скла іноді бувають неоднорідними в масі. Тому застосовувати точні методи (лазерний мікроаналіз, спектральний емісійний аналіз) можна лише для розмежування звичайних і специфічних стекол, для диференціації їх за наявністю основних оксидів та домішок випадкового походження.

ЕКСПЕРТИЗА ПЛАСТМАС ТА ПОЛІМЕРІВ

Дослідження пластмас і полімерів належить до одного з нових видів експертиз. Об'єктами цієї експертизи є: пакувальні засоби, деталі технічних засобів, радіо- і теле- апаратура, продукція електротехнічної та кабельної (ізоляційні шари дротів, шнурів, кабелів, ізоляційні стрічки), взуттєвої (гума, штучна шкіра), гумової, галантерейної (біжутерія, ґудзики) промисловості.

Пластмаси та вироби з них розглядаються як самостійні об'єкти експертного дослідження або частини досліджуваних предметів. Установлення родової належності порівнюваних об'єктів і утворюючих їх матеріалів передбачає віднесення їх до певних класифікаційних груп, що прийняті у відповідних галузях виробництва, науки, техніки. Так, полімерні, плівки залежно від природи матеріалу поділяють на поліетиленові, поліхлорвінілові, триацетатні. У свою чергу, поліетиленова плівка за технологією одержання поділяється на поліетилен високого, середнього та низького тиску.

Виявлення групової належності пов'язане з особливостями, технології виготовлення виробів. На вирішення даної експертизи можуть бути поставлені такі питання:

· чи мають ґудзики, виявлені на місці події, і ґудзики на одязі СПІЛЬНУ групову належність?

· чи виготовлені ґудзики, що порівнюються, за допомогою одних і тих самих механізмів, пристосувань, інструментів? (Для вирішення цього питання може залучатись експерт-трасолог.)

· чи мають об'єкти спільну родову належність за складом матеріалів (пластмас), що входять до них, ї якщо так, то чи не виготовлені вони із однієї партії сировини?

· чи мають полімерний матеріал ізоляції, метал струмопровідної жили, обмотка з тканини порівнюваних зразків спільну родо-

141

ву і групову належність з відповідними елементами дроту, влученого в даного громадянина?

В останньому випадку проводиться комплексна експертиза (або ряд самостійних експертиз) полімерів, металу і тканини.

Як випливає з опису можливостей експертизи матеріалів та речовин і переліку питань, котрі рекомендується ставити на розв'язання цієї експертизи, результатом досліджень матеріалів і речовин є встановлення групової належності.

ФАРМАЦЕВТИЧНА І ФАРМАКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗИ

При розслідуванні деяких злочинів виникає необхідність у здійсненні досліджень тих чи інших фармацевтичних засобів.

Фармацевтичні засоби — це речовини та їхні суміші, рослини і препарати, одержані з них, препарати тваринного походження, які застосовуються в медицині для лікування. В даному випадку йдеться про «офіційні» фармацевтичні засоби, тобто про ті, які дозволені фармакопейним комітетом і вживаються як ліки. їх можна визначити точно встановленими методами.

Заводи фармацевтичної промисловості виготовляють лікарські препарати різних видів: таблетки, драже, капсули, ампули, мазі, гормонопрепарати, вакцини тощо. Таблетки — сухі дозовані лікувальні препарати, що утворюються пресуванням спеціальним чином підготованих лікарських речовин або їхніх сумішей за допомогою таблеткових машин. Таблетки мають різні форму, вагу та колір. На багатьох таблетках зарубіжного виробництва є штампована маркувальна насічка або надпис.

Останнім часом замість картонної конвалюти фармацевтичні препарати випускаються в запаяних упаковках з пластмаси, фольги, целофану. На упаковках є відбитки штампа із зазначенням найменування, складу препарату.

Рідини і фармпрепарати, призначені для ін'єкцій, випускаються в ампулах з коричневого і безколірного скла. На ампулах є штампований напис з найменуванням препарату, вказано також об'єм рідини, і процентний вміст речовини, наприклад: «Морфіну гідрохлорид 1 мл — 1%».

142

Порошкоподібні препарати, як правило, вміщуються в желатинові або крохмальні капсули.

Більшість фармацевтичних засобів — отрути. Тому при обшуках та оглядах слід дотримуватись обережності у поводженні з ними.

Треба пам'ятати, що лікарські препарати — це речові докази, які передбачається надіслати на експертизу, і вони не мають зазнавати ніяких змін.

При складанні постанови (ухвали) про проведення експертизи слід чітко і конкретно формулювати питання. Не можна обмежуватись виразами загального характеру: «Зробити аналіз» або «Зробити дослідження».

На розв'язання експертизи щодо даних об'єктів можуть бути поставлені такі питання:

· чи є дана рідина фармацевтичним препаратом (лікарським засобом), і якщо так, то яке його найменування?

· чи є даний фармпрепарат отруйним або сильнодіючим засобом?

· чи відповідає даний лікарський засіб найменуванню, що вказане на упаковці?

· чи є в даному фармпрепараті сторонні домішки, і якщо так, то які само? Яка кількість цих домішок, чи є вони отруйними?

· чи є на медичному шприці, ін'єкційних голках залишки фармацевтичних засобів, і якщо так, то яких саме? Чи не є вони отруйними або сильнодіючими?

При цьому необхідно пам'ятати, що поняттям «отруйні або сильнодіючі» охоплюються тільки препарати, які ввійшли в Список А чи Б отруйних або сильнодіючих речовин.

Перед фармацевтичною (фізико-хімічною) експертизою не можна ставити запитання: «Чи не є дана речовина отрутою?» або «Чи не могла статися смерть від вживання цієї речовини?», тому що «отруйна» або «сильнодіюча» речовина залежно від кількості, умов вживання, стану організму може бути й отрутою, й ліками. Наприклад, препарати миш'яку, стрихніну, морфіну, синильної кислоти і багатьох Інших речовин у невеликих дозах застосовуються як ліки, а їх вживання у відносно великій кількості викликає смерть.

У зв'язку з цим вирішення питання про отруйність і неотруйність препарату — компетенція судово-хімічних лабораторій, що входять у бюро судово-медичної експертизи Мінздраву. До їхньої компетенції належить також виявлення отруйних і сильнодіючих речовин в органах трупа людини і тварин, у блювотних масах та інших виділеннях організму людини.

143

В експертних установах і підрозділах МЮ і МВС можуть проводитися дослідження всіх речових доказів (окрім указаних вище) з метою виявлення фармацевтичних препаратів і встановлення їхніх походження і складу. Ці дослідження можуть бути здійснені також у_: контрольно-аналітичних лабораторіях аптекоуправлінь.

Порядок .дослідження, лікарських, засобів полягає в тому, що спочатку ретельно вивчаються фізико-хімічні властивості речовини, на підставі, чого з'являється можливість припустити, яка речовина подана на дослідження, а потім проводяться реакції на встановлення конкретної речовини. Найпоширенішими методами такого дослідження, є: крапельний аналіз, методи тонкошарової висхідної хроматографії, спектрофотометричний та емісійний спектральний.

Із фармацевтикою методично тісно межує фармакологія— наука, що вивчає дію^: лікарських і отруйних речовин на організми рослин, тварин, людини. Шляхом досліду, експерименту вона виявляє місцеву і загальну дію на організм певних речовин, з'ясовує отруйність лікарських засобів у кількісному і ситуаційному відношеннях, вивчає залежність впливу їх на організм від різноманітних факторів об'єктивного І суб'єктивного характеру, умови кумуляції, протипоказання тощо. Одержані результати дають можливість намітити, за яких розладів організму можна вживати ті чи інші лікарські засоби.. Все ^;кола питань, що Стосуються фармакології, повністю становить компетенцію медичної або судово-медичної експертизи.

ЕКСПЕРТИЗА ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН

ПОДРАЗНЮЮЧОЇ ДІЇ

В останні роки серед об'єктів криміналістичної експертизи матеріалів та речовин з'явився новий специфічний об'єкт— отруйні речовини подразнюючої дії (ОРПД). При цьому на дослідження надходять як вироби з^:. вмістом ОРПД, так і різні об'єкти, які підпали під дію вищезазначених речовин. Виробів із вмістом ОРПД існує кілька типів: газові аерозольні балони, патрони до газових пістолетів, газові гранати та ін.

При експертному дослідженні таких об'єктів важливе значення мають їхні кількість і стан. Найчастіше, на дослідження надходять не об'єкти-носії з нашаруванням

144

ОРПД, а вироби, що їх утримують. Ось торгові назви деяких з них: Воdуguard, Сhеmісаl Масе, Соnсоrdе, Dерurtу, Рrоtесtоr, Unіfа, СS1000, СS gаs 5000, Dеfеnоl, Раrаlуzer, Наlt, Sіngеr.

Останнім часом із зарубіжних країн завозиться велика кількість газових балонів різних моделей. У поліцейських аерозольних балонах використовують дві діючі речовини — хлорацетофенон (ХАФ) і хлорбензиліденма-

Рис. 46. Спектрограма в інфрачервоній зоні спектра хлорацетофенону в набоях до газового пістолета

лононітрил (СS). Крім того, в багатьох країнах випускають у вільний продаж газові балони для особистої охорони, в яких використовується така речовина, як капсицин. Вміст діючої речовини, її назва і правила користування звичайно вказані на балоні, але були випадки, коли зазначені на балоні відомості не відповідали дійсності. Тому виникає необхідність аналізувати кожний окремий балон, який надходить па експертизу--

О-хлорбепзиліденмалонодінітрил (хлорбензиліденмалононітрил, СS) Постійним комітетом з контролю за наркотиками (за станом на 1 березня 1991 р.) внесено в Списки сильнодіючих та отруйних речовин, до таблиць І і II Конвенції Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.—у Список і сильнодіючих речовин. Тому при дослідженні цих об'єктів виникають такі питання:

· який склад суміші в поданому на дослідження балоні?

145

· чи є в суміш речовина сильнодіюча або отруйна?

· чи є на поданих предметах одягу нашарування ОРПД, і якщо є, то чи входять до їхнього складу сильнодіючі або отруйні компоненти?

· чи однакова ОРПД, яка виявлена на одязі, й ОРПД у вилученому балоні?

Підготовка проби — один з найважливіших етапів, від котрого залежить успішне проведення дослідження. Залежно від доставленого об'єкта підготовка проби може включати або вилучення розчинника (газові аерозольні балони), або екстракцію розчинниками діючої речовини.

При дослідженні ОРПД використовують методи аналітичної хімії, тонкошарову і газорідинну хроматографію, ІЧ-спектроскопію. Комплекс перелічених методів дає змогу чітко диференціювати діючу речовину, в деяких випадках установити марку виробу, наявність на представлених предметах ОРПД і визначити його родову належність.

ЕКСПЕРТИЗА ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ

У зв'язку з тим, що рівень розслідування злочинів у сфері виробництва і збуту продуктів харчування підвищився за рахунок застосування наукових методів, слідчі і судові органи, а також органи дізнання почали відчувати ускладнення в організації проведення досліджень харчових продуктів. Це викликало необхідність у створенні в системі МВС (в експертно-криміналістичних відділах) спеціалізованої лабораторії з дослідження харчових продуктів. З'явився новий вид експертизи: харчова, або експертиза харчових продуктів.

У харчових лабораторіях системи МВС дослідження проводяться за запитами органів дізнання, а також за постановами слідчих та ухвалами судових органів.

Судова експертиза харчових продуктів здійснюється, як правило, при дослідженні питання про адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі торгівлі, в процесі розслідування кримінальних справ про розкрадання державної або громадської власності, про обман покупців, про випуск у продаж неякісних, нестандартних і некомплектних товарів.

Вивчення практики боротьби з розкраданням продуктів харчування показало, що найбільше поширення ма-

146

ють: фальсифікація і пересортиця харчових жирів, кулінарних виробів, алкогольних і безалкогольних напоїв, а також зловживання при виробництві й реалізації кондитерських виробів і м'ясо-молочних продуктів. Наприклад, у системі виробництва м'ясної промисловості і громадського харчування поширені факти обману споживача за рахунок недовкладення м'яса у вироби з рубленого м'яса. З метою маскування злочинних дій розкрадачі вдаються до підміни основного компонента (м'яса) малоцінними домішками як тваринного, так і рослинного походження. Такими домішками є різні органи тварин (субпродукти): серце, печінка, вим'я, ноги, хвіст, вуха тощо. Крім того, в м'ясні вироби добавляють каші, виготовлені з різних круп, хліб, цибулю, картоплю, моркву та інші домішки рослинного походження, що не передбачено рецептурою.

Продукти, що є об'єктами дослідження під час експертизи харчових продуктів, не можуть довго зберігатися. Тому необхідно дотримуватися основних правил відбору проб і проведення аналізу. Вони мають бути підготовлені до проведення аналізу в день отримання, досліджені в найкоротший строк з використанням методик, які передбачені ГОСТами і розроблені та апробовані в НДІ харчової промисловості, спеціалізованих лабораторіях МВС. При цьому слід використовувати найновіші науково-технічні засоби.

Основні положення при вилученні об'єктів дослідження:

а) харчові продукти й напої вилучаються за правилами, передбаченими відповідними стандартами;

б) продукти вміщуються в чисту тару, упаковуються, опечатуються в присутності посвідчувачів, скріплюються їхніми підписами;

в) на дослідження береться така кількість продуктів, яка передбачена для кожного виду харчових продуктів та напоїв;

г) якщо виникає необхідність зіставити вилучені об'єкти з продуктами певного виду, сорту, тоді доставляють зразки для порівняльного аналізу: напої, соки, молоко, сметану з нерозпечатаних банок, фляг, діжок;, алкогольні напої в оригінальному нерозпечатаному посуді тієї ж самої партії; контрольно зварену каву тощо; -

д) вилучення проби оформляють актом, в якому вказують: дату і місце її відбору; посади і' прізвища осіб, які були присутні при цьому; назву продукту та його кількість; загальну кількість продукту (напою), від якого

147

відібрана проба, текст печатки або пломбіра, яким опломбовано проби;

е) у всіх випадках по можливості необхідно представити документ або виписку з нього (наприклад, копію калькуляційної картки), що характеризує якість продукту або напою — сертифікат.

