§2. Взаємодія природи та суспільства

Зв'язок  суспільства з природою, як уже говорилося, полягає не тiльки в їх  спiльному   iснуваннi –  вiн  знаходить  своє   вiдображення в активнiй  взаємодiї      одне з одним. У системi “природа – суспiльство” найбiльш рухливим є другий  елемент, при цьому темпи iсторичного розвитку суспiльства безперервно  збiльшуються. Сама ж  природа за час  iснування  на  Землi  людського  суспiльства  iстотних  змiн  не  зазнала. Тому корiннi причини  якихось змiн  у  взаємодiї природи i суспiльства передусім слід шукати в тих  нових  процесах,  якi  виникають у промисловiй, соцiально – полiтичнiй  i  духовнiй  сферах суспiльного  життя.  Бiльше  того, характерна риса   сучасного  етапу  взаємодiї   природи i суспiльства  полягає  в тому, що  суспiльство має такий великий вплив на  природу, призводить до таких змiн у ній, що саме це здебільшого і визначає  характер  протiкання зворотного  процесу – впливу  природи на розвиток суспiльства. Звiдси i саму проблему  взаємодiї природи  i суспiльства слід розглядати передусім як  проблему   соцiальну.

Cпочатку   розглянемо  основнi  напрямки   впливу   природи  на   суспiльство  ( схема  10 .4):

 

Схема 10.4. Взаємодія природи та суспільства

 

1) природа  дає   засоби  для  iснування.   Вона   дає   матерiали  та  енергiю,    необхiдні  для   життєдiяльностi  людей.  Суспiльство  знаходить  у  природi  прiсну   воду   для   життя, зрощування і промисловостi,  повiтря  для  дихання й горiння,  а  також   природнi   шляхи   повiдомлення,  будiвельнi матерiали  тощо;

2) природа впливає на розмiщення продуктивних сил суспiльства та спецiалiзацiю   економiки. Наприклад,  не випадково   населення  Ісландії  i  Норвегії  у своїй абсолютнiй бiльшостi традицiйно займалося рибним  промислом, а населення  Єгипту – вирощуванням   бавовни. Дiяльнiсть  у  Чилі пов'язана з видобутком мiдi, у Венесуелi – з нафтою. Наявнiсть гiдроресурсiв накладає вiдбиток на характер   енергетики;

3) природа прискорює або уповiльнює  розвиток продуктивних сил. Вплив  цього   фактора  був  особливо   значним  на  раннiх   стадiях   суспiльства,  хоча вiн залишається   i донинi. Але  далi з  розвитком  продуктивних  сил  i збiльшенням  влади   людини  над  природою, значення  його  буде   неухильно   знижуватись;

4) природа  може   знищити  результати  людської  дiяльностi. Такi природнi  явища як засухи, повенi, виверження  вулканiв, землетруси, можуть загальмувати  розвиток  суспiльства;

5) природа впливає на формування та розвиток  суспiльної свiдомостi. Наприклад, iз створенням  теорiї  вiдносностi суттєво видозмінились  погляди  на   просторово-часову  органiзацiю  об'єктiв  природи;  розвиток   сучасної  космологiї     збагатив  уявлення  про спрямованiсть природних  процесiв; досягнення  фiзики  мiкросвiту сприяють  значному поширенню причинностi;  прогрес екологiї  призвiв  до  розумiння  глибинних принципiв  цiлiсностi  природи як єдиної системи.

Отже, природнє середовище має рiзноманiтний вплив на розвиток   суспiльства, але переоцiнювати його не слiд. Проте є  мислителi,  якi  абсолютизують   роль  природного  середовища   або  окремих  його  елементiв  у   життi  суспiльства.  Це представники  натуралістичних концепцій розвитку суспільства і прибічники так званого географічного детермінізму. Ці концепції набули найбільшого поширення  у  XIX столітті.

У ХХ столітті з’явилася ще одна течія географiчного детермiнiзму –      геополiтика.  Це доктрина,  яка намагається обґрунтувати загарбницьку полiтику   держав через природнє середовище, зокрема особливостями їхнього географiчного   положення,  багатством   чи   бiднiстю надр, темпами приросту населення тощо. Геополiтика  поширена у фашистськiй  Нiмеччинi (де, поряд з расизмом, стала   провiдною  доктриною   фашизму) i в Японії.

