МАКІАВЕЛЛІЗМ – поняття, похідне від імені італ. мислителя й політ. діяча, ідеолога міцної держ. влади Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Означає політ. діяльність, що здійснюється підступними методами, нехтує нормами моралі, тобто керується принципом “мета виправдовує засоби”.

МАК-ЛЮЕН Херберт Маршал (1911-1980) – канадський філософ, соціолог, теоретик комунікативних технологій. Він обґрунтував положення, що комунікація, забезпечуючи цілісність суспільства, стає водночас і засобом його розуміння. За М.-Л., комунікація є продовженням, екстеріоризацією тілесних органів та почуттів людини. М.-Л. також відмічав, що людство стоїть на порозі “розкріпаченого й безтурботного світу”, в якому воно може стати єдиною родиною, проте зауважував, що характер розвитку сучасних інформаційних технологій призводить до того, що зміст комунікації відступає на задній план, стаючи  богато  в  чому  випадковим, ситуативним, тоді як засоби її здійснення набувають загрозливих розмірів за своїм маніпуляційним впливом на індивідів. Головні праці: “Галактика Гутенберга” (1962), “Місто як класна кімната” (у співавторстві з К.Хаченом та Е.Мак-Люеном).

МАКРОКОСМ (грец. makrokosmos – великий світ) – 1) в ант. традиції: Всесвіт, космос, світ у цілому; 2) у сучасному розумінні: сукупність безкінечно різноманітних макроскопічних явищ і процесів; головним у М. є той звичайний світ, в якому людина як макроістота здійснює предметно-практичну й пізнавальну діяльність, спрямовану на перетворення макродійсності з метою удосконалення свого життя. Просторово-часові межі М. простягаються від розмірів великих молекул (нижня межа) до розмірів Сонячної системи (верхня межа).

МАКРОКОСМ ТА МІКРОКОСМ  (грец. makrokosmos – великий світ; mikrokosmos – світ в мініатюрі) – поняття, що означають фундаментальні орієнтири європ. світобачення: макрокосм – великий світ, мікрокосм – малий світ, або людина. Ці поняття співвідносні: мікросвіт є концентрацією та виявленням властивостей великого світу, а останній перебуває у спорідненості з якостями людини.

МАКРОПОНЯТТЯ (грец. makros – великий, довгий) – поняття (надпоняття),  яке може бути представлене в формі концептуально-логічної схеми декількох понять більш низького рівня в ієрархії.

МАКСИМА (лат. maxima [sententia] – основне правило, принцип) – коротке висловлення, що формулює моральне, життєве правило у чіткій формі; М. схожа за значенням з афоризмом.

МАКСИМАЛІЗМ (лат. maximum – найбільший) – 1) доведення вимог до крайності, граничної з утопічністю;  2) непомірність, крайність; 3) програма максималістів.

МАКСИМОВИЧ Михайло Олександрович (1804-1873) – укр. вчений-енциклопедист, натурфілософ, історик, етнограф, фундатор наукового українознавства, перший ректор Київського ун-ту. Його філос. світогляд відзначався виразним ухилом до кардіоцентризму (нац. парадигми “філософії серця”. Серед ін. творів: “Роздуми про природу”, “Лист про філософію” тощо.

МАКСИМУМ (лат. maximum – найбільше) – найбільша величина.

МАЛЬБРАНШ Нікола (1638-1715) – франц. філософ, головний представник оказіоналізму, згідно з вченням якого тільки Бог становить дієву причину руху речей, включаючи тіло людини, а також взаємодію душі і тіла. М. відмежовував Бога від наявного у світі зла, рахуючи, що останнє пов’язане лише з окремішним індивідуальним існуванням, а в обширах універсаму навіть зло слід розглядати як добро. Основні твори: “Пошуки істини” (у 3-х томах), “Трактат про мораль”, “Бесіди про розуміння Бога у китайській філософії” і ін.

