§ 1. Цінності в праві і право як цінність.

Теорія цінностей (аксіологія) знаходить відповідне застосування також і в сфері права. Правові цінності та оцінки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення. Правові норми у свою чергу набувають значення цінностей і стають об'єктом оцінки. Їм не можна дати точного і повного пояснення, не прибігаючи до понять аксіології. Як філософська категорія – цінність це те, що почуття і розум людей диктують визнати особливо вагомим з усього і до чого можна прагнути, ставитися з повагою і визнанням як обов'язкового. Спрямованість встановлення суб'єкта і його діяльності на визначену цінність називається ціннісною орієнтацією. Процедура вибору на основі цінності називається оцінкою.

У кожній оцінці як підстави можуть виступати різні сторони діяльності: нормативна (яка знаходиться у відповідності з культурною специфічністю визначеного суспільства), професійна (у відповідності до стандартів і правил даної професії), операційна (набір і послідовність операцій для досягнення певної мети). У конкретному випадку може використовуватися одна з вище названих основ, або їх сполучення, що істотньо змінює зміст оцінки того самого явища. Наприклад, діяння, врегульоване правом, є юридичним фактом, що оцінюється з погляду правової норми. Те ж саме діяння може бути переглянуте в операційному плані (наскільки вдало здійснена операція) чи в моральному (якими моральними принципами керувався суб'єкт діяння). Отже оцінки в сфері права відносять до класифікації оцінюваних фактів як цінностей у праві. А нормативно-юридичне закріплення цих оцінок і цінностей значною мірою визначає вже цінність (не цінність) самого права.

Між цінностями, оцінками та нормами існує зв'язок і взаємні переходи. Тому наукам, що мають предметом мораль, право, мистецтво, необхідне їхнє взаємозалежне вивчення і пояснення, а поряд з цим і їх розмежування.

Правотворчість і реалізація права (правозастосування, виконання і дотримання права) являють собою області людської діяльності яскраво вираженого оцінювального характеру. У силу цього філософія права включає у свій предмет вивчення і дослідження правових цінностей, оцінки в сфері права і т.д. Так у філософії права утворюється визначений теоретичний напрямок – аксіологічний чи правова аксіологія. Вона в свою чергу спирається на поняття загальної аксіології, на теоретичні положення про цінності взагалі.

Виникнення юридично-аксіологічного підходу пов’язано з появою природно-правових поглядів, з розходженням права природного і права позитивного. Право у своєму аксіологічному вимірі виступає як визначена форма правових цінностей, як специфічна форма правової повинності, відмінна від всіх інших (моральних, релігійних і т.д.) форм повинності і ціннісних форм ¹.

Завдяки цінностям, право, як деякий «механізм», одержує свій зміст, тому що свідомість суб'єкта права спрямована на цінності як на свій об'єкт. Завдяки їм знімається момент байдужості в поведінці правового суб'єкта і формуються дозволи, заборони і зобов'язання. Розглянемо які це цінності і як вони позв'язані між собою, а також у чому полягає цінність права.

Статус цінностей у праві можуть набувати різні факти і явища матеріального та ідеального характеру: матеріальні предмети і блага, суспільні відносини, людські вчинки, вольові феномени (мотиви, спонукання), ідеї, ідеали, соціальні інститути. Вони є правовими цінностями, оскільки лежать в основі права і правопорядку, вони виступають як ідеальне обґрунтування норм права, закріплюються й охороняються правовими нормами, складають мету права та його інститутів. Тому вони, як правило, відносяться до діючого права.

Також особливо великим є значення деяких соціальних цінностей, що з часом набули характер правових цінностей. Як високі ідеали, вони пронизують суспільну правосвідомість і стають основними принципами права. Такими є: свобода, рівність, справедливість, демократія, порядок, безпека, світ. Поряд з ними існують і специфічні правові цінності загального значення, такі як ідея права, ідея стабільної законності і т.д. Дані цінності водночас являються ідеалами і реальною людською практикою. У праві вони закріплюються у тій чи іншій їхній якості. Але в ряді випадків суспільна й індивідуальна правосвідомість можуть сприймати їх лише як цінність ідеальну, як ідеальні цілі політичної (і правотворчої) програми.

Ці принципи, ідеали, як і всі інші речі, явища, являють собою цінності в тій мірі, у якій вони зв'язані з людською особистістю. Як правові цінності, вони мають вид юридичних прав і свобод особи в її індивідуальних і колективних проявах. Самі права людини також здобувають статус важливих цінностей. Кожне з них виражає визначену сторону, прояв, образ існування людини як природної і соціальної сутності. У своїй сукупності вони характеризують людину як вищу цінність, як осередок усіх цінностей.

Отже, правові цінності похідні від поняття особистості і складають образ права у взаємодоповнюючих полярних моментах.

