|
| |
§3.
Загальні закони розвитку
Центральне
місце в системі законів діалектики займає закон єдності і боротьби
протилежностей. Для з’ясування суттєвих моментів закону необхідно розглянути
основні його категорії. Почнемо з поняття “протилежність”. Протилежність –
філософська категорія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, процеси
в предметах і явищах, що взаємозумовлюють і взаємовиключають одне одне
(асиміляція – дисиміляція, змінність – спадкоємність, виробництво – споживання,
добро – зло та ін.).
Між протилежностями існує два види
відношень: відношення єдності і відношення боротьби. Що являє собою відношення
єдності?
По-перше, єдність протилежностей –
це їх нероздільність. Кожна протилежність є умовою існування іншої. Окремо вони
існувати не можуть (якщо зникає одна з протилежностей, перестає існувати й
інша). По-друге, єдність протилежностей має сенс тоді, коли вони зумовлюють і
проникають одна в одну. Кожна з протилежностей має потребу в тому, чого у неї
немає, але є в іншій. Вони вступають у взаємодію. Впливаючи одна на одну,
протилежності взаємопроникають одна в одну. Це
означає, що протилежності не існують як однорідні, розділені у просторі, а
кожна з них має в собі іншу (наприклад, навчальний процес, що передбачає
наявність викладача та студентів).
Що ж являє собою відношення боротьби протилежностей?
Знаходячись у взаємообумовленості й розвитку, протилежності не «байдужі» одна до одної, вони взаємно впливають одна на одну. Між ними йде протиборство, боротьба. Її сутність полягає в тому, щоб розірвати єдність. Кожна з протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне звільнитися від неї. Таким чином, боротьба протилежностей має місце тоді, коли протилежності взаємозаперечують, взаємовиштовхують, взаємовиключають одна одну.
Єдність протилежностей виражає
стійкість речі і є відносною, перехідною. Боротьба протилежностей абсолютна,
вона не припиняється. Відношення, яке характеризується єдністю протилежностей і
водночас є постійною боротьбою між ними, називається суперечністю. Суперечності
притаманні всім явищам і процесам реальності і виступають рушійною силою,
джерелом зміни і розвитку. Саме тому суперечності є центральною категорією, що
розкриває суть закону єдності і боротьби протилежностей. Суперечності – це не
тільки відношення протилежностей, але й процес їх розгортання. У зв’язку з цим
розрізняють такі ступені суперечностей, як тотожність, відмінність,
протилежність. У такій формі буття, як суспільство, виокремлюють ще таку
ступінь суперечності, як конфлікт.
Поняття “тотожність” означає
початковий ступінь розвитку суперечності. Це є відношенням однаковості;
збіжністю речі, сторони з самою собою або з іншими речами, сторонами.
Відмінність же – це є відношенням неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими
речами, сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєння єдиного,
як самодиференціація єдиного на протилежності. У
момент роздвоєння одночасно в тому ж відношенні виникають і боротьба і єдність
протилежностей. У ході становлення суперечності боротьба протилежностей все більше
виходить на передній план і стає внутрішнім глибинним джерелом розвитку. У
самій боротьбі протилежності відіграють різну роль. Провідною стороною боротьби
є більш динамічна імпульсивна протилежність. Боротьба протилежностей веде,
зрештою, до нового якісного стану. Нові явища, що виникають, мають нові
притаманні їм суперечності, які є рушійною силою їхнього розвитку.
Суперечності
в навколишньому світі дуже багатогранні; їх класифікують (схема 7.3) :
1) за формою прояву – внутрішні і
зовнішні;
2) за роллю в розвитку – внутрішні
і зовнішні;
3) стосовно сутності – суттєві і
несуттєві;
4) за типом у суспільстві –
антагоністичні і неантагоністичні.
Схема 7.3. Класифікація суперечностей
Види
суперечностей ґрунтовно описані в навчальній літературі і немає необхідності
давати їх розгорнуту характеристику.
Отже,
можна зробити висновок, що закон єдності і боротьби протилежностей – це закон,
в силу якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні
суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, “боротьба” між якими
виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей , що
вирішується на певному етапі зникненням старого і виникненням нового.
Чим
же визначається центральне положення цього закону у всій системі діалектики? По-перше,
цей закон розкриває джерело будь-якого руху і розвитку, тобто дає відповідь на
найважливіше і найсуттєвіше питання теорії розвитку. По-друге, цей закон
утворює основу всіх інших законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми
знаходимо протилежності, пов’язані відношенням єдності, “боротьби”. По-третє,
закон єдності і боротьби протилежностей визначає головний зміст діалектичного
методу пізнання, вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати
протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим синтезом.
