§2

§2. Формування і розвиток науково-філософського поняття матерії

Спроби вирішити питання про єдність всього сущого історично привели до виникнення поняття “субстанція” (лат. substantia – сутність). Під субстанцією розуміли якусь загальну первинну основу всіх речей, яка є їх останньою сутністю. Якщо різні предмети і явища можуть виникати і зникати, то субстанція нестворювана і незнищувана, вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в іншій. Вона – причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий прошарок реальності.

Філософи намагалися вирішити питання щодо кількості субстанцій. Виникли вчення, які дістали назву дуалізму і монізму. Дуалізм (від лат. dualis – двоїстий) це принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання наявності в ньому двох першооснов (субстанцій) – духу і матерії, ідеального і матеріального. Вчення, що пояснюють світ через одну субстанцію, називаються моністичними. У системі монізму можлива побудова ідеалістичної чи матеріалістичної картини світу, і це залежить від того, що вважається першоосновою – дух чи матерія.

Що ж таке матерія? Етимологія слова «матерія» походить від латинського materia – речовина. Проте зміст поняття “матерія” в історії філософії неодноразово змінювався, розвивався відповідно до розвитку природознавства і власне самої філософії. Вирізняють такі етапи формування уявлення про матерію (схема 5.3).

Перший етап охоплює епоху античної філософії. В основі античних поглядів лежить уявлення про матерію як про початковий матеріал, з якого складаються тіла і предмети. Так, наприклад, помічаючи, що вода необхідна рослинам, тваринам і людям, давньогрецький філософ Фалес проголосив основою усіх речей воду. Славетний Геракліт бачив основу у вогні, який утворює Сонце, зірки, інші тіла і визначає одвічну зміну світу. Пізніше Демокріт висунув ідею про те, що усі речі складаються з найпростіших, неподільних, часток – атомів. Отже, з погляду античних філософів матерія – це те, з чого складаються всі речі. Звичайно, це були лише здогадування древніх мудреців, і їх матеріалізм мав наївний характер, оскільки теоретичні висновки були результатом споглядального ставлення до дійсності, наслідком відсутності експериментального вивчення природи.

Схема 5.3. Еволюція поняття матерії

Другий етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії Нового часу (ХVІ–ХVІІ ст.). Поняття матерії в той час ототожнювалося з фізичним поняттям “речовини” як суми певних незмінних властивостей. Так, наприклад, англійські матеріалісти Ф. Бекон, Т. Гоббс до них відносили протяжність, непроникність, вагу, фігуру та ін. Іноді поняття матерії взагалі ототожнювалося з однією, так би мовити, “першовластивістю”, наприклад з протяжністю або масою (Р.Декарт, І.Ньютон). Таке визначення не суперечило науковій картині світу до кінця XIX століття. Сама форма матеріалізму на цій основі дістала назву метафізичного, або механістичного, оскільки базувалася не тільки на теоретичних даних фізики, але й була світоглядною і методологічною основою наукових пошуків.

Метафізичний світогляд був підірваний великими відкриттями, які з’явились на межі ХІХ–ХХ століть. Відкриття радіоактивності відкинуло позицію про непроникність атома, відкриття електрона зняло тезу про його неподільність, відкриттям рентгенівського випромінювання була доведена неможливість перетворення речовини в поле. Була установлена змінність маси тіл залежно від швидкості. Все це настільки розходилося зі звичними уявленнями про властивості фізичних тіл, що деякі природознавці розгубилися. Вони стали тлумачити, наприклад, радіоактивний розпад атомів як “зникнення” матерії, перетворення матерії в енергію. Насправді матерія не зникла, а розвіялися старі уявлення про неї. Це була спроба приписати матерії в цілому якості, що властиві лише окремим її видам.

Третій етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії ХХ століття. Тут на перше місце в розумінні матерії виходить не природознавчий, а філософський аспект. Це погляд на матерію як на сутність – субстанцію, що лежить в основі внутрішньої єдності усього розмаїття явищ і предметів. Тут матерія розглядається як об’єктивна реальність.

Сучасне поняття “матерія” має конкретний зміст і охоплює вужчий клас об’єктів порівняно з категорією “буття”. Поширеним її визначенням є таке. Матерія – це філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, яка надана людині у її відчуттях, яку вона може і намагається пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від самої людини. З цього витікає, що:

1) матерії у чистому вигляді, у формі якоїсь “праматерії” не існує. Вона охоплює всю нескінченну різноманітність різних об’єктів і систем природи, які мають невичерпну різноманітність властивостей;

2) у категорії “матерія” безліч утворень об’єктивної реальності зведені до однієї спільної властивості – існувати незалежно від людських відчуттів і від відображення в людській свідомості;

3) філософське тлумачення матерії охоплює не тільки ті об’єкти, які пізнані сучасною наукою, а й ті, що мають бути відкриті в майбутньому. І хоча ті потенційні об’єкти, можливо, матимуть принципово нові властивості, вони, проте, будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями.

4) усі матеріальні процеси і явища пізнаються людиною або відбиваються в її свідомості на основі чуттєвого сприйняття. При цьому йдеться не тільки про ті речі та явища, які можуть бути сприйняті безпосередньо відчуттями, але і про ті, для сприйняття яких використовуються найскладніші сучасні прилади, що підсилюють міць людських органів сприйняття.

