§ 1. Загальна характеристика філософії права ХХ століття

Особливою рисою філософсько-правової думки ХХ століття є те, що в ній немає одного генерального напрямку, а існує плюралізм поглядів і тенденцій. Зокрема ХХ століття породило численні спроби реанімувати доктрину природного права і пристосувати її до умов сьогодення. Прикладом таких пошуків може бути концепція справедливості, досить складна за ідейно-філософською структурою, бо в ній поєднуються ідеї неокантіанства, природно-правові ідеї минулого і сучасності, етика цінностей, позитивістські ідеї та ідеї екзистенціалізму.

Виникає полеміка між позитивізмом і вченням про природне право (юстнатуралізмом). Істотні зміни відбуваються і в юридичному позитивізмі, який трансформується в неопозитивізм. В межах цього вчення про право сформувались і набули поширення нові підходи до розуміння права (лінгвістичний, юридично-логічний, структуралістський і деякі інші).

Основні сучасні концепції філософії права будуть висвітлені окремо. Слід лише зауважити, що їх формування відбувалося в загальному руслі зміни всієї культурної парадигми, яка характеризувалась переходом від класичної форми філософії і науки до некласичної. Цей перехід був обумовлений зростанням ролі творчого начала, людської суб’єктивності в соціальних процесах при одночасному загальному виясненні меж втручання у внутрішній світ людини. В найширшому плані зазначену зміну парадигм можна охарактеризувати як перехід від принципу суб’єктивності до принципу інтерсуб’єктивності.

Зрештою, про сучасні концепції інтерсуб’єктивного напрямку в філософії права більш детально мова йтиме в наступних розділах теми.

В конкретному випадку доцільно звернути увагу на окремі моменти розрізнення класичної і некласичної моделі осмислення права, особливостей метафізичного мислення класичної і постметафізичне мислення сучасної філософії права. Класична модель осмислення права спирається на осягнення загальних принципів, не пов’язаних з актуальним існування людей і речей. Мова йде про зверхчуттєві феномени права, які осягаються умоглядно. Цей метафізичний підхід характерний насамперед для класичних концепцій “природного права”. В них виділяються два плани правової реальності — емпіричний (позитивне право) і ідеальний (природне право). Метафізична модель притаманна в якійсь мірі і класичному позитивізму, який розглядав владну силу держави як метафізичний феномен.

Некласична модель осмислення права проявляється у виключенні власне трансцендентального плану буття і в запереченні визнання в якості його єдиного носія моносуб’єкту (індивідуального чи соціального). Тут справжньою реальністю є мова у значенні мовної діяльності, комунікації, в мові матеріальний і ідеальний плани (як знак і значення) тісно переплітаються. Про такі концепції більш докладніше буде сказано в останньому розділі теми.

В сучасній філософії права помітного розвитку досяг соціологізм як спосіб розгляду права виключно в соціальному контексті. В межах соціологізму право розглядається не як статичний набір норм, а як процес, як соціальна дія людей. Воно реалізується в процесі тлумачення, застосування і створення соціальних норм, підкріплене юридичною силою дії, забезпеченої правовою санкцією політично організованого суспільства. За твердженням представників соціологізму, соціальні норми не функціонують автоматично, їхня дієвість залежить від їх використання та інтерпретації людьми.¹⁾ Соціологізм приваблював правознавців і філософів полемікою з аналітичними настановами попередньої філософії права, критикою теорії суспільного договору, яка поєднувалась з визначенням звичаєвого права як історично вихідного порядку.

В сучасній західній філософсько-правовій думці все виразніше проявляються тенденції відстоювання пріоритету особистості і суб’єктивних прав. В конституціях західних демократій закріплені принципи: самоцінність людського життя, свободи, рівності прав. Ці норми виводяться з уявлення про недоторканість людської гідності як критерію права і як “людського виміру” основного закону. На підтвердження цього можна вважати збільшення чисельності теорій справедливості (Ю. Хабермас, Дж. Роулс та інші). Ідея людської гідності стала не тільки мірою організаційно-структурних засад, а й способом проведення демократичного процесу, становлення і вибору методу прийняття рішень.

На ідеї людської гідності зосередились комплекси наукових дисциплін і галузей досліджень, центральне місце серед яких посіла проблема морально-етичного і філософсько-правового обґрунтування (“легітимації”) недоторканості людського життя. Конструктивні суперечки з цього питання, змагання позицій на просторі демократично організованого дискурсу мисляться одночасно як спосіб розв’язання практичних проблем, і як форма науково-теоретичного, в тому числі філософсько-етичного, діалогу. Видатні філософи Заходу — в їх числі Р. Дворкін, Дж. Роулз, Ю. Хабермас, К. О. Апель, Ч. Тейлор і інші — стали повнокровними і авторитетними учасниками спеціальних дискусій юристів, політиків, соціологів, екологів, лінгвістів, культурологів. Цим самим дискусії набули теоретичну і методологічну спрямованість.

Вітчизняні дослідники права відмічають одну з найхарактерніших ознак сучасної західної філософсько-правової думки, а саме: понятійне розмежування і критичне зіставлення права і закону. Для правової традиції Заходу характерне розуміння права як сукупності до- і надпозитивних безумовних етичних комунікаційних регуляторів (справедливість, моральність, правдивість, вірність, надійність, порядок тощо)¹. З цією обставиною в значній мірі і пов’язане міждисциплінне поєднання філософських, правових, соціологічних, психологічних, лінгвістичних досліджень і знаменним результатом цього можна вважати утвердження думки, що закон не є правовим, легітимним, якщо він не узгоджений з правом.

Для ХХ століття і його духовної ситуації досить помітними є також ідеологічна і практична радикалізація протилежностей “право — неправо”, “право — свавілля”, “людина — влада”, “людина — колектив”, “індивід — держава”, пошуки універсальних критеріїв права і т. п. Це суттєво сприяло актуалізації ідей, цілей, цінностей юридичного типу праворозуміння, відродженню природного права, формуванню і розвитку філософсько-правових концепцій ліберально-демократичного характеру. Водночас, попри розмаїття і поліваріантності позицій і наукових концепцій філософсько-правової думки, обумовлених спробою аналізу складних, протиборних “зрізів”, аспектів правової реальності, все ж можна вирізнити певні значимі концептуальні напрямки, типи правового мислення, властиві сучасній філософії права. До їх аналізу ми і переходимо.