БАГАТОМІРНІСТЬ – головна структурна характеристика нової базисної моделі світобудови (картини світу), що складається у рамках постнекласичної науки; спосіб, метод тлумачення, вираження особливого порядку різноманітності у навколишньому світі, у процесах розвитку (нелінійність, поліфундаментальність, різноманітні ступені еволюції просторово-часової структури). Ключовим моментом пізнання багатомірних об’єктів є формування методологічної культури вичленовування різних сутнісних вимірів та оперування ними, а також розробка стратегії пізнавального переходу від оперування традиційними категоріями до оперування ними у значенні іпостасей та побудови на цій основі оновленого наукового знання – нової його парадигми.

БАДЕНСЬКА ШКОЛА – одна з течій неокантіанства у ХХ ст., що отримала таку назву у зв’язку з тим, що її головні представники В.Віндельбанд (1848-1915) та Г.Ріккерт (1863-1936) працювали переважно у Гейдельберзькому та Фрейбурзькому ун-тах землі Баден. Б.ш., виходячи з кантівської філос. концепції, протиставляла буття або суще належному; вважала, що наукові поняття – не відображення реальності, а її перетворення у думці. Їхні ідеї були сприйняті і розвинені представниками ін. соц.-гуманітарних наук – соціології, естетики тощо (М.Вебером, І.Коном, Е.Ласком, Г.Мюнстербергером та ін.).

Базис (грец. basis – основа) – 1) у марксистській концепції: сукупність виробничих відносин, що складають екон. структуру даного суспільства; 2) головне, на чому будується що-небудь, сутність чого-небудь.

БАНАЛЬНІСТЬ (франц. banal – шаблонний) – 1) пересічність, вульгарність; 2) давно відомий, заяложений вислів.

бахтін Михайло Михайлович (1895–1975) – відомий рос. вчений, що відстоював програму побудови “першої філософії” нового типу, яка через звернення до “єдиної моральної відповідальності” покликана подолати “хибну непоєднаність культури і життя”. Онтологія людського буття розглядається Б. як онтологія вчинку, як вчення про “єдину подію здійснюваного буття”. Після здійснення оригінальної спроби осмислення людського “Я” в контексті філософії вчинку, Б. увів до наукового обігу тему “Іншого” переважно в естетичному контексті (Б. відкрив такий різновид естетизації “Іншого”, коли цей останній зберігає власний “голос” і внутрішню “незавершеність”). Серед творчих надбань Б. – концепція “хронотопу”: художньо осмисленої просторово-часової єдності. Основні праці: “Проблеми поетики Достоєвського”, “Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя і Ренесансу”.

башлЯр Гастон (1884–1962) – франц. філософ, представник критичного раціоналізму. Виходячи не з метафізичного протиставлення, а з постійної взаємодії раціонального (розуму) і емпіричного (практики), Б. прагнув філос. осмислити значення плідних ідей у науці і роль знання у суспільстві. Головні праці: “Новітній науковий дух”, “Прикладний раціоналізм” тощо.

БЕККАРІЯ  (Beccaria) Чезаре (1738-1794) – італ. юрист та просвітник, який висунув на основі критичного аналізу сучасного йому кримінального права та судової практики ідеї про домірність покарання щодо злочину, рівність всіх перед законом, неприпустимість тортур тощо. Діяльність Б. відіграла важливу роль у формуванні демократичних принципів кримінального права.

бекон Роджер (1214–1292) – англ. філософ і природознавець, противник клерикалізму. Послідовно проводив відокремлення теології від світських наук (філософії); дослід, експеримент і математику вважав наріжним камінням усієї науки. Закликав вчених свого часу перейти від авторитетів до речей, від точок зору до джерел, від суперечок до дослідів, від книг до природи. Основні праці: “Короткий курс філософії”, “Короткий курс теології” тощо.

бекон Френсіс (1561–1626)  – англ. держ. діяч і філософ, родоначальник сучасного англ. емпіризму. Найважливіше завдання науки вбачав у підкоренні природи і доцільному перетворенні культури на підставі пізнання природи. Для цього, за Б., людині необхідно відмовитися від забобонів і хибних уявлень (ідолів). Єдино надійним джерелом пізнання, за Б., є дослід (спостереження і експеримент), а єдино правильним методом пізнання – індукція, яка веде до пізнання законів; від них можна знову спуститися до досліду, прийти до тих винаходів, які зміцнюють владу людини над природою, оскільки людина здатна здійснити те, про що вона знає. Головна праця “Нова Атлантида”.

БЕЛЛ (Bell) Даніел (народився у 1919) – амер. соціолог, один з авторів концепцій деідеологізації та постіндустріального суспільства. Серед головних суперечностей цього суспільства Б. визначає як провідну – між культурою та економікою. Визначальним чинником культури постіндустріального суспільства Б. вважає самореалізацію спільноти, а не окремого індивіда. Основі праці: “Прихід постіндустріального суспільства: Спроба соціального передбачення”, “Комунітаризм та його критики” тощо.

бергсон Анрі Луї (1859–1941) – франц. філософ, один з найвидатніших представників філософії життя та інтуїтивізму. Вважав, що мозок є для мислення механічним знаряддям, яким воно користується, і що розум може осягати лише все мертве і застигле, дане у неорганічній природі, а не життя, яке по суті не може бути пізнаним за допомогою понять. Життя може бути осягнуте тільки завдяки власним переживанням, інтуїції. Основні праці: “Час і свобода волі”, “Творча еволюція” тощо.

бердяєв Микола Олександрович (1874–1948) – укр. і рос. реліг. філософ. Б. відстоював ідеї екзистенціалізму, в яких переважала проблематика філософії, вказував на примат свободи над буттям (свобода не може бути ніким і нічим детермінована, навіть Богом; вона сягає своїм корінням небуття), на одкровення буття через (богоподібну) людину, на розумний хід історії. За полеміку з теоретиками наукового комунізму Б. двічі був заарештований, а восени 1922 р. висланий за межі батьківщини. Серед основних праць такі: “Смисл історії”, “Призначення людини” тощо.

берклІ Джордж (1685–1753) – англ. теолог і філософ. Вважав, що зовнішній світ не існує незалежно від сприйняття і мислення. Буття речей полягає лише у тому, що вони сприймаються; взагалі немає нічого реально існуючого, крім субстанції духу, душі і власного Я. Головні твори: “Нова теорія бачення”, “Трактат про принципи людського знання” тощо.

БЕТТІ  Еміліо (1890-1970) – італ. правознавець і філософ, один з провідних представників сучасної герменевтики. Б. обстоював ідеал об’єктивного розуміння втілень духа у смислонаповнених формах, значущих виявах життя, текстах культури, духовних вартостях. Він розробив наступні чотири критерії тлумачення пам’яток духовної культури: 1) герменевтичної автономії об’єкта та іманентності стандартів герменевтики; 2) цілісності та зв’язаності значень герменевтичних досліджень; 3) актуальності розуміння значень смислонаповнених форм; 4) герменевтичної відповідності значення (у сенсі досягнення герменевтичної гармонізації й погодженості між інтерпретатором та спонукою від об’єкта). Б. обґрунтував особивості герменевтичної методології. Основні праці: “Загальна теорія інтерпретації”, “Герменевтика як загальна методологія вчення про дух”.

бехер Еріх (1882–1929) – нім. філософ, представник критичного реалізму і віталізму. Вважав, що у світовій історії і в людському бутті, починаючи з самих примітивних форм і закінчуючи вищими творіннями культури, діють індивідуальні псих. сили.

Біогеоценоз (грец. bios – життя, ge – Земля, koinos – спільний, загальний) – цим терміном, запропонованим у 1940 р. В.Н.Сукачевим, позначається ділянка земної поверхні з певним складом живих організмів і кісних компонентів (приземний шар атмосфери, сонячна енергія, ґрунт тощо), що об’єднані речовим та енергетичним обміном в єдиний природний комплекс. Вживається як синонім екосистеми.

Біологічний напрямок (грец. bios – життя і logos – вчення) – течія у філософії другої половини ХХ ст., загальною ознакою якої є перенесення біологічних законів на сусп. життя.

БІОСФЕРА (грец. bios – життя, sphaira – куля) – земна оболонка, що охоплена життям і має у зв’язку з цим своєрідну геологічну та фізико-хімічну організацію: нижню частину атмосфери – тропосферу (повітряний шар, що забезпечує життям нашу планету), верхню частину літосфери (корисні копалини та ґрунт, населений організмами тощо), гідросферу (водні ресурси рік, озер, морів та океанів).

БІФУРКАЦІЯ (лат. bifurcatio – роздвоєний) – розгалуження шляхів, можливостей, напрямків руху, розвитку.

БІХЕВІОРИЗМ (англ. behaviour – поведінка) – напрямок в амер. психології ХХ в., що заперечує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить психіку до різних форм поведінки, зрозумілої як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища.

БОДЕН Жан (1530-1596) – видатний франц. політ. мислитель, соціолог, правознавець, засновник концепції держ. суверенітету, створення світської (незалежної від церкви) держави. Основні твори: “Шість книг про республіку”, “Театр природи” тощо.

БОДРІЯР Жан (народився у 1929) – визначний франц. соціолог і філософ, теоретик “смерті модерну”. У 80-х рр. ХХ ст. Б. розробив теорію нового постмодерністського суспільства, в якій обґрунтував оригінальне бачення соц. досвіду та стадій істор. процесу. Він також заклав основи нової метафізичної теорії. Головні твори: “Суспільство споживання”, “Стратегії фатальностей”.

брентано Франц (1838–1917) – нім. філософ, з 1864 р. – катол. священик. За сумніви у вірі у 1873 р. позбавлений духовного сану і відлучений від катол. церкви. Послідовник філософії Аристотеля і катол. неосхоластики. Був рішучим противником Канта і німецького ідеалізму, на противагу останньому захищав яскраво виражений реалізм. Є засновником інтенціональної психології як вчення про псих. феномени. У галузі метафізики прагнув обґрунтувати вільний христ. теїзм. Основні твори: “Про майбутнє філософії”, “Вступ до психології почуттів” тощо.

бруно Джордано (1548–1600) – італ. натураліст і філософ, з 1563 р. – домініканський монах, у 1576 р. втік з монастиря; за час 16-річного мандрування Швейцарією, Францією, Англією, Німеччиною проповідував своє вчення. У Венеції був схоплений інквізицією і засуджений до страти за єресь. Створив геніальний пантеїстичний світогляд, який проповідував з поетичною силою і поетичним натхненням. Всесвіт є Бог, він нескінченний, численні сонця з їх планетами рухаються в ньому своїми орбітами. Цей нескінченний, рухомий своїми внутрішніми силами універсум є єдино сущим і живим, як субстанція він залишається вічним і незмінним. Одиничні речі приймають участь у вічному дусі і житті згідно зі ступенем розвитку своєї організації, однак вони піддаються змінам. У світі немає нічого неживого, все одушевлене. Бог не може вимагати від нас більших почестей, аніж ті, які ми йому виявимо, якщо будемо вивчати закони руху і розвитку універсуму і жити згідно з цими законами. Будь-яке пізнання природного закону є моральною справою.

бубер Мартін (1878–1965) – євр. реліг. філос. Прагнув дати тлумачення сутності характеру єврейського народу і його історії. Життя єврея проявляється “здебільшого у відносинах, аніж у своїй сутності; він жертвує собою заради вигоди, якщо має мілку душу, і присвячує себе ідеї, якщо має душу велику. Але він ніколи або майже ніколи не зживається з оточуючими речами так, щоб ставитися до них зі спокійною увагою і турботливо берегти їх, щоб перебувати в любові до навколишнього світу і бути впевненим у своєму існуванні”. Головною якістю душі єврея Б. вважав пафос, прагнення неможливого. Головні твори: “Я і Ти”, “Релігія і філософія” тощо.

БУДЕННА СВІДОМІСТЬ – сукупність знань, поглядів, почуттів, які стихійно виробляються соц. групами, класами, націями під впливом їх буденного буття.

булгаков Сергій Миколайович (1871–1944) – рос. реліг. філософ, богослов, економіст. Спасіння Росії шукав на шляху реліг. відродження і, у зв’язку з цим, усі соц., нац. відносини і культуру розглядав переоціненими на реліг. началах. Домінуючою у вченні Б. стала ідея боговтілення, тобто внутрішнього зв’язку Бога  і створеного ним світу, яка проявляється у світі і в людині і робить їх причетними до Бога. Основні твори: “Два гради: Дослідження про природу суспільних ідеалів”, “Про Боголюбство” та ін.

Буття – філос. категорія, яка позначає реальність, що існує об’єктивно, поза і незалежно від свідомості людини.

бьоме Якоб (1575–1624) – нім. містик, що створив складну систему космології. За Б. із першооснови, яка є вічною єдністю, безмовністю без сутності, вічним спокоєм і нічим, силою прагнення до “дещо” породжується божество, потім Богом – вічна природа, потім владою Божою – духовний світ і як останнє породження – земний світ. В усьому, навіть у Богу, міститься як добре, так і зле начало. Серед основних праць: “Про народження й означення усіх сутностей”, “Христософія, або шлях до Христа” та ін.