|
| |
Для того щоб визначити місце людини в сучасному світі, а також з'ясувати
взаємини в системі “особистість – суспільство”, необхідно зупинитися на деяких
загальних визначеннях, що характеризують людину з різних боків.
Людина, як про те вже йшлося в попередньому розділі, має біосоціальну природу. З одного боку, це жива істота з притаманними їй загальними рисами, що властиві людському роду. З другого боку, в онтологічному аспекті, людина – істота соціальна, яка розкриває свої сутнісні риси саме в колективі, у процесі спілкування. За допомогою цілеспрямованої діяльності (праця), комунікації (мова), системи оцінки (критика) і самооцінки (самокритика) людина стає “суспільною твариною”, унікальним представником біосфери, що створила, на думку Володимира Вернадського, своє власне середовище існування – ноосферу. Таким чином, людина – жива істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе.
Однак, з'ясувавши амбівалентність природи людини, не можна відповісти на запитання, чому люди, які
належать до єдиної етнічної спільноти, відрізняються один від одного, чому одні люди – відомі всій країні, а про
існування інших знає тільки обмежене коло. Інакше кажучи, для відображення всіх
аспектів людської особистості, виходячи з того, що вона є багатогранною,
використовуються різні якісні характеристики. Це такі поняття, як індивід,
індивідуальність, особистість (схема 13.1.).
Розглянемо ці поняття більш детально. Значеннєвим містком від
біологічного (людина) до соціального (особистість, індивідуальність) є поняття
індивід (від. лат. individuum – неподільне). Під поняттям
“індивід”, як правило, мають на увазі конкретну людину. Поряд із загальними
рисами, які притаманні всьому людському роду, “індивід” має свої особисті
якості, завдяки яким він відрізняється від інших. Тут і фізичні дані (зріст,
колір очей, шкіри, волосся, особливості будови тіла), і природні задатки, і
особливості його мислення і психіки (властивості пам'яті, уяви, темпераменту,
характеру), а також специфічні потреби й інтереси. У цьому розумінні ми
говоримо про індивідуальність людини. Отже, індивід – це окремо взятий
представник людського роду із властивими йому неповторними індивідуальними
рисами.
Поняттям “індивід” тісно пов'язане з поняттям “індивідуальність”. Воно, як правило, означає сукупність
властивостей, здібностей, особливостей і досвіду особистості, що відрізняють
даного індивіда від багатьох інших. Ця
неповторність випливає із сукупності відносин конкретної людини із світом
природи, суспільством, іншими людьми і залежить від її життєвої позиції,
характеру діяльності і рівня оригінальності. Індивідуальні відтінки має
усвідомлена діяльність людини, зокрема її судження, вчинки, культурні потреби.
І хоча вони не дуже відрізняються від тих, що притаманні й іншим людям,
представникам однієї і тієї ж соціальної групи, однак в індивідуальності є щось
своє, притаманне тільки їй. Наприклад, одна людина сприймає звістку про певну
подію в суспільстві спокійно, друга -- з посмішкою, а третя -- з цинізмом.
Таким чином, на відміну від індивіда, який характеризується одиничністю,
індивідуальність вирізняється своєю особливістю.
Наступний, більш високий ступінь характеристики
суспільних властивостей людини, – поняття “особистість”. Особистість – це
найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність
соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну
суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна
особистість – людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом
народжуються, а особистістю стають. Нічого образливого для людей у цьому
висловлюванні немає і використовується воно лише для того, щоб у дуже короткій
формі розкрити ступінь суспільної різниці між людиною й особистістю. На відміну
від індивіда й індивідуальності, сутність яких формується переважно на основі
біологічної природи людини, сутність особистості спирається головним чином на
її соціальні якості. Поняття “особистість” містить сукупність усіх соціальних
ролей даної людини, усіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є ставлення до громадського обов'язку,
а також до установок суспільної моралі.
Особистість, таким чином, являє собою системну якість. Її індивід набуває у своїй практичній діяльності, зокрема в роботі й у спілкуванні з іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли він задіяний у суспільних відносинах, у спілкуванні з людьми. Тому поняття “особистість” слід розкривати через практичну діяльність, бо саме вона є основою формування і розвитку особистості. Що повніше ми вивчаємо спілкування між людьми, міжособистісні відносини, то глибше пізнаємо суть і структуру кожного, хто вступає в ці відносини. Отже, основу особистості становить стійка система суспільновагомих рис, що знаходять свій вияв в активній участі в суспільно-економічному і культурному житті суспільства і можливості певного впливу на події, які відбуваються в суспільстві, а іноді й у світі.
Таке розуміння особистості свідчить про складну внутрішню структуру цього
феномена, що має в собі фізичну,
соціальну і духовну складові (схема 13.2).
