| | |
КАВАЛЕРОВ Анатолій
Іванович (народився у 1937) – укр. філософ, доктор філос.
наук, сферу наукових інтересів якого складають проблеми соц. філософії,
філософії історії і освіти, методологія пізнання, управління та організації
науки, соціологія побуту та сім’ї, аксіологічні проблеми особистості тощо.
Основні праці: “Діалектика душі за Я.Коменським”, “Ідеї менталітету в
філософських поглядах Г.Сковороди: Філософія. Менталітет. Освіта” та ін.
КАДАСТР (франц. cadastre від грец. kadastichon – лист; реєстр) – опис чого-небудь, систематизовані зведення, що складаються шляхом
періодичних чи безупинних спостережень за яким-небудь об'єктом.
КАЗУАЛІЗМ (лат. casus – випадок) – вчення, яке обґрунтовує, що основою світобудови є випадок,
випадковий збіг обставин.
КАЗУЇСТИКА (лат. casus - випадок) – 1) застосування
загальних, переважно юрид., принципів до окремих випадків; 2) використання
у суперечці суто зовнішніх доказів, що не належать до суті справи;
3) спритність у доказі сумнівних чи хибних положень.
КАЛИНОВСЬКИЙ Стефан (1700-1753) – укр. церковний діяч, філософ, який закінчив Київсько-Могилянську
академію, де працював викладачем. У 1729-1730 рр. він створив оригінальний “Філософський курс” на підставі творчого переосмислення тогочасної парадигми бароковї
схоластики. К., будуючи свою етичну концепцію на раціоналістичних умоглядних розміркуваннях
і відсуваючи на другий план чуттєві, емоційні стимули людської поведінки,
демонстрував просвітницькі тенденції в осмисленні етичної і філос. проблематики
в загалі. К. з 1734 р. на посаді ректора Московської слов’яно-греко-латинської академії.
кампанелла Томмазо (1568–1639) – італ. філософ, поет, політ. діяч. Він виступав проти вивчення природи виключно за допомогою праць Аристотеля
і вимагав вивчення самої природи. Збереження і підтримання власного буття –
вища мета поведінки. Воля цілком і повністю спрямована на владу; влада
досягається завдяки знанню, яке повинно бути покладене в основу всього
виховання. Головні праці: “Філософія раціонального
і реального”,
“Загальна філософія” та ін.
камю Альбер (1913–1960) – франц. філософ який захищав екзистенціалізм “абсурдного”, вчення про
сторонність людини в світі. За К., безглуздість і безнадійність людського
існування не можуть бути доведеними, вони повинні бути просто прийнятими; у
цьому і полягає гідність людини; Сізіф – символ життя. Він виступав проти
марксистської моралі, віддаючи перевагу жертовності тих, хто “історії не
робить, а терпить її напасті”. Основні твори: “Міф про Сизифа”, “Бунтівна
людина” та ін.
КАНИГІН Юрій Михайлович (народився у 1935) – укр. історіософ,
соціолог, економіст, один з перших дослідників на теренах колишнього СРСР
теорії та практики інформатизації суспільства, проблем “тонко структурної
соціології” та соц. інтелекту. Серед праць: “Основи когнітивного суспільства:
Інформаційна теорія соціальних систем”, “Економіка та організація машинної
інформатики” та ін.
Канон (грец. kanon – правило) – 1) система
правил, норм, яка домінує у мистецтві у певний істор. період або у певному
художньому напрямку і закріплює основні структурні закономірності конкретних
видів мистецтва; 2) установлене христ. церквою правило догматичного
характеру, що не підлягає сумнівам і повинне сприйматись як “богодана” істина; 3) встановлений зразок.
кант Іммануїл (1724–1804) – видатний нім. філософ, родоначальник нім. класичного ідеалізму. Розробив
парадигму “критичного” або “трансцендентального” ідеалізму, головною складовою якої стали вчення про
доцільність природи й антиномічність розуму. У питаннях гносеології відстоював
позицію, згідно з якою справжнє теоретичне знання вважав можливим отримати
тільки у математиці та природознавстві. У розумі, за К., закладене невикорінне
прагнення до безумовного знання, обумовлене вищими етичними запитами, в силу
чого людський розум прагне вирішити питання про межі або безмежність світу у
просторі й часі, про можливості існування неподільних елементів світу, про
характер процесів, що відбуваються у світі, з т.з. наявності у них
необхідності, випадковості і свободи, про існування Бога як безумовно
необхідної істоти. Головні праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму“ та ін.
