§ 1

§ 1. Світогляд людини, його суть, структура та історичні типи

У систему людських знань термін “світогляд” був запроваджений з подачі німецького філософа Іммануїла Канта. Світогляд – невід’ємний атрибут людської свідомості.

Кожна людина має світогляд, і в кожної людини він індивідуально специфічний. Але чи є між ними щось спільне? І що таке світогляд взагалі? Далі, чи змінюється зміст світогляду протягом життя окремої особи або ж поколінь людей, історично віддалених між собою? Тобто, чи розвивається світогляд? Отже, перед нами одна з одвічних філософських проблем: що таке світогляд людини, як його розуміти, яке його соціальне значення?

У найелементарнішому розумінні слова світогляд – це сукупність поглядів людини на світ і сенс життя. Якщо конкретизувати, то світогляд – це сукупність узагальнених уявлень про дійсність, які відображають, розкривають і зумовлюють певне практичне і теоретичне ставлення людини до світу, спосіб сприйняття, осмислення і оцінки навколишньої дійсності і самої себе як конкретно-історичного суб`єкта пізнання і практики. Наголошуємо, що світогляд – не просто узагальнене уявлення про світ, а форма самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття “світ” і “людина”. Через ці поняття суб`єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві настанови. Відношення “світ – людина” – це основне питання світогляду.

Світогляд являє собою складне духовне явище, для якого характерні цілісність, єдність усіх компонентів. Структуру світогляду становлять і виконують у ньому важливу роль такі елементи.

Узагальнені знання. Вони є основною, інформаційною базою світогляду. Що більші знання того чи іншого народу або тієї чи іншої людини, то серйозніше підґрунтя дістає відповідний світогляд. Слід зауважити, що до світогляду належать не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини, які практично і теоретично розкривають сутність стосунків між людиною і світом у кожну історичну епоху.

Переконання. Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидаються світоглядні знання. Переконання – це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна настанова, впевненість у справедливості своїх принципів, ідей, поглядів. Тому переконання є одним з необхідних структурних елементів світогляду.

Цінності. Це позитивне або негативне ставлення до явищ навколишнього світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах людей, культур певного соціуму. Їх людина засвоює в процесі життя. За змістом і сутністю цінності відрізняються від знань. Знанням притаманне прагнення до істини – об’єктивного пізнання реального світу, цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всього навколишнього відповідно до їх прагнень, потребам, інтересам.

Ідеали. Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливість ідеалів у тому, що вони становлять випереджене відображення дійсності. Слід підкреслити, що суспільний ідеал виконує не тільки цілеспрямовувальну, але й оцінювальну (аксіологічну) функцію щодо відношення соціального суб`єкта до об`єкта і до самого себе. Світоглядні цінності – це вищі цінності життя і культури, які визначають життєву орієнтацію суб`єкта у всіх сферах його діяльності.

Вірування. Це форма і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя. Не набуті власним практичним чи пізнавальним досвідом, вони сприймаються як очевидні факти чи характеристики об’єктивної дійсності сущого і належного; спосіб засвоєння досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього.

Принципи діяльності. Вони є нормативно-регулятивним компонентом світогляду; визначають свідоме практичне і теоретичне ставлення соціального суб`єкта до об`єкта і до самого себе.

Життєві норми. Це зразки, стандарти діяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки, виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Слід також назвати ще один варіант структури світогляду, що сприяє розумінню його поліфункціональності. В основу цієї поліфункціональності покладені властиві людині фізіолого-психологічні механізми та засоби пізнання світу й орієнтації. Йдеться про такі засоби духовного світу людини і їх роль у функціонуванні світогляду, як: почуття, розум, воля і їхня взаємодія. Виходячи з цього, у структурі світогляду вирізняють такі його підструктури: а) світовідчуття, або емоційно-психологічний рівень світогляду; б) світосприймання, або досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів; в) світорозуміння, або пізнавально-інтелектуальний рівень. Синтез знань людей про природу і соціальну реальність утворює загальну картину світу, сукупність природничих наук – природничо-наукову, а сукупність суспільних наук – соціально-історичну картину дійсності. Створення загальної картини світу є завданням усіх галузей знання.