Інструментальна і власна цінність права. У сучасному цивілізованому суспільстві право являється не тільки інструментальною цінністю, тобто цінністю «інструмента» і «засобу» дозволу протиріч у різних сферах суспільства, але також як звільнюючим, розвиваючим засобом, що виступає як цінність. Разом з тим відзначимо, що, по-перше, різні типи культур приписують праву неоднакову цінність. По-друге, цінність кожної правової норми, кожного правового інструмента щораз визначається як конкретне історичне явище. По-третє, цінність права неможлива поза контекстом діяльності суб'єктів права, організаційних сил, що відповідають інститутам по створенню і реалізації права.

Самим загальним образом власну цінність права можна визначити як вираження соціальноорганізованої форми, проходження якої забезпечує відтворення правових станів правовими засобами, внаслідок чого народжуються нові можливості і велика воля для саморозвитку людини і розвитку суспільства. У цій якості право може надавати людям, різним суб'єктам права у виді суб'єктивних прав, новий простір і людські можливості розвитку. При цьому метою права як соціально організованої форми є те, щоб воно не допускало основ для гноблення та нещастя інших людей і могло протистояти цьому, погоджуючи поведінку з мораллю і справедливістю.

Таким чином, критерієм цінності права є особистість, що саморозвивається. Інакше кажучи, право має цінність, якщо воно прямо чи побічно сприяє самоздійсненню і самотворенню людини в історії, якщо насправді сприяє народженню нових можливостей для розвитку людини і суспільства.

Характеристика права як цінності порушує питання про місце цієї цінності в класифікації цінностей взагалі. Розглянемо основні форми буття цінностей у їхньому співвідношенні.

Фундаментальним з теоретичної точки зору є поділ цінностей на предметні і духовні, утворюючи два полюси всієї сфери ціннісного відношення людини до світу. У рамках двох основних класів цінностей, матеріальних і духовних, право відноситься до других, тобто є духовною цінністю, поряд з такими як моральні, релігійні, художні (чи естетичні), наукові, світоглядні цінності. Правові цінності в рамках духовних цінностей є відносно самостійними.

Правові цінності являють собою вид духовних цінностей, що задовольняють потреби соціальних груп суспільства в регулюванні соціальних відносин і вчинків людей. Їх основною і специфічною функцією є регулятивна функція. Тому правові цінності призначені для створення, підтримки та зміцнення соціального порядку і дисципліни, нормального функціонування суспільства. Правові цінності складають елемент системи соціального (соціально-політичного) керування суспільством. При цьому вони є деонтичними цінностями, тобто, відрізняються чітко вираженим характером, що наказує та обумовлює їх приналежність до сфери належного. На відміну від інших деонтичних цінностей вони закріплюються формально й охороняються державою та її органами.

Як деонтичні цінності вони відрізняються й іншою функціональною особливістю – мають ймовірний характер. Це особливість, зв'язана з можливістю свідомого, вольового вибору соціальними (правовими) суб'єктами об'єктивно існуючих в дійсності поведінкових варіантів.

В аксіології права можуть бути виділені три основні форми буття цінностей:

- суспільні цільові цінності й ідеали;

- предметно-втілені цінності;

- особисті (чи екзистенціальні) цінності.

Розглянемо ці форми буття цінностей більш докладно.

1. Суспільні цільові цінності й ідеали. Вихідною формою правових цінностей є їхнє існування у виді цінностей, вироблених суспільною і правовою свідомістю. Вони присутні в правовій свідомості у виді узагальнених уявлень про справедливість, волю, рівність у різних сферах суспільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов'язків, тобто деонтичних правових цінностей.

Під ідеалом звичайно розуміють те, до чого ми прагнемо, нормативно-ціннісний зразок належного в його найвищій, найбільш зробленій формі. Необхідність в ідеалі як особливій формі регулювання людської діяльності пов'язана з наявністю в природі людини того, що розуміється як «відкритість світу», такого моменту, що у класичній філософії розглядається як момент духу. Цей момент виражається в орієнтації людини на зразки належного, на цінності, на основі яких відбувається постійний вихід людини за власні межі, здійснюється процес удосконалювання.

Німецькі філософи Еммануїл Кант і Йоганн Готліб Фіхте визначили, що ідеал, це є вища, кінцева мета на шляху поступового «морального самовдосконалення», на шляху поступового усвідомлення «гідності людини як вищого і єдиного принципу «ідеального» законодавства. Обидва філософи виходили з того, що абсолютна формально-правова рівність будь-якого індивіда будь-якому іншому індивіду сама по собі забезпечить повне розкриття всіх «природних» задатків і здібностей кожного індивіда. За твердженням Канта право являє собою ціль суспільства, що знаходиться в цивільному стані. Право виступає для людей як вищий принцип, з якого повинні виходити всі максими, що стосуються суспільства.