На
відміну від закону єдності і боротьби протилежностей, що розкриває джерело
розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм
процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Щоб з’ясувати
специфіку цього закону, його прояви та дію, слід розкрити зміст основних
понять, завдяки яким він реалізується: якість, кількість, міра, стрибок тощо.
Якість
виражає притаманну речам специфічну визначеність, що тотожна з їх буттям і
відрізняє їх від інших речей у певній системі зв’язків. Якість речей органічно
пов’язана з їх кінцем, так як зі зникненням даної якості зникає і сама річ як
така, вона перетворюється в іншу. Поряд з якістю всі речі, процеси, явища мають
і кількісну визначеність. Вони обов’язково мають якийсь розмір, об’єм, масу та
ін. Кількість – це об’єктивна визначеність якісно однорідних явищ, що
характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в
цілому чи окремих її сторін (схема 7.4.).
Схема 7.4. Закон взаємного переходу кількісних змін у
якісні
Отже,
ми з’ясували, що речі і явища мають якісні та кількісні особливості. Але може
скластися враження, що між цими сторонами речей і явищ немає тісного зв’язку,
що вони незалежні один від одного. Але це не так. Якість і кількість перебувають
у діалектичному взаємозв’язку: немає кількості, яка б не виражала собою певної
якості, і разом з тим немає якості без кількості. До того ж, певній якості
завжди відповідає не будь-яка, а певна кількість. Ми ніколи, наприклад, не
бачили стола, який мав би довжину, яка дорівнювала б довжині мосту через
Дніпро. Важко собі також уявити людину, у якої довжина ніг була б
Положення про взаємообумовленість
кількісних і якісних змін має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх
предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону.
Його формулюють таким чином. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін
виражає такий взаємозв’язок кількісних і якісних сторін предмета, в силу якого
кількісні зміни, виходячи за межі міри, обов’язково тягнуть за собою докорінні
якісні зміни, які у свою чергу призводять до нових кількісних показників.
Згідно з цим законом, розвиток іде як єдність
двох, відмінних одна від одної, але взаємопозв’язаних
стадій – безперервності і перервності. Безперервність
у розвитку – це стадія повільних, непомітних кількісних змін. Перервність у розвитку називають стрибком. Стрибок – це
момент, форма, спосіб перетворення однієї якості в іншу, це перерва в
поступовості, безперервності кількісних змін. Стрибком є виникнення життя на
Землі, виокремлення людини зі світу тварин, зміна одного суспільного ладу на
інший, видатні наукові і технічні відкриття. Будь-який стрибок характеризує
перехідний момент у розвитку. За своєю природою він завжди суперечливий, бо
свідчить і про народження нового, і про опір старого.
Форми стрибків різноманітні і залежать від
природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, в яких
здійснюється його якісне перетворення. Стрибки розрізняються:
1) за тривалістю перетворення
(швидкі, повільні);
2) за формою перетворення
(одноактні, багатоактні);
3) за глибиною перетворення
(часткові, повні);
4)за напрямком перетворення
(прогресивні, регресивні, безнапрямкові).
При розгляданні стрибків важливі
такі терміни, як “еволюція”, “революція”, “реформа”. Поняття “еволюція”
використовується в широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні
“еволюція” – це весь процес поступового розвитку, який включає не тільки
кількісні, але й якісні зміни, в тому числі й революції. У вузькому значенні
слово “еволюція” виступає як період, який передує революції, її підготовці.
Поняття “революція” використовується для характеристики суспільних явищ. Це
якісний стрибок, який ламає суспільство в самій його основі, а не переробляє
його повільно, поступово. Реформа – це зміна якої-небудь істотної сторони життя
суспільства при збереженні основ її економічного і державного ладу.
Таким чином, закон взаємопереходу кількісних змін у якісні конкретизується
через низку категорій: якість, кількість, міра, стрибок, котрі дають цілісне
уявлення про його зміст як загального закону розвитку. Даний закон розкриває
внутрішній механізм переходу до нової якості в будь-якій сфері об’єктивної
дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і
зміна всього сутнього.
Якщо розглянуті закони розкривають джерело
розвитку і його механізм, то закон заперечення заперечення
розкриває загальну тенденцію розвитку, його направленість. Цей закон певною
мірою узагальнює, синтезує дію інших законів діалектики.
Що ж являє собою закон заперечення заперечення,
яка його суть?
