§1. Предмет,  структура і функції філософії історії

Що таке «філософія історії» і в чому полягає предмет її вивчення? Відповідаючи на це питання, можна  привести визначення філософії історії, що дається авторами «Философского  энциклопедического  словаря»: «Філософія історії – розділ філософії, пов'язаний з інтерпретацією історичного процесу й історичного пізнання». Звідси випливає, що філософія історії являє собою складову частину філософії. Предметом же філософії історії є інтерпретація, розкриття змісту  історичного процесу й історичного пізнання. Однак  такий підхід до визначення філософії історії є не єдиним, оскільки впродовж історичного розвитку предмет, проблематика філософії історії істотно змінювалися і  сьогодні сприймаються різними напрямками філософії історії по-різному.

Так, наприклад, предметом дослідження істориків і філософів античного періоду (Геродот,  Платон, Фукідід, Арістотель, Плутарх та ін.) була взаємодія природи і людини, опис і розгляд «сирих» історичних фактів без їхнього теоретичного  осмислення і зведення в єдину філолофсько-історичну систему.  

Предметом філософії історії середньовіччя (Августин і ін.) була проблема взаємодії Бога і людини, визначення змісту історичного процесу, рушійною силою якого вважалося Боже провидіння, дослідження призначення і завдань історичних праць.  

В епоху Відродження  і Нового часу (Нікколо Макіавеллі, Джамбатіста Віко, Френсіс Бекон, Томас Гоббс і ін.) предметом філософії історії стає  спрямованість історії, а також роль людини, класів в історичному процесі  (Огюстен Т’єррі, Франсуа Гізо, Огюст Міньє). В епоху Нового часу виникає і сам термін «філософія історії», що вперше вжив у 1765 році французький просвітитель Вольтер (1694–1778), який доводив, що історик повинен не просто описувати історичні події, а філософськи осмислювати історичний процес.   Пізніше, для Гегеля (1790–1840) і засновників діалектичного матеріалізму (Карл Маркс і Фрідріх Энгельс) основним предметом філософії історії став пошук загальних закономірностей і діалектики історичного прогресу.

  Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття виникає багато нових напрямків філософії історії, кожний з яких, у свою чергу, мав свій власний предмет дослідження. Так, наприклад, представники теорії історичного кругообігу (Микола Данилевський, Освальд Шпенглер, Арнольд Тойнбі), як і їхні попередники, ставили за мету виявлення закономірностей історичного процесу. Представники численних напрямків християнської філософії історії: неотомізму (Жак  Марітен, Етьєн Анрі  Жільсон та ін.), неоавгустизму (Моріс Блонд, Габріель Марсель,  Жан Лакруа), тейярдизму (П’єр Тейяр де Шарден), а також экзистенціалізму (Карл Ясперс) центральну проблему вбачали в проблемі змісту історії. Прибічники гносеологічної теорії і критики історичного пізнання (Вільгельм Дільтей, Бенедетто Кроче) не обмежуються історіографією, а аналізують ще й історичне пізнання в широкому розумінні цього слова.  Свій специфічний предмет мають і неокантіанська філософія історії (Вільгельм Віндельбанд, Генріх Ріккерт), «аналітична» філософія історії (Эрнест Нагель, Карл Гемпель та ін.). Важливою особливістю багатьох сучасних напрямків філософії історії нашого століття є те, що їх предметом стають глобальні проблеми світової історії, сучасної цивілізації тощо.

Отже, як бачимо, різні філософсько-історичні школи не мали єдиного підходу до проблеми предмета дослідження, у зв’язку з чим, філософи-дослідники по-різному інтерпретували історичний процес. Проте, узагальнивши їхні підходи, можна зробити висновок, що філософія історії – це розділ філософії, який пояснює зміст, закономірності, основні напрямки історичного процесу, а також обґрунтовує методи його пізнання. 

Перейдемо до розгляду структури і функцій філософії історії.