Перелік об'єктів, що направляються на експертизу (дослідження), й питання, які можуть бути вирішені при цьому:

1. Молоко і молочні продукти (молоко, сметана, кефір — не менше як 0,5 л; сир — не менше ніж 300 г):

· яка жирність молока і молочних продуктів, поданих на дослідження?

· яка кислотність молока і молокопродуктів?

· чи не добавлені в молоко сторонні домішки (сода, крохмаль, борошно), чи не розбавлене воно водою?

· чи відповідає твердий сир, морозиво своєму найменуванню?

· чи не добавлені в сметану сторонні домішки (кефір, сир, молоко, вода)?

· який процент вологи та жиру в сирі?

2. Хліб, хлібобулочні вироби, кондитерські вироби, мед:

· чи відповідають органолептичні та фізико-хімічні показники доставлених виробів ГОСТу, ТУ, РТУ?

· на основі якого жиру виготовлено виріб (масло чи маргарин)?

· яка вологість цукру?

· чи є мед натуральним; чи немає в ньому домішок, а якщо є, то які саме?

· кустарне чи фабричне виготовлення цукерок, що подані на дослідження?

· який барвник був використаний при виготовленні цукерок?

3. Жири тваринного і рослинного походження;

· що являє собою речовина, подана на дослідження? Якщо це жир, то якого він виду?

· який процент жиру в поданій речовині, яка її вологість?

· чи є домішки рослинного жиру у твердих жирах?

· чи є подана речовина вершковим маслом, маргарином або їхньою сумішшю?

4. Ковбасні вироби, копченості:

· який вміст вологи у виробі?

· чи відповідає він установленим нормам?

· який вміст крохмалю, солі у виробі?

5. Готові кулінарні вироби та напівфабрикати:

· яка вага м'ясних напівфабрикатів: рублених, натуральних?

148

Рис. 47. Хроматограма досліджуваних об'єктів і зразків для порівняння:

1—свинячий жир; 2 — вершкове масло; 3— олія; 4 — маргарин; 5—9 — обпекти № 1—5 (хроматограма в тонкому шарі)

· яке співвідношення м'яса та паніровки у виробах (панірованих напівфабрикатах)?

· яка вологість фаршу?

· чи є наповнювач у фарші?

6. Алкогольні напої (доставляється не менше ніж 0,5 л):

· чи відповідають вино, коньяк, горілка ГОСТу?

· чи відповідає вино, коньяк, горілка найменуванню (назві), що вказане на етикетці, сертифікату, а якщо ні, то якому найменуванню відповідає?

· чи відповідає вино, коньяк, горілка контрольному зразку, що поданий як еталон для порівняння?

· яка міцність етилового спирту, чи не розбавлений він?

· чи є подана рідина спиртом етиловим?

· чи не однієї партії вино, коньяк, горілка, вилучені для дослідження?

· чи немає слідів переклеювання етикетки на пляшці; якщо є, то які саме?

149

• чи не порушена заводська укупорка поданої на дослідження пляшки?

Останні два питання мають вирішуватися разом з експертом-трасологом.

Рис. 48. Хроматограми самогону (а) і коньяку (б), одержані методом, газорідинної хроматографії

7. Самогон, бражка (самогонна закваска) — подається не менше як 0,5 л:

150

· чи є представлена на дослідження рідина міцніш алкогольним напоєм домашнього виробництва (самогоном)?

· яка міцність (процентний вміст алкоголю) самогону?

· чи є представлена рідина бражкою (самогонною закваскою); якщо так, то чи придатна вона для виготовлення самогону?

· чи є поданий агрегат перегінним апаратом і чи придатний він для виготовлення самогону? Чи використовувався він з цією мстою?

· чи є подана рідина вином домашнього виробництва, а якщо так, то який процентний вміст у ньому алкоголю?

8. Напої безалкогольні, слабоалкогольні, квас, подається не менше як соки плодово-ягідні й овочеві 0,5 л):

· чи відповідає газована вода в пляшках найменуванню, вказаному на етикетці, ГОСТу?

· чи відповідає пред'явлений на дослідження квас ГОСТу?

· чи відповідає за своїми органолептичним і фізико-хімічним показниками сік найменуванню, що вказане на етикетці, ГОСТу?

· чи не є розбавленим пиво, подане на дослідження?

· чи відповідає вилучений сироп ГОСТу?

· чи відповідає вміст сиропу в газованій воді нормам за прейскурантом?

У зв'язку з тим, що необхідність дослідження харчових продуктів часто виникає до порушення кримінальної справи, коли лише передбачається наявність зловживань (важливе значення при цьому має встановлення повторності, систематичності таких зловживань), проведення досліджень має бути доручено спеціалістам з лабораторій криміналістичних підрозділів системи МВС. У разі необхідності для проведення експертизи харчових продуктів слід залучати спеціалістів, які працюють в інших харчових лабораторіях чи в лабораторіях, що здійснюють контроль за якістю продукції; інженерів-технологів підприємств відповідного профілю; викладачів технічних вузів харчової промисловості.

При дослідженні харчових продуктів широко застосовуються методи тонкошарової хроматографії, газорідинної хроматографії, спектрофотометричні і фотоколориметричні, хімічні аналітичні, спектроскопічні методи. Крім того, використовуються передбачені ГОСТами і ТУ апробовані арбітражні методи досліджень.

Експертиза харчових продуктів має яскраво виражений комплексний характер, оскільки дослідження її об'єктів здійснюється, як правило, за допомогою методів кількох наук, про які частково йдеться в цьому посібнику. На експертизу харчових продуктів подаються звичайно не тільки продукти, сировина та напівфабрикати, а й доку-

151

менти. Водночас на розв'язання експертизи харчових продуктів виносяться питання, подібні до питань, які розв'язуються товарознавчими, технічними, технологічними експертизами. Природно, що при дослідженні харчових продуктів широко використовуються методи, розроблені в межах вищезгаданих експертиз.

Даючи оцінку висновкам експерта, слід ураховувати, що дослідження харчових продуктів дають підставу, як правило, для висновків про групову (видову) належність або мають діагностичний характер. У першому випадку особи, які вирішують справу, не повинні надавати висновкам значення індивідуальної тотожності, оскільки це може призвести до грубих помилок. Що ж до другого випадку, то тут висновки мають значення достовірно встановленого факту. Наприклад, висновок про недоброякісність певного продукту дає можливість слідчому і суду оперувати ним як достовірним, безперечним фактом, який залишається таким незалежно від установленої при вивченні матеріалів справи причини недоброякісності продукту.

ҐРУНТОЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА

Грунт — це поверхневий шар земної кори, який несе на собі рослинний покрив суші земної кулі та є родючим. Під ґрунтоутворюючими породами розуміють верхні шари гірських порід, на яких під впливом біологічних та фізичних процесів, а також унаслідок господарської діяльності людини утворюється грунт.

Судова експертиза речовин ґрунтового походження вирішує таке завдання, як установлення походження ґрунтових забруднень одягу та взуття окремих осіб, транспортних засобів та безлічі інших об'єктів, ідентифікуючи при цьому ділянки місцевості за малими кількостями взятого з них ґрунту.

Встановлення факту присутності особи та предмета (наприклад, транспортного засобу) на конкретній ділянці місцевості є обставиною, яка має значення для виявлення важливих обставин у кримінальних справах різних категорій (про вбивства, зґвалтування, пограбування, крадіжки та ін.).

Ґрунти мають багатокомпонентну структуру та склад, різноманітний комплекс фізичних, хімічних та біологіч-

152

них властивостей, що складають основу конкретних Ідентифікаційних ознак ґрунту на тій чи іншій обмеженій ділянці місцевості. Частина цих ознак досить стала (забарвлення та тип ґрунту, мінералогічний склад, наявність основних елементів і т. д.), але більша частина — мінлива (вміст гумусу, вуглеводнів ароматичного ряду, активність ферментів, характер спорово-пилкового спектра і т. ін.) і залежить від багатьох причин просторового та часового характеру, а також від способу використання ділянок місцевості. Це означає, що для вивчення ґрунту потрібні спеціальні знання біологів, хіміків, фізиків, геологів,

Специфічність вирішуваного питання (встановлення ділянки місцевості), а також досліджуваного об'єкта (мала кількість ґрунтових забруднень, необхідність диференціації близько розташованих ділянок місцевості, одночасні лабільність і стабільність властивостей ґрунту) викликає необхідність послідовного виконання деяких методичних рекомендацій під час проведення початкових слідчих дій (головним чином при огляді місця події), а саме:

виявлення та вилучення, огляд та попереднє дослідження предметів-носіїв із забрудненнями ґрунтовими речовинами;

виявлення на поверхні ґрунту мікрочасток від предметів, які з нею контактували, наприклад волокон одягу;

виділення конкретної ділянки місцевості як окремого елемента зовнішнього оточення;

вилучення та збереження речових доказів, включаючи й процес їхнього транспортування на експертизу;

збирання додаткових даних про грунт на виділеній ділянці місцевості (про проведення різних робіт, захворювання рослинності й т. д.);

збирання даних про зміни об'єктів, які підлягають дослідженню, з моменту події до моменту направлення їх на експертизу.

Дослідження речовини ґрунтового походження найчастіше проводиться з метою доказу факту перебування в минулому людини, тварини або якогось предмета в певному місці.

Об'єктами дослідження в цих випадках є: предмети одягу підозрюваних у скоєнні злочину з нашаруваннями (забрудненнями) ґрунтового походження; предмети одягу потерпілих із забрудненнями; грудки грязі, залишені транспортними засобами на місці події; нашарування речовин в сліді взуття на підвіконні, на підлозі й т. д.

153

Якщо необхідно встановити факт, що нашарування на предметах-носіях належать ґрунту з однієї конкретної ділянки місцевості, то на дослідження треба надсилати зразки з місця події. При цьому необхідно дотримуватися наступних правил відбору зразків:

1. Грунт має бути подібним за зовнішніми ознаками до речовини в нашаруваннях.

2. Шар відбору має бути неглибоким (не більш як 5 см), а якщо є необхідність у глибшому відборі, то зразки добираються по горизонтах на 10—20 см вглиб.

3. Зразки відбираються з кількох місць у радіусі 1-5-10 м.

4. Неприпустимо змішувати зразки по горизонтах і території.

5. Зразки слід відбирати з усіма сторонніми включеннями, рослинними залишками і т. п., що є на них.

Питання, які вирішує ґрунтознавча експертиза:

· чи мають об'єкти-носії сторонні нашарування, якщо так, то чи є вони частками ґрунту?

· чи є грунт, виявлений на одязі, взуття, знаряддях, вилучених у підозрюваного, ґрунтом з місця події?

· чи є які-небудь сторонні включення в нашаруваннях ґрунту на предметах-носіях і в зразку ґрунту, вилученому з місця події, якщо є, то чи мають вони загальну родову (групову) належність?

· чи однакові забруднення на предметах одягу підозрюваного із засипкою горища (вмістом підвалу)?

· чи подібні представлені мінерали за хімічним складом або фізичними властивостями?

· яка природа сторонніх включень, що містяться в нашаруваннях на взутті підозрюваного?

Залежно від конкретних обставин справи можуть бути поставлені інші аналогічні питання.

В даний час у деяких експертних установах є достатня матеріальна база для здійснення всебічних та глибоких наукових досліджень ґрунтів. До проведення цієї експертизи .залучаються ґрунтознавці, мінералоги, біологи, агрохіміки, фахівці з хімічною та фізико-хімічною підготовкою. При цьому визначається комплекс властивостей, який включає мінералогічний, біохімічний, мікробіологічний та спорово-пилковий склад, оскільки виключно фізико-хімічними методами надійні та достовірні дослідження ґрунту проведені бути не можуть.

При цьому використовуються такі методи дослідження: мікроскопічний. геолого-мінералогІчний, електронно-графічний, хімічний аналітичний, елементний, кількісний органічний, ензиматичний (ферментний) аналіз; визначення рослинного спектра методом спорово-пилкового

154

аналізу у важкій рідині; люмінесцентний спектральний аналіз з метою встановлення вмісту деяких ароматичних вуглеводнів; спектральний емісійний та лазерний мікроаналізи.

Надійні рекомендації щодо вибору конкретних методів аналізу та послідовності їхнього застосування можуть бути зроблені після всебічного вивчення ґрунту і накопичення даних про специфічність тих чи Інших ознак для вирішення питання про індивідуалізацію ділянки місцевості.

Висновки судово-грунтознавчої експертизи можуть бути категоричними на рівні встановлення індивідуальної тотожності джерела походження — конкретної ділянки місцевості. Доказова цінність такого висновку велика, однак при порівнюванні його з іншими обставинами справи слід ураховувати розміри цієї ділянки, Інакше можуть виникнути помилки в процесі доказування.

Оцінка висновків про родову (групову) належність не дає підстав для індивідуалізації об'єктів, але відомості про деякі ознаки ґрунтів (колір, механічний склад, наявність у них мінеральних та рослинних домішок і т. п.) можна використовувати при побудові версій, виробленні тактики проведення слідчих та судових дій, а також; при доказуванні за відсутності суперечностей у матеріалах справи.

БІОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Судово-біологічна експертиза призначається під чає розслідування різних категорій кримінальних справ (убивств, зґвалтувань, крадіжок, дорожньо-транспортних подій і т. п.), коли у сферу цих розслідувань потрапляють об'єкти рослинного та тваринного походження. Проводяться ці експертизи в судово-експертних установах (інститутах, лабораторіях) Міністерства юстиції України.

Метою судово-біологічної експертизи є одержання доказової інформації про обставини злочину, який розслі-

----------------

* Дослідження волосся людини, крові, слини, сперми та інших виділень людського організму; нашарувань елементів тканини різних органів тіла людини на знаряддях, якими була завдана травма, а також потожирових речовин у слідах пальців рук (непридатних для Ідентифікації методами дактилоскопії) провадяться в судово-біологїчних та цитологічних відділеннях бюро судово-медичної експертизи.

