§1. Історичні форми і особливості діалектики

         Слово “діалектика” має багато спільного зі словом “діалог”. Вони походять від давньогрецького слова “діалего” – веду бесіду, розмірковую. Спочатку діалектику розуміли як мистецтво вести дискусію, маючи на увазі дискусію, спрямовану на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Вважалося, що діалектик – це людина, яка вміє запитувати й відповідати.

Потім стародавні мислителі помітили, що суперечність і мінливість має місце не тільки в думках, але й у реальному бутті. Одним із першовідкривачів був Геракліт із Ефеса. Світ уявлявся йому в образі “живого вогню” або потоку річки, в яку неможливо “увійти двічі”. У рухомому світі з часом все втрачає колишні риси, переходить у свою протилежність: вологе висихає, а сухе стає вологим, переходить одне в одне холодне й гаряче, живе і мертве. У цих думках сформульовані основи діалектики в сучасному її розумінні. Тому вважають, що історично першою формою діалектики є стихійна діалектика стародавніх філософів – наївна діалектика буття й пізнання без проникнення в сутність процесів.

 

Схема 7.1. Історичні форми діалектики

 

В епоху середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику і схоластику, які активно використовувались панівними верствами для насадження і закріплення у свідомості людей релігійного світогляду.

Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійснено у філософії Нового часу (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Дені Дідро та ін.). Проте найбільш ґрунтовно концепція діалектики була сформульована в класичній німецькій філософії Георгом Гегелем. Її називають другою формою діалектики.

Гегель вперше уявив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку – боротьбу протилежностей, сформулював основні закони та категорії діалектики. Проте діалектика Гегеля мала ідеалістичний характер. Моделлю гегелівської діалектики служила не об’єктивна реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє відображення. Діалектика Гегеля суперечила даним природознавства, в межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології (Ч. Лойель), еволюційні ідеї Ламарка, космологічні ідеї Канта – Лапласа та ін.

Дiалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступної форми дiалектики, в якiй нiмецькi фiлософи Карл Маркс та Фрiдрiх Енгельс спробували зробити новий крок – поєднати матерiалiзм з дiалектичною логiкою. Внаслідок цього в другій половині ХIХ століття з’явилася третя історична форма діалектики, що було об’єктивно зумовлено розвитком наукового пізнання. До 40-х років ХIХ століття були зроблені нові відкриття в різних галузях науки. Вони дали природно-наукове обґрунтування дiалектико-матерiалiстичного погляду на природу. Серед них: вiдкриття закону збереження та перетворення енергiї – у фiзицi, який обґрунтував взаємозв’язок багатоманiтних форм руху матерiї; створення клiтинної теорiї – у бiологiї, що розкрила структурну єднiсть всiєї живої природи (як рослинного, так i тваринного свiту), а також еволюцiйна теорiя Дарвiна, яка обґрунтувала ідею розвитку стосовно всiєї живої природи. За цих умов матерiалiстична дiалектика виявилась формою фiлософського мислення, найбiльш адекватною до науки, являючи собою аналог самої дiйсностi, тобто даючи змогу мислити i пiзнавати її вiдповiдно до неї самої.

У створеннi цієї форми діалектики істотну роль відіграло вiдкриття Марксом матерiалiстичного розумiння iсторiї, завдяки чому було здiйснено синтез дiалектики не лише з матерiалiзмом, а й з гуманiзмом. Дiалектика почала розглядатись не сама по собi, а з точки зору вирiшення конкретно-iсторичних проблем людської життєдiяльностi.

Що ж характерно для такої діалектики?

По-перше, діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв’язках, взаємообумовленості і в постійній зміні. Проте слід пам’ятати, що діалектика є теорією не будь-яких змін, будь-якого руху, а лише однієї форми змін – розвитку. Матеріалістична діалектика дає найглибшу, всебічну й найбагатшу за змістом теорію розвитку. Вона вчить, що ні в природі, ні в суспільстві, ні в мисленні немає нічого, що не перебувало б у стані змін, бо все, що існує, має свої внутрішні суперечності, які неминуче змушують його змінюватись, набирати нових форм, розвиватись.