КАРДИНАЛЬНИЙ (лат. cardinalis – головний) – основний, найголовніший.
КАРДІОЦЕНТРИЗМ (грец. kordis – серце) – “філософія серця”, світоглядно-методологічна позиція і
напрям в філософії, відповідно до якого суттю людини і джерелом її думок і
пізнання є серце, а не розум.
карнап Рудольф (1891–1970) – нім. філософ і логік, який вважав важливим уточнення основних понять
філософії і науки за допомогою апарату математичної логіки. Він розвинув
формалізовану теорію індуктивних висновків, теорію семантичної інформації і
квантифікації модальної логіки. Серед головних праць: “Логічна будова світу”,
“Логічні засади ймовірності”.
КАРТЕЗІАНСТВО (від Cartesius – лат. транскрипція імені Декарт) – філос. вчення Р.Декарта
(Картезіуса, 1596-1650) і особливо його послідовників. Філософія
Декарта пов’язана з його дослідженнями у галузі космогонії, математики і
фізики. К. – дуалістично суперечливе обґрунтування всесвіту. Декарт проголосив
Бога творцем матерії (тілесної субстанції), джерелом всезагального розвитку й
гармонізатором всіх сфер життя. Гносеологічні позиції Декарта полягали в
обґрунтуванні панування людини над природою як кінцевої мети пізнавальної та
перетворювальної діяльності людини, яка удосконалює свою природу.
Картина світу – 1) цілісний образ світу,
що має істор. обумовлений характер; 2) одна з форм світоглядного
відображення об’єктивної реальності в сусп. свідомості, яка є наочним образом
освоєної в практиці дійсності, компонент світогляду.
КАССИРЕР Ернст (1874-1945) – нім. філософ,
представник Марбурзької школи неокантіанства. Протягом творчого життя К.
наблизився до ідей феноменології та філос. антропології. З цих позицій К.
створив теорію формування понять у природничих науках. К. доходить думки, що
“символічні форми культури” (мова, міф, релігія, мистецтво, наука, історія) –
це самостійні, не підпорядковані один одному засоби освоєння людиною світу,
виявлення нею своєї сутності. Серед праць: “Філософія символічних форм”, “Міф
держави”.
КАТАРСИС (грец. katharsis – очищення) – 1) емоційне розвантаження; термін, введений Аристотелем у
вченні про трагедію (“Поетика“) для означення процесу очищення духовної сфери
людини за допомогою страху і жалю. Це явище уподібнюється естетичному
задоволенню і зв'язане з роботою уяви і створенням ілюзії; 2) первісне
емоційне потрясіння, стан внутрішнього очищення, викликаний у глядача ант.
трагедії внаслідок особливого переживання за долю героя, який, як прав., згинав.
Категоричний імператив – поняття, введене І.Кантом
для позначення внутрішнього “морального закону” особистості (її внутрішньої
моральної автономії), суть якого зводиться до наступної формули: “вчиняй тільки згідно з такою максимою (правилом), керуючись якою ти у той
же час можеш побажати, щоб вона стала всезагальним моральним законом (тобто щоб
усі ін. могли також ним керуватися).
Категорія (грец. kategoria – висловлення, ознака, властивість) – 1) форма усвідомлення у поняттях всезагальних способів відношення
людини до світу, яка відображає найзагальніші й найсуттєвіші властивості,
закони природи, суспільства і мислення; 2) найзагальніше, основне наукове
поняття, що відображає суттєві властивості і відношення предметів та явищ, котрі мають достатньо великий ступінь спільності.
категорія аналізу – загальні ключові
поняття, які відповідають дослідницьким
завданням.
КАУЗАЛЬНИЙ (лат. causalis від causa – причина) – 1) такий, що
стосується причинно-наслідкових відносин; 2) причинний.
КВАЗІ (лат. quasi – нібито, начебто) – частина складних слів, що відповідає за значенням словам “несправжній”, “мнимий”, “майже”.
КВІНТЕСЕНЦІЯ (лат. quinta essentia – п'ята сутність) – основа, сама суть, сутність чого-небудь, щось головне.