МАЛЬТУЗІАНСТВО – соціол. доктрина, що виходить з системи поглядів на закономірності відтворення народонаселення; названа іменем англ. економіста і священика Томаса Мальтуса (1766-1834), який у своїй праці “Дослід про закон народонаселення” (1798) стверджував, що зростання народонаселення відбувається в геометричній прогресії, а збільшення засобів існування – в арифметичній, внаслідок чого виникає загрозливе для природи й людства “абсолютне перенаселення”. Сучасні послідовники М. доводять, що нині природа “зводить рахунки” з людством за надмірне размноження, її техногенне забруднення, катастрофічне порушення механізму зв’язку між нею й людиною, що має наслідком небезпеку глобальної екокатастрофи.

МАМАРДАШВІЛІ Мераб Костянтинович (1930-1990) – видатний грузинський філософ і мислитель, який присвятив свою творчість дослідженню вільного явища, або події, думки з позиції захисту трансцендентальних підвалин європ. культури, виявлених Р.Декартом та І.Кантом. Головні праці: “Картезіанські роздуми”, “Форми і зміст мислення”, “Класичний і некласичний ідеали раціональності”, “Як я розумію філософію”.

МАМФОРД Льюіс (1895-1976) – відомий амер. філософ, культуролог й письменник, який критично обміркував результати науково-технічного прогресу з т.з. постійно зростаючого розриву між рівнями технології і моральності. У зв’язку з цим М. охарактеризував сучасне суспільство як панування  “Мегамашини”  –  гранично  раціоналізованої,  бюрократизованої та

понадіндивідуальної соціальності, якій властиві перетворення прогресу на божество, техніки – на своєрідну релігію, вчених – на касту нових жерців, а людини – на переміщену особу у створеному ними світі. М. обґрунтовує необхідність гармонізації відношень соціуму з його творцем – людиною. Найвідомішою працею М. є двотомник “Міф про машину” (1967-1970).

МАНГЕЙМ Карл (1893-1947) – відомий нім. соціолог, основне коло досліджень якого пов’язане з соціологією знання і теорією ідеології. Вважаючи знання екзистенційно обумовленим та враховуючи співвіднесеність усіх його смислових елементів всередині певної сусп. системи, М. відкидає ототожнення ідеології з помилковою свідомістю і наголошує на її функціях, у т.ч. на прагненні захистити існуючий устрій. Протилежністю ідеології виступає утопія, орієнтована на майбуття, на руйнування існуючого соц. ладу. М. детально аналізує різні форми утопічної свідомості – хіліазм анабаптистів, ліберальний гуманізм, консервативну свідомість, а також соціалістично-комуністичну утопію. Головні праці: “Діагноз нашого часу”, “Нариси соціології знання”, “Систематична соціологія”, “Людина і суспільство в епоху перетворення”.

МАРБУРЗЬКА ШКОЛА – один з напрямків неокантіанства, представлений такими мислителями, як Г.Коген, П.Наторп, Е.Кассирер, Н.Гартман, Р.Штаммлер, які перейшли на позиції послідовного суб’єктивного ідеалізму. Головна  ідея  М.ш.  –  обґрунтування положення про те, що філософія не може бути знанням про світ, зводиться до методології та логіки окремих наук. Методологія М.ш. виявилась у вигляді беззмістовних загальних принципів, що примусово нав’язуються окремим наукам. М.ш. висунула концепцію “етичного соціалізму”.

МАРГІНАЛИ (лат. marginalis – межа, узбіччя) – окремі особи, соц. верстви чи групи, які опинилися за межами характерних для даного суспільства основних структур чи панівних соціокультурних норм і політ. традицій. Типовий приклад: переміщення сільських жителів у міста. Внаслідок втрати зв'язку з сільським життям і неповноцінного включення в міське виникає типова маргінальна    “проміжна” субкультура. Термін М., вперше введений у науковий обіг у 1928 р. амер. соціологом Р. Парком, згодом набув більш широкого значення, і до М. почали відносити “культурні гібриди”, що опинилися між домінуючою соц. групою, яка не приймає їх повністю, і групою походження, яка відштовхує їх. Під М. також розуміють індивідів, які втратили колишні соц. зв’язки і не вписалися у певну соціокультурну ситуацію (напр.:  деякі мігранти, емігранти у першому поколінні, біженці тощо).

МАРГІНАЛІЗАЦІЯ (лат. marginalis – межа, узбіччя) – втрата особистістю належності  до певної соц. групи,  заперечення норм і цінностей відповідної субкультури без входження до ін.

МАРГІНАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ – людина, яка опинилась поза стійкими соц. групами, поза дією встановлених нормативно-ціннісних систем. Внаслідок свого специфічного становища на соц. периферії М.о. має низку характерних рис: псих. нестабільність, неспокій, агресивність, честолюбство, чутливість, егоцентричність, а також постійно відчуває почуття ніяковості.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ КУЛЬТУРА (лат. marginalis – межа, узбіччя) – поняття для позначення проміжності, неадаптивності, “граничності” стану людини між якими-небудь соц. групами і, відповідно, типами культури. М.к. виникає внаслідок зміни нормативно-ціннісних систем під впливом міжкультурних контактів, соц. зрушень і технологічних факторів. Маргінальна особистість з’являється тоді, коли людина певної культури вимушена опановувати ін., сторонні щодо неї соц. ролі, спосіб життя, культурні цінності. Все це відбивається на її психіці.

МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (121–180) – римський імператор, філософ. В центрі його антиматеріалістичного вчення стоїть часткове володіння людиною своїм тілом, душею і духом, носієм яких є благочестива, мужня і керована розумом особистість – володарка (правда, тільки над духом), вихователь почуття обов’язку і обитель совісті.

МАРКС Карл Генріх (1818–1883) – нім. мислитель, основоположник діалектичного та істор. матеріалізму, марксистської політекономії та наукового комунізму,     органiзатор       комуністичного       руху     у     Західній     Європі. Найфундаментальніша багатотомна праця М. – “Капітал”, над якою він працював з 1857 р. і практично до самої смерті, присвячена аналізу розвитку й обґрунтуванню неминучості загибелі капіталізму в результаті пролетарської революції.

МАРКСИЗМ – вчення, основоположниками якого є К.Маркс та Ф.Енгельс. Теоретичними підвалинами М. є діалектичний та істор. матеріалізм. М. містить формаційну парадигму істор. прогресу, згідно з якою історія людства являє собою послідовну зміну сусп.-екон. формацій: первіснообщинний лад, рабовласницьке, феодальне суспільство, капіталізм, а також комуністична формація, обумовлена визріванням необхідних для цього екон., соц., політ., духовних умов. Рушійну силу істор. розвитку М. вбачає у боротьбі пригноблених мас за своє визволення – у класовій боротьбі, вищою формою якої визнаває соціалістичну революцію. Поширення М. наприк. ХІХ та у ХХ ст. набуло глобально-світового характеру і привело до розвитку світового комуністичного руху, ствердження соціалістичного устрою у ряді країн Європи, Азії та Латинської Америки. Однак нестатки його творчого розвитку і втілення у соц. практику, насамперед в СРСР, призвели до краху “реального соціалізму” наприк. ХХ ст. у світових масштабах. Існуючі на сьогодні в якості правлячих комуністичні партії у В’єтнамі, КНР, КНДР, на Кубі по-різному переосмислили М., застосувавши його до специфіки нац.-держ. розвитку своїх країн.

МАРСЕЛЬ Габріель (1889 – 1973) – франц. философ – один з фундаторів екзистенціалізму. Людське життя М. розглядав переважно крізь призму протилежності між тим, чим ми володіємо (речі, думки, почуття), і тим, що ми “є”, що складає нашу сутність. За М., якщо те, чим ми володіємо, уражує нас або робить своїми служителями, буття затьмарюється. Серед ін. творів: “Таїна Буття”, “Проблематична людина”.

МАСОВА КОМУНІКАЦІЯ (лат. communicatio – повідомлення, передача) –  1) систематичне та одночасне поширення (за допомогою технічних засобів тирагування) однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політ., екон., психол., організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.

МАСОВА КУЛЬТУРА  (лат. massa – грудка, шматок) – явище культури ХХ ст., породжене науково-технічною революцією, урбанізацією, руйнуванням локальних спільнот й розмиванням територіальних та соц. кордонів. Масове поширення культурних явищ зв’язане з розвитком систем інформації та комунікації, радіо, телебачення, кіно тощо, які сприяли утворенню масової аудиторії споживачів культурної продукції. М.к. характеризують особливості виробництва культурних цінностей у сучасному суспільстві, розрахованому на масове споживання (масове виробництво при цьому розуміється за аналогією з конвеєрною технологією у промисловому виробництві). М.к. виникла як ринок збуту для бізнесу, що спеціалізується у галузі розваг; вона – неглибока, стандартна, є культурою повсякденного життя, розрахована на “пересічну” людину, формується під впливом сприйняття масовою свідомістю соціокультурних стереотипів, що генеруються засобами масової інформації.