Структура філософії історії. Спроба визначити структуру філософії історії дозволяє зробити висновок, що цей компонент також залежить від методологічних установок послідовників того чи іншого напрямку філософії історії. Водночас, якщо не звертати уваги на несуттєві розбіжності, можна виокремити основні проблеми, що їх розглядає більшість напрямків філософії історії.

Назвемо і коротко розглянемо основні складові частини філософії історії (схема 15.1):

 

Схема 15.1. Структура філософії історії

 

Онтологія філософії історії – це складова частина філософії історії, що займається розглядом проблем власне історичного буття: змісту і напрямку історії, соціального прогресу, соціального детермінізму, становлення єдиного історичного простору, визначення основ єдності всесвітньої історії, місця людини у світобудові, питання  історичного часу і т. ін. Важливе місце в цьому розділі посідає вивчення логіки розвитку суспільства, взаємозв'язку і взаємозалежності його різних сторін тощо.

Гносеологія філософії історії головну увагу приділяє проблемам історичного пізнання, а саме: вивченню, аналізу  і поясненню історичних фактів і подій, визначенню специфіки історичного знання, пошуку істини в історичному пізнанні і т. д.

Історія філософії історії досліджує проблеми виникнення і розвитку філософії історії, формування її предмета, процес внутрішньої диференціації філософії історії, у ході якого виникли різні напрямки і течії філософії історії. Важливими проблемами цього розділу філософії історії є також питання періодизації історичного процесу, визначення місця філософії історії серед інших суспільних наук тощо.

Антропологія філософії історії вивчає місце людини в історичному процесі,  роль  у цьому процесі  суб'єктів історії і відповідає на запитання «Хто робить історію?». Як правило, представники різних напрямків філософії історії до суб'єктів історичного процесу відносять народ, націю, масу, натовп, соціальні класи і видатних особистостей і по-різному відповідають на поставлене запитання.  

Функції філософії історії. Предмет і специфіку філософії історії неможливо повністю розкрити, не розглянувши питання про її функції. Ґрунтуючись на вже зробленому висновку про те, що філософія історії є складовою частиною філософії, можна припустити, що функції філософії історії в основному такі  ж самі, як і функції філософії в цілому. Проте слід пам’ятати, що філософія історії має свої специфічні об'єкт, предмет, методи, мету і завдання дослідження, що дозволяє нам говорити про наявність у функцій філософії історії певних особливостей. Розглянемо їх (схема 15.2).

 

Схема 15.2. Функції філософії історії

 

Світоглядна функція філософії історії полягає в тому, що вона формує в людини загальний погляд на історію, тобто на існування і розвиток суспільства, єдність і різноманітність історичного процесу, на  його зміст і напрямок, на місце і роль у ньому людини і т. ін.

Теоретична функція філософії історії полягає в тому, що вона дає можливість зазирнути всередину історичного процесу і розглядати його на рівні теорії, тобто системи поглядів про його сутність, зміст, напрямки розвитку. Вона дає можливість здійснити теоретичну реконструкцію історичного минулого, встановити істинність історичних фактів і подій.

Методологічна функція філософії історії полягає в можливості застосування її положень при дослідженні окремих явищ і подій історичного минулого, досліджуваних тими чи іншими суспільними науками. У цьому разі положення і висновки філософії історії відіграють роль могутнього методологічного інструмента в дослідженнях, здійснюваних в царині історії, соціології, економіки, політології, філософії права, психології та інших наук.

Прогностична функція філософії історії полягає в тому, що пізнання закономірностей історичного процесу сприяє передбаченню тенденцій розвитку суспільства, його окремих підсистем,  найближчих і більш віддалених наслідків  подій історії, діяльності людей. На основі такого передбачення здійснюється прогнозування розвитку тих чи інших соціальних явищ і суспільства в цілому.

Необхідно зазначити, що всі розглянуті функції філософії історії пов’язані одна з одною. Кожна з них так чи інакше включає їх у свій зміст.