КЕДРОВ Боніфатій
Михайлович (1903-1985) – рос. філософ, ініціатор та перший головний редактор часопису “Вопросы
философии” (1947-1949), автор майже 50 монографій з різних проблем філософії та
історії науки. Серед основних праць: “Єдність діалектики, логіки і теорії
пізнання”, “Науки в їх взаємозв’язку. Історія. Теорія. Практика” та ін.
КЕРОВАНІСТЬ – відношення між керуючою
здатністю органу управління і складністю об’єкта управління.
КЕРУЮЧИЙ ВПЛИВ – свідома дія суб’єкта управління
по відношенню до об’єкта управління з метою переводу його в якісно новий
бажаний стан.
К’ЄРКЕГОР Сьорен (1813-1855) – датський реліг. філософ, попередник сучасного екзистенціалізму.
Критикуючи як нім. романтиків, так і представників нім. класичної філософії,
особливо вчення Г.В.Ф.Гегеля, за надлишковий естетизм та спекулятивність,
відкидаючи “науковий спосіб філософування” як безособовий, К. обґрунтовував, що
філософія може бути тільки “екзистенційною”, тобто такою, що має вельми
особистісний характер. Серед творів: “Поняття іронії”,
“Твори любові”, “Хвороба до смерті” та ін.
КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ – ієрархічно вищий в
системі навчальних закладів гетьманської України підрозділ, величезний освітній
центр, створений на базі школи Києво-Богоявленського братства при
Києво-Печерській лаврі у 1631 р. (до 1701 р. існувала у статусі колегіуму)
Петром Могилою (митрополит Київський і Галицький). КМА як світський вищий навчальний
заклад проіснувала до 1817 р. Деякі її випускники та викладачі займались
педагогічною діяльністю у вузах Західної Європи. До 1920 р. КМА діяла у
перетвореному вигляді як вищий духовний навчальний заклад. КМА відроджена як
вищий навчальний заклад України у 90-х рр. ХХ ст.
КИРИЛО (Константин) (826-869) і МЕФОДІЙ (820-885) – церковні і культурні діячі, що походили з Греції. К. здійснив кілька
подорожей з метою поширення християнства. М. тривалий час посідав держ. посади,
потім постригся у ченці. Вони - автори слов’янської абетки і правопису.
Православна церква визнає К. і М. святими і рівноапостольними.
Кирило-Мефодіївське товариство – просвітницька національно орієнтована таємна антисамодержавна організація,
яка діяла в середовищі укр. інтелігентів у 1845-1847 рр. в Києві. Представники:
Т.Шевченко, П.Куліш, М.Костомаров.
Кількість – така визначеність, у
якій виражаються відмінності одноякісних речей або спільність різноякісних
речей, явищ.
КІНІКИ – давньогрец. філос. школа, що склалася навколо Антисфена (прибл. 450-360
до н.е.) – учня Горгія і Сократа, який проводив заняття на одному
з афінських пагорбів – Кіносаргу, назву якого і пов’язують з власне
найменуванням цієї школи (грец. kynikoi). К. обґрунтовували
ідею безмежної духовної свободи індивіда, втілення якої на практиці призводило
до демонстративного зневажання існуючих соц. правил і соц. ін-тів.
КІРЕНАЇКИ – давньогрец. філос. школа у Півн. Африці (V ст. до н.е.), заснована
Аристіпом з Кирени – учнем Сократа. К. звеличували культ гедонізму, ототожнюючи
щастя з почуттєвими насолодами.
КІСТЯКІВСЬКИЙ Богдан
Олександрович (1868-1920) – видатний укр. філософ, правознавець, який створив самобутню
соціокультурну концепцію права. Серед основних творів: “Раціональне та ірраціональне у
праві”,
“Держава і особистість” та ін.
Класифікація (лат. classis – розряд і facere – робити) – 1) система розподілу об`єктів
(предметів, явищ, процесів, понять) за класовим критерієм: згідно з визначеними
ознаками; 2) розподіл об'єктів на розряди, групи, класи відповідно до
істотних відмінних властивостей, ознак.
КЛАСИЦИЗМ (лат. classicus – зразковий, першокласний) –
1) художній напрямок у мистецтві ХVII – поч. ХIХ ст. в Європі, що розробив суворі стилістичні нормативи та
ієрархію вищих і нижчих жанрів за ант. зразками. Для К. характерна висока
громадянська тематика, відображення життя в образах ідеальних, що тяжіють до
загальної норми, зразку; 2) культурний стиль XVII-XVIII ст.