МАСОВА СВІДОМІСТЬ – рівень сусп. свідомості, суб’єктами якого виступають великі людські спільноти, що становлять більшість населення.

МАТЕРІАЛІЗАЦІЯ (лат. materialis – речовий, матеріальний) – уречевлювання чого-небудь духовного, надання тілесних форм чому-небудь абстрагованому; напр.: М. ідеї – вираження думки у матеріальній формі.

МАТЕРІАЛІЗМ (лат. materialis – речовий) – філос. напрямок, протилежний ідеалізму у вирішенні головного питання філософії. М. виходить з первинності матерії і вторинності духовного, ідеального.

МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА – світ речей і предметів, створених працею й генієм людства і які є втіленням його ідей, творчості, знань.

МАТЕРІАЛЬНЕ – характеристика буття, яка вказує на його об’єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості існування. М. протилежне ідеальному.

МАТЕРІАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО – поняття, яке характеризує специфічно-людський тип обміну речовини з природою; процес активного перетворення природи людьми з метою створення необхідних матеріальних умов для свого існування.

МАТЕРІАЛЬНІ ЦІННОСТІ – ціннісне значення природних об’єктів і предметних цінностей, тобто засобів праці і речей безпосереднього вжитку.

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНА БАЗА СУСПІЛЬСТВА – істор. визначена сукупність засобів праці, технології виробництва і його технічної організації, що слугують у кожному конкретному суспільстві засобом виробництва життєвих благ.

МАТЕРІЯ (лат. materia – речовина) – філос. категорія для позначення об’єктивної реальності, всього того в об’єктивній реальності, що впливає тим чи ін. чином на людину, спричиняючи відчуття.

МАХ Ернст (1838 – 1916) – австр. фізик і філософ, один із засновників емпіріокритицизму (махізму). Він вважав, що вихідні поняття класичної фізики (простір, час, рух) суб’єктивні за своїм походженням, світ – “комплекс відчуттів”, завдання науки – їх опис. Серед ін. праць: “Аналіз відчуття”, “Простір і геометрія”.

МЕГАСВІТ – вся сфера світобудови, що поєднує нашу Галактику (Чумацький шлях), Метагалактику і весь Всесвіт. Умовною структурною межею між М. і макросвітом – нашою Сонячною системою – є її зовнішня границя.

МЕНТАЛІТЕТ (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, щиросердечний склад; франц. – mentalite від лат. mentalis – розумовий) – 1) особливий якісний душевний стан людей; 2) сукупність світоглядних (ідеологічних, реліг., естетичних тощо) уявлень, характерних для окремої особистості і народу в цілому.

МЕНТАЛЬНІСТЬ (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, щиросердечний склад; франц. – mentalite від лат. mentalis – розумовий) – 1) сукупність станів, орієнтирів, установок, спрямованих на сприйняття, відчуття, осмислення і зміни світу певним чином; 2) особливості розумової діяльності певної людини, народу, нації; стійкий стан внутрішнього світу людей, що згуртовує їх в соц. та істор. спільність.

МЕРЛО-ПОНТІ Морис (1908 – 1961) – франц. філософ, найвидатніший представник феноменології. Він вважав феноменологію єдиним засобом філософствування, завдяки чому можна подолати крайнощі суб’єктивізму й об’єктивізму, а також досягти цілісного розуміння природи, поведінки людини, значень  мови,  творів  мистецтва,  філос. доктрин та істор. подій, адже  за всіма цими відношеннями, за М.-П., стоїть одна й та ж структура – глибинне значуще ядро. В головних творах - “Гуманізм і террор» та “Мандри діалектики” М.-П. здійснив з позицій феноменологічної концепції історії аналіз сучасної епохи. Ідеї М.-П. продовжують плідно впливати на розвиток філос. думки: феноменології, герменевтики, структуралізму та ін. її новітніх течій.

