§1. Загальна характеристика сучасної філософської парадигми

Філософію, яка існувала до середини XIX століття, називають класичною. Вона була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філософським розвитком. Характерною ознакою цієї філософії була безмежна віра в розум. Філософам – класикам властивий пізнавальний оптимізм, впевненість у тому, що раціональне пізнання, наука є тією силою, яка згодом дасть змогу вирішити всі проблеми, які стоять перед людством. Особливістю класичної філософії є також те, що, розглядаючи людину та історію, вона сконцентрувала свою увагу навколо проблеми свободи та інших гуманістичних цінностей   і   стверджувала   необхідність   раціонального   пізнання загальнолюдських моральних принципів та ідеалів.

Філософія XX століття (некласична) формується насамперед як антитеза класичній, як певне "нове філософське мислення". Для некласичної філософії характерні такі суттєві риси.

1. Сучасна філософія характеризується наявністю різноманітних шкіл.  Найбільш відомими є такі:  герменевтика,  екзистенціалізм, неопозитивізм,   неофрейдизм,   неотомізм,   персоналізм,   прагматизм, структуралізм, феноменологія, філософська антропологія та ін. (схема 3.1). Проте це аж ніяк не означає її "космополітизацію". Навпаки, сучасна філософія набула "загальнолюдського", "планетарного" характеру. Річ у тім, що XX століття – це час становлення нового рівня цілісності людства, яке починає активно визначати себе як суб'єкт загальнолюдської практики. В цих умовах філософія вперше за всю свою історію стає реально "світовою філософією" – її провідні школи набувають статусу світових тенденцій планетарності філософської думки. Такому процесу значною мірою сприяє інтернаціоналізація філософських досліджень, об'єднання зусиль філософів різних країн і напрямків у розробці фундаментальних теоретичних проблем. Ці процеси виступають важливою передумовою для формування взаєморозуміння представників різних культур.

2. Сучасна філософія відмовляється від раціоналізму: стає на позиції ірраціоналізму. Ірраціоналізм (від лат. irrationalis - нерозумний, несвідомий) – це система філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію, віру, інстинкт як основні види пізнання. В історії філософії ірраціоналістична тенденція була притаманна неоплатонізму, августиніанству та іншим філософським школам. Як філософська течія ірраціоналізм сформувався в XIX столітті. У XX столітті цей стиль філософствування починає домінувати в західній філософії; "філософію мислення" замінює "філософія життя".

         Ірраціоналізм з його приниженням або запереченням раціонального пізнання слід відрізняти від агностицизму, який затверджує принципову неможливість об'єктивного пізнання світу взагалі.

 

 

 

 

 

Схема 3.1. Еволюція філософії

 

3. Більшість сучасних філософських систем має антропологічний характер. Вони поєднуються загальною особливістю: наявністю спільного підходу до визначення головної філософської проблеми, а саме проблеми людини. Антропологізм проявляється у спробах визначати основи і сфери людської особистості та суб'єктивності, розглядати людину як "міру всіх речей", із неї та завдяки їй намагатися зрозуміти як її саму, так і навколишнє середовище (природу, суспільство), а також культуру. На розвиток філософського антропологізму мали вплив такі ідеї: по-перше, людина – це істота, яка володіє розвинутим даром створювати символи; по-друге, людина, отримавши відносну самостійність від природи, набула можливості саморозвитку, перевтілення; по-третє, спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворює саму людину не тільки духовно, а і як біологічний вид.

4. У філософії XX століття спостерігається суперечливе ставлення до науки. З'явились погляди, які дістали назву сцієнтизму і антисцієнтизму. Сцієнтизм (від лат. scientia і англ. science – знання, наука) – позиція світогляду, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як про універсальну культурну цінність і достатню умову для орієнтації людини у світі. Наука – це універсальне "всезнання" , що містить відповіді на всі питання і дає людині абсолютну гарантію успішності її безпосередніх дій у будь-яких життєвих ситуаціях. Такий погляд ігнорує суттєву рису науки, яка, зокрема, відрізняє її від релігії – наука завжди передбачає сферу непізнаного як необхідну умову свого функціонування.

Як усвідомлена орієнтація, сцієнтизм утверджується в західній культурі в кінці XIX століття, причому одночасно виникає і протилежна світоглядна позиція – антисцієнтизм. Останній стверджує принципову обмеженість науки у вирішенні проблем людського існування, звертає увагу на негативні наслідки науково-технічного   прогресу.   Антисцієнтизм   тлумачить   науку   як "дегуманізуючу силу", що є джерелом трагічності людського існування.

5. У XX столітті дістала подальшого розвитку релігійна філософія. Спроби релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Однак і в руслі релігійної думки народжувались і народжуються видатні філософські вчення, що значно впливають на культуру людства.

6. У XX столітті переважна більшість філософських шкіл і течій протистояла філософії марксизму. Це визначалось тим, що на довгі роки марксизм стає наріжним каменем ідеології та політики суспільства, яке намагалось на практиці реалізувати комуністичні ідеї. У прагненні довести неспроможність принципів марксизму більшість представників філософських течій віддали данину їх критиці. Довгі роки розвиток філософії здійснювався у сфері ідеологічного протиборства. Замість того щоб, вирішувати суто філософські проблеми, сторони відшукували вади та слабкі місця у філософських концепціях одна одної. На цьому фоні підсилювались намагання побудови філософських систем, які прагнули до звільнення від впливу ідеології, природознавства і навіть науки.

Серед безлічі напрямів і течій філософії XX століття є кілька ліній, які найбільш яскраво характеризують основні тенденції її розвитку. Це, по-перше, ірраціоналістично-гуманістична; по-друге, сцієнтистська; по-третє, релігійна. Які основні ідеї репрезентовані в цих напрямах, в чому позначився їхній вплив на соціокультурне буття, світорозуміння і духовність людини XX століття, якою мірою вони підносять менталітет людства на новий щабель і в чому зазнали вони невдач? Саме ці питання знаходитимуться в центрі нашої уваги.