Кластеризація – виділення груп об`єктів із загальними ознаками.
КОГЕН Герман (1842-1918) – нім. філософ, засновник
Марбурзької школи неокантіанства. Творення власної філос. системи на основі
переосмислення кантівської філософії мало наслідком виключення з неї дуалізму
“речей у собі” і свідомості, а також елементів матеріалізму. К. вважав, що
головним для філософії є питання про логічні засади понять математики,
природознавства й етики. Основою етичної теорії К. була думка про те, що етичні
ідеали можуть бути можливою дійсністю лише за умови існування Бога, який, з
його т.з., також є лише “методичним поняттям”. Головні праці: “Система філософії” (у 3-х томах,
“Етика чистої волі”, “Естетика чистого чуття” та ін.
КОГЕРЕНЦІЇ ТЕОРІЯ (лат. cohaerentis – такий, що перебуває у взаємному
зв’язку) – неопозитивістська теорія істини, розроблена О.Нейратом та Р.Карнапом
в процесі їх дискусії в рамках Віденського гуртка з метою спростування позиції
його засновника М.Шліка. Суть К.т. викладено в формулі: “Бути істинним –
означає бути елементом несуперечливої системи”, при цьому під системою мається
на увазі мовна структура, дедуктивно розвинута з сукупності вихідних аксіом.
КОГНІТИВНИЙ – пов’язаний з проблемами пізнавальної діяльності.
КОД (франц. code) – сукупність знаків (символів) і система певних правил, за допомогою яких
представляється, обробляється, передається і зберігається інформація. Культурні
коди характеризують різні типи культур.
КОЛЕКТИВ (лат. collectivus – збірний) – сукупність декількох або
багатьох осіб, об’єднаних світоглядною спільністю в одне організаційне ціле на
основі досягнення однакових цілей і реалізації загальних інтересів.
КОЛЕКТИВНА СВІДОМІСТЬ – термін, яким Е.Дюркгейм у своєму вченні позначав
самостійне духовне утворення, властиве суспільству як цілому, не зводиме до
простої суми індивідуальних свідомостей і таке, що чинить вплив на останні.
КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ – термін, що в концепції К.Г.Юнга означає структурну
сферу психіки людини, що складається з образів (архетипів), в яких символічно
представлений досвід псих. розвитку людини.
КОЛІЗІЯ (лат. collisio – зіткнення) – протиріччя, зіткнення
протидіючих сил, їх інтересів, почуттів, поглядів.
КОЛЛІНГВУД Робін Джордж (1889-1943) – впливовий англ. філософ та
історик ХХ ст., який намагався створити оригінальну версію “метафізики без
онтології” як істор. науки про найглибинніші підвалини наукового мислення,
зміна котрих приводить до серйозних, тектонічного штибу зрушень у суспільстві.
Зокрема, кризу техногенної європ. культури К. трактував як наслідок відмови від
її головної засади – віри у розум. Серед праць: “Начерк метафізики”, “ Ідея
історії” та ін.
КОМБІНАЦІЯ (лат. combinare – сполучати) – 1) сполучення різних фактів або
ідей; 2) більш або менш складний план дії; сукупність об’єднаних єдиним
задумом прийомів, дій тощо; 3) у математиці: кожне з можливих сполучень
даних предметів у певному порядку (перестановка, розташування, сполучення);
4) у шахах і шашках: хід або низка ходів, розрахованих на досягнення
певних цілей; 5) у переносному значенні: хитрування, виверт.
КОМПАРАТИВІСТИКА (лат. сomparatio – рівне співвідношення, порівняння) – загальна назва сукупності порівняльних методів у різних областях
гуманітарного знання (політологія, історія, правознавство).
КОМПЕТЕНЦІЯ (лат. competere – відповідати, підходити; домагатися) – коло повноважень, прав, питань, справ якої-небудь особи, органа.
КОМПІЛЯЦІЯ (лат. compilatio – пограбування; збори документів) – складання творів на основі чужих добутків, досліджень без самостійної
обробки використовуваних джерел, в силу чого виконана робота не вважається
оригінальною.
