назадоглавлениевперёд

НАВИЧКА – дія, сформована шляхом повторення, що характеризується високим ступенем освоєння і відсутністю позаелементної свідомої регуляції і контролю.

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ – частина природи, з якою взаємодіє суспільство на даному етапі свого розвитку.

НАДБУДОВА – сукупність сусп. ідей і теорій, ідеол. відносин і відповідних їм установ, що виникають на основі даного екон. базису.

НАДПРИРОДНЕ – у світському релігієзнавстві цією категорією позначають всезагальне і найбільш істотне в предметах реліг. віри – образах та уявленнях реліг. свідомості. Н. – гносеологічна ознака образов богов, духів, дущ тощо, а також сакральных зв’язків і властивостей реальних предметів і явищ.

НАДСВІДОМЕ – рівень псих. активності особистості під час вирішення творчих задач, який не піддається індивідуальному свідомо-вольовому контролю.

НАЇВНИЙ РЕАЛІЗМ – стихійно-матеріалістичне світорозуміння, властиве кожній  людині  переконання  у  тому,  що  всі  предмети існують незалежно від

людської свідомості; форма донаукового мислення, якій властиве некритичне чуттєве сприйняття дійсності.

НАЇВНІСТЬ (франц. naif) – простодушність, безпосередність.

НАЇТИВІЗМ – вчення про містично-реліг. характер пізнання, згідно з яким істина розкривається не раціонально-логічним шляхом, не дускурсивно, а раптово, без будь-якої підготовки, за допомогою одного натхнення, тобто думки, породженої натхненням, підказаної людині зверху у вигляді одкровення через божественне навіювання. Н. – один з принципів ірраціоналізму, етології.

НАЛЕЖНЕ – категория практичної філософії й етики, що позначає ідеальний стан буття, протиставлений безпосередньо сущому як його взірець і мета.

НАРОД – історично сформована спільність людей, зв’язаних, насамперед, походженням, мовою, культурою і, як правило, певною територією.

НАРОДНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ (франц. souverainete – верховна влада) – незалежне від будь-яких сил, обставин та осіб верховенство влади (суверенітет держави, народу, нації, особистості).

НАРОДНІСТЬ – 1) одна з форм спільності людей, яка істор. слідує за родоплемінною спільністю і формується у процесі злиття, консолідації різних племен в умовах зміни первіснообщинного ладу приватновласницькими відносинами, появи й розвитку класів; 2) історично сформована мовна, територіальна і культурна спільність людей, що передує нації.

НАРОДОНАСЕЛЕННЯ – сукупність людей, які живуть у певній країні, частині світу або на Землі в цілому.

НАСИЛЛЯ – сусп. відношення, у ході якого одні індивіди (групи людей) за допомогою зовнішнього примусу, що представляє загрозу життю, підкоряють собі інших, їх здібності, виробничі сили, власність тощо. Суперечність поняття Н. робить його предметом філос. сперечань, які  обертаються переважно навколо питання: чи можна чинити Н. і якщо так, то в яких випадках Н. отримує санкцію в якості розумного, морально виправданого та гідного способу дії? Різноманітні відповіді на це питання зводяться до таких позицій: апологія Н.; радикальне заперечення Н., яке не припускає обмежень; м’яке заперечення Н., яке припускає винятки.

НАСЛІДОК – філос. категорія для позначення явища, процесу, які обумовлені ін. явищами, процесами.

НАТУРАЛІЗМ (лат. naturalis – природний, створений природою) –  ідейно-художній напрямок в європ. культурі останньої третини ХIХ ст., що характеризується підвищеною увагою до середовища проживання людей і базується на зумовленості людських вад впливом середовища.

НАТУРФІЛОСОФІЯ (лат. natura – природа) –  система умоглядних і часом фантастичних уявлень, вигадок про природу, яка розроблялась у теоретичних системах переважно в епоху нерозвинутого наукового природознавства. Термін Н. вперше ужито Сенекою.