Спочатку
з’ясуємо зміст категорії “заперечення”. Відносно неї існує дві точки зору:
метафізична і діалектична. Метафізичне “заперечення” акцентує основну увагу на
моменті зникнення старого і практично ігнорує процеси збереження і утворення
нового. Отже метафізичне заперечення виходить з того, що заперечити означає
відкинути, знищити. Діалектичне заперечення – це насамперед такий перехід від
старої якості до нової, за яким певні сторони, елементи змісту і функції старої
якості входять у перетвореному вигляді в зміни нової якості. Діалектичне
заперечення – це не голе, повне знищення речі, а її перетворення на нову із
збереженням і перетворенням деяких рис старої якості, воно свідчить про те, що
між новим і старим існує зв’язок (схема 7.5.). Діалектичне заперечення вбирає в
себе три суттєві моменти:
1)
руйнування, подолання старого;
2)
збереження елементів старого (спадкоємність);
3)
конструювання, утворення нового.
Схема
7.5 Закон заперечення заперечення
Ми
з’ясували суть метафізичного і діалектичного тлумачення заперечення. Тепер
розглянемо сутність подвійного заперечення.
Заперечення
заперечення фіксує той факт, що процес розвитку
розпочинається з першого заперечення старого, яке, у свою чергу, через певний
час заперечується іншим, новим. Але як відбувається розвиток? По прямій чи по кривій лінії? Це питання має не
риторичний, а суттєвий зміст. Бо якби не було зв’язку старого і нового в
процесі розвитку, не було б спадкоємності, а старе знищувалося б повністю, бо
розвиток можна було б графічно зобразити як пряму лінію, де нове відмінне від старого, а старе
не повторюється в новому. Однак справа саме і полягає в тому, що в новому
зберігається старе, його елементи, вони повторюються в новому, хоча і на вищій
основі. Повторювання рис, елементів старого на вищий основі і є особливістю
закону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша його особливість. Оскільки
має місце повторювання старого на вищій основі, то виявляється, що розвиток іде
не по прямій, а мовби по спіралі, наближаючись з кожним циклом до старого,
оскільки є повторюваність, і віддаляючись від нового, оскільки це нове.
Чому неминуча ця повторюваність?
Річ у тім, що заперечення перебуває в тісному
зв’язку з суперечністю, воно обумовлене його розв’язанням. Візьмемо будь-яку
нову річ, що виникла з притаманною їй суперечністю. В процесі розвитку цієї
суперечності річ перетворюється на свою протилежність. Однак на цьому етапі
заперечення відбувається лише часткове розв’язання закладеної в початковій речі
суперечності. Ця неповнота розв’язання суперечності має в собі умову подальшого
власного заперечення речі. На зміну першому запереченню приходить друге,
виникає нова річ, третя, протилежна другій, яка є запереченням другої, тобто
запереченням заперечення першої речі. Та суперечність, яка була властива першій
речі на етапі другого заперечення, розв’язується повністю. Внаслідок подвійного
заперечення водночас з поверненням до старого, початкового пункту, досягається
більш високий рівень розвитку, відбувається відновлення початкової, але
збагаченої форми розвитку. Лінія розвитку ніби утворює коло, “виток спіралі”,
однак початок не збігається з кінцем. Розвиток, таким чином, поєднує в собі
риси поступовості і циклічності руху.
Це положення має загальне значення.
Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто
має силу діалектичного закону. Його можна сформулювати таким чином. Закон
заперечення заперечення – це закон, в силу якого
процес розвитку являє собою нескінченний ланцюг діалектичних заперечень старого
новим при збереженні та утриманні (знятті) в новому всього характерного з
попередніх етапів розвитку і має в цілому поступальну, висхідну направленість.
При цьому в процесі розвитку на його вищих ступенях відбувається повторення
деяких рис і сторін попередніх сходинок, але вже на якісно новій основі, що
обумовлює сходження не по прямій, не по замкнутому колу, а по кривій, що
наближається до спіралі. Спіралевидність руху виражає
циклічність розвитку.
Основні закони діалектики,
характеризуючи різні моменти єдиного процесу розвитку, діють не всупереч, а в
нерозривній діалектичній єдності. Так, процес переходу кількісних змін в якісні
і навпаки містить і протиріччя, і діалектичне заперечення. Єдність і боротьба
протилежностей вбирає в себе кількісно-якісні відношення і заперечення заперечення. Аналогічно в процесі заперечення відбувається
роздвоєння єдиного на старе і нове і боротьба між ними, перехід кількісних змін
в якісні. Інакше кажучи, єдність матеріального світу обумовлює єдність дії
законів. Разом з тим слід мати на увазі, що при одночасності дії законів
діалектики кожний з них володіє відносною самостійністю, так як виражає
сутність розвитку в певному аспекті (джерело, механізм, напрямок).
Таким чином, закони діалектики
виражають найсуттєвіші зв’язки і відносини об’єктивного світу. Діючи в єдності
і взаємозв’язку, вони характеризують складний багатогранний процес розвитку
об’єктивної реальності. Глибоке знання механізму дії законів діалектики і вміле
їх використання застерігає від омани і помилок, робить практичну діяльність
людей цілеспрямованою і ефективною.
|
| |