З

Загальне – філос. категорія, яка відображає те, що повторюється в предметах, явищах, те, що притаманне не одному, а багатьом предметам і явищам.

Загальні закони – закони, які відносяться до усіх явищ однієї або ряду сфер дійсності, або форм руху матерії.

ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ – філос. поняття, яким окреслюється те спільне, що є притаманним для будь-якого представника людського роду.

загальнотеоретична соціологія – вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соц. процеси, формування та розвиток соц. відносин, закономірності соц. життя.

ЗАКОН – об’єктивний, суттєвий, необхідний, стійкий всезагальний зв’язок матеріальних і духовних явищ, що визначає характер і напрямок їх руху та розвитку.

ЗИЗАНІЙ Лаврентій (Тустановський; справжнє прізвище – Кукіль) (р.н. невизначений – після 1633) – укр. вчений, церковний діяч, педагог, поет, який змолоду опанував церковнослов’янську, грец. та лат. мови. Найвідоміші праці З. – перший в Україні буквар зі словником “Наука к читаню и розумєню писма словенскаго…” і “Грамматіка словенска…”, що мали велике значення для розвитку освіти слов’янських народів.

Закон взаємного переходу кількісних та якісних змін – виражає такий взаємозв’язок кількісних та якісних сторін предмета, в силу яких безперервні кількісні зміни, досягнувши міри, викликають стрибкоподібні якісні зміни, які у свою чергу визначають характер подальших кількісних змін.

Закон діалектичної СУПЕРЕЧливОСТІ – всезагальний закон діалектики, в силу якого усім речам, явищам, процесам властиві внутрішні протиріччя, протилежні сторони та тенденції, які знаходяться у стані взаємозв’язку і взаємозаперечення; діалектична суперечливість дає внутрішній імпульс для розвитку, призводить до нарощування протиріч, які розв’язуються на певному етапі шляхом зникнення старого і виникнення нового.

Закон заперечення заперечення – показує, що розвиток має поступальний характер відбувається прогресивно і спіралевидно, шляхом заперечення старої якості новою з утриманням усього позитивного із старого і з відносним повторенням його на вищому ступені.

Закономірність – більш широке, порівняно з законом, поняття. Якщо закон проявляється суворо в конкретних умовах, то З. проявляється як взаємозв’язок низки законів.

Заперечення – філос. категорія, яка виражає певний тип відношення між двома послідовними стадіями, станами об’єкта, який розвивається. Це відмирання старого, того, що віджило, не відповідає умовам, які змінились.

Заперечення заперечення – не одне, а ціла низка заперечень. Нове заперечується ще новішим, тобто кожний акт заперечення є запереченням попереднього заперечення.

ЗАРАТУСТРА – пророк і реформатор давньоіранської релігії, яка отримала назву зороастризму.

ЗАСВОЄННЯ – основний шлях набуття індивідом сусп.-істор. досвіду. У процесі З. людина сприймає соц. значення предметів і засоби їх використання, моральні підстави поведінки, форми спілкування з ін. людьми.

Засоби виробництва – сукупність речових елементів матеріального виробництва: засобів праці та предметів праці.

Зв`язок соціальний – поняття, що позначає будь-які соціокультурні зобов'язання індивідів чи груп індивідів один відносно одного. Поняття З.с. введене в соціологію Е.Дюркгеймом для характеристики малих груп. Під З.с. розуміють певну системну якість, що дозволяє індивідам класифікувати себе як членів даної групи. З.с. у групі має такі ознаки: 1) особисті зобов`язання кожного члена групи виконувати загальні для групи норми і оберігати спільні цінності; 2) взаємозалежність членів групи поміж собою на підставі спільного інтересу; 3) ідентифікація індивіда з групою.

Зв’язок – у філософії: таке співвідношення, при якому ті чи ін. зміни одного явища, процесу обов’язково супроводжуються тими чи ін. змінами іншого явища, процесу.

звичай – 1) встановлений спосіб поведінки, з яким пов`язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції; 2) істор. складена і розповсюджена у суспільстві або соц. групі форма дій, які повторюються за певних обставин; 3) встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції; 4) спосіб дій, прийнятий в суспільстві. Право, спочатку засноване саме на звичаї (“по праву звичаю”), на деякій певній традиції, що звичайно встановлює мир і підтримує згоду між людьми.

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО – сукупність неписаних правил поведінки (звичаїв), що склалися у суспільстві внаслідок їх неодноразового традиційного застосування та санкціоновані державою.

ЗЕНКІВСЬКИЙ Василь Васильович (1891-1962) – укр. філософ, який перейшов від неокантіанства до феноменологічної парадигми та творчого використання ілей З.Фрейда. Плідно розробляв питання щодо детермінації псих. актів та теорії виховання. Серед головних творів: “Проблема психічної причинності”, “Проблема виховання у світлі християнської антропології” та ін.