155

дується, на основі дослідження відповідних об'єктів за допомогою сучасних досягнень біології та криміналістики, на стику яких вона і виникла.

Об'єктами судово-біологічної експертизи є: деревина, кора, деревне вугілля, частини дерев'яних предметів, листя деревних та трав'янистих рослин, корені, стебла, пилок, квіти, кореневища, плоди, насіння, а також їхні частини, сіно, солома, плями, які утворені рослинами, здрібнені рослини (тютюн, махорка, коноплі, мак та ін.); лікарські засоби; зерно та продукти його переробки (борошно, висівки, дерть, комбікорм, жмихи та ін.); продукти переробки рослин: повидло, гірчиця, томат, варення, бджолиний мед і г. п.; волосся тварин, вовна, пір'я та пух птахів, дрібні тварини та їхні частини, комахи й їхні частини, луска риби, шкури тварин і т. п.

Окрему групу складають волокна рослинного та тваринного походження: бавовна, льон, коноплі, шовк (натуральний), вовна, а також вироби з них (текстильні тканини, повсть, повстяні пижі, нитки, мотузки, шпагат, клоччя, вата та ін.).

Об'єктами експертного дослідження є й текстильні волокна-накладання (здебільшого рослинного та тваринного походження), що залишаються на знаряддях та предметах, якими була заподіяна травма людині або пошкоджений її одяг (ножі, сокири, кулі, автотранспорт і т. ін.), а також на одязі іншої людини при контакті. Такі експертизи виконуються експертами-біологами або експертами — фахівцями в галузі технології текстильних волокон. Під час проведення експертиз текстильних волокон-накладань установлюють їхню природу, клас та марку барвника, якими вони пофарбовані, що значно звужує досліджувану групу об'єктів.

Судово-біологічна експертиза проводиться з метою встановлення природи об'єкта або порівняльного дослідження кількох об'єктів, коли можуть бути вирішені питання про індивідуальну тотожність або таксономічну належність.

У деяких випадках судово-біологічною експертизою, а також комплексними експертизами за участю експертів-біологів вирішуються завдання неідентифікаційного характеру, які пов'язані з установленням часу, послідовності подій та явищ, причин, що викликали зміни досліджуваних об'єктів. Наприклад:

· чим викликані зміни конкретного біологічного об'єкта?

· чи піддавалися дії вологи, високої температури тощо досліджувані об'єкти?

156

· унаслідок яких причин виникло самозаймання біологічних об'єктів (жмихів, гною, клоччя і т. п.)?

· що спричинило зміну кольору волосся тварин?

Установлення природи об'єкта є самостійним завданням дослідження в тих випадках, коли в справі, наприклад, необхідно визначити, що становить собою даний об'єкт. При цьому експертизою вирішуються наступні питання:

· що являють собою частки світло-коричневого кольору, виявлені на передньому бампері автомобіля?

· чи не є ці частки деревиною (корою)?. До якої породи дерева вони належать?

· до якого роду (виду) рослин належить насіння (плоди, листя, кореневища і т. п.), частки яких вилучені зі шлунку померлої дитини? Чи є ця рослина отруйною?

· що являє собою речовина, вилучена в підозрюваного, а також речовина, якою утворені нашарування на його одязі?

· чи є в плямі на одязі підозрюваного рослинні частки? Якщо є, то якої рослини?

· чи є волоссям волокла, знайдені на одязі підозрюваного? Якщо це волосся, то людині чи тварині вони належать? Якщо тварині, то якого виду (роду)?

· чи є в мішку, вилученому в підозрюваного, пір'я чи пух птахів? Якщо є, то якому птаху вони належать?

· якому птаху належать частки пір'я та кісток, знайдені у двигуні літака, який зазнав аварії?

· що являє собою чужорідний об'єкт, знайденій у випеченому хлібі? Яке його біологічне походження?

Рис. 49. Мікрофотознімок остьового волосся миші домової: а) кутикули; б) сер ненина -

Рис. 50. Мікрофотознімок остьового волосся пацюка: а) кутикула; б) серцевина

157

· чиє вилучений об'єкт лускою риб?

· яка таксономічна (рід, вид) належність риб'ячої луски, знайденої на сітці, вилученій у браконьєра?

· чи є представлені для дослідження частки шкурою тварини, якщо .так, то тварини якого роду (виду)?

Поряд з установленням природи об'єкта судово-біологічна .експертиза проводиться для порівняння двох або кількох об'єктів, вирішуючи при цьому такі питання:

· чи до одного роду (виду) належать-частки деревини, знайдені на автомобілі, та деревина зразка, відокремленого від дерева на місці події?

· чи до одного виду (роду) рослин належить насіння, вилучене зі шлунку померлої дитини, та насіння рослини, взятої на території дитячого садка? Чи отруйна ця рослина?

· чи мають спільну родову (групову) належність лікарські засоби рослинного походження, вилучені в потерпілої, та лікарські засоби, знайдені в підозрюваного?

· чи однакове борошно в нашаруваннях на одязі. підозрюваного, та борошно, взяте як зразок па місці події?

· чи однакові зразки зерна (пшениці, жита, кукурудзи, борошна, комбікорму, гречки та ін.), знайдені в господарстві підозрюваного, та зразки, взяті в коморі колгоспу?

· чи до одного виду (роду) тварин належить волосся, знайдене на автомобілі, та волосся хутра коміра пальта потерпілого?

а б

Рис. 51. Мікрофотознімок: пухового пір'я: а) качки; б) горобця '

чи однакові пір'я та пух птахів, знайдені в мішку, вилученому в підозрюваного, і зразки пір'я та пуху птахів, узяті на птахофермі?

чи однакові повстяні та деревоволокнисті пижі, вилучені з тіла потерпілого, та пижі з патронів, знайдених у підозрюваного?

Під час розслідування злочинів, пов'язаних із забрудненням водойм, часто виникають питання, вирішення

158

яких впливає на встановлення істини. Серед них можна виділити такі:

· до якого виду належить риба?

· який район проживання даної риби?

· в чому причина загибелі риби?

· чи не є причиною її загибелі забруднення водойми стічними водами конкретного підприємства?

· чи не є причиною загибелі риби обміління, мольовий сплав лісу, будівництво, яке супроводжувалося вибухами, засипкою русла і т. п.?

Частина питань, наприклад про токсичність стічної води, вирішується комплексно з відповідними спеціаліст тами.

У деяких випадках у процесі порівняльного дослідження встановлюється належність частин об'єктів єдиному цілому на підставі виявлення в них загальних ліній ти поверхонь розділення або за комплексами стійких індивідуальних анатомо-морфологічних ознак конкретного біологічного об'єкта (за річними кільцями деревини та малюнками розташування окремих елементів на подовжніх зрізах деревини, за збіжними ділянками різко забарвлених шарів деревини, жилкуванням, малюнком пігментації на плодових оболонках, насінні, листях, за зонами пігментації на окремих органах тварин). При ототожненні цілого за частинами вирішується питання: чи належатьєдиному цілому частина об'єкта, знайдена на місці події, та частина об'єкта, вилучена в підозрюваного.

В окремих випадках перед судово-біологічною експертизою ставиться питання про належність об'єктів спільному джерелу походження. Це питання може бути вирішене в процесі дослідження складних багатокомпонентних об'єктів рослинного та тваринного походження (зерна в зернових сумішах, продуктів переробки зерна, лікарських сумішей, наркотичних засобів, меду, повсті та ін.). Під єдиним джерелом походження в цих випадках розуміють одне поле, сховище, мішок, вулик, банку і т. іг. Підставою для віднесення досліджуваних об'єктів та відповідних зразків до єдиного джерела походження є виявлення в них випадкових домішок та їхніх комбінацій, що мають різне походження. Сполучення ознак, які характеризують закономірні властивості порівнюваних об'єктів, та ознак випадкового походження дає змогу звужувати обсяг поняття «джерело походження».

Дослідження деяких біологічних об'єктів (меду, отруйних та лікарських засобів, ґрунту) вимагають спільного застосування біологічних та хімічних методів. Звичайно

159

такі експертизи виконуються ЯК Комплексні. Так, при дослідженні меду вивчається наявність та склад пилку рослин (біологом) та цукрів (хіміком); при дослідженні ґрунту визначається його мінералогічний склад (хіміком), залишки рослин та пилку, які знаходяться в ґрунті (біологом); при дослідженні отруйних та лікарських за-

Рис. 52. Епідерма листа маку снотворного: а) верхній бік; б) нижній бік

собів — анатомо-морфологічна будова органів рослин (біологом) і речовини, які в них містяться (хіміком).

Можливості дослідження подрібнених та змінених частин рослинного та тваринного походження звужуються тим, що біологія вивчає в основному цілі живі організми, а порівняльна анатомія ще не накопичила відомостей про анатомо-морфологічну будову органів і тканин усіх видів рослин та тварин. Тому, вивчаючи подрібнені та змінені частини рослинних та тваринних організмів, не завжди можна встановити їхню таксономічну належність (вид, рід, клас), звідси висновки експерта обмежені встановленням однаковості (або відповідності) анатомічної будови частин тканин досліджуваного об'єкта та тканин певного виду.

Оцінка висновків судово-біологічної експертизи складається з двох етапів: оцінки наукової обґрунтованості, вірогідності експертного висновку "та доказового значення висновків експерта.

160

Оскільки особи, які оцінюють висновки судово-біологічної експертизи, не мають необхідних для цього знань у галузі біології, то при перевірці наукової обґрунтованості або фактичної вірогідності висновків експерта-біолога слідчому, прокурору, судді, адвокату доцільно користуватися консультаціями фахівців-біологів, спеціальною

Рис. 53. Епідерма листа дурману: а) верхній бік; б) нижній бік

літературою з окремих питань біології та судово-біологічної експертизи.

Доказове значення висновків судово-біологічної експертизи оцінюється з точки зору достовірності відношення досліджуваних об'єктів та зразків до події злочину; допустимості і достатності фактів, установлених експертом.

Аналізуючи достовірність відношення досліджуваних об'єктів та зразків до події злочину, необхідно перевіряти дотримання процесуального порядку їхніх виявлення, вилучення та пакування. Про це можна судити з протоколів огляду місця події, вилучення речових доказів та зразків, розділів висновків експерта-біолога, де описані пакування, спосіб доставки і стан представлених об'єктів.

Речові докази та зразки для порівняння вилучаються під час проведення слідчих дій за участю понятих й упаковуються таким чином, щоб уникнути пошкодження і не втратити ці об'єкти. Порушення правил їхнього вилучений, пакування та оформлення може поставити під сумнів

161

причетність цих об'єктів До події злочину, а в деяких випадках зробити неможливим проведення судово-біологічної експертизи. Так, якщо на транспортному засобі знаходять шматочки кори, деревини, частки волосся тварин, то зразки для порівняння мають бути представлені вирізками кори разом з деревиною, цілим волоссям тварин або шматками хутра (хутряного виробу). Якщо для експерти-

Рис. 54. Поперечний зріз деревини липи дрібнолистої

Рис. 55. Поперечний зріз деревини в'язу гладкого

зи представлені, як зразки маленькі шматочки кори без деревини, верхня частина волосся тварин, то де виключає можливість проведення експертизи з метою встановлення таксономічної (рід, вид) належності. В такому разі експертиза може бути проведена тільки з метою встановлення природи цих об'єктів.

Обов'язковим елементом оцінки висновку судово-біологічної експертизи є аналіз фактичної інформації, що міститься у висновках експерта, та її зв'язку з обставинами розслідуваної події.

Висновок експерта-біолога про природу досліджуваного об'єкта рослинного або тваринного походження здебільшого не має самостійного доказового значення і є по суті початковою стадією подальшого дослідження об'єкта— речового доказу. Встановивши природу об'єкта, проводять порівняльне дослідження цього об'єкта та надісланих зразків.

Встановлену експертом таксономічну належність дос-

162

ліджуваного об'єкта та зразка, взятого для порівняння, або однакову анатомо-морфологічну будову їхніх окремих тканин не можна трактувати як висновок про індивідуальну тотожність. Так, якщо на автомобілі, водій якого звинувачується в наїзді на пішохода, виявлені дві забарвлені (чорні) волосини кролика, а комір куртки потерпілого виготовлений з чорного кролячого хутра, то це не свідчить про те, що волосся кролика походить від коміра

Рис. 56. Поперечини зріз деревини клену гостролистого

Рис. 57. Поперечний зріз деревини сосни піцундської

куртки потерпілого. Якщо на сокирі, вилученій в обвинуваченого, знаходилися частки деревини сосни, а дошки в проломі дверей також соснові, то з цього не випливає, що ці частки походять саме від проламаних дверей.

Отже, належність порівнюваних об'єктів рослинного та тваринного походження до одного виду, роду, родини, класу означає, що ці об'єкти можуть бути як частинами одного екземпляра (особини) рослини чи тварини, так і належати до різних екземплярів (особин) того ж самого виду, роду.

Остаточний висновок у доказуванні мають зробити слідчий та суд з урахуванням усіх Інших достовірно встановлених обставин у справі

163

ВЕТЕРИНАРНА ЕКСПЕРТИЗА

Судово-ветеринарна експертиза призначається в справах про порушення ветеринарних правил, незаконне полювання, незаконний рибний, тваринний або інший водний добувний промисли, розкрадання майна та в деяких інших справах.

Завдання судово-ветеринарної експертизи полягають у визначенні причин загибелі і захворювань тварин; установленні причинного зв'язку між захворюванням або загибеллю тварин і створеними для них несприятливими умовами; у вирішенні питань про те, чи дотримувалися конкретні особи вимог ветеринарних та інших правил, які забезпечують охорону тварин від захворювань, випуск доброякісних у ветеринарному відношенні продуктів, сировини тваринного походження.