Схема
13.2. Структура особистості
Фізична складова особистості – це тіло або тілесна організація людини, найбільш стійкий компонент особистості, заснований на тілесних властивостях і самовідчуттях. До фізичної складової особистості також часто відносять одяг і домашнє вогнище, що є важливою характеристикою сутності особистості. Недаремно з цього приводу говориться в прислів’ї, що “людину стрічають по одягу”. До компонентів фізичної складової особистості можна також віднести все те, що зроблено її руками, а також інтелектом – побутові прикраси, колекції, рукописи, листи і т. д.
Соціальна структура особистості формується в процесі спілкування людей,
починаючи з первинних форм спілкування матері і дитини. По суті, вона являє собою
систему соціальних ролей людини в різних групах, частиною яких вона є. Існує
теорія соціальних ролей американського соціолога Толкотта Парсонса. Відповідно
до цієї теорії кожна особистість у системі відносин відіграє певну роль:
батька, керівника, підлеглого, сина, чоловіка і т. д. Усі форми самоутвердження
в професійній, суспільній діяльності, дружбі, любові, суперництві формують
соціальну структуру особистості.
Духовна складова особистості являє
собою той невидимий стрижень, ядро нашого “Я”, на якому базується вся структура
особистості людини. Це внутрішні, духовні стани, що відбивають спрямованість
особистості до певних цінностей і ідеалів. Духовність людини не є чимось
зовнішнім, її не можна придбати шляхом освіти чи наслідування кращим зразкам
духовності. Історія знає багато прикладів того, як інтенсивне духовне життя
(мудреців, учених, діячів літератури і мистецтва) ставало запорукою не тільки
фізичного виживання, але й активного довголіття.
Названі компоненти особистості
утворюють цілісну систему, і кожен з цих компонентів на різних етапах життя
людини набуває домінуючого значення.
Людина не народжується особистістю, вона нею стає в ході свого індивідуального розвитку шляхом засвоєння досвіду і ціннісних орієнтацій суспільства, у якому вона живе, і це становлення і розвиток є для неї найважливішою проблемою.
Процес становлення особистості обумовлений як біологічними особливостями
людини, так і соціальним середовищем. На думку деяких вчених, розумові
здібності людини на 70 – 80 відсотків детерміновані біологічними особливостями
людини, тобто генетично. Так, у роду
Баха було 16 композиторів і 29 професійних музикантів, а Олександр Пушкін і Лев
Толстой є родичами. Дослідниками встановлено, що прабабуся Пушкіна і
прапрабабуся Толстого були рідними сестрами. Таких прикладів генетичного впливу
на формування особистості можна привести безліч. При цьому важливе місце в
процесі соціалізації відіграє виховання, приклад батьків, а також власна наполегливість
у розвитку природніх задатків. Водночас важливою умовою для реалізації людиною
своїх здібностей і якостей особистості є її потрібність суспільству. На жаль, в
історії ми часто спостерігаємо ефект незадіяності, коли рівень розвитку
особистості значно вищий за рівень розвитку суспільства в цілому.
Ще одним важливим фактором, що має істотний вплив на формування
особистості, є соціальне середовище. Соціальне середовище – це сукупність
економічних, політичних, духовних, інформаційних умов, у яких відбувається
життєдіяльність людини. Це не тільки
саме суспільство, його соціальна структура, але й родина, колективи, групи
спілкування (сусіди, друзі), які впливають на розвиток особистості і формують
своєрідність її духовного світу.
Важливим компонентом соціального середовища є тип
політичної системи суспільства, у
якому формується особистість. Відомо, що відкрите, демократичне суспільство, у
якому відносини між особистістю і суспільством відбуваються на засадах
соціального партнерства і взаємоповаги, більш придатне для розвитку особистості
і розкриття всіх її здібностей, ніж закрите, тоталітарне (авторитарне), у якому
відносини в системі “особистість – суспільство” деформовані. Так, наприклад,
якщо в США роблять ставку на ініціативних людей і практикують модель інтересу у взаєминах влади й особистості, то в
СРСР цінувалися насамперед виконавські якості, слухняність і відпрацьовувалася
модель примусу на рівні влада –
особистість. Тому не дивно, що в змаганні цих двох протилежних соціальних
систем більш життєздатною виявилася демократична модель США. Таким чином,
особистість формується під впливом середовища на основі своїх індивідуальних
біологічних задатків.
Важливим питанням для розуміння проблеми особистості є питання про
типологію особистостей. Існує ціла
низка типологій, що беруть за основу певний
критерій, серед яких: налаштованість особистості на соціальні ролі,
соціальні фактори, психоенергетичні якості особистості, цивілізаційні
особливості суспільства і ряд інших. (схема 13.3).
Схема
13.3. Типологія особистостей
Німецький філософ, психолог Едуард Шпрангер (1882 – 1963) залежно від
налаштованості особистості на соціально-рольові відносини виокремив кілька
типів особистості, що простежуються на всьому історичному шляху розвитку
людства: теоретичний, економічний (прагматичний), естетичний, соціальний,
політичний, релігійний.
Політичний тип особистості – вбирає в себе прагнення до панування, до розподілу соціальних ролей,
здійснюваного через пряме нав'язування свого нормативного поля чи думки іншим
особистостям.