Аналiзуючи  роль у житті суспільства  географiчного   середовища – частини  природи, яка на даний  iсторичний момент включена в процес суспiльного   виробництва, –  не  слiд  нi  нехтувати  його  впливом,  нi  абсолютизувати  його.    Роль  клiматичних  умов,  корисних  копалин,  водних   ресурсiв  тощо надзвичайно   велика. Однак не  можна  не сказати про те, що в  однакових   клiматичних  поясах  рiзнi  народи  живуть по-рiзному.  Очевидно, річ не  в “географiї”, хоча  i нею  не слiд нехтувати, а в економiцi, системi  виробництва, органiзацiї дiяльностi,  управлiннi,  полiтичнiй  системi  та   культурi. Треба   брати  до  уваги  всi  чинники  суспiльного  розвитку  i в першу  чергу – рiвень  розвитку продуктивних  сил. Залежно вiд їх удосконалення змiнюється роль i значення  природних  факторiв у  суспiльному  процесi . Це   положення  можна  простежити  за  схемою 10.5, де  умовно  мiж “природою” і “суспiльством”  розмiщенi  “продуктивнi  сили” у виглядi  трикутника.

Паралельнi  лiнiї  вiд  “природи” до “продуктивних  сил” виражають   вiдносну  незмiннiсть  дiї природних  умов  на  всiх  етапах  історії  cуспiльства. Їх  вплив на життя  людей   детермiнований   рiвнем   розвитку   продуктивних   сил.  У  мiру їх удосконалення вiдбувається залучення до процесу виробництва нових  компонентiв  природного  середовища  i  зменшується  залежнiсть  суспiльства вiд   природних  факторiв.  Отже,  матерiальний добробут  суспiльств створюється передусім працею,  а вже потiм географiчними умовами й  iншими  факторами.

 

Схема 10.5 Залежність впливу природи на суспільство від рівня розвитку продуктивних сил

 

Ми  розглянули вплив природного середовища на суспiльство. Але взаємодiя суспiльства  з   природою  здiйснюється i  шляхом  його   зворотного   впливу.  Це  проявляється  в  таких  напрямках  (схема 10.4):

1) суспiльство  розширює обсяг i кордони використання  природного   середовища. Сучасна  наука  стверджує, що  людина розумна  виникла  в  деяких   окремих  районах  нашої планети. Поступово  вона  розселялась  по  всьому  свiтi. Тепер  вся  поверхня  земної кулi  освоєна   людиною. Вона вийшла в  космос  i  почала  використовувати  його  у  своїх   цiлях;

2) суспiльством вивчається i засвоюється природа “в глибину”. Це  виражається,  з  одного  боку,  у вивченнi  вже  вiдомих  природних  явищ   на  рiвнi  мiкропроцесiв, а з другого – у вiдкриттi i  промисловому використаннi невiдомих   ранiше  властивостей  та  законiв природи;

3) суспiльство   посилює  iнтенсивнiсть  використання  природних  ресурсiв, що включає: а) збiльшення об'єму  використання  природних  ресурсiв  (збільшується добування корисних  копалин, розширення  посiвних  площ та ін.); б) залучення до  виробничої дiяльностi природних процесiв, але тих, якi ранiше не використовувались (енергiя  припливiв, геотермальних  джерел, природних  якостей  вiчної  мерзлоти); в) пiдвищення  ефективностi  використання природних  ресурсiв  (культивацiя землi, бiльш  повне  використання   мiнеральної  сировини  та  ін.);

4) суспiльство   впливає  на  структуру навколишнього  природного середовища. Пiд  впливом  виробничої  дiяльностi  людини  не  тiльки  iстотно   змiнюється  ландшафт, але  приходять  також  змiни  в тепловому та енергетичному   балансi   середовища,  змiнюється  склад  речовин,  якi  беруть  участь  в  геологiчних  i  особливо  бiологiчних  круговоротах , а також сам  характер  цих  коловоротiв;

5) суспiльство   направляє  свої  зусилля  на  вiдтворення  природи. Це  викликано  так  званими  соціально-екологiчними  проблемами, до яких належать:  проблеми  достатностi природних  ресурсiв; проблема  небезпечного  для  здоров'я  людей  забруднення навколишнього  середовища;  проблема  росту  народонаселення  Землi.