Судово-ветеринарна експертиза дає змогу також установлювати правильність І своєчасність проведення протиепізоотичних і санітарно-зоогігієнічних заходів, своєчасність падання допомоги тваринам та їхнього лікування, правильність утримання тварин, придатність кормів та харчових продуктів.

Об'єктами дослідження цього виду експертизи є речові докази (трупи тварин, які загинули або були вимушено забиті, продукти тваринного походження), різні документи.

Якщо йдеться про причину загибелі великої кількості тварин або вимушеного їх забою, на вирішення експертизи можуть бути поставлені такі питання:

· яка причина захворювання та загибелі тварин? Якщо мала місце інфекція, то яка саме?

· що сприяло загибелі тварин?

· чи були порушення і в чому конкретно правил поставки молодняку підприємствам на відгодування?

· чи припустиме переганяння конкретних видів тварин у зимовий час, а якщо так, то яким вимогам воно має відповідати?

· чи своєчасно і правильно вжито заходів щодо, хворих тварин?

· хто із службових осіб мав забезпечити .дотримання певних ветеринарно-санітарних правил?

Захворювання, голодування, виснаження і загибель тварин нерідко викликані недоброякісністю або нестачею кормів. У цих ситуаціях питання па експертизу можуть бути сформульовані так:

· що було причиною виснаження тварин?

· унаслідок використання якого корму мало місце захворювання або загибель тварин?

164

· чи правильні умови зберігання і виготовлення кормів, чи не є наслідком захворювання годування тварин зіпсованими кормами?

· які порушення правил виготовлення, зберігання кормів або режиму годування призвели до загибелі тварин?

· чи правильно встановлені раціони та режим годування тварин?

· чи була надана необхідна ветеринарна допомога і чи можливо було врятувати тварин від загибелі?

Захворювання тварин настає і внаслідок неправильної їхньої експлуатації. При цьому експертиза може вирішити такі питання;

· чи відповідає фізичне навантаження, яке застосовувалося при експлуатації тварин, їхнім фізіологічним можливостям?

· що сприяло появі захворювання?

· які її ким допущені порушення режиму експлуатації та відпочинку тварини, що захворіла або загинула? Як ці порушення впливали на стан здоров'я тварини?

· чи могла особа, яка доглядала за твариною, помітити погіршення стану здоров'я тварини і яких заходів вона мала вжити для недопущення загибелі тварини?

У випадках отруєння тварин хімічними речовинами, які застосовуються в сільському господарстві, з'ясуванню підлягають такі питання:

· чи мало місце отруєння?

· коли і внаслідок чого сталося отруєння?

· якою отрутою була отруєна тварина і де вона застосовується?

· яким шляхом отрута потрапила в організм тварини?

До компетенції судово-ветеринарної експертизи входить також вирішення питань, які стосуються харчових продуктів, зокрема про дотримання правил ветеринарно-санітарного нагляду при забої худоби, випуску м'яса, його зберіганні та реалізації; встановлення походження м'яса від хворих або загиблих тварин, визначення м'яса різних видів тварин; з'ясування причин харчових захворювань, викликаних вживанням продуктів тваринного походження (токсикоінфекцією).

Залежно від специфіки питань можуть проводитись комплексні ветеринарно-зоотехнічні, ветеринарно-орнітологічні, ветеринарно-іхтіологічні та інші експертизи.

Як експерти залучаються ветеринарні лікарі, викладачі ветеринарних факультетів сільськогосподарських вузів, наукові співробітники ветеринарних науково-дослідних інститутів. У проведенні комплексних експертиз можуть брати участь, наприклад, епізоотолог, патологоанатом, паразитолог та інші фахівці.

165

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Під час розслідування і судового розгляду кримінальних справ про службові та господарські злочини, які пов'язані із заподіянням шкоди навколишньому середовищу, про забруднення водойм та атмосферного повітря, про забруднення моря шкідливими для здоров'я людей і для його живих ресурсів речовинами або іншими відходами та матеріалами можуть виникнути питання, для розв'язання яких доцільне залучення спеціаліста-еколога.

Перед ним можуть бути поставлені такі питання:

· чи відповідає проект даного об'єкта нормам, правилам та вимогам охорони навколишнього природного середовища і раціонального його використання?

· чи виконано будівництво певного об'єкта відповідно до вказаних норм, правил та вимог?

· чи не настали дані негативні наслідки через невідповідне проектування чи будівництво конкретного об'єкта?

· які порушення чи прорахунки в проекті або в технологічному процесі його здійснення призвели до даних негативних наслідків?

· яка конкретна службова або інша особа відповідальна за порушення чи прорахунки в проекті або з технічному процесі?

· чи належним чином збудовані та функціонують очисні споруди на даному підприємстві?

Оскільки шкідливі наслідки в екологічній сфері, що виникають унаслідок злочинних дій або бездіяльності певних осіб, мають, як правило, чітко визначений предметний характер (захворювання людей, падіж худоби, знищення родючих шарів ґрунту, погіршення бальнеологічних властивостей ділянок місцевості й т. п.), то поряд з екологічною експертизою або в комплексі з нею можуть виконуватися й інші: судово-медична, біологічна, хімічна, судово-ветеринарна, іхтіологічна, технологічна, курортологічна, будівельно-технічна, гідротехнічна.

СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

ДОСЛІДЖЕННЯ ТРУПА

Об'єктами судово-медичної експертизи можуть бути: живі люди, трупи, речові докази та матеріали слідчих і судових справ. Експертизи трупів складніші й відповідальніші за експертизи живих осіб, хоча їх прово-

166

дять Значно рідше (14—16% судово-медичних експертиз). Справа в тому, що мета цієї експертизи — підтвердити або заперечити можливість у даному випадку найтяжчого злочину — вбивства.

Підставами для призначення судово-медичного дослідження трупа є: а) насильна смерть (убивство, самовбивство, нещасний випадок); б) раптова смерть, смерть від хвороби, яка проходила без нагляду лікаря; в) смерть від захворювання у випадках надходження скарг родичів небіжчика або інших осіб на неправильне чи несвоєчасне лікування; г) виявлення трупа новонародженої дитини.

Обов'язковою умовою, яка забезпечує повноту і всебічність судово-медичного дослідження і мотивований висновок експерта, є повідомлення йому слідчим зібраних попередніх відомостей про подію та ознайомлення його з результатами огляду трупа на місці події. Бажано, щоб судово-медичний експерт, який бере участь в огляді трупа на місці події, проводив і його дослідження.

Судово-медичне дослідження трупів проводиться в спеціально обладнаних приміщеннях — моргах або в прозектурах лікарень. За неможливості доставити труп у морг він може бути досліджений у будь-якому найближчому приміщенні або, якщо немає перешкод, на відкритому повітрі (наприклад, на кладовищі при ексгумації в теплу пору року). При дослідженні трупа поза моргом слідчий орган має забезпечити експерту необхідні умови для роботи.

Згідно з чинними правилами дослідження трупів повинно проводитися протягом найкоротшого часу після того, як установлено настання смерті, проте не раніше ніж через 12 год з моменту її настання. В окремих випадках, якщо це необхідно, допускається розтин трупів і до скінчення 12 год, але не раніше ніж через півгодини після смерті за умови виявлення її достовірних ознак, що має бути підтверджене спеціальним протоколом, підписаним трьома лікарями.

Ранні розтини трупів проводяться за необхідності вилучення з трупа тканин і органів з метою їхньої трансплантації, а також за пропозицією слідчих органів негайно дати відповідь на питання, що їх цікавлять, а також вилучити з трупа речові докази (наприклад, кулю, шріт при сліпих пораненнях та ін.). Ранні розтини необхідні також при отруєнні отрутами, які швидко розкладаються (наприклад, оцтовою кислотою), для забезпечення можливості їхнього виявлення при судово-хімічному аналізі чи при спеціальних біохімічних дослідженнях, для яких

167

необхідний матеріал, що не підпав під вплив аутолізу (наприклад, при визначенні активності деяких ферментів), а також в Інших випадках, коли зволікання негативно відбивається па результатах дослідження.

Гнильний розклад трупа, муміфікація та інші посмертні зміни не є перешкодою для його судово-медичного дослідження. Замерзлі труни попередньо поступово відморожуються при t+20 °С. Не рекомендується розморожувати .трупи шляхом розміщення їх біля джерела тепла (наприклад, біля радіаторів опалення), використання грілок, гарячої води, тому що це призводить до швидкого розвитку гнильних процесів. При розтині трупів має бути присутнім слідчий.

Лікарі, які лікували померлого, можуть бути присутніми при дослідженні .трупа з дозволу слідчих органів, а в окремих випадках — з дозволу завідуючого моргом чи судово-медичного експерта.

Технічна допомога експерту при дослідженні трупа здійснюється санітаром. Результати дослідження, одержані під час розтину трупа, записує регістр а тор під диктування експерта.

Судово-медичне дослідження трупа обов'язково проводять повним розтином не менш як трьох порожнин (черепної, грудної І черевної), а в окремих випадках ! хребетного каналу. Категорично забороняється досліджувати труп тільки одним зовнішнім оглядом або частковим розтином, бо такі неповні експертизи можуть призвести до неправильного трактування події і до найгрубіших помилок.

Судово-медичний експерт проводить розтин і складає акт судово-медичного дослідження трупа або акт судово-медичної експертизи трупа чи формулює висновок за наявності постанови про призначення судово-медичної експертизи трупа.

Судово-медичне дослідження трупа складається з таких етапів: 1) ознайомлення з обставинами даного випадку; 2) зовнішній огляд трупа; 3) розтин; 4) лабораторні дослідження; 5) складання висновку експерта.

Під час зовнішнього огляду трупа насамперед ретельно описують одяг. Потім вивчають різні сліди й ушкодження на трупі, зазначаючи, чи є в них кров, а якщо є, то скільки і яка. Оглядають середостіння, підшлункову залозу і легені, фіксують їхні хворобливі зміни й ушкодження. На шиї експерт досліджує можливі синці в м'яких тканинах, цілісність хрящів гортані та під'язикової кістки, стан щитовидної та паращитовидної залоз. Після

168

огляду на місці органів черевної і грудної порожнин, а також шиї, з трупа виймають усі органи з метою детальнішого дослідження. Вийняті органи оглядають, вимірюють і досліджують на розрізі. Порожнинні органи звільняють від .вмісту й оглядають їхню слизову. Ретельно досліджують і описують усі виявлені хворобливі зміни й ушкодження. Потім роблять розтин голови. Оглядають великі півкулі головного мозку і м'які оболонки, що покривають їх. Досліджують основу черепа і, в деяких випадках, придаткові порожнини, ретельно зазначаючи наявні хворобливі явища й ушкодження. Після розтину трупа перевіряють цілість, кісток скелета. Коли ушкоджений хребет, то його розтинають так само, як і спинний мозок. Якщо досліджується труп невідомої особи, зазначаються деталі, характерні для окремих частин тіла, їхні розміри, густота волосся, плішивість, особливості зачіски, вусів, бороди, колір райдужних оболонок очей, відсутність окремих зубів, наявність пломб, протезів; щодо жіночих трупів указують на особливості грудних залоз, зазначають, чи немає рубців вагітності, при огляді статевих органів— на наявність розривів дівочої пліви, миртоподібних сосочків.

Щоб установити особу даної людини, дуже важливо вказати на особливості, що є на трупі (родимки, рубці, деформація скелета, ампутація). Ретельно описують татуїровки. Труп обов'язково треба сфотографувати, головним чином обличчя (фас і профіль). На знімках мають бути відображені особливості голови, обличчя (висота чола, форма носа, деталі вушної раковини та ін.). В судово-медичній практиці іноді доводиться досліджувати розчленовані, а також скелетовані трупи.

.Дослідження трупа, як правило, не обмежується лише зовнішнім оглядом і розтином. Використовуються й інші додаткові методи, які дають змогу одержати цінні, дані для підвищення наукової обґрунтованості й конкретизації висновків експерта. Деякі з них виконуються експертом, який здійснює розтин трупа; для застосування інших необхідно направляти об'єкти досліджень у судово-медичну лабораторію.

Після проведення дослідження трупа експерт складає висновок з дотриманням вимог ст. 200 КПК. Як правило, перші дві частини висновку (вступ і дослідження) складаються під час дослідження трупа. Для оформлення висновків експерту надається три дні, після закінчення яких висновок, направляється слідчому органу, що призначив експертизу. Строк може бути продовжений за необхід-

169

ності проведення додаткових досліджень. У висновках експерт формулює відповіді на питання, які викладені в постанові про призначення судово-медичної експертизи. Слідчий має ставити експерту питання, враховуючи сучасні можливості вирішення їх судово-медичною наукою. У випадках механічної травми на основі судово-медичного дослідження трупа можуть бути вирішені такі питання:

· які причини і давність настання смерті?

· які пошкодження є на трупі? Чи є вони прижиттєвими і який їхній вплив на настання смерті?

· яка давність пошкодження, що є на трупі? Настала смерть безпосередньо після заподіяння ушкоджень чи через якийсь проміжок часу?

· яким знаряддям заподіяні ушкодження?

· чи не нанесені ушкодження знаряддями, поданими на експертизу?

· який механізм виникнення ушкоджень (кількість ударів і послідовність їхнього нанесення)?

· чи відповідають пошкодження на одязі ушкодженням на тілі (за характером, кількістю, локалізацією)? Якщо не відповідають, чим це пояснюється?

· чи можливе заподіяння виявлених ушкоджень власною рукою?

· чи є на тілі ушкодження, які б свідчили про боротьбу і самозахист?

· чи міг потерпілий, зазнавши ушкоджень, учинити які-небудь самостійні цілеспрямовані дії (пересуватися, наносити ушкодження, кричати тощо)?

· яким було взаємне розташування потерпілого її особи, що нападала, в момент заподіяння травми?

· чи не було в небіжчика за життя яких-небудь захворювань (чи мають вони відношення до причини смерті)?

· чи не вживав небіжчик незадовго до смерті спиртні напої?

