§3. Спосіб та форми існування матерії.

Невід’ємною частиною вчення про матерію є уявлення про рух. Його вивчає багато наук. Завдання кожної з них полягає в тому, щоб з’ясувати закономірності конкретних форм руху. Але рух вивчає і філософія. У зв’язку з цим виникає питання: які завдання стоять перед філософією у висвітленні проблеми руху? Завдань таких кілька.

1. Узагальнюючи все, що дають приватні науки, філософія прагне з’ясувати природу руху.

Питання про природу руху завжди цікавило мислителів різного часу. Наприклад, відомий вислів Геракліта “Все тече, все змінюється” був не чим іншим, як спробою подати все, що є у світі, таким, що знаходиться в русі, постійно змінюється. Але в історії філософії були випадки, коли філософи не визнавали руху, такі, наприклад, як Парменід, Зенон та інші. Відома легенда про те, що один із учнів Зенона, бажаючи спростувати свого вчителя, починав ходити перед ним, і цим ніби засвідчував: “Дивись, вчителю, я рухаюсь; рух можливий!” Подібне спростування не могло переконати Зенона. Річ у тім, що він вважав, що ми сприймаємо рух нашими почуттями. А почуття нас завжди вводять в оману.

О. С. Пушкін епізод “спростування”, жартуючи, описав у своєму вірші “Движение”.

Движенья нет, сказал мудрец брадатый.

Другой смолчал и стал пред ним ходить.

Сильнее бы не мог он возразить;

Хвалили все ответ замысловатый.

Но, господа, забавный случай сей

Другой пример на память мне приводит:

Ведь каждый день пред нами солнце ходит,

Однако ж прав упрямый Галилей.

У період розвитку такої науки, як механіка, переважна більшість філософів схилялася до думки, що рух – це просте переміщення у просторі. Завдяки розвитку природознавства в кінці XVIII – на початку XIX століття стало можливим сформувати нові уявлення про рух, розкрити його складний характер, визначити саме поняття руху. Особливо велике значення для розкриття руху мало відкриття закону збереження і перетворення енергії, створення еволюційної теорії, а також теорії клітинної будови організму.

Виходячи з філософського осмислення даних природознавства, був зроблений висновок про те, що рух – це будь – яка зміна явища чи предмета; він охоплює всі процеси, які відбуваються у всесвіті, починаючи від простого переміщення тіл і закінчуючи мисленням.

2. Філософія ставить завдання розкрити джерело руху. Це дуже стара проблема. Відповіді на неї часто були далекі від істини. Так, метафізики джерело руху вбачали в механічних взаємодіях зовнішнього порядку. Сучасний матеріалізм твердить, що джерелом усіх конкретних форм руху є внутрішні суперечності, притаманні усім об’єктам, а також зовнішня взаємодія між ними. Рух матерії, таким чином, не обумовлений чимось надприродним, а є саморухом. Саморух – це наслідок суперечностей між усталеністю і змінністю, складним і простим, старим і новим, прогресивним і регресивним. Так, механічному рухові притаманне протиріччя між змінним станом тіла у просторі і часі, і зв’язком  цих станів. У розвитку живих організмів усталеність виявляється у збереженні спадкових ознак, а змінюваність – у пристосуванні організму до нових умов середовища.

Саморух притаманний усім рівням будови матерії – від механічного, фізичного і хімічного до біологічного і соціального рівнів. На хімічному, біологічному і більш високих рівнях спонтанність саморуху знаходить своє виявлення перш за все у відкритих і цілісних системах, у яких відбувається не просто саморух, а саморозвиток, тобто саморух, який супроводжується переходом до більш високого ступеня організації.

3. Філософія розкриває співвідношення матерії та руху, руху та спокою. Філософський матеріалізм стверджує, що рух і матерія нерозривні. Ми ніколи не спостерігали матеріальної системи, яка б не знаходилась хоча б у якомусь русі, а була б у стані абсолютного спокою. Така нерухома система не взаємодіяла б з довколишніми речами і явищами і не могла б визначити жодних своїх властивостей, тобто вона має бути абсолютно непоміченою. На цій підставі цілком слушним є висновок про те, що рух є невід’ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж у русі, тому рух є спосібом існування матерії. Він, так само як і матерія, не виникає і не зникає безслідно, а лише перетворюється з однієї форми на іншу. Ще Декарт у XVIII столітті висловив думку про те, що кількість руху у світі постійна, оскільки рух не виникає із нічого і ні на що не перетворюється. А Ф. Енгельс розвинув цю думку далі: рух не тільки постійний у своїй кількості, але й у своїй якості. Пізніше природознавство підтвердило висловлені твердження науковими даними, наприклад відкриттям закону збереження та перетворення енергії.