МЕТА – ідеальний, наперед визначений результат людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби.

МЕТАМОРФОЗА (грец. metamorphosis) – перетворення, повна, довершена зміна.

МЕТАФІЗИКА (грец. meta – після і physika – букв.: те, що після фізики) – спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком і розвитком, не осягає внутрішні протиріччя як джерело саморуху, а також безперервність і стрибкуватість розвитку в їх органічній єдності.

МЕТАФІЗИЧНА РЕАЛЬНІСТЬ – надчуттєва реальність “граничних основ” буття.

МЕТОД (грец. methodos – шлях дослідження) – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

МЕТОДИКА – сукупність, послідовність, порядок використання різних прийомів та методів у дослідженні; своєрідний тактичний план, який визначає засіб та послідовність вирішення конкретного наукового чи практичного завдання.

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ МОНІЗМ  (грец. methodos – шлях дослідження, теорія, вчення і monos – один) – настанова, що була характерною для класичної філософії (науки) і  полягала у прагненні відшукати єдиний, універсальний та позбавлений суб’єктивних наголосів метод досягнення безсумнівних істин у пізнанні.

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ (грец. methodos – шлях дослідження, теорія,  вчення  і  pluralis  –  багато) – настанова сучасної некласичної філософії (науки), що позначена визнанням залежності методів пізнання від властивостей, особливостей та завдань суб’єкта, його концептуальних орієнтацій та ракурсів підходів до дійсності; М.п. припускає можливість виправданого використання різноманітних методів, які можуть поєднуватись між собою на засадах доповнюваності.

МЕТОДОЛОГІЯ (грец. methodos – шлях дослідження, теорія, вчення і logos – наука) – 1) система вихідних, основоположних принципів, які визначають спосіб підходу до аналізу та оцінки явищ, характер відношення до них, особливості та спрямованість пізнавальної та практичної діяльності; 2) спеціальна частина теорії (в науці або філософії), присвячена обґрунтуванню змісту, доцільності та виправданості певних методів у тій чи ін. сфері пізнання.

МЕТОДОЛОГІЯ ПРАВА – вчення про методи пізнання права: філос., загальнонауковий, юрид.

МЕТОДОЛОГІЯ ФІЛОСОФІІ ПРАВА – систематизована сукупність пізнавальних засобів, що дозволяють досліджувати багатогранну правову реальність у її різноманітних зв'язках з ін. сферами сусп. життя.

МЕХАНІСТИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ – філос. течія, яка підміняє філософію висновками природничих наук, зводить вищі форми руху матерії до механічних і фізико-хімічних взаємодій.

МЕХАНІЦИЗМ – 1) абсолютизація законів механіки, зведення складних явищ до простіших, поділ цілого на частини, неспецифічні для даного цілого, перенесення законів нижчих форм руху матерії на вищі; 2) філос. теорія, що сподобляє живі та соц. організми машинам і механізмам.

МИСЛЕННЯ – 1) вища форма активного відображення об’єктивної реальності, яка полягає у цілеспрямованому, опосередкованому і узагальненому пізнанні суб’єктом суттєвих зв’язків і відношень предметів та явищ, у створенні нових ідей, у прогнозуванні явищ та дій; 2) процес пізнавальної діяльності індивіда, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. М. є предметом комплексних, міждисциплінарних досліджень. У філософії вивчається співвідношення матерії  з  М.,  можливості  і  шляхи  пізнання  світу  за  допомогою  М. Основні форми М. (поняття, судження, умовивід) розглядаються формальною логікою.

МИСЛЕННЯ ІНТУЇТИВНЕ – один з видів мислення, який характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальним усвідомленням.

МІГРАЦІЯ (лат. migratio – переселення, переміщення) – процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соц. груп, їх переміщення в ін. регіони, а також переселення з села в місто або навпаки.

МІД Джордж Герберт (1863 – 1931) – амер. філософ, соціолог та соц. психолог, засновник інтеракціонізму – теоретико-методологічного напрямку у соціології. Формування людського “Я”, за М., є цілком соц., відбувається в процесі взаємодії індивіда у різних групах і залежить від їх різноманітності; внаслідок такої взаємодії індивід засвоює значення символів і способів діяльності (ролі).