· яка групова і типова належність крові потерпілого?

У кожному окремому випадку слідчий, враховуючи обставини справи, може поставити експерту, крім перелічених, й інші питання залежно від установленого слідчим шляхом виду смерті. Якщо при зовнішньому огляді трупа на місці події виявлені ознаки вогнепальних ушкоджень тіла або одягу, на розв'язання судово-медичної експертизи слідчий може поставити такі питання:

· чи є ушкодження вогнепальними, з якої вогнепальної зброї зроблений постріл?

· чи є поранення кульовим, шрітним чи осколковим?

· яка локалізація вхідного і вихідного отворів?

· який напрямок каналу рани і напрямок пострілу?

· з якої відстані зроблений постріл?

У справах про автотранспортні події з людськими жертвами судово-медичним дослідженням вирішуються

170

такі питання:

· чи є на трупі пошкодження, які характерні для автомобільної травми?

· чи характерні пошкодження для певного виду автомобільної травми (удару, переїзду, травми в кабіні і т. д.)?

· чи мав місце удар автомобілем, який рухався?

· якою частиною автомобіля нанесений удар? На якій висоті від землі і в якому напрямі нанесений удар?

· чи мав місце переїзд колесом автомобіля (переднім чи заднім) і який його напрям?

· в якому положенні знаходився потерпілий щодо автомобіля в момент травми?

· чи можливо за характером ушкоджень установити, хто з потерпілих був за кермом?

При встановленні за обставинами події наявності залізничної травми на вирішення судово-медичної експертизи можуть ставитися такі питання:

· чи не є пошкодження на тілі потерпілого наслідком дії залізничного транспорту?

· який механізм виникнення ушкоджень?

· якими частинами залізничного транспорту могли бути заподіяні пошкодження (колесами, частинами локомотива і вагонів, унаслідок відкидання частинами залізничного транспорту, падіння з рухомого складу, внаслідок здавлення тіла буферами чи в автозчепному механізмі)?

При виявленні на тілі пошкоджень, заподіяних гострими знаряддями, слідчий може одержати висновок судово-медичної експертизи з таких питань:

· чи є пошкодження різаними, колотими, колото-різаними, рубаними?

· чи не заподіяні вони поданими на експертизу знаряддями?

· яка направленість каналів ран і чи можливий за ними висновок про те, в якому напрямі завдавалися пошкодження?

Якщо виявлені трупи невідомих осіб або частини розчленованих трупів, їхнім судово-медичним дослідженням можуть вирішуватися такі питання:

· людині чи тварині належать частини тіла?

· які стать, вік, зріст та особливі прикмети померлої особи?

· які причина і давність настання смерті?

· які пошкодження є на частинах трупа (заподіяні вони за життя чи після смерті)?

· яким знаряддям заподіяні пошкодження?

При розслідуванні вбивств, поєднаних із зґвалтуванням потерпілої, на основі судово-медичного дослідження трупа можуть бути одержані відповіді на такі питання:

171

· чи не пошкоджена в потерпілої цілісність дівочої пліви? Якщо так, то яка давність пошкодження?

· чи мала потерпіла до смерті статеві зносини?

· чи не була потерпіла вагітного, чи не мала венеричного захворювання, якою так, то яке саме?

При направленні на судово-медичну експертизу трупів з ознаками смерті від задушення слідчим може поставити експерту приблизно такі питання:

· чи настала смерті, унаслідок механічної асфіксії, .якщо так, то який її вид мав місце в даному випадку (повішення, задушення зашморгом, задушення руками, закривання отворів рота і носа якими-небудь предметами, здавлення грудей і живота, потраплення сторонніх предметів у дихальні шляхи, утоплення)?

· за життя чи після смерті був накладений на потерпілого зашморг, настала смерть від утоплення чи мала місце смерть у воді через інші причини?

· ч«и не потрапило у воду мертве тіло (що в такому спричинило смерть)?

· протягом якого часу труп знаходився у воді?

ЕКСПЕРТИЗА ЖИВИХ ОСІБ

Судово-медична експертиза живих осіб надзвичайно різноманітна, вона становить близько 80% усієї роботи експерта.

Огляди роблять з приводу встановлення ушкоджень, визначення ступеня їхньої тяжкості, втрати працездатності у зв'язку із заподіяною травмою, каліченням членів, симуляції ушкоджень або захворювань, з приводу встановлення віку, статі, здатності до_: статевого життя, до запліднення або зачаття, з приводу визначення вагітності, аборту, можливих родів, статевих злочинів, душевної хвороби, сп'яніння, зараження, венеричними, .хворобами і. т. .д.

Звичайно огляд проводять у судово-медичних амбулаторіях,, але його можна здійснювати і в інших, місцях: у місцях ув'язнення, приміщеннях судово-слідчих органів, у лікарні тощо.

Судово-медична експертиза з приводу встановлення ушкоджень та визначення ступеня їхньої тяжкості. Така експертиза провадиться тільки па основі постанови слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду. При судово-медичній експертизі ступеня тяжкості ушкоджень складаються «Висновки, .експерта», а при судово-медичному огляді — «Акт судово-медичного огляду».

При огляді з приводу встановлення ушкоджень треба визначити їхні особливості (садно, сипець, колота чи різана рана, вивих суглоба, перелом кістки тощо), предме-

172

ти, якими ці ушкодження були заподіяні (тупі, гострі); силу удару, час виникнення ушкодження. При вогнепальних пораненнях необхідно зазначити вхідний вихідний кульові отвори, дані, що свідчать про відстань пострілу. Там, де це можливо, вказати, чи не заподіяно цих ушкоджень власною рукою. Треба також установити і ступінь їхньої тяжкості, найімовірніший перебіг та кінець, заподіяння.

Згідно з Кримінальним кодексом України тілесні ушкодження за ступенем тяжкості. поділяються на три групи: тяжкі, (ст:101), середньої тяжкості (ст.102) і легкі (ст.106).

До тяжких тілесних ушкоджень:, належать:

1. Ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

2. Ушкодження, що, призводять до: втрати якого-небудь органа або йогофункції.

3. Ушкодження, що ведуть до душевної, хвороби.

4. Інший розлад здоров'я, .поєднаний із стійкою втратою, працездатності не менш як на одну третину.

5. Ушкодження, .внаслідок яких сталося переривання вагітності, незалежно від строку її за відсутності патології.

6. Ушкодження, що призводять до незгладимого спотворення обличчя.

Тілесні ушкодження: середньої тяжкості - це ушкодження, які не становлять небезпеки для життя; але ведуть до тривалого порушення функції якого-небудь органа або до іншого тривалого розладу здоров'я без наслідків, зазначених у ст.101 КК України, .а також викликають значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. Під тривалим розладом здоров'я слід розумітибезпосередньо пов'язані: з ушкодженням наслідки (захворювання, порушення функції і т. п.) строком понад 21^:день. Значною стійкою .втратою працездатності вважається втрата загальної працездатності, від 10 до 33%.

До легких тілесних ушкоджень належать ушкодження; які призводять до короткочасного, розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати, працездатності. Короткочасним слід вважати розлад здоров'я, безпосередньо .пов'язаний з ушкодженням, строком понад 6 днів; але не більш ніж 21день. Незначна стійка втрата працездатності – це стійка втрата загальної працездатності до 10%.

Судово-медична експертиза з приводу порушення статевої недоторканності. Наше законодавство охороняє статеву недоторканність усіх громадян! суворо карає вин-

173

них у її порушенні. Дії, спрямовані проти статевої недоторканності, називаються статевими злочинами. Такими діями є: зґвалтування жінок (ст. 117 КК України), статеві зносини з особами, що не досягли статевої зрілості (ст.. 120), розбещення неповнолітніх (ст. 121) і мужолозтво (ст. 122).

Судово-медичну експертизу проводять як щодо потерпілих, так і щодо винних (підозрюваних) у вчиненні цих дій, оскільки на тих і на тих можуть бути виявлені сліди у вигляді ушкоджень, залишків сперми, крові, калу тощо.

Зґвалтуванням, згідно з визначенням Кримінального кодексу України (ст. 117), є статеві зносини Із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої. Судово-медичне визначення поняття «зґвалтування» базується на двох обставинах, кожна з яких має бути доведена мотивованими і науково обґрунтованими даними експертизи: по-перше, слід установити, що в даному випадку був здійснений статевий акт і, по-друге, що здійснення статевого акту супроводжувалося насильством. При встановленні наявності обох названих обставин визначається факт зґвалтування.

Якщо жінка не жила до цього статевим життям і злягання було вчинене з нею вперше, то однією з ознак здійснення статевого акту є розрив дівочої пліви. Свіжий, недавній розрив дівочої пліви виявляється без труднощів: він оточений синювато-червоним синцем, у найсвіжіших випадках злегка кровоточить, краї його припухлі. При розриві дівочої пліви вони, як правило, доходять до основи пліви, розташовуються найчастіше в нижньо-задньому сегменті, звичайно асиметрично, вершини їх знаходяться між піхвовими складками, край їх потовщений, білуватий, він помітно відрізняється від тонкого червонястого вільного краю дівочої пліви на всьому іншому протязі. Зрощення клаптів розірваної пліви не буває.

Важливим доказом факту злягання, крім розриву дівочої пліви, є також виявлення слідів сім'я на волосинках лобка, на шкірі навколо статевих органів, на самих зовнішніх статевих органах і в піхві.

Таким чином, констатуючи свіжий розрив дівочої пліви, наявність сперматозоїдів навколо статевих органів і в піхвовому слизі, а також сім'яні плями на одязі, можна визначити факт недавніх статевих зносин. При виявленні розриву дівочої пліви без реактивних явищ можна зробити висновок лише про те, що в даної жінки порушення цілості дівочої пліви сталося понад 7—10 днів тому.

174

Основним доказом статевого акту щодо жінок, які жили статевим життям, а також тих, у котрих була виявлена дівоча пліва з великим отвором, є виявлення в піхвовому слизі сперматозоїдів, а на відповідних частинах одягу — сім'яних плям.

Установивши, що в даному випадку було злягання, треба визначити, чи супроводжувалося воно фізичним насильством.

При насильному статевому акті жінка, як правило, чинить досить значний опір. Тому на тілі жінки, яку зґвалтували, виявляються чітко виражені численні ушкодження. Вони бувають дуже характерні як за своїм виглядом, так і за локалізацією: невеликі, завдовжки в 1—1,5 см, неправильно-лінійні або півмісячні садна— немовби відбитки від нігтів і невеликі, частіше діаметром 1—2 см, круглясті синці — немовби відбитки від пальців рук, що містяться звичайно у нижній третині стегон, на внутрішній їх поверхні, над колінами, а також на передньо-внутрішній поверхні середньої і верхньої третини стегон і навколо статевих органів. Такі ушкодження можуть бути виявлені і в нижній третині передпліч, іноді на грудних залозах, навколо отворів рота і носа, рідше — в ділянці горла і на інших частинах тіла.

Слід мати на увазі, що іноді при зґвалтуванні з метою ослабити опір наносять удари (частіше тупим предметом) по голові, рідше по інших частинах тіла, де тоді можуть виявитися відповідні ушкодження (рани, садна тощо).

Встановивши факт злягання й описані вище надзвичайно характерні ознаки насильства, можна зробити досить певний висновок про те, що статевий акт супроводжувався фізичним насильством, отже, мало місце зґвалтування.

У випадках групового зґвалтування на відповідних частинах одягу потерпілої виявляються звичайно масивні, поширені плями від вилитої сперми, а на плечах і на гомілках, за які тримають жінку, що опирається насильству, нерідко знаходять синці. При груповому зґвалтуванні лабораторно можна інколи встановити в слідах сперми різні групи, які свідчать про належність її кільком особам.

Обставиною, яка збільшує провину, є зґвалтування осіб, які не досягли статевої зрілості. Статевою зрілістю вважають здатність до дитинонароджєння без шкоди для здоров'я. Такого розвитку жіночий організм досягає звичайно в 16 років; на 17-му році свого розвитку жінка, як

175

правило, без якихось шкідливих Наслідків здатна до Статевого життя, до зачаття, вагітності, родів.

Організм дівчини, що досягла статевої зрілості, за своїм розвитком має відповідати нормально розвиненому організму шістнадцятирічного віку: зріст — 150—155 см, вага — 45—50 кг, окружність голови — близько 55 см, окружність грудей — приблизно 75 см, ширина плечей — 40—48 см; у роті — 28 зубів, грудні залози добре розвинені; розміри тазу між вертелами — 28—29 см, між гребінцями клубових кісток — 23—24, між лобком і крижами — 17—18 см; поволосіння зовнішніх статевих органів, лобка і пахв добре виражене; є менструація. Сукупність цих ознак характеризує статеву зрілість.

Статеву зрілість у чоловіків визначають досить рідко, її показниками є наявність полюцій, сперматозоїдів у сім'ї, розвиток статевих органів, а також усього Організму, відповідно до нормального розвитку в шістнадцятирічному віці.

Щодо розбещення неповнолітніх, то розпутні дії звичайно проводять чоловіки над маленькими дівчатками. Тут, як правило, немає навіть і спроби на введення-статевого члена в піхву дівчинки внаслідок явної невідповідності в розмірах статевих органів. Ніяких ушкоджень звичайно не заподіюється. Доказом проведених розпутних дій можуть бути виявлені на одязі дитини сім'яні плями. Рекомендується розпитувати дітей про все, що трапилося, в присутності педагога-педолога. Треба враховувати, що дітей легко переконати, і вони можуть давати, й неправильні завчені показання (з метою обмови окремих осіб з помсти або з якихось інших міркувань). Карається законом також мужолозтво, або педерастія, статеві зносини чоловіка з чоловіком, які здійснюються через задній прохід. Педераст може бути активним і пасивним. Якихось стійких змін ні в активних, ні в пасивних педерастів не буває.

