§2. Діалектичні принципи загального взаємозв’язку та розвитку

Вихідним моментом у розкритті змісту будь-якої науки, і діалектика в цьому плані не є винятком, є аналіз її принципів.

Що ж таке принципи?

У філософському плані поняття “принцип” означає фундаментальні положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції або теорії. Для діалектики, як філософської теорії, принципи надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему. У сучасних концепціях діалектики найсуттєвішу роль відіграють принцип загального зв’язку і принцип розвитку. Розглянемо ці принципи.

Світ наш – надзвичайно різноманітний. Кожен предмет має множину властивостей, які він розкриває через зв’язок з іншими предметами. Інакше кажучи, кожне утворення виявляє себе через зв’язок з іншими утвореннями. Отже, кожен об’єкт знаходиться в закономірному зв’язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об’єктами. Не існує об’єктів, які б існували поза будь-якими зв’язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв’язку і взаємодії об’єктів між собою і полягає одна з найсуттєвіших ознак діалектики і зміст принципу зв’язку.

Таким чином, діалектика вимагає визначення всезагального зв’язку, що панує в матеріальному світі. Зв’язки характеризуються такими рисами.

По-перше, вони мають об’єктивний характер, тобто існують як об’єктивна закономірність, незалежно від свідомості людей.

По-друге, вони є універсальними, бо знаходять свій вияв всюди і завжди, у всіх явищах, на всіх рівнях і ступенях.

По-третє, взаємозв’язок є багатогранним за своєю сутністю і природою, бо кожний предмет, будь-яке явище пов’язані з іншими, і цей зв’язок характеризується невичерпною мережею відносин між явищами і процесами матеріального й духовного світу.

По-четверте, реальні зв’язки є безкінечно різноманітними за характером, ступенем глибини і складності, за формами виявлення (схема 7.2). Діалектика передбачає диференційований підхід до аналізу різноманітних зв’язків дійсності, вирізняючи серед них: зв’язки, властиві основним видам матерії та формам її руху (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, суспільні); зв’язки, властиві основним формам існування матерії (просторові, часові, структурні, генетичні, причинні, функціональні).

 

Схема 7.2. Класифікація зв’язків

 

Однак серед невичерпної різноманітності конкретних форм зв’язків діалектику цікавлять найбільш характерні зв’язки (характер зв’язків), що виявляються у всіх явищах і процесах дійсності. До таких форм зв’язків належать: внутрішні і зовнішні, суттєві і несуттєві, необхідні і випадкові, стійкі і нестійкі, загальні і одиничні зв’язки.

Роль цих зв’язків у розвитку різна: через одні зв’язки річ реалізує свою природу, вони для неї є такими, що відіграють головну роль; інші для неї виявляються другорядними. На цій підставі з’явився вираз: “закон є зв’язок”. Чи правильно це? Правильно, якщо додати, що закон – це не будь-який зв’язок. Для зв’язків, що стають законом характерна ціла низка ознак: їх об’єктивність, суттєвість, необхідність, стійкість, загальність. Зупинимося на них.

–       Об’єктивність зв’язку. Це означає, що закон відображає об’єктивний стан речей, об’єктивний зв’язок між речами, предметами, явищами (закон збереження енергії та речовини; закон всесвітнього тяжіння та ін.).

–       Суттєвість зв’язку. Суттєвий зв’язок – це такий зв’язок, який визначає існування речі, її рух та розвиток. Так, періодичний закон елементів виражає суттєвий зв’язок між атомною вагою, зарядом атомного ядра та хімічними властивостями елементів.

–       Необхідність зв’язку. Необхідний зв’язок – це такий зв’язок, який з необхідністю проявляється в певних умовах. Наприклад, відомий у фізиці закон залежності опору провідника від складу провідника, його довжини і площі поперечного перерізу з необхідністю виявляється у кожному випадку проходження електричного струму в провіднику, оскільки він обумовлений природою речовини, з якої зроблено провідник, притаманними йому об’єктивними характеристиками.

–       Стійкість зв’язку. Стійкий зв’язок – це такий зв’язок, який надійно зберігається. Він має місце протягом усього існування відповідної форми руху матерії (певної стадії її розвитку) або мислення і буде існувати доти, доки існують ці явища і предмети.

–       Загальність зв’язку. Загальність зв’язку проявляється в тому , що йому підлягає багато чи навіть всі предмети, явища, процеси об’єктивного світу.

Розглянуті ознаки закону дозволяють дати йому логічне визначення.   

Закон – це об’єктивний, суттєвий, необхідний, стійкий, загальний зв’язок матеріальних та духовних явищ, який визначає характер і напрямок їхнього руху та розвитку.

Слід взяти до уваги, що в науковій літературі, крім поняття “закон”, вживається і поняття “закономірність”. Це – не тотожні поняття. Вони є однопорядковими, бо в них відображені необхідні, об’єктивні, загальні зв’язки, що існують в об’єктивній дійсності. Але закономірність є ширшим поняттям, ніж закон. Якщо закон проявляє себе твердо, невблаганно в конкретних умовах, то закономірність проявляється як взаємозв’язок, взаємодія низки законів. Так, при аналізі суспільних явищ може йтися про конкретні прояви закону вартості чи закону відповідності продуктивних сил певному ступеню розвитку продуктивних відносин, але може також йтися і про загальний поступальний розвиток суспільства як об’єктивної закономірності.