У той же час, ідеал духовного життя перекривається ідеєю права. Право є лише моментом духовного відношення до світу, але не охоплює його цілком. Тому правовий ідеал виступає лише моментом ідеалу суспільного й ідеалу духовного життя, до складу якого входить істина, добро, краса. Вищі цінності виражають унікальні й екстраординарні ознаки щирого, людського у людині, додають правосвідомості глибоку особистісну забарвленість. Вони наповнюють людське життя вищим змістом і виступають в індивідуальній та правовій свідомості найважливішими ціннісно-змістовними орієнтирами. Таким чином, право для людей, їхні життя і доля, виступає як основа самовдосконалення особистості, і як форма реалізації активності, творчості людини, і як гарантія волі й огородження від зла і несправедливості.

У частині вчення про правовий ідеал правова аксіологія повинна не стільки спрямовуватися «в аксіологічну віддаленість загальнолюдських надзадач, де справедливість зіллється в єдине з істиною і красою», скільки орієнтуватися на створення умов для принципового цивілізованого дозволу соціальних протиріч. Іншими словами це означає збереження суспільством своєї цілісності, недопущення «земного пекла» чи стану варварства. Основною темою вчення про суспільний і правовий ідеал повинно бути не пошук кінцевої формули суспільної досконалості (типу «царство обличчя як цілей» чи «принцип вільного універсалізму»), а вказівка тих дійсних шляхів і засобів, за допомогою яких може бути поліпшений усякий можливий правопорядок.

2. Предметно-втілені цінності

Самі правові ідеали не залишаються лише фактом пануючої правосвідомості, а закріплюються в нормативних актах, конституціях і законах. Вони входять у правову нормативність як ведучий елемент. Таким чином, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин – в вигляді взаємин формально рівних, вільних і незалежних один від одного суб'єктів права, у правових процедурах і механізмах закріпляючих норми і закони в культурі.

Зі зміною суспільних та правових відносин відбувається і переоцінка цінностей: багато чого з того що вважалося абсолютним і непорушним, знецінюється, і навпаки, нові паростки суспільного буття породжують нові ціннісні ідеали. Відповідно до ціннісних ідеалів, що змінилися, переоцінюються і предметно-втілені цінності.

3. Особистісні, екзистенційні цінності.

Особистісні цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі прагнень, пов'язаних зі схильностями і бажаннями особистості, і виступають у відомій мірі як авторитетні й обов'язкові установки її свідомості.

Так правові цінності, які б вони не були, завжди містять у собі потенційний ідеальний елемент, тобто якщо вони не були включені в реальну людську поведінку, вони не задовольняють цілком людей, соціальні групи, а значить і не перестають бути і цінностями-метами.

Конкретне, ціннісно-змістовне переживання людини в кругозорі особистості носить двоякий характер: «Я» та «інші» рухаються в різних площинах (планах) бачення й оцінки, і тому стати ціннісно-вагомим, рівносильно своїй поведінці себе й іншого згідно загальною норми моралі, чи, у праві, під який-небудь закон. Як стверджував Михайло Бахтін: «Ніхто не може зайняти нейтральної до Я і іншого позиції: абстрактно-пізнавальна точка зору позбавлена ціннісного підходу, для ціннісної установки необхідно зайняти єдине місце в єдиній події буття, необхідно втілитися. Всяка оцінка є заняття індивідуальної позиції в бутті: навіть богу треба було втілитися, щоб милувати, страждати і прощати, як би зійти з відверненої точки зору справедливості».¹

Одні правові цінності в тому чи іншому ступені реальні в змісті наявних, освоєних у виді правил норм поводження суб'єктів права, інші є їх цілями й ідеалами. Але існуючі (наявні) правові цінності не можна розуміти як самодостатні, замкнуті в собі. Людська свідомість, особливо в її ціннісних (духовно-практичних) формах, минає існуюче, спрямовуючи до майбутнього, до зміни, удосконалення дійсності.

Таким чином, правові цінності похідні від поняття особистості. Вони складають образ права у взаємозалежному і взаємодоповнюючому полярному моментах. У сучасному цивілізованому суспільстві право являє собою не тільки інструментальну цінність – цінність «інструмента» і «засобу» дозволу різних соціальних протиріч у різних сферах суспільства, але воно також емансупує, розвиває засіб і силу особистості, що виступає як власна цінність права. Правові цінності за своїм характером є деонтичними, що служать для створення, відтворення та зміцнення соціального порядку і дисципліни з метою гармонізації інтересів різних соціальних груп людей. Право в життєдіяльності суспільства і людини виступає: і як основа його самотворення в історії, і як форма реалізації творчості людини, і як гарантія свободи й відмежування від варварства та несправедливості. Аналіз природи правових цінностей ієрархії, а також виявлення цінності права, дозволяє перейти до обґрунтування ідеї права як ідеї волі, і до розгляду права як форми волі.