Установлення педерастичного акту можливе лише у свіжих; недавніх випадках. В активних педерастів нерідко знаходять частки калу па статевих органах (особливо часто в препуціальному мішку) і на відповідних місцях білизни, а в пасивних — після взяття ватним тампоном вмісту, зі стінок прямої кишки і лабораторного його дослідження виявляють там сперматозоїди. На відповідних місцях білизни звичайно знаходить сім'яні плями, які також піддають лабораторному дослідженню. У найсвіжіших випадках іноді можна помітити деяке зяяння задньо-

176

прохідного отвору, яке, однак, швидко зникає. Зрідка па слизовій прямої кишки виявляють невеликі тріщини.

У випадках насильної педерастії в потерпілого й обвинуваченого, якщо він дійсно вчинив педерастичний акт Із застосуванням фізичного насильства, на тілі виявляють сліди боротьби або самооборони (садна, синці, укуси тощо).

ЕКСПЕРТИЗА РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ

Експертиза речових доказів та експертиза за матеріалами слідчих і судових справ мають порівняно невелику питому вагу (4—6%). Експертизу за матеріалами слідчих і судових справ здійснюють комісії, створені в обласних та республіканському бюро судово-медичної експертизи. Дослідження речових доказів (різних предметів і слідів) проводять у судово-медичних лабораторіях, що мають біологічні, хімічні і фізико-технічні відділення.

У біологічних відділеннях судово-медичних лабораторій досліджують різні тканини або виділення організму (кров, волосся, сперму, слину, м'які тканини, кістки тощо).

Дослідження крові. Найбільша кількість біологічних експертиз припадає на дослідження крові, головним чином у плямах на найрізноманітніших предметах. Необхідно встановити: 1) чи дійсно це кров; 2) видову її належність (кров людини чи тварини, а іноді і якої саме тварини); 3) групову і типову належність крові людини; 4) звідки відбулася кровотеча (носова, менструальна тощо).

Установлення наявності крові в плямах може бути доведено на основі присутності в них гемоглобіну або його похідних, а також еритроцитів. Проте еритроцити виявляються дуже рідко, оскільки плями, як правило, бувають засохлі, через що еритроцити зморщуються, різко змінюють свій вигляд, деформуються. Так звані попередні проби па кров (з перекисом водню, бензидінова та інші кольорові проби) в сьогоднішній практиці не застосовують, оскільки вони неспецифічні і призводять до втрачання об'єкта. Гемоглобін та його похідні встановлюють спектральним дослідженням і лише в окремих випадках — мікроскопічними пробами.

Основу спектрального дослідження становить властивість гемоглобіну як фарбуючої речовини поглинати хвилі світла певної довжини. Спектральний аналіз крові про-

177

водять за допомогою спеціального спектроскопа прямого бачення або мікроспектроскопа. У розкладеному сонячному спектрі видно затемнені смуги (спектр поглинання), їхні місцезнаходження, кількість, ширина і ступінь вираження для гемоглобіну та його похідних постійні.

Наявність відповідних смуг у поглинанні є точним доказом наявності крові в досліджуваних об'єктах. У тих випадках, коли досліджувана пляма невеликих розмірів, що трапляється досить часто, з неї па предметне скло роблять зіскоб або виймають ниточку (наприклад, з одягу). Зіскоб обробляють 33-процентним лугом та багатосірчаним амонієм (або іншим відновником) для одержання гемохромогену і розглядають потім під мікроспектроскопом. Якщо в досліджуваному зіскобі є кров, під мікроскопом буде видно характерний спектр поглинання гемохромогену між Д і Є.

Якщо в досліджуваному об'єкті відбувався різкий спад гемоглобіну й одержати гемохромоген не вдається, то зіскоб обробляють міцною сірчаною кислотою. У випадках наявності в зіскобі залишків крові гемоглобін перетворюється в гематопорфірин і в мікроспектроскопі буде видно спектр гематопорфірину (смуги поглинання між С і Є).

Після того, як у досліджуваній плямі доведено наявність крові, розпочинають визначення видової її належності. Насамперед необхідно встановити, належить ця кров людині чи тварині (якщо можливо — якому саме виду тварини). З цією метою роблять реакцію преципітації Чистовича — Уленгута. Принцип цієї реакції такий: відповідні за видом антигени (преципітіногени) й антитіла (преципітіни) реагують між собою. При цьому на межі названих середовищ виникає білуватий осад (преципітат), який ми бачимо у вигляді кільця.

Преципітуючі сироватки для проведення реакції Чистовича — Уленгута готують шляхом імунізації кроликів сироваткою людини і тварин.

Імунні сироватки мають бути прозорими, міцними (давати чітку преципітацію з нормальною сироваткою відповідного білка при розведенні 1:1000 в межах 1—2 хв, при розведенні 1:10000 —через 8—10 хв) і специфічними (щоб вони не давали преципітації із сироватками інших тварин у розведенні 1:1000 раніш як за 1 год). Реакцію преципітації проводять як з витяжкою із плями, в якій є кров, так і з витяжкою з ділянки досліджуваного предмета поза плямою. Це роблять для того, щоб виключити вплив на реакцію матеріалу досліджуваного предмета.

178

Витяжки з плям крові готують шляхом екстрагування стерильним фізіологічним розчином хлористого натрію протягом 18—24 год при температурі +4 – 5 °С.

Преципітуючі сироватки і витяжки з досліджуваних об'єктів (плям крові й контрольних ділянок предметів-носіїв без крові) в реакції преципітації беруться у співвідношенні 9:1 (9 частин витяжок і 1 — сироватки).

Оскільки реакція Чистовича — Уленгута є реакцією па білок, то її можна одержати не лише з кров'ю, а й з іншими виділеннями І тканинами, що містять білок (із сечею, слиною, потом, м’язами й органами).

Визначивши, що в досліджуваному об'єкті наявна кров людини, треба встановити, до якої групи й типу вона належить. Це дає можливість виключити або зробити припущення про належність цієї крові певній особі.

Якщо група або тип крові в підозрюваної особи і на об'єкті не збігаються, то це означає, що кров на об'єкті належить іншій особі. А в тих випадках, коли встановлюють, що група і тип крові збігаються, можна припустити, що виявлена кров належить підозрюваному. Стверджувати, що це кров саме цієї особи, не можна, оскільки однакові групи й типи крові можуть бути в багатьох людей. Проте навіть припущення можливості належності крові певній особі може допомогти слідчим органам.

Існують такі чотири групи крові:

1 — Оαβ;

2 — Аβ;

3 — Вα;

4 — АВ.

У першій групі ,містяться аглютиноген О і аглютиніни α і β , у другій — аглютиноген А і аглютинін β , у третій — аглютиноген В і аглютинін α, у четвертій групі — аглютиногени А і В.

При взаємодії однойменних аглютиногенів і аглютинінів відбувається аглютинація, тобто склеювання еритроцитів. На цьому явищі й ґрунтується визначення групи рідкої крові, яке завжди проводиться паралельно за аглютиногенами і аглютинінами. Стандартними сироватками випробовують еритроцити досліджуваної крові, а її сироватку — стандартними еритроцитами. Групову належність крові в плямах на речових доказах також визначають за допомогою стандартних сироваток й еритроцитів. Аглютиногени виявляють на підставі абсорбції аглютинінів відповідних стандартних сироваток.

Після встановлення групи крові визначають її тип. В еритроцитах людини є аглютиногени М і N, які назива-

179

ють типовими властивостями крові. У людини може бути й одна з цих властивостей, і обидві разом. Таким чином, є три типи крові: М, N і МN. Щодо типових ознак, то на відміну від групових А і В у крові людини немає природних аглютинінів.

Для визначення типової належності крові застосовують Імунні кролячі сироватки анти-М та анти-N. Кров кожної групи може належати до будь-якого з трьох типів. Еритроцити, що мають аглютиногени М і N. взаємодіючи з відповідними сироватками (анти-M або анти-N), аглютинуються, що використовується при визначенні типу рідкої крові. Сироватки анти-М та анти-N можуть абсорбуватися відповідними аглютиногенами. Цю обставину використовують, коли визначають тип крові в плямах.

Групові властивості має не лише кров, а й усі тканини, органи, виділення людини (слина, сперма, виділення жіночих статевих органів, піт тощо). Ця обставина дає можливість визначити групову належність у частинах розчленованих трупів, у слідах виділень і в частках тканин та органів, виявлених на різних речових доказах.

Визначення групової й типової належності крові під час розгляду справ про спірне батьківство, материнство і заміну дітей ґрунтується на спадковому поєднанні груп і типів крові в батьків та їхніх дітей. У ряді випадків можна заперечити (а не встановити) батьківство, материнство І походження дитини від тих або інших батьків. Іноді доводиться встановлювати регіональне походження Крові, тобто визначити, звідки була кровотеча. Регіональне походження крові можна встановити, виявивши в її слідах різні включення. Так, у менструальній крові можна виявити клітини слизової оболонки матки; в крові з носа та дихальних шляхів — слиз з клітини миготливого епітелію; при кишковій кровотечі — елементи калу.

Сліди крові можуть бути виявлені на різних об'єктах і в процесі розслідування справ про дітовбивство, причому обвинувачені пояснюють іноді виникнення цих слідів кровотечею, яка в них була. У таких випадках дуже важливо визначити, належать ці сліди дорослій людині чи немовляті. Гемоглобін новонародженого відрізняється від гемоглобіну дорослої людини швидкістю лужної денатурації. Цю відмінність можна використати, проводячи судово-медичну експертизу речових доказів.

Дослідження волосся. Під час убивств дуже часто відбувається боротьба; людина, якій завдають ушкодження, чинить опір. При цьому і на руках, і на одязі вбитого може бути знайдене волосся, вирване в убивці. Волосся

180

вбитого може бути на тілі або на одязі злочинця, а також на тих предметах, якими було заподіяне ушкодження. Те ж саме може бути й тоді, коли завдано несмертельних ушкоджень, при статевих злочинах, особливо при зґвалтуванні, коли на білизні й статевих органах злочинця можуть бути виявлені волоски із статевих органів потерпілої.

В усіх таких випадках треба ретельно шукати волосся, оскільки згодом волосся потерпілого може бути порівняне з волоссям підозрюваного чи обвинуваченого в злочині, або ж з тим, що виявлене на предметах, якими було заподіяне ушкодження.

У випадках убивств треба брати проби волосся з голови трупа (спереду, з боків і ззаду) з тим, щоб згодом порівняти його з волоссям, яке, можливо, буде виявлене па знаряддях злочину. Волосся з кожного місця його виявлення кладуть в окремі паперові пакетики з підписом про те, звідки це волосся взяте, і направляють їх до судово-медичної лабораторії, супроводжуючи відповідним документом судово-слідчих органів. У лабораторії волосся оглядають спочатку неозброєним оком і в лупу, потім під мікроскопом.

Насамперед треба встановити, чи справді досліджуваний об'єкт являє собою волосся і чи не є він волокном рослинного або іншого походження. Волосся має кутикулу (оболонку), кірковий і мозковий шари, які досить чітко виявляються, а у волокнах рослинного та іншого походження їх немає. Потім установлюють, належить це волосся людині чи тварині. Волосся людини має кутикулу тонкого візерунка; клітини її розміщуються черепицеподібне, внаслідок чого поверхня кутикули трохи зубчаста. Кірковий шар волосся широкий, а осередина (мозковий шар) вузька, часто переривається, її може навіть не бути.

Волосся тварин має кутикулу грубого візерунка з вираженою зубчастістю, кірковий шар його вузький, а осерєдина широка, безперервна. Можна визначити, якому саме виду тварин належить це волосся, оскільки для багатьох видів тварин характерні специфічні розміщення і форма осередкових клітин. Ці особливості визначені в спеціальних атласах.

Якщо дослідженням установлюють, що волосся належить людині, то треба визначити, з якої саме частини тіла воно. Це можна зробити не на підставі якоїсь однієї ознаки, а тільки із сукупності таких ознак.

Звертають увагу на довжину, форму й товщину волос-

181

ся, форму його поперечного Перерізу, особливості його вільних кінців тощо.

Часто виникає питання — випало дане волосся чи його було вирвано? Це питання розв'язують, перевіривши стан і особливості луковиці волосся. У волосся, яке випало, луковиця невелика, суха, дещо витягнена, ковбасоподібної форми, без оболонок. Для вирваного волосся характерна велика, соковита луковиця з прозорою оболонкою.

Якщо волоссю було завдано удару або стиснуто його тупим предметом, то воно розщеплюється. Якщо на нього діяли гострими предметами, край волосся рівний, а при вогнепальних ушкодженнях на волоссі можуть бути виявлені порошинки, що в'їлися в нього, нашарування кіптяви. Від дії високої температури волосся роздимається; в ньому видно пухирці повітря.

Дослідження сперми. У судово-медичних лабораторіях дослідження з визначення сперми проводять, як правило, у зв'язку зі справами про статеві злочини. У лабораторію доставляють одяг з плямами, підозрюваними на наявність у них сперми, і тампони з мазками, взятими з піхви або із зовнішніх частин жіночих статевих органів. На експертизу можуть бути направлені частини різних предметів (простирадла, оббивки дивана, зіскоби з підлоги й Ін.), а також тампони з умістом слизової прямої кишки (якщо підозрюють мужолозтво).

Сім'яні плями на тканинах білого кольору — сіруваті, іноді з буруватим відтінком. На дотик вони цупкі, ніби накрохмалені. їхні краї неправильно окреслені. На темній тканині колір плям сперми білястий. Свіжа сім'яна пляма має специфічний запах.

Доказом наявності в плямі сперми є мікроскопічне дослідження витяжки з плями й установлення в ній цілих сперматозоїдів, що мають голівку, шийку і хвостик. При застосуванні мікролюмінесцентних установок з джерелом ультрафіолетового випромінювання голівки сперматозоїдів схожі на зеленувато-жовті цятки, що яскраво світяться. Зафарбувавши препарат різними флуорохромами й опромінюючи його ультрафіолетовим промінням, спостерігають диференційне свічення голівки й хвостика сперматозоїда.