МІЗАНТРОПІЯ  (грец. misanthropia) – людиноненависництво; ненависть до людей, відчуження від них.

МІКРОПОНЯТТЯ (підпоняття) – поняття, яке є елементом концептуально-логічної схеми поняття більш високого рівня ієрархії.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА – найдавніша ант. школа натурфілософів та природознавців, які мешкали у м. Мілет в VI ст. до н.е. Найвидатніші її представники – Анаксимандр, Анаксимен, Фалес. М.ш. заклала основи астрономії, космогонії та космології, географії, фізики, біології та ін. галузей знання.

МІЛЛЬ Джон Стюарт (1806 – 1873) – англ. філософ, психолог, соціолог і економіст. Він вважав, що основу всієї філософії складає психологія, яка встановлює, що реально дані тільки відповідні відчуття і уявлення про переходи або майбутні можливі відчуття. Єдиним джерелом пізнання є дослід, єдино припустимим прийомом пізнання – індукція. Моральні цінності не є природженими, інтуїтивними (або апріорними), незмінними, навпаки вони емпіричні і варіативні. Вищою метою моральної поведінки є сприяння якомога більшому щастю всіх.

МІНІМУМ (лат. minimum – найменше) – найменша величина, кількість, нижча межа чого-небудь.

МІРА – певний кількісний інтервал, у межах якого предмет зберігає свою якість. М. – кількісні межі існування предмету.

МІСТИЦИЗМ – умонастрій і вчення, які виходять з того, що справжня реальність недосяжна для розуму й осягається лише в інтуїтивно-екстатичний спосіб, який вбачається у містиці.

МІФ (грец. mythos – сказання) – 1) у широкому значенні: спосіб відтворення, усвідомлення природних і сусп. явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації природних сил, наділенні їх людськими за характером, але фантастично видозміненими властивостями; 2) у звичайному вузькому значенні:  стародавнє сказання про богів, обожнених героїв і предків, духах, що передають уявлення народів про походження і влаштування світу, явища природи, людину тощо.

МІФОЛОГІЯ (грец. mythos – переказ, сказання і logos – слово, вчення) – 1) сукупність міфів (розповідей, оповідань) про богів, героїв, демонів, духів тощо, що відбивають первинні (архаїчні) уявлення людей про світ, природу й людство; 2) наука, що вивчає міфи.

МІХНОВСЬКИЙ Микола (1873 -1924) – визначний укр. політ. діяч, ідеолог нац.-визвольного руху на поч. ХХ ст., правознавець. М. розумів націоналізм як ідеологію, яка поєднує цінність особистості, індивідуальної свободи і нації; вважав, що загальнолюдське (“космополітизм”) не суперечить національному, оскільки людство складається з наций, а культурна різноманітність людства є цінністю. Гасло “Україна для українців” М. визначав як право українців на істор. батьківщину, а не в розумінні позбавлення права ін. етнонац. груп на проживання в Україні. Найбільш відомий твір М. – “Самостійна Україна”.

МОВА – 1) система знаків, яка слугують засобом людського спілкування, мислення й вираження. За допомогою М. здійснюється пізнання світу, в М. об’єктивується самосвідомість особистості; 2)  форма спілкування, яка істор. склалася у процесі перетворюючої діяльності людей. М. обіймає процеси породження й сприйняття відомостей з метою повідомлення або (у частковому випадку) для регуляції й контролю власної діяльності (М. внутршня, М. егоцентрична). М. може бути активною, такою, що конструюється знову, та реактивною, що являє собою ланцюжок динамічних мовних стереотипів. В умовах спонтанної усної М. свідомий вибір й оцінка використаних в неї мовних засобів зведені до мінімуму, у той час коли в письмовій М. та підготовчій усній М. вони посідають значне місце. Різні види й форми М. будуються за специфічними   закономірностями.

МОВНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ – розходження членів суспільства за стилем, формами, типом використовуваної мови, а також за мовною культурою. У кожної соц. групи (робітників, молоді, інтелігенції тощо) своя мова.  Окремішною формою М.д. виступає культурна стратифікація, що вказує не просто на культурно-мовні розходження між людьми, але також задає їхню спрямованість – зверху вниз за шкалою зниження якості і рівня культури.

