§2. Історичні типи взаємин людини і суспільства
Багатство і складність соціального змісту особистості обумовлені різномаїттям її зв'язків із суспільним цілим, ступенем
перетворення в її свідомості і діяльності різних сфер життя суспільства. Ось
чому, рівень розвитку особистості є показником рівня розвитку суспільства і
навпаки. Але особистість не розчиняється в суспільстві. Вона зберігає значення
неповторної і самостійної індивідуальності, що формує суспільне ціле.
У кожну історичну епоху формується сукупність умов – матеріальних,
соціальних, духовних, -- які визначають соціальний тип людини і характер її
взаємин із суспільством, що у соціальній філософії називається історичним типом
соціальності. Основи вчення про історичні типи соціальності були закладені ще
Карлом Марксом, який на основі формаційного підходу до історії виділив три
основних типи соціальності: відносини особистої залежності, відносини речової
залежності при особистій незалежності і відносини вільних індивідуальностей.
Пізніше ідеї Маркса розвинули і доповнили у своїх роботах соціологи Чейз Рейч, Еріх Фромм, Джон Рісмен.
Так, на думку американського соціолога Чейза Рісмена (1909 – 1950) можна виокремити такі соціальні
характери особистості на різних історичних етапах розвитку суспільства:
1)особистість “традиційно орієнтована” (архаїчне суспільство);
2)особистість, “орієнтовану зсередини”
(активний суб'єкт конкурентної боротьби епохи вільного підприємництва);
3)особистість, “орієнтована ззовні”
(суб’єкт підлеглий бюрократичній організації, пов’язаний з ускладненням
промислового виробництва й урбанізацією суспільства);
4)автономну особистість, (суб’єкт
відкидає конформізм в ім'я незалежності своїх суджень, свого покликання й
усвідомлення своєї відповідальності перед суспільством).
За основу своєї типології відносин між особистістю і суспільством Еріх Фромм (1900 – 1980) бере різні історичні типи самовідчуження людини. Відповідно до цього підходу він вирізняє чотири типи соціального характеру: накопичувальний, експлуататорський, «рецептивний» (пасивний), ринковий.
Розглянемо більш докладно типи відносин між особистістю і суспільством,
ґрунтуючись на формаційному підході до історії (схема 13.4).
Схема
13.4. Історичні типи взаємин людини і
суспільства
Першим історичним типом відносин між особистістю і суспільством є відносини особистої залежності. Такий тип характерний для всіх доіндустріальних видів суспільств, як докласових, так і
класових. Для індивідів цього типу притаманна повна залежність від жорстко
регламентованої системи суспільних зв'язків, що може приймати вид роду,
громади, стану, касти і т.д. Розходження ж між докласовими і класовими суспільствами
знаходять свій вияв у тому, що в докласових суспільствах ще відсутні
експлуатація людини людиною, а особиста залежність виявляється як безпосередня
залежність людини від первісного роду, який був у ті часи єдиним суб'єктом
права. Через скупченість суспільних функцій інтереси особисті ще не були
відокремлені від інтересів колективу. Людина, становлячи одне ціле з родом, не
вирізняє себе з нього. Усі її права
й обов'язки є не особистими, а
родовими.
Отже, особистості в архаїчному суспільстві не існувало.
У процесі розвитку праці і збагачення на її основі суспільних відносин
відбувається диференціація соціальних функцій людей. Здобуваючи особисті права
й обов'язки, усвідомлюючи певну ступінь особистої відповідальності, людина все більше
починає відокремлюватися від роду і розвиває в собі якості суб'єкта. Так
поступово людина стає особистістю.
Другий історичний тип відносин між
особистістю і суспільством пов’язаний
з розвитком капіталістичного товарного виробництва і ліквідацією системи
позаекономічного примусу до праці (цей період у сучасному суспільствознавстві
називають індустріальним суспільством). Наслідком цього стала руйнація
відсталих соціальних структур, станових
і інших перешкод між людьми. Це у свою чергу приводить до своєрідної атомізації суспільства, тобто його поділу на безліч
незалежних індивідів, вже не пов'язаних відносинами особистої залежності.
Формальна рівність між людьми, у яких різний майновий статок, приводить до
того, що одні з них змушені продавати, а другі зацікавлені купувати робочу
силу. У зв’язку з цим відносини між людьми у своїй основі стають відносинами
товаровиробників, приватних власників, тобто речовими відносинами. Виникає зовсім новий тип соціальних
відносин, у яких головною формою соціальних зв’язків виступає мінова вартість і
капітал. Це відносини речової залежності людей при їхній особистій
незалежності.
Розвиток особистості і її відносини із суспільством у цей період являють
собою суперечливий процес. З одного боку, індустріалізація суспільства сприяє
подоланню містечкової замкнутості, людина звільняється від станових зв’язків і
перед нею відкриваються небачені раніше можливості спілкування і саморозвитку.
З другого боку, усі ці можливості визнає приватна власність, що робить людей
нерівними, різні форми відчуження особистостей від суспільства і один від
одного.
Перехід розвинених країн у стадію постіндустріального суспільства створив умови для формування ще одного типу відносин між особистістю і суспільством. Це – відносини вільної особистості.
Характерними рисами постіндустріального суспільства є те, що в ньому
визначальними стають знання й інформація, класовий розподіл поступається місцем
професійній диференціації, сфера послуг поступово починає переважати над сферою
виробництва. Розвиваючи могутні продуктивні сили і всесвітні суспільні зв'язки,
ця епоха формує матеріальні і духовні передумови для використання всіх надбань
культури, набутих людством упродовж усієї історії, в інтересах розвитку
особистості. Таке відкрите, вільне суспільство вперше в історії створює умови
для появи справді вільної особистості, яка має право і, головне, економічні і
правові можливості вільно вибирати відповідно до своїх здібностей і покликання
професію, місце і спосіб життя.
Отже, особистість може бути вільною тільки у вільному суспільстві. Тільки
високоорганізоване суспільство створює умови для формування активної, всебічно
розвиненої, самостійної особистості, і саме ці якості робить мірою оцінки
людських чеснот. Прикладом такого суспільства є правове суспільство, де кожна
людина являє собою самоціль і вищу цінність. Саме в такому суспільстві
переборюється відчуження людини від власності і влади, повною мірою
реалізуються принципи демократизації і гуманізму у взаєминах між його
суб'єктами, забезпечується чіткий баланс між волею і відповідальністю
особистості.