Сперма, як і інші виділення людського організму (слина, піт, виділення з носа тощо), має групові властивості, а тому можна визначити її групу, що відповідає групі крові й визначається тими самими методами, як і кров. Якщо встановлено однакові групи, можна зробити

182

припущення, що сперма в плямі ^належить підозрюваному, проте вона може походити й од інших людей, сперма яких має такі самі групові властивості. Якщо є підозра групового злягання, то це підтверджують, виявивши в сім'яних плямах дві й більше різних груп.

У біологічних відділеннях судово-медичних лабораторій установлюють і Інші виділення людини, а також їхню групову належність, якщо їх виявили на речових доказах (слина —на недокурках, піт —на одязі, виділення з носа на носовиках тощо).

У хімічних відділеннях судово-медичних лабораторій з мстою встановлення отруєння проводять дослідження речовин або їжі, які були знайдені на місці виявлення трупа, а також блювотних мас, слідів сечі й калу. Для діагностики отруєння в деяких випадках може також мати значення судово-хімічне дослідження промивної води, якщо потерпілому робили промивання шлунка, тому що в ній може виявитися значна кількість видаленої зі шлунка отрути.

При підозрі на отруєння треба ретельно вивчити обставини даного випадку, здійснити судово-медичне дослідження трупа і судово-хімічні та інші лабораторні дослідження.

Судово-медичний експерт починає вивчати обставини даного випадку після приїзду на місце виявлення трупа, де звичайно й виникає припущення про можливість у цьому випадку отруєння.

Нерідко свідки повідомляють, ідо в потерпілого раптово почалися безперервно наростаючі болісні симптоми (болі в шлунку, блювання тощо) після споживання тієї або іншої їжі. Показання свідків важливі тому, що вони можуть не тільки підтвердити підозру про отруєння, а й наштовхнути на думку, чим саме було отруєно потерпілого, оскільки отруйні речовини, потрапляючи в організм, викликають певну, досить характерну картину болісних явищ.

На місці події треба шукати залишки отруйної речовини, які можуть бути знайдені у вигляді дрібних кристаликів або залишків порошку в розгорнених папірцях, на ліжку, на одязі трупа або ж у вигляді рідини в пляшечках, на дні чарки, склянки, у шприці, в кухлі для клізми чи спринцювання тощо.

Слід мати на увазі, що при вбивствах частіше застосовують отрути, які не мають особливого запаху та смаку і можуть бути непомітно додані до їжі. При самогуб-

183

ствах характерним є прийняття отрути великими дозами, які до того ж можна дістати (наприклад, отруйні речовини, які застосовуються для знищення щурів або шкідників рослин і т. д.).

Судово-медичний розтин трупа для діагностики ряду отруєнь також може дати важливу інформацію. Іноді після розтину трупа можна навіть установити, якою отрутою заподіяне отруєння, наприклад їдкими кислотами або лугами, що мають специфічний запах (карболова або оцтова кислота, нашатирний спирт).

Якщо в органах трупа виявлені певні морфологічні зміни, то це дає підстави запідозрити отруєння (при отруєнні сулемою, солями свинцю тощо).

Підозра на отруєння і навіть певною отрутою може виникнути при зміні забарвлення крові й кольору трупних плям (отруєння окисом вуглецю, бертолетовою сіллю тощо), якщо з внутрішніх органів досліджуваного трупа чути специфічний запах (алкоголю, гіркого мигдалю тощо).

В усіх згаданих випадках треба провести судово-хімічне та інші лабораторні дослідження для точного встановлення отруєння. Якщо виникла підозра на отруєння, внутрішні органи трупа виймають і кладуть в окремі банки. У першу банку кладуть шлунок з його вмістом, у другу — близько 1 м тонких кишок з їхнім вмістом, у третю— приблизно ¹/₃ печінки з жовчним міхуром і в четверту — одну нирку і всю сечу. Іноді беруть також до 0,5 м товстих кишок з їхнім вмістом, частини легеневої тканини, серця, селезінки, мозку тощо. Усі органи заливають чистим ректифікованим спиртом, частину якого (до 200 г) також відправляють у судово-хімічне відділення для контрольного дослідження. Органи не заливають спиртом, якщо лабораторія поблизу і можна провести дослідження терміново, а також коли треба встановити, чи є в них алкоголь,

Крім судово-хімічного аналізу, для діагностики отруєння застосовують ще й інші методи лабораторних досліджень: гістологічний, спектральний, експерименти на тваринах тощо. На вирішення судово-хімічної експертизи можуть ставитися такі основні питання:

· чи знаходяться в направлених на дослідження об'єктах отруйні речовини? Якщо так, то які і в якій кількості?

· які токсичні і смертельні дози цієї отруйної речовини?

У фізико-технічному відділенні досліджуються частини органів і тканин трупа, знаряддя і зброя, одяг з пошкодженнями І забрудненнями, виділеннями людського

184

тіла (сліди крові) та окремих його частин (волосся, нігті та ін.), сліди пальців рук і ніг людини, сліди транспортних засобів, укусів зубами людини або тварин та ін.

Вилучені знаряддя злочину (ножі, сокири, молотки, вогнепальна зброя тощо) пакуються так, щоб та їхня частина, яка залишила сліди, не торкалася пакувального матеріалу. Предмети зі слідами крові, якщо вони невеликі за розмірами, вилучаються повністю. Об'єкти зі слідами зубів необхідно також вилучати повністю. На деяких об'єктах (наприклад, вершковому маслі, шоколаді, сирі та ін.) сліди укусів зубами, дії інших предметів можуть змінюватися під впливом високої .температури при торканні до інших предметів. Тому такі речові докази слід пакувати окремо в пластмасові, фанерні або картонні коробки відповідного розміру так, щоб забезпечувалася схоронність цих слідів, і відправляти їх в лабораторію зі спеціальним посильним.

При дослідженні речових доказів у фізико-технічному відділенні можуть бути вирішені такі питання:

· які вид, тип знаряддя, що залишило сліди, механізм його дії, судячи із слідів на шкіряних покривах, на кістках та інших тканинах тіла й па одязі?

· яка видова і статева належність кісток за анатомо-морфологічними ознаками?

· чи можна ототожнити особу трупа?

· які особливості вогнепальних ушкоджені, у певної особи (труна, на одязі)?

· який механізм впливу і вид термічних і хімічних факторів .або струму, що впливали па тіло людини та одяг?

· який механізм утворення слідів крові за їх формою, локалізацією і розмірами?

· чи є отруйні речовини, метали у виділеннях живих осіб (трупному матеріалі та ін.) і яка їхня кількість?

ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Згідно із законом проведення судово-психіатричної експертизи є обов'язковим для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) в тих випадках, коли виникає сумнів відносно його осудності під час вчинення злочину, який йому інкримінується, або здатності його під час провадження справи усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Підставою для призначення судово-психіатричної експертизи обвинуваченого (підозрюваного) можуть бути:

185

матеріали справи, які свідчать про неадекватну поведінку, що мала місце до вчинення злочину, під час його вчинення, а також у процесі провадження справи; перебування обвинуваченого в минулому в психіатричній лікарні або під наглядом психоневрологічного диспансеру; характер вчиненого злочину, особлива його тяжкість.

Для проведення судово-психіатричної експертизи необхідно представити в розпорядження експертів усі матеріали справи, які характеризують особистість обвинуваченого, висвітлюють його поведінку під час вчинення злочину, а також медичні документи. Важливе значення мають показання свідків, які протягом довгого часу спілкувалися з особою, що досліджується, записи обвинуваченого, зокрема щоденники, листи, записні книжки, заяви. Доповненням до показань свідків є об'єктивні характеристики на обвинуваченого з місця роботи, навчання, місця проживання.

При проведенні судово-психіатричної експертизи експерти мають дати оцінку психічного стану обвинуваченого під час вчинення інкримінованого йому діяння і у зв'язку з цим дійти висновку про осудність чи неосудність обвинуваченого в той період, а також установити, чи є Н обвинуваченого психічна хвороба або її немає, діагноз його захворювання.

Крім того, експертиза повинна дати висновок про психічний стан обвинуваченого під час дослідження, тому що з цим інколи пов'язане питання про те, чи може обвинувачений брати участь у судовому процесі і нести відповідальність. Стосовно осіб, які мають психічні захворювання І визнані неосудними, експертиза вказує у висновку, яких заходів медичного характеру ці особи потребують.

На вирішення судово-психіатричної експертизи можуть бути поставлені такі питання:

· чи має дана особа яке-небудь психічне захворювання, яке саме?

· чи була дана особа осудною під час вчинення діяння, яке їй інкримінується?

· якщо особа я осудною, то чи не маля попа якихось відхилень у нервово-психічному стані, яких саме?

· чи не має певна особа психічне захворювання її данин період (це виключає можливість провадження справи), якщо має, то яке саме, коли виникло?

· чи потребує досліджувана особа примусових заходів медичного характеру у зв'язку з її неосудністю під час вчинення суспільно небезпечних дій чи психічною хворобою в даний момент?

· чи не є дана особа хронічним алкоголіком?

186

При оцінці висновку судово-психіатричної експертизи необхідно звернути увагу, крім загальних для всіх експертиз рекомендацій такої оцінки, на висновки експертів про психічний стан досліджуваної особи під час проведення експертизи, в період вчинення суспільно небезпечної дії, наявність відповіді на питання про її осудність, а також про заходи медичного характеру, які слід застосовувати до неї.

ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Психічна діяльність людини являє собою відображення об'єктивної дійсності. Однак через різноманітні причини суб'єктивного й об'єктивного характеру цей процес може відбуватися з різними відхиленнями. Для здійснення правосуддя дуже важливо знати характер і ступінь таких відхилень в осіб, чиї свідчення використовуються як джерела доказів у кримінальному судочинстві й у зв'язку з цим вимагають критичної оцінки та визначення рівня їх істинності.

Предметом судово-психологічної експертизи є питання про діяльність осіб, індивідуально-психологічні властивості яких не виходять за межі норми (особливості сприйняття певних явищ у даних умовах, здатність адекватно їх оцінювати, особливості реагування на екстремальні ситуації тощо).

У тих випадках, коли для вирішення якогось питання необхідно зачіпати суміжні між психіатрією і психологією проблеми, наприклад при вивченні аномальних дітей і підлітків, доцільно проведення психолого-психіатричної експертизи.

Слід категорично відкинути пропозиції, що містяться в деяких літературних джерелах, про проведення судово-психологічної експертизи для безпосереднього .вирішення питань про мотив І мету злочину, можливості обмови і самообмови, бо ці й аналогічні їм питання, що стосуються або питань права, або питань, які не потребують для їх вирішення спеціальних психологічних знань, повністю поглинаються сферою діяльності слідчого і суду.

Разом з тим висновки експертів — спеціалістів у галузі психології, психіатрії, медицини, криміналістики, дані ними в межах своєї компетенції, можуть і повинні широко використовуватися як непрямі докази для обгрунту-

187

вання висновків щодо суб'єктивних Моментів злочину и обвинувальному висновку, клопотанні адвоката, вироку суду.

Не можна віднести до компетенції судово-психологічної експертизи вирішення питання про достовірність свідчень допитуваних осіб, їхню нещирість або правдивість. Явним виходом за межі компетенції зазначеної експертизи є постановка питання про те, чи не вплинула тактика допиту, застосована слідчим, на достовірність показань.

Слід підкреслити, що в предмет судово-психологічної експертизи входять не показання свідків, потерпілих, обвинувачених, а особливості перебігу психічних процесів в осіб, що дають показання, вплив цих особливостей на адекватне сприйняття того чи іншого факту.

При проведенні судово-психологічної експертизи можуть бути використані як лабораторний, так і природний експерименти, а також наступні спеціальні методи: спостереження, що полягає у вивченні актів поведінки особи, її станів і реакцій у певних ситуаціях; інтерв'ю (бесіда), за-допомогою якого з'ясовуються демографічні та біографічні дані, рівень розвитку, коло інтересів, характер оцінки своїх і чужих вчинків, результати спостережені» досліджуваного індивіда за власними психічними процесами; вивчення матеріалів справи, що полягає у встановленні характеру злочину, даних про особу випробуваного, його роль у розслідуваній події і зайняту ним позицію; тестування, тобто вирішення вербальних і невербальних завдань, результати якого дають змогу визначити деякі психічні характеристики особи; вивчення продуктів діяльності, що містить установлення деяких даних про під-експертну особу за різноманітними її творами (листи, щоденники, звіти, літературні і наукові твори тощо), виробами і т. ін.; ретроспективний аналіз зовнішніх ознак поведінки особи, при якому вивчаються й оцінюються характер дій і мови суб'єкта, його фізичний стан і зовнішній вигляд до, під час і після вчиненої ним дії.

Теорія і практика судової психології й судово-психологічної експертизи у відповідності з їхніми предметом і колом вирішуваних завдань розробили комплекс основних питань, що підлягають вирішенню при проведенні судово-психологічної експертизи. Серед таких питані. слід виділити три групи:

1. Питання, пов'язані з психічними якостями й особливостями особи.

2. Питання, що стосуються впливу на психіку різних

188

умов і пов'язаних з ним станів людини в момент розслідуваної події.

3. Питання, пов'язані з особливостями перебігу психічних процесів у даної особи.

Питання, вирішення яких безпосередньо випливає з вивчення якостей особи і дає змогу одержати про неї істотну інформацію, можуть бути сформульовані таким чином:

· якою є загальна психологічна характеристика особи досліджуваного (темперамент, характер, схильності, потреби, мотиваційна сфера й ін.)?

· які психічні якості особи мають яскраво виражений характер і можуть справляти істотний вплив на її поведінку (запальність, замкненість, надзвичайна обережність та Ін.)?

· якими є домінуючі мотиви поведінки даної особи?

· який вид пам'яті є в неї переважним?

· чи могла дана особа, виходячи з її індивідуально-психологічних особливостей, сприймати певні звук, світло, запах, колір, швидкість руху об'єкта?

· чи є в конкретної особи вікові та індивідуальні особливості, які можуть вплинути на об'єктивність її свідчень?