Матерія як об’єктивна реальність має безліч властивостей, притаманних її різноманітним видам і станам. До таких властивостей належать: активність, рух (саморух), просторово-часова форма існування, об’єктивність, проникність, нескінченність, відображення, невичерпність, пізнаванність, структурність (розчленованість на якісно різні рівні організації), абсолютність. Про рух (активність) матерії та її просторово-часову форму існування йтиметься в третьому параграфі розділу. Інші властивості ми розглядатимемо у наступних розділах. Зараз же звернемо увагу на таку суттєву ознаку матерії, як структурність (схема 5.4).

Структурність в організації матерії полягає в тому, що вона завжди і всюди певним чином організована у поширені матеріальні системи, тобто такі цілісні утворення, зв’язок між елементами в яких є більш стійким і тривалим, ніж зв’язок між кожним з елементів довколишнього середовища. Вирізняють такі основні типи матеріальних систем і відповідні їм структурні рівні організації матерії: нежива матерія, жива матерія і суспільство. Кожен з цих рівнів характеризується, у свою чергу, рядом рівнів організації.

Система неживої матерії може бути представлена на таких рівнях:

а) мікросвіт (мікроелементарний рівень), для якого властива взаємодія полів і елементарних частинок. Це світ надзвичайно малих об’єктів (від 10^-14 до 10^{-8 см). Час існування цих частинок вимірюється міліардними долями секунди, а швидкість їх руху
наближається до швидкості руху світла;}

б) макросвіт. Це світ об’єктів від 10^{-8 см до 10²⁴ см. Цим діапазоном охоплюються
атоми, молекули, макротіла, планети та зірки,
планетарні системи, міжзіркове середовище, галактика.
«Вгору» від макросвіту, нескінченно далеко, за межами доступності людини простирається мегасвіт. Основні об’єкти вивчення цієї галузі природи – метагалактики.}

Система живої матерії відома поки що тільки на Землі. Її виникнення, як вважають послідовники матеріалізму, – результат природного і закономірного саморозвитку матерії. До рівня живої матерії належать усі живі істоти, що мають здатність до самоорганізації, розвитку, складним формам відбиття, саморегулювання та розмноження. У живій матерії можна виокремити доклітинний рівень (кислоти ДНК і РНК та білки), клітинні і багатоклітинні організми – рослини, тварини. Особливі рівні утворюють понадорганізмові структури, популяції, пов’язані між собою в потомстві. Взаємодія біологічних видів, популяцій та довкілля становить біогеоценоз, а взаємодія біогеоценозів утворює глобальну систему життя – біосферу. В системі біосфери відбувається взаємодія літосфери, гідросфери і атмосфери. Через атмосферу йде обмін між Землею і космосом. Дотримання рівноваги між усіма цими складовими – умова збереження життя на землі.

На певному етапі розвитку біосфери виникає окремий вид матеріальної системи – соціально-організована матерія, або суспільство. Це вища форма розвитку життя, сукупність мислячих індивідуумів і угруповань різного рівня, що свідомо перетворюють дійсність. В свою чергу суспільство включає багато типів взаємоперехрещуваних систем: людина, соціальні утворення (сім’я, різні колективи, партії, нації, держави), матеріальна культура, створена людиною, що включає знаряддя праці і техніку.

Розглядаючи структурність матерії, слід також зазначити, що її стан можна характеризувати і з точки зору перервності і безперервності. Матерія перервна, оскільки існує у вигляді множини окремих структурних систем. Водночас вона безперервна, бо простір між матеріальними структурними системами не є абсолютною порожнечею, а має в собі матеріальні поля: гравітаційні, електромагнітні, ядерні та ін. У зв’язку з цим розрізняють два види матерії: речовина і поле. Це якісно різні види матерії, і відрізняються вони один від одного, передусім, масою спокою. Частинки речовини мають масу спокою, а електромагнітне і гравітаційне поля її не мають. Речовина і поле різняться також і за закономірностями руху.

Вивчення різних властивостей і особливостей матерії, її форм і видів дозволяє говорити про те, що у світі, крім матерії, що постійно змінюється, немає більш нічого. А якщо це так, то можна зробити висновок про матеріальну єдність світу.

Питання про єдність світу завжди привертало до себе увагу. А якщо врахувати те, що нарівні з матеріальними процесами існують ще й духовні, то воно набирає особливої гостроти. В чому ж тоді полягає їх єдність?

Відповідь на це питання дає діалектико-матеріалістична філософія і сучасне природознавство. Вони стверджують, що єдність світу полягає в його матеріальності. І такий висновок ґрунтується на знаннях про всезагальні, універсальні властивості матерії і закони її руху. На користь матеріальної єдності світу говорять такі важливі дані природознавства, як:

а) закон збереження і перетворення енергії;

б) періодичний закон Менделєєва;

в) еволюційне вчення Дарвіна;

г) вчення про клітину;

д) сучасні наукові дані із галузей фізики (квантової механіки, релятивістської фізики та ін.), із галузей біологічної науки (закони генетики, явища фотосинтезу, дані про фізіологію людини тощо), із галузей космічної науки та ін. Матеріальна єдність світу розкривається і цілісним підходом до розгляду організму людини, а також засобами взаємозв’язку природи і суспільства, їх розвитку в цілому.

Такими є сучасні погляди на проблему матерії, на її конкретні типи і види на матеріальну єдність світу. Але для наукового світорозуміння велике значення має і вірне вирішення питання про такі атрибутивні властивості матерії, як рух, простір та час. Про це йтиметься в третьому параграфі розділу.