МОГИЛА Петро (1596-1647) – укр. церковний і культурний діяч, письменник. Він утворив Києво-Могилянську академію. Під керівництвом М. діяв гурток письменників і вчених. М. зміцнив та упорядкував укр. православну церкву, відбудував низку київських храмів, дбав про розвиток друкарства. М. створив богослужбові книги – “Православне ісповідання віри”, “Служебник”, “Требнік” та ін.

МОДАЛЬНІСТЬ (франц. modalite від лат. modus – спосіб, нахил) – категорія, яка виражає відношення того, хто говорить, до змісту того, про що говориться, а також відношення останнього до дійсності. Розрізняють М. необхідності і можливості (алететичні), обов’язковості і дозволу (деонтичні), підтвердження, прийняття, відхилення (індуктивні).

МОДЕЛЬ (франц. modele від італ. modello від лат. modulus – зразок, міра) – 1) зразок якого-небудь виробу для серійного, масового виробництва, а також зразковий примірник якого-небудь виробу; 2) матеріальний об`єкт або знакова система, які імітують структуру або функціонування досліджуваного об`єкта.

МОДЕЛЬ КОНЦЕПТУАЛЬНА – концептуальна система основних понять і правил комбінування класів понять, не залежних від мови і змістовної структури деякої предметної галузі.

МОДЕЛЬ СЕМІОТИЧНА – 1) модель, яка написана на обмеженому фрагменті природної мови і припускає комп'ютерну обробку виділених за її допомогою знань про  предметну галузь; 2) модель знань, в якій представлення знань ґрунтується на принципі обліку об`єктів предметної галузі, відношень між ними і використанні лінгвістичних засобів.

МОДЕЛЮВАННЯ (франц. мodele – зразок) – 1) непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких з певних причин неможливе, ускладнене чи недоцільне) шляхом дослідження їх моделей; 2) у психології: дослідження псих. процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) чи ідеальних, насамперед математичних, моделей.

МОДЕРНІЗМ (франц. modernisme) – 1) стиль в західній культурі, який виник в другій половині ХІХ ст. і поєднує цілу низку філос. напрямків останніх 150 років – ніцшеанство, інтуїтивізм, феноменологію, екзистенціалізм, герменевтику тощо; 2) загальне позначення  напрямків мистецтва кінця ХIХ – ХХ ст. (кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, футуризм тощо.). Основа М. – антитрадиціоналізм і антинормативізм; 3) художньо-естетична система, яка склалася у 20-х рр. ХХ ст. як своєрідне відображення духовної кризи суспільства, протиріч масової та індивідуальної свідомості; 4) естетична теорія.

МОДИФІКАЦІЯ (франц. modification від лат. modificatio) – видозміна, перетворення предмета, що характеризується появою нових властивостей, але не торкається його суті.

МОДУС (лат. modus – міра, спосіб) – вид, різновид, окремий вияв загального; М. – поняття, протилежне атрибуту (невід'ємній властивості речі).

МОЖЛИВІСТЬ – філос. категорія для позначення того, чого немає в дійсності, але може з’явитися в силу дії об’єктивних законів матеріального світу.

МОЗКОВА АТАКА (брейн стормінг) (англ. brain storming – мозковий штурм) – методика стимуляції творчої активності і продуктивності, яка виходить з припущення,  що  при  звичайних прийомах обговорення  і  вирішення проблем

виникненню новаторських ідей перешкоджають контрольні механізми свідомості, які сковують потік цих ідей під тиском звичних, стереотипних форм прийняття рішення.

МОНАДА (грец. monados (monas) –  одиниця, неподільне) – 1) в ряді філос. систем: найпростіша, неподільна єдність буття; першопочаток, основа явища; 2) в філософії Г.В.Лейбніца: поняття для позначення неподільних духовних першоелементів, що складають світобудову.

МОНАДОЛОГІЯ  (грец. monados (monas) – одиниця, неподільне і logos – слово, вчення) – філос. вчення про монади.