НАУКА – 1) форма людських знань, складова духовної культури суспільства; 2) система понять про явища і закони дійсності; 3) особлива сфера цілеспрямованої людської діяльності, яка включає вчених з їх знаннями і здібностями, наукові заклади і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства.

НАУКОВА КАРТИНА СВІТУ – цілісна система уявлень про світ, його структурні характеристики і закономірності, що виробляється в результаті систематизації й синтезу фундаментальних досягнень науки; це – особлива форма науково-теоретичного знання, яка розвивається у процесі еволюції. Вона. є предметним, об’єктивно істинним знанням, що відрізняє її від донаукової та позанаукової картин світу, насамперед – міфологічної та релігійної. Н.к.с. конструюється (на відміну від натурфілософських картин світу, які є продуктом філос. умогляду) за допомогою системи фундаментальних категорій, уявлень і принципів науки, що пройшли процедуру емпіричного обґрунтування.

НАУКОВИЙ МАТЕРІАЛІЗМ – розгалужена течія у філософії англомовних країн (Австралія, Великобританія, Канада, США), що сформувалася у середині ХХ ст. під впливом аналітичного біхевіоризму (Дж.Б.Уотсон, Б.Скіннер та ін.), фізикалізму та неопозитивістської програми єдності наукового знання (К.Гемпель, К.Фогт, Я.Молешот та ін.), а також пов’язана зі сприйняттям ідей матеріалізму Нового часу, “еволюційного” матеріалізму (Т.Г.Гекслі, Ч.Дарвін), діалектичного матеріалізму (К.Маркс, Ф.Енгельс та ін.), “академічного” матеріалізму (У.Селларс, Дж.Смарт та ін.). Разом з тим, в істор.-філос. плані Н.м. близький за своїми настановами до аналітичної філософії, зокрема наукового реалізму. Н.м. прагне осмислити традиційні і нові філос. проблеми з позицій природно-наукового світогляду, відстоюючи матеріалістичний монізм і завершуючи перехід від фізикалістського редукціонізму до матеріалістичної діалектики. Вихідною методологічною настановою Н.м. є зведення псих. до фізичного (фізіологічного). Найвидатніші представники Н.м.: Д.Армстронг та К.В.Уілкіс (“елімінативний” матеріалізм, або відмова вважати психічне чимось відмінним від фізичного); Г.Фейгл (“редуктивний” матеріалізм, або фізикалістське зведення псих. явищ, станів, процесів до підкласу фізичних явищ, станів, процесів); Х.Патнем, К.Сейр, Дж.Фодор (“функціональний”, або “інформаційний”, матеріалізм, тобто спроби представити псих. явища як абстрактні функціональні властивості і стани живої системи за аналогією з функцінуванням ЕОМ); М.Бунге, Дж.Марголіс, Р.У.Сперрі (“емерджентистський” матеріалізм, що припускає самостійність явищ психіки і свідомості в якості атрибутів однієї-єдиної матеріальної реальності, що розвивається).

НАУКОВИЙ РЕАЛІЗМ – загальна назва низки течій у річищі аналітичної філософії, що об’єднуються антиінструменталістською та антиконвенціоналістською спрямованістю у трактуванні наукового знання і його співвідношення з об’єктивною реальністю. З т.з. представників Н.р. (Х.Патнем, У.Селларс, Дж.Смарт, М. Гессе, Р.Гарре та ін.), єдиним надійним засобом досягнення знання про світ, на відміну від “метафізики” або буденного досвіду, є наукове дослідження, в якому дані спостережень та експериментів інтерпретуються за допомогою наукових теорій. Однак, визнаючи факт наукового прогресу, прибічники Н.р. не можуть несуперечливо його пояснити, коливаючись між кантіанством та релятивізмом у гносеології. У цілому Н.р. може розглядатися як важлива форма самокритики сучасної філософії науки, що прагне відійти від скептицизму та ірраціоналізму, якими надихаються сучасні критики науки та її пізнавальних можливостей.