зенон-стоїк (прибл. 336–264 до н.е.) – давньогрец. філософ, котрий віддавав перевагу мудрості перед знанням, яке вважав лише засобом досягнення мудрості. У своєму вченні З. майстерно об’єднав головні положення кінічної етики з гераклітівською фізикою і багатьма аристотелівськими доктринами в одну послідовну систему, у якій уже містяться провідні особливості філософії стоїків.

зіммель Георг (1858–1918) – засновник т.зв. формальної соціології, головними поняттями якої стали: зміст як істор. обумовлені цілі, мотиви, спонукання людських взаємодій і форма як універсальний засіб втілення й реалізації істор. мінливих змістів. З. здійснив аналіз і піддав критиці сучасний йому капіталістичний спосіб життя, його внутрішні суперечливі тенденції, обґрунтував феномен “індивідуального закону” – свого роду унікально-особистісного апріорі, що визначає життя й поведінку індивіда і знаменує собою (поряд зі створенням культурних форм) здатність “життя” до творчості та художньої “саморегуляції” Ідеї З. вплинули на виникнення неомарксизму, відображені у філос. антропології. Головні праці: “Проблеми історії філософії”, “Соціологія”, “Про соціальну диференціацію”, “Конфлікт сучасної культури”.

Зло – найзагальніше оціночне поняття, що означає негативний аспект людської діяльності: те, що підлягає обмеженню й подоланню. У широкому значенні З. ототожнюється з життєзапереченням. Типологія З.: фізичне З. – хвороби, стихійні лиха тощо; соц. З. – війни, соц. катаклізми: екон. кризи тощо; моральне З. – жорстокість, підступність та ін. вади.

Зміна – найзагальніша форма буття всіх суб’єктів, об’єктів та явищ, що відбиває будь-який їх рух і взаємодію, перехід від одного стану до ін.

Зміст – філос. категорія, яка означає сукупність елементів (частин, сторін, процесів тощо), які утворюють даний предмет.

Знак – матеріальний предмет (явище, подія), який сприймається чуттєво і в процесі спілкування людей виступає як виразник якогось ін. предмету, властивості, відношення і використовується для придбання, зберігання, перетворення, передачі інформації.

Знання – перевірений сусп.-істор. практикою і пересвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій. З. можуть бути житейськими, донауковими, художніми й науковими, а останні – емпіричними і теоретичними. Житейські З., як прав., зводяться до констатації фактів та їх опису, тоді як наукові З. підіймаються до рівня пояснення фактів, осмислення їх в системі понять даної науки, включаються у склад теорій. Сутність наукового З. полягає в адекватному відображенні дійсності у свідомості суб’єкта пізнання, у достовірному узагальненні фактів, у тому, що за випадковим воно знаходить необхідне, закономірне, за одиничним – загальне, і на цій основі здійснюється науковий прогноз. Мислення людини постійно рухається від незнання до З., від поверхневого до все більш глибокого й всебічного З. Відношення З. до реальності вивчає теорія пізнання. Теорія пізнання як філос. дисципліна аналізує не індивідуальні, такі, що функціонують у психіці, механізми, що дозволяють тому чи ін. суб’єкту прийти до певного пізнавального результату, а всезагальні засади, що дають можливість розглядати цей результат як З., які виражають реальний, істинний стан речей.

ЗНАЧЕННЯ – спосіб фіксації смислів різних сторін життя за умови їх поєднання з нормами і цінностями.

ЗНЯТТЯ (від нім. aufheben) – термін, що пішов від філософії Гегеля, маючи подвійне значення: заперечення і збереження. Гегель, зокрема, застосовував його для з’ясування структури процесу розвитку, вважаючи, що принцип попередніх філос. вчень не відкидається, а зберігається в більш розвиненій системі, але не в самостійному вигляді, а як сторона чи момент більш розвинутого цілого.

Зовнішні протиріччя – протиріччя між різними предметами, процесами чи явищами.

ЗОМБАРТ Вернер (1863-1941) – видатний нім. соціолог, економіст, який досліджував з неокантіанських позицій генезис капіталізму й обґрунтував перспективу його еволюції у суспільство “соціального плюралізму”. Ідеї З. про держ. втручання у процес регулювання економіки були використані й розвинуті Дж.Кейнсом, а також стали основою для створення теорії конвергенції. Головні праці: “Сучасний капіталізм”, “Майбутнє капіталізму” та ін.

ЗООМОРФІЗМ (грец. zoon – тварина, morfe – форма) – наділення рисами тварин образів реальних або вигаданих об`єктів. Такими рисами людина наділяла образи духів, а згодом – богів. У християнстві існує вшанування голуба як втілення Духа святого.

ЗОРОАСТРИЗМ – релігія стародавніх індоєвропейців, що мешкали на території Ірану, Середньої Азії, Азербайджану. Склалася у І тис. до н.е. Засновником З. вважається пророк Заратустра; вчення З. викладене в Авесті – священній книзі цих народів. Головна ідея: світ – це сфера боротьби між добром і злом, яка неминуче завершиться перемогою добра, що уособлюється з образом верховного божества – Ахурамазди.