Але чи не означає це, що філософський матеріалізм заперечує спокій? Ні, не означає! Він визнає існування спокою, але вважає його відносним. Спокій має місце відносно тих чи інших матеріальних об’єктів, а не всієї матерії. До того ж стан спокою для будь-якого тіла є тимчасовим, швидкоплинним; він є лише одним з моментів існування об’єкта. Рух же не відокремлений від усього існування тіла в цілому. Крім того, рівновага, спокій стосується лише окремого виду, а не всіх видів руху, притаманних об’єкту. Будь-яке тіло перебуває у спокої лише в якомусь певному відношенні, а в інших відношеннях воно змінюється. Наприклад, тіло, яке лежить на поверхні Землі, перебуває у спокої тільки відносно земної поверхні; у самому ж тілі на цей час відбуваються різноманітні фізичні, хімічні та інші перетворення.

4. Філософія розглядає проблему про якісну своєрідність та діалектичну єдність різних форм руху матерії. Рух взагалі – це абстракція, яка насправді не існує; реальне існування мають конкретні форми руху, які перебувають у певній супідрядності, а тому їх можна класифікувати. В основу класифікації руху покладена теза про те, що якісно різним видам матерії відповідають свої особливі форми руху. Виходячи з цієї тези, вирізняють такі форми руху матерії (схема 5.5.):

-      механічна – це просторове переміщення різних тіл: рух найдрібніших часток, рух великих тіл, включаючи і космічні об’єкти;

-      фізична – охоплює електромагнетизм, гравітацію, теплоту, світло, звук, зміну агрегатного стану речовини;

-      хімічна – включає різні хімічні реакції, процеси хімічного синтезу в неорганічній та органічній природі;

-      біологічна – це різноманітні біологічні процеси в живих організмах;

-      соціальна – охоплює багатоподібні суспільні зміни, а також процеси мислення. (На сучасному етапі розвитку науки ця класифікація вимагає доповнення і уточнення.)

Хоча кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов’язані між собою. Більш складна форма руху виникає на основі попередніх, простіших, є їх синтезом, але не зводиться до них як простої суми. Так, біологічна форма руху виникає на основі більш простих фізико-хімічних форм руху, включає їх в себе як свою умову і є якісно новою формою руху  порівняно з попередніми. Подібно до цього і соціальна форма руху – виникнення і розвиток людського суспільства – включає біологічну і всі попередні форми руху , як свою умову, але не зводяться до її суми, а є якісно новою формою руху.

Правильне розуміння взаємовідношень між формами руху має велике значення для наукового пізнання складних об’єктів і процесів, що характеризується взаємодією різних форм руху матерії.

На сучасному етапі розвитку науки приведена вище класифікація форм руху вимагає доповнення і уточнення. Розвиток хімії, фізики, біології, поява комплексних наук не дозволяють говорити про одне розуміння багатоманітності форм руху матерії. Через те виникають нові класифікації, наприклад називають інформаційно-кібернетичний, астрономічний внутрішньогалактичний,  міжгалактичний рух тощо.

Такими є  основні завдання філософії у висвітленні проблеми руху матерії.

Метафізики дотримуються іншого погляду на взаємозв’язок основних форм руху. Вищі форми руху вони зводять до нижчих, не враховуючи при цьому при вивчені вищих форм впливу на них нижчих.

Історичний досвід людства, логіка пізнання світу переконують нас у тому, що світ – це рухома матерія, а пізнання форм руху матерії неможливе без знання про простір і час.

Ще однією невід’ємною частиною вчення про матерію є вчення про простір і час. Що ж таке простір і час? У якому співвідношенні перебувають вони з матерією?