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ – докорінне, якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний фактор розвитку суспільного виробництва.

НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ (франц. nationalisation) – перехід у власність держави землі, промислових підприємств, банків, транспорту та ін. майна. Вона може здійснюватися за допомогою безвідплатної експропріації, а також повного або часткового викупу.

НАЦІОНАЛІЗМ (лат. natio – народ) –  1) прагнення до нац. єдності й незалежності; 2) політика протиставлення інтересів однієї національності інтересам ін. національностей і навіть всього людства; 3) теорія і практика етнічних відносин, які ґрунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою екон., політ., духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо; 4) система вірувань і символів, які відбивають ідентифікацію з визначеним нац. товариством (союзом); 5) почуття та розуміння особистістю або спільнотою належності до нації й наявності свідомого і інтенсивного прагнення піднести культуру, добробут, державність своєї нації. Н., що супроводжується ідеєю нац. переваги та виключності, часто набуває крайніх форм (шовінізм), наближається до расизму і приводить до загострення міжнац. і навіть міждержавних відносин.

НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ – сукупність  поглядів,  знань,  оцінок, ідеалів значної частини представників певної нації.

НАЦІЯ – істор. спільність людей, яка складається на єдиній території під час формування сталих екон. зв’язків, мови, культури, характеру (менталітету).

НЕБУТТЯ – заперечення буття; стосовно існування окремого предмета – межа, за якою даний предмет ще не існує, або вже не існує.

НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ – комунікація між індивідами,  заснована на міміці обличчя, жестах і позах тіла, без використання мови.

НЕГАТИВІЗМ (лат. negatio – заперечення) – невмотивоване поводження суб'єкта, що виявляється у діях, навмисно протилежних вимогам і очікуванням ін. індивідів чи соц. груп.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – у філос. значенні: категорія буття і пізнання, яка виражає певний вид (клас) взаємовідношень у реальному світі. Н. означає, що відповідні об’єкти і системи мають власну цінність, яка характеризується самостійним початком, не детермінованим зовнішніми обставинами і причинами. Об’єкти і системи тією мірою мають Н., якою їхні властивості і поведінка визначаються їх внутрішніми засадами, ступенями свободи, а у випадку з високоорганізованими системами – внутрішніми потребами, інтересами та можливостями, а не впливом на них ін. об’єктів.

НЕЗВОРОТНІСТЬ – характеристика зміни, при якій не відбувається повернення у початковий стан, а є перехід до якісно нового стану. Н. певною мірою притаманна всім процесам у світі, що обумовлено: безкінечністю матерії, невичерпною складністю її структури, а також принциповою незамкнутістю всіх існуючих матеріальних систем.

НЕОБІХЕВІОРИЗМ – напрям в амер. психології, що виник у 30‑х рр. ХХ ст. Сприйнявши головний постулат біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є реакції організму, що спостерігаються об'єктивно, на стимули зовнішнього середовища, Н. доповнив його поняттям “проміжних перемінних” як факторів, які є ланкою, що опосередковує вплив стимулів і відповідних м'язових рухів.

НЕОБХІДНІ ПРОТИРІЧЧЯ – протиріччя, які неможливо ліквідувати без шкоди для предмета (явища), тому що вони є невіддільними від предмета (явища).

НЕОБХІДНІСТЬ – філос. категорія, яка відображає внутрішні, стійкі, суттєві зв’язки явищ і визначає їх закономірну зміну і розвиток. Н. існує у природі і суспільстві у формі об’єктивних законів. Непізнані закони проявляються як “сліпа” необхідність.

НЕОГЕГЕЛЬЯНСТВО – узагальнена характеристика філос. ідей, розвинених на базі теоретичної спадщини Г.В.Ф.Гегеля. Н. було поширене в Західній Європі, США і Росії у ХІХ – поч. ХХ ст. Ідеал Н. – цілісний, раціоналістично-умоглядний світогляд, що діалектично об'єднує мислення і споглядання, “Бога і людину”.