· як міг вплинути психічний стан суб'єкта в момент сприйняття події на правильність сприйняття, запам'ятовування, відтворення фактів, що мають значення в справі?

· чи могла особа, перебуваючи в певному психічному стані, передбачити наслідки своїх вчинків?

· чи є в даної особи ознаки не пов'язаної з душевним захворюванням розумової відсталості й у чому вони виражаються, якими є ступінь і форма відсталості?

· чи здатний обвинувачений, враховуючи рівень і особливості його розумового розвитку, правильно усвідомлювати значення своїх конкретних дій та їхні наслідки?

· чи міг обвинувачений, виходячи зі стану його психіки, усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними?

· чи могла потерпіла, зважаючи на її вік або рівень розвитку, правильно розуміти характер і значення скоюваних з нею дій г чинити опір при посяганні на її статеву недоторканність?

Особливої уваги й аналізу суб'єктивних факторів вимагають справи, в яких особи, втягнуті в їхню сферу, пов'язані з управлінням технікою. Тут бажано проведення судово-психологічної експертизи для вирішення питань:

· якою є реакція даної особи на перешкоду, що раптово виникла?

· як відбилися ті чи інші об'єктивні умови на ступені уваги досліджуваного, на швидкості й точності його реакції?

· який вплив могли вчинити індивідуально-психологічні особливості даної особи на її дії в незвичайній обстановці, що склалася?

· як могла вплинути втома на поведінку особи в даній обстановці?

· який можливий вплив тих чи інших негативних емоцій (душевних переживань), що виникли в досліджуваної особи до події, на характер її дій?

189

На попередньому слідстві і в суді нерідко виникає питання про встановлення фізіологічного афекту, що пом'якшує за певних умов відповідальність особи, котра вчинила злочин. Як відомо, для належного вирішення цього питання при здійсненні правосуддя необхідно встановити сукупність трьох фактів:

1. Наявність в особи в момент учинення діяння фізіологічного афекту.

2. Наявність причинного зв'язку між настанням афекту і діями потерпілого.

3. Протизаконне насильство або особливо образлива поведінка потерпілого щодо обвинуваченого або його близьких.

Якщо встановлення фактів, що складають зміст останнього з наведених пунктів, входить у компетенцію слідчого і суду, то достовірні висновки щодо першого і другого пунктів не можуть бути отримані без наукових психологічних досліджень, бо фізіологічний афект — категорія психологічна (психофізіологічна). Щоправда, в деяких випадках слідчий і суд можуть І повинні на підставі життєвого та професійного досвіду встановлювати деякі психологічні характеристики особи, що мають правове значення (жорстокість, боягузтво, ревнощі, корисливість тощо), однак визначення стану афекту і вирішення багатьох пов'язаних з ним важливих для правильного вирішення справи питань вимагають спеціальних знань у галузі психології.

На вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені наступні питання:

· чи були викликані злочинні дії обвинуваченого станом сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту)?

· які психологічні причини зумовили виникнення нього стану?

· в якій формі проходив афект?

· чи міг обвинувачений у такому стані передбачати наслідки своїх дій?

· чи був афектний стан помітним для оточуючих?

· чи не виник фізіологічний афект обвинуваченого через його індивідуальні властивості деякий час по тому після протизаконного насильства щодо нього або тяжкої образи з боку потерпілого?

· чи не міг в обвинуваченого виникнути стан афекту через насильство або тяжку обрану, вчинені потерпілим щодо третіх осіб?

· якою мірою встановлені дії потерпілого могли вплинути на психічний стан обвинуваченого і якою мірою вони виявилися причиною його наступної поведінки?

· чи не могла поведінка потерпілого, хоча й вона не містила протизаконного насильства або тяжкої образи, викликати в обвинуваченого стан фізіологічного афекту?

190

У кожному випадку вирішення питання про ступінь винності неповнолітнього і визначення йому міри покарання вимагається ретельне дослідження всіх обставин справи й особистості.

Найзагальнішими питаннями, які можуть бути поставлені на вирішення судово-психологічної експертизи у справах неповнолітніх, є такі:

· який рівень загального розпитку неповнолітнього в психологічному відношенні?

· якими є його емоційна сфера, коло інтересів і нахилів?

· якими є його здібності логічно мислити, орієнтуватись у ситуації?

· наскільки позначилися ті чи інші вікові особливості на діяльності неповнолітнього, на перебігу його психічних процесів?

У деяких випадках перед експертом-психологом ставляться питання, що допомагають правильно оцінити свідчення неповнолітнього, наприклад:

· чи відповідають свідчення неповнолітнього його вікові та інтелектуальному розвиткові?

· який ступінь навіюваності допитуваного?

· чи є підстави вважати, що неповнолітній дає свідчення під впливом дорослих?

· чи має дана неповнолітня особа суб'єктивну можливість правильно сприймати й оцінювати обставини, що мають значення в справі?

· чи міг правильно сприймати й осмислювати малолітній свідок (потерпілий) дану конкретну подію?

Якщо психічне здоров'я неповнолітнього не викликає сумнівів або його встановлено судово-психіатричною експертизою, але є підстави для висновку про його розумову відсталість, то на вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання:

· чи немає в неповнолітнього обвинуваченого (підсудного) відставання в розумовому розвитку?

· чи міг неповнолітній з установленим відставанням у розвитку повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними?

· чи є відхилення в розвитку підлітка порівняно з нормальним для даного віку?

· рівню. розвитку якого віку відповідає розвиток неповнолітнього?

Наявність в особи сенсорної недостатності (глухота, сліпота, глухонімота, приглухуватість і т. ін.) визначає особливості сприйняття, запам'ятовування і відтворення сприйнятого, а в цілому якісну своєрідність психічного розвитку і діяльності.

191

На вирішення судово-психологічної експертизи щодо такої категорії осіб можуть бути поставлені питання:

· які особливості пізнавальної діяльності досліджуваної особи (сприйняття, запам'ятовування, відтворення сприйнятого)?

· який стан органів чуттів, що компенсують фізичні недоліки цих осіб, і які особливості їхньої участі а пізнавальному процесі?

· якою мовою (дактильною, жесто-мімічною) найкраще володіє глухонімий?

· де найдоцільніше з психологічної точки зору пронести допит даної особи, якими можуть бути тривалість і темп допиту?

· чи не симулює дана особа перелічені сенсорні недоліки?

Висновки експерта-психолога про можливість настання якої-небудь події або перебігу ревного процесу слід розглядати як імовірні, бо, наприклад, твердження, що наявність афекту не виключається, не означає, що він був у дійсності, а стверджувальна відповідь про можливість адекватно відображати певний факт і давати відносно до нього правильні показання зовсім не свідчить про те, що дана особа справді адекватно відобразила даний факт. Для категоричного ствердження наявності зазначених фактів необхідна система інших доказів.

Водночас висновки про неможливість настання явищ такого ґатунку категорично виключають їхню появу. Наприклад, висновок експерта про те, що в даному випадку конкретна особа не могла адекватно сприймати ті чи інші факти, означає, що її свідчення з цього питання не. можна визнати правильними.

Так само однозначно мають розглядатися і стверджувальні висновки, однак на практиці вони зустрічаються рідше. Висновки, наприклад, про те, що дана особа скоювала певні дії в стані фізіологічного афекту або що неповнолітній за своїм розумовим розвитком не може вважатись таким, що досяг 14-річного віку, безумовно, можуть стати підставою суддівського переконання при постановленій вироку,

ОРГАНОЛЕПТИКО-ОДОРОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Питання про встановлення об'єктів за запахом привертає увагу вчених і практиків. Значення його позитивного вирішення не викликає сумнівів. У даний час все залежить від ступеня достовірності та науковості висновків,

192

що можуть бути одержані за допомогою вибірки, здійснюваної службово-розшуковим собакою.

Доведено, що кожна людина має чітко індивідуальний запах. і в цьому смислі завдання уявляється цілком коректним. Дискусія, головним чином процесуального порядку, виникла через участі, у процесі ідентифікації за запахом біодетектора-собаки, поведінка якого не завжди може бути інтерпретованою однозначно. Тому слід вважати, що у такому вигляді процедура і методика встановлення джерела запаху не може бути визнана експертною, а повинна розглядатися лише як оперативний захід, результати якого не можуть мати доказового значення в кримінально-процесуальному смислі.

Людина, на жаль, у цьому процесі безпосередньої участі брати не може, і це вирішує спір на користь противників одорологічної експертизи на сучасному рівні. У принципі ж органолептична експертиза (органолептичний метод) цілком допустима, наприклад, при дегустації продуктів харчування, вин, парфумерних виробів, і висновок такого спеціаліста цілком може бути використаний як судовий доказ. Проте на випадки Із запаховими слідами, які людина безпосередньо не відчуває, ця можливість, природно, не поширюється.

Практиці відомі конкретні випадки, коли застосування собаки давало безперечний результат і використовувалося в судовому доказуванні як джерело доказів (у вигляді протоколу застосування собаки).

Що ж стосується перспектив розвитку і становлення цієї експертизи, то їх треба пов'язувати із створенням інструментальних детекторів, котрі вже існують у промисловому виробництві та аналітичних лабораторіях, але для криміналістичного застосування поки що не придатні. Становить інтерес й ідея про створення комплексного інструментально-біологічного детектора, побудованого на селекціюванні специфічних речовин, зокрема шляхам .хроматографування, з подальшим їх визначенням біологічним детектором, наприклад собакою.

193

Список рекомендованої літератури

Бергер В. Е., Грановский Г. Л,. Прищепа В. М. Исследование механизма и условий взаимодействия в трассологии и судебной баллистике. М., 1988.

Букалов К. А. Процессуальные и криминалистические вопросы назначения судебной товароведческой экспертизы. Саратов, 1976.

Булыга Д. її. Исследоваиие волос животных близких родов в производстве судебной экспертизы. М, 1985.

Булыга Л. П., Рудич Д. С, Мамотюк М. Л. Судебно-экспертное исследование некоторых объектов биологического происхождения. М., 1980.

Вейсберг Б. Б., Гончаренко В И. Психологическая экспертиза в уголовном судопроизводстве. К., 1980.

Вопросы судебно-автороведческой диагностической экспертизы. К., 1984.

Гончаренко В. II. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. К., 1980.

Гончаренко В. И. Кибернетика в уголовном судопроизводстве. К., 1984.

Грановский Г. Л. Основы трасологии. М., 1974.

Дидковская С. П., Клименко Н. И., Лисиченко В. А. Подготовка и проведение отдельных видов судебных экспертиз. К., 1977.

Комплексное криминалистическое исследование почв. М., 1978.

Криминалистическое исследование волокнистых материалов и изделий из них. М., 1983.

Криминалистическое исследование рукописей, выполненных на некоторых языках народов СССР. М., 1973.

Лазеры в криминалистике и судебных экспертизах / Под общей ред. Н. Г. Находкина и В. И. Гончаренко. К., 1986.

Лисиченко В. К. Криминалистическое исследование документов. К., 1971.

Ложкевич А. А., Снетков В. А,. Чиванов В. А., Шарщунский В. Л.. Основы экспертного криминалистического исследования магнитных фонограмм. М., 1977.

Мирский Д. Я., Горинов Ю. А., Медведев Л. Б. Судебная фототехническая экспертиза. М., 1982.

Митричев В. С. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ и изделий. Саратов, 1980.

Назначение и производство судебных зкспертиз. М., 1988.

Салтевский М. В. Криминалистическая одорология. К., 1976.

Сапун А. П., Бергер В. Е. Подготовка и направление материалов Для проведения судебных экепертиз. К., 1974.

Сегай М. Я. Современные возможности судебных экспертиз в свете достижений науки и техники. К., 1987.

Современное состояние теории и практики судебно-почерковедческой экспертизы и перспективы ее развития. М., 1981.

Судебные экспертизы: Возможности, подготовка материалов, назначение, оценка. К., 1981.

Фокина А. А. Количественные методы иселедования признаков папиллярных узоров в целях локализации участков ладонной поверхности. М., 1980.

Шевченко Б. И. Теоретические основи трасологической идентификации в криминалистике. М., 1975.

Шляхов А. Р. Судебнан экспертиза. Организация и проведение. М., 1979.

Эйсман А. А. Заключение эксперта. М., 1967.

195

Навчальний посібник

Гончаренко Владлен Гнатович,

Бергер Віктор Євгенович,

Булига Лариса Петрівна та ін.

ЕКСПЕРТИЗИ В СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ

Обкладинка художника О.П. Удовенка

Художній редактор О. Г. Григір

Технічний редактор Є. Г. Рубльов

Коректори О. С. Фурман, М. М. Янчицька

Здано на складання 19.01.93. Підп, до друку 03.05.93. Формат 84Х108/32. Папір ДРУК. № 1. Літ. гарн. Вис. друк. Ум. друк. арк. 10,5. Ум. фарбо-відб. 10,82. Обл.-вид. арк. 12,13. Вид. № 3398. Зам. № 3-534.

Видавництво «Либідь» при Київському університеті,

252001 Київ, Хрещатик, 10

Київська книжкова друкарня наукової книги.

252004 Київ, вул. Терещенківська, 4

Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник

Е 41 В. Г. Гончаренко, В. Є. Бергер, Л. П. Булига та ін.— К.: Либідь, 1993.— 197 с, іл.

ISBN 5-325-00213-9.

Стрімкий розвиток сучасної науки й техніки вимагає під юристів, які працюють над проблемами судової експертизи, швидкої реакції на появу нових даних, технічних вирішень і засобів експертизи. Висвітлення цих питань покладено в основу посібника. В ньому акцентується увага на ролі судових експертиз у розв'язанні складних питань, що виникають під час розслідування та при судовому розгляді. Розглядаються питання, пов'язані з призначенням експертиз, їхньою оцінкою та особливостями використання учасниками процесу.

Для студентів юридичних інститутів і факультетів.

1203021300-064

Е--------------------35-03 ББК 67.6я73

224-93