Коротко   зупинимось  на  цих  проблемах.

Iнтенсивний  розвиток  промисловостi  на  початку ХIХ століття швидко i у  великих  масштабах  втягнув  людство  у  природо-перетворюючу  дiяльнicть.  Cтають  явищами не  тiльки  позитивнi, а й негативнi  наслiдки науково-технологiчного  прогресу.  Тодi  ж, у 60-х  роках ХIХ століття, нiмецький  натуралiст Ернст Генкель (1834 -- 1919) вводить  поняття  “екологiя”, об'єктами  дослiджень  якого є  організм, популяція  та  екосистема в нерозривнiй  єдності з  природним  середовищем – все, що  становить  бiосферу.

У другiй половинi ХХ століття внаслiдок бурхливого  розвитку  науково-  технiчного  прогресу  в  сотнi  разiв  збiльшилося  техногенне   навантаження на  навколишнє  середовище. Нинi людство  включило у сферу  виробництва  70%  всiєї    родючої   землi, 70% основних  популяцiй iндустрiально розвинених країн, щорічно  iз надрiв  Землi   видобувається  близько   30 млн. т  корисних  копалин; 1 – 1,5% цiєї  сировини   приймає  форму  продукту,  що  споживається,  а 98,5% – становлять вiдходи  виробництва, бiльшiсть  з  яких – шкiдливi  для  людини. Вченi пiдрахували,  що коли  виробництво  буде  нарощуватись   такими ж темпами,  то залiза  людству  вистачить  на  250, олова -- на 35, мiдi – на 29  рокiв. До  2500 року людство використає  запаси  всiх  металiв, що є  на  нашiй  планетi.

Загрозливих масштабiв на Землi  досягнув  “парниковий ефект” – концентрацiя  вуглекислого  газу  та  iнших  хiмiчних  речовин  в  атмосферi; йде  руйнування  озонового   шару – тонкої  оболонки, що мiститься в стратосферi i  оберiгає  життя  вiд згубної  ультрафiолетової  радiацiї Cонця, виснажуються   киснепостачальники Землi – за останнi 500 рокiв  людство знищило 60%  лiсiв; внаслiдок  забруднення  Свiтового  океану нафтою та  нафтопродуктами  змiнюються  його   властивостi.

Небезпечне  екологiчне  становище  склалося i в Українi: Чорнобильська  трагедiя 1986 року, проблема  Чорного та Азовського   морiв, загибель  тисячi  рiчок. У катастрофiчному   станi  перебуває  атмосфера  країни. В 21- му мiстi забруднення повiтря  в 15 разiв  вище  допустимої  норми. Природнi  ландшафти  Донбасу, Приднiпров'я, Криворiжжя  та  Прикарпаття  перетворенi на  промисловi   комплекси  зi  шкiдливими  для  здоров'я  людини  вiдходами.

Подiбних   прикладiв  багато. Всi  вони  свiдчать  про те, що   людство   вступило  в   гостру  суперечку  з   умовами  свого  iснування. Ми  всi  воюємо  з   природою,  а  нам  необхiдне   мирне   спiвiснування  з  нею. I  не  лише в  вузькопрактичному  сенсi,  але й у широкому моральному  масштабi. Адже  ми  покликані  не  панувати  над   природою ( i,  безумовно, не  пiдкоряти її ), а, будучи   її дiтьми,  повиннi  любити її,  як  рiдну  матiр.

Гостре  усвiдомлення  можливостей   кризи  мiж   суспiльством  та природою   веде  до   необхiдностi проведення  розумної екологiчної  полiтики. Це полiтика, яка спрямована на  охорону  i оздоровлення навколишнього  природного  середовища,  рацiональне   використання та  вiдновлення  природних   ресурсiв,  збереження  соцiосфери,  що   забезпечує   нормальну   життєдiяльнiсть  i  екологiчну  безпеку  людини.