НЕОКАНТІАНСТВО – узагальнена характеристика філос. ідей, розвинених наприк. ХІХ – поч. ХХ ст. у Західній Європі і Росії в річищі теоретичної спадщини   І.Канта.  Він   долає   дуалізм   кантівської   філософії   (за  рахунок

відмови від ідеї об'єктивного існування “речей в собі”) і підсилення суб'єктивно-ідеалістичного апріоризму в теорії пізнання, етиці, філософії права і психології.

НЕОПЛАТОНІЗМостанній етап розвитку ант. платонізму, узагальнення і підсумок більш ніж тисячолітнього розвитку ант. філософії. Засновником Н. вважається Аммоній Саккас (пом. прибл. 242), який не залишив письмових праць. Йому приписуються ідеї, які склали основу Н.: вимога узгодження платонізму з аристотелізмом; критика вчення стоїків про тілесність душі; вчення про єдність духовного початку, яке розділяється тільки при сходженні у смертні тіла, але водночас не зменшується від такого ділення. У межах свого істор. розвитку Н. пройшов декілька етапів і був репрезентований низкою філос. шкіл. Зокрема, Н. представлений як спіритуалістичне вчення у ІІІ-VI ст., яке  поєднало  ідеї  Платона  з  інд.  та  євр.  містикою.  Н.  значно   вплинув   на розвиток християнства і всієї західної філософії. Наприк. XVIII ст. традиція Н. припиняється.

НЕОПОЗИТИВІЗМ – один з основних напрямків філософії ХХ ст., одна з сучасних форм позитивізму. Н. позбавляє філософію її предмета, вважаючи, що знання про дійсність дається лише у повсякденному або конкретно-науковому мисленні, а філософія можлива переважно тільки як діяльність з аналізу мови, в якій виражаються результати цих видів мислення.

НЕОСНОВНІ ПРОТИРІЧЧЯ – протиріччя, які існують не обов’язково на усьому етапі розвитку предмета (явища) і не відіграють вирішальної ролі для існування предмета (явища).

НЕОТОМІЗМ – філос. напрямок в католицизмі, який виходить із вчення Фоми Аквінського і є сучасним етапом у розвитку томізму. З 1879 р. Н. отримав офіційне визнання Ватикану і є офіційною доктриною Римської катол. церкви.

НЕОФРЕЙДИЗМ – 1) в сучасній психології: напрям, прихильники якого намагаються подолати біологізм класичного фрейдизму і ввести основні його положення у соц. контекст. До найвідоміших представників Н. належать К.Горні, Е.Фромм, Г.С.Салліван (США); 2) у сучасній філософії: напрям, прихильники якого вихідним положенням вважають т.зв. принцип соц. та культурного детермінізму, який, на відміну від біологізму З.Фрейда, виходить із особистості. Центр тяжіння психоаналізу переноситься з внутрішньопсихічних процесів на міжособистісні відносини.

НЕПОМІТНОГО ЗЛА ФІЛОСОФІЯ – оригінальна концепція М.В.Гоголя, згідно з якою у боротьбі Бога та диявола за людські душі найнебезпечнішим для людини постає маленьке, непомітне зло, через прийняття якого людина поступово опиняється у диявольських пазурах.

НЕРІВНІСТЬ – соц. поняття, яке відбиває той факт, що в зв'язку з існуванням різних соц. груп представники тієї чи ін. з них мають фактично різні можливості для доступу до соц. благ і реалізації свого особистісного потенціалу. Відмінність здібностей, фізичних сил та ін. якостей особистості, зумовлених природою, не може розглядатися як Н. Це відмінність однієї особистості від ін., яка відбиває той факт, що через свою біологічну природу люди не можуть бути однаковими.