Отже, світогляд – це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності. Спільне функціонування названих елементів і створює ту цілісну систему духовного світу людини, яка спонукає її до практичної дії, до певного способу життя та думки. Функціонування світогляду повинно: а) забезпечити ефективність пізнавально - орієнтаційної діяльності людини і б) бути духовним спонукачем у її соціально-практичної діяльності. Таким чином, світогляд виконує дві взаємопов`язані функції: пізнавально-орієнтаційну (яка забезпечується світоглядними знаннями і оцінками) та соціально-практичну (яка ґрунтується на світоглядних переконаннях і принципах діяльності).

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані. Але саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли і уявляють собі світ і себе в ньому. Коли б ми поставили перед собою завдання перелічити основні види світогляду, нам, напевно, знадобилося б багато часу. Отже, виникає потреба в класифікації світогляду.

Існує кілька критеріїв класифікації світогляду (схема 1.1). За критерієм загальності можна вирізнити такі світогляди: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський та ін. Проте як особистістю, так і без особистостей не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем історичного розвитку виокремлюють античний, середньовічний і т.д. світогляди, а за ступенем теоретичної “зрілості” – життєво-практичний і теоретичний..

Схема 1.1. Класифікація світогляду

Життєво-практичний світогляд являє собою сукупність різноманітних, а іноді таких, що взаємно виключають один одного світоглядних понять, ідей, поглядів, цілей соціального суб‘єкта. Такий світогляд породжується безпосередніми умовами життя і досвідом людей, який передається з покоління в покоління. Він має стихійний, несистематизований характер, становлячи набір сентенцій життєвої мудрості, виражених у прислів‘ях, приказках, притчах та інших фольклорних формах. Прикладом таких форм життєвої мудрості є численні прислів‘я і приказки. Цей рівень світогляду існує у формі здорового глузду. Теоретичний світогляд більш складний: тут усвідомлюються світоглядні проблеми, дається їх розгорнуте обґрунтування і рішення. Це можуть бути різні концепції простору, часу, суспільного розвитку, людини тощо. Теоретичний світогляд існує в логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється протягом життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з розвитком спільноти, людства. Таке розуміння світогляду породжує необхідність виділення його історичних типів.

Протягом історії людської цивілізації сформувалися такі типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський. Звичайно ці типи світогляду не відокремлені один від одного якоюсь чітко межею або історичною датою. В реальному, особливо сучасному світогляді, завжди можна відшукати елементи всіх його історичних форм. Проте така класифікація дає змогу виявити певну закономірність соціального функціонування та розвитку світогляду, як певної реальності. Розглянемо історичні типи світогляду детальніше.

Міфологічний світогляд. Міфологія (від грец. mifos – оповідь і loqos – слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф – вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існують у різних народів, в різних частинах світу, і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої дивної форми, як міфологія ? Слід, напевно, врахувати такі передумови: а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середовища – природного та соціального; б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилось від емоційної сфери. Наслідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об`єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це для міфа характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.

Отже, нездатність провести різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер, – ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфологію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти людину. Міф як специфічний ступінь суспільної свідомості поступово розкладається, і із нього виокремлюється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка стає характерною вже для цивілізаційно розвинених суспільств (схема 1.2).

Релігійний світогляд. Це другий історичний тип світогляду. Умовами для його формування стали: перехід від первісного ладу до рабовласницького суспільства і певні досягнення в організації суспільного виробництва, передусім в розподілі праці, зокрема виділенні розумової праці. Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом із зміною форм суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).