Основнi  напрямки   екологiчної   полiтики   такi:

а) посилення охорони води,  повiтря, землi, надр,  рослин;

б) вдосконалення   управлiння  охорони  природи;

в) впровадження  безвiдходних  i  маловiдходних   технологiй;

г) полiпшення  екологiчної освiти й  виховання.

Стосовно   останнього   напрямку  слiд  пiдкреслити, що   екологiчна  освiта  повинна  надати  людинi вiдповiдну   суму  знань  про  закони  природного  розвитку  і допомогти усвiдомити своє  мiсце в цьому  процесi.  Екологiчна  освiта  має   безперервний    характер   i   доповнюється  обов'язково    екологiчним    вихованням. Комплекс  екологiчного   виховання   формує  не  тiльки   екологiчну  свiдомiсть, а, передусiм ,   поведiнку  та  дiї  людини, які спрямовані  на  збереження  i   полiпшення  природного  середовища, прагнення до  гармонiї з ним i  суспiльством. Необхiдно  сформувати   такий   фiлософський  свiтогляд,  який би  мiг досягнути мети – сформувати   усвiдомлення  людиною  свого  мiсця  в навколишньому   середовищi i розумiння  своєї  ролi стосовно   нього.  Особливо  важливо  в сучасних  умовах  навчити  кожну   людину вiдповiдати за   наслiдки  своїх дiй,  розумiти i вiдчувати, що вона є   частиною  природного  середовища  i вiд неї залежить, як  буде  дiяти система “суспiльство – людина – природа”.

Iншою   важливою   природною   умовою  iснування і розвитку суспiльства є народонаселення. Народонаселення – це сукупнiсть  людей, які  живуть у межах  визначеної територiї, країни чи Земної кулi  в  цiлому. Воно характеризується рядом   динамiчних якостей: чисельністю, густотою та частотою   поселення, темпами росту,  складом  за   статтю,  вiком, нацiональнiстю,  мовою, сiмейним  станом,  культурним   рiвнем тощо.   Всi цi  якостi   відіграють помітну роль у життi суспiльства. Адже для його  розвитку   необхiдний певний мiнiмум   людей,  без якого   неможлива  нi матерiальна,  нi  соцiальна,  нi духовна  дiяльнiсть.

Динамiку   населення Землi  вивчає   спецiальна наука –  демографiя ( вiд  грец. demos – народ i grapho – пишу ). Вона дослiджує процеси вiдтворення   народонаселення, пiд   яким   розумiють    конкретно - iсторичний   процес  життя   населення, його безперервне  буття,  вiдновлення,  iснування   у   виглядi   сукупностi  окремих   індивідів   та  рiзноманiтних   соцiальних   спiльностей,  що є  cуб'єктами   вiдповiдних   суспiльних  вiдносин.   Основними   завданнями   сучасної   демографiї  є з'ясування причин змiн чисельностi населення у зв'язку з коливанням   народжуваності i смертi,  процесами   мiграцiї, урбанiзацiї,  розподiлом   населення  за   соцiально - класовою   структурою, расовим, мовним, нацiональним  складом. Данi демографiчних дослiджень використовуються у розробцi ефективної   демографічної  полiтики,  спрямованої на подальше  полiпшення   умов  вiдтворення   народонаселення.

За демографічними даними людство на Землi  iснує  один, а  згiдно  з iншими  даними  навiть два  мiльйони  рокiв.  Скiльки  ж нас було?  До   початку   неолiту (кам'яний  вiк) населення Землi становило 10 млн. чоловік, в кiнцi  неолiту (3000 рокiв до н. е.) – 50 млн., на початку ІІ століття н. е. – 230 млн. чоловік, на кiнець   першого   тисячолiття  н. е. – 276 млн., у 1850 році – 1 млрд., у 1930 році – 2 млрд., у 1976 році. – 4 млрд., у 1987 році – 5 млрд., у 1999 році – 6 млрд. чоловік. Нині щодня народжується 220 тис. немовлят.  За  прогнозом   демографiв у 2025 році очiкується  8 млрд. чоловік. ( схема 10.6).

 

Схема 10.6 Динаміка чисельності населення світу (млн. чол.)

 

Враховуючи, що ресурси Землi  обмеженi, а в багатьох регiонах виникає   перенаселення,  постає  питання: “Як ставитись до зростання населення?”. Це  питання зацiкавило вчених ще в ХVIII столітті. Їх  погляди на збiльшення   населення  в  майбутньому  стали називати  мальтузiанством , вiд   iменi  автора цiєї теорiї Томаса Мальтуса (1760 – 1833 ). Англiйський   економiст i священик  Мальтус у своїй працi “Досвiд про закон народонаселення…” (1798) доводив, що   чисельнiсть населення збiльшується в геометричнiй  прогресiї, а засоби для  проживання – в  арифметичнiй . Основна причина  цього – велика народжуванiсть, яка  призводить до швидкого   приросту населення i набагато  швидше  перекриває  зростання виробництва, зокрема продуктiв харчування. Щоб така тенденцiя в збiльшеннi народонаселення не прогресувала i не   призвела  до   демографiчного  вибуху,  Мальтус  запропонував  регулювати   народжуваність  шляхом  зменшення кiлькостi дiтей у сiм’ях незалежно вiд тих   об'єктивних  умов, якi має та чи інша сiм'я, щоб   прогодувати i виховати  дитину. Iдею   Мальтуса   пiдхопили  в  оновленому  виглядi   представники  неомальтузiанства, якi, у свою чергу, запропонували   відмовитись   кожнiй  сiм'ї  вiд  того, щоб   мати  бiльше ніж одну-дві дитини,  таким чином забезпечивши   бiологiчне  вiдтворення населення.

Демографiчну   проблему   намагаються розв'язати i такi  теорiї, як “межi росту”,  “нового  гуманiзму”, “органiчного   росту” тощо. Представники цих  теорiй вихiд з демографiчної проблеми бачать у переходi людства до  дво-, тридiтних   сiмей за принципом  “нова людина – тiльки на  змiну  померлої”,  у  збереженнi  бiльш - менш однакових рiвнiв  народжуваності дiтей у всiх регiонах  планети  тощо.  Данi  теорiї  переважно  наголошують  на   бiологiчних   методах  розв'язання   демографiчної  проблеми. Однак при  цьому необхiдно    враховувати   соцiально-економiчнi, полiтичнi, нацiональнi та iншi  вiдносини. Адже населення – це об'єкт i суб'єкт   вiдносин, виробник i споживач   матерiальних та духовних  благ. Зрозумiло, що  якiснi та кiлькiснi  характеристики   населення повиннi  тiєю  чи iншою  мiрою  враховуватися при розробцi перспектив розвитку будь-якої держави, регiону чи  всього  людства  взагалі. Історичний  розвиток населення – це втягнення  мiльйонiв людей у вироблення   культурних   цiнностей, змушування до них. Вiдтворення   населення – це не тiльки  бiологiчне   вiдтворення, а й  процес   виховання, освiти, формування   свiтогляду нового  поколiння, розвитку його   творчого потенцiалу. Необхiдне  чiтке усвiдомлення  того, що  демографiчну  проблему, так само як i iншi глобальнi проблеми, людство  може   подолати спільними  зусиллями.

Проведений  аналiз  взаємозв'язку  природи i суспiльства дає   можливiсть зробити такі висновки.

1. Природа є необхiдною  умовою   матерiального  життя суспільства, зокрема фізичного i духовного  життя  людини, джерелом  ресурсiв,  що   використовуються у   виробництвi, одночасно  вона є i  середовищем   iснування   суспiльства. Єдність суспiльства i природи обумовлюється  процесом  матерiального   виробництва.

2. Процес взаємодiї природи i суспiльства вступив у нову фазу свого   розвитку, яка, поряд  з   розширенням i прискоренням  взаємозв'язку  мiж   природою i суспiльством, характеризується   наявністю суперечностей мiж ними i появою   значних   екологiчних   труднощiв. Це  потребує   корiнних змiн у характерi i засобах     впливу  суспiльства на  природу.

3. Складною  i гострою  проблемою системи  “природа – суспiльство” є демографiчна   проблема. Екологiя  людини, забезпечення   умов  для    вiдтворення  генетично, фiзично i духовно   здорової людини – завдання   надзвичайно важливе, не менш  важливе, нiж забезпечення умов для збереження навколишнього   середовища.