Естетичний тип тяжіє до нерольової діяльності. Спілкування для нього –засіб самовираження. Однак індивідуалізм естетичної особистості може часом призвести до закріплення власного світовідчуття в знаково-рольовій формі.
Соціальний тип особистості ґрунтується
на установці, відповідно до якої спілкування є формою самовіддачі, розчинення
себе в іншому. Любов – основна форма життя соціальної людини. Цей тип не визнає
нормативних рамок власної активності, однак, залежно від об'єкта любові (окрема
людина, родина, група, людство), може бути схильний до патріархально-рольової
або анархічної поведінки, оскільки входження
в об'єкт любові для соціальної особистості означає безумовне прийняття усіх
форм її життєдіяльності.
Основою для виокремлення економічного типу особистості є її прагматична орієнтація, оскільки
рольова поведінка для економічної особистості є необхідною умовою досягнення
користі.
Для релігійного типу особистості головне
є спілкування з Абсолютом, Богом, у якому зливаються два типи особистісної активності,
два типи спілкування, роль перетворюється на покликання.
Теоретичний тип особистості втілює всепоглинаючу пристрасть до пізнання, йому не властива
умовно-рольова діяльність. Теоретичний тип особистості далекий від входження,
трансцендування, що характерно для екзистенціальної форми особистісної
активності. Теоретична особистість може лише перетворити обидва способи на
об’єкт дослідження.
На думку російського дослідника Леоніда Жарова, можна виокремити кілька великих соціальних типів особистості: діячі, мислителі, люди почуттів і емоцій, гуманісти і сподвижники.
До першого соціального типу особистості – діячів – він відносить: мисливців і рибалок, воїнів і ремісників,
робітників і інженерів, педагогів і медиків, менеджерів і т. д. Для таких
особистостей головне – активна дія, зміна світу і себе самого разом з ним.
До другого соціального типу особистості належать мислителі.
Мислителі – це люди, які, за словами Піфагора, приходять у світ не для того, щоб змагатися і торгувати, а для того, щоб дивитися і міркувати. Образ мудреця, мислителя, що втілював традиції роду і його історичну пам'ять, завжди мав у народі авторитет.
До третього соціального типу особистостей
належать люди почуттів і емоцій. Це, насамперед, діячі літератури і
мистецтва, геніальні прозріння яких найчастіше випереджають найсміливіші
прогнози і пророкування мудреців.
Четвертий соціальний тип, за даною класифікацією,--гуманісти і сподвижники, для яких характерне загострене почуття жалю, вони здатні полегшувати душевні і тілесні страждання інших людей. Їхня сила – у вірі у своє призначення, у любові до людей і до усього живого, в активному творенні добра.
Особистостей типологізують і за таким критерієм як психоенергетична
складова. Відповідно до цієї
типології, запропонованої Петром Ганнушкіним (1875 – 1933), виокремлюються такі
особистісні психотипи:
1.
Високоенергетичні (агресивні):
епілептоїдний (домінує прагнення до порядку);
паранойяльний (гранично виражена цілеспрямованість);
гіпертимний (переважає підвищений настрій, товариськість);
істероїдний (має виражену демонстративність поведінки).
2.
Низькоенергетичні:
шизоїдний (занурений у свій внутрішній світ, нетовариськість);
психостеноїдний (явно виражена невпевненість у собі);
гіпотимний (переважає знижений настрій);
сензитивний (характерна підвищена чутливість).
3.
Непостійні типи:
циклоїдний (характеризується періодичною зміною настрою);
конформний (домінує залежність від соціального оточення, прагнення
пристосуватися до нього).
Таким чином, ця класифікація бере за основу певні психічні конструкції, енергетичний потенціал людини, які активно впливають на поведінку особистості, її настрій і особливості духовного світу.
Розглядаючи типи особистості, не можна не враховувати ментальні особливості
“західної” і “східної” людини, що, у
свою чергу, можуть стати основою для типології особистості. У європейській
моделі особистість у різних ситуаціях зберігає свій “стрижень”, бо це певна
цілісність. Для східної моделі особистості ключовими поняттями є обов’язок і
повага до традицій. Європеєць наділений схильністю стати помітним і завоювати
навколишній світ, а східна людина прагне злитися з природою, усвідомлює себе її
невід'ємною частиною.
Роблячи висновки, слід зазначити, що в реальному житті поняття “індивід”,
“індивідуальність” і “особистість” взаємозалежні, внутрішньо єдині. Тому, коли
ми говоримо про особистість, маємо на увазі особу – індивідуальність, тобто таку структуру поведінки одиничного
учасника, для якої водночас характерні самостійність і самобутність,
відповідальність і обдарованість, свідомість і різнобічність.
На сучасному етапі Україна здійснює перехід до демократичного суспільства і
відповідно до Конституції нашої держави людина є найвищою цінністю і метою
розвитку. Тож виникає необхідність зрозуміти і проаналізувати типи
взаємозв'язку в системі людина – суспільство.
|
| |