В історії філософії можна виокремити два підходи до розв’язання цих питань. Перший називають субстанційною концепцією: простір і час розуміються як особливі субстанції, які існують поруч з матеріальною і незалежно від неї (Декарт, Епікур, Ньютон). Наприклад, Ньютон вважав, що є абсолютний простір, не залежний від небесних тіл, тобто порожнеча або пустота. Разом з абсолютним простором існує абсолютний час. Таке розуміння простору і часу спостерігається у XVII ст. і домінує до XIX ст.

Другу концепцію називають реляційною. Її прихильники (Арістотель, Г. В. Лейбніц, Г. В. Ф. Гегель) вважали, що простір і час – не особливі субстанційні сутності, а форми існування матеріальних об’єктів. Реляційна концепція у філософському плані була сприйнята і розвинута діалектичним матеріалізмом, а у природничонауковому плані – релятивістською фізикою і в наш час найбільш повно відповідає рівню розвитку природознавства.

Згідно з реляційною концепцією, простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об’єкта дійсності. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченного світу. Кожне матеріалізоване тіло має об’ємні характеристики: і довжину, і широту, і висоту. Воно співіснує також з іншими тілами, що його оточують, займає своє місце в певній, більш глобальній, системі. Саме співіснування і місцезнаходження предмета відображається в понятті “простір”. Отже, простір – це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів в усіх матеріальних системах. Разом з тим, у реальності кожне матеріальне утворення є процесом, в ньому відбуваються  певні зміни; окрім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для характеристики саме цього аспекту матерії у філософії вироблено поняття часу. Час – це форма буття матерії, яка виявляє тривалість існування, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем. Отже, час відображає процесуальність буття.

Простір і час мають як загальні, так і відмінні властивості. До загальних належить: об’єктивність (їх незалежність від свідомості людини); всезагальність (нема і не може бути ні одного явища, яке існує чи існувало б поза простором і часом); вічність, нескінченність і відносність (їх залежність від швидкості). Проте, при усій своїй спільності, простір та час мають і відмінні властивості. Так, наприклад, простір характеризується тримірністю, час є одномірним; простір обернений, а час виявляє себе як незворотний; простір різнозначний у всіх напрямках, а час однонаправлений, тобто спрямований від минулого до майбутнього.

Час і простір невід’ємні від матерії і один від одного. Це чудово ілюструється на прикладі теорії відносності в сучасній фізиці. Просторово-часові характеристики матеріальних об’єктів мають чотири виміри: три з них – просторові і один – часовий. У математичних абстракціях існує і багатомірний простір. Проте Всесвіт складається з великої кількості світів, і в них можуть бути якісно відмінні форми руху матерії, простору і часу. Водночас у цих світах можуть бути відсутні умови для існування відомих нам форм руху матерії і пов’язаних з ним просторово-часових ознак. Простір і час, як об’єктивні форми існування матерії, як і матерія, не можуть бути створені чи знищені. А тому і говоримо, що рухома матерія вічна у просторі і часі. А світ, в якому ми живемо, є не що інше, як матерія, що рухається, вічна в часі і просторі.

З наведеного вище можна зробити такі висновки.

1. У самому широкому розумінні буття є найбільш загальним поняттям про все те, що існує, тобто про все, що є. Воно охоплює усе існуюче в нескінченному багатстві його конкретних проявів, і є онтологічним поняттям. Буття в цьому розумінні має свою реальну структуру. У найбільш широкому прояві воно підрозділяється на об’єктивну реальність, що відображається категорією “матерія”, і суб’єктивну реальність, – що відображається категорією “свідомість”.

2. В історії філософії і природознавства розвивалось два аспекти, дві точки зору на розуміння матерії: філософський і природничонауковий. Природничонауковий аспект включає знання про фізичну, структурну будову матерії. Філософський аспект – це погляд на матерію як сутність – субстанцію, яка лежить в основі внутрішньої єдності усієї різноманітності явищ і предметів.

3. В основі матеріалістичного, діалектичного розуміння руху лежать три основних положення. Згідно з першим з них, рух є невід’ємна, необхідна і суттєва властивість, спосіб існування матерії. Згідно з другим положенням, рух визначається, як будь-яка зміна, «зміна взагалі». У третьому положенні підкреслюється, що рух являє собою суперечність, а її джерелом, внутрішнім імпульсом є взаємодія протилежностей.

4. Простір і час – це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об’єктивної реальності, то час – це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення.