ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

ПОУЧЕНИЯ (1117)¹

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір'ю своєю і [з] Мономахів² у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучения вам, улюблені, і задля християнських людей, бо скільки оберіг [їх] я по милості божій і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях³, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх, — нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру. Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: “На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив”.

Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: “Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню, однімем. Якщо ж ти не підеш із нами — то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі”. І сказав я: “Хоча ви й гніваєтеся — не можу я вам іти, ні хреста переступити”⁴.

І, одрядивши їх (та) взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені

випало: “Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?” Та інше.

¹ Літопис руський. Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця.—К., 1989.—, С. 454—460.

² Всеволодом Ярославичем і Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

³ Тобто готуючись до смерті; ці слова, як і слова “мене (до) сих днів, грішного, допровадив” свідчать про те, що “Поучения” Володимир Мономах написав у вельми поважному віці; аналіз тексту показує, що твір постав десь у середині лютого — на початку великого посту 1117 р.

⁴ Йдеться про двоюрідного брата Володимира Мономаха Святополка Ізяславича та його синів, двоюрідних небожів (синівців) Володимирових Мстислава та Ярослава, а також двоюрідних Володимирових небожів Ярослава та Вячеслава Ярополковичів і Святослава (Святошу) Давидовича, які навесні 1099 р. виступили проти Володаря і Василька Ростиславичів (див. про це також І п. під 1097 р.).

А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні [хоча] приймайте.

“Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити його!”

“Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи — і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого — і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, [щоби] постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а прокляті ним — вигинуть. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб'ється, бо господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем'я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків”.

Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостой-них не говорити; долу очі мати, а душу — вгору;”уникати, не старатися повчати легковажних; власть же — ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти — од Бога нагороди нехай, той сподівається, і вічними благами він пораює¹.

“О владичице богородице! Забери із убогого серця мойого гордість і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього”.

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють — не мсти, ненавидять — люби, гонять — терпи, хулять — благай, умертви гріх. ...

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець-Бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його пролити найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до (скону) живоття нашого. Як отець, [що], чадо своє люблячи, поб'є [його] і знову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його — покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися.

Тож, бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості божої. ...

Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ? І земля на водах покладена, господи, твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено твоїм промислом, господи! І сьому чуду ми дивуємся: як із землі сотворив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи,— не всі на одну подобу, а кожен із

1. Виклад уривка із “Слова про подвижництво” Василія Великого, патрона-покровителя Володимира Мономаха, яке було відоме, зокрема, з “Ізборника Святослава” 1076 р.

своїм образом лиця, за божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть, і спершу [в] наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні і слабі ідуть по всіх землях, за божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, господи, милість твоя до нас, коли блага ті сотворив ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені тобою, господи: коли повелиш — то заспівають і людей веселять тобі, а коли ж ти не повелиш їм, то, язика маючи, оніміють. ...

Сі слівця божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте бога, який дав нам милість свою.

А се — мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам бог зм'якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: “Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, (господи), так і нас, грішних, помилуй”¹. І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно — то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола, — і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то “господи, помилуй”, благайте безперестану потай, — бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте

сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає

1. Перша молитва Василія Великого із послідування до причащання (Уривок).

ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти, — тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов'ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од Бога.

Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: “Смертні ми єсмо, нині — живі, а завтра — у гробі. Се все, що ти нам, [боже], дав єси, — не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів”. І в землі не ховайте [нічого], — се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна, ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, — не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, — напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм [жінкам], над собою власті. А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе. Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов, — а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, — так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце [слід] прославити Бога з радістю. Бо сказано: “Просвіти очі мої, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний”. І ще: “Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]”. Так хвалю я Бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо починає і звір, і птиці, і люди.

А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, (з) тринадцяти літ