МОНІЗМ (грец. monos – один, єдиний) – протилежний дуалізму і плюралізму філос. принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала – матерії або руху. Матеріалісти началом, основою світу вважають матерію. Ідеалісти єдиним началом всіх явищ вважають дух, ідею тощо.

МОНІТОРИНГ (лат. monitor – остерігаючий) – 1) спостереження, оцінка і прогноз станів навколишнього середовища у зв’язку з господарською діяльністю людини; 2) збір інформації засобами комунікації.

МОНОТЕЇЗМ (грец. monos – один, theos – бог) – реліг. уявлення та вчення про єдиного Бога, єдинобожжя, на противагу політеїзму – багатобожжю.

МОНТЕНЬ Мішель Ейкем де (1533 – 1592) – франц. юрист, політик і філософ, який розвінчував суєтність людей і марність людського розуму, щоразу посилаючись на сумнівність людського існування. За М., природа – вихователь. На його думку, переважна більшість традиційного надто велика, щоб для її розвіювання піддаватися небезпеці, а розсудливість у житті – найнеобхідніша чеснота. Головні твори: “Подорожні записи”, “Нотатки”.

МОНТЕСК’Є Шарль Луї (1689 – 1755) – франц. філософ права й історії. Він прагнув пояснити закони і політ. життя різних країн і народів, виходячи з їх природних та істор. умов, у дусі теорії середовища.

МОР Томас (1478 – 1535) – англ. держ. діяч, мислитель-гуманіст. У найбільш відомому творі “Утопія” (1516) обгрунтував тезу про те, що моральні орієнтації індивіда мають бути спрямовані на дотримання природних задоволень, схвальне ставлення до простоти (навіть спрощеності) у сосунках та засудження прагнення до богатства й станових переваг.

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ – сукупність істор. складених і таких, що розвиваються, поглядів, уявлень, ідей, принципів, переконань і заснованих на них норм поведінки людей, які відображають усю сукупність сусп. відносин і регулюють ці відносини.

МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ – вищи орієнтири моральної поведінки людини, які мають для неї безумовну значущість і зосереджуються навколо категорії добра.

МОРФОЛОГІЯ  (грец. morphe – форма і logos – слово) – 1) поняття вперше введене І.В.Гьоте для позначення вчення про форму органічних тіл. Після нього ним стали позначати також культурні утворення; 2) вчення про закономірності структурних побудов.

МУДРІСТЬ – позатеоретична форма світоглядного осмислення дійсності і вирішення практичних питань на основі поєднання багатого життєвого досвіду і розуму.

МУНЬЄ Еммануель (1905 – 1950) – засновник франц. персоналізму. У центрі вчення М. – поняття  “особистості”, що протиставляється ізольованому і самодостатньому індивіду. Для М. особистість – це вища духовна сутність, яка перебуває в постійному самоздійсненні, самореалізації в напрямі до трансцендентного. М. тримався думки про те, що на розвиток особистості впливає чинник трансформації суспільства. Він протиставляє концепції “індивідуалістичного гуманізму” доби Відродження власну концепцію нового гуманізму, в якій враховуються всі “виміри особистості”, зокрема і насамперед – її зв’язок з ін. людьми. М. висунув програму “персоналістської общинної революції”, вимогами якої були: “соціалізація” основних галузей виробництва, піднесення особистості працівника, примат праці над капіталом, знищення класів. На відміну від марксистської версії революції з приматом класової боротьби М. обгрунтовував “персоналістську революцію” як духовний переворот на грунті глибокого морального відродження людей, в результаті якого через духовне оновлення окремих особистостей відбудеться становлення нової цивілізації. Головні праці: “Персоналістська і общинна революція”, “Персоналізм” та ін.

МУР Джордж Едвард (1873 – 1958) – англ. філософ, засновник неореалізму як продовження шотландської філософії здорового глузду. Самобутність його філос. підходу полягає у тому, що  він  вважав визнання існування зовнішнього

світу на рівні повсякденного мислення і мовлення цілком виправданим. М. запропонував об’єктивне розуміння етики на противагу суб’єктивістським концепціям. Основні твори: “Етика”, “Філософські статті” та ін.

МУТАЦІЯ – процес випадкових генетичних зрушень, при яких змінюються фізичні характеристики тварин і рослин.