КОМПЛЕКС (лат. complexus – сполучення, зв'язок) – 1) сукупність дій, явищ, предметів, властивостей тощо, що складають
єдине ціле; 2) з'єднання окремих псих. процесів у ціле, відмінне від суми
своїх елементів.
КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ (лат. communico – роблю спільним, зв’язую, спілкуюсь) – здійснює зв’язок
між людьми у часі й просторі, всередині й поза певної організації. Суть
комунікативного процесу полягає у досягненні культурно-соц. спільності при
збереженні індивідуальності кожного її елемента.
Комунікація (лат. commиniсatio – повідомлення, бесіда, розмова; лат. communicare – зв'язувати, робити спільним; зв’язувати; спілкуватися) – 1) інформаційна галузь
спілкування людини – обмін уявленнями, ідеями, інтересами, настроями,
почуттями, знаннями, установками тощо); 2) шлях сполучення, зв'язок одного
місця з ін.; 3) спілкування, передача
інформації від однієї людини до ін. – специфічна форма взаємодії людей у
процесах їхньої пізнавально-трудової діяльності, що здійснюється головним чином
за допомогою мови, а також жестів, рухів тіла тощо; 4) змістовний аспект
соц. взаємодії.
КОНВЕРГЕНЦІЯ (лат. convergere – сходитися, наближатися) – сходження, зближення. Сусп. науками цей термін запозичений з біології, де
він позначає набуття відносно далекими за походженням організмами схожих
анатомічних (морфологічних) форм в процесі їх еволюції завдяки мешканню в
однаковому середовищі.
КОНГЛОМЕРАТ (лат. conglomerates – той, що зібрався, зібраний) –
механічне
поєднання в єдине ціле різнорідних предметів.
кондорсе Марі Жан
Антуан де (1743–1794) – франц. філософ-енциклопедист,
сенсуаліст, позитивіст. К. прагнув довести первісне добро й необмежену
здатність людини і усього людства до постійного та безмежного вдосконалення,
оскільки людина дозволяє володарювати своєму розуму. Основною перешкодою на
шляху прогресу К. вважав невігластво, забобони, релігію та деспотизм. Умови її
подолання він вбачав у розумі та природних здатностях людини, в основі яких
лежать “природні закони” та
“природне право” – право на власність,
майнова нерівність, але рівність усіх перед законом. До основних праць
відносяться: “Досліди аналізу”,
“Ескіз історичної картини поступу людського розуму”.
КОНИСЬКИЙ Георгій (1717 – 1795) – укр. філософ, прихильник концепції двох істин – віри і розуму. Світ
К. розумів як сконцентрований навколо Землі одухотворений різноманітними
формами організм, впорядкований і побудований на основі доцільності. Людина, за
К., досконале, причетне до тілесної й духовної природи створіння; своєю
духовною природою – розумом – вона уподібнюється до Бога і тому повинна шукати та
знайти шлях свого земного щастя. Основні твори: “Воскресіння мертвих”, “Слова і
речі”.
КОНКРЕТНЕ (лат. concretus – густий) – 1) філос. категорія, що виражає єдність та
цілісність об’єкта у всьому розмаїтті його зв'язків і відношень;
2) предметне.
Конкретність істини – властивість істини, що виражає залежність знань від зв’язків і взаємодій,
притаманних тим чи ін. явищам, а також від умов, місця і часу, в яких вони
існують і розвиваються.
КОНОНОВИЧ-ГОРБАЦЬКИЙ
Йосиф (р.н. невідомий – 1653) – укр. філософ, один з засновників могилянської філос.
школи. Виходячи з позицій поміркованого номіналізму, К.-Г. вважав, що
універсалії – раціональні сутності – у своєму бутті, з одного боку, залежать
від існування індивідуальних речей, з якими співвідносяться, з ін. – є категоріями,
завдяки яким ці індивідуальні речі опановуються інтелектом. “Універсальну
природу”, за К.-Г., можна пізнати лише через індивідуумів. К.-Г. наполягав на
ідеї “подвійної істини”, розмежовуючи сферу філософії i
теології, розуму і віри, високо оцінюючи пізнавальну здатність людського
розуму. Основні праці: “Оратор могилянський”, “Підручник логіки”.
КОНСТАТАЦІЯ (лат. constat – відомо) – 1) встановлення безсумнівності існування, наявності
чого-небудь; 2) повідомлення про встановлений, непорушний факт або явище.