НЕСВІДОМЕ – 1) сукупність псих. процесів, актів і станів, обумовлених явищами дійсності, під час впливу яких суб'єкт не усвідомлює свої дії; 2) форма псих. відображення, у якій образ дійсності і ставлення до неї суб'єкта не виступають як предмет спеціальної рефлексії, складаючи не розчленоване ціле. Н. відрізняється від свідомого тим, що реальність, яка ним відображається, зливається з переживаннями суб'єкта, його ставленням до світу, тому в Н. неможливі довільний контроль здійснюваних суб'єктом дій і оцінка їх результатів; 3) приховані глибинні шари людської психіки, результат проявів у ній дії найглибших інстинктів життя (а за твердженнями деяких дослідників – і набутих людськими поколіннями навичок культурної поведінки); Н. відчутно впливає на процеси свідомості, особливо – на творчість, уявлення про цінності, життєвий вибір, мотивацію дій.

НЕСУПЕРЕЧЛИВІСТЬ – одна з головних вимог, що висуваються до знання (зокрема, до наукового): у кожній системі знання не можут одночасно виводитися певне припущення і його заперечення. Порушення вимоги Н. у науковій теорії призводить до її розпаду, адже в ній виявляється можливим довести будь-яке припущення. Вимога Н. не виключає можливості суперечностей між різними теоріями,  які належать до однієї предметної галузі,

а також між різними істор. стадіями розвитку однієї теорії. Встановлення Н. певної теорії – завдання відповідати метатеорії.

НЕСУТТЄВІ ЗВ’ЯЗКИ – тимчасові, нестійкі, невизначальні для даного предмета чи явища зв’язки та відношення.

НІБУР Рейнольд (1892 1971) – амер. философ і протестантський теолог. Н. оголошував ілюзорними і наївними надії на приведення суспільства у відповідність з вимогами христ. моралі, а особистості – з можливістю удосконалення, стверджуючи, що будь-які спроби побудови справедливого суспільного порядку натрапляють на злу і егоїстичну, гріховну сутність людини. Історія, за Н., будучи сферою зіткнення ірраціональної волі людей і волі Бога, непідвладна людині, яка, бажаючи підкорити її собі, завжди отримує результати, протилежні очікуваним. Серед ін. праць: “Природа і доля людини (у 2-х томах), “Моральна людина і аморальне суспільство”.

НІВЕЛЮВАТИ (франц. niveler від niveau – рівень) – зрівнювати, знищувати, згладжувати розходження між ким-небудь або чим-небудь.

НІГІЛІЗМ (лат. nihil – ніщо) – 1) принцип, що характеризує відношення людини до моральних цінностей суспільства і означає заперечення загальних для всіх моральних норм, принципів та ідеалів, невизнання будь-яких суспільних авторитетів. Перше філос. застосування слова Н. міститься у листі Ф.Г.Якобі до І.Г.Фіхте (1799); 2) у культурології розуміється як форма опору внутрішньому омертвінню культури, що відбивається у крайньому скептицизмі, абсолютному запереченні культури як абсурдної і шкідливої вигадки. Ф.Ніцше у термін “Н.” вкладував наступний зміст: немає нічого, заради чого слід жити і чого треба було б прагнути. Найбільше поширення Н. отримує у кризові епохи розвитку суспільства.

НІГІЛІЗМ ПРАВОВИЙ – негативне, скептичне ставлення до права, невіра у можливість забезпечити за допомогою правових засобів реалізацію інтересів суспільства і громадянина. Н.п. притаманний масовій буденній свідомості (поєднання юрид. необізнаності  за  стійкими упередженнями та стереотипами), а також управлінській діяльності (чиновницька ієрархія ставить престиж своєї влади, відомчі інтереси вище за право і закон). Н.п., як прав., властивий суспільствам авторитарного типу, в яких не розвинуті демократичні та правові ін-ти, відсутня традиційна повага до права і закону.

НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ – етап розвитку нім. філософії (друга половина XVIII – середина ХІХ ст.), представлений вченнями I.Канта (критичний ідеалізм), І.Г.Фіхте (суб’єктивний ідеалізм), Ф.В.Шеллінга (об’єктивний ідеалізм), Г.В.Ф.Гегеля (абсолютний ідеалізм), Л.Фейєрбаха (матеріалізм).