Схема 1.2. Сфери духовної діяльності, які виокремилися з міфу

Релігія є більш зрілою формою світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. Вирізнимо такі: а) в релігійній свідомості вже чітко розділяються суб`єкт і об`єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо); в) у релігії надприродний світ, недоступний органам чуття, а тому – в об`єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його практичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв`язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру; д) якщо для міфу головним є обґрунтування зв`язку індивіда з родом, то для релігії ним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Релігія – явище багатопланове і багатозначне. Сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, які, здавалось би, заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою в світі. Це значною мірою пов`язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і переживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так потрібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія культивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, милосердя, обов`язку, справедливості. Але в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежні настрої, ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо (досконально релігійний світогляд вивчається в курсі “Релігієзнавство”).

Філософський світогляд. Цей тип світогляду в сучасних умовах розглядається як один із впливових і дійових типів. Він, як і релігія, розвинувся з первинної міфології, успадкувавши її світоглядні функції. Але що ж споріднює і різнить філософію і розглянуті типи світогляду?

Їх об`єднує загальна спрямованість – дати картину світу і в ньому людину з її ставленням до дійсності, що її оточує, і з`ясувати сенс людського буття. Проте відповіді на ці проблеми представники різних видів світогляду шукають своїми шляхами. Що ж до сучасного філософського світогляду, то необхідно звернути увагу на такі його особливості:

а) філософському світогляду властива не чуттєво-образна, як у попередніх світоглядах, форма освоєння дійсності, а абстрактно-понятійна. Він має широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходять на межу буття і небуття;

б) філософський світогляд – це теоретична форма світогляду, яка історично виникла і, перша форма систематизованого теоретичного мислення взагалі. Він спрямований на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких рішень;

в) відмінність філософського світогляду від міфічного та релігійного полягає в тому, що релігія і міфологія співпадають з відповідним світоглядом, тоді як філософія становить ядро наукового світосприйняття. Вона надає йому цілісності, взаємопов`язаності й визначеності (схема 1.3);

г) на відміну від релігії і міфології, філософія в осмисленні світу систематично спирається на наукові знання. Але якщо на своєму початку філософський світогляд спирався на часткові, не систематизовані знання, то сучасний світогляд має можливість повного використання, як тепер кажуть, Великої науки. Разом з тим філософія справляє величезний вплив на розвиток науки. Вона виступає загальною методологією наукового пізнання;

д) філософія прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.

Схема 1.3. Світогляд, філософія, наука

е) філософія досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне та естетичне ставлення людини до світу; виробляє певні критерії і принципи суспільної та індивідуальної діяльності, спираючись не на авторитет, а на знання необхідності.

Таким чином, філософський світогляд – закономірний етап у духовному розвитку людства, який був обумовлений як змінами в суспільному бутті людей, так і розвитком різних галузей суспільної свідомості.

Перелічені історичні типи світогляду є не що інше, як типізовані та абстраговані форми діяльності людини в окремі історичні проміжки часу відповідно до розвитку культури та пізнання. Ці форми діяльності є проявом і виразом свідомості і самосвідомості людини, практично орієнтованих на перетворення світу і самого себе за нормами культури та цивілізації.

Підсумовуючи розгляд світогляду, зробимо висновки:

1. Світогляд – це система поглядів на світ і місце в ньому людини, на ставлення людини до дійсності, що її оточує, та до себе самої, тобто найбільш узагальнені погляди на сенс життя, на мету людської діяльності.

2. В історії людства спочатку існував міфологічний світогляд, у якому людина поставала в єдності з навколишнім середовищем, вона не відокремлювалася ні від природи, ні від свого роду. Релігійному світогляду притаманне поділ світу на земний, природний і надприродний, небесний. Основа релігії – віра у вищі творчі сили.

3. Філософія від міфологічних і релігійних форм світогляду відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного ставлення до дійсності, звертаючись до фактів логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні категорії та критерії для свідомого пошуку і відбору істинних поглядів.

Які ж особливості філософських знань, що є предметом філософії, і яке коло її основних проблем? На це дасть відповідь наступний параграф.