КОНСТИТУЮВАННЯ (лат. constituo – встановлювати, формувати) – у феноменології Е.Гуссерля
К., як одне з фундаментальних понять, означає специфічну здатність свідомості,
процес, в якому свідомість не сприймає світ, а активно його відтворює в собі, з
себе та для себе. В К. відбивається активність свідомості, її продуктивний, а
не репродуктивний характер.
конт Огюст (1798–1857) – видатний франц. філософ, соціолог (саме він увів у науковий обіг термін соціологія),
основоположник позитивізму. Вихідна позиція вчення К. полягає в
обґрунтуванні вимог до науки обмежуватися описом зовнішнього вигляду явищ. У
своїй соц. теорії К. обґрунтовував як засіб встановлення соц. гармонії
пропаганду “нової” релігії, в якій культ особистого Бога замінявся культом
абстрактної людини як вищої істоти. Головна праця К.: “Курс позитивної
філософії”.
КОНТЕКСТ (лат. contextus – з'єднання, тісний зв'язок) – закінчена частина тексту чи усного мовлення, що забезпечує розуміння і
визначення змісту слів і фраз, які входять до нього.
КОНТЕНТ-АНАЛІЗ (англ. content-analysis; contents – зміст) – 1) метод кількісного вивчення змісту політ. інформації; 2) у
психології: метод виявлення і оцінки специфічних характеристик текстів шляхом
реєстрації певних одиниць змісту, а також систематичного виміру частоти й
обсягу згадувань цих одиниць в окремих фрагментах тексту чи у всій сукупності
досліджуваних текстів.
КОНТИНУУМ (лат. continuum – безперервне) – неперервність,
нерозривність явищ, процесів.
конфуцій (552–479 до
н.е.) – кит. філософ, основоположник конфуціанства, яке
являє собою філософію моралі, приведену до реліг. форми. Основний зміст його
вчення складають п’ять простих і великих чеснот: мудрість, гуманність,
вірність, повага до старших і мужність. Визнання їх практично означає
добросовісність і глибоку повагу до себе і до інших, на що дійсно здатні лише
особливі і повноцінні люди. Самопізнання повинне допомагати виникненню
суспільного устрою, який базується на розумі і дає індивіду можливість не
тільки зайнятися самовдосконаленням, але й виконати своє призначення у
діях для всіх. Найбільш выдомий твір - “Лунь Юй” (в перекладній літературі
називається “Зібрання” “Уривки”).
КОНЦЕПТ (лат. сonceptus – думка, поняття) –
1) смислове значення імені
(знака), тобто зміст поняття, обсяг якого є адекватним предмету
(денотату) цього імені; 2) похідна концептуального мистецтва.
Концептуальна модель (лат. conceptus – думка, поняття) – образи і уявлення, які відіграють роль узагальнених
схем поведінки.
Концепція (лат. conceptio – розуміння, система) – система
поглядів на те чи ін. явище, певний спосіб розуміння процесів, явищ; певний
задум якого-небудь провідного виду діяльності, головна думка якого-небудь
твору, наукової праці.
КОПНІН Павло Васильович (1922-1971) – укр.-рос. філософ, доктор філос.
наук, що працював директором Ін-ту філософії АН УРСР (1962-1968) та директором
Ін-ту філософії АН СРСР (1968-1971). У 60-х рр. ХХ ст. К. заснував в Україні новий науковий напрям – логіку
наукового дослідження, яка розробляє методологічні засоби відтворення наукового
дослідження як особливо структурованого логічного процесу. Серед основних
праць: “Діалектика як логіка”,
“Гносеологічні основи науки” тощо.
КОСМОГОНІЯ (грец. kosmogonia – походження світу) – міфологічні та філос. картини походження світу.
Космологізм (грец. kosmos – світ, Всесвіт і logos – вчення) – вчення ранньої грец. філософії про сутність природи, космосу, світу в
цілому. За К. Космос розглядається як безперервно змінне ціле, в якому незмінне
і самототожне, перетворюючись, проявляється у різноманітних формах.
КОСМОЛОГІЯ (грец. kosmos – всесвіт і logos – поняття) – філос. вчення про Всесвіт.
КОСМОС (грец. kosmos – Всесвіт) – поняття, уперше введене Піфагором для позначення
єдності світу як розумно і закономірно впорядкованого в протилежність хаосу – безладу.