НІРВАНА (санскр. – згасання) – центральне поняття філософії буддизму та джайнізму. Цим терміном позначається повне зникнення, звільнення від сансари, вищий стан духу, в якому всі прихильності переборені, немає ані бажань, ані пристрастей.

НІЦШЕ  Фрідріх (1844 1900) – нім. философ, який прагнув створити ідеал нової людини, надлюдини, покликаної знищити все брехливе, хворобливе, вороже життю. Борючись проти християнства, Н. стверджував, що продуктом його є “рабська мораль”. Боровся він і проти буржуа, мораль яких вважав брехливою, і проти плебсу, який загрожував, на його думку, усьому благородному і високому. Н. вчив, що все суще, у т.ч. і людське пізнання, є лише формою прояву волі до влади; ніякого абсолютного буття немає: буття – це становлення, але не безперервне виникнення нового, а лише “вічна круговерть” усього того, що в минулому вже повторювалось безліч разів; ідентичне, незмінне Я – така ж фікція, як і істинне буття.

НОВАЦІЯ (лат. novatio – відновлення, зміна) – щось нове, яке щойно увійшло в побут.

НОВГОРОДЦЕВ Павло Іванович (1866 1924) – рос. юрист і філософ. Н. вважав, що основу природного права складає етика абсолютних цінностей. За Н.,  право  моститься  у  глибинах  духовного  життя.  Основні  положення його філософії права: вищий суспільний ідеал – внутрішня вільна єдність усіх людей; шлях до ідеалу лежить через вільне внутрішнє оновлення людей; право і держава – лише допоміжні ступені такого розвитку; право і держава повинні виходити із закону любові; у межах земного життя соц. протиріччя не можуть бути розв’язаними; розум і наука відіграють другорядну роль у суспільстві; існування людської цивілізації обмежене.

НОМІНАЛІЗМ (лат. nomina – назва, ім’я) – напрямок у середньовічній філософії, який вважає поняття лише іменами. На противагу реалізму, номіналісти стверджували, що реально існують лише окремі речі з їх індивідуальними якостями.

НОМІНАЦІЯ (лат. nominatio – найменування) – назва, найменування.

НОМОС (грец. nomos – закон) – в ант. філософії: універсальна, безособова сила, що підпорядковує своїй владі відношення людей і оберігає все краще, найцінніше, що є у людському житті.

НОНСЕНС (англ. nonsense – нісенітниця від лат. non – ні, немає і sensus – розум, зміст) – 1) щось безглузде, таке, що суперечить здоровому глузду; 2) художній прийом, який базується на навмисному руйнуванні смислу розповіді чи зображення і підстановки замість нього зворотного смислу або взагалі нісенітниці.

НООСФЕРА (грец. noos – розум) – сфера взаємодії природи і суспільства, у межах якої розумна людська діяльність стає головним визначальним шинником розвитку. Цей термін вперше ввели в науковий обіг на поч ХХ ст. франц. філософи П.Тейяр де Шарден і Е.Леруа. В.І.Вернадський створив вчення про ноосферу як вищий етап розвитку біосфери.

НОРМА – у філософії, соціології: це загальновизнане правило, зразок дії або поведінки.

НОРМАТИВНЕ – наділене властивостями зразка або закону.

НОРМАТИВНИЙ АКТ – акт компетентного органу держ. влади, який встановлює, змінює або скасовує норми права.

НОРМИ ПРАВА – правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою і забезпечені її силою.

НОУМЕН  (грец. noumenon – осягнуте розумом) – поняття, вперше введене Платоном. У філософії І.Канта вживається для позначення сутностей, які неможливо пізнати, “речей у собі”.

НУС (грец. nus – розум, думка) – у давньогрец. філософії: світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.

 


назадоглавлениевперёд