 По-друге, матеріалістична  діалектика визнає існування діалектики об’єктивної та суб’єктивної.

Об’єктивна діалектика – це взаємозв’язок та розвиток природних і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб’єкта, від людини та людства. Суб’єктивна діалектика – це діалектика мислення суб’єкта і пiзнання ним об’єктивного свiту. Яке ж їх співвідношення? Суб’єктивна дiалектика вiдображає об’єктивну. Об’єктивна i суб’єктивна дiалектика збiгаються за змiстом (в них загальним є змiст – єдина дiалектична закономiрнiсть розвитку дiйсностi). Водночас вони розрiзняються за формою, тому що мислення у свою чергу має свої особливостi порiвняно з iншими сферами дiйсностi, свою внутрiшню логiку розвитку. Об’єктивна дiалектика вiдображається в мисленнi: суб’єктивнiй та iдеальнiй формах.

Об’єктивна i суб’єктивна дiалектика – протилежностi, але їх протилежнiсть “знiмається” у сферi суспiльно-iсторичної практики. Оскiльки суб’єктивна дiалектика вiдображає об’єктивну, людина може пiзнати об’єктивну дiалектику i на основi цього будувати свою цiлеспрямовану практичну дiяльнiсть, у ходi якої змiнювати об’єктивний свiт і саму себе. У практиці людини, суспільства знання перетворюються iз форми вiдображення на форму дiяльностi.

По-третє, внутрішній зміст, логічний каркас діалектики як науки створюють її принципи, закони і категорії. Тодi дiалектика визначається як система принципiв, законiв i категорiй, що у своїй сукупностi вiдображає цiлiснiсть об’єктивного свiту та його пiзнання в безперервнiй змiнi та розвитку. При цьому пiд принципами розумiють загальні й універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс і роль всіх інших елементів у системі. В сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль відводиться принципу зв’язку і принципу розвитку. Закони дiалектики виражають всезагальнi суттєвi зв’язки в процесi розвитку. Вони виконують важливу методологiчну функцiю в побудовi її теорії. Законів у діалектиці три: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення. Категорії діалектики – це найбільш фундаментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення. Принципи законів і категорій діалектики ми розглянемо далі.

По-четверте, діалектика як наукова система виконує три головних завдання. Засновуючись на аналіз і природи і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онтологією). Діалектика, застосована до логічного мислення, його законів і форм, виступає як діалектична логіка (теорія методу). Будучи спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Іншими словами, матеріалістична діалектика, як вчення про загальні закони розвитку, водночас є логікою і гносеологією. Це пов’язано з тим, що закони об’єктивного світу після того, як вони пізнані, стають законами мислення, тобто законами логіки, а закони логіки є відображеними законами об’єктивного світу. Розкриваючи закони розвитку самої речі, ми осягаємо і закони розвитку пізнання, і навпаки, через вивчення пізнання і його законів виявляються закони об’єктивного світу. При такому способі розгляду матеріалістична діалектика як загальна теорія розвитку постає як цілісна система, як єдність трьох складових: теорії розвитку, теорії методу і теорії пізнання.

Нарешті, по-п’яте, особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку процесу пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб’єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, правила, яких він змушений дотримуватись у питаннях пізнання і практичного перетворення дійсності. Методологічно вірні орієнтири, які дає матеріалістична діалектика, допомагають обрати оптимальний шлях дослідження, уникнути на ньому багатьох помилок, відхилень, не витрачати даремно сили і засоби, а отже, і дорогоцінний час на безперспективні зусилля і непотрібні дії.

Таким чином, діалектика в сучасному розумінні це: а) об’єктивний процес розвитку явищ на підставі виникнення, боротьби і розв’язання притаманних їм суперечностей; б) філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення; метод пізнання і перетворення світу. Знання загальних законів розвитку, які надає діалектика, створює можливість розібратися в минулому, правильно зрозуміти процеси, що відбуваються в наш час, передбачити майбутнє.