КОСТОМАРОВ
Микола Іванович (1817-1885) – видатний укр. історик, етнограф та суп.-політ.
діяч, один з засновників Кирило-Мефодіївського товариства. На відміну від Максимовича,
який робив наголос на емпіричній правді історії, К. посилив романтичні акценти,
відшукуючи наскрізну ідею, що поєднує минуле, сучасне й майбутнє укр. народу в
єдине істор. ціле. Як історіософ, К. не стільки з’ясовував причинну залежність
значущих подій, скільки прагнув до виявлення засад буття та ментальності укр.
людини. Серед головних творів: “Книги буття українського народу”, “Дві руські
народності”.
КРЕАТИВНІСТЬ (англ. creative – творчий) – здатність до творчості, створення
чого-небудь нового. Як властивість особистості К., як прав., сполучається з
високим інтелектом, творчою інтуїцією і вірною самооцінкою особистості.
КРЕДО (лат. credo – вірую) – 1) основи
світогляду, або погляди, переконання; 2) певна система переконань.
Критерій (грец. kriterion – ознака) – ознака, за допомогою якої проводиться оцінка, визначення або класифікація,
мірило оцінки.
кроче Бенедетто (1866–1952) – італ. філософ, який вважав, що
немає ніякої природи. Немає нічого реального, крім духу, який здійснюється
діалектично на чотирьох ступенях: як інтуїція (естетичний ступінь), як синтез
загального з індивідуальним (логічний ступінь), як воля одиничності
(економічний ступінь) і як воля всезагального (етичний ступінь). Дух, за
К., проходить ці ступені щоразу на
більш високому рівні, тому світ є історія, а істор. розвиток відбувається від
гарного до кращого. Головні праці: “Філософія духа”, “Політика і мораль” та ін.
ксенофан (580-577 – 485-490 до
н.е.) – давньогрец. філософ, який вимагав мудрості, вільної від
чуттєвих образів. Саме у цьому смислі К. розумів богів як одне і все. До
природи К. відносився з благоговінням, як до вищої досконалості. Але повної
впевненості у існуванні богів і загальної, єдиної природи, вважав К., ніхто не
досяг і не міг досягти, оскільки якщо б кому-небудь і вдалось стати на
правильний шлях, то все одно він не взнав би того, оскільки все є видимість.
КУЗАНСЬКИЙ Ніколас (1401-1464) – нім. філософ і теолог, катол.
ієрарх. Творчість К. просякнута ідеями гуманізму: людина, за К., це –
мікрокосм, подібний до макрокосму, в якому здійснюється єдність божественного й
природного. Він тримався формули: віра керує розумом, а розум поширює віру;
інтелектуальне пізнання є розгортанням віри. Серед основних творів: “Про втаємниченого Бога”, “Про злагоду віри”.
КУЛІШ Пантелеймон
Олександрович 1819-1897) – видатний укр. мислитель, суп.-політ. діяч, один з провідних ідеологів
Кирило-Мефодіївського товариства.
Основою його світогляду
була ідеалістична парадигма мислення, у царині соц. філософії визначав освіту
та культурну держ. традицію як підґрунтя для сталої розбудови укр. суспільства.
Серед головних творів: “Козаки стосовно держави і суспільства”, “Хутірська
філософія та відсторонення від світу поезії”.
культура – сукупність осмисленої творчої діяльності людей;
багатофункціональна система, що містить різноманітні аспекти людської
діяльності. К. – категорія для позначення створеного людьми штучного середовища
проживання й самореалізації, яка виступає джерелом регулювання соц. взаємодії.
культурні універсалії – фундаментальні
вирішення ключових життєвих проблем, з якими зіштовхується людство у тій чи ін.
формі в усіх культурах: календар, число, ім’я, родина.
КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ
ТИП – термін, запропонований І.Я.Данилевським для характеристики єдності реліг.,
соц.-побутового, промислового, політ., наукового й художнього напрямків
розвитку.
КУН Томас Самюел (1922-1996) – амер. істори к і філософ науки,
який створив історіографічну концепцію науки, спираючись на оригінальну
інтерпретацію поняття “парадигма”, зокрема тезу про несумірність парадигм.
Основні праці: “Коперниканська революція”, “Структура наукових революцій”.
| | |