Приведене вище визначення стосується всіх законів. Але закони бувають різні. Вони класифікуються на основні та неосновні, динамічні та статичні, природи і суспільства, специфічні, загальні та всезагальні. Діалектику як вчення про закони буття цікавлять всезагальні (універсальні) закони, оскільки вони, по-перше, притаманні усім сферам діяльності, тобто діють у природі, суспільстві й пізнанні; по-друге, вони розкривають глибинні основи руху й розвитку, а саме, послідовно відповідають на найважливіші запитання: Чому? Яким чином? У якому напрямі відбувається розвиток?

Діалектика як вчення про загальні закони буття виходить з того, що об’єктивний світ перебуває у постійному русі, зміні та розвитку. Це положення діалектики фіксується у другому її принципі – принципі розвитку. Проте бачити розвиток і визнавати його існування недостатньо. Необхідно розібратися в самому понятті “розвиток”.

Що ж таке розвиток? Як це поняття трактується у філософії?

Визначити поняття “розвиток” можна шляхом його співвідношення з іншими уже відомими поняттями – “зміна” і “рух”. Зміна – це перехід предметів, явищ з одного стану в інший. Вона протилежна “стійкості” і має спрямований характер – прогресивний чи регресивний. Прогрес – це поступова зміна до вищої організації, від простого до складного. Процес, який іде у зворотному напрямку, називають регресом.

Поняття “рух” у застосуванні до матерії діалектика визначає як “зміна взагалі”, тобто він охоплює всі процеси, що відбуваються у світі, незалежно від їх змісту. Рух за своїм обсягом значно ширший ніж розвиток, але розвиток за своїм конкретним змістом багатший ніж рух. Розвитку притаманні такі риси (саме вони і відрізняють його від феномена руху):

а) скерованість у часі – від минулого через сучасність до майбутнього;

б) незворотність процесу, тобто реальні предмети, явища, що змінюються, є неповторними у своїх індивідуальних рисах;

в) поява в процесі розвитку нового, тобто того, що не існувало раніше;

г) закономірний характер розвитку, підпорядкованість його певним законам.

         Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об’єктів.

         Однак це аж ніяк не означає, що розвиток має однонаправлений характер і є тріумфальним рухом вперед. Щоб переконатися в тому, що не можна ототожнювати поняття “розвиток” і “прогрес” співвіднесемо їх.

         Як уже йшлося, розвиток призводить до виникнення нового, тобто того, чого не було раніше. Постає питання: чи завжди нове, те, що виникає, є більш досконалим, ніж старе? У 30-х роках ХХ століття в Німеччині виник фашизм як нове явище в житті країни. Чи було це прогресом у житті суспільства? Безумовно, ні. Отже, не все нове є прогресивним. Звідси висновок: нове може перевершувати старе за рівнем розвитку і, навпаки, воно може бути кроком назад у розвитку. Тому в процесі розвитку слід розрізняти дві тенденції – прогресивну і регресивну. Так, у таких складних матеріальних системах, як суспільство, елементи прогресу і регресу йдуть поряд. В епоху перебудови це особливо помітно. Отже, розвиток має складний, діалектично заперечливий характер.

         Діалектико-матеріалістична концепція розвитку звертає велику увагу на такі моменти.

По-перше, джерелом розвитку є внутрішні суперечності предметів, явищ, процесів. Це означає, що без винятку всім явищам дійсності властиві внутрішні протилежності, відносини між якими називаються суперечностями. Протилежності всередині кожного предмета, явища, процесу, перебувають у єдності, у взаємозв’язку та в “боротьбі”. Ця “боротьба” є джерелом розвитку. Вона відбувається всюди: і в неживій, і в живій природі, і в суспільному житті, і у сфері свідомості. Це діє всезагальний закон буття – закон єдності та боротьби протилежностей.

По-друге, формою розвитку є взаємне перетворення кількісних та якісних змін. Аналіз процесів, що відбуваються в природі, суспільстві та мисленні, дає підставу зробити висновок про те, що кожному предмету, явищу, процесу властиві кількісна та якісна визначеність, які перебувають у нерозривному зв’язку та постійній зміні. Сутність цих змін проявляється в тому, що поступові кількісні змінювання нагромаджуються, порушують міру предмета і призводять до переміни його якісного стану. Вона відбувається у формі стрибка, перерви поступальності в розвитку. Це діє всезагальний закон буття – закон взаємного переходу кількісних та якісних змін.

По-третє, в процесі розвитку неминуче присутній момент спадкоємності. Внаслідок цього постійне нагромадження всього багатства попередніх ступенів розвитку надає йому поступального характеру. Проте саме ця поступальність суперечлива, тому що розвиток містить фази циклічності, коли відбувається “ніби-то” повернення до старого і розвиток набуває спіралевидної форми. Це проявляє себе загальний закон буття – закон заперечення заперечення.

Розглянемо ці закони в наступному параграфі.